10.3. Методика інтегральної бальної оцінки важкості праці
Практичне застосування методики оцінки важкості праці за інтегральним критерієм функціонального стану організму працівника становить значні труднощі. Тому на основі встановлених емпіричним шляхом причинно-наслідкових залежностей між факторами трудового процесу і умов праці та функціональним станом організму працівника була розроблена методика інтегральної бальної оцінки важкості праці.
Для кількісної оцінки важкості праці використовується спеціальна «Карта умов праці на робочому місці». В ній, крім характеристики галузі, підприємства, цеху, професії, розряду роботи, типу організації виробництва, кількості робітників, у тому числі жінок, зайнятих на аналогічних роботах, міститься перелік санітарно-гігієнічних виробничих умов і факторів трудового процесу. Найважливіші з них такі:
● маса вантажу, який піднімається або переміщується, кг;
● відстань переміщення вантажу, м;
● вантажообіг за зміну, кг • м;
● статичні навантаження, кгс/с;
● кількість рухів за годину (темп);
● кількість операцій за годину;
● кількість прийомів в операції;
● тривалість повторюваних операцій, с;
● робоча поза;
● змінність роботи;
● тривалість зосередження уваги, % до змінного робочого часу;
● кількість важливих об’єктів одночасного спостереження;
● кількість інформаційних сигналів за годину;
● інтелектуальне напруження;
● нервово-емоційне напруження;
● режим праці і відпочинку;
● ефективна еквівалентна температура повітря, яка враховує температуру, відносну вологість і швидкість повітря, єС;
● токсичні речовини, г/м3;
● промисловий пил, г/м3;
● вібрація, дБ;
● шум, дБ;
● ультразвук, дБ;
● інфрачервоне (теплове) випромінювання, ккал/см2 за хвилину;
● освітлення, лк.
Статичне навантаження визначають як добуток зусилля і часу його підтримання при виконанні конкретної роботи. Потім всі величини за окремі відрізки часу підсумовують і отримують статичне навантаження за зміну. Обсяг динамічної роботи, кгс • м, що її виконує працівник за кожний окремий відрізок часу, вираховують за формулою
Потім підсумовують показники динамічної роботи за всі відрізки робочої зміни.
Кількість рухів, операцій, прийомів в операції, тривалість їх виконання і повторення встановлюють на основі хронометражних спостережень.
Щільність сигналів, що надходять за годину, вираховується шляхом перемноження кількості повідомлень на кількість ознак інформації. Наприклад, якщо кількість повідомлень за годину становить 60, а інформація, яка міститься в них, має 5 ознак, то щільність сигналів становить 300 (60 • 5).
Рівень інтелектуального та емоційного напруження встановлюється на основі експертних оцінок.
Фактичні показники елементів виробничого середовища встановлюються шляхом безпосередніх вимірювань за допомогою відповідної апаратури.
Фактичні показники по всіх факторах трудового процесу і виробничого середовища заносяться в «Карту» і переводяться в бали. Кожному елементу присвоюється бал від 1 до 6 залежно від кількісного його значення, що відповідає кількості категорій важкості праці. Для переведення фактичних показників у бали користуються спеціально розробленою таблицею критеріїв (9). Так, один бал отримують ті елементи, значення яких відповідають стандартам або нижчі від санітарних норм і гранично допустимих рівнів (концентрацій); два бали — ті, які відповідають гранично допустимим рівням (концентраціям). Більш високі бали диференціюються в залежності від величини перевищення норми або кратності перевищення гранично допустимого рівня (концентрації). Наприклад, трьома балами оцінюється шум, рівень якого на 5 дБ перевищує норму, а шістьма балами — при перевищенні норми на 10 дБ при одночасній дії вібрації. Якщо наявність токсичних речовин в 2,5 раза перевищує гранично допустиму концентрацію, то цей елемент оцінюється чотирма балами, а при перевищенні в 6 разів — шістьма балами. При встановленні бала фізичного динамічного і статичного навантаження для жінок і працівників, старших 50 років, береться 25—50% величин, наведених в таблиці (35% при разовому вантажі масою 10…15 кг, 50% — при вантажі вагою до 10 кг).
При інтегральній оцінці важкості праці враховуються тільки ті елементи, які формують певну категорію важкості на даному робочому місці. Такі елементи називають біологічно значущими. При цьому елемент оцінюється повним балом, якщо тривалість його дії (експозиція) становить від 90 до 100% часу восьмигодинної робочої зміни. При меншій експозиції оцінка елемента з врахуванням експозиції, балів, визначається за формулою:
де Хмакс — максимальна оцінка елемента при експозиції від 90 до 100% робочої зміни, балів; tел — час дії елемента в частках робочої зміни.
Біологічно значущі елементи, особливо провідний, тісно пов’язані з ключовими фізіологічними функціями, які властиві певним видам праці. Так, при фізичній важкій праці ключовими є обмінні процеси, діяльність серцево-судинної і дихальної системи, терморегуляція. Біологічно значущими елементами важкості праці виступають динамічні і статичні навантаження, мікроклімат, стан повітряного середовища виробничих приміщень. При розумовій праці ключовою є аналітико-синтетична функція центральної нервової системи, а біологічно значущими факторами важкості — кількість одночасно перероблюваної інформації, її новизна, складність переробки і необхідність запам’ятовування, емоційне напруження.
Для операторської праці ключовими є функції аналізаторів, а значущими елементами важкості — сила сигналів, ступінь їх розпізнавання і щільність, складність інформації, емоційне напруження, випромінювання.
Після оцінки кожного елемента в балах розраховується середній бал як середньоарифметична величина. При цьому, якщо на робочому місці є елементи, які отримали оцінку від трьох до шести балів, то ті елементи, які оцінені в один і два бали на цьому робочому місці, не враховуються, оскільки вони не беруть участі в формуванні підвищеної категорії важкості праці. Ці елементи створюють нормальні умови життєдіяльності організму працівника. Якщо на робочому місці всі елементи оцінені одним і двома балами, то розрахунки проводяться для встановлення першої чи другої категорії важкості.
При наявності на робочому місці екстремальних елементів, значення яких з врахуванням експозиції коливаються в межах від 4,1 до 6 балів, в розрахунках інтегрального показника важкості праці враховуються тільки ці елементи, оскільки саме вони формують дуже високі категорії важкості.
Існує два методи розрахунку інтегрального показника важкості праці по елементах трудового процесу і виробничого середовища.
Перший метод базується на врахуванні визначального, «провідного» елемента, який має найвищий бал, і пропорційного до своєї бальної оцінки впливу додаткових елементів.
Інтегральний показник важкості праці, балів:
де Хв — визначальний елемент, який отримав найвищу оцінку, балів; Х — середня арифметична суми всіх інших біологічно значущих елементів без Хв, балів.
За другим методом інтегральний показник важкості праці враховує всі біологічно значущі елементи і вираховується за емпіричною формулою:
де х — середня арифметична суми всіх біологічно значущих елементів, балів.
Першій категорії важкості відповідає інтегральний показник до 18 балів; другій — від 19 до 33; третій — від 34 до 45; четвертій — від 46 до 53; п’ятій — від 54 до 59; шостій — від 59,1 до 60 балів.
На практиці можливе підвищення важкості на одну категорію, якщо на працівника одночасно діють два або більше несприятливих елементи з оцінкою 4, 5 і 6 балів протягом більш як 90% часу робочої зміни.
Зниження важкості на одну категорію дозволяється за умови, коли на робочому місці всі елементи, крім одного, сприятливі, а дія цього несприятливого елемента триває менше 80% часу робочої зміни. Крім того, враховується відсутність впродовж декількох років виробничо зумовлених та професійних захворювань працівників, зайнятих на аналогічних робочих місцях.
Між важкістю праці і втомою працівника існує залежність, яка виражається рівнянням:
В=(Ів-15,6)/0,64
де В — показник втоми, відн. одиниць; 15,6 і 0,64 — коефіцієнти регресії.
Знаючи показник важкості праці і показник втоми, можна обчислити працездатність за конкретних умов праці:
Р=100-(Ів-15,6)/0,64; … Р=100-В
Чим вища категорія важкості праці, тим більша втома і менша працездатність. Остання впливає на продуктивність праці, хоча ця залежність не є прямолінійною.
Експериментально було встановлено, що підвищення продуктивності праці на одиницю приросту працездатності знаходиться в межах 0,15—0,4 і становить в середньому 0,2.
Можливе підвищення продуктивності праці, %, за рахунок підвищення працездатності можна визначити за формулою
П=(Р2:Р1-1)*100*0,2
Р1 — показник працездатності до покращання умов праці, відн. одиниць; Р2 — показник працездатності після покращання умов праці і зниження категорії важкості, відн. одиниць; 0,2 — коефіцієнт, який враховує частку підвищення продуктивності праці в зв’язку з підвищенням працездатності.
Скорочення важкості праці і покращання умов виробничого середовища є одним з важливих резервів підвищення продуктивності праці, фактором підвищення працездатності і збереження здоров’я працівників.
