Костюк О.М. Франчайзинг (2014)
Нормативно-правове регулювання фрачайзингу в Україні
Протягом декількох останніх років вчені та законодавці активно вивчають франчайзингові відносини. Це пов’язано з позитивною динамікою – показник щорічних темпів росту становить 20-25%. Спеціалісти переконані в тому, що подібна тенденція буде зберігатися і в майбутніх періодах. У зв’язку з цим виникає необхідність у приведенні українських законодавчих актів до міжнародних правових норм, котрі регулюють дану сферу відносин.
Слід зазначити, що провідні юристи до цього часу не дійшли згоди стосовно єдиного визначення франчайзингу. Крім того, дуже часто на правовому рівні його ототожнюють із комерційною концесією.
Українське законодавство визначає комерційну концесію як підприємницьку діяльність, здійснення якої регулюється відповідним договором. Згідно цього документу одна із сторін виступає правовласником, а друга – користувачем. Предметом договору виступають виключні права на продаж або виготовлення певної продукції чи послуг. Право на використання передається за певну плату або безоплатно на термін, узгоджений сторонами договору. Однак, поняття концесійного договору і договору комерційної концесії не є тотожними. Вони стосуються концесії, предметом якої виступає державне або комунальне майно. Документ, котрий регулює дані відносини та порядок їх здійснення - Закон України “Про концесії”, прийнятий та затверджений 16.07.1999 р.
Франчайзинг – це особлива форма співпраці, яка кардинально відрізняється від концесії. Суб’єктами відносин у даному випадку виступають юридично та фінансово незалежні сторони. Один із суб’єктів, у власності якого є успішний бізнес, популярна торгова марка, комерційна таємниця, ноу-хау, репутація чи інші нематеріальні активи, виступає франчайзером. Інший суб’єкт – франчайзі – отримує (на узгоджених договором умовах) право використання перевіреного бізнесу, підтверджене ліцензією (франшизою). Передача прав відбувається на платній основі – з виплатою початкового внеску та майбутніх регулярних платежів за користування торговим знаком і системою управління бізнесом, розробленою франчайзером.
Діюче законодавство України, котре регулює відносини на умовах франчайзингу, потребує доопрацювання. Керуватися лише Законом України «Про концесії», з юридичної точки зору, сторони не мають права. Договір франчайзингу повинен бути законодавчо закріпленим. Відповідні норми містяться у законопроекті «Про франчайзинг», який Верховна Рада розглядає з 08.11.2001 р. Документ необхідно вдосконалити та привести у відповідність із діючим Цивільним кодексом України, врахувавши міжнародні правові норми регулювання франчайзингових відносин.
Слід зазначити, що провідні юристи до цього часу не дійшли згоди стосовно єдиного визначення франчайзингу. Крім того, дуже часто на правовому рівні його ототожнюють із комерційною концесією.
Українське законодавство визначає комерційну концесію як підприємницьку діяльність, здійснення якої регулюється відповідним договором. Згідно цього документу одна із сторін виступає правовласником, а друга – користувачем. Предметом договору виступають виключні права на продаж або виготовлення певної продукції чи послуг. Право на використання передається за певну плату або безоплатно на термін, узгоджений сторонами договору. Однак, поняття концесійного договору і договору комерційної концесії не є тотожними. Вони стосуються концесії, предметом якої виступає державне або комунальне майно. Документ, котрий регулює дані відносини та порядок їх здійснення - Закон України “Про концесії”, прийнятий та затверджений 16.07.1999 р.
Франчайзинг – це особлива форма співпраці, яка кардинально відрізняється від концесії. Суб’єктами відносин у даному випадку виступають юридично та фінансово незалежні сторони. Один із суб’єктів, у власності якого є успішний бізнес, популярна торгова марка, комерційна таємниця, ноу-хау, репутація чи інші нематеріальні активи, виступає франчайзером. Інший суб’єкт – франчайзі – отримує (на узгоджених договором умовах) право використання перевіреного бізнесу, підтверджене ліцензією (франшизою). Передача прав відбувається на платній основі – з виплатою початкового внеску та майбутніх регулярних платежів за користування торговим знаком і системою управління бізнесом, розробленою франчайзером.
Діюче законодавство України, котре регулює відносини на умовах франчайзингу, потребує доопрацювання. Керуватися лише Законом України «Про концесії», з юридичної точки зору, сторони не мають права. Договір франчайзингу повинен бути законодавчо закріпленим. Відповідні норми містяться у законопроекті «Про франчайзинг», який Верховна Рада розглядає з 08.11.2001 р. Документ необхідно вдосконалити та привести у відповідність із діючим Цивільним кодексом України, врахувавши міжнародні правові норми регулювання франчайзингових відносин.
