Полікарпов Лекції з історії світової культури (2006)
ЛЕКЦІЯ 24. Історія світової культури та сучасність
Знання прадавніх культур та сучасність. Феномен шаманізму в світлі наукових експериментів; «да* лекобачення» та психотронна зброя. Міфопоетич-не мислення архаїки та «вік ЕОМ». Первісні уявлення про множину душ в одному тілі й «три об'личчя Єви». Наука схильна до визнання pew-карнації. Віра, ритуали й програми мозку людини. Палеоконтакти й пошуки позаземних цивілізацій. «Вічний старець» і манна небесна. Загадки астрономічних знань догонів. «Чорне» бачення світу, медитація й творчість. Езотеричне знання про психіку людини. Химери, що ожили. Давньоєгипетська релігія кохання та «благоговіння веред життям». Традиції культур Сходу та екологія. Економічні погляди легізму в сучасному контексті. Архаїчна ідея єдності людини та Всесвіту й антропокосмізм XX століття. Природа людини як взаємодія порядку й хаосу
Одне з дивовижних відкриттів сучасної науки полягає в тому, що давні люди знали значно більше від нщ. Картина світобудови, що формується нині, віднаходить контури своїх космогоній в індійському та буддійському тантризмі. Реаніматологія знаходить в Тібетській «Книзі мертвих» опис таких станів свідомості людини, що помирає, яким вона не може дати пояснення. Психологія в пошуках обгрунтування різноманітних фантомів свідомості звертається до шаманізму. Знання прадавніх культур свідчать про те, що власне реальність примарна, що не свідомість створює різні світи: саме буття багатолике й хитке. Для містицизму це само собою зрозуміле; в давньоіндійських вченнях майя виступає як магічна сила творіння, ілюзія, видимість, фантом. За зовнішнім феноменальним світом криється дещо інше. Реальність мінлива й багатолика, але людина звикає до одного з її Облич, образів. Ця давня інтуїція знаходиться у фокусі сучасної фізики, що тісно зіткнулася з оманливістго видимості, з ідеєю множини фантомних світів. Культурологія приголомшена провіщеннями, які містять прадавні тексти. У світлі цього зрозуміло тяжіння сучасних вчених до традицій давнього, особливо східного світоуявлення. Раніше вважалося екстравагантним твердження, що основні ідеї науки XX ст. вже визначено в давньокитайській філософії. Деякі американські фізики намагаються «корелювати й доповнювати» сучасну фізику Ведами й поезією Уільяма Блейка, знаходять паралелі між квантовою механікою та вченням тібетського лами У. Трун-га, формулюють принципи фізичних теорій, використовуючи ідеї трансцендентної медитації індуїзму. В усякому випадку і теорія «співучасного Всесвіту» Дж. Уіле-ра, й трактування М. Талботом Всесвіту як «єдиного розуму», й космогонічна теорія Д. Бома, й інтерпретація Ф. Капрою явищ світу — всі вони витікають з положення про неможливість порушити цілісність, єдність буття, провести відмінності між «внутрішнім» та «зовнішнім» суб'єктом і об'єктом, «тим, що пізнає» й «тим, що пізнається». Перелічені концепції перекликаються з ідеями езотеричної, релігійно-містичної традиції у культурах Сходу й Заходу, володіють певним творчим потенціалом. Інакше кажучи, історія світової культури являє собою своєрідну скарбницю, з якої можна черпати ідеї, концеп* ції та підходи для вирішення різних проблем сучасності.
Зовсім по-іншому в світлі сучасних наукових експериментів постає й феномен шаманізму. З історії культури відомо, що шамани (не слід забувати, що вони виконували функції жерців, знахарів та чаклунів) широко використовували свої екстрасенсорні та інші (що здавалися понадприродними) здібності в своїй практиці. Коли шаман впадає під час камлання в транс, відбувається виключення вищих центрів мозку, в результаті чого звільнене від контролю розуму тіло автоматизується, а «душа» в цей час «мандрує» й знаходить людей, тварин і предмети, що зникли, бачить ту чи іншу місцевість на великій відстані. Як маг, шаман, використовуючи чорну магію, може наслати порчу на ворога або ж згубити його; засобами ж білої магії може вилікувати людину.
В ряді експериментів, виконаних в лабораторії електроніки та біоенергетики Станфордського науково-дослідного інституту (США), встановлено, що кожна людина володіє потенційною здатністю сприймати зорові образи об'єктів, які знаходяться на відстані кількох тисяч кілометрів. Ці експерименти знайшли підтвердження в лабораторіях майже всього світу, до того ж була звернута увага на незалежність даного феномену «дальнобачення» від відстані (його називають «яснобаченням» та «парапсихологією», «астральним передбаченням» в окультизмі, «аутоскопією» в медицині). Здатність сприймати віддалені подразнювачі без зв'язку з сенсорними процесами вимагає для дослідження методів теорію інформації, квантову теорію та нейрофізіологію. Цілком можливо, що телепатія («дальнобачення»), або екстрасенсорне сприйняття, є «нелокальним явищем, ключ до розуміння якого міститься в квантовій механіці».
Не менш цікаві й експерименти з магічного впливу на людину Нещодавно в США для вузького кола осіб демонструвався фільм, де на одній половині кадру показується молодий джентльмен, котрий готується до сну. а на другій — знахарка, що перебуває від нього на відстані 300 км. Вона бере фотографію цього джентльмена, змащує її «смачним» розчином і випускає на поверхню мурашок. Коли мурашки із задоволенням «вгризаються» в розчин, джентльмен в цей же час починає чухати своє тіло, начебто його покусали комахи. В ряді країн на основі дослідження магії розроблені генератори, здатні мікрохвильовим впливом діяти на психіку людини. Мова йде про психотронну зброю, робота над якою засекречена і лише мала частка інформації потрапляє до засобів масової інформації. Одночасно з цим шаманські методи ТИСЯЧОЛІТНЬОЇ давнини використовуються на Заході для збереження здоров'я багатьох людей, а книга М. Харнера «Шлях шамана, або ж шаманська практика» користується великою популярністю.
В архаїчних культурах домінувало міфопоетичне мислення, що охоплює світ у цілісності й неподільності, яке функціонувало у сфері інтуїції. Джерелами останньої є синкретичний та ігровий характер культур архаїки. Цілком зрозуміло, чому І. Хейзинга в книзі «Людина, яка грає», ототожнює гру й культуру на ранніх стадіях* історії. Адже ігрова природа яскраво виявляється в багатьох сферах культури під час її походження, насамперед, в поезії, мистецтві, обрядах, міфах і т. ін., та й зараз у них момент гри — значно конституюча величина (на більш пізніх стадіях розвитку культури гра «вплетена» донеї). Дійсно, в той час як релігія, філософія, право, війна та політика у високоорганізованих формах суспільства поступово втрачають контакт з грою, яка У оільш ніж достатній мірі присутня на ранніх стадіях культури, поетична творчість, ще народилася в сфері гри, вона народжується в полі діяльності людського духу, у створеному для себе духом власному світі, де |ечі мають інше, ніж у «звичайному житті», обличчя, й пов'язані між собою іншими, не логічними зв'язками. Поезія ніколи не стане остаточно серйозною, вона перебуває по той бік серйозного, біля першоджерел, до яких такі близькі діти, тварини, дикуни й ясновидці, в царстві мрії, піднесення, сп'яніння й сміху. Щоб зрозуміти поезію, потрібно набути дитячу душу й одягтися в веї, як у чародійну сорочку, а мудрість дитини поставити вище інтелекту дорослого. Така першобуттєва сутність поезії зрозуміла й висловлена Віко ще два сторіччя тому. «Поезія —начебто сон науки»,— зауважує Ф. Бекон. В образних міфологічних уявленнях первісних народів про основи буття сконцентрований смисл, що пізніше знайде осмислення й буде виражений в логічних формах і термінах.
У вік ЕОМ все більшу роль відіграє плідний синтез науки, технології та поезії, бо поезія виплекала всі ївші людські знання. Відомий вчений В. Гейзенберг у аналітичній доповіді підкреслює, що «мова поетів повинна бути тут важливішою від мови науки». Зараз на Заході відбувається інтенсивне проростання «поетичної компоненти» у соціально-економічній структурі інформашйіюто суспільства. Дослідження Гарвардського університету та фірми «Белл» довели, що випускники гуманітарних факультетів (цікаво, що в США та Японії кількість спеціалістів з вченим ступенем в галузі гуманітарних наук складає відповідно 78 % та 74 %) виявляються готовими до сприйняття принципово нових економічних, соціальних, наукових й технологічних парадигм «віку ЕОМ»; помітно краще інших соціальних груп. Економіка Заходу все більш потребує висококваліфікованих керівників, спеціалістів, з художнім складом мислення, що пов'язано з необхідністю «прорватися» до майбутнього й увійти у всеозброєнні до XXI століття.
Зараз актуалізувалася проблема множинності осіб (душ) у тілі одного індивіда. Етнографічні дані свідчать, що в більшості архаїчних традицій людина розглядалася як істота, наділена кількома душами, які різняться характеристиками та функціями. Уявлення про множинність душ в одному тілі людини набуло широкого розповсюдження серед народів Сибіру та Центральної Азії, філіпінських племен, африканських народів, австралійських аборигенів та ін. Згідно віруванням племен Північно-СхіДного Архемлеиду (Австралія) після смерті дрил ділиться на три -частини, одна з яких повертається до свого тотемістичного центру, щоб потім знову відродитися у комусь з членів роду; друга, тиняючись р-ідндаая місцями, будує козні живим; третя ж відходить до «краї-н« мертвих», де приєднується до сонму духів — творців. А давні єгиптяни вважали, що людина має чотир» душі,, які висловлюють певні аспекти життя.
Проповідники кабалли вважають, що у людини існує велика кількість душ, що привертає увагу сучасних вчених. Деякі з я«х твердять, що «множинна особа» являє собою розршвий розлад, пов'язаний з тим,, що в одгаоиу тілі є дві або більше інтегровані система поведінки. У випадках, коли особа пасивна, людина перебуває в стані повної амнезії, в інших випадках вона може усвідомлювати поведінку іншої своєї особи. Автори книги «Три обличчя Єви» Фігпен і Клеклі ретельно вивчили жінку, що наділена трьома особами. Вона мала декілька Я-кояцеїщш і намагалася по черзі жит* у відповідності з зобов'язаннями, запропонованими кожною з них. Кожна особистість містила в собі притаманні лише їй системи значень, тому панівні інтереси, знання та стаядарти поведінки драьтатигчіго чергувалися. Відомі вяиадаси, коля чередувшгася навіть еротичні інтереси — від гомосексуальних до гетеросекеуальиих.
Це явище було експериментаяьно відтворено на контуженому солдаті за допомогою гіпнозу. У світлі цього цікава гіпотеза, згідно якій людина — потенційний носій множинності «Я, які, крім адяого «Я», пригнічені в свідомому житті, перебувають у сфері несвідомого й проявляються у певних умовах. В даний час філософи, с©ціой©ги, психоаоги, спеціалісти з управління обгово-р«моть питання про те, скільки «Я існує в- одному тілі: одне чи множина.
Наприкінці XX ст. широко починає розповсюджуватися ідея реінкаонації, згідно якої кожний з нас багаторазово живе на Землі в нових тілесних втіленнях. Згідно давньоіндійській традиції, людина багате разів приходить до земного світу в нових тілесних оболонках і з ио-ввм призначенням. Колесо долі примушує кожного нести ношу нового втілення до тієї пори, поки дух не досягне досконалості. Люди цієї культури страшилися не смерті, а нового життєвого призначення. Ось чому вони кидалися під колеса священно? колісниці, топилися в водах Гангу. Але невже людина, випробувавши земну долю, від-ходить, щоб повернутися знову назад? Саме так вважали мудреці давнини — Будда, Платон. Далекі предки вчили досвіду помирання та перевтілення. Підтвердження цьому знаходиться в унікальних пам'ятках минулого — Єгипетській книзі мертвих, Індуській Книзі смерті, Тібетській Книзі мертвих... До такого висновку схильна й сучасна наука. Американські вчені Станіслав та Кристина Гроф (автори книги «По той бік життя») протягом кількох десятиліть проводять досліди, в ході яких людина пригадує прожиті життя, баче себе в гущині колишніх подій, воєн та потрясінь.
Звідки беруться ці образи і що вони означають? «Можна припустити, що в даному випадку активізується колективна пам'ять людства, що міститься в глибинах підсвідомості,— пише П. С. Гуревич,— але багато людей пригадують не абстрактну символіку, а саме деталі того життя, яке, як на їх думку, вони прожили раніше». Це свідчить на користь давньої ідеї реінкарнації. Віра не обмежується релігією, бо оперування фундаментальними призначеннями, що лежать в основі будь-якої логічної дискусії, мусять спиратися на віру. Здатність до віри й власне віра зовсім не дається досвідом, хоча це не означає, що дитина народжується з готовою системою логічних або ж релігійних переконань. Це означає, що її мозок розвиває здатність оперувати певними поняттями з повною до них довірою. Таким чином, без здібності вірити ми не могли б нормально функціонувати. «Розвиток та конструкція всієї моделі людського мозку,— пише англійський психобіолог Дж. Янг,— грунтується на цій нашій здатності вірити в певні фундаментальні методи діяльності». На відміну від людини тварини не вір.ять ні в логіку, ні в Бога.
Так можна сказати й про культ — в одній з аутентичних програм нашого мозку, котрий пов'язаний з потре* бою людини щось підносити, з потребою здійснити і власну ідентифікацію, і встановити своє місце у світі. Людина' прагне позбутися почуття тривоги та жаху перед містерією нашої екзистенції за допомогою акту культу. Колективне висловлення культів (наприклад, у формі хорового співу, релігійних церемоній та ін.) може знімати такого роду напругу людської психіки. Немалу роль в історії світової культури відіграють релігійні культи та ритуали. Адже всі релігії закликають своїх адептів шукати зв'язок з божеством, що існує як щось «невидиме». В усіх релігіях існують ритуальні пози, визнані необхідними для вираження піднесення та сприй* няття спогляданню, що принадні для такого спілкувавня. Фізіологічні дослідження із застосуванням найсучаснішої техніки (спектрометрія, введення в кров потенціометричних доз гормонів та лактатів, електроенцефалограми і вимірювання електричного опіру шкіри) доводять, що усталені на основі тисячолітньої практики пози в дійсності впливають на стан органів, які сприяють спогляданню. На думку Дж. Янга, під час споглядання (не тільки бога, а й пейзажу, адже релігійна символіка, живопис та поезія допомагають багатьом людям виконати культ), почитания, у корі головного мозку відкриваються канали, по яких пливе потік біохімічних речовин. Завдяки їм людина відчуває почуття блаженства й глибше проникає в оточуючий її світ, висловлюючи при цьому свою багатомірну інтуїтивну природу. Можна навести величезну множину подібних прикладів значимості культу та ритуалу: вони охоплюють всю область езотеричної та магічної практики й знання, міфологічну спадщину, звичаї та умовності різноманітних культур' та ін. Ця практика відіграє певну роль в єднанні людини з її соціальним та фізичним середовищем, показує на її первинний зв'язок із Всесвітом.
Зараз на всій земній кулі знайдено багато пам'ятників астроархеології. Найвідоміші з них — давньоєгипетська піраміда Хеопса, кромлех Стоунхенджа у Великобританії, Вавілонська вежа, уславлена й проклята Біблією, гігантські фігури комах та тварин на поверхні пустелі Наска, курган Висока могила на Херсонщині. Часто їх вважають пам'ятниками «космічних мандрівників», матеріальними знаками перебування на нашій планеті пришельців з космосу, що фігурують у вигляді численних божеств у міфах, повір'ях, легендах. В даний час багатьох ваблять ідеї про можливі палеоконтакти в минулому нашої історії, на користь палеовізитів приводять різні твердження. Скажімо, в одному з тібетських рукописів добуддійської епохи можна прочитати опис зустрічі людини з інопланетянами.
Мотив палеоконтакту можна зустріти в ряді давніх культур Сходу. Досить відзначити, що мова йде, наприклад, про зброю «астровідья» у давньоіндійському епосі «Махабхарата», про дивних пришельців, що заснували шумерську цивілізацію, про знання африканського племені догонів відносно будови зоряної системи Сіріуса, опис справ Хуан-ді та його восьмидесяти помічників у давньокитайських трактатах «Корені поколінь», «Опис дивного», «Записи про основні діяння» та інші повідомлення (хоча не всі з цим згодні).
На користь космічного палеоконтакту свідчить досить цікаве дослідження двох англійських спеціалістів в галузі проектування машин Р. Дейла та Дж. Сессуна, які з позицій інженерів проаналізували текст «Зогара» (одному з них довелося вивчити іврит та арамейську мову, щоб прочитати тексти в оригіналі). їх увагу привернув вихід євреїв з Єгипту, які під проводом Моісея перетнули пустелю й харчувалися манною небесною. У тексті «Зогара» дослідники знайшли опис істоти, яку названо «Вічним Старцем»; свіжий погляд інженерів, а не містиків, теологів та філософів показав, що «Вічний Старець» є машиною для виробництва відомої манни небесної, без якої євреї не змогли б сорок років пробиватися через пустелю. Про це свідчить проведений досконалий аналіз змісту «Зогара» у поєднанні з Біблією, а також лінгвістичні дослідження окремих термінів.
«Вічний Старець» являє собою незвичайну машину (а не істоту з крові та кості) — це ядерний реактор з лазером, вагою приблизно 300 кг, для виробництва манни небесної або водоростей хлорели. її можна отримувати з води з відповідними компонентами, причому хлорела містить у собі близько 50 % білка, 35 % вуглеводів та 5 % жирів. Цей «Вічний Старець» виробляв хлорелу з додаванням необхідних речовин, в результаті вона набула смаку та консистенції хліба. І, нарешті, Р. Дейл та Дж. Сессун створили на основі опису «Вічного Старця» модель з пластика, розцвічену різними фарбами, щоб явно бачити функціонування окремих частин машини. На створення цієї моделі пішло кілька років напруженої праці, але й наслідки цього творіння досить значні — вже те, що було вияснене в ході досліджень та конструювання моделі, захоплює своєю логікою й переконує в реальності палеокосмічного контакту. Свої загадки мають і астрономічні знання африканського племені догонів, на що звертають увагу французькі дослідники М. Гріоль та Ж. Дитерлен. Система астрономічних знань догоніз досить струнка, вона містить теоретичні поняття про спіральну форму галактики та її обертання, про зірки, планети. Заслуговує на увагу те, шо такого роду знання накопичені європейською наукою протягом останніх 120 років, тоді як знания догонів про систему Сіріус (Сіріус має невеликі розміри за величезної щільності речовини, період оберту його супут-йика рівний 50 рокам) лежать в основі обчислюваний часу, коли потрібно позначати Сіги (зірка Сіріус) —л: головне свято догонів, чиї ритуали сягають минулого на 700 років, а за деякими даними і на 1400 років!" _ таго, не можна ігнорувати той факт, що на одних, віота-рях догонів зорі зображені так, як вони розташовані на небі, а на інших — вони спостерігаються людиною з Землі. Наприклад, зображення Юпітера (Дана- толо) з супутника та Сатурна (Іалу Уло толо) з. його кільцем виконані в ракурсі, в якому дані системи не можуть спостерігатися з нашої планети. Таким чином, проблеми астрономії догонів не мають певних аргументів, для tmo щоб відкинути гіпотезу космічного палеовізиту, вони свідчать, швидше, на її користь. І тому вчені різних країн продовжують пошуки позаземних цивілізацій. Яскраве свідчення цьому — книга «Перший контакт. Дослідження позаземного розуму», що вийшла в 1991 р. У ній провідні астрономи світу (Ф. Моррісон, Г. Бенфорд, Д. Брін, М. Клейн та іи.) розмірковують над одним питанням: чи одні ми у Всесвіті?
У зв'язку з підключенням комп'ютерів до творчої діяльності людини увагу дослідників привертає так зване «чорне» бачення світу (міфологія, магія та окультизм), притаманне міфології та фольклору африканських нар«-дів, американських індіанців,, релігійно-містичним вченням Сходу, давньоехідній естетиці, окультизму Заходу та ін. Воно нерозривно пов'язане з багатозначністю образної думки, без чого неможлива творчість, і має суворий психофізіологічний фундамент — функціональну асиметрію мозку.
Асиметрія яскраво виявляється у людини: «праве» та «ліве», «переднє» та «заднє», «верхнє» та «нижнє» функціонально й психологічно різне. її розум є єдністю емр-ціонально-образноі' системи, пов'язаної в основному справою півкулею, та лічильно-впрішувальної, логічної та вербальної системи, що асоціюється переважно з лівою півкулею. Існує своєрідна дисиметрія у галузі несвідомого людини — «підсвідомість» з її опорою на минуле, потребою «нужди» та оберігальної функції і «надсвідомість», що грунтується відносно на майбутньому, потребі «росту» та вищих творчих і смисложиттєвих потенціях людини. Аналіз еволюції культури, систем знаків та мозку предків людини, а також розвитку немовляти (до цього й зародку — ще у череві матері) свідчать про те, що функції лівої півкулі являють собою продукт соціалізації індивіда, а функції нравої — народжені. Образи правої півкулі дають охоплення цілісної картини світу, логічні ж схеми лівої півкулі містять лише окремі деталі, що належать до самосвідомості людини. Стає зртумілим, чому їативного переживання індивід немовби Гітоустроєм і у нього виникала ілюзія без-Тягнутий екстаз звільняв «спресований» у підт сті час, й індивід переживав світосприймання ёнту зародження життя взагалі. Різні техніки меди-дії, наприклад, давали можливість відмикати ліву півкулю, в цьому випадку зникала особистість — умирати було нікому (не випадково існував термін «чаньцзі» — кит.) —«нірвана» або смерть у спогляданні. Істотно для творчості те, що в процесі медитації відбувається виключення мислення — під час зупинки мислення («пауз») відбуваються всі відкриття.
В другій половині XX ст. наука вже нічого не відкидає, не окреслює для себе ніяких кордонів й використовує все можливе. її цікавлять також і езотеричні знання про людську психіку. Вчені вважають, що це допоможе знайти хоча б якусь стежку, котра привела б до геніальних наукових відкриттів. Тому розглядаються й легенди про Атлантиду, про потоп в Біблії, про Великий Блиск з повістей південно-американських індіанців, про дійсно фантастичні можливості окультної, астральної психології, що пов'язані 8 яснобаченням та телепатією. Досить навести висказу-рання філософа окультизму Рама Чарака: «...одночасно з п'ятьма фізичними почуттями людина володіє п'ятьма астральними почуттями, що функціонують в астральній сфері і дозволяють їй бачити, чути, обоняти, сприймати дотиком та на смак, не користуючись при цьому фізичними органами. Більше того, людина має спеціальний шостий фізичний орган почуттів (для якого у європейців відсутня спеціальна назва), завдяки йому можна одержати знання про думки інших людей, навіть коли вони перебувають на великій відстані».
Далі Рама Чарака відзначає, що фізичним органом цього телепатичного почуття є шишковидна залоза, яка знаходиться біля центра мозку, про що здавна знали йоги, Знаменно, що сучасні вчені, котрі досліджують проблеми телепатії, також звернули увагу на цю дільницю мозку, досить малу за розміром. Тібетський лама Рама Лобсанг у книзі «Третє око», пише про те, як йому хірургічним шляхом «відкрили» «третє око» (шишковидну залозу). За допомогою «третього ока» він став бачити ауру Інших людей, за кольором та інтенсивністю аури діагностувати здоров'я, читати думки людей, проникаючи до їх підсвідомості.
До того ж ця езотерична психологія значно цікавіша ві фрейдизму з його пансексуалізмом й переконанням, що під поверхнею свідомості ховаються тваринні інстинкти. Йоги теж говорять про сферу підсвідомості, але вони відзначають значимість надсвідомої сфери (її називають духовним розумом), яка лежить над інтелектом. Саме шляхом інтуїції надсвідомості великі творці та винахідники роблять відкриття, тоді як у звичайної людини рідко зустрічаються проблиски духовного розуму. З цього витікає, що фрейдизм не може бути альфою та омегою сучасної психології.
З пітьми віків, крізь натовпи племен та народів пробилася до нас легенда про Химеру. У давньогрецькій міфології Химера — породження Тіфону, стоголового вог-недихаючого чудовиська, та Єхидни — напівжінки, напів-гадюки. Химера — це небачена тварюка (християнство її ототожнювало з дияволом) з левовою пащею, козячим тулубом та хвостом змія. А ще фантазія людей створила стрімких кентаврів — напівконей-напівлюдей, підступних русалок — напівриб-напівжінок, сирен — напівжінок-на-півптахів, що своїм солодким співом приваблювали моряків і губили їх лютою смертю, крилатого коня — коня поетів — пегаса, жахливих драконів, кровожерливих сфінксів та вампірів, а також фавнів та гарпій. Казкові чудовиська — такий же старий «пунктик» людини, як, наприклад, думка про перетворення одних речовин на інші (філософський камінь алхіміків). Однак парадокс нашого часу в тім і полягає, що все явне і неявне у наших думках можливе і набуває плоті й крові. Ядерна фізика дозволила перетворити одні елементи на інші, і тепер, завдяки успіхам молекулярної біології, черга дійшла до відтворення химер.
І даремно тлумачні словники, як і раніше, твердять, начебто химера — це нездійсненна, дивна мрія, пуста фантазія. І словосполученню «будувати химери» залишилося, напевне, жити недовго, бо вчені вже розуміють мову молекул спадковості, що несуть у собі код відтворення живого організму. Людина, вивчивши генний алфавіт, намагається розбирати генні слова й розуміти генний синтаксис. Оволодівши новою мовою, дослідники XXI ст. почнуть «оживляти химери», тобто конструювати живі організми на власний розсуд. Вже зараз тривають досліджений 8 формулювання інструкції для створення абсолютнсгие-відомих природі видів рослин та тварин. Генна інженерія Взяла стрімкий старт. Можливо, не так довго доведеться чекати, коли оживуть химери, схожі на ті, що прикрашають підніжжя башт збудованого в XII—ХІІІ ст.ст. собору Паризької богоматері— Норт-Дам де Парі. Нещодавно вчені Німеччини розмножили генн дрозофіли, яка була Вкраплена до грудочки янтарю. Як повідомив журнал «Натурвіссеншафтліхе Рундшау», цю муху вдалося пробудити до життя. Після оживлення доісторичної мухи хи-мерологи намагаються реанімувати мумію фараона. У ви-иадку успіху вони займуться оживленням первісних людей. Але й цього замало — вже зараз вчені доходять до думки про створення в майбутньому методами генної інженерії нового виду розумних істот, які за багатьма своїми параметрами (інтелект, сприйняття світу та інше) будуть мати значні переваги над «людиною розумною». Методо-гічна основа цього — існуюче положення, що людина зовсім не вінець природи, а ступінь в розвитку світу.
Заслуговує на увагу релігійний досвід (або релігійна реформа) фараону Аменхотепу IV, що жив у XIV ст. до я. є. Його діяння давно захоплюють дослідників. Фараон збудував нове місто на честь бога Атона (нинішня Амар-ка) досить осмислено, призначенням якого було впровадження в життя особливої віри. Атон — бог світла та любові, втілених у сонячний диск, його промені — творці, що закінчуються кистями рук, дарують життя. Атон — сила, яка примушує народжуватися и зростати все живе під діяннями його променів. Фараон — жрець-і пророк, дан сам проповідує релігію Атоиа, першу в історії людства, засновану на любові до всього живого.
Релігійна реформа Ехнатона викликала величезні зміни у житті багатьох шарів давньоєгипетського суспільства. Великі задуми фараона передбачали спрощення релігійної практики, що стала незрозумілою для більшості населення; примирення людей із Богом, оскільки він зоб-ражувався як сфера, що височіє рівно над усіма; оголошення про те, що жерцям було відомо «ще за часів бо-г», а саме: люди рівноправні від народження, і лише «неправедні вчинки роблять їх різними». Ехнатон намагався об'єднати людей, які є немов би одним з багатьох проявів життя, й нагадати ім про тісний взаємозв'язок між людиною, живою та неживою природою. Тут перед нами зачаток етики «благоговіння перед життям», яка набуває особливого значення в наші дні.
Видатний гуманіст XX ст. А. Швейцер пише: «Етика полягає в тому, що я відчуваю бажання виказувати рівне благоговіння перед життям як у ставленні до моєї валі до життя, так і у відношенні до будь-якої іншої. В цьому ft гголягає основний принцип морального. Добро — те, що служить збереженню й розвитку життя, зло є те, що знищує життя або ж ставить перепони йому», у цьому вислові — КреДО «еКОЛОГІЧНОГО» ГуМаНІЗМу, ДО ТОГО Ж воно
витікає з найбільш загальних міркувань. Досліджений української вченої В. А. Полікарпової довели, що розуміння гуманізму необхідно доповнити ідеєю самоцінно-сті усього живого (це передбачає наявність гармонії між людиною та біосферою), що положення про самоцінність усього живого й розуміння людини як співтворця природи витікає з конкретного аналізу генної інженерії, методи якої дозволяють побачити єдність людини та біосфери на молекулярному рівні. Звідси витікає висновок: в даний час людина та людство зможуть вижити лише в тому випадку, коли одночасно з ідеалами гуманізму буде визнано й принцип самоцінності всього живого. Сконкретизована таким чином етика «благоговіння перед життям» націлена на підвищення почуття відповідальності людини за життя на планеті. Одна з глобальних проблем людства — це екологічна катастрофа, що насувається. Розуміння цієї небезпеки призвело до екологізації сучасної культури. Тут слід використовувати досвід та ряд нереалізованих можливостей різноманітних культур, що увійшли до скарбниці світової культури. Багато в цьому плані можна взяти з кладових традицій культур Сходу, що здавна практикували повагу до природи як до живого організму (для Сходу характерна відсутність антропоцентризму), а не лише до людей, як у європейській етиці. Цілком істотно, що багато вчених та мислителів (С. X. Наф, А. Тойнбі, Е. Ф. Фромм, У. Р. Джекобе, Б. А. Леві, В. Соловйов та ін.) вбачають ключ до подолання екологічної кризи в суфізмі, даосизмі, буддизмі, синтоїзмі та ін. Необхідно звернутися до східної мудрості, в якій існує нероздільна включеність людини до саморозвитку життя, що фіксується в певному началі, сущому.
На відміну від західного принципу панування людини над природою, що зробило свій внесок у створення глобальної екологічної проблеми, на Сході виходять з принципу розуміння гармонії людини з природою. Яскравим прикладом звертання до традицій культур Сходу є Японія. Ще десять років тому ця країн-а наводила жах розповідями про регулювальників у протигазах, про автомати, які продають на вулицях міст чисте повітря, про жахливі наслідки отруєння засобами виробництва. Сьогодні зчинилося багато змін — до Японії приїздять спеціалісти вчитися природокористуванню. Це пов'язано із введенням суворим дотриманням екологічних стандартів. Деякі з них витікають з японської традиції гармонійного співіснування людини з природою і несуть в собі перші прикмети природокористування, коли всі елементи життя на Землі стануть рівноправними союзниками.
Цікаво, що вирішення японцями екологічної проблеми фактично означає існування основних екологічних ідей філософії всеєдності В. Соловйова. Останній на основі синтезу поетичної мудрості Сходу та раціоналістичної філософії Заходу робить фундаментальний висновок про те, що природа, яка розуміється ним як жива істота й народжує все у себе, є біоосновою для спілкування людини з біосферою. З позицій філософії всеєдності людина розглядається у гармонійному спілкуванні з живою природою на рівних, що відрізняє її від Сходу, де людина розглядається лише всередині природи.
Нове звучання набувають у сучасному контексті економічні погляди легізму — етико-політичної школи давнього Китаю, яка вперше в історії давньокитайської полі-тичної думки поставила проблему «держава — економіка». Представники легістської школи розробляли концепцію керівної ролі держави в усьому господарському житті суспільства. Саме їм (особливо Шан Яну) належала ідея надання державі економічних функцій. Заслуговує уваги концепція регулюючої ролі держави в стабілізації ринкових цін. Легісти вважали, що державний контроль над цінами, насамперед на зерно, та розумна політика закупок держави зможуть присікти глитайську діяльність купців, які наживалися на неприродньому коливанні цін. Про це яскраво свідчать рецепти, викладені в трактаті «Гуань-цзи». Економічна програма легізму була націлена на посилення економічних функцій держави. Той же Шан Ян запропонував ввести державну монополію на розробку природних багатств, передавши доходи правлячому дому.
Виникає питання: чим можуть допомогти економічні концепції легізму у вирішенні сучасних проблем? Зараз людство та його цивілізація зіткнулися з фундаментальними процесами планетарної шкали, які ставлять питання про існування нашої цивілізації. Одна з них пов'язана з життєздатністю суспільства на Землі у ситуації, що склалася. Про це йдеться у «Доповіді» інституту всесвітньої вахти (Вашінгтон), що дозволяє кинути немов би «глобальний погляд» на проблеми, без вирішення яких неможливе створення екологічно тривкого суспільства. Перш за все вимагає свого вирішення проблема подолання бідрості. Щорічно 5 млрд дол. витрачається жителями США на дотримання різноманітних малокалорійних дієт, в той «зас як 400 млн чоловік на всій планеті недоїдають. За даними МБРР і ФАО, в абсолютній бідності на планеті живе близько мільярда людей, але найстрашніше посилення тенденції росту бідності. Відзначено різне погіршення ситуації з біднотою в багатьох регіонах Азії, Африки та Латинської Америки).
Відомо, що більшість сучасних екологічних труднощів, починаючи з отруєння ґрунтових вод і аж до негативних змін клімату, є побічними прибутками досягнення достатку товарів та послуг. Бідність же веде безпосередньо до екологічної катастрофи, причина якої — відчайдушне прагнення людей до надексплуатації природних ресурсів. Звідси й висновок «Доповіді»: нинішні та майбутні екологічні проблеми повинні вирішитися шляхом подолання бідності на основі комплексу соціальних, адміністративних та економічних заходів, бо «бідність — це розкіш, яку ми більше не можемо собі дозволяти». Ось тут і можна використати концепції легізму на глобальному рівні — міждержавному рівні усіх країн світу. В іншому випадку через 40 років людство зникне з обличчя нашої планети. Тільки екологічно справедлива та безпечна світова економіка зможе забезпечити створення екологічно тривкого суспільства. Для виживання людства необхідно створити саме таке суспільство, як би утопічно це не виглядало на перший погляд.
Для архаїчних культур характерна ідея початкової єдності людини та Всесвіту, що витікає з природным настроєності розуму. Саме ця настроєність проглядається вже у первісної та давньої людини у її потязі до просто? рів Всесвіту, про що свідчать космогонічні та космічні міфи, прадавні астрономічні обсерваторії типу Стоукхен-джу, а також кургани Причорноморських степів IV—II ти* сячоліть до н. є. Археолог Ю. Шилов у зв'язку з цим — зазначає таке: «Масове та загальне будівництво курганів, кромлехів, лабіринтів, зиккуратів, мастаб, пірамід почали не раби, а вільні співплемінники епохи первісного ладу. Дивно, що ці, з нашої точки зору, зовсім не потрібні тій культурі споруди обов'язково містили прилади та пристосування для астрономічних спостережень і потребував ли більших зусиль, ніж сучасне освоєння космосу!»
Сучасна філософська та наукова думка приходить до ідеї антропокосмізму в силу об'єктивних процесів космі-зації та екологізації людської діяльності, що передбачають створення планетарної етики та некласичного гуманізму. Адже довгий час в культурі панував принцип антропоцентризму, згідно якого весь світ немов би розділений на людський та нелюдський світ» і наше «Я» займає у певному розумінні (про нього йшла мова в перших ро." ділах книги) привілейоване положення у Всесвіті. У свій час з критичним аналізом антропоцентризму (та геоцентризму теж) виступили російські коемісти, результати цього аналізу резюмовані в. принципі антрогкжосмізму: айтроьокосмізм вважає кордони, що.відмежовують ... «Я» під,... усього космосу тільки перепоною на шляху подальшої еволюції космосу». Взагалі, антропокосмізм затверджує; людина нерозривно пов'язана з космосом, більш того, вона являє собою космоиланетарну істоту, що праг не до злиття з нескінченним Всесвітом (надвсесвіт у нашому тлумаченні: доля всесві
Одне з дивовижних відкриттів сучасної науки полягає в тому, що давні люди знали значно більше від нщ. Картина світобудови, що формується нині, віднаходить контури своїх космогоній в індійському та буддійському тантризмі. Реаніматологія знаходить в Тібетській «Книзі мертвих» опис таких станів свідомості людини, що помирає, яким вона не може дати пояснення. Психологія в пошуках обгрунтування різноманітних фантомів свідомості звертається до шаманізму. Знання прадавніх культур свідчать про те, що власне реальність примарна, що не свідомість створює різні світи: саме буття багатолике й хитке. Для містицизму це само собою зрозуміле; в давньоіндійських вченнях майя виступає як магічна сила творіння, ілюзія, видимість, фантом. За зовнішнім феноменальним світом криється дещо інше. Реальність мінлива й багатолика, але людина звикає до одного з її Облич, образів. Ця давня інтуїція знаходиться у фокусі сучасної фізики, що тісно зіткнулася з оманливістго видимості, з ідеєю множини фантомних світів. Культурологія приголомшена провіщеннями, які містять прадавні тексти. У світлі цього зрозуміло тяжіння сучасних вчених до традицій давнього, особливо східного світоуявлення. Раніше вважалося екстравагантним твердження, що основні ідеї науки XX ст. вже визначено в давньокитайській філософії. Деякі американські фізики намагаються «корелювати й доповнювати» сучасну фізику Ведами й поезією Уільяма Блейка, знаходять паралелі між квантовою механікою та вченням тібетського лами У. Трун-га, формулюють принципи фізичних теорій, використовуючи ідеї трансцендентної медитації індуїзму. В усякому випадку і теорія «співучасного Всесвіту» Дж. Уіле-ра, й трактування М. Талботом Всесвіту як «єдиного розуму», й космогонічна теорія Д. Бома, й інтерпретація Ф. Капрою явищ світу — всі вони витікають з положення про неможливість порушити цілісність, єдність буття, провести відмінності між «внутрішнім» та «зовнішнім» суб'єктом і об'єктом, «тим, що пізнає» й «тим, що пізнається». Перелічені концепції перекликаються з ідеями езотеричної, релігійно-містичної традиції у культурах Сходу й Заходу, володіють певним творчим потенціалом. Інакше кажучи, історія світової культури являє собою своєрідну скарбницю, з якої можна черпати ідеї, концеп* ції та підходи для вирішення різних проблем сучасності.
Зовсім по-іншому в світлі сучасних наукових експериментів постає й феномен шаманізму. З історії культури відомо, що шамани (не слід забувати, що вони виконували функції жерців, знахарів та чаклунів) широко використовували свої екстрасенсорні та інші (що здавалися понадприродними) здібності в своїй практиці. Коли шаман впадає під час камлання в транс, відбувається виключення вищих центрів мозку, в результаті чого звільнене від контролю розуму тіло автоматизується, а «душа» в цей час «мандрує» й знаходить людей, тварин і предмети, що зникли, бачить ту чи іншу місцевість на великій відстані. Як маг, шаман, використовуючи чорну магію, може наслати порчу на ворога або ж згубити його; засобами ж білої магії може вилікувати людину.
В ряді експериментів, виконаних в лабораторії електроніки та біоенергетики Станфордського науково-дослідного інституту (США), встановлено, що кожна людина володіє потенційною здатністю сприймати зорові образи об'єктів, які знаходяться на відстані кількох тисяч кілометрів. Ці експерименти знайшли підтвердження в лабораторіях майже всього світу, до того ж була звернута увага на незалежність даного феномену «дальнобачення» від відстані (його називають «яснобаченням» та «парапсихологією», «астральним передбаченням» в окультизмі, «аутоскопією» в медицині). Здатність сприймати віддалені подразнювачі без зв'язку з сенсорними процесами вимагає для дослідження методів теорію інформації, квантову теорію та нейрофізіологію. Цілком можливо, що телепатія («дальнобачення»), або екстрасенсорне сприйняття, є «нелокальним явищем, ключ до розуміння якого міститься в квантовій механіці».
Не менш цікаві й експерименти з магічного впливу на людину Нещодавно в США для вузького кола осіб демонструвався фільм, де на одній половині кадру показується молодий джентльмен, котрий готується до сну. а на другій — знахарка, що перебуває від нього на відстані 300 км. Вона бере фотографію цього джентльмена, змащує її «смачним» розчином і випускає на поверхню мурашок. Коли мурашки із задоволенням «вгризаються» в розчин, джентльмен в цей же час починає чухати своє тіло, начебто його покусали комахи. В ряді країн на основі дослідження магії розроблені генератори, здатні мікрохвильовим впливом діяти на психіку людини. Мова йде про психотронну зброю, робота над якою засекречена і лише мала частка інформації потрапляє до засобів масової інформації. Одночасно з цим шаманські методи ТИСЯЧОЛІТНЬОЇ давнини використовуються на Заході для збереження здоров'я багатьох людей, а книга М. Харнера «Шлях шамана, або ж шаманська практика» користується великою популярністю.
В архаїчних культурах домінувало міфопоетичне мислення, що охоплює світ у цілісності й неподільності, яке функціонувало у сфері інтуїції. Джерелами останньої є синкретичний та ігровий характер культур архаїки. Цілком зрозуміло, чому І. Хейзинга в книзі «Людина, яка грає», ототожнює гру й культуру на ранніх стадіях* історії. Адже ігрова природа яскраво виявляється в багатьох сферах культури під час її походження, насамперед, в поезії, мистецтві, обрядах, міфах і т. ін., та й зараз у них момент гри — значно конституюча величина (на більш пізніх стадіях розвитку культури гра «вплетена» донеї). Дійсно, в той час як релігія, філософія, право, війна та політика у високоорганізованих формах суспільства поступово втрачають контакт з грою, яка У оільш ніж достатній мірі присутня на ранніх стадіях культури, поетична творчість, ще народилася в сфері гри, вона народжується в полі діяльності людського духу, у створеному для себе духом власному світі, де |ечі мають інше, ніж у «звичайному житті», обличчя, й пов'язані між собою іншими, не логічними зв'язками. Поезія ніколи не стане остаточно серйозною, вона перебуває по той бік серйозного, біля першоджерел, до яких такі близькі діти, тварини, дикуни й ясновидці, в царстві мрії, піднесення, сп'яніння й сміху. Щоб зрозуміти поезію, потрібно набути дитячу душу й одягтися в веї, як у чародійну сорочку, а мудрість дитини поставити вище інтелекту дорослого. Така першобуттєва сутність поезії зрозуміла й висловлена Віко ще два сторіччя тому. «Поезія —начебто сон науки»,— зауважує Ф. Бекон. В образних міфологічних уявленнях первісних народів про основи буття сконцентрований смисл, що пізніше знайде осмислення й буде виражений в логічних формах і термінах.
У вік ЕОМ все більшу роль відіграє плідний синтез науки, технології та поезії, бо поезія виплекала всі ївші людські знання. Відомий вчений В. Гейзенберг у аналітичній доповіді підкреслює, що «мова поетів повинна бути тут важливішою від мови науки». Зараз на Заході відбувається інтенсивне проростання «поетичної компоненти» у соціально-економічній структурі інформашйіюто суспільства. Дослідження Гарвардського університету та фірми «Белл» довели, що випускники гуманітарних факультетів (цікаво, що в США та Японії кількість спеціалістів з вченим ступенем в галузі гуманітарних наук складає відповідно 78 % та 74 %) виявляються готовими до сприйняття принципово нових економічних, соціальних, наукових й технологічних парадигм «віку ЕОМ»; помітно краще інших соціальних груп. Економіка Заходу все більш потребує висококваліфікованих керівників, спеціалістів, з художнім складом мислення, що пов'язано з необхідністю «прорватися» до майбутнього й увійти у всеозброєнні до XXI століття.
Зараз актуалізувалася проблема множинності осіб (душ) у тілі одного індивіда. Етнографічні дані свідчать, що в більшості архаїчних традицій людина розглядалася як істота, наділена кількома душами, які різняться характеристиками та функціями. Уявлення про множинність душ в одному тілі людини набуло широкого розповсюдження серед народів Сибіру та Центральної Азії, філіпінських племен, африканських народів, австралійських аборигенів та ін. Згідно віруванням племен Північно-СхіДного Архемлеиду (Австралія) після смерті дрил ділиться на три -частини, одна з яких повертається до свого тотемістичного центру, щоб потім знову відродитися у комусь з членів роду; друга, тиняючись р-ідндаая місцями, будує козні живим; третя ж відходить до «краї-н« мертвих», де приєднується до сонму духів — творців. А давні єгиптяни вважали, що людина має чотир» душі,, які висловлюють певні аспекти життя.
Проповідники кабалли вважають, що у людини існує велика кількість душ, що привертає увагу сучасних вчених. Деякі з я«х твердять, що «множинна особа» являє собою розршвий розлад, пов'язаний з тим,, що в одгаоиу тілі є дві або більше інтегровані система поведінки. У випадках, коли особа пасивна, людина перебуває в стані повної амнезії, в інших випадках вона може усвідомлювати поведінку іншої своєї особи. Автори книги «Три обличчя Єви» Фігпен і Клеклі ретельно вивчили жінку, що наділена трьома особами. Вона мала декілька Я-кояцеїщш і намагалася по черзі жит* у відповідності з зобов'язаннями, запропонованими кожною з них. Кожна особистість містила в собі притаманні лише їй системи значень, тому панівні інтереси, знання та стаядарти поведінки драьтатигчіго чергувалися. Відомі вяиадаси, коля чередувшгася навіть еротичні інтереси — від гомосексуальних до гетеросекеуальиих.
Це явище було експериментаяьно відтворено на контуженому солдаті за допомогою гіпнозу. У світлі цього цікава гіпотеза, згідно якій людина — потенційний носій множинності «Я, які, крім адяого «Я», пригнічені в свідомому житті, перебувають у сфері несвідомого й проявляються у певних умовах. В даний час філософи, с©ціой©ги, психоаоги, спеціалісти з управління обгово-р«моть питання про те, скільки «Я існує в- одному тілі: одне чи множина.
Звідки беруться ці образи і що вони означають? «Можна припустити, що в даному випадку активізується колективна пам'ять людства, що міститься в глибинах підсвідомості,— пише П. С. Гуревич,— але багато людей пригадують не абстрактну символіку, а саме деталі того життя, яке, як на їх думку, вони прожили раніше». Це свідчить на користь давньої ідеї реінкарнації. Віра не обмежується релігією, бо оперування фундаментальними призначеннями, що лежать в основі будь-якої логічної дискусії, мусять спиратися на віру. Здатність до віри й власне віра зовсім не дається досвідом, хоча це не означає, що дитина народжується з готовою системою логічних або ж релігійних переконань. Це означає, що її мозок розвиває здатність оперувати певними поняттями з повною до них довірою. Таким чином, без здібності вірити ми не могли б нормально функціонувати. «Розвиток та конструкція всієї моделі людського мозку,— пише англійський психобіолог Дж. Янг,— грунтується на цій нашій здатності вірити в певні фундаментальні методи діяльності». На відміну від людини тварини не вір.ять ні в логіку, ні в Бога.
Так можна сказати й про культ — в одній з аутентичних програм нашого мозку, котрий пов'язаний з потре* бою людини щось підносити, з потребою здійснити і власну ідентифікацію, і встановити своє місце у світі. Людина' прагне позбутися почуття тривоги та жаху перед містерією нашої екзистенції за допомогою акту культу. Колективне висловлення культів (наприклад, у формі хорового співу, релігійних церемоній та ін.) може знімати такого роду напругу людської психіки. Немалу роль в історії світової культури відіграють релігійні культи та ритуали. Адже всі релігії закликають своїх адептів шукати зв'язок з божеством, що існує як щось «невидиме». В усіх релігіях існують ритуальні пози, визнані необхідними для вираження піднесення та сприй* няття спогляданню, що принадні для такого спілкувавня. Фізіологічні дослідження із застосуванням найсучаснішої техніки (спектрометрія, введення в кров потенціометричних доз гормонів та лактатів, електроенцефалограми і вимірювання електричного опіру шкіри) доводять, що усталені на основі тисячолітньої практики пози в дійсності впливають на стан органів, які сприяють спогляданню. На думку Дж. Янга, під час споглядання (не тільки бога, а й пейзажу, адже релігійна символіка, живопис та поезія допомагають багатьом людям виконати культ), почитания, у корі головного мозку відкриваються канали, по яких пливе потік біохімічних речовин. Завдяки їм людина відчуває почуття блаженства й глибше проникає в оточуючий її світ, висловлюючи при цьому свою багатомірну інтуїтивну природу. Можна навести величезну множину подібних прикладів значимості культу та ритуалу: вони охоплюють всю область езотеричної та магічної практики й знання, міфологічну спадщину, звичаї та умовності різноманітних культур' та ін. Ця практика відіграє певну роль в єднанні людини з її соціальним та фізичним середовищем, показує на її первинний зв'язок із Всесвітом.
Зараз на всій земній кулі знайдено багато пам'ятників астроархеології. Найвідоміші з них — давньоєгипетська піраміда Хеопса, кромлех Стоунхенджа у Великобританії, Вавілонська вежа, уславлена й проклята Біблією, гігантські фігури комах та тварин на поверхні пустелі Наска, курган Висока могила на Херсонщині. Часто їх вважають пам'ятниками «космічних мандрівників», матеріальними знаками перебування на нашій планеті пришельців з космосу, що фігурують у вигляді численних божеств у міфах, повір'ях, легендах. В даний час багатьох ваблять ідеї про можливі палеоконтакти в минулому нашої історії, на користь палеовізитів приводять різні твердження. Скажімо, в одному з тібетських рукописів добуддійської епохи можна прочитати опис зустрічі людини з інопланетянами.
Мотив палеоконтакту можна зустріти в ряді давніх культур Сходу. Досить відзначити, що мова йде, наприклад, про зброю «астровідья» у давньоіндійському епосі «Махабхарата», про дивних пришельців, що заснували шумерську цивілізацію, про знання африканського племені догонів відносно будови зоряної системи Сіріуса, опис справ Хуан-ді та його восьмидесяти помічників у давньокитайських трактатах «Корені поколінь», «Опис дивного», «Записи про основні діяння» та інші повідомлення (хоча не всі з цим згодні).
На користь космічного палеоконтакту свідчить досить цікаве дослідження двох англійських спеціалістів в галузі проектування машин Р. Дейла та Дж. Сессуна, які з позицій інженерів проаналізували текст «Зогара» (одному з них довелося вивчити іврит та арамейську мову, щоб прочитати тексти в оригіналі). їх увагу привернув вихід євреїв з Єгипту, які під проводом Моісея перетнули пустелю й харчувалися манною небесною. У тексті «Зогара» дослідники знайшли опис істоти, яку названо «Вічним Старцем»; свіжий погляд інженерів, а не містиків, теологів та філософів показав, що «Вічний Старець» є машиною для виробництва відомої манни небесної, без якої євреї не змогли б сорок років пробиватися через пустелю. Про це свідчить проведений досконалий аналіз змісту «Зогара» у поєднанні з Біблією, а також лінгвістичні дослідження окремих термінів.
«Вічний Старець» являє собою незвичайну машину (а не істоту з крові та кості) — це ядерний реактор з лазером, вагою приблизно 300 кг, для виробництва манни небесної або водоростей хлорели. її можна отримувати з води з відповідними компонентами, причому хлорела містить у собі близько 50 % білка, 35 % вуглеводів та 5 % жирів. Цей «Вічний Старець» виробляв хлорелу з додаванням необхідних речовин, в результаті вона набула смаку та консистенції хліба. І, нарешті, Р. Дейл та Дж. Сессун створили на основі опису «Вічного Старця» модель з пластика, розцвічену різними фарбами, щоб явно бачити функціонування окремих частин машини. На створення цієї моделі пішло кілька років напруженої праці, але й наслідки цього творіння досить значні — вже те, що було вияснене в ході досліджень та конструювання моделі, захоплює своєю логікою й переконує в реальності палеокосмічного контакту. Свої загадки мають і астрономічні знання африканського племені догонів, на що звертають увагу французькі дослідники М. Гріоль та Ж. Дитерлен. Система астрономічних знань догоніз досить струнка, вона містить теоретичні поняття про спіральну форму галактики та її обертання, про зірки, планети. Заслуговує на увагу те, шо такого роду знання накопичені європейською наукою протягом останніх 120 років, тоді як знания догонів про систему Сіріус (Сіріус має невеликі розміри за величезної щільності речовини, період оберту його супут-йика рівний 50 рокам) лежать в основі обчислюваний часу, коли потрібно позначати Сіги (зірка Сіріус) —л: головне свято догонів, чиї ритуали сягають минулого на 700 років, а за деякими даними і на 1400 років!" _ таго, не можна ігнорувати той факт, що на одних, віота-рях догонів зорі зображені так, як вони розташовані на небі, а на інших — вони спостерігаються людиною з Землі. Наприклад, зображення Юпітера (Дана- толо) з супутника та Сатурна (Іалу Уло толо) з. його кільцем виконані в ракурсі, в якому дані системи не можуть спостерігатися з нашої планети. Таким чином, проблеми астрономії догонів не мають певних аргументів, для tmo щоб відкинути гіпотезу космічного палеовізиту, вони свідчать, швидше, на її користь. І тому вчені різних країн продовжують пошуки позаземних цивілізацій. Яскраве свідчення цьому — книга «Перший контакт. Дослідження позаземного розуму», що вийшла в 1991 р. У ній провідні астрономи світу (Ф. Моррісон, Г. Бенфорд, Д. Брін, М. Клейн та іи.) розмірковують над одним питанням: чи одні ми у Всесвіті?
У зв'язку з підключенням комп'ютерів до творчої діяльності людини увагу дослідників привертає так зване «чорне» бачення світу (міфологія, магія та окультизм), притаманне міфології та фольклору африканських нар«-дів, американських індіанців,, релігійно-містичним вченням Сходу, давньоехідній естетиці, окультизму Заходу та ін. Воно нерозривно пов'язане з багатозначністю образної думки, без чого неможлива творчість, і має суворий психофізіологічний фундамент — функціональну асиметрію мозку.
Асиметрія яскраво виявляється у людини: «праве» та «ліве», «переднє» та «заднє», «верхнє» та «нижнє» функціонально й психологічно різне. її розум є єдністю емр-ціонально-образноі' системи, пов'язаної в основному справою півкулею, та лічильно-впрішувальної, логічної та вербальної системи, що асоціюється переважно з лівою півкулею. Існує своєрідна дисиметрія у галузі несвідомого людини — «підсвідомість» з її опорою на минуле, потребою «нужди» та оберігальної функції і «надсвідомість», що грунтується відносно на майбутньому, потребі «росту» та вищих творчих і смисложиттєвих потенціях людини. Аналіз еволюції культури, систем знаків та мозку предків людини, а також розвитку немовляти (до цього й зародку — ще у череві матері) свідчать про те, що функції лівої півкулі являють собою продукт соціалізації індивіда, а функції нравої — народжені. Образи правої півкулі дають охоплення цілісної картини світу, логічні ж схеми лівої півкулі містять лише окремі деталі, що належать до самосвідомості людини. Стає зртумілим, чому їативного переживання індивід немовби Гітоустроєм і у нього виникала ілюзія без-Тягнутий екстаз звільняв «спресований» у підт сті час, й індивід переживав світосприймання ёнту зародження життя взагалі. Різні техніки меди-дії, наприклад, давали можливість відмикати ліву півкулю, в цьому випадку зникала особистість — умирати було нікому (не випадково існував термін «чаньцзі» — кит.) —«нірвана» або смерть у спогляданні. Істотно для творчості те, що в процесі медитації відбувається виключення мислення — під час зупинки мислення («пауз») відбуваються всі відкриття.
В другій половині XX ст. наука вже нічого не відкидає, не окреслює для себе ніяких кордонів й використовує все можливе. її цікавлять також і езотеричні знання про людську психіку. Вчені вважають, що це допоможе знайти хоча б якусь стежку, котра привела б до геніальних наукових відкриттів. Тому розглядаються й легенди про Атлантиду, про потоп в Біблії, про Великий Блиск з повістей південно-американських індіанців, про дійсно фантастичні можливості окультної, астральної психології, що пов'язані 8 яснобаченням та телепатією. Досить навести висказу-рання філософа окультизму Рама Чарака: «...одночасно з п'ятьма фізичними почуттями людина володіє п'ятьма астральними почуттями, що функціонують в астральній сфері і дозволяють їй бачити, чути, обоняти, сприймати дотиком та на смак, не користуючись при цьому фізичними органами. Більше того, людина має спеціальний шостий фізичний орган почуттів (для якого у європейців відсутня спеціальна назва), завдяки йому можна одержати знання про думки інших людей, навіть коли вони перебувають на великій відстані».
Далі Рама Чарака відзначає, що фізичним органом цього телепатичного почуття є шишковидна залоза, яка знаходиться біля центра мозку, про що здавна знали йоги, Знаменно, що сучасні вчені, котрі досліджують проблеми телепатії, також звернули увагу на цю дільницю мозку, досить малу за розміром. Тібетський лама Рама Лобсанг у книзі «Третє око», пише про те, як йому хірургічним шляхом «відкрили» «третє око» (шишковидну залозу). За допомогою «третього ока» він став бачити ауру Інших людей, за кольором та інтенсивністю аури діагностувати здоров'я, читати думки людей, проникаючи до їх підсвідомості.
До того ж ця езотерична психологія значно цікавіша ві фрейдизму з його пансексуалізмом й переконанням, що під поверхнею свідомості ховаються тваринні інстинкти. Йоги теж говорять про сферу підсвідомості, але вони відзначають значимість надсвідомої сфери (її називають духовним розумом), яка лежить над інтелектом. Саме шляхом інтуїції надсвідомості великі творці та винахідники роблять відкриття, тоді як у звичайної людини рідко зустрічаються проблиски духовного розуму. З цього витікає, що фрейдизм не може бути альфою та омегою сучасної психології.
З пітьми віків, крізь натовпи племен та народів пробилася до нас легенда про Химеру. У давньогрецькій міфології Химера — породження Тіфону, стоголового вог-недихаючого чудовиська, та Єхидни — напівжінки, напів-гадюки. Химера — це небачена тварюка (християнство її ототожнювало з дияволом) з левовою пащею, козячим тулубом та хвостом змія. А ще фантазія людей створила стрімких кентаврів — напівконей-напівлюдей, підступних русалок — напівриб-напівжінок, сирен — напівжінок-на-півптахів, що своїм солодким співом приваблювали моряків і губили їх лютою смертю, крилатого коня — коня поетів — пегаса, жахливих драконів, кровожерливих сфінксів та вампірів, а також фавнів та гарпій. Казкові чудовиська — такий же старий «пунктик» людини, як, наприклад, думка про перетворення одних речовин на інші (філософський камінь алхіміків). Однак парадокс нашого часу в тім і полягає, що все явне і неявне у наших думках можливе і набуває плоті й крові. Ядерна фізика дозволила перетворити одні елементи на інші, і тепер, завдяки успіхам молекулярної біології, черга дійшла до відтворення химер.
І даремно тлумачні словники, як і раніше, твердять, начебто химера — це нездійсненна, дивна мрія, пуста фантазія. І словосполученню «будувати химери» залишилося, напевне, жити недовго, бо вчені вже розуміють мову молекул спадковості, що несуть у собі код відтворення живого організму. Людина, вивчивши генний алфавіт, намагається розбирати генні слова й розуміти генний синтаксис. Оволодівши новою мовою, дослідники XXI ст. почнуть «оживляти химери», тобто конструювати живі організми на власний розсуд. Вже зараз тривають досліджений 8 формулювання інструкції для створення абсолютнсгие-відомих природі видів рослин та тварин. Генна інженерія Взяла стрімкий старт. Можливо, не так довго доведеться чекати, коли оживуть химери, схожі на ті, що прикрашають підніжжя башт збудованого в XII—ХІІІ ст.ст. собору Паризької богоматері— Норт-Дам де Парі. Нещодавно вчені Німеччини розмножили генн дрозофіли, яка була Вкраплена до грудочки янтарю. Як повідомив журнал «Натурвіссеншафтліхе Рундшау», цю муху вдалося пробудити до життя. Після оживлення доісторичної мухи хи-мерологи намагаються реанімувати мумію фараона. У ви-иадку успіху вони займуться оживленням первісних людей. Але й цього замало — вже зараз вчені доходять до думки про створення в майбутньому методами генної інженерії нового виду розумних істот, які за багатьма своїми параметрами (інтелект, сприйняття світу та інше) будуть мати значні переваги над «людиною розумною». Методо-гічна основа цього — існуюче положення, що людина зовсім не вінець природи, а ступінь в розвитку світу.
Заслуговує на увагу релігійний досвід (або релігійна реформа) фараону Аменхотепу IV, що жив у XIV ст. до я. є. Його діяння давно захоплюють дослідників. Фараон збудував нове місто на честь бога Атона (нинішня Амар-ка) досить осмислено, призначенням якого було впровадження в життя особливої віри. Атон — бог світла та любові, втілених у сонячний диск, його промені — творці, що закінчуються кистями рук, дарують життя. Атон — сила, яка примушує народжуватися и зростати все живе під діяннями його променів. Фараон — жрець-і пророк, дан сам проповідує релігію Атоиа, першу в історії людства, засновану на любові до всього живого.
Видатний гуманіст XX ст. А. Швейцер пише: «Етика полягає в тому, що я відчуваю бажання виказувати рівне благоговіння перед життям як у ставленні до моєї валі до життя, так і у відношенні до будь-якої іншої. В цьому ft гголягає основний принцип морального. Добро — те, що служить збереженню й розвитку життя, зло є те, що знищує життя або ж ставить перепони йому», у цьому вислові — КреДО «еКОЛОГІЧНОГО» ГуМаНІЗМу, ДО ТОГО Ж воно
витікає з найбільш загальних міркувань. Досліджений української вченої В. А. Полікарпової довели, що розуміння гуманізму необхідно доповнити ідеєю самоцінно-сті усього живого (це передбачає наявність гармонії між людиною та біосферою), що положення про самоцінність усього живого й розуміння людини як співтворця природи витікає з конкретного аналізу генної інженерії, методи якої дозволяють побачити єдність людини та біосфери на молекулярному рівні. Звідси витікає висновок: в даний час людина та людство зможуть вижити лише в тому випадку, коли одночасно з ідеалами гуманізму буде визнано й принцип самоцінності всього живого. Сконкретизована таким чином етика «благоговіння перед життям» націлена на підвищення почуття відповідальності людини за життя на планеті. Одна з глобальних проблем людства — це екологічна катастрофа, що насувається. Розуміння цієї небезпеки призвело до екологізації сучасної культури. Тут слід використовувати досвід та ряд нереалізованих можливостей різноманітних культур, що увійшли до скарбниці світової культури. Багато в цьому плані можна взяти з кладових традицій культур Сходу, що здавна практикували повагу до природи як до живого організму (для Сходу характерна відсутність антропоцентризму), а не лише до людей, як у європейській етиці. Цілком істотно, що багато вчених та мислителів (С. X. Наф, А. Тойнбі, Е. Ф. Фромм, У. Р. Джекобе, Б. А. Леві, В. Соловйов та ін.) вбачають ключ до подолання екологічної кризи в суфізмі, даосизмі, буддизмі, синтоїзмі та ін. Необхідно звернутися до східної мудрості, в якій існує нероздільна включеність людини до саморозвитку життя, що фіксується в певному началі, сущому.
На відміну від західного принципу панування людини над природою, що зробило свій внесок у створення глобальної екологічної проблеми, на Сході виходять з принципу розуміння гармонії людини з природою. Яскравим прикладом звертання до традицій культур Сходу є Японія. Ще десять років тому ця країн-а наводила жах розповідями про регулювальників у протигазах, про автомати, які продають на вулицях міст чисте повітря, про жахливі наслідки отруєння засобами виробництва. Сьогодні зчинилося багато змін — до Японії приїздять спеціалісти вчитися природокористуванню. Це пов'язано із введенням суворим дотриманням екологічних стандартів. Деякі з них витікають з японської традиції гармонійного співіснування людини з природою і несуть в собі перші прикмети природокористування, коли всі елементи життя на Землі стануть рівноправними союзниками.
Цікаво, що вирішення японцями екологічної проблеми фактично означає існування основних екологічних ідей філософії всеєдності В. Соловйова. Останній на основі синтезу поетичної мудрості Сходу та раціоналістичної філософії Заходу робить фундаментальний висновок про те, що природа, яка розуміється ним як жива істота й народжує все у себе, є біоосновою для спілкування людини з біосферою. З позицій філософії всеєдності людина розглядається у гармонійному спілкуванні з живою природою на рівних, що відрізняє її від Сходу, де людина розглядається лише всередині природи.
Нове звучання набувають у сучасному контексті економічні погляди легізму — етико-політичної школи давнього Китаю, яка вперше в історії давньокитайської полі-тичної думки поставила проблему «держава — економіка». Представники легістської школи розробляли концепцію керівної ролі держави в усьому господарському житті суспільства. Саме їм (особливо Шан Яну) належала ідея надання державі економічних функцій. Заслуговує уваги концепція регулюючої ролі держави в стабілізації ринкових цін. Легісти вважали, що державний контроль над цінами, насамперед на зерно, та розумна політика закупок держави зможуть присікти глитайську діяльність купців, які наживалися на неприродньому коливанні цін. Про це яскраво свідчать рецепти, викладені в трактаті «Гуань-цзи». Економічна програма легізму була націлена на посилення економічних функцій держави. Той же Шан Ян запропонував ввести державну монополію на розробку природних багатств, передавши доходи правлячому дому.
Виникає питання: чим можуть допомогти економічні концепції легізму у вирішенні сучасних проблем? Зараз людство та його цивілізація зіткнулися з фундаментальними процесами планетарної шкали, які ставлять питання про існування нашої цивілізації. Одна з них пов'язана з життєздатністю суспільства на Землі у ситуації, що склалася. Про це йдеться у «Доповіді» інституту всесвітньої вахти (Вашінгтон), що дозволяє кинути немов би «глобальний погляд» на проблеми, без вирішення яких неможливе створення екологічно тривкого суспільства. Перш за все вимагає свого вирішення проблема подолання бідрості. Щорічно 5 млрд дол. витрачається жителями США на дотримання різноманітних малокалорійних дієт, в той «зас як 400 млн чоловік на всій планеті недоїдають. За даними МБРР і ФАО, в абсолютній бідності на планеті живе близько мільярда людей, але найстрашніше посилення тенденції росту бідності. Відзначено різне погіршення ситуації з біднотою в багатьох регіонах Азії, Африки та Латинської Америки).
Відомо, що більшість сучасних екологічних труднощів, починаючи з отруєння ґрунтових вод і аж до негативних змін клімату, є побічними прибутками досягнення достатку товарів та послуг. Бідність же веде безпосередньо до екологічної катастрофи, причина якої — відчайдушне прагнення людей до надексплуатації природних ресурсів. Звідси й висновок «Доповіді»: нинішні та майбутні екологічні проблеми повинні вирішитися шляхом подолання бідності на основі комплексу соціальних, адміністративних та економічних заходів, бо «бідність — це розкіш, яку ми більше не можемо собі дозволяти». Ось тут і можна використати концепції легізму на глобальному рівні — міждержавному рівні усіх країн світу. В іншому випадку через 40 років людство зникне з обличчя нашої планети. Тільки екологічно справедлива та безпечна світова економіка зможе забезпечити створення екологічно тривкого суспільства. Для виживання людства необхідно створити саме таке суспільство, як би утопічно це не виглядало на перший погляд.
Для архаїчних культур характерна ідея початкової єдності людини та Всесвіту, що витікає з природным настроєності розуму. Саме ця настроєність проглядається вже у первісної та давньої людини у її потязі до просто? рів Всесвіту, про що свідчать космогонічні та космічні міфи, прадавні астрономічні обсерваторії типу Стоукхен-джу, а також кургани Причорноморських степів IV—II ти* сячоліть до н. є. Археолог Ю. Шилов у зв'язку з цим — зазначає таке: «Масове та загальне будівництво курганів, кромлехів, лабіринтів, зиккуратів, мастаб, пірамід почали не раби, а вільні співплемінники епохи первісного ладу. Дивно, що ці, з нашої точки зору, зовсім не потрібні тій культурі споруди обов'язково містили прилади та пристосування для астрономічних спостережень і потребував ли більших зусиль, ніж сучасне освоєння космосу!»
Сучасна філософська та наукова думка приходить до ідеї антропокосмізму в силу об'єктивних процесів космі-зації та екологізації людської діяльності, що передбачають створення планетарної етики та некласичного гуманізму. Адже довгий час в культурі панував принцип антропоцентризму, згідно якого весь світ немов би розділений на людський та нелюдський світ» і наше «Я» займає у певному розумінні (про нього йшла мова в перших ро." ділах книги) привілейоване положення у Всесвіті. У свій час з критичним аналізом антропоцентризму (та геоцентризму теж) виступили російські коемісти, результати цього аналізу резюмовані в. принципі антрогкжосмізму: айтроьокосмізм вважає кордони, що.відмежовують ... «Я» під,... усього космосу тільки перепоною на шляху подальшої еволюції космосу». Взагалі, антропокосмізм затверджує; людина нерозривно пов'язана з космосом, більш того, вона являє собою космоиланетарну істоту, що праг не до злиття з нескінченним Всесвітом (надвсесвіт у нашому тлумаченні: доля всесві
