Сандровський К.К. Митне право Україні (2000)
2. Суб'єкти і об'єкт міжнародного митного права
З точки зору загальної теорії права поняття "суб'єкт права" хоча і пов'язано самим тісним чином з поняттям
"Суб'єкт правовідносин" (аж до нерідко зустрічається їх ототожнення), все ж відрізняється від останнього, про що буде сказано пізніше. Спочатку про сам понятті і видах суб'єктів міжнародного права взагалі і міжнародних ного митного права безпосередньо.
Відповідно до теорії права під суб'єктом права розуміється будь-який учасник правовідносини, тобто особа, яка є носієм певних прав та обов'язків і бере участь (що може брати участь) в певних суспільних відносинах, врегульованих нормами права (тобто у правовідносинах) саме як носія прав та обов'язків.
Це означає, що будь-який суб'єкт права: а) має права; б) несе обов'язки; в) відповідає за свої дії (або бездіяльність) відповідно до встановлених нормами права санкціями, тобто примусовими заходами, що робляться при відмову добровільно і сумлінно виконати свої зобов'язання перед зацікавленими сторонами. Здатність реально володіти цими якостями і тим самим виступати в якості суб'єктів права і називається правоздатністю, або правосуб'єктністю.
Виходячи з цього міжнародна правоздатність, або краще сказати - міжнародно-правова суб'єктність, - це здатність володіти правами і обов'язками (основними та похідними) та здійснювати їх у ході міжнародного спілкування. Хто, які саме діючі в міжнародному спілкуванні сили і організації вважаються суб'єктами міжнародного права - це визначається перш всього самою практикою міжнародного життя, реальною участю в міжнародних правовідносинах. Для деяких утворень, таких як народи і нації, що борються за створення власне державності, багато що у визнанні за ними міжнародної правосуб'єктності залежить від їх легітимації зі стороні ООН або інших авторитетних міжнародних організації У світлі розроблених цими організаціями в кінці 1991р. (У нових, не пов'язаних з деколонизацией умовах виникнення держав) міжнародних критеріїв державності на визнання в цій якості тим більше не можуть претендувати різного роду діючі всередині суверенними держав сепаратистські та вузьконаціоналістичних налаштовані угруповання, нерідко привласнюють собі право ви ступати від імені даної нації або народу в цілому.
Ці критерії зводяться до того, що проголосив свою незалежність держава має виконати всі умови, схвалені на засіданні міністрів закордонних справ країн Європейського співтовариства в Брюсселі. Таких умов п'ять: а) дотримання демократії, б) дотримання прав людини; в) гарантії прав національних меншин; г) визнання существуюших кордонів; д) дозвіл спірних питань мирним шляхом, за допомогою переговорів. Як було заявлено, ці умови єдині для всіх, у тому числі для республік колишньої Югославії та колишнього Союзу РСР.
Стурбованість міжнародного співтовариства з цього приводу чітко звучить, наприклад, у доповіді Генерального секретаря ООН Раді Безпеки в 1992 р.: "Якщо кожна етнічна, релігійна або мовна група буде претендувати на державність, то не буде межі дробленню, а загальний мир, безпека, економічне благополуччя стануть ще більш важкодосяжним метою ".
По суті про те ж йшлося на засіданні робочої групи ООН при розгляді проекту декларації про статус корінних народів. Делегація Канади тоді заявила, що вона "визнає, що народи-аборигени мають невід'ємне право на самовизначення ", хоча в заяві є застереження: констатація такого права" не може бути використана для виправдання будь-якої дії, що призвело б до розчленування або нанесення збитку територіальної цілісності або політичної єдності суверенних і незалежних країн ". Прихований підтекст цієї заяви пояснюється занепокоєнням федеральних властей Канади, що походить від загрози сепаратизму в Квебеку, і не пов'язаний з турботою про права аборигенів. Цікаво, що проти відділення Квебека від Канади виступили на референдумі індіанці-крики, проживають на півострові Лабрадор. Рада криків Північного Квебеку отримав статус неурядової організації при ООН.
Повернімося, однак, до розпочатого вище розмови про відмінності між поняттями "суб'єкт права "і" суб'єкт правоотшенія "стосовно до права міжнародного. Пері ширше за змістом, ніж друге, оскільки воно передбачає наділення даного освіти такими якостями які забезпечують йому і реальну участь і потенційну можливість участі в будь-яких правовідносинах. У цей сенсі суб'єкт права є абстрактним, збірним поняттям, тоді як суб'єкт правовідносини - це завжди реальний учасник конкретного правовідносини. Можна сказати і так, що суб'єкт права завжди може бути учасником правовідносини, його суб'єктом, але не навпаки.
Справа в тому, що в міжнародному праві є суб'єкти першого, вищого порядку, беруть участь в міжнародних правовідносинах не тільки в якості керуються вже прийнятими нормами міжнародного права, але здатні бути і творцями цих норм, тобто ними самими узгоджених і прийнятих. По суті справи, такими є лише держави та міжнародні міжурядові організації. Решта - це суб'єкти права другого порядку, безпосередньо в міжнародному нормотворчості не беруть участь. Вони можуть бути суб'єктами конкретних міжнародних правовідносин лише як сторін, керуються вже діючими 'нормами. Серед таких учасників можуть бути і неурядові міжнародні організації, юридичні та фізичні особи, корпорації та ін
У недавньому минулому, як і взагалі в історії, в міжнародному праві виступали поряд з суверенними державам як основними, що володіють повною міжнародно-правової суб'єктності, і такі утворення, які користується обмеженою правоздатністю, держави невпевнені, залежні від своїх (тепер вже колишніх) метрополія Це такі форми залежності, як міжнародний протекторат (свого часу Англії - над Єгиптом, Франції - на »Марокко і Тунісом), васалітет (в залишковій формі це сучасна Андорра), система міжнародного мандата (на приклад, ліквідований в 1947 р. Генеральною Асамблеї ООН британський мандат на територію Палестини), що пішла в минуле система міжнародної опіки, режим капітуляції і т.д.
У доктрині і практиці міжнародного права немає однозначної відповіді на питання про те, чи володіють підлозі суверенні або взагалі не мають суверенітету держави правом на участь на міжнародних правовідносинах, у тому числі в зовнішніх зносинах, в міждержавних митних справах і д.р.
Що стосується права на міжнародне представництво, тобто на прийом і призначення дипломатичних представників і консулів, на укладення міжнародних договорів, то заслуговує на увагу, наприклад, думка Е. Сато, автора відомої в дипломатичному світі монографії: "обдають чи Правом посольства полусуверенние держави - це вирішується в залежності від тієї чи іншої форми зв'язку між такою державою і державою-сюзереном, а іноді спеціальним договором. Право посилати дипломатичних представників, не рівнозначно праву укладати договори. Наприклад, Єгипет, поки він перебував під сюзеренітетом Туреччини, користувався правом укладати з іноземними державами торговельні договори, але не мав права утримувати постійні місії ".
Погоджуючись з Е. Сато в цілому, необхідно все ж відзначити деяку штучність в протиставленні їм права посилати дипломатичних представників праву укладати договори. Разом узяті, вони і створюють те, що іменується правом на участь у міжнародному спілкуванні.
Україна, до речі, користувалася одночасно і тим, і іншим правом в той період її історії, коли вона була у васальній залежності спочатку від Литви і Польщі (з кінця XIV до середини XVII ст.), а потім і від Росії - за умовами договору 1654 р. - аж до останньої чверті XVIII ст., коли вона під найменуванням Малоросії була включена до складу Російської імперії і припинила своє існування як окремий державний організм. Сучасні оцінки природи відносин між Україною і Росією за умовами акта 1654 значно різняться у вітчизняній та зарубіжній літературі. Проілюструємо це лише двома прикладами. І.П. Сафронова і Л.А. Зайцев, І наприклад, стверджують однозначно: "Отже, за договором 1654 р. Україна увійшла у підданство до России Як васальна держава "22. У той же час професор російської та східноєвропейської історії Вільного університету в Берліні Ханс Йоахім Торк в статті, що увійшла в видану в 1992 р. в Канаді колективну монографію, пише, що відносно Переяславської угоди 1654 р. існує принаймні 7 різних трактувань - тимчасовий союз; особиста унія; реальна унія; васалітет; протекторат; автономія; об'єднання з Російською державою. Власна ж позиція німецького дослідника з цього приводу полягає в тому, що відносини того часу між двома державами зводилися до формули "взаємної стриманості": ні бажання мати "братський союз" з боку України, ні прагнення до "імперіалізму" з боку Росії не були панівними тенденціями в їх відносинах в XVII В.23 В даному випадку важливо підкреслити, що Україні саме того часу поряд з підтриманням дипломатичних і договірних зв'язків з іноземними державами (особливо в перші роки гетьманства Богдана Хмельницького) виступала як суб'єкт міжнародного права, хоча і не суверенний, але мав протягом 100 років (до 1754 р.) свою митну систему.
Як писав Д.І. Дорошенко, автор ряду праць з історії України, зберігся універсал Б. Хмельницького 1654 року, "... в якому доручається організуваті митно праворуч на границях України (турецькій и московській) Остапові Астаматієві, пізнішому діпломатові Дорошенка, й Установлюються таксі митних оплат, так званої "Індукті", з привізного крам ... митні побори на границях и доходи з оренда гарячих напоїв приносили Українському державному скарбові 100 000 червоних золотих річно ... Поборці державних прібутків називається індукторамі, або екзакторамі. Їм здавалось від Уряду старцювання митних та горілчаніх поборів "2". В даному випадку важливо відзначити не стільки сама наявність в Україну того часу власної митної служби скільки стоїть за цим стан міждержавних відносин між нею і суміжними державами, особливо Росією. Крім Д.І. Дорошенко найбільш виразно про це говорить у своїй роботі інший представник української післяреволюційної еміграції - проф. А.І. Яковлєв '"... Не зважаючі на наступні Порушення Москвою умов договору 1654 р. та обмеження прав України, московський уряд усе ж таки трактував Прикрашу Як окрему державу ... Що року 1654 не сталося Приєднання України до Московської держави та Що Україна Як Була, так и залишилась Конвенцію Ради Європи державою, про Це свідчать Іще факти зносин Москви з Україною через взаємне вісілання посольств и послів та через Московський Посольській наказ, пізніше через Колегію ЗАКОРДОННИХ справ, отже шляхом міждержавніх відносін, при помочі Якого Москва знос з іншімі чужоземнімі державами. Про Це кож свідчать и Такі факти: перше, Протяг ста РОКІВ після договору 1654 р. Україна існувала и трактувалася Як незалежна від Москви автономна державно-господарська одиниця з Конвенцію Ради Європи від Москви господарсько системою и політікою, самостійнімі торговельний шляхами, закордонний ринку збуту й привозу; одному, Між Україною та Москвою існував державний кордон, прікордонні мітніці (до 1754 p.), Збирай мито з московських купців Нарівні з чужоземнімі, а з іншого боку, заборонявший Українським купцям Вільно торгуваті в московській державі "25.
Таким чином, будучи з середини XVII до середини XVIII ст. суб'єктом міжнародного права, Україні одночасно була, як сказали б ми зараз, і суб'єктом міжнародного митного (тоді ще не сформувався) права, і перестала бути в цій якості лише з 1754 р. У цитованій вище роботі А.І. Яковлева читаємо: "15 липня 1754 р. несподівано для гетьмана (Кирила Розумовського. - К.С.)
російський Сенат скасував кордон Між Україною и Московсько державою, зачин прікордонні мітніці та заразом щ скасував и митні доходи (індукту та евекти), розтягнувші на Україну загальноросійську митно систему. Цімі розпорядженням Було зніщено Один із важлівішіх правних елементів ДЕРЖАВНОЇ автономії України - самостійну митно систему на окремій від России державній теріторії ".
Таким чином, основний зміст наведених вище положень зводиться до того, що і не будучи суверенною незалежною державою, України в розглянутий період все ж була суб'єктом міжнародного митного права. Дещо інше становище мають такі не суверенні утворення, які, не будучи суб'єктами міжнародного права, можуть у певних випадках бути суб'єктами міжнародних правовідносин, в тому числі і митних. Так, за часів колоніалізму держави-метрополії часто домагалися включення в багатосторонні договори по різних питань положень про поширення дії цих договорів на території, за міжнародні відносини яких вони несуть відповідальність. В результаті несамоуправляющиеся території могли "підключатися" до митних територіями країн-метрополій і складати разом з ними єдиний митний простір. Окремі такого роду приклади спостерігаються і в даний час. Це Франція та її заморські департаменти: Гваделупа, Мартініка, Гвіана і Реюньон; Португалія з її Азорськими островами і мадерою; Великобританія з її Англо-Нормандських островах і островом Мен, і деякі інші.
Втім, наведене вище положення про розмежування понять "суб'єкти права" і "суб'єкти правовідносин ", що зустрічається в теорії права, досить умовно. Іноді "суб'єкти правовідносин ", як ми бачили на прикладі України, навіть не будучи ще незалежними державами, виступають як суб'єкти міжнародного права. Крім того, з учасників міжнародних правовідносин (суб'єктів, так би мовити, другого, перехідного до першого, порядку), вони з часом поступово переходять в розряд держав повністю суверенних, незалежних. Приклад тому - ще одна морська територія Франції - Нова Каледонія, з копой в травні 1998 р. французький прем'єр-міністр підписав договір передбачає повну незалежність країни після референдуму, провести який передбачається в 20-річний перехідний період.
У міжнародному митному праві на основі розроблених під егідою ЮНКТАД принципів існує система узагальнених тарифних преференцій, покликана сприяти економічному розвитку більшості країн світу (серед них і 12 нових незалежних держав з числа колишніх союзних республік у складі СРСР). Ця система охоплює як незалежні держави, так і залежні і керовані території (їх на 1 січня 1995 р. налічувалося 25), за зовнішні зносини яких повністю або частково відповідальні держави - члени Європейського Союзу, а також деякі інші держави (США, Австралія, Нова Зеландія).
Подібні несамоуправляющиеся території беруть участь в міжнародних митних відносинах не тільки як бенефіціарії (одержувачі митних преференцій), а й в якості членів деяких регіональних економічних організацій - поряд з їх незалежними суверенними державами-членами. Так, в Організації східно-карибських держав, договір про створення якої було підписано 18 червня 1981 р., в числі семи її членів шести нині вже незалежних держав (Антигуа і Барбуда, Домініка, Гренада, Сент-Крістофер і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадини, усі вони також і члени ООН), а сьомий - Монсеррат - поки що залежна територія, за зовнішні зносини якої відповідальна Великобританія, так само як і за Британські Віргінські Острови. Однак останні є тільки асоційованим членом названої організації. Цікаво відзначити, що ще в 1966 м. Навітряні і Підвітряні Острови об'єдналися в адміністративно-правовому плані в організацію, що отримала найменування Рада міністрів Асоціації держав Вест-Індії (WISA), хоча розташовані в той час на них перераховані вище держави були ще в тій чи іншій формі колоніальними володіннями Великобританії, а Монсеррат і залишився таким. У червні 1968 р. поряд з WISA була створена субрегіональна організація Східно-Карибський Загальний Ринок. Щ Злиття WISA і Східно-Карибського Загального Ринку в 1981 р. і призвело до появи Організації Східно-Карибських Держав (OECS).
Таким чином, приклад з Монсеррато зайвий раз свідчить про те, що й не досягли ще незалежності країни і території можуть бути членами (причому повноправними) міжнародних організацій, в даному випадку OECS, а разом з тим і бути суб'єктом складаються в її рамках міждержавних митних відносин.
Характеризуються ці відносини тем, зокрема, що в результаті ліквідації з 1 Січень 1988 всіх торгових бар'єрів всередині OECS, включаючи імпортні мита, обсяг торгівлі країн-учасниць зріс з 8,5 млн. дол. в 1980 р. до 35,9 млн дол. в 1992 г.28
В цілому можна вважати практику членства несуверенних поки ще держав у міжнародних організаціях досить стійкою. Ще за часів Ліги Націй її членами були британські домініони: Канада, Нова Зеландія, Австралійський союз, Південно-Африканський союз, Індія. Всі вони стали також початковими членами ООН.
Суб'єктами міжнародного митного права можуть бути також (крім розглянутих вище держав - суверенних і знаходяться в тій чи іншій формі залежності, міжнародних організацій, народів і націй, ще тільки відстоюють свою державність, якщо вони відповідають існуючим на цей рахунок критеріям легітимності) і деякі державно-подібні утворення, так звані вільні міста, освіти, мають особливий міжнародно-правовий статус (який був встановлений в свій час для Західного Берліна чи передбачений в 1947 р. для Єрусалима), Ватикан і ін
До них належав і Данциг, який за Версальським мирним договором мав спеціальний міжнародно-правовий статус "вільної держави" (з 1920 по 1939 р.). Тут з точки зору митних відносин подібна до розглянутими вище ситуація: Польща також відала зовнішніми зносинами Данцига і він до Другої світової війни утворював з Польщею єдину митну територію. У 1945 р. Данциг увійшов до складу відродженої Польщі (нині це місто і порт Гданськ).
Завершуючи розмову про суб'єктів міжнародного митного права, можна констатувати, що практично всі з звичайно визнаних у цій якості суб'єктів міжнародного права тим самим одночасно є і суб'єктами міжнародного митного права. Але точно так само, як в міжнародному праві взагалі, в тій його частині, яка іменується міжнародним митним правом, є суб'єкти первинні, основні, суверенні (держави), є суб'єкти та несуверенних, похідні або володіють лише деякими властивостями правосуб'єктності (всі інші).
Різниця між суб'єктами можна бачити і в наступному: якщо розглядати їх як освіти, здатні створювати норми міжнародного митного права, то коло його суб'єктів обмежується лише двома видами-державами та міжнародними міжурядовими організаціями. А ось суб'єктами конкретних міжнародних митних правовідносин можуть бути як загальновизнані і стандартні суб'єкти міжнародного права, так і (в якості сторін, лише керуються вже діючими нормами міжнародного митного права) інші учасники, в тому числі неурядові міжнародні організації, юридичні та фізичні особи, корпорації.
Тепер про об'єкт міжнародного митного права. З загальнофілософської точки зору об'єкт - це те, що протистоїть суб'єкту і є предметом впливу з його боку. Іншими словами, під об'єктом розуміється сфера додатка предметно-практичної або пізнавальної Діяльності. У юридичній ж науці категорія об'єкта Не зв'язується з самим суб'єктом, а розуміється як його співвідношення з правами та обов'язками суб'єкта в правовідносинах, тобто громадському відношенні, врегульованому
нормами права.
Відповідно під об'єктом міжнародного митного права розуміється все те, на що спрямована дія його норм. Так чи інакше йдеться про вплив, нормативному впливі міжнародного права, яке за допомогою відповідних його принципів і норм регулює офіційні (владного характеру) відносини між державами (та іншими суб'єктами міжнародного права) по представництву і захисту їх прав та захищаються правом інтересів в області митних питань.
При цьому слід зазначити, що найчастіше під об'єктом міжнародного митного права розуміються міждержавні відносини по всьому колу питань митного характеру - і власне митні (наприклад, договірні відносини з приводу спрощення та гармонізацію митних процедур, що стосуються пропуску через митний кордон фізичних осіб, вантажів, транспортних засобів і різного роду предметів і цінностей), і відносини, що безпосередньо з ними пов'язані - що стосуються, наприклад, правового режиму державного (а значить і митної) території та межі, або відносини між державами в області надання дипломатичних привілеїв та імунітетів, серед яких, як відомо, передбачені також митні пільги і вилучення.
Іноді в літературі поряд з поняттям об'єкта міжнародного права як усього того, на що спрямована дія його норм, вказується і те, що таким об'єктом виступають матеріальні та нематеріальні блага, дії або утримання від дій. Видається, що тут мова йде таки про двох аспектах даного явища. Вони, звичайно, взаємопов'язані, але в першому випадку ключовим словом в понятті об'єкта є "стосунки", а в другому - "блага". Відповідно в першому випадку мова йде про об'єкт міжнародного (в даному разі митного) права, а в другому - про предмет міжнародно-правового відносини, під яким розуміється все те, з приводу чого сторони вступають в правовідносини.
Зауважимо, що дане питання по-різному висвітлюється в літературі. Можна виділити по Принаймні два підходи до його вирішення: а) під об'єктом одні автори розуміють поведінка учасників правовідносин - в нашому випадку держав; б) інші таким об'єктом вважають, як було зазначено, матеріальні та нематеріальні блага, інтереси уповноважених осіб (утворень в міжнародному праві).
Визначаючи об'єкт ключовим словом "стосунки", не слід у той же час забувати, що відносини між державами - це не самоціль. Вступаючи в відносини, держави завжди до чогось прагнуть, розраховують отримати блага для себе, задовольнити таким способом свої потреби, захистити інтереси держав або охоронювані ними інтереси своїх громадян - фізичних та юридичних осіб.
І все ж головне при цьому саме відносини як акти свідомого, вольового характеру, що характеризують поведінку суб'єктів, на які і впливає право. Самі по собі права і обов'язки, що розглядаються як потенційно існуючі, не впливають на поведінку їх носіїв, суб'єктів. Тільки коли в процесі відбувається "зчеплення" цих прав і обов'язків з суспільними відносинами, врегульованими нормами права, настає "момент істини" у праві, яким і є поняття його об'єкта. Як зазначає професор І.І. Лукашук, "об'єкту належить визначальна роль щодо природи, змісту та механізму дії міжнародного права. В цьому знаходить вираз загальна закономірність відповідності керуючої системи системі керованою. Міжнародне право є елементом системи управління міжнародними відносинами, які виступають як система керована. Не суспільство створюється правом, а суспільство створює право для обслуговування своїх інтересів "(курсив І.І. Лукашука).
На відміну ж від об'єкта існує поняття предмета міжнародного митного права. Тут ключові слова - 'те, з приводу чого "сторони вступають в міжнародні митні правовідносини. Таким предметом регулювання в даній сфері міжнародних відносин будуть становище і діяльність відповідних органів держав, наприклад делегацій, які формуються з членів керівництва національних митних адміністрацій для проведення переговорів і укладання договорів, що стосуються різних сторін співробітництва держав з митних питань. В ході функціонування цих органів держави-контрагенти прагнуть досягти для себе дипломатичним шляхом певних благ, вигод як матеріального, так і нематеріального (перш за все політичного) характеру. Предметом міжнародного (митного характеру) правовідносини будуть вже конкретні дії з приводу, припустимо, співпраці і взаємодопомоги в боротьбі з митними правопорушеннями. Предметом правовідносини в міжнародному митному праві можуть бути також очікувані блага матеріального характеру - при ув'язненні, наприклад, торговельно-економічної угоди про надання режиму найбільшого сприяння, коли застосовуються пільгові ставки митної мита при ввезенні товарів на митну територію договірних сторін.
"Суб'єкт правовідносин" (аж до нерідко зустрічається їх ототожнення), все ж відрізняється від останнього, про що буде сказано пізніше. Спочатку про сам понятті і видах суб'єктів міжнародного права взагалі і міжнародних ного митного права безпосередньо.
Відповідно до теорії права під суб'єктом права розуміється будь-який учасник правовідносини, тобто особа, яка є носієм певних прав та обов'язків і бере участь (що може брати участь) в певних суспільних відносинах, врегульованих нормами права (тобто у правовідносинах) саме як носія прав та обов'язків.
Це означає, що будь-який суб'єкт права: а) має права; б) несе обов'язки; в) відповідає за свої дії (або бездіяльність) відповідно до встановлених нормами права санкціями, тобто примусовими заходами, що робляться при відмову добровільно і сумлінно виконати свої зобов'язання перед зацікавленими сторонами. Здатність реально володіти цими якостями і тим самим виступати в якості суб'єктів права і називається правоздатністю, або правосуб'єктністю.
Виходячи з цього міжнародна правоздатність, або краще сказати - міжнародно-правова суб'єктність, - це здатність володіти правами і обов'язками (основними та похідними) та здійснювати їх у ході міжнародного спілкування. Хто, які саме діючі в міжнародному спілкуванні сили і організації вважаються суб'єктами міжнародного права - це визначається перш всього самою практикою міжнародного життя, реальною участю в міжнародних правовідносинах. Для деяких утворень, таких як народи і нації, що борються за створення власне державності, багато що у визнанні за ними міжнародної правосуб'єктності залежить від їх легітимації зі стороні ООН або інших авторитетних міжнародних організації У світлі розроблених цими організаціями в кінці 1991р. (У нових, не пов'язаних з деколонизацией умовах виникнення держав) міжнародних критеріїв державності на визнання в цій якості тим більше не можуть претендувати різного роду діючі всередині суверенними держав сепаратистські та вузьконаціоналістичних налаштовані угруповання, нерідко привласнюють собі право ви ступати від імені даної нації або народу в цілому.
Ці критерії зводяться до того, що проголосив свою незалежність держава має виконати всі умови, схвалені на засіданні міністрів закордонних справ країн Європейського співтовариства в Брюсселі. Таких умов п'ять: а) дотримання демократії, б) дотримання прав людини; в) гарантії прав національних меншин; г) визнання существуюших кордонів; д) дозвіл спірних питань мирним шляхом, за допомогою переговорів. Як було заявлено, ці умови єдині для всіх, у тому числі для республік колишньої Югославії та колишнього Союзу РСР.
Стурбованість міжнародного співтовариства з цього приводу чітко звучить, наприклад, у доповіді Генерального секретаря ООН Раді Безпеки в 1992 р.: "Якщо кожна етнічна, релігійна або мовна група буде претендувати на державність, то не буде межі дробленню, а загальний мир, безпека, економічне благополуччя стануть ще більш важкодосяжним метою ".
По суті про те ж йшлося на засіданні робочої групи ООН при розгляді проекту декларації про статус корінних народів. Делегація Канади тоді заявила, що вона "визнає, що народи-аборигени мають невід'ємне право на самовизначення ", хоча в заяві є застереження: констатація такого права" не може бути використана для виправдання будь-якої дії, що призвело б до розчленування або нанесення збитку територіальної цілісності або політичної єдності суверенних і незалежних країн ". Прихований підтекст цієї заяви пояснюється занепокоєнням федеральних властей Канади, що походить від загрози сепаратизму в Квебеку, і не пов'язаний з турботою про права аборигенів. Цікаво, що проти відділення Квебека від Канади виступили на референдумі індіанці-крики, проживають на півострові Лабрадор. Рада криків Північного Квебеку отримав статус неурядової організації при ООН.
Повернімося, однак, до розпочатого вище розмови про відмінності між поняттями "суб'єкт права "і" суб'єкт правоотшенія "стосовно до права міжнародного. Пері ширше за змістом, ніж друге, оскільки воно передбачає наділення даного освіти такими якостями які забезпечують йому і реальну участь і потенційну можливість участі в будь-яких правовідносинах. У цей сенсі суб'єкт права є абстрактним, збірним поняттям, тоді як суб'єкт правовідносини - це завжди реальний учасник конкретного правовідносини. Можна сказати і так, що суб'єкт права завжди може бути учасником правовідносини, його суб'єктом, але не навпаки.
Справа в тому, що в міжнародному праві є суб'єкти першого, вищого порядку, беруть участь в міжнародних правовідносинах не тільки в якості керуються вже прийнятими нормами міжнародного права, але здатні бути і творцями цих норм, тобто ними самими узгоджених і прийнятих. По суті справи, такими є лише держави та міжнародні міжурядові організації. Решта - це суб'єкти права другого порядку, безпосередньо в міжнародному нормотворчості не беруть участь. Вони можуть бути суб'єктами конкретних міжнародних правовідносин лише як сторін, керуються вже діючими 'нормами. Серед таких учасників можуть бути і неурядові міжнародні організації, юридичні та фізичні особи, корпорації та ін
У доктрині і практиці міжнародного права немає однозначної відповіді на питання про те, чи володіють підлозі суверенні або взагалі не мають суверенітету держави правом на участь на міжнародних правовідносинах, у тому числі в зовнішніх зносинах, в міждержавних митних справах і д.р.
Що стосується права на міжнародне представництво, тобто на прийом і призначення дипломатичних представників і консулів, на укладення міжнародних договорів, то заслуговує на увагу, наприклад, думка Е. Сато, автора відомої в дипломатичному світі монографії: "обдають чи Правом посольства полусуверенние держави - це вирішується в залежності від тієї чи іншої форми зв'язку між такою державою і державою-сюзереном, а іноді спеціальним договором. Право посилати дипломатичних представників, не рівнозначно праву укладати договори. Наприклад, Єгипет, поки він перебував під сюзеренітетом Туреччини, користувався правом укладати з іноземними державами торговельні договори, але не мав права утримувати постійні місії ".
Погоджуючись з Е. Сато в цілому, необхідно все ж відзначити деяку штучність в протиставленні їм права посилати дипломатичних представників праву укладати договори. Разом узяті, вони і створюють те, що іменується правом на участь у міжнародному спілкуванні.
Україна, до речі, користувалася одночасно і тим, і іншим правом в той період її історії, коли вона була у васальній залежності спочатку від Литви і Польщі (з кінця XIV до середини XVII ст.), а потім і від Росії - за умовами договору 1654 р. - аж до останньої чверті XVIII ст., коли вона під найменуванням Малоросії була включена до складу Російської імперії і припинила своє існування як окремий державний організм. Сучасні оцінки природи відносин між Україною і Росією за умовами акта 1654 значно різняться у вітчизняній та зарубіжній літературі. Проілюструємо це лише двома прикладами. І.П. Сафронова і Л.А. Зайцев, І наприклад, стверджують однозначно: "Отже, за договором 1654 р. Україна увійшла у підданство до России Як васальна держава "22. У той же час професор російської та східноєвропейської історії Вільного університету в Берліні Ханс Йоахім Торк в статті, що увійшла в видану в 1992 р. в Канаді колективну монографію, пише, що відносно Переяславської угоди 1654 р. існує принаймні 7 різних трактувань - тимчасовий союз; особиста унія; реальна унія; васалітет; протекторат; автономія; об'єднання з Російською державою. Власна ж позиція німецького дослідника з цього приводу полягає в тому, що відносини того часу між двома державами зводилися до формули "взаємної стриманості": ні бажання мати "братський союз" з боку України, ні прагнення до "імперіалізму" з боку Росії не були панівними тенденціями в їх відносинах в XVII В.23 В даному випадку важливо підкреслити, що Україні саме того часу поряд з підтриманням дипломатичних і договірних зв'язків з іноземними державами (особливо в перші роки гетьманства Богдана Хмельницького) виступала як суб'єкт міжнародного права, хоча і не суверенний, але мав протягом 100 років (до 1754 р.) свою митну систему.
Як писав Д.І. Дорошенко, автор ряду праць з історії України, зберігся універсал Б. Хмельницького 1654 року, "... в якому доручається організуваті митно праворуч на границях України (турецькій и московській) Остапові Астаматієві, пізнішому діпломатові Дорошенка, й Установлюються таксі митних оплат, так званої "Індукті", з привізного крам ... митні побори на границях и доходи з оренда гарячих напоїв приносили Українському державному скарбові 100 000 червоних золотих річно ... Поборці державних прібутків називається індукторамі, або екзакторамі. Їм здавалось від Уряду старцювання митних та горілчаніх поборів "2". В даному випадку важливо відзначити не стільки сама наявність в Україну того часу власної митної служби скільки стоїть за цим стан міждержавних відносин між нею і суміжними державами, особливо Росією. Крім Д.І. Дорошенко найбільш виразно про це говорить у своїй роботі інший представник української післяреволюційної еміграції - проф. А.І. Яковлєв '"... Не зважаючі на наступні Порушення Москвою умов договору 1654 р. та обмеження прав України, московський уряд усе ж таки трактував Прикрашу Як окрему державу ... Що року 1654 не сталося Приєднання України до Московської держави та Що Україна Як Була, так и залишилась Конвенцію Ради Європи державою, про Це свідчать Іще факти зносин Москви з Україною через взаємне вісілання посольств и послів та через Московський Посольській наказ, пізніше через Колегію ЗАКОРДОННИХ справ, отже шляхом міждержавніх відносін, при помочі Якого Москва знос з іншімі чужоземнімі державами. Про Це кож свідчать и Такі факти: перше, Протяг ста РОКІВ після договору 1654 р. Україна існувала и трактувалася Як незалежна від Москви автономна державно-господарська одиниця з Конвенцію Ради Європи від Москви господарсько системою и політікою, самостійнімі торговельний шляхами, закордонний ринку збуту й привозу; одному, Між Україною та Москвою існував державний кордон, прікордонні мітніці (до 1754 p.), Збирай мито з московських купців Нарівні з чужоземнімі, а з іншого боку, заборонявший Українським купцям Вільно торгуваті в московській державі "25.
Таким чином, будучи з середини XVII до середини XVIII ст. суб'єктом міжнародного права, Україні одночасно була, як сказали б ми зараз, і суб'єктом міжнародного митного (тоді ще не сформувався) права, і перестала бути в цій якості лише з 1754 р. У цитованій вище роботі А.І. Яковлева читаємо: "15 липня 1754 р. несподівано для гетьмана (Кирила Розумовського. - К.С.)
російський Сенат скасував кордон Між Україною и Московсько державою, зачин прікордонні мітніці та заразом щ скасував и митні доходи (індукту та евекти), розтягнувші на Україну загальноросійську митно систему. Цімі розпорядженням Було зніщено Один із важлівішіх правних елементів ДЕРЖАВНОЇ автономії України - самостійну митно систему на окремій від России державній теріторії ".
Таким чином, основний зміст наведених вище положень зводиться до того, що і не будучи суверенною незалежною державою, України в розглянутий період все ж була суб'єктом міжнародного митного права. Дещо інше становище мають такі не суверенні утворення, які, не будучи суб'єктами міжнародного права, можуть у певних випадках бути суб'єктами міжнародних правовідносин, в тому числі і митних. Так, за часів колоніалізму держави-метрополії часто домагалися включення в багатосторонні договори по різних питань положень про поширення дії цих договорів на території, за міжнародні відносини яких вони несуть відповідальність. В результаті несамоуправляющиеся території могли "підключатися" до митних територіями країн-метрополій і складати разом з ними єдиний митний простір. Окремі такого роду приклади спостерігаються і в даний час. Це Франція та її заморські департаменти: Гваделупа, Мартініка, Гвіана і Реюньон; Португалія з її Азорськими островами і мадерою; Великобританія з її Англо-Нормандських островах і островом Мен, і деякі інші.
Втім, наведене вище положення про розмежування понять "суб'єкти права" і "суб'єкти правовідносин ", що зустрічається в теорії права, досить умовно. Іноді "суб'єкти правовідносин ", як ми бачили на прикладі України, навіть не будучи ще незалежними державами, виступають як суб'єкти міжнародного права. Крім того, з учасників міжнародних правовідносин (суб'єктів, так би мовити, другого, перехідного до першого, порядку), вони з часом поступово переходять в розряд держав повністю суверенних, незалежних. Приклад тому - ще одна морська територія Франції - Нова Каледонія, з копой в травні 1998 р. французький прем'єр-міністр підписав договір передбачає повну незалежність країни після референдуму, провести який передбачається в 20-річний перехідний період.
У міжнародному митному праві на основі розроблених під егідою ЮНКТАД принципів існує система узагальнених тарифних преференцій, покликана сприяти економічному розвитку більшості країн світу (серед них і 12 нових незалежних держав з числа колишніх союзних республік у складі СРСР). Ця система охоплює як незалежні держави, так і залежні і керовані території (їх на 1 січня 1995 р. налічувалося 25), за зовнішні зносини яких повністю або частково відповідальні держави - члени Європейського Союзу, а також деякі інші держави (США, Австралія, Нова Зеландія).
Подібні несамоуправляющиеся території беруть участь в міжнародних митних відносинах не тільки як бенефіціарії (одержувачі митних преференцій), а й в якості членів деяких регіональних економічних організацій - поряд з їх незалежними суверенними державами-членами. Так, в Організації східно-карибських держав, договір про створення якої було підписано 18 червня 1981 р., в числі семи її членів шести нині вже незалежних держав (Антигуа і Барбуда, Домініка, Гренада, Сент-Крістофер і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадини, усі вони також і члени ООН), а сьомий - Монсеррат - поки що залежна територія, за зовнішні зносини якої відповідальна Великобританія, так само як і за Британські Віргінські Острови. Однак останні є тільки асоційованим членом названої організації. Цікаво відзначити, що ще в 1966 м. Навітряні і Підвітряні Острови об'єдналися в адміністративно-правовому плані в організацію, що отримала найменування Рада міністрів Асоціації держав Вест-Індії (WISA), хоча розташовані в той час на них перераховані вище держави були ще в тій чи іншій формі колоніальними володіннями Великобританії, а Монсеррат і залишився таким. У червні 1968 р. поряд з WISA була створена субрегіональна організація Східно-Карибський Загальний Ринок. Щ Злиття WISA і Східно-Карибського Загального Ринку в 1981 р. і призвело до появи Організації Східно-Карибських Держав (OECS).
Таким чином, приклад з Монсеррато зайвий раз свідчить про те, що й не досягли ще незалежності країни і території можуть бути членами (причому повноправними) міжнародних організацій, в даному випадку OECS, а разом з тим і бути суб'єктом складаються в її рамках міждержавних митних відносин.
Характеризуються ці відносини тем, зокрема, що в результаті ліквідації з 1 Січень 1988 всіх торгових бар'єрів всередині OECS, включаючи імпортні мита, обсяг торгівлі країн-учасниць зріс з 8,5 млн. дол. в 1980 р. до 35,9 млн дол. в 1992 г.28
В цілому можна вважати практику членства несуверенних поки ще держав у міжнародних організаціях досить стійкою. Ще за часів Ліги Націй її членами були британські домініони: Канада, Нова Зеландія, Австралійський союз, Південно-Африканський союз, Індія. Всі вони стали також початковими членами ООН.
До них належав і Данциг, який за Версальським мирним договором мав спеціальний міжнародно-правовий статус "вільної держави" (з 1920 по 1939 р.). Тут з точки зору митних відносин подібна до розглянутими вище ситуація: Польща також відала зовнішніми зносинами Данцига і він до Другої світової війни утворював з Польщею єдину митну територію. У 1945 р. Данциг увійшов до складу відродженої Польщі (нині це місто і порт Гданськ).
Завершуючи розмову про суб'єктів міжнародного митного права, можна констатувати, що практично всі з звичайно визнаних у цій якості суб'єктів міжнародного права тим самим одночасно є і суб'єктами міжнародного митного права. Але точно так само, як в міжнародному праві взагалі, в тій його частині, яка іменується міжнародним митним правом, є суб'єкти первинні, основні, суверенні (держави), є суб'єкти та несуверенних, похідні або володіють лише деякими властивостями правосуб'єктності (всі інші).
Різниця між суб'єктами можна бачити і в наступному: якщо розглядати їх як освіти, здатні створювати норми міжнародного митного права, то коло його суб'єктів обмежується лише двома видами-державами та міжнародними міжурядовими організаціями. А ось суб'єктами конкретних міжнародних митних правовідносин можуть бути як загальновизнані і стандартні суб'єкти міжнародного права, так і (в якості сторін, лише керуються вже діючими нормами міжнародного митного права) інші учасники, в тому числі неурядові міжнародні організації, юридичні та фізичні особи, корпорації.
Тепер про об'єкт міжнародного митного права. З загальнофілософської точки зору об'єкт - це те, що протистоїть суб'єкту і є предметом впливу з його боку. Іншими словами, під об'єктом розуміється сфера додатка предметно-практичної або пізнавальної Діяльності. У юридичній ж науці категорія об'єкта Не зв'язується з самим суб'єктом, а розуміється як його співвідношення з правами та обов'язками суб'єкта в правовідносинах, тобто громадському відношенні, врегульованому
нормами права.
Відповідно під об'єктом міжнародного митного права розуміється все те, на що спрямована дія його норм. Так чи інакше йдеться про вплив, нормативному впливі міжнародного права, яке за допомогою відповідних його принципів і норм регулює офіційні (владного характеру) відносини між державами (та іншими суб'єктами міжнародного права) по представництву і захисту їх прав та захищаються правом інтересів в області митних питань.
При цьому слід зазначити, що найчастіше під об'єктом міжнародного митного права розуміються міждержавні відносини по всьому колу питань митного характеру - і власне митні (наприклад, договірні відносини з приводу спрощення та гармонізацію митних процедур, що стосуються пропуску через митний кордон фізичних осіб, вантажів, транспортних засобів і різного роду предметів і цінностей), і відносини, що безпосередньо з ними пов'язані - що стосуються, наприклад, правового режиму державного (а значить і митної) території та межі, або відносини між державами в області надання дипломатичних привілеїв та імунітетів, серед яких, як відомо, передбачені також митні пільги і вилучення.
Іноді в літературі поряд з поняттям об'єкта міжнародного права як усього того, на що спрямована дія його норм, вказується і те, що таким об'єктом виступають матеріальні та нематеріальні блага, дії або утримання від дій. Видається, що тут мова йде таки про двох аспектах даного явища. Вони, звичайно, взаємопов'язані, але в першому випадку ключовим словом в понятті об'єкта є "стосунки", а в другому - "блага". Відповідно в першому випадку мова йде про об'єкт міжнародного (в даному разі митного) права, а в другому - про предмет міжнародно-правового відносини, під яким розуміється все те, з приводу чого сторони вступають в правовідносини.
Зауважимо, що дане питання по-різному висвітлюється в літературі. Можна виділити по Принаймні два підходи до його вирішення: а) під об'єктом одні автори розуміють поведінка учасників правовідносин - в нашому випадку держав; б) інші таким об'єктом вважають, як було зазначено, матеріальні та нематеріальні блага, інтереси уповноважених осіб (утворень в міжнародному праві).
Визначаючи об'єкт ключовим словом "стосунки", не слід у той же час забувати, що відносини між державами - це не самоціль. Вступаючи в відносини, держави завжди до чогось прагнуть, розраховують отримати блага для себе, задовольнити таким способом свої потреби, захистити інтереси держав або охоронювані ними інтереси своїх громадян - фізичних та юридичних осіб.
І все ж головне при цьому саме відносини як акти свідомого, вольового характеру, що характеризують поведінку суб'єктів, на які і впливає право. Самі по собі права і обов'язки, що розглядаються як потенційно існуючі, не впливають на поведінку їх носіїв, суб'єктів. Тільки коли в процесі відбувається "зчеплення" цих прав і обов'язків з суспільними відносинами, врегульованими нормами права, настає "момент істини" у праві, яким і є поняття його об'єкта. Як зазначає професор І.І. Лукашук, "об'єкту належить визначальна роль щодо природи, змісту та механізму дії міжнародного права. В цьому знаходить вираз загальна закономірність відповідності керуючої системи системі керованою. Міжнародне право є елементом системи управління міжнародними відносинами, які виступають як система керована. Не суспільство створюється правом, а суспільство створює право для обслуговування своїх інтересів "(курсив І.І. Лукашука).
На відміну ж від об'єкта існує поняття предмета міжнародного митного права. Тут ключові слова - 'те, з приводу чого "сторони вступають в міжнародні митні правовідносини. Таким предметом регулювання в даній сфері міжнародних відносин будуть становище і діяльність відповідних органів держав, наприклад делегацій, які формуються з членів керівництва національних митних адміністрацій для проведення переговорів і укладання договорів, що стосуються різних сторін співробітництва держав з митних питань. В ході функціонування цих органів держави-контрагенти прагнуть досягти для себе дипломатичним шляхом певних благ, вигод як матеріального, так і нематеріального (перш за все політичного) характеру. Предметом міжнародного (митного характеру) правовідносини будуть вже конкретні дії з приводу, припустимо, співпраці і взаємодопомоги в боротьбі з митними правопорушеннями. Предметом правовідносини в міжнародному митному праві можуть бути також очікувані блага матеріального характеру - при ув'язненні, наприклад, торговельно-економічної угоди про надання режиму найбільшого сприяння, коли застосовуються пільгові ставки митної мита при ввезенні товарів на митну територію договірних сторін.
