Курило Т.В. Митне право України (2007)
Тарифне та нетарифне регулювання в митному праві
Функції тарифного регулювання в Україні виконує мито, яке є найважливішим інструментом зовнішньоторгової політики держави, що використовується з метою обмеження ввезення іноземних товарів, захисту та заохочення розвитку вітчизняного виробництва, стимулювання вивезення національних товарів.
Введення мита може мати декілька цілей, серед яких фіскальні, економічні та політичні. На відміну від інших податків, стягнення мита здійснюється не тільки і не стільки з фіскальною метою (формування дохідної частини бюджету), скільки спрямоване в основному на формування раціональної структури експорту й імпорту в умовах відсутності прямого втручання держави до цієї сфери. Метою введення мита може бути здійснення економічного тиску на відповідні держави або створення режиму найбільшого сприяння за політичними мотивами.
В економічно розвинених країнах найбільш розповсюдженим є мито, що стягується з товарів, ввезених до країни, тобто регулюванню підлягає тільки імпорт. Експорт товарів регулюється, як правило, лише в країнах з невисоким рівнем економічного розвитку.
Товари і предмети, які ввозяться до митної території України та вивозяться за межі цієї території, підлягають накладенням мита.
* Мито - це непрямий податок, що стягується з товарів (інших предметів), які переміщаються через митний кордон, тобто ввозяться, вивозяться або проходять транзитом, і який включається до ціни товарів та сплачується за рахунок кінцевого споживача [8].
Розміри ставок та види мита в Україні встановлюються відповідно до Митного тарифу України, визначеного Законом України "Про Єдиний митний тариф України" та міжнародними договорами.
* Митний тариф України - це систематизований звід ставок мита, якими обкладаються товари, які ввозять до митної території України.
Ставки митного тарифу України є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами.
Митний тариф затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
Зміни і доповнення до Митного тарифу України мають бути офіційно опублікованими в загальнодоступних засобах масової інформації не пізніше, ніж за 45 днів до дати введення їх в дію. У тому випадку, якщо зазначені документи не будуть офіційно опубліковані, офіційною публікацією вважається публікація в офіційному періодичному виданні Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України. Датою офіційної публікації вважається дата фактичного виходу в світ відповідного номеру цього видання.
Ввізне, вивізне і транзитне мито
В залежності від напрямку руху товару в Україні застосовується ввізне та вивізне мито [13].
* Ввізне мито - це мито, яке стягується митницями при надходженні іноземних товарів на внутрішній ринок.
* Вивізне мито - це мито, яке нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України. Воно застосовується в деяких країнах і встановлюється на певний строк, як правило, в разі нестачі сировини в країні.
В деяких країнах застосовується транзитне мито. Однак його роль в сучасних умовах знижується. Воно встановлюється, як правило, лише для покриття витрат, пов'язаних з контролем транзиту іноземних вантажів.
Види мита за способом нарахування
За способом нарахування в Україні застосовуються наступні види мита: =>адвалерне, =>специфічне, =>комбіноване [13].
* Адвалерне мито - це мито, яке нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, що обкладаються митом.
* Специфічне мито - це мито, яке нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, що обкладаються митом.
* Комбіноване мито - це мито, що поєднує особливості адвалерного і специфічного митного обкладення.
На окремі товари та інші предмети може бути встановлене сезонне ввізне та вивізне мито на термін не більший від чотирьох місяців з моменту їх встановлення.
Поняття й інструменти нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, адміністративні за своєю основою, припускають, насамперед, наявність оперативної й достовірної інформації щодо стану зовнішньої торгівлі. Обґрунтування і гнучке використання інструмента нетарифних методів регулювання, а також даних митної статистики дозволяють визначити і встановити торговий баланс та фіскальні цілі держави.
Наприкінці 70-х років найбільші країни Заходу підписали угоду, яка передбачає зниження мита й використання переважно нетарифних методів регулювання як засобу впливу державних структур на зовнішньоекономічну діяльність. Ці засоби вплинули як на зниження мита, так і на звуження сфери застосування кількісних обмежень імпорту. Разом з тим ширшого застосування набули такі методи, як гнучка система податків та митних зборів з метою захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Використання митних тарифів обмежує надходження іноземних товарів до внутрішнього ринку лише побічно - шляхом подорожчання імпорту в
результаті митного обкладення. В свою чергу, нетарифні обмеження зберігаючи ефект подорожчання, доповнюють його ще й встановленням прямих перешкод у вигляді абсолютних чи близьких до абсолютних лімітів за кількістю або цінами технічними характеристиками товару.
Найбільш жорсткий кількісний захід нетарифного характеру, який взагалі виключає звичайний комерційний імпорт товарів, визначених категорій, це ембарго. Цей засіб зустрічається в практиці майже всіх країн. Часто ембарго вводиться з чисто політичних мотивів, але в більшості випадків застосовується як останній з заходів з метою економії валюти або захисту вітчизняної промисловості.
До числа найбільш розповсюджених інструментів нетарифного адміністративного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносять ліцензії та квоти.
Ліцензування та квотування експорту й імпорту застосовується виходячи з загальнодержавних цілей, а саме:
=> збільшення зовнішньої заборгованості країни;
=> порушення рівноваги за окремими товарами на внутрішніх ринках;
=> необхідності забезпечення визначених пропорцій між імпортною і вітчизняною продукцією;
=> у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;
=> відповідно до міжнародних угод [12].
Ліцензування зовнішньоторгових операцій
Ліцензування зовнішньоторгових операцій може бути у формі: дозволу на ведення будь-якого виду зовнішньоекономічної діяльності; дозволу на проведення будь-якої експортно-імпортної операції.
Ліцензування експортно-імпортних операцій полягає в необхідності отримання дозволу, виданого державними органами, на здійснення зовнішньоторгових операцій, експортних чи імпортних, з певними товарами, включеними до списків ліцензованих за імпортом або експортом.
* Ліцензія експортна (імпортна) - це відповідним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого часу певних товарів або валютних засобів з метою інвестицій та кредитування.
В Україні застосовуються наступні види ліцензій:
=> генеральна;
=> разова (індивідуальна);
=> відкрита (індивідуальна) [5];
Ліцензія відкрита (індивідуальна) - це дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом визначеного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.
Ліцензія разова (індивідуальна) — це одноразовий дозвіл іменного характеру, що видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції.
Ліцензія генеральна—відкриття дозволу на експортні (імпортні) операції щодо певних товарів або певної країни (групи країн). протягом періоду дії режиму ліцензування щодо цього товару.
Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України.
Ліцензування операцій з переміщення валютних цінностей з метою інвестицій або надання кредитів суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності здійснюється Національним банком України.
Ліцензії на експортно-імпортні операції видаються на основі заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності згідно форми, затвердженої Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України.
Квотування зовнішньоторгових операцій
Ліцензування зовнішньоторгових операцій тісно взаємопов'язане з кількісними обмеженнями зовнішньоторгових операцій - квотами на імпорт і експорт окремих товарів. Запровадження квот гарантує, що експорт/імпорт певного товару не буде перевищувати встановлених розмірів. Квотування є досить гнучким інструментом державного регулювання зовнішньої торгівлі, оскільки зміна тарифів звичайно регламентується національним законодавством або міжнародними договорами.
* Квота експортна (імпортна) - це граничний обсяг визначеної категорії товарів, дозволений для експорту з території України (чи імпорту до території України) протягом встановленого періоду, який визначається в натуральних або вартісних одиницях.
В Україні застосовуються квоти:
*глобальні;
* групові;
* індивідуальні [5].
Глобальні квоти - це квоти, встановлені для товару (товарів) без визначення конкретних країн, до яких товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
Групові квоти - квоти, встановлені для товару (товарів) з визначенням групи країн, до яких товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
Індивідуальні квоти—квоти, встановлені для товару (товарів) з визначенням конкретної країни, до якої товар (товари) може експортуватися або з яких він (вони) може імпортуватися.
Кількісні обмеження імпорту й експорту є жорстким виявом державного регулювання зовнішньої торгівлі. Оскільки дія системи ліцензування і квотування обмежує самостійність підприємств у їх
зовнішньоекономічних зв'язках, в адміністративному порядку регулюється ряд країн, з якими можуть бути укладені угоди щодо певних товарів, визначається кількість і ряд товарів, що підлягають експорту чи імпорту. При цьому система ліцензування і квотування імпорту й експорту є більш гнучкою й ефективною, ніж економічні важелі зовнішньоторгового регулювання.
Рішення щодо встановлення режиму ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій приймається Кабінетом Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, що підлягають режимові ліцензування і квотування, а також термінів дії цього режиму. Реалізація квот, як і ліцензій на окремі товари, роботи чи послуги, здійснюється Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України.
Перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуванню
Постановою Кабінету Міністрів України від 6 січня 2000 року № 4 визначено, що обсяги квот товарів, експорт яких підлягає ліцензуванню, складаються з:
=> янтарю;
=> руд і концентратів дорогоцінних металів;
=> металів дорогоцінних у колоїдному стані і сполук неорганічних та дорогоцінних органічних металів, амальгам дорогоцінних металів;
=> алмазів оброблених /не оброблених;
=> інших дорогоцінних каменів, а також: напівкоштовних (крім алмазів);
=> срібла, золота, платини (неопрацьованих, напівоброблених або у вигляді порошку);
=> відходів і брухту дорогоцінних металів і металів, вкритих дорогоцінними металами;
=> монет з дорогоцінних металів [6].
Сертифікація товару як метод нетарифного регулювання
Одним зі специфічних методів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є сертифікація товару.
"Сертифікація відповідності" являє собою дію, що засвідчує за допомогою сертифіката відповідності або знака відповідності, вироби чи послуги відповідають визначеним стандартам або іншій науково-технічній документації (НТД). При цьому під "сертифікатом відповідності" розуміють документ, а під "знаком відповідності" - знак, який знаходиться під охороною закону, видані відповідно до правил системи сертифікації. Вироби відповідають стандарту, якщо вони задовольняють всім передбаченим щодо цих виробів вимогам. До стандарту звичайно включаються характеристики, які можуть бути об'єктивно перевірені.
Для проведення конкретних іспитів використовуються спеціально акредитовані лабораторії, які проводять у встановленому порядку атестацію.
На підставі закону України встановлено порядок ввезення до території України товарів, безпеку яких необхідно документально підтвердити.
Цей порядок поширюється на товари, які є об'єктом зовнішньоторгових операцій купівлі-продажу або обміну (бартеру). Ним зобов'язані керуватися юридичні та фізичні особи, які ввозять до України товари, а також організації, які мають контролювати їх безпеку при ввезенні. Але цей порядок не поширюється на товари, виготовлені в країнах, що входять до складу СНД, а також на транзитні товари.
Документом, що підтверджує безпеку товару, є:
=> сертифікат відповідності, виданий за результатами сертифікації товару уповноваженим на це органом у встановленому порядку, в тому числі на підставі гігієнічного сертифікату на продукцію, потенційно небезпечну для здоров'я людини;
=> посвідчення щодо наявності сертифікату, виданого на основі іноземного сертифіката на товар уповноваженим на це органом [8].
Підставою для дозволу на ввезення до території України товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації, є документ, виданий відповідними органами.
Сертифікат (посвідчення) пред'являється митниці декларантом або одержувачем товару і перевіряється, перш ніж товар перетинає митний кордон.
При заповненні вантажної митної декларації (ВМД) на сертифікований товар декларант у графі 44 під цифрою 6 вказує скорочене найменування установи, яка видала сертифікат (посвідчення), номер і дату видачі сертифікату (посвідчення), а також термін його дії, якщо його встановлено.
Використана література: Курило, Т.В. Митне право України: Навчальний посібник. / Т В Курило. — Львів: Новий світ-2000, 2007. — 240 с
Введення мита може мати декілька цілей, серед яких фіскальні, економічні та політичні. На відміну від інших податків, стягнення мита здійснюється не тільки і не стільки з фіскальною метою (формування дохідної частини бюджету), скільки спрямоване в основному на формування раціональної структури експорту й імпорту в умовах відсутності прямого втручання держави до цієї сфери. Метою введення мита може бути здійснення економічного тиску на відповідні держави або створення режиму найбільшого сприяння за політичними мотивами.
В економічно розвинених країнах найбільш розповсюдженим є мито, що стягується з товарів, ввезених до країни, тобто регулюванню підлягає тільки імпорт. Експорт товарів регулюється, як правило, лише в країнах з невисоким рівнем економічного розвитку.
Товари і предмети, які ввозяться до митної території України та вивозяться за межі цієї території, підлягають накладенням мита.
* Мито - це непрямий податок, що стягується з товарів (інших предметів), які переміщаються через митний кордон, тобто ввозяться, вивозяться або проходять транзитом, і який включається до ціни товарів та сплачується за рахунок кінцевого споживача [8].
Розміри ставок та види мита в Україні встановлюються відповідно до Митного тарифу України, визначеного Законом України "Про Єдиний митний тариф України" та міжнародними договорами.
* Митний тариф України - це систематизований звід ставок мита, якими обкладаються товари, які ввозять до митної території України.
Ставки митного тарифу України є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами.
Митний тариф затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
Зміни і доповнення до Митного тарифу України мають бути офіційно опублікованими в загальнодоступних засобах масової інформації не пізніше, ніж за 45 днів до дати введення їх в дію. У тому випадку, якщо зазначені документи не будуть офіційно опубліковані, офіційною публікацією вважається публікація в офіційному періодичному виданні Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України. Датою офіційної публікації вважається дата фактичного виходу в світ відповідного номеру цього видання.
В залежності від напрямку руху товару в Україні застосовується ввізне та вивізне мито [13].
* Ввізне мито - це мито, яке стягується митницями при надходженні іноземних товарів на внутрішній ринок.
* Вивізне мито - це мито, яке нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України. Воно застосовується в деяких країнах і встановлюється на певний строк, як правило, в разі нестачі сировини в країні.
В деяких країнах застосовується транзитне мито. Однак його роль в сучасних умовах знижується. Воно встановлюється, як правило, лише для покриття витрат, пов'язаних з контролем транзиту іноземних вантажів.
Види мита за способом нарахування
За способом нарахування в Україні застосовуються наступні види мита: =>адвалерне, =>специфічне, =>комбіноване [13].
* Адвалерне мито - це мито, яке нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, що обкладаються митом.
* Специфічне мито - це мито, яке нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, що обкладаються митом.
* Комбіноване мито - це мито, що поєднує особливості адвалерного і специфічного митного обкладення.
На окремі товари та інші предмети може бути встановлене сезонне ввізне та вивізне мито на термін не більший від чотирьох місяців з моменту їх встановлення.
Поняття й інструменти нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Нетарифні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, адміністративні за своєю основою, припускають, насамперед, наявність оперативної й достовірної інформації щодо стану зовнішньої торгівлі. Обґрунтування і гнучке використання інструмента нетарифних методів регулювання, а також даних митної статистики дозволяють визначити і встановити торговий баланс та фіскальні цілі держави.
Наприкінці 70-х років найбільші країни Заходу підписали угоду, яка передбачає зниження мита й використання переважно нетарифних методів регулювання як засобу впливу державних структур на зовнішньоекономічну діяльність. Ці засоби вплинули як на зниження мита, так і на звуження сфери застосування кількісних обмежень імпорту. Разом з тим ширшого застосування набули такі методи, як гнучка система податків та митних зборів з метою захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Використання митних тарифів обмежує надходження іноземних товарів до внутрішнього ринку лише побічно - шляхом подорожчання імпорту в
результаті митного обкладення. В свою чергу, нетарифні обмеження зберігаючи ефект подорожчання, доповнюють його ще й встановленням прямих перешкод у вигляді абсолютних чи близьких до абсолютних лімітів за кількістю або цінами технічними характеристиками товару.
До числа найбільш розповсюджених інструментів нетарифного адміністративного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносять ліцензії та квоти.
Ліцензування та квотування експорту й імпорту застосовується виходячи з загальнодержавних цілей, а саме:
=> збільшення зовнішньої заборгованості країни;
=> порушення рівноваги за окремими товарами на внутрішніх ринках;
=> необхідності забезпечення визначених пропорцій між імпортною і вітчизняною продукцією;
=> у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;
=> відповідно до міжнародних угод [12].
Ліцензування зовнішньоторгових операцій
Ліцензування зовнішньоторгових операцій може бути у формі: дозволу на ведення будь-якого виду зовнішньоекономічної діяльності; дозволу на проведення будь-якої експортно-імпортної операції.
Ліцензування експортно-імпортних операцій полягає в необхідності отримання дозволу, виданого державними органами, на здійснення зовнішньоторгових операцій, експортних чи імпортних, з певними товарами, включеними до списків ліцензованих за імпортом або експортом.
* Ліцензія експортна (імпортна) - це відповідним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого часу певних товарів або валютних засобів з метою інвестицій та кредитування.
В Україні застосовуються наступні види ліцензій:
=> генеральна;
=> разова (індивідуальна);
=> відкрита (індивідуальна) [5];
Ліцензія відкрита (індивідуальна) - це дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом визначеного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.
Ліцензія разова (індивідуальна) — це одноразовий дозвіл іменного характеру, що видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції.
Ліцензія генеральна—відкриття дозволу на експортні (імпортні) операції щодо певних товарів або певної країни (групи країн). протягом періоду дії режиму ліцензування щодо цього товару.
Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України.
Ліцензії на експортно-імпортні операції видаються на основі заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності згідно форми, затвердженої Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України.
Квотування зовнішньоторгових операцій
Ліцензування зовнішньоторгових операцій тісно взаємопов'язане з кількісними обмеженнями зовнішньоторгових операцій - квотами на імпорт і експорт окремих товарів. Запровадження квот гарантує, що експорт/імпорт певного товару не буде перевищувати встановлених розмірів. Квотування є досить гнучким інструментом державного регулювання зовнішньої торгівлі, оскільки зміна тарифів звичайно регламентується національним законодавством або міжнародними договорами.
* Квота експортна (імпортна) - це граничний обсяг визначеної категорії товарів, дозволений для експорту з території України (чи імпорту до території України) протягом встановленого періоду, який визначається в натуральних або вартісних одиницях.
В Україні застосовуються квоти:
*глобальні;
* групові;
* індивідуальні [5].
Глобальні квоти - це квоти, встановлені для товару (товарів) без визначення конкретних країн, до яких товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
Групові квоти - квоти, встановлені для товару (товарів) з визначенням групи країн, до яких товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується.
Індивідуальні квоти—квоти, встановлені для товару (товарів) з визначенням конкретної країни, до якої товар (товари) може експортуватися або з яких він (вони) може імпортуватися.
Кількісні обмеження імпорту й експорту є жорстким виявом державного регулювання зовнішньої торгівлі. Оскільки дія системи ліцензування і квотування обмежує самостійність підприємств у їх
зовнішньоекономічних зв'язках, в адміністративному порядку регулюється ряд країн, з якими можуть бути укладені угоди щодо певних товарів, визначається кількість і ряд товарів, що підлягають експорту чи імпорту. При цьому система ліцензування і квотування імпорту й експорту є більш гнучкою й ефективною, ніж економічні важелі зовнішньоторгового регулювання.
Рішення щодо встановлення режиму ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій приймається Кабінетом Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, що підлягають режимові ліцензування і квотування, а також термінів дії цього режиму. Реалізація квот, як і ліцензій на окремі товари, роботи чи послуги, здійснюється Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України.
Перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуванню
Постановою Кабінету Міністрів України від 6 січня 2000 року № 4 визначено, що обсяги квот товарів, експорт яких підлягає ліцензуванню, складаються з:
=> янтарю;
=> руд і концентратів дорогоцінних металів;
=> металів дорогоцінних у колоїдному стані і сполук неорганічних та дорогоцінних органічних металів, амальгам дорогоцінних металів;
=> алмазів оброблених /не оброблених;
=> інших дорогоцінних каменів, а також: напівкоштовних (крім алмазів);
=> срібла, золота, платини (неопрацьованих, напівоброблених або у вигляді порошку);
=> відходів і брухту дорогоцінних металів і металів, вкритих дорогоцінними металами;
=> монет з дорогоцінних металів [6].
Сертифікація товару як метод нетарифного регулювання
Одним зі специфічних методів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є сертифікація товару.
"Сертифікація відповідності" являє собою дію, що засвідчує за допомогою сертифіката відповідності або знака відповідності, вироби чи послуги відповідають визначеним стандартам або іншій науково-технічній документації (НТД). При цьому під "сертифікатом відповідності" розуміють документ, а під "знаком відповідності" - знак, який знаходиться під охороною закону, видані відповідно до правил системи сертифікації. Вироби відповідають стандарту, якщо вони задовольняють всім передбаченим щодо цих виробів вимогам. До стандарту звичайно включаються характеристики, які можуть бути об'єктивно перевірені.
Для проведення конкретних іспитів використовуються спеціально акредитовані лабораторії, які проводять у встановленому порядку атестацію.
На підставі закону України встановлено порядок ввезення до території України товарів, безпеку яких необхідно документально підтвердити.
Цей порядок поширюється на товари, які є об'єктом зовнішньоторгових операцій купівлі-продажу або обміну (бартеру). Ним зобов'язані керуватися юридичні та фізичні особи, які ввозять до України товари, а також організації, які мають контролювати їх безпеку при ввезенні. Але цей порядок не поширюється на товари, виготовлені в країнах, що входять до складу СНД, а також на транзитні товари.
Документом, що підтверджує безпеку товару, є:
=> сертифікат відповідності, виданий за результатами сертифікації товару уповноваженим на це органом у встановленому порядку, в тому числі на підставі гігієнічного сертифікату на продукцію, потенційно небезпечну для здоров'я людини;
=> посвідчення щодо наявності сертифікату, виданого на основі іноземного сертифіката на товар уповноваженим на це органом [8].
Підставою для дозволу на ввезення до території України товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації, є документ, виданий відповідними органами.
Сертифікат (посвідчення) пред'являється митниці декларантом або одержувачем товару і перевіряється, перш ніж товар перетинає митний кордон.
При заповненні вантажної митної декларації (ВМД) на сертифікований товар декларант у графі 44 під цифрою 6 вказує скорочене найменування установи, яка видала сертифікат (посвідчення), номер і дату видачі сертифікату (посвідчення), а також термін його дії, якщо його встановлено.
Використана література: Курило, Т.В. Митне право України: Навчальний посібник. / Т В Курило. — Львів: Новий світ-2000, 2007. — 240 с
