Крушельницька Я. В. Фізіологія і психологія праці (2000)
10.4. Взаємозв’язок інтенсивності і важкості праці
Взаємозв’язок між психофізіологічною основою трудового процесу та його продуктивністю відображає співвідношення між затратами робочої сили та результатами її використання і реалізується в такій соціально-економічній категорії, як інтенсивність праці. Визначальним для інтенсивності праці є суспільно корисна ефективність використання робочої сили в процесі праці. Разом з тим більшість економістів і фізіологів під інтенсивністю праці розуміють напруження психофізіологічних функцій організму працівника, яке вимірюється кількістю затраченої енергії. Однак відомо, що в процесі праці організм затрачує енергію:
● на виконання роботи;
● протидію несприятливому впливу елементів виробничого середовища;
● переборення власного негативного ставлення до роботи.
Отже, не всі затрати енергії працівника пов’язані зі створенням продукта і є суспільно корисними. Тому інтенсивність праці характеризується тими затратами енергії, які безпосередньо пов’язані з результатами праці. У цьому полягає соціально-економічна природа інтенсивності праці. Сама інтенсивність праці виступає фактором її продуктивності.
Інтенсивність праці виявляється в збільшенні затрат енергії за одиницю часу за умови збільшення виробництва продукції, тобто продуктивності праці. При цьому затрати енергії на одиницю продукції зменшуються. За такого підходу інтенсивність праці має фізіологічну основу, однак повністю ототожнювати напруження фізіологічних функцій з інтенсивністю праці не слід.
Інтенсивність праці як фактор її продуктивності характеризується рівнем продуктивного використання робочої сили за одиницю робочого часу. Фізіологічне і психологічне забезпечення трудового процесу, кількісною характеристикою якого є працездатність, змінюється протягом робочого дня і свідчить про ефективність використання робочої сили. Так, найбільш висока інтенсивність праці має місце в період стійкого стану організму, коли найбільший виробіток і найвища якість продукції досягаються при найменших затратах енергії. Інакше кажучи, в цей період досягається максимальна економічна ефективність роботи при мінімальних затратах функціонального потенціалу організму в одиницю активного (корисного) часу.
На фазах впрацювання і розвитку втоми затрати організму збільшуються, а виробіток та інтенсивність праці зменшуються в зв’язку з необхідністю додаткових фізіологічних затрат на становлення робочого динамічного стереотипу під час впрацювання і розладом його в процесі втоми.
Надмірні затрати енергії і функціональне перенапруження можуть лише на короткий час забезпечити збільшення кількісних показників індивідуальної продуктивності праці. Якісні показники, як правило, погіршуються. Глибока втома і перевтома, професійні захворювання призводять до втрат робочого часу, а значить до зменшення ефективності праці. Значне фізіологічне напруження не завжди забезпечує суспільно корисний результат, а часто навіть викликає протилежний ефект.
Оскільки рівень працездатності і втоми працівника безпосередньо залежить від важкості праці, то остання взаємопов’язана з інтенсивністю праці. Між інтенсивністю і важкістю праці існує принципова відмінність. Вона полягає в тому, що інтенсивність праці пов’язана з продуктивністю і є її фактором, а важкість праці пов’язана з відтворенням робочої сили і характеризує ступінь впливу сукупності всіх елементів праці і виробничого середовища на функціональний стан організму і здоров’я працівника. Кількісна відмінність зводиться до того, що важкість праці визначається всіма затратами енергії працівника як продуктивними, так і непродуктивними, а інтенсивність праці — тільки продуктивними, втіленими в корисному результаті праці.
Інтенсивність праці можна підвищувати двома способами:
● за рахунок підвищення темпу робочих рухів, більш високого напруження уваги, пам’яті, мислення, тобто завдяки більшому напруженню фізіологічних і психологічних функцій. Це абсолютна інтенсифікація праці;
● за рахунок більш економного використання витрат робочої сили, яке забезпечується внаслідок раціоналізації робочих рухів і трудових процесів, оптимізації умов виробничого середовища. Завдяки цьому питома вага затрат енергії, безпосередньо пов’язаних з виробництвом продукції, в загальних енергозатратах працівника зменшується. Це відносна інтенсифікація праці.
І в першому, і в другому випадку інтенсивність праці повинна бути оптимальною, науково обгрунтованою, знаходитися в межах, обумовлених фізіологічними законами затрачання енергетичних ресурсів працівника. Закономірності динаміки інтенсивності праці і працездатності збігаються і тому повинні бути покладені в основу нормування праці, регулювання швидкості рухів працівника.
Експериментальними дослідженнями встановлено, що інтенсивність праці можна характеризувати такими показниками, як темп роботи і час зайнятості працівника активною роботою протягом зміни. За інших однакових умов, втома майже прямолінійно залежить від цих показників. Чим вищий темп роботи і більший час зайнятості, тим більша втома працівника наприкінці робочої зміни. Між темпом роботи і часом зайнятості існує загальнобіологічна закономірність: при збільшенні одного показника зменшується другий.
Коефіцієнт інтенсивності праці
Кі = Кт • Кз,
де Кт — коефіцієнт темпу, частки одиниці; Кз — коефіцієнт зайнятості активною роботою, частки одиниці.
Коефіцієнт темпу характеризується відношенням нормативного часу операції, розрахованого за системою мікроелементного нормування, до фактичного часу виконання:
Кт=Тн/Тф
де Тн — нормативний час операції; Тф — фактичний час виконання операції.
Коефіцієнт зайнятості визначається відношенням фактичної зайнятості активної роботи до нормативної величини часу активної роботи:
Кз=Тф.з./(Тзм*К)
де Тф.з — час фактичної зайнятості активною роботою, хв; Тзм — тривалість робочої зміни (480 хв); К — галузевий норматив коефіцієнта зайнятості корисною роботою.
При нормальній інтенсивності праці коефіцієнт наближається до 1. Якщо він становить 1,01—1,08, то інтенсивність праці підвищена (допустима); при коефіцієнтах від 1,09 до 1,15 — висока, а понад 1,16 — дуже висока,
Для того, щоб врахувати витрати організму, запобігти несприятливим реакціям і захворюванням працівників при роботі з різною інтенсивністю, необхідно зробити поправку на фактичну важкість праці. З цією метою використовується коефіцієнт важкості, або питома важкість праці, балів/хв:
Кв=Ів/480
де Ів — інтегральний показник важкості праці, балів; 480 — максимальний фонд робочого часу за зміну, хв.
Максимальне значення коефіцієнта важкості при шостій категорії важкості праці і восьмигодинній робочій зміні становить 0,125 балів/хв; при п’ятій категорії — 0,123; четвертій — 0,111; третій — 0,094; другій — 0,068; першій — 0,037 балів/хв.
Операція або робота вважаються нормальними, якщо питома важкість їх не перевищує 0,068 балів/хв.
Вплив інтенсивності праці на організм людини в конкретних умовах враховується через категорію її важкості і визначається за формулою:
Кв.ф.=Кі.*Кв.
де Кв.ф — коефіцієнт фактичної важкості праці, балів/хв; Кі — коефіцієнт інтенсивності праці; Кв — коефіцієнт важкості праці, балів/хв.
За зростанням коефіцієнта фактичної важкості праці можна встановити, до якої категорії вона підвищується в несприятливих умовах при високій інтенсивності праці. Так, при коефіцієнті важкості роботи 0,068, який відповідає другій категорії важкості праці, підвищення інтенсивності до 1,16—1,25 збільшує коефіцієнт фактичної важкості даної роботи до 0,085. Це означає, що дана робота перейшла в третю категорію важкості. В той же час при коефіцієнті важкості 0,122, тобто п’ятій категорії важкості праці, нормалізація інтенсивності до допустимого рівня (0,9) формує коефіцієнт фактичної важкості 0,110, який відповідає четвертій категорії важкості праці.
Взаємозв’язок інтенсивності і важкості праці свідчить про те, що в сприятливих умовах інтенсивність і продуктивність праці можна значно підвищувати без шкоди для здоров’я людини. В несприятливих умовах збільшувати інтенсивність праці можна лише до певних меж.
Зростання коефіцієнта фактичної важкості праці враховується при встановленні відповідних доплат до тарифної ставки за несприятливі умови та інтенсивність праці. Так, доплати в залежності від категорії важкості праці коливаються від 4 до 24% тарифної ставки. Доплати в залежності від питомої ваги активного часу в оперативному і коефіцієнта фактичної важкості праці встановлені в діапазоні 5—20% тарифної ставки. У результаті працівникам, які виконують роботу шостої категорії важкості при коефіцієнті важкості 0,125 балів/хв і коефіцієнті зайнятості активною роботою 0,9—1,0, встановлюються доплати в розмірі 42—44% тарифної ставки.
Однак на практиці необхідно намагатися забезпечити такі умови, за яких ефективне підвищення інтенсивності і продуктивності праці поєднувалося б з розвитком професійної витривалості і збереженням здоров’я працівників.
● на виконання роботи;
● протидію несприятливому впливу елементів виробничого середовища;
● переборення власного негативного ставлення до роботи.
Отже, не всі затрати енергії працівника пов’язані зі створенням продукта і є суспільно корисними. Тому інтенсивність праці характеризується тими затратами енергії, які безпосередньо пов’язані з результатами праці. У цьому полягає соціально-економічна природа інтенсивності праці. Сама інтенсивність праці виступає фактором її продуктивності.
Інтенсивність праці виявляється в збільшенні затрат енергії за одиницю часу за умови збільшення виробництва продукції, тобто продуктивності праці. При цьому затрати енергії на одиницю продукції зменшуються. За такого підходу інтенсивність праці має фізіологічну основу, однак повністю ототожнювати напруження фізіологічних функцій з інтенсивністю праці не слід.
Інтенсивність праці як фактор її продуктивності характеризується рівнем продуктивного використання робочої сили за одиницю робочого часу. Фізіологічне і психологічне забезпечення трудового процесу, кількісною характеристикою якого є працездатність, змінюється протягом робочого дня і свідчить про ефективність використання робочої сили. Так, найбільш висока інтенсивність праці має місце в період стійкого стану організму, коли найбільший виробіток і найвища якість продукції досягаються при найменших затратах енергії. Інакше кажучи, в цей період досягається максимальна економічна ефективність роботи при мінімальних затратах функціонального потенціалу організму в одиницю активного (корисного) часу.
На фазах впрацювання і розвитку втоми затрати організму збільшуються, а виробіток та інтенсивність праці зменшуються в зв’язку з необхідністю додаткових фізіологічних затрат на становлення робочого динамічного стереотипу під час впрацювання і розладом його в процесі втоми.
Надмірні затрати енергії і функціональне перенапруження можуть лише на короткий час забезпечити збільшення кількісних показників індивідуальної продуктивності праці. Якісні показники, як правило, погіршуються. Глибока втома і перевтома, професійні захворювання призводять до втрат робочого часу, а значить до зменшення ефективності праці. Значне фізіологічне напруження не завжди забезпечує суспільно корисний результат, а часто навіть викликає протилежний ефект.
Оскільки рівень працездатності і втоми працівника безпосередньо залежить від важкості праці, то остання взаємопов’язана з інтенсивністю праці. Між інтенсивністю і важкістю праці існує принципова відмінність. Вона полягає в тому, що інтенсивність праці пов’язана з продуктивністю і є її фактором, а важкість праці пов’язана з відтворенням робочої сили і характеризує ступінь впливу сукупності всіх елементів праці і виробничого середовища на функціональний стан організму і здоров’я працівника. Кількісна відмінність зводиться до того, що важкість праці визначається всіма затратами енергії працівника як продуктивними, так і непродуктивними, а інтенсивність праці — тільки продуктивними, втіленими в корисному результаті праці.
● за рахунок підвищення темпу робочих рухів, більш високого напруження уваги, пам’яті, мислення, тобто завдяки більшому напруженню фізіологічних і психологічних функцій. Це абсолютна інтенсифікація праці;
● за рахунок більш економного використання витрат робочої сили, яке забезпечується внаслідок раціоналізації робочих рухів і трудових процесів, оптимізації умов виробничого середовища. Завдяки цьому питома вага затрат енергії, безпосередньо пов’язаних з виробництвом продукції, в загальних енергозатратах працівника зменшується. Це відносна інтенсифікація праці.
І в першому, і в другому випадку інтенсивність праці повинна бути оптимальною, науково обгрунтованою, знаходитися в межах, обумовлених фізіологічними законами затрачання енергетичних ресурсів працівника. Закономірності динаміки інтенсивності праці і працездатності збігаються і тому повинні бути покладені в основу нормування праці, регулювання швидкості рухів працівника.
Експериментальними дослідженнями встановлено, що інтенсивність праці можна характеризувати такими показниками, як темп роботи і час зайнятості працівника активною роботою протягом зміни. За інших однакових умов, втома майже прямолінійно залежить від цих показників. Чим вищий темп роботи і більший час зайнятості, тим більша втома працівника наприкінці робочої зміни. Між темпом роботи і часом зайнятості існує загальнобіологічна закономірність: при збільшенні одного показника зменшується другий.
Коефіцієнт інтенсивності праці
Кі = Кт • Кз,
де Кт — коефіцієнт темпу, частки одиниці; Кз — коефіцієнт зайнятості активною роботою, частки одиниці.
Коефіцієнт темпу характеризується відношенням нормативного часу операції, розрахованого за системою мікроелементного нормування, до фактичного часу виконання:
Кт=Тн/Тф
де Тн — нормативний час операції; Тф — фактичний час виконання операції.
Коефіцієнт зайнятості визначається відношенням фактичної зайнятості активної роботи до нормативної величини часу активної роботи:
Кз=Тф.з./(Тзм*К)
де Тф.з — час фактичної зайнятості активною роботою, хв; Тзм — тривалість робочої зміни (480 хв); К — галузевий норматив коефіцієнта зайнятості корисною роботою.
При нормальній інтенсивності праці коефіцієнт наближається до 1. Якщо він становить 1,01—1,08, то інтенсивність праці підвищена (допустима); при коефіцієнтах від 1,09 до 1,15 — висока, а понад 1,16 — дуже висока,
Кв=Ів/480
де Ів — інтегральний показник важкості праці, балів; 480 — максимальний фонд робочого часу за зміну, хв.
Максимальне значення коефіцієнта важкості при шостій категорії важкості праці і восьмигодинній робочій зміні становить 0,125 балів/хв; при п’ятій категорії — 0,123; четвертій — 0,111; третій — 0,094; другій — 0,068; першій — 0,037 балів/хв.
Операція або робота вважаються нормальними, якщо питома важкість їх не перевищує 0,068 балів/хв.
Вплив інтенсивності праці на організм людини в конкретних умовах враховується через категорію її важкості і визначається за формулою:
Кв.ф.=Кі.*Кв.
де Кв.ф — коефіцієнт фактичної важкості праці, балів/хв; Кі — коефіцієнт інтенсивності праці; Кв — коефіцієнт важкості праці, балів/хв.
За зростанням коефіцієнта фактичної важкості праці можна встановити, до якої категорії вона підвищується в несприятливих умовах при високій інтенсивності праці. Так, при коефіцієнті важкості роботи 0,068, який відповідає другій категорії важкості праці, підвищення інтенсивності до 1,16—1,25 збільшує коефіцієнт фактичної важкості даної роботи до 0,085. Це означає, що дана робота перейшла в третю категорію важкості. В той же час при коефіцієнті важкості 0,122, тобто п’ятій категорії важкості праці, нормалізація інтенсивності до допустимого рівня (0,9) формує коефіцієнт фактичної важкості 0,110, який відповідає четвертій категорії важкості праці.
Взаємозв’язок інтенсивності і важкості праці свідчить про те, що в сприятливих умовах інтенсивність і продуктивність праці можна значно підвищувати без шкоди для здоров’я людини. В несприятливих умовах збільшувати інтенсивність праці можна лише до певних меж.
Зростання коефіцієнта фактичної важкості праці враховується при встановленні відповідних доплат до тарифної ставки за несприятливі умови та інтенсивність праці. Так, доплати в залежності від категорії важкості праці коливаються від 4 до 24% тарифної ставки. Доплати в залежності від питомої ваги активного часу в оперативному і коефіцієнта фактичної важкості праці встановлені в діапазоні 5—20% тарифної ставки. У результаті працівникам, які виконують роботу шостої категорії важкості при коефіцієнті важкості 0,125 балів/хв і коефіцієнті зайнятості активною роботою 0,9—1,0, встановлюються доплати в розмірі 42—44% тарифної ставки.
Однак на практиці необхідно намагатися забезпечити такі умови, за яких ефективне підвищення інтенсивності і продуктивності праці поєднувалося б з розвитком професійної витривалості і збереженням здоров’я працівників.
