Владимиров К.Н. Митне регулювання (2002)
Зародження інституту митниці в епоху Київської Русі і московської держави
Щоб зрозуміти особливу роль митного регулювання в зовнішньоекономічній діяльності молодої Української держави, необхідно простежити історію зародження інституту митниці, починаючи з епохи Київської Русі. Відомо, що розвиток митної справи в межах сьогоднішньої України за останні три сторіччя нерозривно пов'язаний з Росією.
В епоху Київської Русі (ХІ-ХІІІ ст.) збір мита здійснювався окремо кожним князівством. Основними видами мита були проїзні та торгові.
Система мита була запроваджена на Русі грецькими священиками, запрошеними київським князем Володимиром у 988-989 pp. для поширення християнства. Перша згадка про мито відноситься до 907 року. В договорі київського князя Олега з імператорами Візантії Левом та Олександром обговорюються права російської сторони: Да творят куплю, якоже им надобе, не платяче мыта ни в чем же.
При Ярославі Мудрому в XI столітті з'являються вітчизняні гроші, і виникає перше митне законодавство (в "Русской правде").
На думку деяких дослідників, на розвиток митної справи особливо вплинули монголи-завойовники (XIII ст.), які, зокрема, значно ускладнили систему митних платежів. Від тюркського слова (мито) походить дієслово "тамжить", тобто стягувати мито. Місце на ринку чи ярмарку, де "тамжили" товар, стало називатися митницею. Службова людина, яка була пятеншиком, ставала митником. В період становлення російської держави, до території якої на той час входила і
частина України, питаннями зовнішньої політики і торгівлі займалася Боярська дума Великого Московського князівства (згодом Московського царства). У XVI столітті видаються "митні грамоти" Московської держави, після чого починається примусовий набір представників купецтва до управління митниці.
Торгова політика гнучко регулювалася митними тарифами. 25 жовтня 1655 року з'явився Єдиний митний статут, до основи якого увійшов наказ царя Олексія Михайловича "О взимании таможенной пошлины с товаров в Москве и в городах, с указанием по скольку взять и с каких товаров". Статут заміняв дрібні митні збори єдиним митом у розмірі 5 %. Саме з цього моменту митниця стає державною службою, призначеною для захисту економічних інтересів країни. Два основних джерела непрямих податків у Московському царстві складали мито і відкуп продажу горілки.
Звичайне мито за Статутом 1653 р. складало 5 %, однак західні купці повинні були сплачувати його золотими дукатами або срібними іохимсталерами (єфімками) за встановленим курсом, який складав лише половину від реального. Експорт золота та єфімок заборонявся. Іноземні купці мали право продавати товари російським оптовикам, але не роздрібним купцям. Західним купцям дозволялося торгувати в Архангельську й у містах, розташованих на західному кордоні теперішніх України і Білорусії. Якщо вони хотіли доставити свої товари до Москви і продати їх там, то змушені були платити подвійне мито. Якщо будь-який іноземний купець продавав товари роздрібному торговцеві, отримані їм гроші підлягали конфіскації.
Новоторговий статут 1667 р. підвищував мито на заморські вина і предмети розкошу. На думку фахівців, указ став важливим етапом розвитку митної справи. В основі введення нових митних тарифів лежали економічні інтереси зростаючої держави.
Державні інтереси були покладені і в основу активного стимулювання розвитку торгівлі, насамперед, зовнішньої. Заохочувальна експортна політика уряду (Митний тариф 1724 р.) забезпечувала позитивне торгове сальдо, а отже, і значний приплив грошей до скарбниці. Укази Петра були спрямовані, насамперед, на заохочення і захист вітчизняних товаровиробників. Петровський Тариф 1724 р. забороняв ввезення деяких товарів, які почали виготовляти не лише в Росії, але і на Україні.
У 1754 році було скасовано внутрішнє мито і "дріб'язкові збори", з 1773 року митна служба залишилася лише на кордоні. Митний статут 1755 р. скасовував міжрегіональні торгові бар'єри і зводив воєдино зовнішньоторгове регулювання. До речі, іноземці, які поверталися до своїх країн з російської служби, повинні були залишати царській скарбниці 1/10 свого капіталу.
Прийнятий під час правління Катерини II Тариф 1782 року звільнив більшість імпортованих до Росії товарів від мита. З інших стягувалося мито в розмірі 10 % їхньої вартості. За правління Павла І (1796-1801 pp.) питаннями митниці займалася комерц-колегія. Колегія розробляла питання, пов'язані з митом. 14 жовтня 1797 р. Колегією було вироблено загальний тариф, що проіснував протягом усього правління Павла І.
Використана література: Владимиров К.Н. Митне регулювання: Навчальний посібник. - 2-ге видання - Херсон: Олді-плюс. / К.Н. Владимиров, В.Ю. Бардачова. — 2002. — 336 с.: іл.
В епоху Київської Русі (ХІ-ХІІІ ст.) збір мита здійснювався окремо кожним князівством. Основними видами мита були проїзні та торгові.
Система мита була запроваджена на Русі грецькими священиками, запрошеними київським князем Володимиром у 988-989 pp. для поширення християнства. Перша згадка про мито відноситься до 907 року. В договорі київського князя Олега з імператорами Візантії Левом та Олександром обговорюються права російської сторони: Да творят куплю, якоже им надобе, не платяче мыта ни в чем же.
При Ярославі Мудрому в XI столітті з'являються вітчизняні гроші, і виникає перше митне законодавство (в "Русской правде").
На думку деяких дослідників, на розвиток митної справи особливо вплинули монголи-завойовники (XIII ст.), які, зокрема, значно ускладнили систему митних платежів. Від тюркського слова (мито) походить дієслово "тамжить", тобто стягувати мито. Місце на ринку чи ярмарку, де "тамжили" товар, стало називатися митницею. Службова людина, яка була пятеншиком, ставала митником. В період становлення російської держави, до території якої на той час входила і
частина України, питаннями зовнішньої політики і торгівлі займалася Боярська дума Великого Московського князівства (згодом Московського царства). У XVI столітті видаються "митні грамоти" Московської держави, після чого починається примусовий набір представників купецтва до управління митниці.
Торгова політика гнучко регулювалася митними тарифами. 25 жовтня 1655 року з'явився Єдиний митний статут, до основи якого увійшов наказ царя Олексія Михайловича "О взимании таможенной пошлины с товаров в Москве и в городах, с указанием по скольку взять и с каких товаров". Статут заміняв дрібні митні збори єдиним митом у розмірі 5 %. Саме з цього моменту митниця стає державною службою, призначеною для захисту економічних інтересів країни. Два основних джерела непрямих податків у Московському царстві складали мито і відкуп продажу горілки.
Звичайне мито за Статутом 1653 р. складало 5 %, однак західні купці повинні були сплачувати його золотими дукатами або срібними іохимсталерами (єфімками) за встановленим курсом, який складав лише половину від реального. Експорт золота та єфімок заборонявся. Іноземні купці мали право продавати товари російським оптовикам, але не роздрібним купцям. Західним купцям дозволялося торгувати в Архангельську й у містах, розташованих на західному кордоні теперішніх України і Білорусії. Якщо вони хотіли доставити свої товари до Москви і продати їх там, то змушені були платити подвійне мито. Якщо будь-який іноземний купець продавав товари роздрібному торговцеві, отримані їм гроші підлягали конфіскації.
Новоторговий статут 1667 р. підвищував мито на заморські вина і предмети розкошу. На думку фахівців, указ став важливим етапом розвитку митної справи. В основі введення нових митних тарифів лежали економічні інтереси зростаючої держави.
Державні інтереси були покладені і в основу активного стимулювання розвитку торгівлі, насамперед, зовнішньої. Заохочувальна експортна політика уряду (Митний тариф 1724 р.) забезпечувала позитивне торгове сальдо, а отже, і значний приплив грошей до скарбниці. Укази Петра були спрямовані, насамперед, на заохочення і захист вітчизняних товаровиробників. Петровський Тариф 1724 р. забороняв ввезення деяких товарів, які почали виготовляти не лише в Росії, але і на Україні.
Прийнятий під час правління Катерини II Тариф 1782 року звільнив більшість імпортованих до Росії товарів від мита. З інших стягувалося мито в розмірі 10 % їхньої вартості. За правління Павла І (1796-1801 pp.) питаннями митниці займалася комерц-колегія. Колегія розробляла питання, пов'язані з митом. 14 жовтня 1797 р. Колегією було вироблено загальний тариф, що проіснував протягом усього правління Павла І.
Використана література: Владимиров К.Н. Митне регулювання: Навчальний посібник. - 2-ге видання - Херсон: Олді-плюс. / К.Н. Владимиров, В.Ю. Бардачова. — 2002. — 336 с.: іл.
