Кириченко Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності (2002)

Будь-який імпортований (експортований) товар має пройти через митницю. Митниця існує для того, щоб контролювати ввезення (вивезення) товарів.

При митному оформленні товару здійснюються:

1) визначення товару;

2) митне оцінювання товару, виходячи з якого в більшості випадків визначається сума мита і податків3.

За звичайних умов товар проходить через митницю і ввозиться в країну одночасно.

Виняток із цього правила має місце, коли товар потрапляє на певну територію країни імпорту, наприклад у "вільну економічну зону".

В багатьох країнах товар можна ввезти і до сплати мита. При цьому митниця одержує від імпортера (його представника) спеціальний документ. Він встановлює обов'язок імпортера сплатити суму податків, мита й інших обов'язкових платежів у зазначений у ньому термін. У багатьох випадках законодавство вимагає, щоб оплата за векселем була гарантована банками. Використовуючи систему таких векселів, можна, наприклад, відразу сплатити загальну суму мита і податків на імпорт за всі товари, завезені за визначений період.



У торгівлі можуть виникнути такі основні труднощі, пов'язані зі здійсненням митних процедур:

- дуже складні митні процедури. Вони призводять до того, шо вартість товару штучно завищується. Щоб перебороти ці перешкоди в торгівлі, 1973 року у Кіото, у рамках Всесвітньої митної організації, було укладено Міжнародну конвенцію про спрощення і гармонізацію митних правил. 25 червня 1999 р. прийнято нову редакцію конвенції;

- для різних товарів існують різні митні ставки. Для полегшення роботи митниці в кожній країні існують спеціальні переліки товарів (класифікації), в яких товари розбиті на групи, підгрупи, і т.ін.5 Не в усіх країнах такі переліки однакові. Може трапитися і так, що той самий товар класифікується в різних країнах по-різному;

- ставки мита і зборів (плата за митне оформлення і пов'язані з ним дії державних органів), процедура їхньої сплати, порядок митного оформлення можуть бути змінені, а інформацію про це опубліковано незадовго до цього, а то і взагалі postfactum. Це питання стосується і ГАТТ, яка вимагає, щоб інформація про зміни в ставках мита і зборів публікувалася заздалегідь, з тим щоб учасники торгової діяльності могли ознайомитися з ними і вжити усіх відповідних заходів (в тому числі сплатити необхідні суми у встановленому порядку);

- багато держав стягують з того самого товару різні мита, залежно від того, з якої країни товар надходить. Методи визначення походження товарів, а також пов'язані з ними формальності і процедури в різних країнах можуть відрізнятися. Нерідко ці формальності і процедури надзвичайно складні. Все це перешкоджає нормальному процесу торгівлі;

- розмір мита (і нерідко митних зборів) часто залежить від вартості товару. При ввезенні товарів імпортер (або його представник) вказує вартість товару в митних документах, розміри мита і зборів розраховуються на основі цих даних. Але буває і так, що митна служба "не вірить" твердженням імпортера і визначає вартість товару на основі своєї інформації. При цьому часто виникають труднощі, пов'язані з методом визначення митної вартості товару.

Електронна торгівля. Сьогодні дуже часто замість того, щоб йти у магазин, покупець може увімкнути комп'ютер, обмінятися електронними повідомленнями із продавцем, і угоду буде укладено. Дуже часто для укладання таких угод використовується Інтернет.

Останнім часом укладається все більше таких "електронних" угод. У багатьох з них беруть участь особи або підприємства, які знаходяться у різних країнах, і для виконання таких угод необхідно перевезти товар з однієї країни до іншої.

В той же час, щоб ввезти куплений товар з-за кордону, потрібно пройти адміністративні процедури. Наприклад, необхідно пройти митні процедури (представити певні документи, в певному порядку сплатити необхідну суму мит та зборів тощо).

Такі процедури виникли задовго до появи електронної торгівлі і не враховують певних її особливостей.

Це зумовлює три основні проблеми в багатьох країнах:

1) неможливо заздалегідь підрахувати суму мит та зборів;

2) неможливо заздалегідь сплатити суму мит та зборів;

3) неможливо переводити валюту за кордон, якщо угода - "електронна".

З розвитком нових інформаційних технологій буде все більше можливостей для розвитку "електронної торгівлі". З іншого боку, зараз деякі адміністративні процедури є бар'єром для "електронної торгівлі", причому бар'єр навіть більший, ніж для звичайної торгівлі.

Сьогодні торгівці висловлюють все більше незадоволення таким станом речей і все активніше вимагають реформ.

Під впливом цих вимог багато держав вже починають вживати заходів, спрямованих на зменшення бар'єрів в "електронній торгівлі". Наприклад, поправки до Конвенції Кіото, прийняті в рамках Всесвітньої митної організації 25 червня 1999 року, спрямовані на зменшення таких бар'єрів. На жаль, поки дуже небагато держав ратифікувало ці поправки. Але цілком очевидно, що рано чи пізно митні процедури почнуть змінюватися в багатьох країнах.

Такі зміни, що відбуваються під впливом революційних технологій, приведуть до розвитку цілком нового митного процесу. Це приклад того, як розвиток технології змінює законодавство.

Митна класифікація

Відмінності в митних класифікаціях у різних країнах нерідко викликають проблеми, які можна проілюструвати таким запитанням: "Як потрібно оформляти на митниці дерев'яну картинну раму, яка буде використана для "складання" картини?". Варіанти відповіді:

- як картинну раму;

- як дерев'яну матрицю;

- як предмет мистецтва;

- як продукт лісу;

- як особисту річ.

Правильна відповідь: будь-який із цих варіантів можливий, усе залежить від того, в яку країну ви ввозите товар.

Така непевність перешкоджає здійсненню торгівлі.

Прагнення торговців, менеджерів, юристів вирішити цю проблему в остаточному підсумку привело до того, що багато держав почали укладати міжнародні договори, їхні учасники домовлялися використовувати однакові класифікації товарів для цілей митного оформлення.

Наприклад, вже незабаром після Другої світової війни велика кількість європейських країн домовилася використовувати так звану

"Брюссельську тарифну номенклатуру". Проте багато інших держав (у тому числі США і Канада) не застосовували цю "Брюссельську тарифну номенклатуру". У вісімдесяті роки почалася робота із створення єдиної "глобальної" системи товарної класифікації. Результатом цих зусиль стала поява в середині 80-х років "Гармонізованої системи кодування й опису товарів". В основу цієї системи була покладена система "Брюссельської тарифної номенклатури", а також системи митної класифікації деяких держав. Гармонізована система опису і кодування товарів почала діяти 1 січня 1988 року. Вона включає понад 5000 шестизначних товарних позицій, які можна розподілити на більш детальні позиції, з урахуванням особливостей національних адміністративних і статистичних вимог.

Цілі "Гармонізованої системи":

- домогтися однаковості класифікації товарів з метою митного оформлення у різних країнах;

- полегшити збір, аналіз і порівняння статистичних даних;

- створити загальну міжнародну систему кодування, опису і класифікації товарів для цілей торгівлі;

- надати зацікавленим особам оновлену товарну номенклатуру, яка дозволяє судити про технологічний прогрес і зміни в міжнародній торгівлі.

На сьогодні цю систему використовують митні служби декількох десятків держав. Контроль за застосуванням державами "Гармонізованої системи опису і кодування товарів" здійснює Всесвітня митна організація. В рамках СНД уряди країн - учасниць домовилися використовувати єдину "Товарну номенклатуру зовнішньоекономічної діяльності Співдружності Незалежних Держав".

Митна оцінка

Навіть у тих випадках, коли імпортеру заздалегідь відомо, за якою "статтею" буде класифікуватися товар і ставка мита, виражена у відсотках до вартості товару, можуть виникнути труднощі, якщо імпортер і митники не узгодять вартість ввезеного товару. В таких випадках представники митниці звичайно визначають вартість товару на основі свого розуміння.

Багато держав встановили спеціальні методи визначення митної вартості, які митники повинні використовувати в таких спірних ситуаціях.

Наприклад, деякі країни встановлюють "мінімальну митну вартість товару", і митниця не має права встановлювати митну вартість нижчу від цієї "мінімальної вартості". Інший спосіб - встановити митну вартість імпортного товару на основі оптової ціни того ж товару, коли він продається в країні імпорту.

Подібні методи оцінювання часто викликають незадоволення імпортерів, оскільки використання таких методів призводить до того, що вони змушені сплачувати, на їхню думку, занадто велике мито.

Торговці давно прагнули встановити загальні правила, яким повинні слідувати митні служби різних країн при обчисленні митної вартості товару.

В 1979 році в рамках ГАТТ був підписаний "Кодекс про митну оцінку". Кодекс передбачав, що вартість імпортного товару не повинна розраховуватися на основі вартості товарів, які походять з країни імпорту, або на довільних, або штучних ставках митної вартості товару.

В 1995 році набрала чинності розроблена на основі цього кодексу Угода про застосування статті VII ГАТТ. Участь у цій угоді є обов'язковою умовою членства у Світовій організації торгівлі.

Правила походження товарів

Питання про походження товарів може виникнути за найрізноманітніших обставин. Найтиповішими з них є наступні:

- товар ввозиться з країни Б, але був вироблений в країні В;

- товар ввозиться з країни Б, був вироблений у країні Б, але деякі його компоненти вироблені в країні В.

У сучасному світі все частіше мають місце ситуації, коли різні етапи виробництва товару відбуваються в різних країнах. Правила походження товарів можуть застосовуватися:

- при імпорті товарів, коли ставка мита залежить від того, з якої країни походить товар;

- при здійсненні державних закупок, коли участь іноземних підприємств у державних торгах або умови такої участі залежать від походження товарів, які вони пропонують державі.

Різні держави використовують різні критерії для оцінювання того, в якій країні вироблений імпортований товар. Як правило, використовуються такі критерії:

- товаром, виробленим у країні А, вважається товар, повністю вироблений у країні А. В різних країнах існують різні визначення поняття "повністю вироблений". Це може викликати додаткові ускладнення в торгівлі;

- товаром, виробленим у країні А, вважається товар, що виник у результаті "достатньої переробки" товарів, хоча вони були завезені і з інших країн. У різних країнах "достатню переробку" розуміють по-різному.

Два найбільш типових критерії визначення "достатньої переробки" такі:

1. Зміни в "коді" готового товару порівняно з товаром, що переробляється.

Наприклад, коди товарів у деяких товарних класифікаціях складаються з дев'яти цифр. Припустимо, що в країні А переробка вважається достатньою, якщо в кодах товару, що утворився в результаті переробки товару, використаного для переробки, відрізняються більше чотирьох чисел. Тоді якщо ми маємо товар 1 (виробництва країни А) із кодом "22 345 7864", що виник у результаті переробки товару 2 із кодом "22 345 3290" (товар 2 виготовлений в іншій країні), тобто відмінності існують тільки в останніх чотирьох цифрах, то товар 1 не буде вважатися повністю виробленим у країні А.

2. Частка вартості товару, що переробляється, у вартості кінцевої продукції.

Припустимо, що в країні А переробка вважається достатньою, якщо частка вартості переробленого товару у вартості товару, що виник у результаті переробки, менш як 50 %. Тоді якщо товар 1 (виробництва країни А) продається за ціною 100 дол. і виник в результаті переробки товару 2 (виготовленого в іншій країні), що був куплений виробником за 40 дол., то товар буде вважатися достатньо переробленим у країні А.

Розбіжності в підходах до понять "достатня переробка" і "товари, повністю вироблені в країні", різні (іноді невиправдано складні) формальності, пов'язані з правилами походження товарів (наприклад, процедури одержання документів, які засвідчують "походження" товару), створюють додаткові ускладнення в торгівлі. Торговці, менеджери, юристи давно прагнули звести ці ускладнення до мінімуму.

В 1995 році набрала чинності Угода про правила походження товарів. Участь у цій угоді є обов'язковою умовою членства у СОТ. Угода зобов'язує країни - учасниці спільно встановлювати єдині правила походження товарів, які мають бути:

- зрозумілими;

- об'єктивними;

- передбачуваними.