Гончаров А.Б. Інвестування (2003)

Інноваційна форма інвестицій

Інноваціями прийнято вважати вкладення інвестиційного капіталу в нововведення, які приводять до кількісних або якісних поліпшень підприємницької (виробничої) діяльності.

Підготовка, обгрунтування, освоєння і контроль впровадження інвестицій у нововведення називається інноваційною діяльністю (процесом).

Інноваційний процес в різних сферах діяльності внаслідок розвитку науково-технічного прогресу

може пройти різні за тривалістю і витратами на (стадії). Наприклад, у виробничому (інвестиційному) середовищі цей процес звичайно проходить наступні стадії:

- сертифікацію (патентування) ідеї;

- наукове і техніко-економічне обгрунтування

нового продукту (технології);

- експериментальне освоєння зразків

- доведення до промислового виробництва

- отримання нового продукту в необхідні, обсязі для його комерціалізації.

Законом України «Про інвестиційну діяльність інноваційна діяльність визначена як форма інве стицій і здійснюється з метою впровадження НТІ у виробництво і соціальну сферу.

Ця діяльність включає:

- випуск і поширення принципово НОВИХ ви дів техніки і технологій;

- прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

- реалізацію довгострокових науково-технічнт програм з тривалими термінами окупності втрат;

- фінансування функціональних досліджень для здійснення якісних змін стану продуктивних сил;

- розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшепня соціального і екологічного стану.

Світовий досвід свідчить, що не всі інноваційні ідеї втілюються в практику, а тим більше - далек не всі завершуються інвестиційним процесом. При

Інтеграція науки з виробництвом іноваційне підприємництво) вимагає дуже великих витрат далеко не завжди виправдовуються і повязані з великим ризиком. У останні роки однією з фактів інноваційної діяльності стають невеликі фірми отримали назву венчурних (ризикових) Діяльність таких фірм пов’язана зі значніші зиком банкрутства, однак зростання їх кількість пояснюється рядом чинників:

- необхідністю розробки Принципово нових продуктів і технологій, відсутніх на ринку

- відособленістю ВІД великого ПОТОЧНОГО виробництва і можливістю науково-технічної творчості

- наявністю стійкого попиту на інвестиція

му ринку ;

- можливістю швидкого збагачення внаслідок інтенсивної творчої праці.

Такі компанії звичайно обіцяють дуже висад дивіденди зі своїх акцій. Ризиковий бізнес стає та повою формою господарювання, освоєння нових напрямків НТП, передусім електроніки, приладо будування, робототехніки, інформатики.

Венчурна фірма створюється, як правило, м великою групою однодумців ~ інженерів, винахідників, менеджерів - з певним досвідом роботи в лабораторіях великих фірм.

Перевагою венчурної фірми, з одного боку, є вузька спеціалізація, концентрація матеріально-технічних

і фінансових ресурсів на вибраному напрямі досліджень, а з іншого - можливість швидкої переорієнтації на інші напрями. Конкуренція примушує вен

чурні фірми максиимально скорочувати терміни НДДКР, інтенсифікувати процес впровадження нововведення у виробництво.

розробляючи нові технології, освоюючи нові види продукції, венчурні фірми звичайно кориться підтримкою держави і великих компаній, ЯКИМ самим невигідно цим займатися через ризик понести збитки, ймовірність яких велика.

Великі корпорації зацікавлені в створенні і розвитку венчурного підприємництва, яке має різноманітні організаційні форми. Основним критерієм класифікації венчурного підприємництва є джерело фінансування. Найбільш поширеними і життєздатними можна вважати наступні: «незалежний» (чистий) венчур; впроваджувальні фірми, організовані на пайових засадах промисловими корпораціями; венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами; внутрішні венчурні відділи великих корпорацій.

Незалежні венчурні фірми організуються у вигляді акціонерних товариств, рекламуючи в друкованих виданнях свою ідею створення нововведення, акумулюючи під цю ідею кошти приватних і інституційних інвесторів.

Впроваджувальні фірми, що створюються однією або декількома корпораціями на пайових засадах, отримали назву «зовнішній венчур». «Зовнішній венчур» може структуризуватися в декількох модифікаціях, організаційно оформлених у вигляді науково-дослідних консорціумів. Можна виділити три типи таких консорціумів:

- створені з метою проведенням фундаментальних довгострокових досліджень такий консоціум має свою науково-дослідну базу (лабораторії та дослідні виробництва, інформації (лабораторії та досліджувальні центри, інші елементи науковоінформаційної інфраструктури), засновниками його великі військово-промислові концерни він частково субсидуватися державою

- створені з метою активізації діяльності НДІ, університетів, на їх виробничійбазі використанням наявного наукового потенціалу. Такий консорціум для опрацювання випробування ідей отримує від корпораіційдонорського фінансування і має міжгалузевий характер

- створені всередині галузі корпораціями пайових засадах з метою розробки галузевих сітандартгв, технічних умов і контролю за їх застосуванням. Такий консорціум може створюватися під опікою великої холдингової компанії, має тимчасові вий характер і часто розпадається через непереборну внутрішньогалузеву конкуренцію.

«Зовнішні венчури», як правило, невеликі (ц трьох до декількох сот чоловік), можуть органі» вуватися з ініціативи самих вчених і винахідників, вигляді дочірніх компаній з власним науково-виробничим циклом освоєння нових видів продукції.

Венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами, компаніями, трастами, можуть також використовувати інші джерела: засоби великих корпорацій, банків і добродійних фондів, страхових компаній, особисті заощадження інвестицій частково державні субсидії.

Використана література: Гончаров, А.Б. Інвестування: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - Х.: Видавничий Дім ’ІНЖЕК’, 2003. - 336 с. Укр.мова. / А Б Гончаров. — 2003. — іл.