Гуткевич С.О. Інвестування (2006)
3.3. Мотивація іноземного інвестування
Перехід від однієї економічної системи до іншої породжує особливий, перехідний стан економіки, що може існувати в одній або кількох країнах і навіть у глобальному масштабі. Перехід від однієї економічної системи до іншої ніколи не був миттєвим
лбком ВІД одного зрілого, устояного комплексу відносин до
іншого розвитку світового господарства економісти-теоретики
виділяють три етапи:
перший — етап світової торгівлі (XV-XVI ст.); другий — етап іноземних інвестицій (початок — друга половина XIX ст.),
третій — етап економічної інтеграції (середина XX ст.).
Саме з другого етапу починається розвиток інвестиційного процесу Етап іноземних (закордонних) інвестицій передбачає реалізацію міжнародних зв’язків на основі поділу праці. Закордонні інвестиції - це розміщення інвестицій в інших країнах з метою одержання прибутку більшого, ніж всередині країни [45].
Починаючи з XX ст., удосконалюються форми зовнішньої торгівлі, а відносини між державами стають більш стійкими. З’являються нові форми зовнішньоекономічних зв’язків — міжнародна міграція робочої сили, науково-технічне співробітництво. Новими об’єктами купівлі-продажу стають інтелектуальна власність, інформація. «Епоха кінця XX — початку XXI ст., на думку академіка Лукінова, зовсім інша. Для неї характерні особливо бурхливі темпи науково-технічного прогресу, суспільних, соціально-економічних і духовних рухів. Тому сучасні ринкові моделі економічно розвинутих країн мають, на відміну від минулих, зовсім інші за своїм складом і ступенем зрілості структури, методи й засоби економічного керування та регулювання з відповідними стимулюючими імпульсами й інтересами, розмаїтістю форм і механізмів впливу на процеси розвитку».
Без державної економічної політики неможливий розвиток ринкових відносин, оскільки це зв’язано з розвитком підприємництва, інвестиційною діяльністю, з науково обґрунтованою системою раціонального керування, регулюванням складних процесів, що відбуваються в економіці на макро- і мікроекономічних рівнях.
Сукупність економічних процесів, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ в суспільстві на основі діючих у ньому відносин власності й організаційно-правових форм, являє собою економічну систему цього суспільства.
Важливими елементами будь-якої економічної системи є- соціально-економічні відносини, що базуються на формах власності; організаційні форми господарської діяльності; господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макроекономічному рівні; конкретні економічні зв’язки між підприємствами й організаціями.
Кожна економічно розвинута країна як економічна система має власну модель ринкової економіки, що сформувалася під впливом історичних традицій, рівня економічного розвитку, соціальних і національних умов.
В економічній літературі є різні підходи до аналізу типів економічних систем.
Єдиного стандарту моделей, характерних для економічних систем, немає. Кожна держава або регіон має національні моделі організації господарства, оскільки країни відрізняються історичним досвідом, рівнем економічного розвитку, соціальними й національними умовами. Це американська модель економіки, шведська, японська, південнокорейська та інші моделі, що істотно відрізняються одна від одної. Вивчення їх має практичне значення для корекції моделей країн з перехідним періодом, зокрема для розробки моделі розвитку України з урахуванням конкретних умов, що склалися в країні.
Аналізуючи науково-теоретичні аспекти ринкових відносин в агропромисловому комплексі, зазначимо, що теоретичні моделі ринків, які сформувалися в розвинутих країнах, відрізняються переважно ставленням до соціальної орієнтації господарської діяльності, а також місцем і роллю держави в процесі відтворення. За їхньою оцінкою фактично не існує так називаного «вільного» ринку. Необгрунтованим є твердження щодо загальної єдиної моделі ринкової економіки для всіх країн, незалежно
від їхніх історичних традицій, природно-економічних та інших
особливостей.
Ринок забезпечує не тільки товарно-грошовий обіг за формулою гроші - товар - гроші, а й життєдіяльність практично нової економічної системи.
В економічно розвинутих країнах інвестиційний процес залежить від впливу кон’юнктури ринку, джерел і розмірів фінансування капіталовкладень. Інвестування в цих країнах здійснюється за рахунок вкладень приватного капіталу; прямих інвестицій із засобів бюджету; непрямого бюджетного дотирування часток капіталовкладень, тобто за рахунок інвестиційних кредитів і податкових пільг; інвестицій в об’єкти соціального призначення із суспільних і благодійних фондів.
Держава контролює на законодавчій основі окремі види діяльності (вони стосуються загальнодержавних інтересів): банківсько-кредитної, фінансової й податкової систем, а також регулює зміни платіжного балансу.
Для України важливі досвід і аналіз найбільш важливих факторів, що впливають на процес залучення прямих іноземних інвестицій в економіку Польщі. Основними з них є: економічна трансформація; стабілізація економічної політики; зростання внутрішнього валового продукту; участь в Організації Економічного Співробітництва і Розвитку; членство в Європейському Союзі.
Близько 90% прямих інвестицій у Польщу одержано від країн-членів Організації Економічного Співробітництва і Розвитку. Аналіз інвестиційного процесу показав, що з пріоритетності секторів економіки інвестиції надходять, насамперед, у виробництво продуктів харчування, напоїв і тютюнових виробів, тобто харчову промисловість, потім у машинобудівний сектор.
При вивченні іноземних інвесторів, що здійснювали вкладення, третина з них виділила п’ять факторів, що позитивно впливають на інвестиційну привабливість і на одержання прямих іноземних
інвестицій у Польщу: гарна перспектива для економічного зростання країни; низька вартість робочої сили; обсяг польського ринку; велика пропозиція робочої сили; можливість зниження виробничих витрат.
За даними моніторингу, проведеного вченими-економістами і на основі факторів, що сприяли одержанню прямих іноземних інвестицій у Польщу, були отримані наступні дані, наведені в порядку значущості;
- гарна перспектива для економічного зростання;
- низька вартість робочої сили;
- обсяг польського ринку;
- зниження виробничих витрат;
- пропозиція робочої сили;
- висока кваліфікація робочої сили;
- сприятливий інвестиційний клімат;
- законодавча безпека;
- гарантії прав власності;
- членство в Європейському Союзі.
Результати дослідження свідчать про те, що, незважаючи на значний прогрес у багатьох сферах діяльності, іноземні інвестори все ще стикаються з визначними труднощами. На питання про складності в початку їхнього бізнесу інвестори часто називали: підготовку необхідної документації і реєстрацію компаній; забезпечення нормальних технічних і організаційних умов для початку бізнесу; процес приймання на роботу відповідного персоналу; одержання дозволів на ведення бізнесу від відповідних органів; пошук ділових партнерів. Іноземні інвестори позитивно оцінили інфраструктуру в Польщі.
Для України великий інтерес становить досвід інвестування в Росії. Розглянемо його більш докладно. Аналізуючи динаміку інвестицій у реальний сектор економіки, слід зазначити, що підвищення інвестиційної активності в національній економіці Росії зв’язано значною мірою з інтенсивним розвитком промисловості.
у цьому зв’язку питання диверсифікованості інвестиційних потоків, а також підвищення ефективності використання інвестицій і накопиченого основного капіталу набувають особливої актуальності.
факторами, що впливають на інвестування привабливості російської економіки, є: нормативно-правова база; інвестиційний клімат на макрорівні, зв’язаний з політичною обстановкою в країні; економічна ситуація на мікрорівні, зв’язана з фінансуванням підприємств.
Як приклад розглянемо розвиток економіки Іспанії — однієї з країн Європейського Союзу, яка за шістдесят років досягла значних економічних успіхів. Це зміна імпорту продовольства експортом високоякісних продуктів, економічний захист, стабільна законодавча система, удосконалення оподатковування, інвестиційна привабливість для іноземних інвестицій. У розвитку економіки Іспанії в період 1939 — 1996 р. можна виділити чотири значних етапи.
1. Післявоєнний період. Шлях до самозабезпечення (1939- 1959 pp.). Цьому періоду властиві:
- карткова система;
- дотація виробництва;
контрольовані ціни, імпорт продовольства.
2. Неконкурентне зростання (1960-1976 p.p.). Основна характеристика:
- інвестиції в іригацію, сільськогосподарське устаткування;
- економічна автаркія (відокремлення від зовнішнього економічного середовища);
-- кадастр земель (сільських і міських);
- постійна динаміка в зниженні обсягу субсидій на виробництво;
- здійснення нових лісопосадок.
3. Стабілізація і відкритість ринку (1977-1985 p.):
- стабільність основ законодавства;
- повна свобода цін;
-- демонополізація;
- перебудова агропромисловості;
- проведення децентралізованої регіональної політики щод0 якості продукції і цін;
- виділення Кредитів сільському господарству ДЛЯ поліпшення основного продуктивного капіталу.
4. Прагнення до більшої відкритості і зростання конкурентоспроможності (1986—1996 p.p.):
великі ринки оптової торгівлі за участю приватного сектора й муніципалітетів (земля);
- поетапне підвищення оподатковування (на доходи підприємств і на землі, внесені в кадастри);
- скорочення поголів’я овець і великої рогатої худоби на користь якісних і продуктивних порід,
- здійснення нових лісопосадок;
- європейські субсидії, спрямовані на скорочення виробництва, з метою неприпустимості надвиробництва продукції.
Ефективність реформ в аграрній сфері характеризується загальними показниками початкового й завершального етапів.
- 1950 p.: сільське господарство та агропромисловість — 40% від ВВП і 50% від активного населення країни;
- 1996 p.: сільське господарство та агропромисловість — 5% від ВВП і 7% від активного населення; мільйони екю іноземних інвестицій; десятки тисяч екю від експорту товарів, послуг, продукції в Європейське Співтовариство, США, Латинську Америку, Росію.
Узагальнення досвіду інвестиційної політики в агробізнесі США показало, що їй також властиве поетапний розвиток. До середини 70-х років переважали надходження капіталовкладень у сільське господарство, продукція якого йде у промисловість і торгівлю. У цих галузях як об’єктах інвестування здійснювалося технічне переозброєння, освоювання ресурсозбережуючих технологій, розвивалася виробнича інфраструктура. Водночас з рухом капіталу спостерігалася міграція робочої сили із сільської»
господарства.
у 80-ті роки частка іноземних інвестицій в сукупних інвестиціях складала 20%, і продовольчий комплекс США розвивався за рахунок впливу на інвестиційну політику іноземних інвесторів. У Цей же період, до початку 90-х років, щорічні сукупні інвестиції в продовольчий комплекс країни складали 70-80 млрд. дол. і 60-64% — частки інвестиції. Важливою особливістю інвестиційного процесу СІЛА в останні два десятиліття є підвищення частки приватних вкладень.
Інвестиційна політика в агропромисловій сфері Канади і країн Західної Європи істотно відрізняється від США. Це зв’язано, насамперед, зі структурними особливостями цих країн. Наприклад, основна сфера США — це всефондоутворюючі галузі промисловості та система виробничо-технічного обслуговування сільського господарства.
У деяких західноєвропейських європейських країнах ця сфера менш розвинута внаслідок регіональної інтеграції і кооперації, на основі яких повністю забезпечуються потреби фермерських господарств і переробної промисловості в матеріально-технічних ресурсах. У цих країнах найважливішим статистичним показником інвестиційного процесу є розмір капіталовкладень у сільське господарство і харчову промисловість. Промисловій сфері Канади властива тенденція циклічності поточних капіталовкладень при абсолютному й відносному реальному скороченні вкладень. Аналогічні тенденції інвестиційних процесів спостерігаються в Англії, Німеччині та Франції.
Наприклад, в аграрному секторі економіки існує тісний кореляційний зв’язок між обсягами інвестицій і чисельністю працівників. При істотних економічних і технологічних розходженнях у США, Канаді, Великобританії і Німеччині, частки капіталовкладення в розрахунку на одного працівника сфери агробізнесу вирівнюються.
До кінця 80-х років процес інвестування в сфері агробізнесу цих країн був спрямований на технічне переозброєння, на розвиток системи збереження, транспортування, первинної переробки сільськогосподарської продукції. Більш швидкими темпами збільшувалися капіталовкладення порівняно з валовою продукцією сільського господарства. Зараз час інвестиційна політика спрямована на розвиток виробничої інфраструктури.
В Японії засоби, що спрямовуються на інвестиції, містять велику частку банківських позичок.
Слід зазначити, що в розвинутих країнах агробізнес одержує великі бюджетні дотації.
Зараз у ведучих країнах Європи, в США і Японії спостерігаються зміни в структурі інвестицій: скорочуються приватні інвестиції; зростає питома вага самофінансування в загальному обсязі засобів інвестування; збільшується бюджетне фінансування аграрної сфери, тобто для держави як суб’єкта інвестування найбільш привабливим є саме сільське господарство.
Інвестиційна політика країн ринкової економіки визначає привабливі пріоритетні напрями інвестицій:
- переорієнтування інвестиційної діяльності на максимальну капітало- і ресурсовіддачу в усіх сферах АПК;
- усунення диспропорцій в ресурсному потенціалі;
- скорочення товарного дефіциту продукції агропромислового комплексу на споживчому ринку.
Пріоритетним для розвитку АПК повинен стати розвиток продуктових підкомплексів, а також усунення галузевих і внутрішньогалузевих диспропорцій на господарському, регіональному і державному рівнях керування. Для країн, що перебувають на етапі трансформації економіки в ринкову, важливе значення має приплив інвестицій та ефективне використання їх.
Як і кожна країна, Україна матиме власну модель ринкової економіки, що повинна формуватися з урахуванням історичних традицій, демографічних особливостей, конкретних умов розвитку країни, ґрунтуватися на раціональному поєднані різних форм власності й господарювання. Це передбачає, що виробники-аграрники самі вибирають форму організації праці, тобто робота в колективні підприємствах, в державних підприємствах або в приватному
підприємництві.
Міжнародна інвестиційна діяльність посідає особливе місце в системі сучасного бізнесу, що обумовлено змінами світового економічного процесу. Проблематика іноземного інвестування належить до актуальних питань, що дискутуються у світовій економічній літературі і вимагають практичного рішення. Це обумовлено нинішніми тенденціями інтернаціоналізації господарських зв’язків в умовах багатоукладної економіки країни. Зараз міжнародна торгівля та прямі іноземні інвестиції виконують важливу функцію в розвитку економіки держави.
Обсяг іноземних інвестицій є одним з показників, які характеризують ступінь інтеграції країни у світове співтовариство і залежить від привабливості об’єкта інвестування.
Державна політика залучення іноземних інвестицій, будучи частиною зовнішньоекономічної політики держави, охоплює такі проблеми:
розробка стратегії і тактики залучення іноземних інвестицій;
- створення умов інвестиційної привабливості країни;
- практичне керівництво здійсненням інвестиційної ДІЯЛЬНОСТІ іноземними інвесторами.
Зовнішньоекономічні операції включають угоди стосовно імпорту-експорту активів або капіталу та імпорту-експорту товарів
і послуг. Надходження іноземних інвестицій і умови їхнього залучення — це фактор, що впливає на інвестиційну діяльність і сприяє подальшому розвитку зовнішньоекономічних зв’язків.
Кожна держава має свою систему цін на ресурси, податкову політику й законодавчу базу, різний рівень розвитку галузей і, відповідно, виникають розходження в прибутковості суб’єктів і об’єктів інвестування. Імпортні й експортні операції щодо переміщення капіталу зв’язані також з політичною стабільністю і рівнем торгівлі на міжнародному ринку. У широкому розумінні міжнародні інвестиції — це інвестиції, реалізація яких припускає взаємодія учасників, що належать до різних держав: резидентів і реципієнтів. У вузькому значенні міжнародні інвестиції — це інвестиції закордон або іноземні інвестиції. Іноземні інвестиції це довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками в промисловість, сільське господарство, транспорт та інші галузі економіки; реалізація вивозу підприємницького капіталу в країні-реципієнті [188].
Суб’єкт спрямовує інвестиції закордон, а об’єкт інвестування приймає іноземні інвестиції. Одержання прибутку як кінцевої мети процесу інвестуванні сприяє залученню іноземного капіталу. Інвестори вивчають національну економіку країни, її законодавчу систему, ресурси для визначення об’єкта капіталовкладень з більш високою віддачею. Об’єктами закордонного інвестування можуть бути всі об’єкти, інвестування в які не заборонене законами України.
Кожна країна володіє інвестиційними ресурсами, що складаються з власних (національних) та іноземних інвестицій. Ці ресурси
можуть використовуватися як для внутрішнього, так і для внутрішнього інвестування. Рух інвестиційних ресурсів називають відтоком капіталу з країни і чистим припливом капіталу. Основна мета іноземного інвестора — це вигідне вкладення капіталу в інших країнах з більш сприятливим інвестиційним кліматом. Проведені дослідження впливу іноземних інвестицій на економіку країн-експортерів і країн-імпортерів дають змогу визначити особливості іноземного інвестування і зробити висновок, що іноземні інвестиції мають позитивні й негативні характеристики для країн-реципієнтів і країн-резидентів (табл. 3.3).
Країни-інвестори одержують більш високий середній прибуток від інвестицій, оскільки вкладають їх у більш прибуткові галузі закордоном, використовують там більш дешеву кваліфіковану робочу силу, експортують туди засоби виробництва, сповільнюючи темпи економічного зростання і розвитку своєї країни. Іноземні інвестиції і міграція робочої сили є сучасними формами переміщення трудових ресурсів і коштів.
У державах з розвинутою ринковою економікою діє правило: іноземні інвестиційні засоби не можна використовувати для поточних витрат.
Законом України «Про режим іноземного інвестування», прийнятому 19 березня 1996 p., передбачено» що відносини, зв’язані з іноземним інвестуванням, регулюються вітчизняним законодавством і міжнародними договорами України. Слід зазначити, що в деяких західних країнах немає спеціальних законів про іноземні інвестиції. Вони регулюються так само, як і національні інвестиції, на основі нормативного законодавства або деяких правил валютного законодавства. Найбільш строгий режим іноземного інвестування у Франції, а у ФРН - самий ліберальний.
Відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестуванні (ст. 2), іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді;
- іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України; валюти України — при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування або які-небудь інші об’єкти інвестування відповідно законодавству України за умови сплати податку на доход (доходи) (при купівлі пакета акцій відкритих акціонерних товариств під час приватизації це єдино можлива форма інвестицій згідно із Законом «Про приватизацію державного майна») будь-якого спонукуваного й нерухомого майна і зв’язаних з ним майнових прав;
- акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав — прав власності на частину (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеного відповідно до законодавства України або інших країн, виражених у конвертованій валюті;
- грошових вимог і прав на вимоги виконання договірних зобов’язань, що гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену відповідно до законів (процедурами) країни інвестора або міжнародних правил торгівлі;
- будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародних правил торгівлі, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторське право, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, «ноу-хау» тощо;
- прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами й використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорам, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена відповідно до законів (процедурами) країни інвестора або міжнародних правил торгівлі;
- інших цінностей відповідно до законодавства України.
У Законі України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції визначаються як цінності, що вкладаються іноземними Інвесторами В об’єкти інвестиційної ДІЯЛЬНОСТІ ВІДПОВІДНО До законодавства України з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземні інвестиції здійснюються в різних формах (рис. 3.7). Закордонні інвестиції можна розглядати як реалізацію вивозу підприємницького капіталу в країни-реципієнти.
Основні форми одержання інвестицій: державні й приватні інвестиції. Вони здійснюються відповідно державними й приватними корпораціями, фірмами й банками, інвестиційними компаніями. Державні іноземні інвестиції ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ В національних інтересах, тому одержання прибутку не є основною їхньою метою. Приватні інвестиції здійснюються власниками капіталу, що роблять довгострокові вкладення засобів у галузі економіки.
Основу приватно-підприємницького капіталу як форми міжнародного руху капіталу складають прямі й портфельні іноземні інвестиції. Прямі приватні інвестиції - це вкладення капіталу в закордонні підприємства, обумовлені довгостроковим економічним інтересом. На відміну від портфельних вони надають право інвесторові контролювати діяльність підприємств з іноземним капіталом, зокрема спільних.
Портфельні інвестиції надходять у країну шляхом продажу цінних паперів через міжнародні фінансові інститути, фонди, експортні агентства, банки. У країну-реципієнт підприємницький капітал надходить у формі позичок, кредитів, грантів. Грант можна розглядати, по-перше, як оплачуваний, субсидоване, державне замовлення на виконання науково-дослідних розробок і, по-друге, як грошові кошти, виділені в порядку добродійності для фінансової підтримки наукових досліджень учених, авторів літературних творів і мистецтва.
За співвідношенням прямих і портфельних інвестицій визначається роль і значення іноземного капіталу в економіці країни. Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринковій економіці вважається 10% вартості об’єкта інвестування. Проте, прямими інвестиціями вважаються інвестиції з меншою питомою вагою, але які забезпечують реальний вплив на ухвалення рішення об’єктом інвестування, і, навпаки, якщо частина вкладень інвестора перевищує 10%, але він не має реального контролю над об’єктом, відповідно інвестиції не є прямими.
Державна політика щодо залучення іноземних інвестицій здійснюється Кабінетом Міністрів і Національним Банком України, регулюється Верховною Радою.
Фактори, що впливають на іноземні інвестиції, можна підрозділити на дві групи, виділивши позитивні й негативні сторони їх, або переваги й недоліки надання інвестицій для закордонних інвесторів (табл. 3.3). Якщо «недоліки» перевищують
«достоїнства», це пояснює нестабільність інвестиційного процесу в країні, що залежить від багатьох суб’єктивних факторів.
Таблиця 3.3
Фактори, що впливають на прямі іноземні інвестиції
Географічне положення й природні умови України, велика чисельність населення і високий рівень її зростання — сприятливі показники для інвесторів. Особливо, коли визначна частина населення не має постійної роботи і стабільного доходу. Низький рівень заробітної плати може мати й негативне значення, оскільки не сприяє зацікавленості в результатах праці. Соціально не захищена, не затребувана державою кваліфікована робоча сила використовується закордонними підприємцями, оскільки фахівцям необхідна роботі. В Україні оплата праці
значно нижче, ніж в інших економічно стабільних країнах, стає привабливим для прямих іноземних інвестицій.
Нерозвинута виробнича й соціальна інфраструктура, з одного боку є перешкодою для західних бізнесменів, а з другого - це найвигідніший об’єкт вкладення капіталу. Крім цього, вкладення капіталу та розвиток якої-небудь країни визначається її економічною безпекою. На процес надходження інвестицій впливає економічна безпека країни, яка має три рівні: глобальний, регіональний і національний.
Два перших рівні — це міжнародні рівні безпеки, стан яких визначає зовнішню складову фінансової безпеки на національному рівні. Саме такі фактори багато в чому впливають на внутрішній розвиток країни, особливо з неефективною фінансово-кредитною системою, що зараз властиво Україні.
Економіка країни відчутна щодо змін на світовому фінансовому ринку. Тому внутрішній економічний розвиток країни залежить від надходження іноземного капіталу у вигляді кредитів та інвестицій; змін світових цін на товари, процентних ставок і курсів іноземних валют; рівня використання досягнень науково- технічного прогресу.
Географічна структура іноземного інвестування в Україні формується під впливом двох взаємозалежних груп факторів. Її розвиток визначається, з одного боку, глибиною зовнішньоекономічних зв’язків з традиційними партнерами — країнами СНД, серед яких домінує Росія, а з другого боку — необхідністю диверсифікованості, насамперед, міжнародної інвестиційної діяльності.
Для іноземних інвесторів надзвичайно важливою умовою є створення в країні-реципієнті сприятливого клімату для своєї діяльності.
Серед факторів загального характеру найважливішими є: стабільність політичної обстановки та довіра уряду; надійність інформаційного забезпечення; простір дій для приватного підприємництва; адекватне й прогнозоване оподатковування; правові та інші гарантії виконання договорів; скорочення ролі бюрократичного апарату керування, спрощення процедури ви
дачі дозволів; ліберальний зовнішньоторговельний режим; можливість користуватися недорогими послугами інфраструктури такими як електроенергія, вода, телекомунікації, транспортне повідомлення, і т. д.; відсутність контактів з кримінальними структурами.
Для забезпечення розвитку виробництва з використанням інвестиційних ресурсів необхідно, щоб державна політика була спрямована на залучення іноземного капіталу в економіку України. Іноземні інвестори розглядають процес інвестування з двох позицій: позиції ризику та одержання прибутку.
Приймаючи стратегічне інвестиційне рішення, інвестори, насамперед, враховують ризик країни і комерційний ризик. На основі дослідження ролі іноземних інвестицій в економіці України й аналізу умов залучення іноземних інвесторів нами розроблена класифікація способів усунення перешкод для прямих іноземних інвестицій — основної форми реальних інвестицій, що надходять у країну (табл. 3.4).
З урахуванням того, що для прямих іноземних інвестицій існують перешкоди різного рівня, у пропонованій класифікації розглянуто перешкоди адміністративного та інституційного характеру, на які держава і повинна впливати. Способи усунення перешкод прямим іноземним інвестиціям згруповані за такими напрямами:
I — стабілізація політичної обстановки на макрорівні й поліпшення макроекономічного середовища;
II — усунення перешкод, що збільшують ризик капіталовкладень;
III — усунення перешкод, що збільшують витрати на здійснення заходів, які підвищують прибутковість інвестицій;
IV — поліпшення умов для реалізації стратегічних цілей підприємства.
Класифікація способів усунення перешкод для прямих іноземних інвестицій (ПІІ)
Від рівня інвестиційної привабливості України залежить остаточне рішення інвестора: чи буде країна привабливою для вкладання іноземного капіталу чи ні. Щодо значення рівня інвестиційної привабливості країни для іноземного капіталу, то необхідно ПОСТІЙНО проводити оцінку Інвестиційного клімату й моніторинг рейтингу інвестиційної привабливості України. Для активізації інвестиційної діяльності слід поступово усувати перешкоди для залучення прямих іноземних інвестицій.
Поліпшення інвестиційного клімату сприяє продовженню фінансування інвесторами реалізованих проектів, здійсненню нових широкомасштабних програм.
Державне регулювання іноземного інвестування повинне
здійснюватися на таких принципах:
- взаємна відповідальність іноземних інвесторів і держави;
- юридична відповідальність іноземних інвесторів за порушення законодавства;
- залучення іноземних інвесторів для участі в пріоритетних державних проектах або програмах;
дотримання й удосконалення нормативногправової бази стосовно залучення й використання іноземних інвестицій.
При регулюванні процесу іноземного інвестування держава виконує ряд функцій, які можна визначити як загальні й спеціальні. Загальні функції не зв’язані з конкретним суб’єктом керування і передбачають такі види діяльності, як планування (прогнозування), організація, координування, регулювання, контроль, аналіз та інформаційні функції.
Спеціальні функції зв’язані з державним регулюванням одержання й використання іноземних інвестицій. До них належать:
- висновок міжнародних угод з питань іноземного інвестування;
- участь у роботі міжнародних економічних і фінансових організацій з метою одержання іноземних інвестицій;
- проведення експертизи інвестиційних проектів;
- організація вивчення пропозицій про надання іноземних
інвестицій;
ведення обліку суб’єктів і об’єктів інвестування і т.д.
Таким чином, зміст державного регулювання іноземного інвестування визначається характером загальних і спеціальних функцій, що реалізуються в процесі управлінської діяльності.
Стосовно іноземних інвестицій можна сформулювати наступні цілі державної політики України:
-- створення ефективних суб’єктів;
стабілізація господарського й фінансового становища підприємств як необхідної умови розвитку економіки;
- піднесення галузей, важливих для життєзабезпечення країни;
- інноваційний процес, тобто розвиток нових, технічно передових галузей виробництв;
- формування конкурентного ринкового середовища;
- збільшення експорту й скорочення імпорту в країні.
Інвестиційну активність іноземних суб’єктів визначає несприятлива для підприємців система законів, норм і реалій, що регулюють їхню господарську діяльність. Діючий закон надав іноземним суб’єктам національний режим підприємницької діяльності, що цілком відповідає міжнародним стандартам. Водночас на практиці це означає поширення на закордонних інвесторів, що здійснюють свою діяльність у зовсім інших умовах ведення бізнесу, особливостей інституціональних інвесторів.
Інституціональний інвестор є фінансовим посередником, що акумулює засоби індивідуальних інвесторів і здійснює спеціалізовану інвестиційну діяльність. До інституціональних інвесторів належать інвестиційні фонди й компанії, пенсійні фонди, страхові компанії, а також банки. Як окремих суб’єктів інвестиційної діяльності виділяють корпоративних інвесторів і уряд.
Інвестиції, з одного боку, спрямовані на одержання прибутку від бізнесу за кордоном, а з другого — вони забезпечують контроль за іноземною діяльністю підприємств і фірм. Прямі іноземні Інвестиції СЛІД розглядати ЯК процес перенесення господарської діяльності компанії закордон. Причини цього процесу різноманітні. Головна з них визначається прагненням до максимальної реалізації цільової функції, що охоплює комплекс конкретних цілей господарської діяльності компанії, що можуть бути досягнуті тільки на міжнародному рівні.
Найближчим часом необхідно вирішити наступні питання: орієнтувати іноземних інвесторів на пріоритетні об’єкти;
- вивчити й узагальнити досвід реалізації перших великих проектів і використовувати його в роботі з іноземними інвесторами;
- продовжити підготовку й висновок міжнародних договорів, що забезпечують підтримку захист іноземних інвестицій в Україні та вітчизняних інвестицій закордоном;
- вивчити потенційних інвесторів;
- підсилити законодавчо захист фондового ринку України;
- підсилити організаційну й матеріально-технічну роботу із забезпечення економічної, науково-технічної, технологічної, екологічної й інформаційної безпеки країни в сфері додатка іноземних інвестицій.
Для забезпечення нормального інвестиційного клімату й залучення іноземний інвестицій необхідна стабільна законодавча база для іноземного інвестора. Найближчі й довгострокові цілі залучення в країну іноземних інвесторів визначаються державою залежно від типу економіки, її стану, стратегічної концепції економічного розвитку, міжнародних зв’язків держави та світової ситуації в цілому. Держави Європейського Союзу, що мають інтегровану економіку, використовують іноземні інвестиції, насамперед, з метою заощадження енергетичних ресурсів, створення новітніх наукомістких технологій та інформаційних систем, досягнення виробництва високоякісної продукції з метою екологічної безпеки, а також для модернізації медицини, утворення і т.д.
У державах з ринковою економікою пріоритет віддається економічним методам, тому що держави мають багатопланові еко
номічні важелі залучення інвесторів у необхідні для них сфери
економіки.
Залучення іноземних інвестицій в економіку України — об’єктивно необхідний процес. Від того, наскільки успішно економіка України буде інтегруватися у світове співтовариство, залежить стратегія й тактика держави.
лбком ВІД одного зрілого, устояного комплексу відносин до
іншого розвитку світового господарства економісти-теоретики
виділяють три етапи:
перший — етап світової торгівлі (XV-XVI ст.); другий — етап іноземних інвестицій (початок — друга половина XIX ст.),
третій — етап економічної інтеграції (середина XX ст.).
Саме з другого етапу починається розвиток інвестиційного процесу Етап іноземних (закордонних) інвестицій передбачає реалізацію міжнародних зв’язків на основі поділу праці. Закордонні інвестиції - це розміщення інвестицій в інших країнах з метою одержання прибутку більшого, ніж всередині країни [45].
Починаючи з XX ст., удосконалюються форми зовнішньої торгівлі, а відносини між державами стають більш стійкими. З’являються нові форми зовнішньоекономічних зв’язків — міжнародна міграція робочої сили, науково-технічне співробітництво. Новими об’єктами купівлі-продажу стають інтелектуальна власність, інформація. «Епоха кінця XX — початку XXI ст., на думку академіка Лукінова, зовсім інша. Для неї характерні особливо бурхливі темпи науково-технічного прогресу, суспільних, соціально-економічних і духовних рухів. Тому сучасні ринкові моделі економічно розвинутих країн мають, на відміну від минулих, зовсім інші за своїм складом і ступенем зрілості структури, методи й засоби економічного керування та регулювання з відповідними стимулюючими імпульсами й інтересами, розмаїтістю форм і механізмів впливу на процеси розвитку».
Без державної економічної політики неможливий розвиток ринкових відносин, оскільки це зв’язано з розвитком підприємництва, інвестиційною діяльністю, з науково обґрунтованою системою раціонального керування, регулюванням складних процесів, що відбуваються в економіці на макро- і мікроекономічних рівнях.
Важливими елементами будь-якої економічної системи є- соціально-економічні відносини, що базуються на формах власності; організаційні форми господарської діяльності; господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макроекономічному рівні; конкретні економічні зв’язки між підприємствами й організаціями.
Кожна економічно розвинута країна як економічна система має власну модель ринкової економіки, що сформувалася під впливом історичних традицій, рівня економічного розвитку, соціальних і національних умов.
В економічній літературі є різні підходи до аналізу типів економічних систем.
Єдиного стандарту моделей, характерних для економічних систем, немає. Кожна держава або регіон має національні моделі організації господарства, оскільки країни відрізняються історичним досвідом, рівнем економічного розвитку, соціальними й національними умовами. Це американська модель економіки, шведська, японська, південнокорейська та інші моделі, що істотно відрізняються одна від одної. Вивчення їх має практичне значення для корекції моделей країн з перехідним періодом, зокрема для розробки моделі розвитку України з урахуванням конкретних умов, що склалися в країні.
Аналізуючи науково-теоретичні аспекти ринкових відносин в агропромисловому комплексі, зазначимо, що теоретичні моделі ринків, які сформувалися в розвинутих країнах, відрізняються переважно ставленням до соціальної орієнтації господарської діяльності, а також місцем і роллю держави в процесі відтворення. За їхньою оцінкою фактично не існує так називаного «вільного» ринку. Необгрунтованим є твердження щодо загальної єдиної моделі ринкової економіки для всіх країн, незалежно
від їхніх історичних традицій, природно-економічних та інших
особливостей.
Ринок забезпечує не тільки товарно-грошовий обіг за формулою гроші - товар - гроші, а й життєдіяльність практично нової економічної системи.
В економічно розвинутих країнах інвестиційний процес залежить від впливу кон’юнктури ринку, джерел і розмірів фінансування капіталовкладень. Інвестування в цих країнах здійснюється за рахунок вкладень приватного капіталу; прямих інвестицій із засобів бюджету; непрямого бюджетного дотирування часток капіталовкладень, тобто за рахунок інвестиційних кредитів і податкових пільг; інвестицій в об’єкти соціального призначення із суспільних і благодійних фондів.
Держава контролює на законодавчій основі окремі види діяльності (вони стосуються загальнодержавних інтересів): банківсько-кредитної, фінансової й податкової систем, а також регулює зміни платіжного балансу.
Для України важливі досвід і аналіз найбільш важливих факторів, що впливають на процес залучення прямих іноземних інвестицій в економіку Польщі. Основними з них є: економічна трансформація; стабілізація економічної політики; зростання внутрішнього валового продукту; участь в Організації Економічного Співробітництва і Розвитку; членство в Європейському Союзі.
Близько 90% прямих інвестицій у Польщу одержано від країн-членів Організації Економічного Співробітництва і Розвитку. Аналіз інвестиційного процесу показав, що з пріоритетності секторів економіки інвестиції надходять, насамперед, у виробництво продуктів харчування, напоїв і тютюнових виробів, тобто харчову промисловість, потім у машинобудівний сектор.
При вивченні іноземних інвесторів, що здійснювали вкладення, третина з них виділила п’ять факторів, що позитивно впливають на інвестиційну привабливість і на одержання прямих іноземних
інвестицій у Польщу: гарна перспектива для економічного зростання країни; низька вартість робочої сили; обсяг польського ринку; велика пропозиція робочої сили; можливість зниження виробничих витрат.
- гарна перспектива для економічного зростання;
- низька вартість робочої сили;
- обсяг польського ринку;
- зниження виробничих витрат;
- пропозиція робочої сили;
- висока кваліфікація робочої сили;
- сприятливий інвестиційний клімат;
- законодавча безпека;
- гарантії прав власності;
- членство в Європейському Союзі.
Результати дослідження свідчать про те, що, незважаючи на значний прогрес у багатьох сферах діяльності, іноземні інвестори все ще стикаються з визначними труднощами. На питання про складності в початку їхнього бізнесу інвестори часто називали: підготовку необхідної документації і реєстрацію компаній; забезпечення нормальних технічних і організаційних умов для початку бізнесу; процес приймання на роботу відповідного персоналу; одержання дозволів на ведення бізнесу від відповідних органів; пошук ділових партнерів. Іноземні інвестори позитивно оцінили інфраструктуру в Польщі.
Для України великий інтерес становить досвід інвестування в Росії. Розглянемо його більш докладно. Аналізуючи динаміку інвестицій у реальний сектор економіки, слід зазначити, що підвищення інвестиційної активності в національній економіці Росії зв’язано значною мірою з інтенсивним розвитком промисловості.
у цьому зв’язку питання диверсифікованості інвестиційних потоків, а також підвищення ефективності використання інвестицій і накопиченого основного капіталу набувають особливої актуальності.
факторами, що впливають на інвестування привабливості російської економіки, є: нормативно-правова база; інвестиційний клімат на макрорівні, зв’язаний з політичною обстановкою в країні; економічна ситуація на мікрорівні, зв’язана з фінансуванням підприємств.
Як приклад розглянемо розвиток економіки Іспанії — однієї з країн Європейського Союзу, яка за шістдесят років досягла значних економічних успіхів. Це зміна імпорту продовольства експортом високоякісних продуктів, економічний захист, стабільна законодавча система, удосконалення оподатковування, інвестиційна привабливість для іноземних інвестицій. У розвитку економіки Іспанії в період 1939 — 1996 р. можна виділити чотири значних етапи.
1. Післявоєнний період. Шлях до самозабезпечення (1939- 1959 pp.). Цьому періоду властиві:
- карткова система;
- дотація виробництва;
контрольовані ціни, імпорт продовольства.
- інвестиції в іригацію, сільськогосподарське устаткування;
- економічна автаркія (відокремлення від зовнішнього економічного середовища);
-- кадастр земель (сільських і міських);
- постійна динаміка в зниженні обсягу субсидій на виробництво;
- здійснення нових лісопосадок.
3. Стабілізація і відкритість ринку (1977-1985 p.):
- стабільність основ законодавства;
- повна свобода цін;
-- демонополізація;
- перебудова агропромисловості;
- проведення децентралізованої регіональної політики щод0 якості продукції і цін;
- виділення Кредитів сільському господарству ДЛЯ поліпшення основного продуктивного капіталу.
4. Прагнення до більшої відкритості і зростання конкурентоспроможності (1986—1996 p.p.):
великі ринки оптової торгівлі за участю приватного сектора й муніципалітетів (земля);
- поетапне підвищення оподатковування (на доходи підприємств і на землі, внесені в кадастри);
- скорочення поголів’я овець і великої рогатої худоби на користь якісних і продуктивних порід,
- здійснення нових лісопосадок;
- європейські субсидії, спрямовані на скорочення виробництва, з метою неприпустимості надвиробництва продукції.
Ефективність реформ в аграрній сфері характеризується загальними показниками початкового й завершального етапів.
- 1950 p.: сільське господарство та агропромисловість — 40% від ВВП і 50% від активного населення країни;
- 1996 p.: сільське господарство та агропромисловість — 5% від ВВП і 7% від активного населення; мільйони екю іноземних інвестицій; десятки тисяч екю від експорту товарів, послуг, продукції в Європейське Співтовариство, США, Латинську Америку, Росію.
Узагальнення досвіду інвестиційної політики в агробізнесі США показало, що їй також властиве поетапний розвиток. До середини 70-х років переважали надходження капіталовкладень у сільське господарство, продукція якого йде у промисловість і торгівлю. У цих галузях як об’єктах інвестування здійснювалося технічне переозброєння, освоювання ресурсозбережуючих технологій, розвивалася виробнича інфраструктура. Водночас з рухом капіталу спостерігалася міграція робочої сили із сільської»
господарства.
у 80-ті роки частка іноземних інвестицій в сукупних інвестиціях складала 20%, і продовольчий комплекс США розвивався за рахунок впливу на інвестиційну політику іноземних інвесторів. У Цей же період, до початку 90-х років, щорічні сукупні інвестиції в продовольчий комплекс країни складали 70-80 млрд. дол. і 60-64% — частки інвестиції. Важливою особливістю інвестиційного процесу СІЛА в останні два десятиліття є підвищення частки приватних вкладень.
Інвестиційна політика в агропромисловій сфері Канади і країн Західної Європи істотно відрізняється від США. Це зв’язано, насамперед, зі структурними особливостями цих країн. Наприклад, основна сфера США — це всефондоутворюючі галузі промисловості та система виробничо-технічного обслуговування сільського господарства.
У деяких західноєвропейських європейських країнах ця сфера менш розвинута внаслідок регіональної інтеграції і кооперації, на основі яких повністю забезпечуються потреби фермерських господарств і переробної промисловості в матеріально-технічних ресурсах. У цих країнах найважливішим статистичним показником інвестиційного процесу є розмір капіталовкладень у сільське господарство і харчову промисловість. Промисловій сфері Канади властива тенденція циклічності поточних капіталовкладень при абсолютному й відносному реальному скороченні вкладень. Аналогічні тенденції інвестиційних процесів спостерігаються в Англії, Німеччині та Франції.
Наприклад, в аграрному секторі економіки існує тісний кореляційний зв’язок між обсягами інвестицій і чисельністю працівників. При істотних економічних і технологічних розходженнях у США, Канаді, Великобританії і Німеччині, частки капіталовкладення в розрахунку на одного працівника сфери агробізнесу вирівнюються.
До кінця 80-х років процес інвестування в сфері агробізнесу цих країн був спрямований на технічне переозброєння, на розвиток системи збереження, транспортування, первинної переробки сільськогосподарської продукції. Більш швидкими темпами збільшувалися капіталовкладення порівняно з валовою продукцією сільського господарства. Зараз час інвестиційна політика спрямована на розвиток виробничої інфраструктури.
В Японії засоби, що спрямовуються на інвестиції, містять велику частку банківських позичок.
Слід зазначити, що в розвинутих країнах агробізнес одержує великі бюджетні дотації.
Зараз у ведучих країнах Європи, в США і Японії спостерігаються зміни в структурі інвестицій: скорочуються приватні інвестиції; зростає питома вага самофінансування в загальному обсязі засобів інвестування; збільшується бюджетне фінансування аграрної сфери, тобто для держави як суб’єкта інвестування найбільш привабливим є саме сільське господарство.
Інвестиційна політика країн ринкової економіки визначає привабливі пріоритетні напрями інвестицій:
- переорієнтування інвестиційної діяльності на максимальну капітало- і ресурсовіддачу в усіх сферах АПК;
- усунення диспропорцій в ресурсному потенціалі;
- скорочення товарного дефіциту продукції агропромислового комплексу на споживчому ринку.
Пріоритетним для розвитку АПК повинен стати розвиток продуктових підкомплексів, а також усунення галузевих і внутрішньогалузевих диспропорцій на господарському, регіональному і державному рівнях керування. Для країн, що перебувають на етапі трансформації економіки в ринкову, важливе значення має приплив інвестицій та ефективне використання їх.
Як і кожна країна, Україна матиме власну модель ринкової економіки, що повинна формуватися з урахуванням історичних традицій, демографічних особливостей, конкретних умов розвитку країни, ґрунтуватися на раціональному поєднані різних форм власності й господарювання. Це передбачає, що виробники-аграрники самі вибирають форму організації праці, тобто робота в колективні підприємствах, в державних підприємствах або в приватному
підприємництві.
Міжнародна інвестиційна діяльність посідає особливе місце в системі сучасного бізнесу, що обумовлено змінами світового економічного процесу. Проблематика іноземного інвестування належить до актуальних питань, що дискутуються у світовій економічній літературі і вимагають практичного рішення. Це обумовлено нинішніми тенденціями інтернаціоналізації господарських зв’язків в умовах багатоукладної економіки країни. Зараз міжнародна торгівля та прямі іноземні інвестиції виконують важливу функцію в розвитку економіки держави.
Обсяг іноземних інвестицій є одним з показників, які характеризують ступінь інтеграції країни у світове співтовариство і залежить від привабливості об’єкта інвестування.
Державна політика залучення іноземних інвестицій, будучи частиною зовнішньоекономічної політики держави, охоплює такі проблеми:
розробка стратегії і тактики залучення іноземних інвестицій;
- створення умов інвестиційної привабливості країни;
- практичне керівництво здійсненням інвестиційної ДІЯЛЬНОСТІ іноземними інвесторами.
Зовнішньоекономічні операції включають угоди стосовно імпорту-експорту активів або капіталу та імпорту-експорту товарів
і послуг. Надходження іноземних інвестицій і умови їхнього залучення — це фактор, що впливає на інвестиційну діяльність і сприяє подальшому розвитку зовнішньоекономічних зв’язків.
Кожна держава має свою систему цін на ресурси, податкову політику й законодавчу базу, різний рівень розвитку галузей і, відповідно, виникають розходження в прибутковості суб’єктів і об’єктів інвестування. Імпортні й експортні операції щодо переміщення капіталу зв’язані також з політичною стабільністю і рівнем торгівлі на міжнародному ринку. У широкому розумінні міжнародні інвестиції — це інвестиції, реалізація яких припускає взаємодія учасників, що належать до різних держав: резидентів і реципієнтів. У вузькому значенні міжнародні інвестиції — це інвестиції закордон або іноземні інвестиції. Іноземні інвестиції це довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками в промисловість, сільське господарство, транспорт та інші галузі економіки; реалізація вивозу підприємницького капіталу в країні-реципієнті [188].
Суб’єкт спрямовує інвестиції закордон, а об’єкт інвестування приймає іноземні інвестиції. Одержання прибутку як кінцевої мети процесу інвестуванні сприяє залученню іноземного капіталу. Інвестори вивчають національну економіку країни, її законодавчу систему, ресурси для визначення об’єкта капіталовкладень з більш високою віддачею. Об’єктами закордонного інвестування можуть бути всі об’єкти, інвестування в які не заборонене законами України.
Кожна країна володіє інвестиційними ресурсами, що складаються з власних (національних) та іноземних інвестицій. Ці ресурси
можуть використовуватися як для внутрішнього, так і для внутрішнього інвестування. Рух інвестиційних ресурсів називають відтоком капіталу з країни і чистим припливом капіталу. Основна мета іноземного інвестора — це вигідне вкладення капіталу в інших країнах з більш сприятливим інвестиційним кліматом. Проведені дослідження впливу іноземних інвестицій на економіку країн-експортерів і країн-імпортерів дають змогу визначити особливості іноземного інвестування і зробити висновок, що іноземні інвестиції мають позитивні й негативні характеристики для країн-реципієнтів і країн-резидентів (табл. 3.3).
Країни-інвестори одержують більш високий середній прибуток від інвестицій, оскільки вкладають їх у більш прибуткові галузі закордоном, використовують там більш дешеву кваліфіковану робочу силу, експортують туди засоби виробництва, сповільнюючи темпи економічного зростання і розвитку своєї країни. Іноземні інвестиції і міграція робочої сили є сучасними формами переміщення трудових ресурсів і коштів.
У державах з розвинутою ринковою економікою діє правило: іноземні інвестиційні засоби не можна використовувати для поточних витрат.
Законом України «Про режим іноземного інвестування», прийнятому 19 березня 1996 p., передбачено» що відносини, зв’язані з іноземним інвестуванням, регулюються вітчизняним законодавством і міжнародними договорами України. Слід зазначити, що в деяких західних країнах немає спеціальних законів про іноземні інвестиції. Вони регулюються так само, як і національні інвестиції, на основі нормативного законодавства або деяких правил валютного законодавства. Найбільш строгий режим іноземного інвестування у Франції, а у ФРН - самий ліберальний.
Відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестуванні (ст. 2), іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді;
- іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України; валюти України — при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування або які-небудь інші об’єкти інвестування відповідно законодавству України за умови сплати податку на доход (доходи) (при купівлі пакета акцій відкритих акціонерних товариств під час приватизації це єдино можлива форма інвестицій згідно із Законом «Про приватизацію державного майна») будь-якого спонукуваного й нерухомого майна і зв’язаних з ним майнових прав;
- акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав — прав власності на частину (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеного відповідно до законодавства України або інших країн, виражених у конвертованій валюті;
- грошових вимог і прав на вимоги виконання договірних зобов’язань, що гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену відповідно до законів (процедурами) країни інвестора або міжнародних правил торгівлі;
- будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародних правил торгівлі, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторське право, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, «ноу-хау» тощо;
- прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами й використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорам, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена відповідно до законів (процедурами) країни інвестора або міжнародних правил торгівлі;
- інших цінностей відповідно до законодавства України.
У Законі України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції визначаються як цінності, що вкладаються іноземними Інвесторами В об’єкти інвестиційної ДІЯЛЬНОСТІ ВІДПОВІДНО До законодавства України з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземні інвестиції здійснюються в різних формах (рис. 3.7). Закордонні інвестиції можна розглядати як реалізацію вивозу підприємницького капіталу в країни-реципієнти.
Основні форми одержання інвестицій: державні й приватні інвестиції. Вони здійснюються відповідно державними й приватними корпораціями, фірмами й банками, інвестиційними компаніями. Державні іноземні інвестиції ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ В національних інтересах, тому одержання прибутку не є основною їхньою метою. Приватні інвестиції здійснюються власниками капіталу, що роблять довгострокові вкладення засобів у галузі економіки.
Основу приватно-підприємницького капіталу як форми міжнародного руху капіталу складають прямі й портфельні іноземні інвестиції. Прямі приватні інвестиції - це вкладення капіталу в закордонні підприємства, обумовлені довгостроковим економічним інтересом. На відміну від портфельних вони надають право інвесторові контролювати діяльність підприємств з іноземним капіталом, зокрема спільних.
Портфельні інвестиції надходять у країну шляхом продажу цінних паперів через міжнародні фінансові інститути, фонди, експортні агентства, банки. У країну-реципієнт підприємницький капітал надходить у формі позичок, кредитів, грантів. Грант можна розглядати, по-перше, як оплачуваний, субсидоване, державне замовлення на виконання науково-дослідних розробок і, по-друге, як грошові кошти, виділені в порядку добродійності для фінансової підтримки наукових досліджень учених, авторів літературних творів і мистецтва.
За співвідношенням прямих і портфельних інвестицій визначається роль і значення іноземного капіталу в економіці країни. Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринковій економіці вважається 10% вартості об’єкта інвестування. Проте, прямими інвестиціями вважаються інвестиції з меншою питомою вагою, але які забезпечують реальний вплив на ухвалення рішення об’єктом інвестування, і, навпаки, якщо частина вкладень інвестора перевищує 10%, але він не має реального контролю над об’єктом, відповідно інвестиції не є прямими.
Державна політика щодо залучення іноземних інвестицій здійснюється Кабінетом Міністрів і Національним Банком України, регулюється Верховною Радою.
Фактори, що впливають на іноземні інвестиції, можна підрозділити на дві групи, виділивши позитивні й негативні сторони їх, або переваги й недоліки надання інвестицій для закордонних інвесторів (табл. 3.3). Якщо «недоліки» перевищують
«достоїнства», це пояснює нестабільність інвестиційного процесу в країні, що залежить від багатьох суб’єктивних факторів.
Таблиця 3.3
Фактори, що впливають на прямі іноземні інвестиції
| Переваги для прямих іноземних інвестицій | Перешкоди для іноземних інвесторів |
| • Географічне положення в Європі • Велика чисельність населення • Сприятливі природні умови • Ємний ринок • Нерозвинена виробнича і соціальна інфраструктури • Високий рівень зростання чисельності населення • Високий рівень кваліфікації робочої сили, зокрема інженерно-технічних працівників • Низький рівень заробітної плати • Соціальна незахищеність працівників Низький рівень конкуренції в країні | • Негативний міжнародний рейтинг України • Відсутність політичної відповідальності держави • Низький рівень економічної безпеки • Відсутність економічної безпеки • Економічна нестабільність • Бюрократичний апарат з низьким рівнем доходів • Труднощі при здобуванні дозволу на трудову діяльність • Тривалий термін розгляду документів для реєстрації спільних підприємств • Низькі темпи приватизації • Відсутність державних гарантій для іноземних інвестицій, що могли б захистити в суді • Складна процедура одержання в'їзних віз і прикордонний контроль • Порушення процедури ведення переговорів • Нерозвинений внутрішній фінансовий ринок • Недостатньо розвинута соціальна інфраструктура |
значно нижче, ніж в інших економічно стабільних країнах, стає привабливим для прямих іноземних інвестицій.
Нерозвинута виробнича й соціальна інфраструктура, з одного боку є перешкодою для західних бізнесменів, а з другого - це найвигідніший об’єкт вкладення капіталу. Крім цього, вкладення капіталу та розвиток якої-небудь країни визначається її економічною безпекою. На процес надходження інвестицій впливає економічна безпека країни, яка має три рівні: глобальний, регіональний і національний.
Два перших рівні — це міжнародні рівні безпеки, стан яких визначає зовнішню складову фінансової безпеки на національному рівні. Саме такі фактори багато в чому впливають на внутрішній розвиток країни, особливо з неефективною фінансово-кредитною системою, що зараз властиво Україні.
Економіка країни відчутна щодо змін на світовому фінансовому ринку. Тому внутрішній економічний розвиток країни залежить від надходження іноземного капіталу у вигляді кредитів та інвестицій; змін світових цін на товари, процентних ставок і курсів іноземних валют; рівня використання досягнень науково- технічного прогресу.
Географічна структура іноземного інвестування в Україні формується під впливом двох взаємозалежних груп факторів. Її розвиток визначається, з одного боку, глибиною зовнішньоекономічних зв’язків з традиційними партнерами — країнами СНД, серед яких домінує Росія, а з другого боку — необхідністю диверсифікованості, насамперед, міжнародної інвестиційної діяльності.
Для іноземних інвесторів надзвичайно важливою умовою є створення в країні-реципієнті сприятливого клімату для своєї діяльності.
Серед факторів загального характеру найважливішими є: стабільність політичної обстановки та довіра уряду; надійність інформаційного забезпечення; простір дій для приватного підприємництва; адекватне й прогнозоване оподатковування; правові та інші гарантії виконання договорів; скорочення ролі бюрократичного апарату керування, спрощення процедури ви
дачі дозволів; ліберальний зовнішньоторговельний режим; можливість користуватися недорогими послугами інфраструктури такими як електроенергія, вода, телекомунікації, транспортне повідомлення, і т. д.; відсутність контактів з кримінальними структурами.
Для забезпечення розвитку виробництва з використанням інвестиційних ресурсів необхідно, щоб державна політика була спрямована на залучення іноземного капіталу в економіку України. Іноземні інвестори розглядають процес інвестування з двох позицій: позиції ризику та одержання прибутку.
Приймаючи стратегічне інвестиційне рішення, інвестори, насамперед, враховують ризик країни і комерційний ризик. На основі дослідження ролі іноземних інвестицій в економіці України й аналізу умов залучення іноземних інвесторів нами розроблена класифікація способів усунення перешкод для прямих іноземних інвестицій — основної форми реальних інвестицій, що надходять у країну (табл. 3.4).
З урахуванням того, що для прямих іноземних інвестицій існують перешкоди різного рівня, у пропонованій класифікації розглянуто перешкоди адміністративного та інституційного характеру, на які держава і повинна впливати. Способи усунення перешкод прямим іноземним інвестиціям згруповані за такими напрямами:
I — стабілізація політичної обстановки на макрорівні й поліпшення макроекономічного середовища;
II — усунення перешкод, що збільшують ризик капіталовкладень;
III — усунення перешкод, що збільшують витрати на здійснення заходів, які підвищують прибутковість інвестицій;
IV — поліпшення умов для реалізації стратегічних цілей підприємства.
Класифікація способів усунення перешкод для прямих іноземних інвестицій (ПІІ)
| 1. стабілізація політичної обстановк середо | 2. поліпшення макроекономічного вища |
| РІВНЯ Інфляції | Сприяння з боку уряду |
| Якість і надійність інформації міністерств, відомств та інших Фінансових інститутів | Створення стимулів з боку місцевої адміністрації в регіонах для одержання ПІІ |
| Продовження економічної політики формування народного господарства України, відкритого ттля світового ринку | Територіальний маркетинг для підвищення іміджу України як країни-одержувача ПІІ |
| II. Зниження ступеня ризику | |
| Стабілізація законодавства | Однакове ставлення до внутрішніх та іноземних інвесторів |
| Призначення посадової особи, яка відповідає за ПІІ | Можливість звертання до суду при порушення закону органами керування |
| Зниження рівня корупції та злочинності | Скорочення контролю до необхідного мінімуму |
| Зближення стилю менеджменту в Україні з міжнародними стандартами | |
| ПІ. Підвищення прибутковості інвестицій | |
| Спрощення бюрократичних процедур щодо інвестиційного процесу | Фінансові стимули для зацікавленості інвесторів |
| Удосконалення податкової системи, зменшення податкового преса на підприємства | Поліпшення транспортної та телекомунікаційної інфраструктури |
| Забезпечення на законодавчому рівні гарантій повернення експортерам прибутку на додану вартість | Формування стратегії управління інвестиціями |
| IV. Поліпшення умов лля реалізації стратегічних пілей підприємств | |
| Лібералізація зовнішньої торгівлі | Конкуренція регіонів для одержання ПІІ |
| Довготривалість вкладень | Поліпшення соціальної інфраструктури |
Поліпшення інвестиційного клімату сприяє продовженню фінансування інвесторами реалізованих проектів, здійсненню нових широкомасштабних програм.
Державне регулювання іноземного інвестування повинне
здійснюватися на таких принципах:
- взаємна відповідальність іноземних інвесторів і держави;
- юридична відповідальність іноземних інвесторів за порушення законодавства;
- залучення іноземних інвесторів для участі в пріоритетних державних проектах або програмах;
дотримання й удосконалення нормативногправової бази стосовно залучення й використання іноземних інвестицій.
При регулюванні процесу іноземного інвестування держава виконує ряд функцій, які можна визначити як загальні й спеціальні. Загальні функції не зв’язані з конкретним суб’єктом керування і передбачають такі види діяльності, як планування (прогнозування), організація, координування, регулювання, контроль, аналіз та інформаційні функції.
Спеціальні функції зв’язані з державним регулюванням одержання й використання іноземних інвестицій. До них належать:
- висновок міжнародних угод з питань іноземного інвестування;
- участь у роботі міжнародних економічних і фінансових організацій з метою одержання іноземних інвестицій;
- проведення експертизи інвестиційних проектів;
- організація вивчення пропозицій про надання іноземних
інвестицій;
ведення обліку суб’єктів і об’єктів інвестування і т.д.
Таким чином, зміст державного регулювання іноземного інвестування визначається характером загальних і спеціальних функцій, що реалізуються в процесі управлінської діяльності.
Стосовно іноземних інвестицій можна сформулювати наступні цілі державної політики України:
-- створення ефективних суб’єктів;
стабілізація господарського й фінансового становища підприємств як необхідної умови розвитку економіки;
- піднесення галузей, важливих для життєзабезпечення країни;
- інноваційний процес, тобто розвиток нових, технічно передових галузей виробництв;
- формування конкурентного ринкового середовища;
- збільшення експорту й скорочення імпорту в країні.
Інвестиційну активність іноземних суб’єктів визначає несприятлива для підприємців система законів, норм і реалій, що регулюють їхню господарську діяльність. Діючий закон надав іноземним суб’єктам національний режим підприємницької діяльності, що цілком відповідає міжнародним стандартам. Водночас на практиці це означає поширення на закордонних інвесторів, що здійснюють свою діяльність у зовсім інших умовах ведення бізнесу, особливостей інституціональних інвесторів.
Інституціональний інвестор є фінансовим посередником, що акумулює засоби індивідуальних інвесторів і здійснює спеціалізовану інвестиційну діяльність. До інституціональних інвесторів належать інвестиційні фонди й компанії, пенсійні фонди, страхові компанії, а також банки. Як окремих суб’єктів інвестиційної діяльності виділяють корпоративних інвесторів і уряд.
Інвестиції, з одного боку, спрямовані на одержання прибутку від бізнесу за кордоном, а з другого — вони забезпечують контроль за іноземною діяльністю підприємств і фірм. Прямі іноземні Інвестиції СЛІД розглядати ЯК процес перенесення господарської діяльності компанії закордон. Причини цього процесу різноманітні. Головна з них визначається прагненням до максимальної реалізації цільової функції, що охоплює комплекс конкретних цілей господарської діяльності компанії, що можуть бути досягнуті тільки на міжнародному рівні.
Найближчим часом необхідно вирішити наступні питання: орієнтувати іноземних інвесторів на пріоритетні об’єкти;
- вивчити й узагальнити досвід реалізації перших великих проектів і використовувати його в роботі з іноземними інвесторами;
- продовжити підготовку й висновок міжнародних договорів, що забезпечують підтримку захист іноземних інвестицій в Україні та вітчизняних інвестицій закордоном;
- вивчити потенційних інвесторів;
- підсилити законодавчо захист фондового ринку України;
- підсилити організаційну й матеріально-технічну роботу із забезпечення економічної, науково-технічної, технологічної, екологічної й інформаційної безпеки країни в сфері додатка іноземних інвестицій.
Для забезпечення нормального інвестиційного клімату й залучення іноземний інвестицій необхідна стабільна законодавча база для іноземного інвестора. Найближчі й довгострокові цілі залучення в країну іноземних інвесторів визначаються державою залежно від типу економіки, її стану, стратегічної концепції економічного розвитку, міжнародних зв’язків держави та світової ситуації в цілому. Держави Європейського Союзу, що мають інтегровану економіку, використовують іноземні інвестиції, насамперед, з метою заощадження енергетичних ресурсів, створення новітніх наукомістких технологій та інформаційних систем, досягнення виробництва високоякісної продукції з метою екологічної безпеки, а також для модернізації медицини, утворення і т.д.
У державах з ринковою економікою пріоритет віддається економічним методам, тому що держави мають багатопланові еко
номічні важелі залучення інвесторів у необхідні для них сфери
економіки.
Залучення іноземних інвестицій в економіку України — об’єктивно необхідний процес. Від того, наскільки успішно економіка України буде інтегруватися у світове співтовариство, залежить стратегія й тактика держави.
