Шульженко Ф. П., Гайдулін О. О., Кундрик Р. С. Транспортне право (2005)
1.3. Джерела транспортного права
Серед нормативно-правових актів, що є джерелами транспортного права, необхідно виділити закони і підзаконні акти.
Головним джерелом транспортного права є основний закон — Конституція України від 28 червня 1996 року, яка закріплює основи державного і суспільного ладу, визначає права усіх суб’єктів права власності і господарювання.
Джерелом транспортного права є низка Законів України, які регулюють відносини, що виникають у транспортній діяльності.
Важливим джерелом транспортного права є цивільне законодавство України. Так, новий Цивільний кодекс України, який набув чинності з 1.01.2004 року, містить главу 64 «Перевезення», яка визначає загальні положення про перевезення (ст. 908), поняття договору (ст. ст. 909, 910) та окремі аспекти перевезень. Також Цивільний кодекс України визначив засади відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки (транспортних засобів) (ст. ст. 1187, 1188), встановив скорочені строки позовної давності по позовах, що випливають із відносин перевезення (ст.258), ввів поняття «публічний договір» щодо послуг транспорту загального користування (ст. ст. 633, 915), визначив особливості відповідальності на транспорті (ст.ст. 921—926), врегулював відносини зберігання (ст. ст. 936, 956, 957, 972, 974, 977), відносини по транспортно-експедиційному обслуговуванню (глава65), відносини найму (оренди) транспортних засобів (ст.ст.798—805), зберігання автотранспортних засобів (ст. 977). Цивільне законодавство передбачає відповідальність перевізників за невиконання зобов’язань, за витрату, нестачу і пошкодження вантажу або багажу.
До джерел транспортного права також належать певні акти господарського законодавства України. Господарський кодекс України, який набув чинності з 1.01.2004 року, містить главу 32, в якій регулюється перевезення вантажів як господарська діяльність. Також Господарський кодекс України визначає основні засади господарсько-правової відповідальності, в тому числі на транспорті.
Серед актів транспортного законодавства виділяється Закон України «Про транспорт» від 10.11 1994 року (із наступними змінами і доповненнями), який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності, загальні для всіх видів транспорту в Україні.
Далі необхідно відокремити Закони України, які регулюють окремі підгалузі транспорту. Так, важливим джерелом автотранспортного права є Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р., який визначає засади діяльності автотранспортних підприємств, порядок здійснення господарювання на автотранспорті, вимоги до перевізників, до договорів на перевезення тощо.
30 червня 1993 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про дорожній рух» (із наступними змінами і доповненнями), який визначає правові та соціальні основи, регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов’язки і відповідальність суб’єктів — учасників дорожнього руху, органів державної виконавчої влади, об’єднань підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту, його відносини з органами державної виконавчої влади, органами самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти встановлені Законом України «Про залізничний транспорт», який прийнятий Верховною Радою України 4 липня 1996 року.
Джерелом транспортного права є також Повітряний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 4 травня 1993року (із наступними змінами та доповненнями).
Кодекс визначає правові засади діяльності користувачів повітряного транспорту України, державного регулювання діяльності цивільної авіації, господарської і комерційної діяльності авіації; встановлює авіаційні правила; визначає правові положення повітряних суден, аеродромів і аеропортів; нормує порядок сертифікації та допуску повітряних трас, польоти повітряних суден, повітряні перевезення, авіаційні роботи.
Окрім цього, Повітряний кодекс передбачає відповідальність за порушення законодавства, що регулює використання повітряного простору України, відповідальність перевізника, замовника і пасажира за невиконання обов’язків і зобов’язань.
Правові, економічні і соціальні засади діяльності морського транспорту передбачені ще одним джерелом транспортного права — Кодексом торговельного мореплавства України, який прийнятий Верховною Радою України 23 травня 1995 року (із наступними змінами та доповненнями).
Нарешті, ще один Закон України — «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 року — визначає правовий, економічний та організаційний порядок діяльності цього виду транспорту.
Серед законів, які регулюють окремі аспекти транспортної діяльності доцільно виділити Закон України «Про Державну спеціальну службу транспорту» від 05.02.2004, №1449-ІV і Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 р. №1955-ІV.
До окремої групи Законів України як джерел транспортного права належить законодавство інших галузей права, яке поряд з іншими питаннями регулює також транспортну діяльність.
Так, джерелами транспортного права України є Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року, Земельний кодекс України та інші, які будуть детально розглянуті в інших темах.
Окрім законів, джерелами транспортного права є певні підзаконні нормативно-правові акти. Це — Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, документи національного банку України, накази міністра транспорту, деяких галузевих міністрів, керівників залізниць, портів та інші акти, прийняті на підставі та для виконання законів.
Серед джерел транспортного права особливе місце посідають Статути окремих видів транспорту:
1. Статут автомобільного транспорту, затверджений постановою КМ УРСР від 27.06.1969 р. № 401.
2. Статут внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затверджений постановою КМ Радянського Союзу від 15.10.1955р. № 1801.
3. Статут залізниць України, затверджений Постановою КМУ № 457 від 6 квітня 1998 р.
До джерел транспортного права належать міжнародні договори, які укладаються між Україною й іншими країнами з приводу забезпечення міждержавної транспортної діяльності, а також договори між транспортними підприємствами і організаціями України і зарубіжних країн. Це можуть бути як договори, що укладені спеціально для врегулювання правовідносин у галузі транспортної діяльності, так і інші договори, у яких визначаються основні засади правового регулювання цієї сфери.
До таких договорів можна віднести договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 р. та договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією від 2 червня 1997 р.
Відповідно до ст. 7 нового Цивільного кодексу України, який набув чинності 1.01.2004 р., до джерел цивільного права віднесено і звичай. Тому з певними застереженнями до джерел транспортного права можна віднести звичаї торгового обороту, які стосуються договорів перевезення, але не суперечать чинному законодавству України. Наприклад, до таких джерел можна віднести Принципи УНІДРУА 1994 року, Правила ІНКОМТЕРМС — 2000 тощо.
Головним джерелом транспортного права є основний закон — Конституція України від 28 червня 1996 року, яка закріплює основи державного і суспільного ладу, визначає права усіх суб’єктів права власності і господарювання.
Джерелом транспортного права є низка Законів України, які регулюють відносини, що виникають у транспортній діяльності.
Важливим джерелом транспортного права є цивільне законодавство України. Так, новий Цивільний кодекс України, який набув чинності з 1.01.2004 року, містить главу 64 «Перевезення», яка визначає загальні положення про перевезення (ст. 908), поняття договору (ст. ст. 909, 910) та окремі аспекти перевезень. Також Цивільний кодекс України визначив засади відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки (транспортних засобів) (ст. ст. 1187, 1188), встановив скорочені строки позовної давності по позовах, що випливають із відносин перевезення (ст.258), ввів поняття «публічний договір» щодо послуг транспорту загального користування (ст. ст. 633, 915), визначив особливості відповідальності на транспорті (ст.ст. 921—926), врегулював відносини зберігання (ст. ст. 936, 956, 957, 972, 974, 977), відносини по транспортно-експедиційному обслуговуванню (глава65), відносини найму (оренди) транспортних засобів (ст.ст.798—805), зберігання автотранспортних засобів (ст. 977). Цивільне законодавство передбачає відповідальність перевізників за невиконання зобов’язань, за витрату, нестачу і пошкодження вантажу або багажу.
До джерел транспортного права також належать певні акти господарського законодавства України. Господарський кодекс України, який набув чинності з 1.01.2004 року, містить главу 32, в якій регулюється перевезення вантажів як господарська діяльність. Також Господарський кодекс України визначає основні засади господарсько-правової відповідальності, в тому числі на транспорті.
Серед актів транспортного законодавства виділяється Закон України «Про транспорт» від 10.11 1994 року (із наступними змінами і доповненнями), який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності, загальні для всіх видів транспорту в Україні.
Далі необхідно відокремити Закони України, які регулюють окремі підгалузі транспорту. Так, важливим джерелом автотранспортного права є Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р., який визначає засади діяльності автотранспортних підприємств, порядок здійснення господарювання на автотранспорті, вимоги до перевізників, до договорів на перевезення тощо.
30 червня 1993 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про дорожній рух» (із наступними змінами і доповненнями), який визначає правові та соціальні основи, регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов’язки і відповідальність суб’єктів — учасників дорожнього руху, органів державної виконавчої влади, об’єднань підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту, його відносини з органами державної виконавчої влади, органами самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти встановлені Законом України «Про залізничний транспорт», який прийнятий Верховною Радою України 4 липня 1996 року.
Джерелом транспортного права є також Повітряний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 4 травня 1993року (із наступними змінами та доповненнями).
Окрім цього, Повітряний кодекс передбачає відповідальність за порушення законодавства, що регулює використання повітряного простору України, відповідальність перевізника, замовника і пасажира за невиконання обов’язків і зобов’язань.
Правові, економічні і соціальні засади діяльності морського транспорту передбачені ще одним джерелом транспортного права — Кодексом торговельного мореплавства України, який прийнятий Верховною Радою України 23 травня 1995 року (із наступними змінами та доповненнями).
Нарешті, ще один Закон України — «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 року — визначає правовий, економічний та організаційний порядок діяльності цього виду транспорту.
Серед законів, які регулюють окремі аспекти транспортної діяльності доцільно виділити Закон України «Про Державну спеціальну службу транспорту» від 05.02.2004, №1449-ІV і Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 р. №1955-ІV.
До окремої групи Законів України як джерел транспортного права належить законодавство інших галузей права, яке поряд з іншими питаннями регулює також транспортну діяльність.
Так, джерелами транспортного права України є Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року, Земельний кодекс України та інші, які будуть детально розглянуті в інших темах.
Окрім законів, джерелами транспортного права є певні підзаконні нормативно-правові акти. Це — Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, документи національного банку України, накази міністра транспорту, деяких галузевих міністрів, керівників залізниць, портів та інші акти, прийняті на підставі та для виконання законів.
Серед джерел транспортного права особливе місце посідають Статути окремих видів транспорту:
1. Статут автомобільного транспорту, затверджений постановою КМ УРСР від 27.06.1969 р. № 401.
2. Статут внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затверджений постановою КМ Радянського Союзу від 15.10.1955р. № 1801.
3. Статут залізниць України, затверджений Постановою КМУ № 457 від 6 квітня 1998 р.
До джерел транспортного права належать міжнародні договори, які укладаються між Україною й іншими країнами з приводу забезпечення міждержавної транспортної діяльності, а також договори між транспортними підприємствами і організаціями України і зарубіжних країн. Це можуть бути як договори, що укладені спеціально для врегулювання правовідносин у галузі транспортної діяльності, так і інші договори, у яких визначаються основні засади правового регулювання цієї сфери.
До таких договорів можна віднести договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 р. та договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією від 2 червня 1997 р.
Відповідно до ст. 7 нового Цивільного кодексу України, який набув чинності 1.01.2004 р., до джерел цивільного права віднесено і звичай. Тому з певними застереженнями до джерел транспортного права можна віднести звичаї торгового обороту, які стосуються договорів перевезення, але не суперечать чинному законодавству України. Наприклад, до таких джерел можна віднести Принципи УНІДРУА 1994 року, Правила ІНКОМТЕРМС — 2000 тощо.
