Гончаров А.Б. Інвестування (2003)
Поняття структури капіталу і чинники що її визначають
Структура капіталу являє собою співвідношення власних і позикових фінансових коштів використовуються підприємством у процесі своєї господарської діяльності.
Структура капіталу, який використовується підприємством, визначає багато аспектів не тільки фінансової, а й операційної і інвестиційної його діяльності, активно впливає на кінцеві результат діяльності.
Формування структури капіталу нерозривно пов’язане з урахуванням особливостей кожної з його складових частин.
Власний капітал характеризується наступив» основними позитивними особливостями:
- простотою залучення, оскільки рішення пов’язані зі збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб’єктів;
- невикористована можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового левериджа, оскільки без залучення позикового капіталу неможливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.
Таким чином, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку (так як не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів в періоди сприятливої кон’юнктури ринку) і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал (тобто не отримує ефекту фінансового левериджа).
Позиковий капітал характеризується наступними позитивними особливостями:
- досить широкими МОЖЛИВОСТЯМИ залучення особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявності застави або гарантії поручителя.
- забезпеченням зростання фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного розширення його активів і зростання обсягугу господарської діяльності;
- більш низькою вартістю порівняно з власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту «податкового щита» (вилучення витрат з його обслуговування з оподаткованої бази при сплаті податку на прибуток).
- здатністю утворювати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового левериджа
У той же час використання позикового капіталу має наступні недоліки:
- використання цього капіталу утворює найбільш небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства - ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно зростання питомої ваги використання позикового капіталу;
- активи, сформовані за рахунок позиковою капіталу, дають меншу (при інших рівних умовах норму прибутку, яка знижується на суму позико вого відсотка, що виплачується в усіх його формах (відсотка за банківський кредит; лізингово ставки; купонного відсотка за облігаціями і т. ін)
Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності (за рахунок використання ефекту фінансового левериджа), однак більшою мірою генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства, які зростають по мірі збільшення питомої ваги позикових коштів в загальній сумі капіталу, що використовується.
Політика формування структури капіталу являє собою складову частину загальної політики управління прибутком підприємства, що полягає в забезпеченні такого поєднання використання власного і позикового капіталу, яке оптимізує співвідношення рівня фінансової рентабельності
фінансових ризиків відповідно до вибраних критеріїв управління прибутком.
Існує ряд об’єктивних і суб’єктивних чинників облік яких дозволяє цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови ефективного його використання на кожному конкретному підприємстві. Основними з цих чинників є наступні.
1. Галузеві особливості операційної діяльності підприємства.. Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондоємносгі виробництва продукції внаслідок високої частки позаобігових активів мають звичайно більш низький кредитний рейтинг і вимушені орієнтуватися в своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим менший період операційного циклу, тим більшою мірою може бути використаний підприємством позитивний капітал.
2. Стадія життєвого циклу підприємств стаючі підприємства, які знаходяться стадіях свого життєвого циклу і мають коштоздатну продукцію, можуть залучати для свого розвитку велику частку позикового капіталу, хоча для таких підприємств вартість цього капіталу може бути вищою за середньоринкову. У той же час підприємства, що перебувають в стадії зрілості, більшої мірою повинні використовувати власний капітал
6. Коефіцієнт операційного левериджа. Зростання прибутку підприємства забезпечується спільним виявом ефекту операційного і фінансового левериджу. Тому підприємства із зростаючим обсягом реалізації продукції, які мають внаслідок галузевих особливостей її виробництва низький коефіцієнт операційного левериджа, можуть в набагато більшій мірі (при інших рівних умовах) збільшувати коефіцієнт фінансового левериджа, тобто використовувати велику частку позикових коштів в загальній сумі капіталу.
7. Відношення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори при оцінці кредитного рейтингу підприємства керуються своїми критеріями, не співпадаючими іноді з критеріями оцінки підприємством власної кредитоспроможності. У ряді випадків, незважаючи на високу фінансову стійкість підприємства, кредитори можуть керуватися й іншими критеріями, які формують його негативний
імідж, а відповідно знижують і реитинг.
8. Рівень оподаткування прибутку
9. Фінансовий менталітет власників -
менеджерів підприємства. Неприйняття високих рівнів ризиків формує консервативний підхід власників і менеджерів до фінансування розвитку підприємства, при якому його основу складає власний капітал. І навпаки, прагнення отримати високий прибуток на власний капітал, незважаючи на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства при якому позиковий капітал використовується в максимально можливому розмірі.
10. Рівень концентрації власного капіталу того, щоб зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний пакет акція або контрольний об’єм пайового внеску), власникам підприємства не хочеться залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, навіть незважаючи на сприятливі до цього передумови,
З урахуванням цих чинників управління структурою капіталу на підприємстві зводиться до двох основних напрямків:
- встановлення оптимальних для даного підприємства пропорцій використання власного і позикового капіталу;
- забезпечення залучення на підприємство необхідних видів і обсягів капіталу для досягнеш розрахункових показників його структури.
2. Управління залученням власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел здійснюється шляхом розробки емісійної політики або емісійного плану (плану залучення додаткового пайового капіталу).
Розробка політики емісії акцій охоплює наступні основні етапи:
дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії акцій;
визначення цілей емісії. У зв’язку з високою вартістю залучення власного капіталу із зовнішніх джерел цілі емісії повинні бути досить вагомими з позицій стратегічного розвитку підприємства і можливостей істотного підвищення його ринкової вартості в майбутньому;
визначення обсягу емісії. При визначенні обсягу емісії необхідно брати за основу раніше роз-
раховану потребу в залученні власного рахунок зовнішніх джерел;
- визначення номіналу, видів і кількості акцій, що емітуються. Номінал акцій визначається з урахуванням основних категорій майбутніх покупців. У процесі визначення видів акцій (простих привілейованих) встановлюється доцільність пуску привілейованих акцій; якщо такий визнаний доцільним, то встановлюється співвідношення простих і привілейованих акцій-
- оцінка вартості капіталу, що залучає Вона здійснюється за двома параметрами
а) передбачуваним рівнем дивідендів;
б) витратами з випуску акцій і розміщення. Розрахункова вартість капіталу, що залучався, зіставляється з фактичною середньозважено* вартістю капіталу і середнім рівнем ставки відсотка на ринку капіталу. Лише після цього приймається остаточне рішення про здійснення емісії акцій;
- визначення ефективних форм андеррайтингу;
3. Управління залученням позикового капітал за рахунок внутрішніх джерел зводиться в основному до прогнозування приросту суми внутрішньо кредиторської заборгованості нетоварного характеру. Такий прогноз необхідний для уточнення потреби в позиковому капіталі, що залучається із зовнішніх джерел.
4. Управління залученням позикового капіталу за рахунок зовнішніх джерел здійснюється за окремими видами цих джерел.
вивчення і оцінка банків - потенційних кредиторів підприємства;
зіставлення умов можливого залучення окремих видів кредитів у різних банків;
забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту;
- забезпечення контролю за поточним обслужуванням банківського кредиту;
- забезпечення своєчасного і повного повернення основної суми боргу по банківських кредитах.
Розробка політики залучення товарного (комерційного) кредиту передбачає:
- формування принципів залучення товарного (комерційного) кредиту і визначення основних його видів;
- визначення середнього періоду використання товарного (комерційного) кредиту;
оптимізація умов залучення товарного (комерційного) кредиту;
мінімізацію вартості залучення товарного (комерційного) кредиту. По жодному комерційного кредиту вартість залучення не повинна пере
вищувати рівень ставки відсотка за короткостроковий банківський кредит з аналогічним періодом
забезпечення ефективного використання товарного (комерційного) кредиту;
- забезпечення своєчасних розрахунку товарному (комерційному) кредиту.
Облігації можуть випускатися підприємствами створеними в формі акціонерних або господарських товариств.
Залучення позикових фінансових ресурсів
шляхом випуску облігацій має наступні основні переваги:
- емісія облігацій не веде до втрати контролю над управлінням підприємством (як, наприклад у разі випуску акцій);
- облігації можуть бути випущені при відносно невисоких фінансових зобов'язаннях за відсотками, оскільки вони забезпечуються майном підприємства і мають пріоритет у задоволенні претензій по них у разі банкрутства підприємства;
- облігації мають більшу можливість поширення, чим акції підприємства, внаслідок меншого рівня ризику для інвесторів.
Разом з тим облігації мають і ряд недоліків:
- облігації не можуть бути випущені для формування статутного фонду і покриття збитків (в той час, як банківський або комерційний кредит можуть бути використані для подолання негативних слідків фінансової діяльності підприємства);
- емісія облігацій пов’язана з істотними витратами фінансових коштів і вимагає тривалого часу.
Використана література: Гончаров, А.Б. Інвестування: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - Х.: Видавничий Дім ’ІНЖЕК’, 2003. - 336 с. Укр.мова. / А Б Гончаров. — 2003. — іл.
Структура капіталу, який використовується підприємством, визначає багато аспектів не тільки фінансової, а й операційної і інвестиційної його діяльності, активно впливає на кінцеві результат діяльності.
Формування структури капіталу нерозривно пов’язане з урахуванням особливостей кожної з його складових частин.
Власний капітал характеризується наступив» основними позитивними особливостями:
- простотою залучення, оскільки рішення пов’язані зі збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб’єктів;
- невикористована можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового левериджа, оскільки без залучення позикового капіталу неможливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.
Таким чином, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку (так як не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів в періоди сприятливої кон’юнктури ринку) і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал (тобто не отримує ефекту фінансового левериджа).
Позиковий капітал характеризується наступними позитивними особливостями:
- досить широкими МОЖЛИВОСТЯМИ залучення особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявності застави або гарантії поручителя.
- більш низькою вартістю порівняно з власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту «податкового щита» (вилучення витрат з його обслуговування з оподаткованої бази при сплаті податку на прибуток).
- здатністю утворювати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового левериджа
У той же час використання позикового капіталу має наступні недоліки:
- використання цього капіталу утворює найбільш небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства - ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно зростання питомої ваги використання позикового капіталу;
- активи, сформовані за рахунок позиковою капіталу, дають меншу (при інших рівних умовах норму прибутку, яка знижується на суму позико вого відсотка, що виплачується в усіх його формах (відсотка за банківський кредит; лізингово ставки; купонного відсотка за облігаціями і т. ін)
Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності (за рахунок використання ефекту фінансового левериджа), однак більшою мірою генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства, які зростають по мірі збільшення питомої ваги позикових коштів в загальній сумі капіталу, що використовується.
Політика формування структури капіталу являє собою складову частину загальної політики управління прибутком підприємства, що полягає в забезпеченні такого поєднання використання власного і позикового капіталу, яке оптимізує співвідношення рівня фінансової рентабельності
фінансових ризиків відповідно до вибраних критеріїв управління прибутком.
Існує ряд об’єктивних і суб’єктивних чинників облік яких дозволяє цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови ефективного його використання на кожному конкретному підприємстві. Основними з цих чинників є наступні.
1. Галузеві особливості операційної діяльності підприємства.. Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондоємносгі виробництва продукції внаслідок високої частки позаобігових активів мають звичайно більш низький кредитний рейтинг і вимушені орієнтуватися в своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим менший період операційного циклу, тим більшою мірою може бути використаний підприємством позитивний капітал.
2. Стадія життєвого циклу підприємств стаючі підприємства, які знаходяться стадіях свого життєвого циклу і мають коштоздатну продукцію, можуть залучати для свого розвитку велику частку позикового капіталу, хоча для таких підприємств вартість цього капіталу може бути вищою за середньоринкову. У той же час підприємства, що перебувають в стадії зрілості, більшої мірою повинні використовувати власний капітал
6. Коефіцієнт операційного левериджа. Зростання прибутку підприємства забезпечується спільним виявом ефекту операційного і фінансового левериджу. Тому підприємства із зростаючим обсягом реалізації продукції, які мають внаслідок галузевих особливостей її виробництва низький коефіцієнт операційного левериджа, можуть в набагато більшій мірі (при інших рівних умовах) збільшувати коефіцієнт фінансового левериджа, тобто використовувати велику частку позикових коштів в загальній сумі капіталу.
7. Відношення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори при оцінці кредитного рейтингу підприємства керуються своїми критеріями, не співпадаючими іноді з критеріями оцінки підприємством власної кредитоспроможності. У ряді випадків, незважаючи на високу фінансову стійкість підприємства, кредитори можуть керуватися й іншими критеріями, які формують його негативний
імідж, а відповідно знижують і реитинг.
9. Фінансовий менталітет власників -
менеджерів підприємства. Неприйняття високих рівнів ризиків формує консервативний підхід власників і менеджерів до фінансування розвитку підприємства, при якому його основу складає власний капітал. І навпаки, прагнення отримати високий прибуток на власний капітал, незважаючи на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства при якому позиковий капітал використовується в максимально можливому розмірі.
10. Рівень концентрації власного капіталу того, щоб зберегти фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний пакет акція або контрольний об’єм пайового внеску), власникам підприємства не хочеться залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, навіть незважаючи на сприятливі до цього передумови,
З урахуванням цих чинників управління структурою капіталу на підприємстві зводиться до двох основних напрямків:
- встановлення оптимальних для даного підприємства пропорцій використання власного і позикового капіталу;
- забезпечення залучення на підприємство необхідних видів і обсягів капіталу для досягнеш розрахункових показників його структури.
2. Управління залученням власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел здійснюється шляхом розробки емісійної політики або емісійного плану (плану залучення додаткового пайового капіталу).
Розробка політики емісії акцій охоплює наступні основні етапи:
дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії акцій;
визначення цілей емісії. У зв’язку з високою вартістю залучення власного капіталу із зовнішніх джерел цілі емісії повинні бути досить вагомими з позицій стратегічного розвитку підприємства і можливостей істотного підвищення його ринкової вартості в майбутньому;
визначення обсягу емісії. При визначенні обсягу емісії необхідно брати за основу раніше роз-
раховану потребу в залученні власного рахунок зовнішніх джерел;
- визначення номіналу, видів і кількості акцій, що емітуються. Номінал акцій визначається з урахуванням основних категорій майбутніх покупців. У процесі визначення видів акцій (простих привілейованих) встановлюється доцільність пуску привілейованих акцій; якщо такий визнаний доцільним, то встановлюється співвідношення простих і привілейованих акцій-
- оцінка вартості капіталу, що залучає Вона здійснюється за двома параметрами
а) передбачуваним рівнем дивідендів;
б) витратами з випуску акцій і розміщення. Розрахункова вартість капіталу, що залучався, зіставляється з фактичною середньозважено* вартістю капіталу і середнім рівнем ставки відсотка на ринку капіталу. Лише після цього приймається остаточне рішення про здійснення емісії акцій;
- визначення ефективних форм андеррайтингу;
3. Управління залученням позикового капітал за рахунок внутрішніх джерел зводиться в основному до прогнозування приросту суми внутрішньо кредиторської заборгованості нетоварного характеру. Такий прогноз необхідний для уточнення потреби в позиковому капіталі, що залучається із зовнішніх джерел.
4. Управління залученням позикового капіталу за рахунок зовнішніх джерел здійснюється за окремими видами цих джерел.
зіставлення умов можливого залучення окремих видів кредитів у різних банків;
забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту;
- забезпечення контролю за поточним обслужуванням банківського кредиту;
- забезпечення своєчасного і повного повернення основної суми боргу по банківських кредитах.
Розробка політики залучення товарного (комерційного) кредиту передбачає:
- формування принципів залучення товарного (комерційного) кредиту і визначення основних його видів;
- визначення середнього періоду використання товарного (комерційного) кредиту;
оптимізація умов залучення товарного (комерційного) кредиту;
мінімізацію вартості залучення товарного (комерційного) кредиту. По жодному комерційного кредиту вартість залучення не повинна пере
вищувати рівень ставки відсотка за короткостроковий банківський кредит з аналогічним періодом
забезпечення ефективного використання товарного (комерційного) кредиту;
- забезпечення своєчасних розрахунку товарному (комерційному) кредиту.
Облігації можуть випускатися підприємствами створеними в формі акціонерних або господарських товариств.
Залучення позикових фінансових ресурсів
шляхом випуску облігацій має наступні основні переваги:
- емісія облігацій не веде до втрати контролю над управлінням підприємством (як, наприклад у разі випуску акцій);
- облігації можуть бути випущені при відносно невисоких фінансових зобов'язаннях за відсотками, оскільки вони забезпечуються майном підприємства і мають пріоритет у задоволенні претензій по них у разі банкрутства підприємства;
- облігації мають більшу можливість поширення, чим акції підприємства, внаслідок меншого рівня ризику для інвесторів.
Разом з тим облігації мають і ряд недоліків:
- облігації не можуть бути випущені для формування статутного фонду і покриття збитків (в той час, як банківський або комерційний кредит можуть бути використані для подолання негативних слідків фінансової діяльності підприємства);
- емісія облігацій пов’язана з істотними витратами фінансових коштів і вимагає тривалого часу.
Використана література: Гончаров, А.Б. Інвестування: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - Х.: Видавничий Дім ’ІНЖЕК’, 2003. - 336 с. Укр.мова. / А Б Гончаров. — 2003. — іл.
