Макогон Ю.В. Митна справа (2005)
Аналіз використання тарифних методів регулювання в Україні
Державне регулювання імпорту товарів в Україні, як і в усьому світі, здійснюється тарифними і нетарифними методами. Що стосується тарифних методів, то основна роль тут належить митному тарифові, що є важливим інструментом державного регулювання зовнішньої торгівлі. Він регулює обсяг і номенклатуру імпорту, дозволяє оптимально його використовувати з метою забезпечення позитивного торговельного балансу, справедливої конкуренції товарів, захисту національного виробника. Митно-тарифне керування ГТС безпосереднє виконує функцію забезпечення митно-тарифного регулювання в Україні. У першу чергу митним органам належить функція стягування мита, регулювання питання визначення митної вартості товару, використання ставок мита і визначення країни походження товарів. Що стосується механізму митно-тарифного регулювання, то він повинен стримувати ввіз на український ринок товарів, що виробляються в достатній кількості вітчизняними виробниками й одночасно максимально сприяти надходженню коштів у Держбюджет.
Комплекс засобів митно-тарифного регулювання містить у собі встановлення і зміну ставок мита і митного тарифу України, визначення бази обкладання товарів, тобто їхньої митної вартості, визначення країни походження товарів для використання преференційних ставок.
Отже, основним інструментом митно-тарифного регулювання є митний тариф. Проаналізуємо динаміку його зміни, починаючи з моменту прийняття його першого варіанта, і визначимо вплив цих змін на економічну ситуацію в Україні.
Приймаючи в 1993 році Єдиний митний тариф, Україна не тільки відходила від ставок мита, що використовувалися в Радянському Союзі, а й намагалася враховувати реальний стан економіки на той час, а саме гіперінфляцію, зниження виробництва тощо. У зв'язку з цим були затверджені ставки ввізного мита здебільшого порівняно низькі. У зв'язку з тим, що курс долара на той час був фіксований, це призвело до стимулювання ввозу імпортної продукції з країн далекого і ближнього зарубіжжя для наповнення внутрішнього ринку. Якщо говорити про середній рівень ставок мита на цей час, то їхній розмір коливався близько 2—5 %, і лише деякі з них досягали близько 10—20 %. Крім того, сільськогосподарська продукція з країн, що розвиваються, взагалі не обкладалася податком, а таких бажаючих її експортувати країн нараховувалося близько 145. Подібна продукція з 30 високорозвинених країн світу обкладалася за пільговими ставками. Лише продукція з Ізраїлю, Македонії, Хорватії і деяких інших держав обкладалася за повними ставками, хоча вони перевищували пільгові лише на 5—10 %. Однак заходи щодо встановлення низьких ставок мита у 1993—1995 роках здійснювалися в напрямку розширення співробітництва з ГАТТ/ВТО, були досить-таки активними й оцінювалися на той час іноземними засобами масової інформації як політичний успіх української економічної дипломатії, тобто Україна прагнула приєднатися до ГАТТ, але при цьому неадекватно оцінювала свої можливості, внаслідок чого така митна політика призвела до істотного спаду виробництва в державі як у промисловості, так і в сільському господарстві, тому що українська продукція була неконкурентоспроможною не лише за якістю, а й за ціновими показниками.
Такий режим імпорту протримався недовго, і вже в травні 1994 року уряд одержав право вносити зміни в ставки імпортного мита. У результаті цього за 6 років було прийнято близько 70 постанов урядових органів і 10 законів, якими змінені 95 % ставок імпортного мита, затверджених Декретом КМУ в 1993 році. Але
ці зміни не були досить обґрунтовані і часто на той самий товар вони змінювалися по 3—4 рази на рік. Така мінливість законодавства призводила до погіршення економічної ситуації в державі, зниження інвестиційної активності і росту недовіри іноземних партнерів до українських підприємців, а також з ростом ставок мита і постійних їхніх змін — до збільшення кількості економічних злочинів і росту контрабанди.
У серпні 1998 року Постановою № 1213 Уряд узяв на себе зобов'язання, згідно з якими з 1999 року намічалося вносити зміни в звід ставок мита 1 раз на 6 місяців, а з 01.01.2000 року — один раз на рік. Ці зобов'язання на сьогоднішній день виконуються що створює більш стабільні умови для роботи підприємців, що можливо передбачити і планувати свою діяльність.
До 1995 року в Україні використовувалися тільки адвалерні ставки ввізного мита, потім серією законів уперше були введені специфічні і комбіновані ставки ввізного мита на підакцизні товари. Це деякою мірою давало можливість обмежити зловживання підприємців під час нарахування митних платежів шляхом штучного заниження митної вартості імпортних товарів.
У 1997 році комбіновані ставки були введені також і на сільськогосподарську продукцію. У цьому самому році було значно підвищене ввізне мито на продукцію сільського господарства і харчової промисловості (на окремі види товарів вони зросли майже до 100 і більш відсотків від їхньої митної вартості), що мало досить високий вплив на скорочення окремих видів товарів сільськогосподарського виробництва.
Крім того, було дано право встановлювати так звані сезонні мита, тобто мита, що могли діяти тільки на час сезонного збору окремих видів сільськогосподарської продукції. Ставки цих сезонних імпортних мит повинні бути в 2 рази більші, ніж пільгові ставки, установлювані законом.
Підсумовуючи вищесказане, можна дійти висновку, що поряд з негативним впливом занадто частої зміни ставок імпортного мита в Україні було й позитивне. По-перше, це дало можливість деталізувати ставки імпортних мит за товарними позиціями до 9-ти знаків товарної номенклатури, чого раніше у митному тарифі не було (це мало місце у всіх високорозвинених країнах). По-друге, це дало можливість оперативно реагувати на кон'юнктуру зовнішнього і внутрішнього ринку в умовах кризи української економіки. Підвищення імпортного мита на текстильну продукцію, взуття, меблі, поліграфічну продукцію, вироби з чорних металів дозволило захистити вітчизняного виробника від ввозу імпортної продукції, виробленої в Україні в достатній кількості, що дало можливість більшості промислових підприємств мати визначений час для реконструкції і модернізації власних виробничих потужностей і налагодження випуску сучасної високо конкурентної продукції. Разом з тим унаслідок внесення безлічі змін у Єдиний митний тариф його середньозважена ставка зросла з 5 % у 1993 році до 15 % у 1998 році, у 1999 році складала 12,7 % і на сьогодні вона склала вже 7,5 %.
Тобто підвищення рівня ставок мита у 1994—1998 роках було об'єктивною необхідністю для держави в плані захисту внутрішнього виробника вітчизняної продукції, що на сьогоднішній день не може конкурувати з високоякісною і відносно недорогою імпортною продукцією. Проведена державою в цей період протекціоністська політика дала відчутні результати в царині підвищення конкурентоздатності продукції деяких галузей промисловості за рахунок наданого їм перепочинку у вигляді захисту від імпорту аналогічної продукції з-за кордону і надання їм можливості відновлення існуючих потужностей.
Отже, як було сказано раніше, уже починаючи з 1998 року ЕТТУ був змінений уже практично на 95 % і за визнаними стандартами на даний час в Україні показник середньозваженої ставки ввізного мита характеризує українську систему митно-тарифного
регулювання як відкриту. Динаміку зміни середньозваженої ставки в Україні можна простежити на мал. 3.1.
Необхідно відзначити, що за результатами уругвайського раунду 1994 року країнам, бажаючим приєднатися до системи ГАТТ/ВТО, дається семирічний період для адаптації своїх економік до твердих вимог, які випливають із зобов'язань кожної держави, що приєднується до системи ГАТТ/ВТО, максимально лібералізувати свою зовнішню торгівлю. За результатами Уругвайського раунду переговорів у рамках ГАТТ до 1999 року середній рівень митного обкладання промислових товарів має бути знижений на 38—40 %, тобто до 3,9 %. Але в Україні цього не відбулося через стан її економіки.
Протягом 1994—1999 р. прийнятий у 1993 р. Єдиний митний тариф був майже на 95 % змінений законами України і постановами КМУ.
Держстатслужба, Мінекономіки, Мінфін, Мін'юст підготували проект нового митного тарифу, в якому в основному враховано діючий рівень ставок увізного мита.
5 квітня 2001 р. Верховна Рада прийняла Закон України № 2371-111 «Про митний тариф України» про введення з 1 липня 2001 р. у дію нового Митного тарифу України.
Необхідно відзначити, що структура ставок тарифу практично не змінилася, оскільки на переважну більшість товарів Рівень обкладання ввізним митом був збережений.
Незначне збільшення частини специфічних і комбінованих ставок відбулося за рахунок товарів з 1—24 груп УКТ ВЕД, нафтопродуктів і транспортних засобів. Це також вплинуло і на середнє значення тарифу (табл. 2.2).
Таблиця 3.8.
Середньоарифметичне значення Митного тарифу України з 1 липня 2001 p., %
Групи товарів Середньоарифметичні ставки ввізного мита В основу нового Митного тарифу України як товарно-статистичну номенклатуру покладена Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ВЕД), розроблена на основі ГС 1996 p., з рівнем національної деталізації до 10 знаків.
Отже, проаналізуємо рівень ставок мита на імпортовану в Україну продукцію докладніше, згідно з групами і розділами ТТУ.
До 1—4 розділів відносяться живі тварини і продукти тваринного походження. Вони включають групи від 1 до 24. Розмір ставок мита даних розділів дуже високий і в середньому складає 19—20 %. Крім того, 1/4 ставок складають 0 %, а на деякі види сягають 50 % (картопля, борошно та ін.). У цих розділах рівень повної ставки дорівнює розміру пільгової ставки, крім тваринної і м'ясної продукції, де пільгова ставка в 2 рази нижча від рівня повної, на овочі — уводяться сезонні мита.
Такий високий рівень ставок можна виправдати тим, що сільгосппродукція виробляється в Україні в досить великій кількості, хоча вона не завжди в стані себе забезпечити навіть з наявним потенціалом для її виробництва. І навіть з таким рівнем мита в Україну завозиться велика кількість неякісної іноземної продукції; тому даний рівень митного обкладання виправданий.
П'ятий розділ (групи 25—27) включає мінеральні продукти, тут ставки коливаються від 0 % (на паливні ресурси) до максимальних рівнів. Середня ставка складає близько 10—15 % — як пільгова, так і повна.
Розділи 6—7 включають продукцію хімічної і пов'язаних з нею галузей. Розміри ставок у середньому складають 15— 20 %, а пільгових — 5—7 %, оскільки хімічне виробництво розвинуте в Україні досить добре і населення забезпечене його продуктами, за винятком деяких видів фармацевтичної продукції, на яку рівень ставок нижчий від середнього. Високі ставки по цій групі знижені до 20 %, але, у цілому, це зроблено не для заохочення імпорту цих товарів, а для зниження середньозваженої ставки ТТУ. А як відомо, саме цей показник є дуже важливим для завершення переговорів щодо вступу України у В ТО.
Досить низький рівень мита у розділі 9, що включає деревину і вироби з неї. Тут повна ставка коливається близько 5 %, а пільгова близька до 0 %. На папір ставка мита складає в середньому близько 15 %.
У розділи 11—12 входять текстиль і текстильні вироби, взуття, інші види одягу і предмети побуту. Тут ставка мита була від 5 до 40 % (повна), а пільгова — близько 20 %, але у зв'язку зі змінами, прийнятими БРЕШУ, ставки в 2001 році знижені до 5— 10 %. Унаслідок прийняття постанови сьогодні вже немає ставок увізного мита на текстильні вироби вище від 20 %, а більшість ставок не перевищує 2—5 %.
Розділи, що включають дорогоцінні камені, гіпс, цемент, стекло тощо, містять складові ставки 15—20 % (повні), а пільгові — близько 10 %, що пояснюється високим рівнем видобутку і виробництва в Україні даних видів продукції. На недорогоцінні кольорові метали середня ставка складає приблизно 7 %, а пільгова коливається від 0 до 5 %, що пояснюється потребою держави в даному виді продукції.
Група 16, що включає машини, устаткування, побутову техніку, містить ставки ввізного мита близько 20—25 %. Слід сказати, що це досить високий рівень обкладання, але він цілком виправданий, тому що наші виробники даних видів продукції зовсім не здатні конкурувати з іноземними виробниками, але, навіть незважаючи на таку політику, перевага віддається західній техніці. Що стосується транспорту, то наземний пасажирський транспорт хоча й користується попитом, але виробляється в дуже невеликих кількостях, тому ставка на нього невелика (у середньому близько 7 %). А виробництво літальних апаратів є пріоритетною галуззю в Україні, і тому держава намагається її всіляко «захищати», обмежуючи ввіз подібної продукції через кордон шляхом установлення ставки мита на рівні 10—20 %.
На продукцію 17 групи, що включає всілякі оптичні, кінематографічні, фотографічні та інші точні прилади встановлена максимальна ставка мита. Що стосується іграшок та іншої дитячої продукції, то, відповідно до законодавства, рівень ставок на них береться в розмірі 50 % від повної ставки, а вона на сьогодні складає 20 %, тобто максимальна.
У цілому на сьогодні спостерігається тенденція до поступового зниження середньоарифметичної ставки ввізного мита, і зокрема за станом на 2003 рік ця цифра складала менше ніж 10 % (1993 — 15 %). У 2003 році кількість товарів, на які встановлені ставки мита в розмірі 20 % і більше, складали близько 20 % від загальної кількості товарних субпозицій. Товарних субпозицій, на які встановлена ставка мита 0 %, у тарифі нараховується близько 16 %.
Основу ставок увізного мита складають адвалерні ставки. Специфічні і комбіновані в основному встановлені на сільськогосподарську
й харчову продукцію, лікеро-водочні і тютюнові вироби, продукцію легкої промисловості, відеотехніку, автомобілі та на інші види у своїй більшості високоліквідних товарів, що є традиційними об'єктами заниження митної вартості. Кількість визначених видів ставок імпортного мита по кількості товарних субпозицій у митному тарифі представлене в табл. З.9.
Види ставок мита Кількість товарних субпозицій Частка видів ставок у ТТУ, у % Адвалерні 7434 78,3 Специфічні 354 3,7 Комбіновані 1706 18.
Здійснюючи аналіз доходу бюджету від митних платежів, необхідно проаналізувати рівень податку на додану вартість (ПДВ) і ставок акцизного збору.
Розмір ПДВ в Україні складає 20 % і ним обкладається практично весь український імпорт, крім товарів критичного імпорту, список яких щорічно коректується. ПДВ нараховується на вартість продукції після нарахування акцизного збору і мита, тобто не просто на фактурну вартість товару, а й на нараховані на нього митні податки, що, природно, значно збільшує вартість продукції. Така політика призводить до дуже сильного завищення вартості продукції, що робить у цілому податкову політику в державі неефективною і сприяє росту тіньового сектора.
Аналізуючи рівень ставок акцизного збору, що щорічно коректуються відповідно до сформованої ситуації, необхідно відзначити, що звичайно вони досить високі, крім сировини, на яку ставка акцизу встановлюється в розмірі 0 %, і палива, що є критичним імпортом для України і ставки акцизу на нього відносно невеликі і складають у середньому близько 15 %.
У цілому ми бачимо, що політика України зрушується в бік селективного протекціонізму, але у зв'язку з дискримінацією української продукції на світовому ринку нашим урядовим органам доводиться додержуватися вимог ЄС і ВТО, у результаті чого були прийняті рішення щодо зниження ставок увізного мита на багато видів продукції до 20 %. В основі своїй це пільгові ставки, що поширюються на товари походженням з країн, з якими Україна має угоду про вільну торгівлю, РНБ і національний режим (67 країн). Що стосується повних ставок, то їхні розміри залишені без змін, а це значить, що ввізне мито не змінюється на товари походженням з країн, що не входять у згаданий перелік. Ці знижки уряду можуть бути досить хворобливими для вітчизняних виробників, тому що зниження мита відбулося саме на ту продукцію, яка в достатній кількості виробляється в Україні.
Таким чином, у нашому ТТ уже немає пільгових ставок, вищих за 20 %, крім підакцизних і сільськогосподарських. Також були знижені ввізні мита на деякі товари легкої промисловості.
Таким чином, уряд реалізував одне з основних вимог ЄС по зниженню ставок імпортного мита, а замість цього ЄС пообіцяло значно збільшити ввізні квоти для постачань українських товарів легкої промисловості.
Що стосується тарифного регулювання експорту, то починаючи з 1994 року в Україні не було експортного мита і лише в 1996 році воно було введено на брухт чорних металів, живих тварин і шкіряну сировину. У 1997 році мито було скасовано на брухт чорних і кольорових металів і в 1999 році введене експортне мито на олійні культури.
Загалом, як показує вітчизняний досвід, використання тарифних методів регулювання експорту й імпорту товарів має певні обмеження, тому що їхня ефективність нерідко залежить від співвідношення попиту та пропозиції на товари, конкуренції між постачальниками, кон'юнктури ринку тощо.
Крім того, тарифні методи не однаковою мірою впливають на експорт і імпорт товарів, тому значного поширення набули нетарифні методи регулювання, що використовуються в комбінації з тарифними. Нетарифні. методи звичайно обмежують імпортера в постачаннях визначених товарів і на перший погляд порушують
ринкові механізми. Однак на практиці всі залежить від масштабів, періоду і мети їхнього використання.
Таким чином, підводячи підсумки, слід зазначити, що оскільки Україна задекларувала курс на вступ у ВТО, то необхідно буде й надалі йти по шляху поступового зниження ставок ввізного мита на різні види імпортних товарів. У цих умовах на перший план будуть виступати нетарифні заходи захисту внутрішнього ринку.
Тенденція до зниження рівня митних ставок просувається, але повільними темпами, даючи можливість вітчизняним підприємствам стати на ноги і додатково захищаючи вітчизняного виробника за допомогою нетарифних методів, що залишаються важливим способом здійснення торговельної політики. І в разі потреби, завдяки їм, уряд має можливість повністю заборонити імпорт небажаних за різними причинами товарів і знизити або збільшити його, суворо контролювати імпорт та експорт, не впливаючи на динаміку і структуру постачань.
Використана література: Макогон, Ю.В. Митна справа: Навчальний посібник. / Ю.В. Макогон, А.Б. Яценко. — К.: Центр навчальної літератури, 2005.
Комплекс засобів митно-тарифного регулювання містить у собі встановлення і зміну ставок мита і митного тарифу України, визначення бази обкладання товарів, тобто їхньої митної вартості, визначення країни походження товарів для використання преференційних ставок.
Отже, основним інструментом митно-тарифного регулювання є митний тариф. Проаналізуємо динаміку його зміни, починаючи з моменту прийняття його першого варіанта, і визначимо вплив цих змін на економічну ситуацію в Україні.
Приймаючи в 1993 році Єдиний митний тариф, Україна не тільки відходила від ставок мита, що використовувалися в Радянському Союзі, а й намагалася враховувати реальний стан економіки на той час, а саме гіперінфляцію, зниження виробництва тощо. У зв'язку з цим були затверджені ставки ввізного мита здебільшого порівняно низькі. У зв'язку з тим, що курс долара на той час був фіксований, це призвело до стимулювання ввозу імпортної продукції з країн далекого і ближнього зарубіжжя для наповнення внутрішнього ринку. Якщо говорити про середній рівень ставок мита на цей час, то їхній розмір коливався близько 2—5 %, і лише деякі з них досягали близько 10—20 %. Крім того, сільськогосподарська продукція з країн, що розвиваються, взагалі не обкладалася податком, а таких бажаючих її експортувати країн нараховувалося близько 145. Подібна продукція з 30 високорозвинених країн світу обкладалася за пільговими ставками. Лише продукція з Ізраїлю, Македонії, Хорватії і деяких інших держав обкладалася за повними ставками, хоча вони перевищували пільгові лише на 5—10 %. Однак заходи щодо встановлення низьких ставок мита у 1993—1995 роках здійснювалися в напрямку розширення співробітництва з ГАТТ/ВТО, були досить-таки активними й оцінювалися на той час іноземними засобами масової інформації як політичний успіх української економічної дипломатії, тобто Україна прагнула приєднатися до ГАТТ, але при цьому неадекватно оцінювала свої можливості, внаслідок чого така митна політика призвела до істотного спаду виробництва в державі як у промисловості, так і в сільському господарстві, тому що українська продукція була неконкурентоспроможною не лише за якістю, а й за ціновими показниками.
Такий режим імпорту протримався недовго, і вже в травні 1994 року уряд одержав право вносити зміни в ставки імпортного мита. У результаті цього за 6 років було прийнято близько 70 постанов урядових органів і 10 законів, якими змінені 95 % ставок імпортного мита, затверджених Декретом КМУ в 1993 році. Але
ці зміни не були досить обґрунтовані і часто на той самий товар вони змінювалися по 3—4 рази на рік. Така мінливість законодавства призводила до погіршення економічної ситуації в державі, зниження інвестиційної активності і росту недовіри іноземних партнерів до українських підприємців, а також з ростом ставок мита і постійних їхніх змін — до збільшення кількості економічних злочинів і росту контрабанди.
У серпні 1998 року Постановою № 1213 Уряд узяв на себе зобов'язання, згідно з якими з 1999 року намічалося вносити зміни в звід ставок мита 1 раз на 6 місяців, а з 01.01.2000 року — один раз на рік. Ці зобов'язання на сьогоднішній день виконуються що створює більш стабільні умови для роботи підприємців, що можливо передбачити і планувати свою діяльність.
До 1995 року в Україні використовувалися тільки адвалерні ставки ввізного мита, потім серією законів уперше були введені специфічні і комбіновані ставки ввізного мита на підакцизні товари. Це деякою мірою давало можливість обмежити зловживання підприємців під час нарахування митних платежів шляхом штучного заниження митної вартості імпортних товарів.
У 1997 році комбіновані ставки були введені також і на сільськогосподарську продукцію. У цьому самому році було значно підвищене ввізне мито на продукцію сільського господарства і харчової промисловості (на окремі види товарів вони зросли майже до 100 і більш відсотків від їхньої митної вартості), що мало досить високий вплив на скорочення окремих видів товарів сільськогосподарського виробництва.
Підсумовуючи вищесказане, можна дійти висновку, що поряд з негативним впливом занадто частої зміни ставок імпортного мита в Україні було й позитивне. По-перше, це дало можливість деталізувати ставки імпортних мит за товарними позиціями до 9-ти знаків товарної номенклатури, чого раніше у митному тарифі не було (це мало місце у всіх високорозвинених країнах). По-друге, це дало можливість оперативно реагувати на кон'юнктуру зовнішнього і внутрішнього ринку в умовах кризи української економіки. Підвищення імпортного мита на текстильну продукцію, взуття, меблі, поліграфічну продукцію, вироби з чорних металів дозволило захистити вітчизняного виробника від ввозу імпортної продукції, виробленої в Україні в достатній кількості, що дало можливість більшості промислових підприємств мати визначений час для реконструкції і модернізації власних виробничих потужностей і налагодження випуску сучасної високо конкурентної продукції. Разом з тим унаслідок внесення безлічі змін у Єдиний митний тариф його середньозважена ставка зросла з 5 % у 1993 році до 15 % у 1998 році, у 1999 році складала 12,7 % і на сьогодні вона склала вже 7,5 %.
Тобто підвищення рівня ставок мита у 1994—1998 роках було об'єктивною необхідністю для держави в плані захисту внутрішнього виробника вітчизняної продукції, що на сьогоднішній день не може конкурувати з високоякісною і відносно недорогою імпортною продукцією. Проведена державою в цей період протекціоністська політика дала відчутні результати в царині підвищення конкурентоздатності продукції деяких галузей промисловості за рахунок наданого їм перепочинку у вигляді захисту від імпорту аналогічної продукції з-за кордону і надання їм можливості відновлення існуючих потужностей.
Отже, як було сказано раніше, уже починаючи з 1998 року ЕТТУ був змінений уже практично на 95 % і за визнаними стандартами на даний час в Україні показник середньозваженої ставки ввізного мита характеризує українську систему митно-тарифного
регулювання як відкриту. Динаміку зміни середньозваженої ставки в Україні можна простежити на мал. 3.1.
Необхідно відзначити, що за результатами уругвайського раунду 1994 року країнам, бажаючим приєднатися до системи ГАТТ/ВТО, дається семирічний період для адаптації своїх економік до твердих вимог, які випливають із зобов'язань кожної держави, що приєднується до системи ГАТТ/ВТО, максимально лібералізувати свою зовнішню торгівлю. За результатами Уругвайського раунду переговорів у рамках ГАТТ до 1999 року середній рівень митного обкладання промислових товарів має бути знижений на 38—40 %, тобто до 3,9 %. Але в Україні цього не відбулося через стан її економіки.
Протягом 1994—1999 р. прийнятий у 1993 р. Єдиний митний тариф був майже на 95 % змінений законами України і постановами КМУ.
Держстатслужба, Мінекономіки, Мінфін, Мін'юст підготували проект нового митного тарифу, в якому в основному враховано діючий рівень ставок увізного мита.
5 квітня 2001 р. Верховна Рада прийняла Закон України № 2371-111 «Про митний тариф України» про введення з 1 липня 2001 р. у дію нового Митного тарифу України.
Необхідно відзначити, що структура ставок тарифу практично не змінилася, оскільки на переважну більшість товарів Рівень обкладання ввізним митом був збережений.
Незначне збільшення частини специфічних і комбінованих ставок відбулося за рахунок товарів з 1—24 груп УКТ ВЕД, нафтопродуктів і транспортних засобів. Це також вплинуло і на середнє значення тарифу (табл. 2.2).
Таблиця 3.8.
Середньоарифметичне значення Митного тарифу України з 1 липня 2001 p., %
Отже, проаналізуємо рівень ставок мита на імпортовану в Україну продукцію докладніше, згідно з групами і розділами ТТУ.
До 1—4 розділів відносяться живі тварини і продукти тваринного походження. Вони включають групи від 1 до 24. Розмір ставок мита даних розділів дуже високий і в середньому складає 19—20 %. Крім того, 1/4 ставок складають 0 %, а на деякі види сягають 50 % (картопля, борошно та ін.). У цих розділах рівень повної ставки дорівнює розміру пільгової ставки, крім тваринної і м'ясної продукції, де пільгова ставка в 2 рази нижча від рівня повної, на овочі — уводяться сезонні мита.
Такий високий рівень ставок можна виправдати тим, що сільгосппродукція виробляється в Україні в досить великій кількості, хоча вона не завжди в стані себе забезпечити навіть з наявним потенціалом для її виробництва. І навіть з таким рівнем мита в Україну завозиться велика кількість неякісної іноземної продукції; тому даний рівень митного обкладання виправданий.
П'ятий розділ (групи 25—27) включає мінеральні продукти, тут ставки коливаються від 0 % (на паливні ресурси) до максимальних рівнів. Середня ставка складає близько 10—15 % — як пільгова, так і повна.
Розділи 6—7 включають продукцію хімічної і пов'язаних з нею галузей. Розміри ставок у середньому складають 15— 20 %, а пільгових — 5—7 %, оскільки хімічне виробництво розвинуте в Україні досить добре і населення забезпечене його продуктами, за винятком деяких видів фармацевтичної продукції, на яку рівень ставок нижчий від середнього. Високі ставки по цій групі знижені до 20 %, але, у цілому, це зроблено не для заохочення імпорту цих товарів, а для зниження середньозваженої ставки ТТУ. А як відомо, саме цей показник є дуже важливим для завершення переговорів щодо вступу України у В ТО.
Досить низький рівень мита у розділі 9, що включає деревину і вироби з неї. Тут повна ставка коливається близько 5 %, а пільгова близька до 0 %. На папір ставка мита складає в середньому близько 15 %.
У розділи 11—12 входять текстиль і текстильні вироби, взуття, інші види одягу і предмети побуту. Тут ставка мита була від 5 до 40 % (повна), а пільгова — близько 20 %, але у зв'язку зі змінами, прийнятими БРЕШУ, ставки в 2001 році знижені до 5— 10 %. Унаслідок прийняття постанови сьогодні вже немає ставок увізного мита на текстильні вироби вище від 20 %, а більшість ставок не перевищує 2—5 %.
Розділи, що включають дорогоцінні камені, гіпс, цемент, стекло тощо, містять складові ставки 15—20 % (повні), а пільгові — близько 10 %, що пояснюється високим рівнем видобутку і виробництва в Україні даних видів продукції. На недорогоцінні кольорові метали середня ставка складає приблизно 7 %, а пільгова коливається від 0 до 5 %, що пояснюється потребою держави в даному виді продукції.
Група 16, що включає машини, устаткування, побутову техніку, містить ставки ввізного мита близько 20—25 %. Слід сказати, що це досить високий рівень обкладання, але він цілком виправданий, тому що наші виробники даних видів продукції зовсім не здатні конкурувати з іноземними виробниками, але, навіть незважаючи на таку політику, перевага віддається західній техніці. Що стосується транспорту, то наземний пасажирський транспорт хоча й користується попитом, але виробляється в дуже невеликих кількостях, тому ставка на нього невелика (у середньому близько 7 %). А виробництво літальних апаратів є пріоритетною галуззю в Україні, і тому держава намагається її всіляко «захищати», обмежуючи ввіз подібної продукції через кордон шляхом установлення ставки мита на рівні 10—20 %.
На продукцію 17 групи, що включає всілякі оптичні, кінематографічні, фотографічні та інші точні прилади встановлена максимальна ставка мита. Що стосується іграшок та іншої дитячої продукції, то, відповідно до законодавства, рівень ставок на них береться в розмірі 50 % від повної ставки, а вона на сьогодні складає 20 %, тобто максимальна.
У цілому на сьогодні спостерігається тенденція до поступового зниження середньоарифметичної ставки ввізного мита, і зокрема за станом на 2003 рік ця цифра складала менше ніж 10 % (1993 — 15 %). У 2003 році кількість товарів, на які встановлені ставки мита в розмірі 20 % і більше, складали близько 20 % від загальної кількості товарних субпозицій. Товарних субпозицій, на які встановлена ставка мита 0 %, у тарифі нараховується близько 16 %.
Основу ставок увізного мита складають адвалерні ставки. Специфічні і комбіновані в основному встановлені на сільськогосподарську
й харчову продукцію, лікеро-водочні і тютюнові вироби, продукцію легкої промисловості, відеотехніку, автомобілі та на інші види у своїй більшості високоліквідних товарів, що є традиційними об'єктами заниження митної вартості. Кількість визначених видів ставок імпортного мита по кількості товарних субпозицій у митному тарифі представлене в табл. З.9.
Види ставок мита Кількість товарних субпозицій Частка видів ставок у ТТУ, у % Адвалерні 7434 78,3 Специфічні 354 3,7 Комбіновані 1706 18.
Здійснюючи аналіз доходу бюджету від митних платежів, необхідно проаналізувати рівень податку на додану вартість (ПДВ) і ставок акцизного збору.
Розмір ПДВ в Україні складає 20 % і ним обкладається практично весь український імпорт, крім товарів критичного імпорту, список яких щорічно коректується. ПДВ нараховується на вартість продукції після нарахування акцизного збору і мита, тобто не просто на фактурну вартість товару, а й на нараховані на нього митні податки, що, природно, значно збільшує вартість продукції. Така політика призводить до дуже сильного завищення вартості продукції, що робить у цілому податкову політику в державі неефективною і сприяє росту тіньового сектора.
Аналізуючи рівень ставок акцизного збору, що щорічно коректуються відповідно до сформованої ситуації, необхідно відзначити, що звичайно вони досить високі, крім сировини, на яку ставка акцизу встановлюється в розмірі 0 %, і палива, що є критичним імпортом для України і ставки акцизу на нього відносно невеликі і складають у середньому близько 15 %.
Таким чином, у нашому ТТ уже немає пільгових ставок, вищих за 20 %, крім підакцизних і сільськогосподарських. Також були знижені ввізні мита на деякі товари легкої промисловості.
Таким чином, уряд реалізував одне з основних вимог ЄС по зниженню ставок імпортного мита, а замість цього ЄС пообіцяло значно збільшити ввізні квоти для постачань українських товарів легкої промисловості.
Що стосується тарифного регулювання експорту, то починаючи з 1994 року в Україні не було експортного мита і лише в 1996 році воно було введено на брухт чорних металів, живих тварин і шкіряну сировину. У 1997 році мито було скасовано на брухт чорних і кольорових металів і в 1999 році введене експортне мито на олійні культури.
Загалом, як показує вітчизняний досвід, використання тарифних методів регулювання експорту й імпорту товарів має певні обмеження, тому що їхня ефективність нерідко залежить від співвідношення попиту та пропозиції на товари, конкуренції між постачальниками, кон'юнктури ринку тощо.
Крім того, тарифні методи не однаковою мірою впливають на експорт і імпорт товарів, тому значного поширення набули нетарифні методи регулювання, що використовуються в комбінації з тарифними. Нетарифні. методи звичайно обмежують імпортера в постачаннях визначених товарів і на перший погляд порушують
ринкові механізми. Однак на практиці всі залежить від масштабів, періоду і мети їхнього використання.
Таким чином, підводячи підсумки, слід зазначити, що оскільки Україна задекларувала курс на вступ у ВТО, то необхідно буде й надалі йти по шляху поступового зниження ставок ввізного мита на різні види імпортних товарів. У цих умовах на перший план будуть виступати нетарифні заходи захисту внутрішнього ринку.
Тенденція до зниження рівня митних ставок просувається, але повільними темпами, даючи можливість вітчизняним підприємствам стати на ноги і додатково захищаючи вітчизняного виробника за допомогою нетарифних методів, що залишаються важливим способом здійснення торговельної політики. І в разі потреби, завдяки їм, уряд має можливість повністю заборонити імпорт небажаних за різними причинами товарів і знизити або збільшити його, суворо контролювати імпорт та експорт, не впливаючи на динаміку і структуру постачань.
Використана література: Макогон, Ю.В. Митна справа: Навчальний посібник. / Ю.В. Макогон, А.Б. Яценко. — К.: Центр навчальної літератури, 2005.
