Гуткевич С.О. Інвестування (2006)
1.4. Пріоритетність і привабливість об’єктів інвестування
Залежно від суті та змісту інвестиційного процесу його активність визначається разом з факторами, що формують інвестиційну політику і впливають на розвиток аграрного сектора економіки. Для економічного розвитку країни зараз необхідне збільшення обсягів виробництва і на цій основі забезпечення інвестиційного підйому.
Об’єкт інвестиційної діяльності в усіх сферах і галузях народного господарства — це будь-яке майно, зокрема основні фонди й обігові кошти, цінні папери, цільові вклади, інтелектуальні цінності й інші об'єкти власності, а також майнові права. Законодавство не обмежує права інвесторів у виборі сфер і об’єктів інвестування, крім тих, які не відповідають екологічним нормам, порушують права та інтереси держави і її громадян..
Для інвестора об’єкт інвестування визначається такими категоріями, як орієнтири - пріоритети і привабливість. Пріоритет як наукова економічна категорія означає переважне, головне за часом значення, положення, право.
Орієнтири відповідають визначенню спрямованості інвестицій. В інвестиційному процесі важливо правильно визначити пріоритетність і привабливість об’єктів інвестування. Інвестори орієнтуються на привабливі та пріоритетні об’єкти інвестування,
різні за ступенем їхньої економічної значущості в регіонах
країни
Головними орієнтирами інвестування є фактичний і потенційний розміри місцевих ринків, економічна і правова стабільність у регіонах. Найбільш пріоритетним є напрям інвестицій в об’єкти, що вже освоєні, оскільки створена інфраструктура сприяє значною мірою подальшому розвитку їх. Для України найбільш важливими зараз є й такі галузі та сфери, які необхідно реструктуризувати і вкладати в них додатковий капітал.
Інвестиційна привабливість країни визначається системою факторів, які доцільно класифікувати таким чином:
- загальні, що характеризують інвестиційний клімат країни. Це політична й фінансова стабільність, правові гарантії захисту інтересів інвесторів, розвиток інвестиційної інфраструктури, розвиток ринкових відносин, питома вага державного сектора, рівень ризиків, умови страхування;
- галузеві, або за видами економічної діяльності, що визначають рівень капіталомісткості, обіговості й віддачі засобів, вкладених у визначений вид діяльності;
- територіальні, що характеризують наявність сировини, робочої сили, границі транспортного повідомлення, ринки збуту, клімат, природноекономічні умови виробництва;
- індивідуальні — це рейтингова оцінка, місце розташування, земельна площа, кадастрова оцінка земель, наявність виробничих потужностей, показники балансу суб’єкта підприємницької діяльності (прибутковості, ліквідності, стабільності), оцінка ризиків та ін.
Для інвесторів пріоритетними є галузі й підприємства, які мають високий інноваційний потенціал і можуть забезпечити приріст прибутку та підвищення рентабельності капіталу, що функціонує в процесі виробництва.
Держава, формуючи інвестиційну політику, враховує пріоритети конкретного періоду. Визначення найбільш пріоритетних і привабливих сфер вкладень інвестицій є проблемою інвестиційної політики. Інвестор, вкладаючи капітал у визначений об’єкт, враховує ймовірну перспективу, фіксуючи співвідношення вкладень і очікуваних доходів.
Для залучення іноземних інвестицій визначено такі пріоритетні об’єкти інвестування: агропромисловий комплекс; машинобудування; охорона здоров’я; металургійний комплекс; транспорт і зв’язок; соціальна інфраструктура та деякі інші.
Наприклад, найбільш пріоритетними і водночас прибутковими сферами інвестування агропромислового комплексу, зокрема й для іноземного капіталу, є:
- впровадження високопродуктивних технологій вирощування сільськогосподарських культур і утримання худоби й птиці;
- відновлення й модернізація на базі нових технологій підприємств переробної та харчової промисловості, яка також здійснює заготівлю, доробку, збереження зерна й іншої сільськогосподарської продукції;
- створення виробничих потужностей і відповідної сировинної бази для виробництва тари й пакувальних матеріалів;
- розвиток сільськогосподарського машинобудування й виробництва технологічного устаткування для масложирової, м’ясомолочної, муко-мольно-круп‘яної й хлібопекарської промисловості;
- удосконалювання випуску ефективних хімічних засобів захисту сільськогосподарських угідь, рослин і тварин;
- надання виробничих послуг сільськогосподарським та іншим агропромисловим підприємствам.
Для формування привабливості галузей економіки необхідна економічна й політична стабільність в Україні.
Проведення політики невтручання в господарську діяльність суб’єктів господарювання гарантує надходження додаткових інвестицій в агропромисловий комплекс.
Пріоритет у структурній перебудові сфери матеріального виробництва належить агропромисловому комплексу та його основній галузі - сільському господарству. Орієнтири для інвестицій визначаються тим, що Україна має ресурси для виробництва сільськогосподарської продукції і знаходиться поблизу від міжнародник ринків.
Основний орієнтир і пріоритет аграрного сектора визначається головним природним засобом виробництва - землею, від якості використання якого залежить його ефективність (прибутковість).
Україна має природні переваги в сільському господарстві - відомий у світі високоплодородний грунт. Організація високоефективного використання його залежить від активізації інвестування в ті галузі й підприємства, де виробництво безпосередню зв’язане з інтенсивним використанням землі. Крім того, інвестори приділяють багато уваги питанням власності. Отже, питання власності на землю здобуває ще більшого значення в забезпеченні високої інвестиційної привабливості агропромислового комплексу України. Досвід економічно розвинутих країн свідчить, що організація ринку землі, вільний продаж землі стають можливими після її приватизації і значно збільшують обсяги надходження інвестицій у країну.
Нормативно-правову основу становлення й розвитку ринку землі, вільного її продажу в нашій країні зазначають Конституція України, Земельний кодекс, Закон України «Про оренду землі», Укази Президента України «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення». Важливе значення має прийнятий Верховною Радою України 25 жовтня 2001 р. Земельний кодекс (у новій редакції), що забезпечує законодавче закріплення інституту власності й сприяє розвитку ринку землі.
Пріоритетні напрями використання земель сільськогосподарського призначення визначені в ст. 23 Земельного кодексу України. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні насамперед надаватися для сільськогосподарського використання. Відповідно до даної статті, визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, здійснюється на підставі державного земельного кадастру. Несільськогосподарські угіддя низької якості можуть бути виділені для будівництва промислових підприємств,
об’єктів житлово-комунального господарства, залізничних і автомобільних доріг, ліній електропередачі й зв’язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не зв’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва.
Зняття мораторію на операції купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення, вільний продаж землі, згідно із Земельним кодексом України, сприятиме збільшенню кількості інвесторів і тих галузей вітчизняної економіки, які стануть доступними для інвестування.
Об’єкт інвестиційної діяльності в усіх сферах і галузях народного господарства — це будь-яке майно, зокрема основні фонди й обігові кошти, цінні папери, цільові вклади, інтелектуальні цінності й інші об'єкти власності, а також майнові права. Законодавство не обмежує права інвесторів у виборі сфер і об’єктів інвестування, крім тих, які не відповідають екологічним нормам, порушують права та інтереси держави і її громадян..
Для інвестора об’єкт інвестування визначається такими категоріями, як орієнтири - пріоритети і привабливість. Пріоритет як наукова економічна категорія означає переважне, головне за часом значення, положення, право.
Орієнтири відповідають визначенню спрямованості інвестицій. В інвестиційному процесі важливо правильно визначити пріоритетність і привабливість об’єктів інвестування. Інвестори орієнтуються на привабливі та пріоритетні об’єкти інвестування,
різні за ступенем їхньої економічної значущості в регіонах
країни
Головними орієнтирами інвестування є фактичний і потенційний розміри місцевих ринків, економічна і правова стабільність у регіонах. Найбільш пріоритетним є напрям інвестицій в об’єкти, що вже освоєні, оскільки створена інфраструктура сприяє значною мірою подальшому розвитку їх. Для України найбільш важливими зараз є й такі галузі та сфери, які необхідно реструктуризувати і вкладати в них додатковий капітал.
Інвестиційна привабливість країни визначається системою факторів, які доцільно класифікувати таким чином:
- загальні, що характеризують інвестиційний клімат країни. Це політична й фінансова стабільність, правові гарантії захисту інтересів інвесторів, розвиток інвестиційної інфраструктури, розвиток ринкових відносин, питома вага державного сектора, рівень ризиків, умови страхування;
- територіальні, що характеризують наявність сировини, робочої сили, границі транспортного повідомлення, ринки збуту, клімат, природноекономічні умови виробництва;
- індивідуальні — це рейтингова оцінка, місце розташування, земельна площа, кадастрова оцінка земель, наявність виробничих потужностей, показники балансу суб’єкта підприємницької діяльності (прибутковості, ліквідності, стабільності), оцінка ризиків та ін.
Для інвесторів пріоритетними є галузі й підприємства, які мають високий інноваційний потенціал і можуть забезпечити приріст прибутку та підвищення рентабельності капіталу, що функціонує в процесі виробництва.
Держава, формуючи інвестиційну політику, враховує пріоритети конкретного періоду. Визначення найбільш пріоритетних і привабливих сфер вкладень інвестицій є проблемою інвестиційної політики. Інвестор, вкладаючи капітал у визначений об’єкт, враховує ймовірну перспективу, фіксуючи співвідношення вкладень і очікуваних доходів.
Для залучення іноземних інвестицій визначено такі пріоритетні об’єкти інвестування: агропромисловий комплекс; машинобудування; охорона здоров’я; металургійний комплекс; транспорт і зв’язок; соціальна інфраструктура та деякі інші.
Наприклад, найбільш пріоритетними і водночас прибутковими сферами інвестування агропромислового комплексу, зокрема й для іноземного капіталу, є:
- впровадження високопродуктивних технологій вирощування сільськогосподарських культур і утримання худоби й птиці;
- відновлення й модернізація на базі нових технологій підприємств переробної та харчової промисловості, яка також здійснює заготівлю, доробку, збереження зерна й іншої сільськогосподарської продукції;
- створення виробничих потужностей і відповідної сировинної бази для виробництва тари й пакувальних матеріалів;
- розвиток сільськогосподарського машинобудування й виробництва технологічного устаткування для масложирової, м’ясомолочної, муко-мольно-круп‘яної й хлібопекарської промисловості;
- удосконалювання випуску ефективних хімічних засобів захисту сільськогосподарських угідь, рослин і тварин;
- надання виробничих послуг сільськогосподарським та іншим агропромисловим підприємствам.
Для формування привабливості галузей економіки необхідна економічна й політична стабільність в Україні.
Проведення політики невтручання в господарську діяльність суб’єктів господарювання гарантує надходження додаткових інвестицій в агропромисловий комплекс.
Основний орієнтир і пріоритет аграрного сектора визначається головним природним засобом виробництва - землею, від якості використання якого залежить його ефективність (прибутковість).
Україна має природні переваги в сільському господарстві - відомий у світі високоплодородний грунт. Організація високоефективного використання його залежить від активізації інвестування в ті галузі й підприємства, де виробництво безпосередню зв’язане з інтенсивним використанням землі. Крім того, інвестори приділяють багато уваги питанням власності. Отже, питання власності на землю здобуває ще більшого значення в забезпеченні високої інвестиційної привабливості агропромислового комплексу України. Досвід економічно розвинутих країн свідчить, що організація ринку землі, вільний продаж землі стають можливими після її приватизації і значно збільшують обсяги надходження інвестицій у країну.
Нормативно-правову основу становлення й розвитку ринку землі, вільного її продажу в нашій країні зазначають Конституція України, Земельний кодекс, Закон України «Про оренду землі», Укази Президента України «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення». Важливе значення має прийнятий Верховною Радою України 25 жовтня 2001 р. Земельний кодекс (у новій редакції), що забезпечує законодавче закріплення інституту власності й сприяє розвитку ринку землі.
Пріоритетні напрями використання земель сільськогосподарського призначення визначені в ст. 23 Земельного кодексу України. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні насамперед надаватися для сільськогосподарського використання. Відповідно до даної статті, визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, здійснюється на підставі державного земельного кадастру. Несільськогосподарські угіддя низької якості можуть бути виділені для будівництва промислових підприємств,
об’єктів житлово-комунального господарства, залізничних і автомобільних доріг, ліній електропередачі й зв’язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не зв’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва.
Зняття мораторію на операції купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення, вільний продаж землі, згідно із Земельним кодексом України, сприятиме збільшенню кількості інвесторів і тих галузей вітчизняної економіки, які стануть доступними для інвестування.
