Основи економічної теорії: політ економічний аспект

Історія середніх промислових циклів бере початок з кризи пе-ревиробництва 1825 р., що охопила Великобританію. Цей цикл три-вав 12 років і закінчився кризою 1836 р., яка уразила економіку Великобританії та США. Через 11 років нова економічна криза за-хопила відтворювальні структури Великобританії, США, Франції та Німеччини. Криза 1857 р. стала першою світовою циклічною кри-зою. В неї було втягнуто абсолютну більшість промислових країн. Пізніше більшість криз були світовими. До них належать кризи 1866, 1873, 1882,. 1890, 1900, 1907, 1913-1914, 1920-1921, 1929- 1933, 1937-1938 рр. Після другої світової війни розгорнулися кри-зи 1948-1949, 1953-1954, 1957-1958,1960-1961,1969-1970,1974- 1975, 1980-1982, 1992-1993 рр. Нова фаза спаду почалася на по-чатку 1996 р.

Усі названі кризи різняться між собою, оскільки кожна з них історично неповторна та індивідуальна. Пояснити їхню суть за до-помогою лише якоїсь однієї групи факторів неможливо. Проте мож-на виділити ряд загальних закономірностей, які властиві усім їм.

1. Економічні цикли середньої тривалості мають чотири послі-довні фази: кризу, депресію, пожвавлення, піднесення. Визначаль-ними моментами серед цих фаз є криза і піднесення. Перехід від однієї фази циклу до іншої здійснюється автоматично - на основі ринкових саморегуляторів.



2. Середні цикли за своїм змістом відображають циклічність роз-витку не лише виробництва, а й обміну, розподілу і споживання. Це зумовлює багатогранність циклічних коливань, показниками яких є: загальні масштаби виробництва, динаміка національного доходу і валового національного продукту, завантаженість виробничих потужностей, зайнятість, реальні доходи населення. Важливим показником циклічності є рух норми прибутку, а також показники, що характеризують економічну ефективність відтворення.

3. Матеріальною основою середніх циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частини - знарядь праці. Отже, виробництво засобів виробництва виконує в механізмі циклічності базову функцію. У процесі цикліч-них коливань вони відчувають найбільше навантаження. В країнах, де частка галузей першого підрозділу в економіці менша, цикліч-ність за інших однакових умов виявляється менше.

4. Циклічність, що викликана оновленням основних виробничих фондів, не обов'язково призводить до спаду виробництва. Старін-ня і фізична заміна зношених засобів виробництва не є безпосе-редньою причиною кризи. Негативні наслідки цих процесів можна регулювати. Економіці внутрішньо притаманні властивості запобі-гання таким виробничим спадам. Для цього необхідно розмежува-ти матеріальні основи середньострокових циклічних коливань і безпосередні причини криз. Останніми є внутрішні суперечності ринкової економіки: функціональна відокремленість її структур-них елементів і принципова неможливість у зв'язку з цим цілісного макроекономічного регулювання її.

5. Криза є найскладнішою та найсуперечливішою фазою еконо-мічного циклу. З нею, з одного боку, пов'язані руйнівні сили: ско-рочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і де-мократію, політична напруга, а з другого - криза виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а сама криза - активною складовою час-тиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих еко-номічних систем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки.

Звідси випливає висновок про те, що анти-циклічне регулювання має свої межі, оптимальні норми, а штучне переривання кризи не завжди обгрунтоване.

Основною фазою, що формує і визначає характер і тривалість економічного циклу, найвідчутнішою за своїми соціально-економіч-ними наслідками, є криза- рецесія, стискання, падіння (рис. 32). Вона характеризується: порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур; перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товар-них мас в оптовій торгівлі; падінням товарних цін; зростанням без-робіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей; падін-ням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків під-приємств, життєвого рівня населення; зниженням платоспромож-ного попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі; крахом грошово-кредитних зв'язків; наростанням систе-ми взаємних неплатежів; кредитною напругою, злетом норми по-зикового відсотка; нестачею грошової маси, високими темпами інфляції; масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестицій-них процесів; падінням курсу акцій, біржовою панікою; масовим банкрутством підприємств; зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо.

Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях (коли процес падіння припиняється і розпочинається фаза депресії, відрізок В- В,). Двоїста природа кризи виявляється в тому, що, з одного боку, вона є наслідком внутрішніх суперечностей системи, а з іншого - формою їх розв'язання, виконуючи функцію оздоровлення (санації) економічної Системи.

Депресія (застій, стагнація) може бути досить довготривалою, вона характеризується післяшоковою ситуацією. Основними її оз-наками є: стабільність виробництва, але на найнижчому рівні; при-зупиняється падіння цін, вгамовуються інфляційні процеси; збері-гається високий рівень безробіття, кількість робочих місць не збіль-шується, рух капіталу нежвавий, відсутні нові інвестиції, норма по-зикового відсотка висока; починають відновлюватися господарські зв'язки; стабілізуються і поступово зменшуються товарні запаси. Внаслідок цього помітні поступове поширення реанімаційних проце-сів, наростання позитивних тенденцій. Розпочинається фаза пож-вавлення. Серед її основних виявів слід назвати: початок оновлен-ня основного капіталу, модернізації виробництва; відновлення інвес-тиційного процесу; активізацію сукупного попиту; підвищення рівня виробництва, скорочення безробіття; зростання позикового відсотка, товарних цін. Застій змінюється економічним зростанням, пожвав-лення охоплює все більшу кількість підприємств, галузей, сфер еко-номіки, зростають доходи населення, прибутки підприємців. Від-новлюється докризовий стан економіки (точка С1 на рис. 32, яка відповідає точці А - піку розвитку попереднього економічного циклу).

Економіка входить у фазу піднесення (експансії, ажіотажного буму) і досягає своєї найвищої точки, піку розвитку (точка А,), па-раметри якого значно перевищують попередній. Піднесення ха-рактеризується масовим оновленням і розширенням основного капіталу, реконструкцією старих виробничих потужностей і новим будівництвом; нарощуванням обсягів національного виробництва, активним інвестиційним процесом, стрімким зростанням прибут-ків, сукупного попиту; гарячковим зростанням цін; повною зайня-тістю, суттєвим підвищенням заробітної плати, наростанням нестачі робочої сили, сировинних ресурсів; розвитком кредитно-фінансових операцій, спекулятивних біржових ігор тощо. Все це призводить до "перегріву" економіки, посилення диспропорційних явищ, зростання передумов майбутнього падіння, нового економічного циклу, на-ступного витка соціально-економічного розвитку суспільства.

Сучасний економічний цикл має суттєві відмінності. Розглянемо основні з них:

дія і вплив фази циклу виходять за національні межі;

посилюється державно-монополістичне регулювання циклічних процесів;

підвищується роль соціальних аспектів в механізмі антицикліч-ного регулювання;

фази пожвавлення і піднесення триваліші та інтенсивніш!, фази спаду і депресії менш глибокі та тривалі;

науково-технічна революція, структурна перебудова економіки впливають на частоту криз: період їх повторювання скоротився спочатку з 10-14 до 5-7 років, а сьогодні кризові явища повторю-ються через 1-2 роки;

нерегулярність коливань, розмитість меж між фазами, випадін-ня окремих фаз (після кризи, наприклад, може зразу розпочатись пожвавлення);

темпи піднесення невисокі - 2-3 відсотки на рік, в умовах піднесення залишається значна кількість безробітних; основні еко-номічні параметри менш динамічні, соціально-економічні процеси відбуваються повільніше;

суперечливе поєднання асинхронності та синхронності соціаль-но-економічних процесів у різних країнах;

зниження ролі циклічних факторів у динаміці цін; глибока кри-за, стагнація виробництва можуть супроводжуватися зростанням цін, посиленням інфляційних процесів;

переплетіння циклічних криз з нециклічними, синхронізація і взаємодія економіко-соціальних коливань, кризових явищ і природ-но-економічних циклів;

частішими і серйознішими за своїми наслідками стають нецик-лічні коливання, сутність яких вивчена недостатньо, а отже, відсутні ефективні методи регулювання їх;

кризові явища охоплюють нові сфери і рівні (галузі немате-ріального виробництва, індустрію відпочинку тощо).

Особливості сучасного економічного циклу потребують удоско-налення механізмів антикризового регулювання, пошуку нових, дієвіших методів і важелів пом'якшення циклічних коливань.

Внаслідок дії різноманітних груп факторів в економічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбувається поступове злиття фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення - з фа-зою піднесення, і цикл починає функціонувати як двофазний. Для першої фази властиве сходження вниз, для другої - піднімання.

Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбува-ються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірно-стями. Вони характеризуються особливою гостротою та інтенсив-ністю - або накладаються на промислові кризи, або мають самостій-ний розвиток.

К. Маркс розрізняв два види грошових криз: загальні та специ-фічні.

Загальні грошові кризи безпосередньо пов'язані з виробничим циклом і є елементом загальних економічних криз.

Специфічні грошові кризи розгортаються на основі суперечнос-тей, внутрішньо притаманних грошовій системі, і утворюють влас-не джерело її саморозвитку. Розмежування криз досить відносне. Воно потрібне з точки зору виявлення змістовних характеристик кожної з них.

За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошово-го обігу і кризи сфери кредиту. Оскільки грошовий обіг у значній своїй частині функціонує у вигляді кредитних засобів обігу, то гро-шові кризи фактично є кризами кредитно-грошової системи. Вони частіше зароджуються у фазах пожвавлення і піднесення промис-лового циклу. Під час масового оновлення виробничих фондів різ-ко зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Це викликає роз-бухання кредитної заборгованості підприємств, призводить до зрос-тання банківського відсотка, збільшення масштабів фіктивного ка-піталу, посилює інфляцію та спричинює біржові потрясіння. Розпочинається грошова криза. Конкретними формами вияву й" є кризи платіжних засобів, позикового капіталу та грошового обігу.

Як свідчить економічна практика, кредитно-грошові потрясіння відбувалися через 3-4 роки після кризи середньострокового цик-лу. Вони часто бували такими інтенсивними, що переривали про-мисловий цикл і призводили до його роздвоєння. Такою була, на-приклад, криза 1907 р., яка сталася лише через 4 роки після загаль-ноекономічної кризи 1900-1903 рр. Повоєнні кризи 1953-1954 та 1960-1961 рр. розпочалися після промислових криз 1948-1949 та 1957-1959 рр. Отже, інтервал у 3-4 роки також мав місце.

У 80-х роках - період найбільш подовженої за всю повоєнну історію фази економічного піднесення - вплив малих циклів на розвиток господарства і середньострокових циклів зберігся з усіма закономірностями.

У західній економічній літературі існує дві точки зору щодо ха-рактеру взаємозв'язку середньострокових циклів і економічних криз та малих циклів і грошових криз. Їхня диференціація пов'язана з різними підходами до розуміння принципів формування ринкової рівноваги. У кєйнсіанській теорії вихідним є положення про те, що порушення у циклі відтворення є наслідком внутрішньої недоско-налості ринкових механізмів саморегулювання. З цього кейнсіанці роблять висновок про те, що грошові кризи не самостійні, вони є лише результатом диспропорцій, які виникають безпосередньо у виробничій сфері, зокрема в інвестиційній структурі.

Теорія монетаризму грунтується на так званій монетарній теорії циклу. Вона виходить з того, що ринковий механізм спроможний самостійно забезпечувати структурну рівновагу, а фактор, який викликає дестабілізацію системи і зумовлює циклічність розвит-ку, - це грошова система. Звідси кризи і депресії ринкової еконо-

міки - грошове явище. Вони пов'язані насамперед з функціональ-ними порушеннями, що виникають у сфері кредитно-грошових від-носин.

Розбіжності в методології кейнсіанського і монетаристського підходів до розуміння економічної природи циклів визначила неод-нозначність їхніх рекомендацій щодо здійснення антициклічної політики.

Головними чинниками зміни структури суспільного виробництва під впливом циклічного розвитку процесу відтворення є фази кри-зи і пожвавлення. У кризовій фазі відбувається скорочення обсягу продукції, яка випускається, зменшуються масштаби капіталовкла-день, різко знижується рівень зайнятості. Все це знаходить своє вираження, по-перше, у припиненні функціонування технічно за-старілих підприємств та морально зношеного обладнання; по-дру-ге, у погіршенні фінансового стану господарських одиниць, найчас-тіше тих, що не витримали конкурентної боротьби через низьку технічну оснащеність. Непридатні види та підвиди виробництва у фазі піднесення замінюються на нові, прогресивніші.