Опря Фінансове право (2004)

Першим поняття "податок" визначив А.Сміт як тягар, що накладається державою у формі закону. Риси податків:

— обов'язковість платежу;

— переважно перехід права власності при сплаті податку;

— індивідуальна безоплатність;

— регулярність стягнення.

У статті 2 Закону України "Про систему оподаткування в Україні" визначається поняття податку і збору (обов'язкового платежу), але окремих визначень податку або збору законодавець не дає в жодному акті, тим самим формально стирає принципові відмінності між податком та збором.

Справа в тому, що законодавець, визначаючи дані поняття -"податок", "збір", поставив між ними прийменник "і", що має на увазі деяку еквівалентність, ідентичність або подібність характерів.

Це може бути обумовлено змістом фіскальної функції, який виражається в тому, що і податок, і збір, відповідно до статті 2 наведеного Закону, слід розуміти як обов'язковий внесок, що здійснюється платниками.

Віднести той чи інший платіж до розряду податків або зборів можливо лише виходячи із його назви на підставі статті 14 вказаного Закону. В силу "традицій" платіж, що є податком, може бути названо митом, збором, і навпаки, хоча існують певні відмінності.

Так, при сплаті мита або збору, платник в тій чи іншій мірі безпосередньо відчуває платність платежу, податки ніколи не бувають індивідуально платними.

Податки не мають характеру цільового призначення у відмінну від внесків та відрахувань у державні цільові фонди.

Таким чином, з юридичної точки зору, податок - встановлена законом безумовна форма відчуження власності фізичних та юридичних осіб на користь суб'єктів публічної влади. При цьому податок являється індивідуально безплатним, стягується на умовах безповоротності, законодавче встановленими методами державного примушування в одноосібному порядку і не носить характер контрибуції або покарання.

Групи податків за Законом "Про систему оподаткування в Україні":

— загальнодержавні;

— місцеві.

У теорії податкового права систему оподаткування прийнято називати податковою системою. Точніше, та сукупність податків та зборів (обов'язкових платежів) у бюджети та в державні цільові фонди, які збираються у встановленому законами України порядку, складає, на підставі ст. 2 Закону України "Про систему оподаткування", систему оподаткування, і є податкова система.

Податкова система - це сукупність податків, зборів та інших платежів у бюджет та державні цільові фонди платників податків та органів, які здійснюють контроль за правильністю нарахування, повною та своєчасною сплатою їх у визначеному законом порядку.

Система оподаткування тим ефективніша, чим вона більш зручна як для того, хто сплачує податки, так і для того, хто здійснює контролюючі функції.

Податкова система повинна забезпечувати раціональне співвідношення між інтересами держави в одержанні джерел для покриття державних витрат і інтересами платників у сплаті податку в такому розмірі, щоб це не суперечило їх особистим та виробничим інтересам та інтересам суспільства в цілому. Тобто, податкова система повинна відображати не тільки фіскальні інтереси держави, але й сприяти раціональному розподілу та використанню національного доходу. Податкова система повинна мати логіку і закономірності, бути здатною самостійно реагувати на різні потреби, викликані реалізацією різноманітних та розчленованих соціально-економічних зв'язків у суспільстві.

Функції оподаткування - це дії інституту податкового права, направлені на досягнення певного результату. Іншими словами - це та роль, яку виконує інститут оподаткування в державі і суспільстві як у правовому, так і в економічному аспекті.

Принципи системи оподаткування за законодавством в

Україні:

— стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного виробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

— стимулювання підприємницької виробничої діяльності і інвестиційної активності;

— обов'язковість;

— рівнозначність і пропорційність;

— рівність, недопущення будь-яких проявів дискримінації, забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання і громадян;

— соціальна справедливість;

— стабільність;

— економічна обґрунтованість;

— рівномірність сплати;

— компетенція;

— єдиний підхід;

— доступність.