Основи економічної теорії: політ економічний аспект
Довгі хвилі в економіці та їхній вплив на структуру суспільного виробництва
Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені вченими-економістами ще у другій половині XIX ст. Англійський економіст У. С. Джевонс у 1879 р. опублікував статистичний ана-ліз, в якому була обгрунтована наявність поряд із середніми та короткостроковими циклами довготривалих коливань ділової ак-тивності. Про існування довготривалих циклів писали в своїх робо-тах М. І. Туган-Барановський, К. Каутський, В. Парето та ін. Ство-рення наукової теорії довгих хвиль пов'язане з ім'ям російського вченого М. Д. Кондратьєва, який на початку 20-х років XX ст. опуб-лікував ряд важливих теоретичних досліджень з цієї проблеми. Тео-рія довгих хвиль Кондратьєва, що ввійшла у світову економічну літературу як видатне відкриття XX ст., суттєво вплинула на по-дальший розвиток цього напряму теоретичної думки, хоч доля її автора, репресованого у 1931 р., була трагічною.
У наступні роки теорія довгих хвиль отримала своє продовжен-ня в роботах таких видатних учених, як Й. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, П. Самуельсон, П. Боккаро, Л. Фонтвейєн, Т. Кучинський та ін.
Найважливішою в теорії довгих хвиль є проблема наукового обгрунтування їхньої матеріальної основи. Думка вчених з цього питання неоднозначна. Деякі з них виходять з того, що довготри-валі цикли відбуваються під впливом зовнішніх факторів розвитку.
У. С. Джевонс, наприклад, пов'язував формування довготривалих циклів і економічних криз з періодичністю зміни плям на Сонці та їхнім впливом на сільськогосподарське виробництво, а вже через Це - на чергування фаз у підприємницькій діяльності.
На протилежність такому підходу у теорії М. Д. Кондратьєва довготривалі цикли зумовлені внутрішніми факторами економіч-ного зростання. Вони безпосередньо пов'язуються з циклічністю в розвитку виробничих сил суспільства, насамперед з їхньою най-революційнішою частиною - засобами праці. Близька до теорії М. Д. Кондратьєва позиція Й. Шумпетера, який вважав, що голов-ну роль у механізмі довгих циклів відіграють хвилі технічних но-вовведень і відповідні зміни інноваційної активності підприємців.
Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне онов-лення технологічного способу виробництва. Здійснюється воно двома шляхами: по-перше, еволюційно, коли поліпшуються і Вдосконалю-ються існуючі технології; по-друге, революційне, коли відбувають-ся якісні зміни в матеріалізації наукових знань.
Ці два шляхи доповнюють і замінюють один одного. Еволюцій-ний шлях дає змогу використати потенціал існуючих технологій і підготувати умови для стрибка в їхньому розвитку. Технічні рево-люції означають перехід до нових технологічних принципів, які потім розповсюджуються еволюційно. Загальнотехнічні революції стають стрижнем революції в продуктивних силах. Одночасно здійсню-ються стрибки і в розвитку людини як головної продуктивної сили, в зростанні ефективності та продуктивності її праці.
Циклічне оновлення технологічних структур продуктивних сил суспільства періодично повторюється, але, врешті-решт, циклічний розвиток продуктивних сил здійснюється під впливом економічних факторів. Інтенсивність науково-технічних відкриттів і винаходів, писав з цього приводу М. Д. Кондратьєв, є функція запитів еконо-мічної дійсності й попереднього розвитку науки і техніки. Сам роз-виток науки, підкреслював він, включається до закономірного про-цесу економічної динаміки'. Це означає, що аналіз довгих циклів не може бути обмежений лише аналізом циклічності технічних коливань. Він обов'язково повинен включати в себе також аналіз змін в організаційно-економічній структурі суспільства та розвитку форм власності.
Починаючи з першої промислової революції кінця XVIII - першої третини XIX ст. якісні стрибки у зміні базисних поколінь машин і технологій здійснюються у часових межах 40-50-60 ро-ків. У цих самих межах і під впливом тих самих матеріально-техніч-
них і економічних факторів здійснюються і довготривалі еконо-мічні цикли. З часів першої промислової революції і до середини XX ст. було три довгих цикли. З початком сучасної науково-техніч-ної революції розпочався четвертий цикл, який триває і тепер.
У структурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвит-ку - низхідну і висхідну хвилі, або фази. Звідси цикл також має дві фази.
Низхідна фаза великого циклу - період зміни базисних техно-логій і технологічних структур виробничої системи суспільства - триває 20-25 років. У цей час відбуваються гострі економічні кри-зи малих і середніх циклів. Один з них утворює вихідний пункт для найбільших вкладень у технічні вдосконалення, які були накопичені попереднім розвитком. Він також бере на себе найбільше наванта-ження в перебудові економічної структури суспільства, яка адек-ватна технологічному оновленню виробництва.
Характерною рисою такої кризи є невідповідність існуючої сис-теми економічних зв'язків новій технології. Це криза 1873 р., яка завершила епоху так званої вільної конкуренції й поклала початок формуванню нової фази в розвитку підприємництва - монополі-стичної. Це й криза 1929-1931 рр., яка стала вихідним пунктом фронтального розповсюдження державно-монополістичної струк-тури підприємництва. Це також криза 1974-1975 рр., з якою пов'язаний розвиток транснаціонального підприємницького сус-пільства.
Висхідна фаза великого циклу - період тривалого піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства. Він три-ває від 25 до 30 років. У цей час не виключені й циклічні кризи, пов'язані з оновленням виробничих фондів. Розвиваються вони, як правило, на рівні високої кон'юнктури.
Період "високого піднесення" - це період масового розповсю-дження нових технологій, зародження і розвитку нових провідних або навіть базових галузей економіки. В цій фазі відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку, розширення інвес-тиційного процесу, залучення у виробництво додаткової робочої сили, зростання заробітної плати.
У той самий час з просуванням економіки до верхньої точки великого циклу в народному господарстві починають нагромаджу-ватися й протидіючі тенденції. Зростання органічної будови вироб-ництва посилює дію тенденції норми прибутку до зниження. Зрос-тає напруга на ринку позикового капіталу, підвищуються відсот-кові ставки. Нагромаджуються інші суперечності, які вже немож-ливо розв'язати на еволюційній основі технологічного оновлення виробництва. Починається глибока криза, яка є початком нової, низхідної, фази великого циклу.
Поряд із створенням наукових основ довгострокового прогнозу-вання економічної структури суспільства теорія довгих хвиль дає змогу виявити також фундаментальні закономірності розвитку тієї чи іншої економічної системи. Взаємозалежність між зміною ба-зисних технологій (великих циклів) і глибинною перебудовою ви-робничих відносин, наприклад підприємницького виробництва, має такий вигляд: першому технологічному циклу (довгій хвилі) відпо-відає домонополістичне підприємництво, засноване на вільному рин-ково-конкурентному механізмі; другій довгій хвилі - монополіс-тичне підприємництво з ринково-конкурентним господарським механізмом, який монополістичне регулюється; третій хвилі - пе-ріод державно-монополістичного підприємництва з державно-моно-полістичним конкурентно-ринковим механізмом господарювання.
Урахування об'єктивної взаємозумовленості довгих циклів у роз-витку технологічного способу виробництва і відповідного оновлен-ня економічної структури суспільства дає можливість наукового обгрунтування сучасного етапу підприємницького виробництва. Його початок припадає на другу половину 70-х років. У економіч-ній літературі його називають транснаціональним.
Основою структурної перебудови виробничої бази транснаціо-нального капіталу є новий цикл науково-технічної революції, який почався наприкінці 70-х років. Цей цикл грунтується на широкій інтернаціоналізації структури відтворення, розвитку ресурсозбері-гаючих технологій, електронній автоматиці, біотехнології, інфор-матиці. За прогнозами вчених, він триватиме до другого десятиліт-тя наступного століття. Вважається, що нинішній цикл завершить індустріальний тип розвитку загальноісторичного процесу. На змі-ну йому прийде постіндустріальна цивілізація. Цим визначається особлива складність (суперечливість) сучасної виробничої структу-ри економічно розвинутих країн. Вона має перехідні від індуст-ріальної до постіндустріальної структурні характеристики.
Великі цикли притаманні як країнам з розвинутою ринковою економікою, так і країнам командно-адміністративної системи. Гли-бина кризових потрясінь економіки колишнього СРСР і східноєв-ропейських країн, яка припала на другу половину 80-х - початок 90-х років, зумовлена не тільки деформаціями командно-адміні-стративної системи. Ці економічні потрясіння були пов'язані з не-обхідністю докорінного технологічного переозброєння виробництва, викликаного новим етапом науково-технічної революції.
На відміну від промислове розвинутих ринкових країн, де цик-лічні фактори довгих хвиль виявилися в середині 70-х - на почат-ку 80-х років, часові межі в країнах командно-адміністративної сис-теми зсунулися приблизно на десятиліття. Головним фактором цього відставання став більш низький рівень розвитку техніки і техно-
логії. Отже, існує й об'єктивна зумовленість спільності ряду пере-творень механізмів управління, організаційно-економічних струк-тур і форм власності у країнах з різним економічним устроєм. Пи-тання не в самій проблемі, а у формах і методах її розв'язання.
Щодо України, то тут глибока економічна криза не є ні цикліч-ною, ні довгохвильовою. Вона є частиною всеохоплюючої кризи, яка витікає з: по-перше, структурної трансформації народногоспо-дарських пропорцій у зв'язку з розпадом колишнього єдиного вироб-ничого простору в рамках СРСР і порушенням колишніх виробни-чих зв'язків та нестворенням відповідних економічних; по-друге, трансформації економічної системи в цілому та, по-третє, з прак-тичної некерованості цими трансформаційними процесами на мак-рорівні в умовах, коли національна держава тільки формується.
У наступні роки теорія довгих хвиль отримала своє продовжен-ня в роботах таких видатних учених, як Й. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, П. Самуельсон, П. Боккаро, Л. Фонтвейєн, Т. Кучинський та ін.
Найважливішою в теорії довгих хвиль є проблема наукового обгрунтування їхньої матеріальної основи. Думка вчених з цього питання неоднозначна. Деякі з них виходять з того, що довготри-валі цикли відбуваються під впливом зовнішніх факторів розвитку.
У. С. Джевонс, наприклад, пов'язував формування довготривалих циклів і економічних криз з періодичністю зміни плям на Сонці та їхнім впливом на сільськогосподарське виробництво, а вже через Це - на чергування фаз у підприємницькій діяльності.
На протилежність такому підходу у теорії М. Д. Кондратьєва довготривалі цикли зумовлені внутрішніми факторами економіч-ного зростання. Вони безпосередньо пов'язуються з циклічністю в розвитку виробничих сил суспільства, насамперед з їхньою най-революційнішою частиною - засобами праці. Близька до теорії М. Д. Кондратьєва позиція Й. Шумпетера, який вважав, що голов-ну роль у механізмі довгих циклів відіграють хвилі технічних но-вовведень і відповідні зміни інноваційної активності підприємців.
Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне онов-лення технологічного способу виробництва. Здійснюється воно двома шляхами: по-перше, еволюційно, коли поліпшуються і Вдосконалю-ються існуючі технології; по-друге, революційне, коли відбувають-ся якісні зміни в матеріалізації наукових знань.
Ці два шляхи доповнюють і замінюють один одного. Еволюцій-ний шлях дає змогу використати потенціал існуючих технологій і підготувати умови для стрибка в їхньому розвитку. Технічні рево-люції означають перехід до нових технологічних принципів, які потім розповсюджуються еволюційно. Загальнотехнічні революції стають стрижнем революції в продуктивних силах. Одночасно здійсню-ються стрибки і в розвитку людини як головної продуктивної сили, в зростанні ефективності та продуктивності її праці.
Циклічне оновлення технологічних структур продуктивних сил суспільства періодично повторюється, але, врешті-решт, циклічний розвиток продуктивних сил здійснюється під впливом економічних факторів. Інтенсивність науково-технічних відкриттів і винаходів, писав з цього приводу М. Д. Кондратьєв, є функція запитів еконо-мічної дійсності й попереднього розвитку науки і техніки. Сам роз-виток науки, підкреслював він, включається до закономірного про-цесу економічної динаміки'. Це означає, що аналіз довгих циклів не може бути обмежений лише аналізом циклічності технічних коливань. Він обов'язково повинен включати в себе також аналіз змін в організаційно-економічній структурі суспільства та розвитку форм власності.
Починаючи з першої промислової революції кінця XVIII - першої третини XIX ст. якісні стрибки у зміні базисних поколінь машин і технологій здійснюються у часових межах 40-50-60 ро-ків. У цих самих межах і під впливом тих самих матеріально-техніч-
У структурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвит-ку - низхідну і висхідну хвилі, або фази. Звідси цикл також має дві фази.
Низхідна фаза великого циклу - період зміни базисних техно-логій і технологічних структур виробничої системи суспільства - триває 20-25 років. У цей час відбуваються гострі економічні кри-зи малих і середніх циклів. Один з них утворює вихідний пункт для найбільших вкладень у технічні вдосконалення, які були накопичені попереднім розвитком. Він також бере на себе найбільше наванта-ження в перебудові економічної структури суспільства, яка адек-ватна технологічному оновленню виробництва.
Характерною рисою такої кризи є невідповідність існуючої сис-теми економічних зв'язків новій технології. Це криза 1873 р., яка завершила епоху так званої вільної конкуренції й поклала початок формуванню нової фази в розвитку підприємництва - монополі-стичної. Це й криза 1929-1931 рр., яка стала вихідним пунктом фронтального розповсюдження державно-монополістичної струк-тури підприємництва. Це також криза 1974-1975 рр., з якою пов'язаний розвиток транснаціонального підприємницького сус-пільства.
Висхідна фаза великого циклу - період тривалого піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства. Він три-ває від 25 до 30 років. У цей час не виключені й циклічні кризи, пов'язані з оновленням виробничих фондів. Розвиваються вони, як правило, на рівні високої кон'юнктури.
Період "високого піднесення" - це період масового розповсю-дження нових технологій, зародження і розвитку нових провідних або навіть базових галузей економіки. В цій фазі відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку, розширення інвес-тиційного процесу, залучення у виробництво додаткової робочої сили, зростання заробітної плати.
У той самий час з просуванням економіки до верхньої точки великого циклу в народному господарстві починають нагромаджу-ватися й протидіючі тенденції. Зростання органічної будови вироб-ництва посилює дію тенденції норми прибутку до зниження. Зрос-тає напруга на ринку позикового капіталу, підвищуються відсот-кові ставки. Нагромаджуються інші суперечності, які вже немож-ливо розв'язати на еволюційній основі технологічного оновлення виробництва. Починається глибока криза, яка є початком нової, низхідної, фази великого циклу.
Поряд із створенням наукових основ довгострокового прогнозу-вання економічної структури суспільства теорія довгих хвиль дає змогу виявити також фундаментальні закономірності розвитку тієї чи іншої економічної системи. Взаємозалежність між зміною ба-зисних технологій (великих циклів) і глибинною перебудовою ви-робничих відносин, наприклад підприємницького виробництва, має такий вигляд: першому технологічному циклу (довгій хвилі) відпо-відає домонополістичне підприємництво, засноване на вільному рин-ково-конкурентному механізмі; другій довгій хвилі - монополіс-тичне підприємництво з ринково-конкурентним господарським механізмом, який монополістичне регулюється; третій хвилі - пе-ріод державно-монополістичного підприємництва з державно-моно-полістичним конкурентно-ринковим механізмом господарювання.
Урахування об'єктивної взаємозумовленості довгих циклів у роз-витку технологічного способу виробництва і відповідного оновлен-ня економічної структури суспільства дає можливість наукового обгрунтування сучасного етапу підприємницького виробництва. Його початок припадає на другу половину 70-х років. У економіч-ній літературі його називають транснаціональним.
Основою структурної перебудови виробничої бази транснаціо-нального капіталу є новий цикл науково-технічної революції, який почався наприкінці 70-х років. Цей цикл грунтується на широкій інтернаціоналізації структури відтворення, розвитку ресурсозбері-гаючих технологій, електронній автоматиці, біотехнології, інфор-матиці. За прогнозами вчених, він триватиме до другого десятиліт-тя наступного століття. Вважається, що нинішній цикл завершить індустріальний тип розвитку загальноісторичного процесу. На змі-ну йому прийде постіндустріальна цивілізація. Цим визначається особлива складність (суперечливість) сучасної виробничої структу-ри економічно розвинутих країн. Вона має перехідні від індуст-ріальної до постіндустріальної структурні характеристики.
Великі цикли притаманні як країнам з розвинутою ринковою економікою, так і країнам командно-адміністративної системи. Гли-бина кризових потрясінь економіки колишнього СРСР і східноєв-ропейських країн, яка припала на другу половину 80-х - початок 90-х років, зумовлена не тільки деформаціями командно-адміні-стративної системи. Ці економічні потрясіння були пов'язані з не-обхідністю докорінного технологічного переозброєння виробництва, викликаного новим етапом науково-технічної революції.
На відміну від промислове розвинутих ринкових країн, де цик-лічні фактори довгих хвиль виявилися в середині 70-х - на почат-ку 80-х років, часові межі в країнах командно-адміністративної сис-теми зсунулися приблизно на десятиліття. Головним фактором цього відставання став більш низький рівень розвитку техніки і техно-
логії. Отже, існує й об'єктивна зумовленість спільності ряду пере-творень механізмів управління, організаційно-економічних струк-тур і форм власності у країнах з різним економічним устроєм. Пи-тання не в самій проблемі, а у формах і методах її розв'язання.
Щодо України, то тут глибока економічна криза не є ні цикліч-ною, ні довгохвильовою. Вона є частиною всеохоплюючої кризи, яка витікає з: по-перше, структурної трансформації народногоспо-дарських пропорцій у зв'язку з розпадом колишнього єдиного вироб-ничого простору в рамках СРСР і порушенням колишніх виробни-чих зв'язків та нестворенням відповідних економічних; по-друге, трансформації економічної системи в цілому та, по-третє, з прак-тичної некерованості цими трансформаційними процесами на мак-рорівні в умовах, коли національна держава тільки формується.
