Сандровський К.К. Митне право Україні (2000)
Глава X. Міжнародно-правове регулювання співробітництва та взаємодопомоги держав в митних справах
Міжнародне співробітництво держав у різних областях становить предметну основу міжнародного права і водночас є одним з основних його принципів.
Нормативний зміст цього принципу втілено вже у всіх чотирьох пунктах ст. 1 Статуту ООН (цілі та принципи), і потім розкрито в розгорнутому вигляді в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24 жовтня 1970 р. У четвертому з семи містяться в Декларації принципів, названому: "Обов'язок держав співробітничати один з одним відповідно до Статуту" йдеться, зокрема: "Держави зобов'язані співпрацювати один з одним, незалежно від відмінностей їхніх політичних, економічних і соціальних систем, в різних областях міжнародних відносин з метою підтримки міжнародного миру і безпеки та сприяння міжнародній економічній стабільності і прогресу, загальному добробуту народів і міжнародного співробітництва, вільного від дискримінації, що має в своїй основі такі відмінності '".
У контексті розглянутої тут проблеми міжнародного співробітництва в митних справах слід відзначити в першу чергу ту частину названого принципу міжнародного права, де говориться (в п. "с") про міжнародне співробітництво в економічної та торговельної (а значить, і митної) областях.
Митне співробітництво, що здійснюється відповідно до цілей і принципів Статуту ООН і конкретними міжнародно-правовими актами з цього приводу, здійснюється в різних напрямках діяльності національних таможенниx служб і в різних міжнародно-правових формах.
Найважливішими завданнями і відповідно основними напрямками діяльності Державної митної служби України, наприклад, як вони визначені в проекті її нового Митного кодексу, є, зокрема, наступні боку міжнародної діяльності ДМСУ:
1) сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв'язків;
2) забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів Україна з митних питань;
3) використання засобів митного регулювання з метою створення сприятливих умов для участі України в міжнародному економічному співробітництво;
4) налагодження і підтримка відповідно до міжнародних договорів і законодавством України співпраці з митними та іншими органами іноземних держав, міжнародних митних організацій;
5) обробка спільно або за погодженням з Міністерством закордонних справ Україна і подання Кабінету Міністрів України пропозицій про укладення та денонсацію міжнародних договорів України з митних питань;
6) висновок і денонсація міжвідомчих міжнародних угод, відносяться до компетенції Державної митної служби України;
7) координація та взаємодія з митними та іншими установами іноземних держав, а в разі потреби - з міжнародними універсальними і регіональними митними та іншими організаціями в боротьбі з контрабандою, в тому числі з контрабандою наркотиків, а також у боротьбі з порушеннями митних правил.
Митно-правові аспекти міжнародного співробітництва України з іноземними державами та міжнародними організаціями повинні розглядатися не самі по собі, ізольовано від решти питань співробітництва, а саме в контексті загальних, стратегічного характеру
задач по здійсненню зовнішньополітичного курсу країни, до чого відноситься і питання про вступ України до Європейського Союзу. Такі, наприклад, пріоритети, пов'язані з виконанням українською стороною Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Со юзом, яке вступило в силу з 1 Березень 1998 після його ратифікації парламентами п'ятнадцяти країн - учасниць ЄС і Україна. Серед них такі пріоритети.
1. Створення за пропозицією Європейської Комісії українською частиною Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС його шести підкомітетів, в числі яких і підкомітет з митних питань, транскордонного співробітництва, боротьбі з "відмиванням" грошей та наркобізнесом.
2. На першому ж засіданні Ради з питань співробітництва України поставила перед Європейським Союзом питання про створення між ними зони вільної торгівлі.
3. Постановою Кабінету Міністрів України № 852 від 12.06.98 в Міністерстві юстиції України з метою належної організації роботи з адаптації законодавства України до законодавства ЄС створено Міжвідомчий координаційна рада (МКС) і Центр порівняльного права. Перше засідання МКС відбулося 20 липня 1998
4. Один із пріоритетів стосується транскордонного співробітництва. У документі наголошується, що ефективним інструментом підтримки спільних дій на регіональному рівні між країнами ЄС, Східної і Центральної Європи і чотирьох нових незалежних держав - Росії, Україні, Білорусі та Молдови є Програма прикордонного співробітництва (ППС). З 1996 р. вона поширюється на територію шести західних областей України-Волинську, Львівську, Закарпатську, Івано-Франківську, Чернівецьку та Одеську. В рамках цієї програми передбачено реалізувати ряд проектів, спрямованих на вдосконалення прикордонних пунктів переходу, прикордонної інфраструктури, на підвищення ефективності прикордонного контролю, поліпшення транспортного сполучення, також телекомунікацій.
5. У числі намічених пріоритетів - боротьба з організованою злочинністю. З метою створення системи заходів, спрямованих на удосконалення співпраці ( дво-та багатостороннього) з ЄС, Міністерством внутрішніх справ України розробляється галузева програма інтеграції з ЄС. Крім того, наказом Міністра внутрішніх справ № 172 від 21 березня 1998 р. у складі Управління міжнародних зв'язків Головного штабу МВС України створена група з питань співробітництва з ЄС. 6. Головним у контексті розглянутої теми є пріоритет Спільної робочої програми імплементації Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Євросоюзом на 1998 - 1999 рр.., позначений як Пріоритет 15 - Співпраця в галузі митної справи. "З метою адаптації законодавства України до норм і стандартів Європейського Союзу Держмитслужбою підготовлений проект нового Митного кодексу, який розроблений з урахуванням передового всесвітнього митного досвіду. Крім того, Держмитслужбою підготовлені і укладено від імені Уряду України міжнародні договори про взаємну допомогу в митних справах з урядами держав - членів ЄС - Великобританії, Франції, Фінляндії. Ведуться переговори про укладення подібного угоди зі Швецією. В даний час із залученням представників XXI Гендиректорату Європейської Комісії, Евротаможні і митних служб Австрії, Італії, Франції Державною митною службою України реалізуються чотири проекту програми Тасіс: "Митна академія", "Митний контроль", "Комп'ютеризація" і "Поріднені митниць". За оцінками фахівців, реалізація цих проектів дозволить підвищити ступінь ефективності роботи митних органів Україна в сферах підбору, підготовки, перепідготовки митних кадрів. "
Таким чином, співробітництво України з іноземними державами та міжнародними організаціями з митних питань здійснюється (або може здійснюватися) в наступних основних формах:
- Участь у відповідних (розглянутих вище) багатосторонніх договорах у цій області (у міру готовності України до участі);
- Членство у Всесвітній Митній Організації, а в міру готовності-і в інших, регіональних міжнародних митних організаціях;
- Укладення двосторонніх договорів з зацікавленими державами про співробітництво і взаємодопомогу в митних справах;
- Фактичне, без офіційної участі у відповідних багатосторонніх договорах, дотримання Україні загальновизнаних у міжнародній практиці систем класифікації та кодування товарів, митних режимів, митної статистики, інших загальноприйнятих у всесвітніх митних відносинах норм і стандартів;
- Забезпечення виконання існуючих міжнародних договорів України з митних питань.
У повсякденному оперативному порядку міжнародні зв'язки Держмитслужби України з іноземними державами та міжнародними організаціями здійснюються, в Зокрема, через спеціально створене Управління міждержавних зв'язків в складі ДМСУ. При цьому, як передбачено і в проекті нового Митного кодексу Україна, уповноважені посадові особи Держмитслужби, приймаючи в установленому порядку відповідне рішення, проводять переговори та експертну роботу, пов'язану з підготовкою міждержавних, міжурядових та міжвідомчих угод з митних питань - у взаємодії з Міністерством закордонних справ України, Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Державним комітетом у справах охорони державного кордону України, іншими зацікавленими органами центральної виконавчої влади.
Особливо наголошується також, що міжнародна діяльність Держмитслужби Україні є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно названим принципам міжнародної діяльності та на основі міжнародних договорів України здійснюються такі конкретні форми співробітництва в галузі митної справи:
1) створення спільних пунктів пропуску на митному кордоні Україні;
2) проведення спільного контролю в пунктах пропуску
3) взаємне визнання документів, що використовуються під час здійснення митного контролю та оформлення;
4) узгоджене застосування процедур митного контролю, митного оформлення та взаємне визнання документів, що використовуються митними органами для осущевленія митних процедур;
5) проведення спільних заходів, спрямованих на запобігання, виявлення і припинення контрабанди та митних порушень;
6) проведення інших спільних одноразових чи постійних заходів щодо питань, що належать відповідно до Митного кодексу та іншими актами законодавства України до компетенції митних органів.
Слід відзначити і таку форму співпраці в митних справах, яка по суті аналогічна давно сформованій практиці роботи прикордонних уповноважених (Прикордонних комісарів), а саме:
"З метою вирішення невідкладних завдань щодо пропуску транспортних засобів і товарів, виявлення і припинення контрабанди і порушення митних правил, забезпечення законності і правопорядку в пунктах пропуску через митний кордон України начальнику регіональної митниці, начальнику митниці та їх заступникам надається право проведення робочих зустрічей з представниками митного органу суміжної іноземної держави.
Про час, умови і мету таких зустрічей начальник митного органу або його заступник інформує командира підрозділу Прикордонних військ України.
Порядок проведення таких зустрічей визначається Положенням, затвердженим головою Державної митної служби України за погодженням з Міністерством закордонних справ України та Державним комітетом у справах охорони державного кордону України "(ст. 41 проекту Митного кодексу Україна 1998 р.).
У більш широкому плані функції митної служби країни, що виконуються нею в області зовнішніх зносин, можна проілюструвати посиланням на відомий міжнародної практиці інститут митних аташе, існуючий, зокрема, в Росії.
Митні аташе - це різновид спеціальних аташе, які працюють у складі дипломатичних представництв країни за кордоном або прикомандированих до них і є представниками різних міністерств і відомств аккредитующего держави - аташе з питань промисловості, сільському господарству, транспорту, зв'язку, фінансів, праці та митних питань. Кожен з них під загальним політичним керівництвом посла веде в рамках своїх повноважень роботу з підтримки і розвитку зв'язків між державами по лінії названих відомств.
В даному випадку мова йде про представників Державного митного комітету Російської Федерації в зарубіжних країнах. Як і інші спеціальні аташе, діють за дорученням своїх відомств, митні аташе призначаються з числа кваліфікованих фахівців для вивчення в країні перебування питань митного регулювання, підтримки та розвитку міждержавних зв'язків митного характеру. Вони можуть мати при необхідності відповідний апарат, а самі прикомандировуються до дипломатичних представництв країни за кордоном. У Росії законодавство на цей рахунок не передбачає включення митних аташе в штатну чисельність її дипломатичних представництв, але діють такі аташе під загальним керівництвом посла Росії у відповідній країні перебування, а МЗС Російської Федерації надає митним аташе своєї країни політичну підтримку і сприяння в отриманні ними дипломатичного статусу.
Призначення митних аташе практикується в світі з 1970-х років. Вони мають службові паспорти, але користуються дипломатичною поштою та закритою (шифрованого та міжнародної урядової) телефонного та телефаксного зв'язком посольств.
Одним з найважливіших напрямків у співпраці митних служб держав, передбаченим проектом ново го Митного кодексу України, є, безумовно, їх взаємодія в боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил. Загальною правовою основою для цього служить перш за все такий багатосторонній міжнародний договір, як Конвенція Найробі 1977 р., положення якої фактично застосовуються і не беруть участі в ній державами (в тому числі й України), оскільки багато передбачаються нею правила можуть розглядатися як уже сформовані звичайні норми міжнародного митного права. Даний аспект співробітництва держав в митних справах став однією з головних завдань Ради Митного Співробітництва практично з самого початку його діяльності, і перші рекомендації на цей рахунок були прийняті ще в 1953 р. На сесії Ради в Найробі (Кенія) 9 червня 1977 р. була прийнята Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу в запобіганні, розслідуванні та покарання за митні правопорушення. Вона вступила в силу 21 травня 1980; складається з 23 статей основного тексту, що визначає основні параметри взаємодопомоги держав у боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил, і 11 додатків, що відносяться до конкретної галузі співробітництва. За прикладом інших багатосторонніх договорів у галузі міждержавних митних відносин, такі додатки по суті являють собою цілком самостійні конвенції, бо держави можуть керуватися тим чи іншим додатком навіть не маючи можливості слідувати тим чи іншим положенням самої Конвенції.
У Преамбулі Конвенції зазначається, що порушення митних законів і правил спрямовані не тільки проти економічних і фіскальних інтересів держави, але становлять загрозу для всієї соціальної сфери. Це стосується, зокрема, контрабанди наркотичних засобів і психотропних речовин, а також творів культури, які є частиною національного надбання кожної країни. Тут же казано, що діяльність, спрямована на боротьбу з митними правопорушеннями, буде більш ефективною в умовах співробітництва між митними адміністраціями країн-учасниць і що таке співробітництво є однією з цілей Конвенції 1950 р., заснувала Рада. Окрема (перша) глава Конвенції присвячена визначеннями. Термін "Митне право" в п. "а" ст. 1 визначається з урахуванням існуючих відмінностей у завданнях і функціях митних органів окремих держав (при аналогічних, в принципі, основних напрямках їх діяльності). Тому воно формулюється в найзагальніших виразах як "сукупність законів та правил, виконання яких покладено на митні адміністрації для забезпечення встановленого порядку ввезення, вивезення або транзиту товарів ".
"Митне правопорушення" Конвенція визначає як будь-яке порушення норм митного права, або спробу його вчинення. Термін "митний обман" передбачає та дещо порушення, при якому особа діє відносно митниці обманним шляхом і внаслідок цього уникає повністю або частково сплати імпортних або експортних мит і зборів або застосування до нього заборон та / або обмежень, передбачених митним законодавством. В результаті таких обманних дій особа отримує якісь вигоди чи переваги всупереч чинному митному праву країни.
Визначення "контрабанди" в тій же ст. 1 охоплює не тільки переміщення товарів чи предметів через митний кордон шляхом фізичного приховування від митного контролю, але й випадки, коли зазначені товари або предмети не були належним чином заявлені (декларовані) при митному контролі або опитуванні, при проходженні будь-яким видом транспорту.
В ст. 2 зазначається, зокрема, що Митна служба будь-якої з Договірних Сторін може запросити передбачену цією статтею допомогу в зв'язку з розслідуванням, а також судовим або адміністративним виробництвом, здійснюваним цією Стороною, крім випадків арешту, а також дій, спрямованих на виплату податків, зборів, штрафів та ін на вимогу однієї із Договірних Сторін (ст. 1, пункти 1 -3).
З чисто правової точки зору заслуговує на увагу положення, що міститься в ст. 3. Якщо будь-яка з Договірних Сторін вважає, що запитувана у неї допомога буде розглядатися як завдає шкоди її суверенітету, безпеки або іншим суттєво важливим національним інтересам або буде перешкоджати законним комерційним інтересам в якій-небудь сфері підприємницької діяльності, державної або приватної, ця Сторона може відхилити прохання про допомоги або обумовити її надання певними умовами або вимогами. З закріпленого в п. 1 ст. 2 Конвенції принципу взаємності при надання допомоги в боротьбі з порушеннями митного законодавства є винятки, передбачені ст. 4. Вони зводяться до того, що якщо митна адміністрація запрошує таку допомогу, яку вона сама не в змозі була б надати при аналогічній прохання з боку митної адміністрації іншої держави, вона повинна привернути увагу до цього факту в своєму зверненні, а сторона, до якої звертаються, діє в цьому випадку на свій розсуд.
В цілому Конвенція, по-перше, встановлює в якості загального правила принцип рівноваги, балансу в наданні правової допомоги в боротьбі з порушеннями митних правил, а по-друге, Договірні Сторони при наданні такої допомоги на умовах Конвенції діють так чи інакше в рамках їх національного законодавства з цього приводу (питання суверенітету, безпеки та ін.) Чи не зупиняючись детальніше на інших статтях Конвенції, відзначимо лише, що разом з 11 Додатками до неї все це становить надзвичайно гнучку систему, дозволяє брати участь у Конвенції державі, яка візьме принаймні одне з її Додатків.
В даний час найбільше число держав заявили про прийняття в якості обов'язкових для себе положень, що містяться в Додатку X: "Допомога в діях проти контрабанди наркотичних засобів і психотропних речовин ". Цей міжнародно-правовий документ передбачає такі види допомоги в названій сфері:
- Допомога, що надається на прохання, що стосується обстеження та огляду (Підозрюваних осіб, використовуваних транспортних засобів - кораблів, літаків і ін);
- Обмін інформацією між митними властями за їх власною ініціативою;
- Запити від імені іншої Договірної Сторони;
- Дії посадових осіб митної адміністрації однієї Договірної Сторони на території іншої Договірної Сторони (поява в судах і адміністративних трибуналах, присутність у слідчих діях та ін.)
Додаток X також передбачає накопичення ін формації, що стосується наркотичних засобів і психотропних речовин, в особливому центрі, располагающем даними про осіб, винних або підозрюваних в контрабанді, які застосовують особливі методи контрабандного провезення наркотиків і психотропних речовин, інформацією про транспортних засобах, залучених до перевезення цих предметів. Оскільки митні влади не завжди є єдино відповідальними по боротьбі з контрабандою та незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин, Конвенція передбачає з цією метою встановлення необхідних зв'язків з компетентними органами ООН і Інтерполу. Точно так само повинно бути забезпечено співробітництво і на національному рівні з іншими компетентними в цьому відношенні властями. Для багатьох держав, у тому числі і Україна, це положення може являти собою якесь чисто практичне перешкода - нехай навіть тимчасового характеру. На тлі досить складною загальної криміногенної обстановки в країні налагодити взаємодію у передбачених Конвенцією формах і методах співробітництва між зацікавленими державами та їх відповідними органами - завдання не з легких. Вона деколи важко вирішується навіть в плані налагодження та координації дій правоохоронних органів всередині країни, не кажучи вже про міжнародне співробітництво. Однак деякі обнадійливі моменти тут все ж є, наприклад співпрацю в рамках членства Україною в Інтерполі і деякі заходи двостороннього характеру (контрольовані поставки наркотичних засобів, психотропних речовин і д.р.). У числі положень Конвенції Найробі важливо відзначити також загальний порядок надання допомоги в митних справах, викладений у статтях 5 - 11. Він передбачає, зокрема, що будь-які дані, документи або інша інформація передаються і отримуються в Відповідно до Конвенції, можуть бути використані тільки у визначених нею цілях, включаючи адміністративне і судове провадження; така інформація повинна бути захищена в плані її конфіденційності та службової таємниці (ст. 5).
Зв'язок між Договірними Сторонами, передбачена Конвенцією, здійснюється безпосередньо між митними службами, які створюють для цього спеціальні відділи або управління на чолі з відповідальними за це посадовими особами. Найменування цих служб, імена іадреса їх керівників повідомляються Генеральному секретарю Організації, який, в свою чергу, поширює цю інформацію серед інших учасників Конвенції (ст. 6). Запит про надання допомоги здійснюється у письмовій формі і має містити всю необхідну інформацію, а також додаткові відомості. Запит складається на мовою, прийнятною для задіяних Договірних Сторін (ст. 7). Всі витрати по виконанню зобов'язань в порядку надання допомоги (залучення експертів, виклик свідків тощо) відшкодовуються запитуючої допомогу стороною.
У гл. 5 Конвенції йдеться про роль Ради Митного Співробітництва та Постійного Технічного Комітету у справі втілення в життя і подальшого розвитку Конвенції. Відзначається, що Постійний технічний комітет, виконуючи вказівки Ради, має наступні функції:
- Виносить на розгляд Ради пропозиції щодо внесення необхідних, з його точки зору, поправок до Конвенції;
- Представляє міркування щодо трактування положень даної Конвенції;
- Підтримує зв'язки з різними зацікавленими міжнародними організаціями, і зокрема з певними структурами ООН, ЮНЕСКО та Інтерполу для боротьби з незаконною торгівлею наркотичними та психотропними речовинами, а також творами мистецтва, предметами старовини та іншими надбаннями культури;
- Проводить заходи, спрямовані на досягнення загальних цілей Конвенції та вивчення нових способів і методів, що полегшують запобігання, розслідування та боротьбу з порушеннями митного порядку;
- Виконує завдання, поставлені Радою відповідно до положень даної Конвенції.
У червні 1983 р. рішенням Ради Митного Співробітництва було створено Комітет по правоохоронні, що ознаменувало собою новий етап на шляху розвитку даного напрями діяльності цієї організації. Комітет досліджує і розробляє рекомендації з різних аспектів боротьби з порушеннями митних правил, а також боротьби з контрабандою наркотичних і психотропних речовин порушеннями в торговому обороті, в області права інтелектуальної власності.
У зв'язку з цим слід сказати і про те, що в СТС була створена і підтримується комп'ютерна база даних по правоохоронні, яка забезпечує митним службам держав-членів доступ в будь-який час до цієї системи в автоматизованому режимі. СТС, а нині СОТ, взаємодіє з іншими міжнародними організаціями, що здійснюють правоохоронні функції, налагоджує контакти з неурядовими організаціями, зокрема з міжнародними організаціями перевізників та ін У брюссельській штаб-квартирі Організації двічі на місяць виходить Бюлетень по боротьбі з порушеннями митних правил.
Крім універсального міжнародного договору про боротьбу з порушеннями митних правил, яким є Конвенція Найробі, на цей рахунок є документи і регіонального характеру. З них, власне, і починалися договірні відносини в цій галузі. Назвемо тут Конвенцію про припинення контрабанди алкогольними товарами (Гельсінкі, 19 серпня 1925 р.) і Протокол на додаток до вказаної Конвенції (Москва, 24 квітня 1926 р.).
Уже в повоєнний час між державами колишньої соціалістичної системи було укладено згадуване в гл. V Угода про співробітництво і взаємодопомогу з митних питань, підписана в Берліні 5 липня 1962 Ряд держав іншої соціально-економічної системи під писали Конвенцію про взаємодопомогу в митних справах ЄЕС (Рим, 7 вересня 1967 р.), а після розпаду СРСР країни-члени СНД підписали Угоду про співробітництво та взаємодопомогу в митних справах від 15 Квітень 1994
Конвенція про взаємодопомогу в митних справах ЄЕС від 7 вересня 1967 р. (її називають ще "Неаполітанська конвенція") містить досить широкий спектр форм і видів співробітництва між митними адміністраціями щодо забезпечення правильного справляння мита та інших зборів при імпорті та експорті, запобігання, виявлення та припинення порушень митних законів країн -Членів ЄС. Крім того, митно-правовий порядок Євросоюзу передбачає крім співпраці між митними управліннями країн-членів також співробітництво з Комісією ЄС. З усіх цих причин Рада ЄЕС прийняв Регламент № 1468/81 від 19 березня 1981 р., визначає форми і методи взаємодопомогу з митних справах, що враховує також положення Неаполітанської конвенції. Це обмін інформацією, передача документів, передача актів чи рішень, здійснення спеціального спостереження за особами, місцевістю і рухом товарів і транспортними засобами, передача доповідей і будь-яких відомостей, розслідування та повідомлення результатів.
Для здійснення взаємодопомогу з такого роду митних питань взагалі і для обговорення конкретних випадків проводяться наради. У рамках названих правових актів Комісія ЄС може здійснювати в третіх країнах завдання Євросоюзу в області розслідування - за її власною ініціативою або на прохання однієї або декількох країн-членів. Передбачено і укладення угод на цей рахунок з третіми країнами.
Як бачимо, ті чи інші форми співробітництва в галузі боротьби з порушеннями митних правил, ініційовані універсальним міжнародно-правовим документом (Конвенцією Найробі) впроваджуються в законодавство і практику як окремих країн - учасниць ЄС, так і самої цієї регіональної міжнародної організації. В Загалом процес такої імплементації знайшли широке визнання міжнародно-правових норм по різним напрямами митної справи поступово набирає темп. Перші кроки в цьому напрямку зроблені і в такий специфічної за структурою і з досить невизначеними перспективами міжнародної організації, як Співдружність Незалежних Держав. Крім вже зазначеного Угоди про співробітництво та взаємодопомогу в митних справах держав - членів СНД від 15 квітня 1994 р.3 існує ряд договорів і угод багато стороннього характеру (про двосторонні договори України см. нижче) за окремими напрямами митного співробітництва:
- Митний союз, що нараховує на 1 березня 2000 р. 5 держав-учасників: Білорусь, Російська Федерація, Казахстан, Киргизія і Таджикистан;
- Угода про принципи митної полі тики від 13 березня 1992 р.;
- Угода про порядок транзиту від 8 лютого 1992 р.;
- Угода про порядок оформлення транзитних вантажів від 2 квітня 1992 р.;
- Угода про спрощення та уніфікації процедур митного оформлення на митних кордонах від 8 липня 1994 р.;
- Угода про єдність управління митними службами від 21 лютого 1995 (Білорусі та Росії) 9;
- Основи митних законодавств держав - учасниць СНД - Додаток до Рішенню Ради глав урядів держав СНД від 10 лютого 1995 р.;
- Узгоджені загальні принципи регулювання митної справи в державах - учасниках Міжпарламентської Асамблеї країн Співдружності Незалежних Держав (СНД); - Правила визначення країни походження товарів - затверджені Рішенням Ради глав урядів Співдружності Незалежних Держав (Москва, 24 вересня 1993 р.).
Останній документ, зокрема, крім основних своїх цілей передбачає співробітництво держав у перетворенні і припиненні випадків порушень митних законів і правил в дуже чутливій для бюджету кожної країни сфері - мова йде про звільнення від сплати митних зборів або стягнення їх за пільговими ставками. Прийнято названі Правила так чи інакше з урахуванням сформованих в міжнародному спілкуванні правових норм, таких як Римський договір 1957 р., Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему 1983 р., Регламент ЄЕС № 802/68 від 27 червня 1968 р. щодо визначення походження товарів (Правила, прийняті в Євросоюзі на цей рахунок), а також наявні угоди ЄЕС з ЄАВТ про застосовувані правила походження та інші документи подібного змісту. У самому розглянутому документі (Рішення глав урядів СНД від 24 вересня 1993) містяться посилання, зокрема, на Гармонізовану систему і комбіновану тарифно-статистичну номенклатуру ЄС. Вжитими Правилами держав - учасниць СНД встановлено.
1. Країною походження товару вважається держава, де товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці.
2. Вважаються повністю виробленими в даній країні такі товари:
а) корисні копалини, видобуті на її території або в її територіальних водах, на її континентальному шельфі або в морських надрах, якщо країна має виняткові права на розробку цих надр;
6) пробачити продукція, вирощена та зібрана на території;
в) живі тварини, що народилися і виросли в ній;
г) продукція, отримана в цій країні від вирощених у ній тварин;
д) вироблена в ній продукція мисливського, рибальського та морського промислу та ін
Коли у виробництві товару беруть участь дві країни більше, походження товару визначається застосуванням та критерію "достатньої переробки", який може виражатися, наприклад, в тому, що в результаті такої переробки відбулося зміна товарної позиції (класифікаційного коду товару) за Товарною номенклатурі на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків.
Для посвідчення походження товару в Україну наприклад (а вона також підписала цей документ), інструктивним листом Держмитслужби від 20.03.98 № 11/2 - 2782 встановлено, що "відповідно до Правил визначення країни походження, затвердженими Рішенням Ради глав урядів Співдружності Незалежних Держав від 24.09.93, для підтвердження походження товару в країні - учасниці СНД необхідно представлення митним органам України декларації - сертифіката про походження товару форми СТ-1 (зразок додається) ". Далі в документі зазначається, що за відсутності зазначеного сертифіката митного оформлення товарів, що походять з країни СНД, з якою укладено двосторонню угода про вільну торгівлю, коли країну походження можна визначити на підставі маркування товару, товаросупровідних чи інших документів на цей товар, в цих випадках застосовуються пільгові ставки мита (а також податок на додану вартість з товарів, що походять і імпортованих з Російської Федерації та Республіки Білорусь). У випадках неможливості визначити країну походження товару застосовуються повні ставки ввізного мита (А також податок на додану вартість з товарів). Там же передбачається і відновлення режиму вільної торгівлі для товарів, що походять з країн СНД, "Якщо протягом року суб'єкт ЗЕД представить митним органам Україні оригінал (або офіційно завірений його дублікат (копію) сертифіката з походженням товару форми СТ-1 і позначенням країни, то на підставі п. 21 Правил визначення країни походження, затверджених Рішенням Ради глав урядів СНД 24 вересня 1993 р., протягом року після митного оформлення товару може бути: - відновлено за умови виконання правил "Тяжкої закупівлі" та "прямого відвантаження" ... застосування режиму вільної торгівлі з поверненням сплачених сум ввізного мита;
- Поновлено режим найбільшого сприяння з частковим поверненням зазначених коштів (різниця між сумою ввізного мита, сплаченого по повній ставкою, та сумою ввізного мита, яку потрібно сплатити за пільговою ставкою ввізного мита) у разі невиконання правил "безпосередньої закупівлі" та "Прямого відвантаження".
І все ж Україна бере участь в дуже невеликому переліку багатосторонніх міжнародних договорів з митних питань. Трохи краще йдуть справи з висновком нею двосторонніх договорів у цій галузі. Спочатку, в перші роки після проголошення незалежності, України укладала такі договори, як правило, тільки з країнами СНД і Балтії. До початку 1995 р. договірні відносини, предметом яких були окремі питання митної справи, оформилися в підписання більш ніж 20 договорів, у тому числі з:
- Азербайджанською Республікою. Угода про процедуру митного оформлення транзитних вантажів та взаємодії митних органів при такому оформленні від 1 Травень 1993;
- Республікою Білорусь. Угода про співробітництво з прикордонних і митних питань від 17 грудня 1992 р.;
- Республікою Грузія: Угода про співробітництво в боротьбі з незаконним обігом наркотиків і психотропних речовин від 13 квітня 1993 р.; Угода про митний оформленні транзитних вантажів і багажу громадян від 13 квітня 1993 р.; Угода про співпрацю в боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил
від 13 квітня 1993 р.; Угода про процедуру митного оформлення транзитних вантажів та взаємодії митних органів України і Республіки Грузія при такому оформленні від 13 квітня 1993 р.; Угода про взаємне визнання митних документів та митних забезпечень від 13 квітня 1993 р.;
- Республікою Казахстан: Угода про процедуру митного оформлення транзитних вантажів та взаємодії митних органів України та Республіки Казахстан при такому оформленні від 22 лютого 1993 р.; Угода про співпрацю в боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил від 22 Лютий 1993; Угода про визнання митних документів і митних забезпечень від 22 лютого 1993 р.;
- Киргизькою Республікою: Угода про процедуру митного оформлення транзитних вантажів від 23 лютого 1993 р.; Угода про взаємне визнання митних документів та митних забезпечень від 23 лютого 1993 р.; Угода про співробітництво в боротьбі з контратрабандой та порушеннями митних правил від 23 лютого 1993;
- Литовською Республікою: Угода про співробітництво в боротьбі з порушеннями митного законодавства від 4 серпня 1993 р.; Угода про митний оформленні транзитних вантажів та багажу фізичних осіб від 4 серпня 1993 р.; Угода про взаємне визнання митних документів та митних забезпечень від 4 серпня 1993 р;
- Республікою Молдова: Протокол про процедуру митного 'оформлення транзитних вантажів та багажу громадян від 20 березня 1993 р.; Протокол про співробітництво в боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил від 20 березня 1993 р.; Протокол про взаємне визнання митних документів та митних забезпечень від 20 березня 199О р.. Угода про пункти пропуску через митний кордон від 20 березня 1993 р.;
- Російською Федерацією: Угода про пункти пропуску через державний кордон від 27 січня 1995 р.;
- Туркменистаном: Угода про проведення узгодженої митної політики від 10 жовтня 1992; Угода про співробітництво в боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил від 25 лютого 1993 р.; Угода про процедуру митного оформлення транзитних вантажів та взаємодії митних органів Україна і Туркменістану при такому оформленні: від 25 лютого 1093; Угода про взаємне визнання митних документів та митних забезпечень від 25 Лютий 1993;
- Республікою Узбекистан: Протокол про процедуру митного оформлення транзитних вантажів та багажу громадян від 20 лютого 1993 р.; Угода про співробітництво в боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил від 20 лютого 1993 р.; Угода про взаємне визнання митних документів та митних забезпечень від 20 лютого 1993 р.;
- Естонією: Угода про співробітництво в боротьбі з порушеннями митного законодавства від б липня
1993
Як бачимо, абсолютна більшість цих "договорів першого покоління" України уклала в 1993 р. За останні ж 3 - 4 роки її міжнародні зв'язки в галузі митних відносин значно активізувалися. Різноманітніше стали форми співробітництва, розширилося коло країн, з якими встановилися договірні відносини - тепер це також і країни так званого далекого зарубіжжя. При цьому глибше і грунтовніше сторони розглядають сам предмет регулювання: найчастіше відносини, пов'язані з аспектами правоохоронні в митних справах, а також розвиток відносин з надання взаємної допомоги у цій сфері. Для Україну надзвичайно важливими в такій співпраці є допомога її митній службі в технічному оснащенні та сприяння в програмі підготовки кадрів.
Тільки в 1997 р. були підписані угоди про взаємну допомогу в митних справах з урядами:
Грузії - 14 лютого 1997 р.;
Чеської Республіки - 20 березня 1997 р.;
Азербайджанської Республіки - 26 березня 1997 р.;
Фінляндії - 30 червня 1997 р.;
Французької Республіки - 9 липня 1997 р.;
Китайської Народної Республіки - 22 грудня 1997
Тоді ж була проведена значна попередня робота з підготовки до підписання проектів угод про взаємну допомогу в митних справах зі Швецією, Румунією, Киргизією.
Під час візиту в 1997 р. Прем'єр-міністра Російської Федерації в Україну підписаний Протокол про пункти пропуску на спільному українсько-російському кордоні для переміщення алкогольних і тютюнових виробів, а під час візиту Президента Республіки Білорусь в Україну - міжурядові протоколи про переміщення вантажів в зону відчуження Чорнобильської АЕС та у зворотному напрямку з Республікою Білорусь та про першочерговий пропуск автотранспорту, що перевозить бистропортящихся продукцію походженням з України, Республіки Молдова та Республіки Білорусь. Багато що по лінії розвитку співробітництва та взаємодопомоги вдалося зробити і в подальшому. Так, 16 січня 1998 підписано Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії, про адміністративну взаємодопомогу між митними службами обох країн.
Слід зазначити, що істотну допомогу в технічному оснащенні і підготовці українських митників надають митні служби Франції, Італії, США, Великобританії, ФРН та інших країн, а також Всесвітня Митна Організація з штаб-квартирою в Брюсселі. До речі сказати, Україні є не просто повноправним членом СОТ (з 1992 р.), в 1997 р. вона обрана членом Фінансового комітету, а в 1998 р. - Політичної комісії, тобто в обидва провідних органу Всесвітньої Митної Організації.
Недавній керівник Держмитслужби України Л.В. Деркач зазначає, що за Останнім часом на базі положенні Конвенції Найробі (1977 р.) укладені міжурядові угоди про взаємну адміністративну допомогу в митних питаннях з Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Чехією, Китаєм, Ізраїлем, Туреччиною, Францією, США, Фінляндією, з країнами СНД і Балтії, ведуться переговори з Румунією, Кубою, Індією, Болгарією, Швецією. У січні 1998 р. підписано міжурядову угоду з Туркменістаном. Україна підтримує необхідні контакти з відає митними питаннями XXI Генеральним директоратом Комісії Європейського Союзу та ін.
За даними на червень 1998 Держмитслужба України діє у сфері міжнародного співробітництва на основі більш ніж 30 міжнародних угод з іноземними державами. 1998 р. був також показовим з боку розвитку внутрішньодержавних функцій Держмитслужби України. Як зазначив на прес-конференції за підсумками 1998 р. нинішній керівник Держмитслужби Ю.П. Солов-ков, важливою подією року стало прийняття Верховною Радою України в першому читанні нової редакції Митного кодексу. Вперше за час незалежності Україна митники перерахували до Держбюджету 3 млрд 6 млн грн., Що становить 28,9% всієї доходної частини бюджету України (в 1997 р. це становило лише 12,5% всіх надходжень до бюджету). Сьогодні структура Держмитслужби Україні представлена крім центрального апарату 10 регіональними митницями, 46 митницями та 185 митними постами.
Все це свідчить про зміцнення становища служби і всередині країни, і в міжнародному спілкуванні, її значення у справі зміцнення митного правопорядку, стабілізації фінансової системи, відродження промисловості та сільського господарства України. Залишаються, однак, невирішеними ряд проблем загального характеру. Перш за все, необхідність удосконалення всієї системи законодавства в галузі зовнішніх економічних (у тому числі міжнародних митних) відносин, приведення їх у відповідність із міжнародно-правовими принципами і нормами. Це є головним завданням у зв'язку з майбутнім вступом України до Світової Торгівлі.
У числі першочергових завдань також не просто активізація участі України у вже існуючих міжнародних договорах, а й справжнє участь в процесі міжнародного правотворчества в якості однієї з провідних європейських держав, підвищення ролі і впливу в процесах прогресивного розвитку і кодифікації міжнародного права, в тому числі митного.
Як і для міжнародного співтовариства в цілому, основною проблемою для Україні залишається боротьба зі злочинністю тому числі в справах митних, пошуки шляхів досягнення оптимального компромісу між необхідністю дотримуватися концепції примату міжнародного права як однієї із загальнолюдських цінностей, і настільки ж безумовним правом кожної суверенної держави і одночасно його обов'язком - порівнювати прийняті ним рішення і які з них зобов'язання з діючими в даній країні законами і правилами.
Остання проблема вимагає, зрозуміло, спеціальних досліджень, це складна одвічна проблема співвідношення внутрішньодержавного і міжнародного права, частиною якої є і питання про інкорпорацію діючих та загальноприйнятих принципів і норм міжнародного митного права у внутрішнє право Україні.
Нормативний зміст цього принципу втілено вже у всіх чотирьох пунктах ст. 1 Статуту ООН (цілі та принципи), і потім розкрито в розгорнутому вигляді в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24 жовтня 1970 р. У четвертому з семи містяться в Декларації принципів, названому: "Обов'язок держав співробітничати один з одним відповідно до Статуту" йдеться, зокрема: "Держави зобов'язані співпрацювати один з одним, незалежно від відмінностей їхніх політичних, економічних і соціальних систем, в різних областях міжнародних відносин з метою підтримки міжнародного миру і безпеки та сприяння міжнародній економічній стабільності і прогресу, загальному добробуту народів і міжнародного співробітництва, вільного від дискримінації, що має в своїй основі такі відмінності '".
У контексті розглянутої тут проблеми міжнародного співробітництва в митних справах слід відзначити в першу чергу ту частину названого принципу міжнародного права, де говориться (в п. "с") про міжнародне співробітництво в економічної та торговельної (а значить, і митної) областях.
Митне співробітництво, що здійснюється відповідно до цілей і принципів Статуту ООН і конкретними міжнародно-правовими актами з цього приводу, здійснюється в різних напрямках діяльності національних таможенниx служб і в різних міжнародно-правових формах.
Найважливішими завданнями і відповідно основними напрямками діяльності Державної митної служби України, наприклад, як вони визначені в проекті її нового Митного кодексу, є, зокрема, наступні боку міжнародної діяльності ДМСУ:
1) сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв'язків;
2) забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів Україна з митних питань;
3) використання засобів митного регулювання з метою створення сприятливих умов для участі України в міжнародному економічному співробітництво;
4) налагодження і підтримка відповідно до міжнародних договорів і законодавством України співпраці з митними та іншими органами іноземних держав, міжнародних митних організацій;
5) обробка спільно або за погодженням з Міністерством закордонних справ Україна і подання Кабінету Міністрів України пропозицій про укладення та денонсацію міжнародних договорів України з митних питань;
7) координація та взаємодія з митними та іншими установами іноземних держав, а в разі потреби - з міжнародними універсальними і регіональними митними та іншими організаціями в боротьбі з контрабандою, в тому числі з контрабандою наркотиків, а також у боротьбі з порушеннями митних правил.
Митно-правові аспекти міжнародного співробітництва України з іноземними державами та міжнародними організаціями повинні розглядатися не самі по собі, ізольовано від решти питань співробітництва, а саме в контексті загальних, стратегічного характеру
задач по здійсненню зовнішньополітичного курсу країни, до чого відноситься і питання про вступ України до Європейського Союзу. Такі, наприклад, пріоритети, пов'язані з виконанням українською стороною Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Со юзом, яке вступило в силу з 1 Березень 1998 після його ратифікації парламентами п'ятнадцяти країн - учасниць ЄС і Україна. Серед них такі пріоритети.
1. Створення за пропозицією Європейської Комісії українською частиною Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС його шести підкомітетів, в числі яких і підкомітет з митних питань, транскордонного співробітництва, боротьбі з "відмиванням" грошей та наркобізнесом.
2. На першому ж засіданні Ради з питань співробітництва України поставила перед Європейським Союзом питання про створення між ними зони вільної торгівлі.
3. Постановою Кабінету Міністрів України № 852 від 12.06.98 в Міністерстві юстиції України з метою належної організації роботи з адаптації законодавства України до законодавства ЄС створено Міжвідомчий координаційна рада (МКС) і Центр порівняльного права. Перше засідання МКС відбулося 20 липня 1998
4. Один із пріоритетів стосується транскордонного співробітництва. У документі наголошується, що ефективним інструментом підтримки спільних дій на регіональному рівні між країнами ЄС, Східної і Центральної Європи і чотирьох нових незалежних держав - Росії, Україні, Білорусі та Молдови є Програма прикордонного співробітництва (ППС). З 1996 р. вона поширюється на територію шести західних областей України-Волинську, Львівську, Закарпатську, Івано-Франківську, Чернівецьку та Одеську. В рамках цієї програми передбачено реалізувати ряд проектів, спрямованих на вдосконалення прикордонних пунктів переходу, прикордонної інфраструктури, на підвищення ефективності прикордонного контролю, поліпшення транспортного сполучення, також телекомунікацій.
5. У числі намічених пріоритетів - боротьба з організованою злочинністю. З метою створення системи заходів, спрямованих на удосконалення співпраці ( дво-та багатостороннього) з ЄС, Міністерством внутрішніх справ України розробляється галузева програма інтеграції з ЄС. Крім того, наказом Міністра внутрішніх справ № 172 від 21 березня 1998 р. у складі Управління міжнародних зв'язків Головного штабу МВС України створена група з питань співробітництва з ЄС. 6. Головним у контексті розглянутої теми є пріоритет Спільної робочої програми імплементації Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Євросоюзом на 1998 - 1999 рр.., позначений як Пріоритет 15 - Співпраця в галузі митної справи. "З метою адаптації законодавства України до норм і стандартів Європейського Союзу Держмитслужбою підготовлений проект нового Митного кодексу, який розроблений з урахуванням передового всесвітнього митного досвіду. Крім того, Держмитслужбою підготовлені і укладено від імені Уряду України міжнародні договори про взаємну допомогу в митних справах з урядами держав - членів ЄС - Великобританії, Франції, Фінляндії. Ведуться переговори про укладення подібного угоди зі Швецією. В даний час із залученням представників XXI Гендиректорату Європейської Комісії, Евротаможні і митних служб Австрії, Італії, Франції Державною митною службою України реалізуються чотири проекту програми Тасіс: "Митна академія", "Митний контроль", "Комп'ютеризація" і "Поріднені митниць". За оцінками фахівців, реалізація цих проектів дозволить підвищити ступінь ефективності роботи митних органів Україна в сферах підбору, підготовки, перепідготовки митних кадрів. "
Таким чином, співробітництво України з іноземними державами та міжнародними організаціями з митних питань здійснюється (або може здійснюватися) в наступних основних формах:
- Участь у відповідних (розглянутих вище) багатосторонніх договорах у цій області (у міру готовності України до участі);
- Членство у Всесвітній Митній Організації, а в міру готовності-і в інших, регіональних міжнародних митних організаціях;
- Укладення двосторонніх договорів з зацікавленими державами про співробітництво і взаємодопомогу в митних справах;
- Фактичне, без офіційної участі у відповідних багатосторонніх договорах, дотримання Україні загальновизнаних у міжнародній практиці систем класифікації та кодування товарів, митних режимів, митної статистики, інших загальноприйнятих у всесвітніх митних відносинах норм і стандартів;
- Забезпечення виконання існуючих міжнародних договорів України з митних питань.
Особливо наголошується також, що міжнародна діяльність Держмитслужби Україні є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно названим принципам міжнародної діяльності та на основі міжнародних договорів України здійснюються такі конкретні форми співробітництва в галузі митної справи:
1) створення спільних пунктів пропуску на митному кордоні Україні;
2) проведення спільного контролю в пунктах пропуску
3) взаємне визнання документів, що використовуються під час здійснення митного контролю та оформлення;
4) узгоджене застосування процедур митного контролю, митного оформлення та взаємне визнання документів, що використовуються митними органами для осущевленія митних процедур;
5) проведення спільних заходів, спрямованих на запобігання, виявлення і припинення контрабанди та митних порушень;
6) проведення інших спільних одноразових чи постійних заходів щодо питань, що належать відповідно до Митного кодексу та іншими актами законодавства України до компетенції митних органів.
Слід відзначити і таку форму співпраці в митних справах, яка по суті аналогічна давно сформованій практиці роботи прикордонних уповноважених (Прикордонних комісарів), а саме:
"З метою вирішення невідкладних завдань щодо пропуску транспортних засобів і товарів, виявлення і припинення контрабанди і порушення митних правил, забезпечення законності і правопорядку в пунктах пропуску через митний кордон України начальнику регіональної митниці, начальнику митниці та їх заступникам надається право проведення робочих зустрічей з представниками митного органу суміжної іноземної держави.
Про час, умови і мету таких зустрічей начальник митного органу або його заступник інформує командира підрозділу Прикордонних військ України.
Порядок проведення таких зустрічей визначається Положенням, затвердженим головою Державної митної служби України за погодженням з Міністерством закордонних справ України та Державним комітетом у справах охорони державного кордону України "(ст. 41 проекту Митного кодексу Україна 1998 р.).
У більш широкому плані функції митної служби країни, що виконуються нею в області зовнішніх зносин, можна проілюструвати посиланням на відомий міжнародної практиці інститут митних аташе, існуючий, зокрема, в Росії.
Митні аташе - це різновид спеціальних аташе, які працюють у складі дипломатичних представництв країни за кордоном або прикомандированих до них і є представниками різних міністерств і відомств аккредитующего держави - аташе з питань промисловості, сільському господарству, транспорту, зв'язку, фінансів, праці та митних питань. Кожен з них під загальним політичним керівництвом посла веде в рамках своїх повноважень роботу з підтримки і розвитку зв'язків між державами по лінії названих відомств.
В даному випадку мова йде про представників Державного митного комітету Російської Федерації в зарубіжних країнах. Як і інші спеціальні аташе, діють за дорученням своїх відомств, митні аташе призначаються з числа кваліфікованих фахівців для вивчення в країні перебування питань митного регулювання, підтримки та розвитку міждержавних зв'язків митного характеру. Вони можуть мати при необхідності відповідний апарат, а самі прикомандировуються до дипломатичних представництв країни за кордоном. У Росії законодавство на цей рахунок не передбачає включення митних аташе в штатну чисельність її дипломатичних представництв, але діють такі аташе під загальним керівництвом посла Росії у відповідній країні перебування, а МЗС Російської Федерації надає митним аташе своєї країни політичну підтримку і сприяння в отриманні ними дипломатичного статусу.
Призначення митних аташе практикується в світі з 1970-х років. Вони мають службові паспорти, але користуються дипломатичною поштою та закритою (шифрованого та міжнародної урядової) телефонного та телефаксного зв'язком посольств.
Одним з найважливіших напрямків у співпраці митних служб держав, передбаченим проектом ново го Митного кодексу України, є, безумовно, їх взаємодія в боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил. Загальною правовою основою для цього служить перш за все такий багатосторонній міжнародний договір, як Конвенція Найробі 1977 р., положення якої фактично застосовуються і не беруть участі в ній державами (в тому числі й України), оскільки багато передбачаються нею правила можуть розглядатися як уже сформовані звичайні норми міжнародного митного права. Даний аспект співробітництва держав в митних справах став однією з головних завдань Ради Митного Співробітництва практично з самого початку його діяльності, і перші рекомендації на цей рахунок були прийняті ще в 1953 р. На сесії Ради в Найробі (Кенія) 9 червня 1977 р. була прийнята Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу в запобіганні, розслідуванні та покарання за митні правопорушення. Вона вступила в силу 21 травня 1980; складається з 23 статей основного тексту, що визначає основні параметри взаємодопомоги держав у боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил, і 11 додатків, що відносяться до конкретної галузі співробітництва. За прикладом інших багатосторонніх договорів у галузі міждержавних митних відносин, такі додатки по суті являють собою цілком самостійні конвенції, бо держави можуть керуватися тим чи іншим додатком навіть не маючи можливості слідувати тим чи іншим положенням самої Конвенції.
У Преамбулі Конвенції зазначається, що порушення митних законів і правил спрямовані не тільки проти економічних і фіскальних інтересів держави, але становлять загрозу для всієї соціальної сфери. Це стосується, зокрема, контрабанди наркотичних засобів і психотропних речовин, а також творів культури, які є частиною національного надбання кожної країни. Тут же казано, що діяльність, спрямована на боротьбу з митними правопорушеннями, буде більш ефективною в умовах співробітництва між митними адміністраціями країн-учасниць і що таке співробітництво є однією з цілей Конвенції 1950 р., заснувала Рада. Окрема (перша) глава Конвенції присвячена визначеннями. Термін "Митне право" в п. "а" ст. 1 визначається з урахуванням існуючих відмінностей у завданнях і функціях митних органів окремих держав (при аналогічних, в принципі, основних напрямках їх діяльності). Тому воно формулюється в найзагальніших виразах як "сукупність законів та правил, виконання яких покладено на митні адміністрації для забезпечення встановленого порядку ввезення, вивезення або транзиту товарів ".
"Митне правопорушення" Конвенція визначає як будь-яке порушення норм митного права, або спробу його вчинення. Термін "митний обман" передбачає та дещо порушення, при якому особа діє відносно митниці обманним шляхом і внаслідок цього уникає повністю або частково сплати імпортних або експортних мит і зборів або застосування до нього заборон та / або обмежень, передбачених митним законодавством. В результаті таких обманних дій особа отримує якісь вигоди чи переваги всупереч чинному митному праву країни.
В ст. 2 зазначається, зокрема, що Митна служба будь-якої з Договірних Сторін може запросити передбачену цією статтею допомогу в зв'язку з розслідуванням, а також судовим або адміністративним виробництвом, здійснюваним цією Стороною, крім випадків арешту, а також дій, спрямованих на виплату податків, зборів, штрафів та ін на вимогу однієї із Договірних Сторін (ст. 1, пункти 1 -3).
З чисто правової точки зору заслуговує на увагу положення, що міститься в ст. 3. Якщо будь-яка з Договірних Сторін вважає, що запитувана у неї допомога буде розглядатися як завдає шкоди її суверенітету, безпеки або іншим суттєво важливим національним інтересам або буде перешкоджати законним комерційним інтересам в якій-небудь сфері підприємницької діяльності, державної або приватної, ця Сторона може відхилити прохання про допомоги або обумовити її надання певними умовами або вимогами. З закріпленого в п. 1 ст. 2 Конвенції принципу взаємності при надання допомоги в боротьбі з порушеннями митного законодавства є винятки, передбачені ст. 4. Вони зводяться до того, що якщо митна адміністрація запрошує таку допомогу, яку вона сама не в змозі була б надати при аналогічній прохання з боку митної адміністрації іншої держави, вона повинна привернути увагу до цього факту в своєму зверненні, а сторона, до якої звертаються, діє в цьому випадку на свій розсуд.
В цілому Конвенція, по-перше, встановлює в якості загального правила принцип рівноваги, балансу в наданні правової допомоги в боротьбі з порушеннями митних правил, а по-друге, Договірні Сторони при наданні такої допомоги на умовах Конвенції діють так чи інакше в рамках їх національного законодавства з цього приводу (питання суверенітету, безпеки та ін.) Чи не зупиняючись детальніше на інших статтях Конвенції, відзначимо лише, що разом з 11 Додатками до неї все це становить надзвичайно гнучку систему, дозволяє брати участь у Конвенції державі, яка візьме принаймні одне з її Додатків.
В даний час найбільше число держав заявили про прийняття в якості обов'язкових для себе положень, що містяться в Додатку X: "Допомога в діях проти контрабанди наркотичних засобів і психотропних речовин ". Цей міжнародно-правовий документ передбачає такі види допомоги в названій сфері:
- Допомога, що надається на прохання, що стосується обстеження та огляду (Підозрюваних осіб, використовуваних транспортних засобів - кораблів, літаків і ін);
- Обмін інформацією між митними властями за їх власною ініціативою;
- Запити від імені іншої Договірної Сторони;
- Дії посадових осіб митної адміністрації однієї Договірної Сторони на території іншої Договірної Сторони (поява в судах і адміністративних трибуналах, присутність у слідчих діях та ін.)
Додаток X також передбачає накопичення ін формації, що стосується наркотичних засобів і психотропних речовин, в особливому центрі, располагающем даними про осіб, винних або підозрюваних в контрабанді, які застосовують особливі методи контрабандного провезення наркотиків і психотропних речовин, інформацією про транспортних засобах, залучених до перевезення цих предметів. Оскільки митні влади не завжди є єдино відповідальними по боротьбі з контрабандою та незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин, Конвенція передбачає з цією метою встановлення необхідних зв'язків з компетентними органами ООН і Інтерполу. Точно так само повинно бути забезпечено співробітництво і на національному рівні з іншими компетентними в цьому відношенні властями. Для багатьох держав, у тому числі і Україна, це положення може являти собою якесь чисто практичне перешкода - нехай навіть тимчасового характеру. На тлі досить складною загальної криміногенної обстановки в країні налагодити взаємодію у передбачених Конвенцією формах і методах співробітництва між зацікавленими державами та їх відповідними органами - завдання не з легких. Вона деколи важко вирішується навіть в плані налагодження та координації дій правоохоронних органів всередині країни, не кажучи вже про міжнародне співробітництво. Однак деякі обнадійливі моменти тут все ж є, наприклад співпрацю в рамках членства Україною в Інтерполі і деякі заходи двостороннього характеру (контрольовані поставки наркотичних засобів, психотропних речовин і д.р.). У числі положень Конвенції Найробі важливо відзначити також загальний порядок надання допомоги в митних справах, викладений у статтях 5 - 11. Він передбачає, зокрема, що будь-які дані, документи або інша інформація передаються і отримуються в Відповідно до Конвенції, можуть бути використані тільки у визначених нею цілях, включаючи адміністративне і судове провадження; така інформація повинна бути захищена в плані її конфіденційності та службової таємниці (ст. 5).
Зв'язок між Договірними Сторонами, передбачена Конвенцією, здійснюється безпосередньо між митними службами, які створюють для цього спеціальні відділи або управління на чолі з відповідальними за це посадовими особами. Найменування цих служб, імена іадреса їх керівників повідомляються Генеральному секретарю Організації, який, в свою чергу, поширює цю інформацію серед інших учасників Конвенції (ст. 6). Запит про надання допомоги здійснюється у письмовій формі і має містити всю необхідну інформацію, а також додаткові відомості. Запит складається на мовою, прийнятною для задіяних Договірних Сторін (ст. 7). Всі витрати по виконанню зобов'язань в порядку надання допомоги (залучення експертів, виклик свідків тощо) відшкодовуються запитуючої допомогу стороною.
У гл. 5 Конвенції йдеться про роль Ради Митного Співробітництва та Постійного Технічного Комітету у справі втілення в життя і подальшого розвитку Конвенції. Відзначається, що Постійний технічний комітет, виконуючи вказівки Ради, має наступні функції:
- Виносить на розгляд Ради пропозиції щодо внесення необхідних, з його точки зору, поправок до Конвенції;
- Представляє міркування щодо трактування положень даної Конвенції;
- Підтримує зв'язки з різними зацікавленими міжнародними організаціями, і зокрема з певними структурами ООН, ЮНЕСКО та Інтерполу для боротьби з незаконною торгівлею наркотичними та психотропними речовинами, а також творами мистецтва, предметами старовини та іншими надбаннями культури;
- Проводить заходи, спрямовані на досягнення загальних цілей Конвенції та вивчення нових способів і методів, що полегшують запобігання, розслідування та боротьбу з порушеннями митного порядку;
- Виконує завдання, поставлені Радою відповідно до положень даної Конвенції.
У червні 1983 р. рішенням Ради Митного Співробітництва було створено Комітет по правоохоронні, що ознаменувало собою новий етап на шляху розвитку даного напрями діяльності цієї організації. Комітет досліджує і розробляє рекомендації з різних аспектів боротьби з порушеннями митних правил, а також боротьби з контрабандою наркотичних і психотропних речовин порушеннями в торговому обороті, в області права інтелектуальної власності.
У зв'язку з цим слід сказати і про те, що в СТС була створена і підтримується комп'ютерна база даних по правоохоронні, яка забезпечує митним службам держав-членів доступ в будь-який час до цієї системи в автоматизованому режимі. СТС, а нині СОТ, взаємодіє з іншими міжнародними організаціями, що здійснюють правоохоронні функції, налагоджує контакти з неурядовими організаціями, зокрема з міжнародними організаціями перевізників та ін У брюссельській штаб-квартирі Організації двічі на місяць виходить Бюлетень по боротьбі з порушеннями митних правил.
Крім універсального міжнародного договору про боротьбу з порушеннями митних правил, яким є Конвенція Найробі, на цей рахунок є документи і регіонального характеру. З них, власне, і починалися договірні відносини в цій галузі. Назвемо тут Конвенцію про припинення контрабанди алкогольними товарами (Гельсінкі, 19 серпня 1925 р.) і Протокол на додаток до вказаної Конвенції (Москва, 24 квітня 1926 р.).
Уже в повоєнний час між державами колишньої соціалістичної системи було укладено згадуване в гл. V Угода про співробітництво і взаємодопомогу з митних питань, підписана в Берліні 5 липня 1962 Ряд держав іншої соціально-економічної системи під писали Конвенцію про взаємодопомогу в митних справах ЄЕС (Рим, 7 вересня 1967 р.), а після розпаду СРСР країни-члени СНД підписали Угоду про співробітництво та взаємодопомогу в митних справах від 15 Квітень 1994
Конвенція про взаємодопомогу в митних справах ЄЕС від 7 вересня 1967 р. (її називають ще "Неаполітанська конвенція") містить досить широкий спектр форм і видів співробітництва між митними адміністраціями щодо забезпечення правильного справляння мита та інших зборів при імпорті та експорті, запобігання, виявлення та припинення порушень митних законів країн -Членів ЄС. Крім того, митно-правовий порядок Євросоюзу передбачає крім співпраці між митними управліннями країн-членів також співробітництво з Комісією ЄС. З усіх цих причин Рада ЄЕС прийняв Регламент № 1468/81 від 19 березня 1981 р., визначає форми і методи взаємодопомогу з митних справах, що враховує також положення Неаполітанської конвенції. Це обмін інформацією, передача документів, передача актів чи рішень, здійснення спеціального спостереження за особами, місцевістю і рухом товарів і транспортними засобами, передача доповідей і будь-яких відомостей, розслідування та повідомлення результатів.
Для здійснення взаємодопомогу з такого роду митних питань взагалі і для обговорення конкретних випадків проводяться наради. У рамках названих правових актів Комісія ЄС може здійснювати в третіх країнах завдання Євросоюзу в області розслідування - за її власною ініціативою або на прохання однієї або декількох країн-членів. Передбачено і укладення угод на цей рахунок з третіми країнами.
Як бачимо, ті чи інші форми співробітництва в галузі боротьби з порушеннями митних правил, ініційовані універсальним міжнародно-правовим документом (Конвенцією Найробі) впроваджуються в законодавство і практику як окремих країн - учасниць ЄС, так і самої цієї регіональної міжнародної організації. В Загалом процес такої імплементації знайшли широке визнання міжнародно-правових норм по різним напрямами митної справи поступово набирає темп. Перші кроки в цьому напрямку зроблені і в такий специфічної за структурою і з досить невизначеними перспективами міжнародної організації, як Співдружність Незалежних Держав. Крім вже зазначеного Угоди про співробітництво та взаємодопомогу в митних справах держав - членів СНД від 15 квітня 1994 р.3 існує ряд договорів і угод багато стороннього характеру (про двосторонні договори України см. нижче) за окремими напрямами митного співробітництва:
- Митний союз, що нараховує на 1 березня 2000 р. 5 держав-учасників: Білорусь, Російська Федерація, Казахстан, Киргизія і Таджикистан;
- Угода про принципи митної полі тики від 13 березня 1992 р.;
- Угода про порядок транзиту від 8 лютого 1992 р.;
- Угода про порядок оформлення транзитних вантажів від 2 квітня 1992 р.;
- Угода про спрощення та уніфікації процедур митного оформлення на митних кордонах від 8 липня 1994 р.;
- Угода про єдність управління митними службами від 21 лютого 1995 (Білорусі та Росії) 9;
- Основи митних законодавств держав - учасниць СНД - Додаток до Рішенню Ради глав урядів держав СНД від 10 лютого 1995 р.;
- Узгоджені загальні принципи регулювання митної справи в державах - учасниках Міжпарламентської Асамблеї країн Співдружності Незалежних Держав (СНД); - Правила визначення країни походження товарів - затверджені Рішенням Ради глав урядів Співдружності Незалежних Держав (Москва, 24 вересня 1993 р.).
Останній документ, зокрема, крім основних своїх цілей передбачає співробітництво держав у перетворенні і припиненні випадків порушень митних законів і правил в дуже чутливій для бюджету кожної країни сфері - мова йде про звільнення від сплати митних зборів або стягнення їх за пільговими ставками. Прийнято названі Правила так чи інакше з урахуванням сформованих в міжнародному спілкуванні правових норм, таких як Римський договір 1957 р., Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему 1983 р., Регламент ЄЕС № 802/68 від 27 червня 1968 р. щодо визначення походження товарів (Правила, прийняті в Євросоюзі на цей рахунок), а також наявні угоди ЄЕС з ЄАВТ про застосовувані правила походження та інші документи подібного змісту. У самому розглянутому документі (Рішення глав урядів СНД від 24 вересня 1993) містяться посилання, зокрема, на Гармонізовану систему і комбіновану тарифно-статистичну номенклатуру ЄС. Вжитими Правилами держав - учасниць СНД встановлено.
1. Країною походження товару вважається держава, де товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці.
2. Вважаються повністю виробленими в даній країні такі товари:
а) корисні копалини, видобуті на її території або в її територіальних водах, на її континентальному шельфі або в морських надрах, якщо країна має виняткові права на розробку цих надр;
6) пробачити продукція, вирощена та зібрана на території;
в) живі тварини, що народилися і виросли в ній;
г) продукція, отримана в цій країні від вирощених у ній тварин;
д) вироблена в ній продукція мисливського, рибальського та морського промислу та ін
Коли у виробництві товару беруть участь дві країни більше, походження товару визначається застосуванням та критерію "достатньої переробки", який може виражатися, наприклад, в тому, що в результаті такої переробки відбулося зміна товарної позиції (класифікаційного коду товару) за Товарною номенклатурі на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків.
Для посвідчення походження товару в Україну наприклад (а вона також підписала цей документ), інструктивним листом Держмитслужби від 20.03.98 № 11/2 - 2782 встановлено, що "відповідно до Правил визначення країни походження, затвердженими Рішенням Ради глав урядів Співдружності Незалежних Держав від 24.09.93, для підтвердження походження товару в країні - учасниці СНД необхідно представлення митним органам України декларації - сертифіката про походження товару форми СТ-1 (зразок додається) ". Далі в документі зазначається, що за відсутності зазначеного сертифіката митного оформлення товарів, що походять з країни СНД, з якою укладено двосторонню угода про вільну торгівлю, коли країну походження можна визначити на підставі маркування товару, товаросупровідних чи інших документів на цей товар, в цих випадках застосовуються пільгові ставки мита (а також податок на додану вартість з товарів, що походять і імпортованих з Російської Федерації та Республіки Білорусь). У випадках неможливості визначити країну походження товару застосовуються повні ставки ввізного мита (А також податок на додану вартість з товарів). Там же передбачається і відновлення режиму вільної торгівлі для товарів, що походять з країн СНД, "Якщо протягом року суб'єкт ЗЕД представить митним органам Україні оригінал (або офіційно завірений його дублікат (копію) сертифіката з походженням товару форми СТ-1 і позначенням країни, то на підставі п. 21 Правил визначення країни походження, затверджених Рішенням Ради глав урядів СНД 24 вересня 1993 р., протягом року після митного оформлення товару може бути: - відновлено за умови виконання правил "Тяжкої закупівлі" та "прямого відвантаження" ... застосування режиму вільної торгівлі з поверненням сплачених сум ввізного мита;
- Поновлено режим найбільшого сприяння з частковим поверненням зазначених коштів (різниця між сумою ввізного мита, сплаченого по повній ставкою, та сумою ввізного мита, яку потрібно сплатити за пільговою ставкою ввізного мита) у разі невиконання правил "безпосередньої закупівлі" та "Прямого відвантаження".
І все ж Україна бере участь в дуже невеликому переліку багатосторонніх міжнародних договорів з митних питань. Трохи краще йдуть справи з висновком нею двосторонніх договорів у цій галузі. Спочатку, в перші роки після проголошення незалежності, України укладала такі договори, як правило, тільки з країнами СНД і Балтії. До початку 1995 р. договірні відносини, предметом яких були окремі питання митної справи, оформилися в підписання більш ніж 20 договорів, у тому числі з:
- Азербайджанською Республікою. Угода про процедуру митного оформлення транзитних вантажів та взаємодії митних органів при такому оформленні від 1 Травень 1993;
- Республікою Білорусь. Угода про співробітництво з прикордонних і митних питань від 17 грудня 1992 р.;
- Республікою Грузія: Угода про співробітництво в боротьбі з незаконним обігом наркотиків і психотропних речовин від 13 квітня 1993 р.; Угода про митний оформленні транзитних вантажів і багажу громадян від 13 квітня 1993 р.; Угода про співпрацю в боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил
від 13 квітня 1993 р.; Угода про процедуру митного оформлення транзитних вантажів та взаємодії митних органів України і Республіки Грузія при такому оформленні від 13 квітня 1993 р.; Угода про взаємне визнання митних документів та митних забезпечень від 13 квітня 1993 р.;
- Республікою Казахстан: Угода про процедуру митного оформлення транзитних вантажів та взаємодії митних органів України та Республіки Казахстан при такому оформленні від 22 лютого 1993 р.; Угода про співпрацю в боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил від 22 Лютий 1993; Угода про визнання митних документів і митних забезпечень від 22 лютого 1993 р.;
- Киргизькою Республікою: Угода про процедуру митного оформлення транзитних вантажів від 23 лютого 1993 р.; Угода про взаємне визнання митних документів та митних забезпечень від 23 лютого 1993 р.; Угода про співробітництво в боротьбі з контратрабандой та порушеннями митних правил від 23 лютого 1993;
- Литовською Республікою: Угода про співробітництво в боротьбі з порушеннями митного законодавства від 4 серпня 1993 р.; Угода про митний оформленні транзитних вантажів та багажу фізичних осіб від 4 серпня 1993 р.; Угода про взаємне визнання митних документів та митних забезпечень від 4 серпня 1993 р;
- Республікою Молдова: Протокол про процедуру митного 'оформлення транзитних вантажів та багажу громадян від 20 березня 1993 р.; Протокол про співробітництво в боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил від 20 березня 1993 р.; Протокол про взаємне визнання митних документів та митних забезпечень від 20 березня 199О р.. Угода про пункти пропуску через митний кордон від 20 березня 1993 р.;
- Російською Федерацією: Угода про пункти пропуску через державний кордон від 27 січня 1995 р.;
- Туркменистаном: Угода про проведення узгодженої митної політики від 10 жовтня 1992; Угода про співробітництво в боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил від 25 лютого 1993 р.; Угода про процедуру митного оформлення транзитних вантажів та взаємодії митних органів Україна і Туркменістану при такому оформленні: від 25 лютого 1093; Угода про взаємне визнання митних документів та митних забезпечень від 25 Лютий 1993;
- Республікою Узбекистан: Протокол про процедуру митного оформлення транзитних вантажів та багажу громадян від 20 лютого 1993 р.; Угода про співробітництво в боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил від 20 лютого 1993 р.; Угода про взаємне визнання митних документів та митних забезпечень від 20 лютого 1993 р.;
- Естонією: Угода про співробітництво в боротьбі з порушеннями митного законодавства від б липня
1993
Як бачимо, абсолютна більшість цих "договорів першого покоління" України уклала в 1993 р. За останні ж 3 - 4 роки її міжнародні зв'язки в галузі митних відносин значно активізувалися. Різноманітніше стали форми співробітництва, розширилося коло країн, з якими встановилися договірні відносини - тепер це також і країни так званого далекого зарубіжжя. При цьому глибше і грунтовніше сторони розглядають сам предмет регулювання: найчастіше відносини, пов'язані з аспектами правоохоронні в митних справах, а також розвиток відносин з надання взаємної допомоги у цій сфері. Для Україну надзвичайно важливими в такій співпраці є допомога її митній службі в технічному оснащенні та сприяння в програмі підготовки кадрів.
Тільки в 1997 р. були підписані угоди про взаємну допомогу в митних справах з урядами:
Грузії - 14 лютого 1997 р.;
Чеської Республіки - 20 березня 1997 р.;
Азербайджанської Республіки - 26 березня 1997 р.;
Фінляндії - 30 червня 1997 р.;
Французької Республіки - 9 липня 1997 р.;
Китайської Народної Республіки - 22 грудня 1997
Тоді ж була проведена значна попередня робота з підготовки до підписання проектів угод про взаємну допомогу в митних справах зі Швецією, Румунією, Киргизією.
Під час візиту в 1997 р. Прем'єр-міністра Російської Федерації в Україну підписаний Протокол про пункти пропуску на спільному українсько-російському кордоні для переміщення алкогольних і тютюнових виробів, а під час візиту Президента Республіки Білорусь в Україну - міжурядові протоколи про переміщення вантажів в зону відчуження Чорнобильської АЕС та у зворотному напрямку з Республікою Білорусь та про першочерговий пропуск автотранспорту, що перевозить бистропортящихся продукцію походженням з України, Республіки Молдова та Республіки Білорусь. Багато що по лінії розвитку співробітництва та взаємодопомоги вдалося зробити і в подальшому. Так, 16 січня 1998 підписано Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії, про адміністративну взаємодопомогу між митними службами обох країн.
Слід зазначити, що істотну допомогу в технічному оснащенні і підготовці українських митників надають митні служби Франції, Італії, США, Великобританії, ФРН та інших країн, а також Всесвітня Митна Організація з штаб-квартирою в Брюсселі. До речі сказати, Україні є не просто повноправним членом СОТ (з 1992 р.), в 1997 р. вона обрана членом Фінансового комітету, а в 1998 р. - Політичної комісії, тобто в обидва провідних органу Всесвітньої Митної Організації.
Недавній керівник Держмитслужби України Л.В. Деркач зазначає, що за Останнім часом на базі положенні Конвенції Найробі (1977 р.) укладені міжурядові угоди про взаємну адміністративну допомогу в митних питаннях з Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Чехією, Китаєм, Ізраїлем, Туреччиною, Францією, США, Фінляндією, з країнами СНД і Балтії, ведуться переговори з Румунією, Кубою, Індією, Болгарією, Швецією. У січні 1998 р. підписано міжурядову угоду з Туркменістаном. Україна підтримує необхідні контакти з відає митними питаннями XXI Генеральним директоратом Комісії Європейського Союзу та ін.
За даними на червень 1998 Держмитслужба України діє у сфері міжнародного співробітництва на основі більш ніж 30 міжнародних угод з іноземними державами. 1998 р. був також показовим з боку розвитку внутрішньодержавних функцій Держмитслужби України. Як зазначив на прес-конференції за підсумками 1998 р. нинішній керівник Держмитслужби Ю.П. Солов-ков, важливою подією року стало прийняття Верховною Радою України в першому читанні нової редакції Митного кодексу. Вперше за час незалежності Україна митники перерахували до Держбюджету 3 млрд 6 млн грн., Що становить 28,9% всієї доходної частини бюджету України (в 1997 р. це становило лише 12,5% всіх надходжень до бюджету). Сьогодні структура Держмитслужби Україні представлена крім центрального апарату 10 регіональними митницями, 46 митницями та 185 митними постами.
Все це свідчить про зміцнення становища служби і всередині країни, і в міжнародному спілкуванні, її значення у справі зміцнення митного правопорядку, стабілізації фінансової системи, відродження промисловості та сільського господарства України. Залишаються, однак, невирішеними ряд проблем загального характеру. Перш за все, необхідність удосконалення всієї системи законодавства в галузі зовнішніх економічних (у тому числі міжнародних митних) відносин, приведення їх у відповідність із міжнародно-правовими принципами і нормами. Це є головним завданням у зв'язку з майбутнім вступом України до Світової Торгівлі.
У числі першочергових завдань також не просто активізація участі України у вже існуючих міжнародних договорах, а й справжнє участь в процесі міжнародного правотворчества в якості однієї з провідних європейських держав, підвищення ролі і впливу в процесах прогресивного розвитку і кодифікації міжнародного права, в тому числі митного.
Як і для міжнародного співтовариства в цілому, основною проблемою для Україні залишається боротьба зі злочинністю тому числі в справах митних, пошуки шляхів досягнення оптимального компромісу між необхідністю дотримуватися концепції примату міжнародного права як однієї із загальнолюдських цінностей, і настільки ж безумовним правом кожної суверенної держави і одночасно його обов'язком - порівнювати прийняті ним рішення і які з них зобов'язання з діючими в даній країні законами і правилами.
Остання проблема вимагає, зрозуміло, спеціальних досліджень, це складна одвічна проблема співвідношення внутрішньодержавного і міжнародного права, частиною якої є і питання про інкорпорацію діючих та загальноприйнятих принципів і норм міжнародного митного права у внутрішнє право Україні.
