Гуткевич С.О. Інвестування (2006)

Надходження інвестицій є необхідною умовою реалізації будь-якого проекту як об’єкта інвестування, або найбільш економічно привабливим. Інвестиційна привабливість галузей економіки пов’язана з інвестиційним кліматом України.

Як показують результати наукових досліджень, економічний характер привабливості об’єктів інвестування визначений системою критеріїв інвестування (див рис. 1.1).

Критерії інвестування насамперед пов’язані з достатністю економічного обґрунтування його етапів. Відповідно до критеріїв привабливості і пріоритетності виділяють наступні групи галузей економіки України:

перша група — стратегічні галузі, що забезпечують життєдіяльність держави (енергетика, АПК, транспорт, машинобудування);

друга група — пріоритетні галузі економік (сільське господарство, харчова промисловість, торгівля, утворення, охорона здоров‘я);

третя група — галузі інфраструктури (соціальна інфраструктура, туризм та ін.)

При визначенні термінів реалізації проекту треба враховувати критерії зворотності капіталу, тобто прибутковість, пов’язану з ефективністю інвестицій. Критерій, що характеризує інвестиційний процес, припускає аналіз джерел інвестування (власні, позикові, іноземні) та обсяги вкладень. Критерії фінансової стійкості об’єкта інвестування — це фінансово-економічний стан реципієнта, що забезпечує нормальний виробничий процес і одержання необхідної суми прибутку.



Система критеріїв інвестування використовується в практиці для визначення рівня економічних ризиків і економічної безпеки (крім національних інтересів у інвестиційній сфері). До економічної безпеки належать і продовольча безпека, яка впливає на добробут населення, обумовлена рівнем ефективності агропромислового комплексу.

Інвестиційні проекти мають конкретну спрямованість, наприклад, інвестування впровадження інтенсивних технологій виробництва аграрної продукції. Вони повинні реалізовуватися в регіонах, де є найбільш сприятливі інвестиційні умови, а для визначення їхнього рівня оцінюється стан економічного розвитку аграрного сектора.



Рис. 6-1. Алгоритм системи критеріїв інвестиційної привабливості

Природно-географічні фактори, що впливають на рівень інвестиційної привабливості галузі рослинництва по регіонах України, враховуються, насамперед, при оцінюванні ринку промисловості, що включає: географічні границі реалізації ринку продукції; загальний обсяг випуску й продажу продукції; рівень потреб у динаміці на період реалізації інвестиційного проекту; якісний рівень продукції та можливості його підвищення.

Земельний фонд України як аграрної держави характеризується наявністю достатнього біопродуктивного потенціалу з високою питомою вагою чорноземів.

У процесі дослідження за допомогою методу аналітичного вирівнювання рядів динаміки проаналізовано тенденцію зміни динаміки виробництва за визначений період (наприклад, 10 років). Суть методу полягає у визначенні розрахункових (теоретичних, вирівняних) значень показників рівнів і заміні ними фактичних

з метою виявлення закономірностей розвитку процесів, відбиваних цими рядами. Вирівнювання застосовується тоді, коли в змінах фактичних статистичних даних ряду не спостерігається будь-якої (або майже ніякої) послідовності й закономірності, а тенденції розвитку неясні. Графічне вирівнювання являє собою побудову лінії, що характеризує тенденцію явища-тренд; вирівнювання аналітичне за визначеною функцією: лінійною, параболічною, гіперболічною та ін.



де ао — характеристика значення центрального рівня ряду динаміки;

аі — середня величина абсолютного приросту вирівняного ряду динаміки.

Економічний характер інвестування можна визначити на основі аналізу критеріїв і факторів, що характеризують інвестиційну привабливість галузі економіки як об’єктів інвестування (Додаток Б).

Недолік виробництва основних видів продуктів харчування обумовлений як політичними, так і економічними проблемами. Показником, що характеризує економічний стан держави, є рівень заробітної плати — фактор, що залежить від продуктивності праці і впливає на виробництво продуктів харчування.

Оцінка рівня життя — це визначення індексу вартості життя, що відбиває зміну грошових витрат населення на товари, послуги та інші витрати.

Розмір заробітної плати необхідно розглядати з урахуванням форм і термінів її видачі, рівня інфляції, що впливає на добробут населення, оскільки реальні доходи зменшуються. Вплив цих факторів відображається на заощадженнях населення, частина яких могла стати інвестиціями.

Світовий досвід показує, що повне використання робочої сили неможливе. Безробітні належать до економічно активної частини населення, яка не має роботи, але здатна працювати і шукати роботу. Гарантії з боку держави щодо соціального захисту населення носять економічний, правовий і соціальний характер.

Прийняття в 1991 р. Закону України «Про зайнятість населення» свідчить про важливість соціальної проблеми зайнятості і передбачає вирішення цього питання. Зміни, що виникли в економіці країни, вплинули на відносини між суб’єктами ринку. В умовах багатоукладної економіки держава не є монополістом на ринку праці, оскільки виникла конкуренція, що вимагає підвищення якісного рівня трудових ресурсів, тобто професіоналізму працівника, конкурентоспроможності його праці.

Рівень безробіття є основним показником використання трудових ресурсів і визначається як відношення кількості безробітних до економічно активного населення.

Рівень безробіття може визначитися як відношення КІЛЬКОСТІ офіційно зареєстрованих безробітних до кількості всього працездатного населення в працездатному віці за формулою:



ще Рб - рівень безробіття;

Кб — кількість безробітних;

Кеа — кількість економічно активного населення.

Проте, показник рівня безробіття не може повністю характеризувати зайнятість населення, оскільки існує «сховане» безробіття (працівники перебувають у тривалій відпустці, зайняті неповний тиждень, сезонно і т.дД.

При необхідності отримання більш повної інформації про рівень безробіття використовують метод статистичного дослідження — вибіркове спостереження або обстеження, що охоплює визначене число одиниць (вибіркову сукупність), для яких реєструються всі ознаки, що цікавлять дослідника. Дані спостереження після опрацювання (угруповання, розрахунків, аналізу) дають більш точну інформацію про зайнятість населення, оскільки поширюються на вихідну сукупність, тобто на кількість одиниць. Зайнятість населення регулюється ринком праці й державою.

Ринок праці входить у структуру інвестиційного ринку — ринок реальних активів або ринок матеріальних чи фізичних активів. Ринок реальних активів надає інвестиційні товари й послуги. Робоча сила є рівнем безробіття: чим вище пропозиція робочої сили, тим нижче вимоги «продавців» і вище вимоги «покупців». За цих умовах населення повинне мати соціальний захист, тобто гарантії, які закріплені законодавчо і можуть протистояти таким дестабілізуючим життєвим факторам, як інфляція, безробіття, економічна криза.

Для розвитку соціальної інфраструктури необхідні інвестиції. Стан інфраструктури в регіонах країни свідчить про низький рівень її розвитку.

Основними заходами соціального захисту населення є: індексація доходів; виплата допомоги по безробіттю; перепідготовка кадрів У зв’язку з безробіттям за рахунок держави; створення державних фондів по безробіттю, пенсійного та інших фондів.

Державне фінансування соціальної сфери в умовах ринку обмежене, тому необхідне додаткове інвестування за рахунок інших джерел, зокрема іноземних інвестицій. Для суспільства важлива якість інвестицій, що визначається співвідношенням попиту та пропозиції, стабільністю цін, забезпеченістю робітників робочими місцями та екологічно безпечними умовами праці.

У галузях економіки ринкові відносини формуються на основі визначених взаємозв’язків між економічно самостійними суб’єктами господарювання і базуються на товарно-грошових відносинах і конкуренції. На основі попиту та пропозиції ринок забезпечує зв’язок між виробниками і споживачами продукції, впливає на якість вироблюваної продукції, стимулює ефективність виробництва.

У будь-якій економічній системі повинні вирішуватися три важливі і взаємозалежні економічні проблеми:

1. Що повинно вироблятися і в якій кількості.

2. Як буде вироблятися, ким і за рахунок яких ресурсів і технологій?

3. Хто буде розпоряджатися виробленими товарами й одержувати від цього прибуток?

Для здійснення інвестиційної діяльності повинна бути розроблена чітка інвестиційна політика держави як складова частина економічної політики, що проводиться державою і підприємствами у виді встановлення структури і масштабів інвестицій, напрямів використання їх, джерел одержання з урахуванням необхідності відновлення основних засобів і підвищення їхнього технічного рівня.

Інвестиційна політика є складовою частиною загальної фінансової стратегії галузі, що полягає у виборі й реалізації найбільш раціональних шляхів розширення та відновлення виробничого потенціалу й виробленої продукції, визначення загального обсягу інвестицій, способів раціонального використання власних джерел інвестування та можливостей одержання додаткових коштів у вигляді кредитів та інших фінансових засобів. При виробленні й здійсненні інвестиційної політики керуються метою інвестування — досягнення економічного та соціального ефекту від планованих заходів.

Кожен об’єкт інвестування використовує конкретні методи оцінки ефективності інвестицій. За результатами оцінки встановлюється вибір об’єктів інвестування з урахуванням критерія ефективності. За інших рівних умов привабливості інвестиційних проектів для реалізації відбираються ті з них, що забезпечують підприємству максимальну ефективність:

- використання підприємством державної підтримки з метою підвищення ефективності інвестицій у формі бюджетних позичок, гарантій та інших форм державної підтримки розвитку галузей економіки;

- одержання підприємством максимально можливого прибутку на вкладений капітал при мінімізації інвестиційних витрат;

- забезпечення зниження інвестиційних ризиків, зв’язаних з реалізацією конкретних проектів шляхом попередження й страхування їх;

- одержання субсидій і пільгових кредитів міжнародних фінансово-кредитних організацій і частково іноземних інвесторів.

Напрями державної інвестиційної політики можуть змінюватися залежно від економічної ситуації в країні. Зараз можна виділити такі напрями інвестиційної політики в Україні:

- заохочення приватних капіталовкладень у виробничій сфері і скорочення частки державних;

- стимулювання інвестицій, спрямованих на створення ресурсозбережувальних технологій;

- сприяння переміщенню капіталу в наукомісткі галузі;

- залучення іноземних інвестицій.

Тривалий час інвестиційна політика, як і загальна економічна політика країни, мала відповідний політичний характер. Рівень ефективності капіталовкладень був надзвичайно низьким. На сьогодні можливості для екстенсивного розвитку народного господарства нашої країни вичерпані.

В умовах обмеження інвестиційних ресурсів держава фінансує насамперед високоефективні інвестиційні проекти, що забезпечують швидку окупність і максимальний прибуток.

Україна зараз не є традиційним внутрішнім суб’єктом інвестування, оскільки державний бюджет орієнтується, в основному, на покриття поточних витрат, а реальні обсяги інвестицій в економіку країни незначні.

Вивчення й аналіз процесу інвестування здійснюється за такими напрямами:

- динаміка інвестицій, що характеризує інвестиційну активність;

- структура інвестицій, що включає галузеву структуру капіталовкладень, тобто пріоритетність інвестування в галузі економіки;

- регіональна (територіальна) привабливість інвестицій, структура капіталовкладень;

- прибутковість інвестицій, що характеризує фінансовий стан агропромислового комплексу в цілому і сільському господарстві зокрема.

Інвестиційна діяльність підприємств здійснюється за рахунок таких джерел фінансування, як власні фінансові ресурси інвестора (прибуток, амортизаційний фонд, заощадження населення та ін.); позикові фінансові засоби інвесторів, бюджетні кредити (державні), кредити комерційних банків та інших фінансових структур; притягнуті засоби інвестора, отримані від продажу акцій пайових та інших внесків громадян і юридичних осіб.

Великий потенціал інвестиційних ресурсів мають особисті господарства населення. У країнах з розвинутою ринковою економікою чверть національних нагромаджень формується за рахунок цього джерела. Уряд повинен забезпечити системи посилення довіри населення до вітчизняних кредитно-фінансових установ шляхом гарантування повного заощадження засоби і одержання стабільного доходу по депозитних внесках. Подальшого розвитку й удосконалення вимагають фінансова інфраструктура, медичне й соціальне страхування, емісія цінних паперів для продажу населенню, підтримка приватних інвестицій у житлове будівництво. Відповідно до теорії наявності й використання людського капіталу, виникає необхідність прийняття рішення про інвестиції в цей вид капіталу.

Інвестиції в людський капітал — це будь-яка дія, що не тільки поліпшує соціальний стан, а й підвищує кваліфікацію та здібності, або розвиток людини, особистості. Метою гуманітарного розвитку є оволодіння знаннями для керування явищами п процесами на Землі, у космосі й суспільстві. Вкладення в такі напрями, як утворення, охорона здоров’я і культура окупляться? в майбутньому й принесуть реальні доходи.

Теорія людського капіталу досліджує потенціал людини, його інтелектуальні здібності. Світовий досвід показує, що доходи населення зростають зі збільшенням витрат на утворення, тобто інвестиції в людський капітал забезпечують приріст продуктивності праці.

Цей процес зв’язаний з об’єктами інтелектуальної власності, необхідністю оцінювання і захисту їх, оскільки інтелектуальний рівень визначає майбутнє продукції. Як показав аналіз, інвестиційним процесом необхідно керувати з метою залучення й підвищення ефективності інвестицій.

Нинішній рівень життя більшості населення України істотно обмежу6 можливості такого джерела інвестування як власні заощадження. Формування цього джерела повинне керуватися на макрорівні насамперед на основі законодавчої бази, на мікрорівні зацікавленості населення в заощадженні своїх засобів. Економічний аналіз формування ринку інвестицій був би недостатній без даних про демографічний стан регіонів у зв’язку з екологією.

Одним з показників, що характеризують інвестиційну привабливість регіонів, є оцінка їхньої демографічної ситуації. Виходячи з того, що сучасний стан відтворення населення являє собою лише етап у процесі його довгострокової зміни, його порівнюють з минулими етапами, залучаючи показники демографічного прогнозу, за якими оцінюється наслідок збереження сучасних тенденцій у тих або інших умовах розвитку.

Для дослідження керування інвестиційним процесом був проаналізований демографічний стан і трудові ресурси країни. В результаті скорочення чисельності працездатного населення при збільшенні частки дітей, а також осіб пенсійного віку підвищується соціальне навантаження в розрахунку на одного працюючого.

Обсяг виробництва й безробіття впливають на рівень кваліфікації трудових кадрів, об’єктивно обумовлюють відтік кваліфікованих фахівців зі сфери виробництва в інші сфери діяльності (що не потребують особливих професійних навичок) та зниження якості управління в аграрній сфері. При оцінці інвестиційної привабливості необхідно враховувати, що ефективність інвестицій і виробництва залежить від прийняття правильних управлінських рішень.

При ринкових відносинах пріоритет повинен бути відведений економічним важелям, оскільки за своєю суттю вони відповідають ринковій економіці. Адміністративні методи необхідно використовувати тільки тоді, коли для досягнення визначеної мети, що має важливе економічне й соціальне значення для держави, економічні важелі недостатні або малоефективні.

Інвестиційна діяльність є найважливішою щодо кількості зайнятих, вона впливає на життя кожної людини. Це відбивається на інвестиційній привабливості як країни, так і галузей економіки. Для вирішення демографічних проблем необхідні вкладення в людські ресурси.

Показниками оцінки інвестування є безпека держави і рівень добробуту його населення, що залежать від гуманітарного й інтелектуального потенціалу суспільства. Інтелектуальний потенціал як складова поняття «гуманітарний потенціал» виявляється на тільки в галузях, зв’язаних з високими технологіями; інтелектуальність управлінських рішень і творчої активності людини зростає в усіх сферах його діяльності.

Гуманітарний потенціал суспільства об’єктивно розвивається як фактор конкурентоспроможності держави. Гуманітарний потенціал нації визначається рівнем фізичного та психологічного здоров’я нації, соціальним станом, духовністю, рівнем моралі, інтелектуальним розвитком, гуманітарною активністю.

Інтелектуальний капітал — це форма інвестицій, що може використовуватися для того, щоб здобути переваги порівняно з конкурентами. Інтелектуальна власність — це, умовно кажучи, зафіксований інтелектуальний матеріал, використовуваний у виробництві. Виділимо три складові інтелектуальних інвестицій: у людину; структурний; споживчий.

До поняття «людський капітал» відносять: здобування знань, практичних навичок, розвиток творчих здібностей, моральні цінності, культуру праці й поведінки. Усі ці складові вимагають керування. Підприємства й організації, тим більше їхнє керівництво, не володіють правами власності на інтелектуальний капітал. Зараз держави, які є світовими лідерами, керують процесом розвитку своєї нації для створення могутності в майбутньому. Інтелектуальні якості людської особистості — головна і найвища мета національних інтересів таких країн, як США, Німеччина, Японія.

Цілком зрозуміло, що визначальною умовою успішного розвитку суспільства є створення якісно нових моделей керування творчими можливостями людини, що відповідають новим реаліям. Людський розвиток передбачає, з одного боку, формування можливостей поліпшення здоров’я, одержання знань і професійних навичок, а з другого - використання цих можливостей для відпочинку, праці, культурної, суспільної та політичної діяльності.

Для успішного розвитку суспільства ці два аспекти повинні бути збалансованими. Соціальний ефект не може бути основною метою діяльності інвесторів, оскільки для максимальної соціально-ефективної діяльності особистості пріоритетним є здоров’я людини як стан фізичного, щиросердечного й соціального благополуччя.

Велике значення для розвитку економіки держави й особистості має пошук принципово нових систем утворення і на цій основі підготовка кваліфікованих кадрів, здатних вирішувати конкретні завдання в ринкових умовах.

Не менш важливе значення у вирішенні завдань, які держава висуває перед суспільством, має залучення максимально великої кількості громадян до ефективної праці на шляху до досягнення цілей розвитку. Досягнення реалізації таких можливостей розглядається вченими як застава стабілізації розвитку суспільства і базовий фактор національної безпеки.

Основним критерієм і показником результативності державного керування повинен стати індекс людського розвитку, що характеризує на макрорівні ступінь матеріатьного забезпечення населення, його здоров’я й утворення. Індекс людського розвитку (ІЛР) складається з трьох компонентів — середня тривалість життя, рівень утворення і ВВП на душу населення.

З метою більш якісного аналізу даного індексу його можна Доповнити коефіцієнтами народжуваності й смертності, що характеризують соціально-економічний стан країни, чисельність і

відродження нації. Демографічний процес повинен бути керованим, оскільки він зв’язаний з інвестиційною привабливістю країни.

Розвиток інвестиційний процесу і керування їм за допомогою джерел інвестування сприятиме вдосконалюванню техніки й технологій, створенню додаткових робочих МІСЦЬ, більш ефективної виробничої та соціальної інфраструктури.

Керування галузей економіки здійснюється за допомогою економічних методів, створенням економічних і соціальних пріоритетів. Для раціонального використання інвестицій необхідне здійснення чіткої комплексної державної інвестиційної політики, що включає питання керування інвестиційним процесом, у першу чергу — планування, координування, контроль цього процесу, обґрунтування напрямів інвестицій, визначення правильного використання їх, тобто ефективності досягнення інвестицій.

Створення сприятливого інвестиційного клімату розглядається як найважливіша умова залучення інвестицій і наступного економічного росту країни.

Основні складові інвестиційної програми повинні визначати: .1) об’єкт, мету і терміни вкладення засобів; 2) шляхи досягнення максимально можливого збільшення норми прибутку в нинішніх несприятливих для підприємства умовах; 3) основні джерела фінансування проекту і перелік джерел, які можна залучити в критичних ситуаціях.

У програмі треба відобразити фінансовий механізм, що припускає наявність фінансових методів, фінансових важелів, правового, нормативного та інформаційного забезпечення. У структурному відношенні фінансові механізми різних підприємств і організацій — аналогічні, але функціонують вони по-різному.

Основою процесу керування, зокрема й керування інвестиціями та інвестиційною привабливістю, є його функції. Вони сприяють визначенню об’єкта і забезпечують пріоритетні напрями інвестування.

Зараз розроблено багато класифікацій функцій керування,, класичною вважається класифікація, запропонована А. Файоль на основі якої будуються інші схеми, зокрема визначаються й функції інвестування. Розглядаючи підприємство як складний функціональний організм і розділивши його на визначені частини, А. Файоль виділив конкретні види діяльності, типові для всіх підприємств. Виходячи з цього, на сучасному етапі розвитку економіки країни вони можуть бути конкретизовані таким чином: технічні — виробництво, переробка, обробка; комерційні

— купівля, продаж, обмін; фінансові — одержання засобів, розпорядження ними; страхові — страхування й охорона власності, осіб; облікові — бухгалтерський облік, калькуляція, статистика; адміністративні — планування, організація, розпоряджування — наказ, координація й контроль. До адміністративних функцій належать облік і аналіз.

Функції групуються щодо об’єкта керування інвестиціями: за характером діяльності; за стадіями інвестування виробничого процесу; за факторами впливу на інвестиційний процес.

На рис. 2.4. подано функції, які можна розглядати як стадії інвестиційного процесу. Для ефективного керування економікою необхідна відповідна діяльність у процесі формування інвестиційної привабливості. Розглядаючи інвестиційний процес, керування цим процесом і його регулювання, можна виділити функції керування, що характеризують його окремі стадії — стадії інвестиційного процесу.

Інвестиційний процес передбачає кваліфіковане та якісне керування, наявність висококваліфікованих фахівців, здатних виконувати наступні функції: планування й визначення необхідності в інвестиціях; організація інформаційної служби для формування системи інвестування на основі інвестиційного рейтингу регіонів; координація інвестиційного процесу; контроль напрямів інвестицій і аналіз ефективності їх.



Рис. 2.4. Схема передбачуваних стати — функцій інвестиційного процесу

Ризик інвестиційного процесу розглядається з урахуванням стратегічної мети діяльності об’єкта інвестування, а також зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на нього, а саме: рівень розвитку ринку, науково-технічні інноваційні тенденції, демографічний стан, фінансове становище галузі, конкурентоспроможність підприємства.

Інвестиційним ризиком необхідно керувати тоді, коли ступінь його досить високий. Мотивація інвестування, або правильно сформульовані визначені мета і шляхи її досягнення — це основа керування ефективністю інвестицій, одержання високих доходів інвесторів і досягнення соціального ефекту.

Основою керування інвестиційним процесом є визначення привабливості об’єкта інвестування і побудова інвестиційного рейтингу.

Основні цілі для кожного з учасників інвестиційного процесу не є взаємовиключаючими. Головний їхній напрям - одержання прибутку й досягнення соціального ефекту. Саме перед інвесторами

задача розробки варіантів інвестиційних проектів, оцінки ефективності їх і вибору найбільш пріоритетного для досягненні

цілей.

Висновок

При активізації інвестиційної діяльності держави необхідно визначити напрям інвестування з урахуванням пріоритетності виробництва, а також галузей, що забезпечать створення й функціонування соціальної та виробничої інфраструктури. Зростання виробництва зв’язане з реструктуризацією значної частини підприємств, їхньою адаптацією до ринку в умовах твердої конкуренції.

Державні інвестиції слід використовувати як інструмент створення необхідних умов для залучення приватних та іноземних інвестицій у розвиток пріоритетних галузей.

У сукупності ці показники визначають привабливість галузей економіки, рівень розвитку аграрного виробництва, фінансовий стан, ефективність проведення економічних реформ, рівень життя населення. При оцінюванні інвестиційної привабливості необхідно враховувати, що ефективність інвестицій і виробницпи залежать від прийняття правильних управлінських рішень.

Для підвищення рівня інвестиційної привабливості галузі економіки в умовах багатоукладної економіки необхідно змінити систему виробничих відносин на основі поліпшення демографічного стану суспільства, оскільки підвищення інтелектуального рівня нації сприятиме ефективному розвитку держави.

Об’єктами керування є власне інвестиційна діяльність як система заходів для координації інвестиційних потоків, інфраструктури, інформаційного забезпечення з метою стимулювання інвестора, оптимізації оподатковування, розширення використання фінансових засобів населення. и1»