Гуткевич С.О. Інвестування (2006)
1.2. Класифікація інвестицій
Інвестиційний процес здійснюється за допомогою визначених форм (видів) інвестицій. Для обліку, аналізу й підвищення ефективності інвестицій необхідна науково обґрунтована класифікація їх. Виходячи із суті інвестицій, вони класифікуються за різними груповими ознаками. У сучасній економічній літературі є кілька підходів до класифікації інвестицій.
Розглянемо теоретичні основи таких підходів. В літературі основна увага приділяється групуванню інвестицій за джерелами фінансування — власні, позикові, притягнуті; за формами власності інвестиційних ресурсів — державні, приватні, іноземні, спільні; за термінами освоєння й періодами інвестування — короткострокові, середньострокові та довгострокові; за характером участі в інвестиційному процесі — прямі, непрямі (портфельні).
В основі класифікації інвестицій може бути також рівень інвестиційного ризику, внаслідок чого виділяють: безризикові інвестиції, що характеризують вкладення засобів в об’єкти інвестування, де відсутній реальний ризик втрати очікуваного доходу або капіталу і практично гарантоване одержання прибутку; інвестиції, що мають низький рівень ризику; середньоризикові інвестиції; високоризикові інвестиції; спекулятивні інвестиції, що виражають вкладення капіталу в найбільш ризикові активи (наприклад, в акції новостворених компаній), де передбачається одержання максимального прибутку. Використання класифікації інвестицій дає змогу більш ефективно керувати інвестиційним процесом.
Інвестиції як економічній категорії властиві такі основні функції:
- процес простого і розширеного відтворення основних фондів як у виробничій, так і в невиробничій сфері;
- процес забезпечення й заповнення обігового капіталу;
- перелив капіталу з однієї сфери в інші, більш привабливі.
За результатами аналізу найбільш істотних групувальних ознак складено їхню узагальнену схему (рис. 1.2), на основі якої визначається класифікація інвестицій, яка, залежно від мети дослідження, може бути поглиблена й доповнена.
Економічна природа інвестицій обумовлена закономірностями процесу розширеного відтворення. Інвестиції зв’язані з відтворювальним процесом за допомогою основного джерела інвестування
— національним доходом, який формує фонд нагромадження і складається з фондів відшкодування та відновлення, що забезпечують просте й розширене відтворення (рис. 1.3).
Рис. 1.2. Схема основних групувальних ознак класифікації інвестицій
У даній типології виділені валові й чисті інвестиції. Валові інвестиції характеризують загальний обсяг засобів, що передаються у відтворення і утворюються за рахунок фонду відшкодування. Валові інвестиції формуються з наступних складових:
Ів = Іч+А
де Ів — валові інвестиції;
Іч — чисті інвестиції;
А — амортизаційні відрахування.
Чисті інвестиції — це валові інвестиції за винятком амортизаційних відрахувань. Якщо валові інвестиції дорівнюють амортизаційним відрахуванням, то це означає, що здійснюється тільки просте відтворення. Якщо валові інвестиції перевищують амортизаційні відрахування, то це свідчить про наявність як простого, так і розширеного відтворення основних фондів.
Рис. 1.3. Джерела простого й розширеного відтворення
Чисті інвестиції являють собою вкладення засобів у знову створювані виробничі фонди й утворюються за рахунок фонду розвитку підприємства. Щодо об’єкта вкладення, то інвестиції розподіляють на дві основні групи: фінансові й реальні. Фінансові інвестиції визначають як портфельні, а реальні - як прямі (рис. 1.4).
Фінансові (портфельні) інвестиції — це вкладення засобів у різні фінансові інструменти (активи). До фінансових інвестицій належить вкладення фінансових засобів у розробку проектів; у придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів, випущених державою або юридичними особами; цільові грошові вклади; витрати на придбання цінностей і банківські депозити. При здійсненні портфельних інвестицій інвестор збільшує свій фінансовий капітал.
Рис. 1.4. Класифікація інвестицій за об’єктами вкладення засобів
В економічному аналізі та статистичному обліку реальні інвестиції — це капіталоутворювальні інвестиції, що включають засоби, які спрямовані як в основний, так і обіговий капітал, тобто об’єктами вкладення реальних інвестицій є реальні матеріальні й нематеріальні активи (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічний, науково-практичний, інструктивний, технологічний, проектно-кошторисний та інші види документації).
Найбільшого поширення в галузях економіки можуть набути реальні інвестиції. Вони являють собою фінансування конкретних проектів довгострокового використання (виробничий потенціал, житлове й інше соціальне будівництво, товарно-матеріальні ресурси, земельні угіддя, тваринницька галузь). Одним з основних
напрямів капіталоутворювальних інвестицій є відтворення основних фондів. Нематеріальні інвестиції вкладаються в кадрову підготовку, наукові дослідження, рекламу, інформацію, видання та інші напрями діяльності.
Прийнято також виділяти інноваційну форму інвестицій (вкладення, зв’язані з науково-технічним прогресом). Це в основному вкладення в нематеріальні активи, що забезпечують розвиток науково-технічного прогресу, й успішна протидія конкурентам на товарних ринках. У промислово розвинутих країнах інновації за змістом і складовими наближаються до інтелектуальних інвестицій, оскільки вони підвищують результативність інвестиційної діяльності. Інноваційні інвестиції є формою реального інвестування, що вимагає визначених реальних політико-економічних гарантій при вкладенні капіталу.
Зв’язані з інноваціями інтелектуальні інвестиції являють собою вкладення у творчий потенціал суспільства, об’єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького й патентного права, права на промислові зразки та корисні моделі. Інтелектуальні інвестиції зв’язані з людським капіталом.
Класифікація інвестицій за формами власності або за належністю інвестора включає державні, приватні, іноземні та спільні інвестиції, з урахуванням джерел фінансування (рис.1.5).
Державні інвестиції здійснюються державними підприємствами й установами за рахунок засобів бюджетів, позабюджетних фондів і позикових засобів, а також за допомогою власних і позикових засобів підприємств.
Приватні або недержавні інвестиції — це вкладення засобів, утворених із засобів часток, корпоративних підприємств і організацій, громадян, включаючи власні й притягнуті засоби.
Відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. іноземні інвестиції визначаються як цінності, вкладені іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.
Рис. 1.5. Класифікація інвестицій за формами власності
Іноземні інвестиції являють собою позикові й кредитні ресурси іноземних громадян, юридичних осіб і держав. За певних умов іноземні інвестори можуть інвестувати як інфраструктуру (транспортну, енергетичну, телекомунікаційну), так і галузі, що виробляють конкурентоспроможні на міжнародному ринку товари, призначені для експорту й збуту всередині країни.
Особливої уваги заслуговують інвестиційні проекти зі змішаним видом інвестування, з державною часткою інвестиційних ресурсів як гаранта їхнього цільового використання. Спільні
інвестиції можна розглядати як найбільш поширену й привабливу форми іноземних інвестицій і як вкладення, здійснювані суб’єктами даної країни та іноземних держав. Власні й іноземні інвестиції характеризуються з погляду об’єкта вкладення. Залежно від кінцевої мети інвестиційного процесу інвестиції поділяються на прямі і портфельні (рис. 1.6).
Рис. 1.6. Цільова класифікація інвестицій
Прямі (реальні) інвестиції зв’язані з виробничим потенціалом. Структура прямих інвестицій являє собою співвідношення між інвестиціями та основним і обіговим капіталом. Структура портфельних (фінансових) інвестицій — це співвідношення між інвестиціями і цінними паперами, а також загальними активами інших підприємств.
Портфельні інвестиції є вкладенням капіталу в цінні папери, в розробку інвестиційних проектів. Пропоноване групування
інвестицій, де основною групувальною ознакою є мета інвестування, зв’язано з класифікацією за об’єктами вкладення і структурою інвестицій, що поглиблює й доповнює її. Мета реальних інвестицій — керування об’єктом інвестування, що здійснюється через функцію контролю. Портфельні інвестиції дають змогу інвесторові одержувати стабільний прибуток за рахунок придбаних акцій установи, підприємства або компанії. Для аналізу визначний інтерес являє типізація інвестицій за їхньою спрямованістю. Виділяють «нетто-інвестиції» та «брутто-інвестиції». Нетто-інвестиції, або первісне інвестування, використовуються при створенні нового або перетворенні існуючого підприємства.
Реінвестиції та переважаючі в агропромисловому комплексі екстенсивні інвестиції розглядаються з метою розширення і збільшення виробничого потенціалу. Реінвестиції — це повторні вкладення, одержані у вигляді доходу від первісних вкладень, і спрямовані на підтримку складу основних фондів підприємства. Сума вкладень, що складається з прямих первісних і повторних вкладень, тобто нетто-інвестицій і реінвестицій, являє собою брутто-інвестиції. За даною класифікацією спрямованість інвестицій визначається як первісна і повторна, або виробнича. При прийнятті управлінських рішень, зв’язаних зі здійсненням інвестицій у різних їхніх формах, необхідно правильно визначити ефективний напрям інвестування. Спрямованість державної інвестиційної політики як складової частини економічної політики може змінюватися залежно від економічної ситуації в країні і визначатися, виходячи із системи орієнтирів і привабливості інвестиційного процесу.
Зараз в Україні можна виділити такі напрями інвестиційної політики:
заохочення приватних капіталовкладень у виробничу сферу і скорочення частки державних;
- стимулювання інвестицій, спрямованих на створення ресурсозбережувальних технологій;
- сприяння переміщенню капіталу в наукомісткі галузі;
- заохочення інвестицій, зв’язаних зі створенням додаткових робочих місць;
- залучення іноземних інвестицій.
Таким чином, інвестиції як найважливіша економічна категорія відіграють важливу роль на макро- і мікрорівні, і, в першу чергу, для простого й розширеного відтворення, структурних перетворень, одержання максимального прибутку і на цій основі рішення соціальних проблем. Досягнення цілей, визначених інвестором, можливо за умови наявності або формування необхідної матеріальної основи. Такою основою є інвестиційний потенціал, створюваний суб’єктами інвестиційного процесу.
Розглянемо теоретичні основи таких підходів. В літературі основна увага приділяється групуванню інвестицій за джерелами фінансування — власні, позикові, притягнуті; за формами власності інвестиційних ресурсів — державні, приватні, іноземні, спільні; за термінами освоєння й періодами інвестування — короткострокові, середньострокові та довгострокові; за характером участі в інвестиційному процесі — прямі, непрямі (портфельні).
В основі класифікації інвестицій може бути також рівень інвестиційного ризику, внаслідок чого виділяють: безризикові інвестиції, що характеризують вкладення засобів в об’єкти інвестування, де відсутній реальний ризик втрати очікуваного доходу або капіталу і практично гарантоване одержання прибутку; інвестиції, що мають низький рівень ризику; середньоризикові інвестиції; високоризикові інвестиції; спекулятивні інвестиції, що виражають вкладення капіталу в найбільш ризикові активи (наприклад, в акції новостворених компаній), де передбачається одержання максимального прибутку. Використання класифікації інвестицій дає змогу більш ефективно керувати інвестиційним процесом.
Інвестиції як економічній категорії властиві такі основні функції:
- процес простого і розширеного відтворення основних фондів як у виробничій, так і в невиробничій сфері;
- процес забезпечення й заповнення обігового капіталу;
- перелив капіталу з однієї сфери в інші, більш привабливі.
За результатами аналізу найбільш істотних групувальних ознак складено їхню узагальнену схему (рис. 1.2), на основі якої визначається класифікація інвестицій, яка, залежно від мети дослідження, може бути поглиблена й доповнена.
Економічна природа інвестицій обумовлена закономірностями процесу розширеного відтворення. Інвестиції зв’язані з відтворювальним процесом за допомогою основного джерела інвестування
Рис. 1.2. Схема основних групувальних ознак класифікації інвестицій
У даній типології виділені валові й чисті інвестиції. Валові інвестиції характеризують загальний обсяг засобів, що передаються у відтворення і утворюються за рахунок фонду відшкодування. Валові інвестиції формуються з наступних складових:
Ів = Іч+А
де Ів — валові інвестиції;
Іч — чисті інвестиції;
А — амортизаційні відрахування.
Чисті інвестиції — це валові інвестиції за винятком амортизаційних відрахувань. Якщо валові інвестиції дорівнюють амортизаційним відрахуванням, то це означає, що здійснюється тільки просте відтворення. Якщо валові інвестиції перевищують амортизаційні відрахування, то це свідчить про наявність як простого, так і розширеного відтворення основних фондів.
Рис. 1.3. Джерела простого й розширеного відтворення
Чисті інвестиції являють собою вкладення засобів у знову створювані виробничі фонди й утворюються за рахунок фонду розвитку підприємства. Щодо об’єкта вкладення, то інвестиції розподіляють на дві основні групи: фінансові й реальні. Фінансові інвестиції визначають як портфельні, а реальні - як прямі (рис. 1.4).
Фінансові (портфельні) інвестиції — це вкладення засобів у різні фінансові інструменти (активи). До фінансових інвестицій належить вкладення фінансових засобів у розробку проектів; у придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів, випущених державою або юридичними особами; цільові грошові вклади; витрати на придбання цінностей і банківські депозити. При здійсненні портфельних інвестицій інвестор збільшує свій фінансовий капітал.
Рис. 1.4. Класифікація інвестицій за об’єктами вкладення засобів
Найбільшого поширення в галузях економіки можуть набути реальні інвестиції. Вони являють собою фінансування конкретних проектів довгострокового використання (виробничий потенціал, житлове й інше соціальне будівництво, товарно-матеріальні ресурси, земельні угіддя, тваринницька галузь). Одним з основних
напрямів капіталоутворювальних інвестицій є відтворення основних фондів. Нематеріальні інвестиції вкладаються в кадрову підготовку, наукові дослідження, рекламу, інформацію, видання та інші напрями діяльності.
Прийнято також виділяти інноваційну форму інвестицій (вкладення, зв’язані з науково-технічним прогресом). Це в основному вкладення в нематеріальні активи, що забезпечують розвиток науково-технічного прогресу, й успішна протидія конкурентам на товарних ринках. У промислово розвинутих країнах інновації за змістом і складовими наближаються до інтелектуальних інвестицій, оскільки вони підвищують результативність інвестиційної діяльності. Інноваційні інвестиції є формою реального інвестування, що вимагає визначених реальних політико-економічних гарантій при вкладенні капіталу.
Зв’язані з інноваціями інтелектуальні інвестиції являють собою вкладення у творчий потенціал суспільства, об’єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького й патентного права, права на промислові зразки та корисні моделі. Інтелектуальні інвестиції зв’язані з людським капіталом.
Класифікація інвестицій за формами власності або за належністю інвестора включає державні, приватні, іноземні та спільні інвестиції, з урахуванням джерел фінансування (рис.1.5).
Державні інвестиції здійснюються державними підприємствами й установами за рахунок засобів бюджетів, позабюджетних фондів і позикових засобів, а також за допомогою власних і позикових засобів підприємств.
Приватні або недержавні інвестиції — це вкладення засобів, утворених із засобів часток, корпоративних підприємств і організацій, громадян, включаючи власні й притягнуті засоби.
Відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. іноземні інвестиції визначаються як цінності, вкладені іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.
Рис. 1.5. Класифікація інвестицій за формами власності
Іноземні інвестиції являють собою позикові й кредитні ресурси іноземних громадян, юридичних осіб і держав. За певних умов іноземні інвестори можуть інвестувати як інфраструктуру (транспортну, енергетичну, телекомунікаційну), так і галузі, що виробляють конкурентоспроможні на міжнародному ринку товари, призначені для експорту й збуту всередині країни.
Особливої уваги заслуговують інвестиційні проекти зі змішаним видом інвестування, з державною часткою інвестиційних ресурсів як гаранта їхнього цільового використання. Спільні
інвестиції можна розглядати як найбільш поширену й привабливу форми іноземних інвестицій і як вкладення, здійснювані суб’єктами даної країни та іноземних держав. Власні й іноземні інвестиції характеризуються з погляду об’єкта вкладення. Залежно від кінцевої мети інвестиційного процесу інвестиції поділяються на прямі і портфельні (рис. 1.6).
Рис. 1.6. Цільова класифікація інвестицій
Прямі (реальні) інвестиції зв’язані з виробничим потенціалом. Структура прямих інвестицій являє собою співвідношення між інвестиціями та основним і обіговим капіталом. Структура портфельних (фінансових) інвестицій — це співвідношення між інвестиціями і цінними паперами, а також загальними активами інших підприємств.
Портфельні інвестиції є вкладенням капіталу в цінні папери, в розробку інвестиційних проектів. Пропоноване групування
інвестицій, де основною групувальною ознакою є мета інвестування, зв’язано з класифікацією за об’єктами вкладення і структурою інвестицій, що поглиблює й доповнює її. Мета реальних інвестицій — керування об’єктом інвестування, що здійснюється через функцію контролю. Портфельні інвестиції дають змогу інвесторові одержувати стабільний прибуток за рахунок придбаних акцій установи, підприємства або компанії. Для аналізу визначний інтерес являє типізація інвестицій за їхньою спрямованістю. Виділяють «нетто-інвестиції» та «брутто-інвестиції». Нетто-інвестиції, або первісне інвестування, використовуються при створенні нового або перетворенні існуючого підприємства.
Реінвестиції та переважаючі в агропромисловому комплексі екстенсивні інвестиції розглядаються з метою розширення і збільшення виробничого потенціалу. Реінвестиції — це повторні вкладення, одержані у вигляді доходу від первісних вкладень, і спрямовані на підтримку складу основних фондів підприємства. Сума вкладень, що складається з прямих первісних і повторних вкладень, тобто нетто-інвестицій і реінвестицій, являє собою брутто-інвестиції. За даною класифікацією спрямованість інвестицій визначається як первісна і повторна, або виробнича. При прийнятті управлінських рішень, зв’язаних зі здійсненням інвестицій у різних їхніх формах, необхідно правильно визначити ефективний напрям інвестування. Спрямованість державної інвестиційної політики як складової частини економічної політики може змінюватися залежно від економічної ситуації в країні і визначатися, виходячи із системи орієнтирів і привабливості інвестиційного процесу.
заохочення приватних капіталовкладень у виробничу сферу і скорочення частки державних;
- стимулювання інвестицій, спрямованих на створення ресурсозбережувальних технологій;
- сприяння переміщенню капіталу в наукомісткі галузі;
- заохочення інвестицій, зв’язаних зі створенням додаткових робочих місць;
- залучення іноземних інвестицій.
Таким чином, інвестиції як найважливіша економічна категорія відіграють важливу роль на макро- і мікрорівні, і, в першу чергу, для простого й розширеного відтворення, структурних перетворень, одержання максимального прибутку і на цій основі рішення соціальних проблем. Досягнення цілей, визначених інвестором, можливо за умови наявності або формування необхідної матеріальної основи. Такою основою є інвестиційний потенціал, створюваний суб’єктами інвестиційного процесу.
