Буричка З.О. (ру) Митне законодавство зарубіжних країн (2002)
Розділ 2. ГАТТ і державне регулювання зовнішньоекономічних зв'язків в Республіці Білорусь
В останні роки роль Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) у регулюванні міжнародних торгово-економічних відносин помітно зросла. Саме в рамках ГАТТ були сформульовані і згодом успішно апробовані основні принципи багатобічного регулювання зовнішньої торгівлі. Міжнародна система регулювання торгівлі одержала якісно новий розвиток у процесі семирічної роботи в рамках «Уругвайського раунду» (1986-1993) МТП. Правові норми, що містяться в пакеті уругвайських угод, істотно розширюють рамки ГАТТ і включають в орбіту багатобічного регулювання не тільки міжнародну торгівлю товарами, але і торгівлю послугами, аспекти прав інтелектуальної власності, зв'язані з торгівлею, інвестиційні міри й ін. Важливим досягнення раунду стала Угода про заснування Всесвітньої торгової організації (ВТО), що створює єдину інституціональну структуру багатобічної системи регулювання торгово-економічних відносин, що охоплює як видозмінене «Уругвайським раундом» Генеральну угоду з тарифів і торгівлі, так і всі нові угоди і домовленості, досягнуті в результаті переговорів.
При створенні ГАТТ передбачалося, що основним, а в перспективі і єдиним, інструментом регулювання експорту й імпорту країн-учасниць будуть митно-тарифні засоби.
Стаття XI ГАТТ прямо обумовлює, що «жодна з країн-учасниць не повинна встановлювати на ввіз будь-якого товару з території іншої учасниці на чи вивіз (продаж) для експорту будь-якого товару, що призначається для території іншої країни-учасниці, ніяких заборон чи обмежень, будь то у формі квот, імпортних чи експортних, ліцензій чи інших мір, крім митних податків, чи інших зборів».
Однак уже при підготовці тексту ГАТТ у ньому з'явилися положення, що дозволяли, за певних умов, користатися окремими нетарифними засобами. В наступні роки відношення до нетарифних засобів стало мінятися, і були зроблені кроки по поширенню дисципліни ГАТТ (і, зокрема, застосування національного режиму і режиму найбільшого сприяння) на ці види регулюючих інструментів. Нетарифні обмеження були предметом багатобічних переговорів «Токіо раунд» і ввійшли в число питань Уругвайського раунду. У цих переговорах курс був узятий на створення кодексів, що визначають принципи і регламентуючих порядок використання ряду мір нетарифного регулювання, а також розвиваючого положення ГАТТ убік поширення сфери його дії на більше коло нетарифних бар'єрів.
Зараз Генеральна угода з виправленнями і примітками - це сформована система прецедентів, закріплена в рішеннях і документах Ради і сесій ГАТТ, кодекси, що з'явилися в підсумку «Токіо раунд», що містять положення і норми, що регулюють використання країнами-учасницями багатьох видів нетарифних обмежень. Разом з цим значна їхня частина в сферу діяльності ГАТТ як і раніше не входить, а складає так звану «сіру зону», тобто область, не врегульовану багатосторонніми угодами.
Число нетарифних мір росте, збільшується їх різноманіття, тому класифікація нетарифних бар'єрів - складна задача. У самій загальній формі нетарифні обмеження можна розділити на дві групи:
- правила, норми і положення, спеціально створені для обмеження експорту чи імпорту (контингенти, ліцензії й інші обмеження);
- правила і положення, що є інструментами не зовнішньоекономічної політики, а засобами технічного, фінансового, екологічного чи іншого регулювання, побічний ефект яких (обмежувальний вплив) свідомо і цілеспрямовано використовується для обмеження імпорту й експорту (технічні норми і стандарти, фітосанітарні норми, правила сертифікації й інші).
Неважко переконатися, що і ті і інші міри мають одне загальне: вони створюють різний режим у відношенні іноземних товарів і товарів національного виробництва, а часто ще і різний режим у відношенні товарів, що виробляються в різних країнах; іншими словами, їх характерна риса - створення більш твердого режиму у відношенні всіх чи визначеної частини товарів іноземного походження. Інша лінія розмежування у відношенні нетарифних бар'єрів - це місце їх застосування: на границі, при перетинанні товаром митного кордону країни, чи усередині країни, при чи продажі та використанні товару.
Справа полягає в тім, що нетарифні бар'єри, що входять у першу групу, - це об'єкт, що регулюється нормами міжнародного права, у той час як значна частина бар'єрів, що виникають у межах національної митної території країни, далеко не завжди регулюється нормами міжнародного права. У відношенні цієї другої групи мір положення ГАТТ рекомендують керуватися двома принципами: по-перше, наданням національного режиму у відношенні товарів іноземного виробництва в частині внутрішнього оподатковування, технічних і інших норм, що визначають їх застосування, і, по-друге, положенням про те, що технічні й інші норми і стандарти не повинні формуватися з метою створення перешкод у міжнародній торгівлі, а саме їх застосування не повинне вести до створення додаткових перешкод у торгівлі.
У зв'язку з тим, що внутрішні норми і положення можуть іноді мати різний характер у різних районах (штатах, областях і т.п.) чи країнах, можуть бути введені рішеннями місцевої влади, необхідно підкреслити, що в ГАТТ давно встановився прецедент - розглядати національну територію країни як єдину в митному відношенні. При цьому розходження вимог і положень, що діють в окремих частинах країни, може вважатися перешкодою при вступі в ГАТТ.
У Секретаріаті ГАТТ робота зі складанням переліку нетарифних бар'єрів ведеться багато років. Ще на стадії підготовки до переговорів «Токіо раунд» ним підготовлений і розповсюджений серед країн-учасниць перелік нетарифних бар'єрів - 5 об'ємистих томів, що містять докладні зведення про нетарифні обмеження.
У 1983 р. рішенням міністерської сесії ГАТТ була створена група по нетарифних обмеженнях і інших нетарифних мірах, що проробила значну роботу в передодні Уругвайського раунду. В даний час багато видів нетарифних бар'єрів - предмет багатобічних переговорів. Інформація про нетарифні бар'єри, що накопичується в базі даних ГАТТ, завжди носить конкретний характер. Вона прив'язана до товарних позицій тарифної номенклатури. У числі інформаційних даних, як правило, міститься відповідь на питання про правову природу і основу застосовуваних нетарифних обмежень.
Положення ГАТТ у самій загальній формі вимагають, щоб країна, що вступає в цю організацію, привела своє національне законодавство в максимально можливу відповідність із правилами Угоди. Це положення відноситься як до тарифів, так і до мір нетарифного регулювання. Кодекси, що з'явилися в підсумку «Токіо раунд», містять більш тверде положення. Національне законодавство країни-учасниці кодексу повинне бути приведене у відповідність кодексу, тобто точно йому відповідати.
У силу цих двох обставин ГАТТ сприяв більше, ніж будь-яка інша багатостороння угода, уніфікації національних норм, правил і принципів, що регулюють міжнародну торгівлю.
На базі ГАТТ, і значною мірою з його ініціативи, у рамках Ради по митному співробітництву був розроблений ряд конвенцій, що регламентують багато сторін дії митно-тарифних систем. Особливо помітну роль у цьому плані грає так називана Конвенція Кіото. Ці конвенції стикуються з положеннями ГАТТ, створюючи єдину систему норм, вимог і положень, на основі яких функціонує сучасна міжнародна торгова система і побудовані національні системи регулювання зовнішньої торгівлі більшості країн світу.
2.1. Митні формальності, збори, вимоги до зовнішньо торгівельної документації й ін..
Стаття VIII, 1 (3) проголошує, що країни - учасниці ГАТТ повинні звести до мінімуму експортні й імпортні формальності. У 1952 р. договірні сторони прийняли Кодекс стандартних вимог до імпортної документації. Крім того, у рамках ГАТТ широко застосовується Конвенція про спрощення й уніфікацію митних процедур (Конвенція Кіото), розроблена в рамках Ради митного співробітництва, додатки до якої докладно регламентують усі сторони митні формальностей і містять моделі формулювань, що можуть бути використані при підготовці нормативних актів.
Стаття VIII, З ГАТТ забороняє накладати значні штрафи за несуттєві порушення митних формальностей і, зокрема, за помилки, допущені при підготовці і заповненні митних документів, особливо у випадках, що явно не містять злого наміру.
Стаття VIII містить також чітке положення про те, що різні збори, що відносяться до митного очищення (крім мита і внутрішніх податків) і процедур, які зв'язані з імпортом і експортом товарів, повинні визначатися виходячи з вартості тих операцій, за здійснення яких вони стягуються, і не повинні бути схованим інструментом протекціонізму чи додатковим джерелом доходів держави (тобто не повинні бути схованим податком чи замаскованим митом).
2.2 Внутрішні податки і збори, правила, що відносяться до внутрішньої торгівлі і транспорту
Стаття III, 1 ГАТТ встановлює, що внутрішні податки, правила торгівлі, транспортування й ін., а також внутрішнє кількісне регулювання, що визначає правила про змішування, переробку і т.п., не повинні бути застосовні до товарів національних чи іноземних таким чином, щоб захищати внутрішнє виробництво. Ці положення поширюються на все збори, включаючи збір за видачу ліцензії, за реєстрацію, митні, статистичні і гербові збори.
Іншими словами, ця стаття вимагає застосовувати національний режим у відношенні усіх внутрішніх фінансових, адміністративних, транспортних процедур у тій мірі, у якій вони можуть позначатися на конкурентноздатності імпортних товарів у порівнянні з товарами національного виробництва.
2.3. Державні закупівлі
Режим розміщення держзамовлень безпосередньо ГАТТ не регламентується, але визначається Кодексом про урядові закупівлі, розробленим у ході Токійського раунду. Важливе положення Кодексу - подання відкритого характеру всій практиці розміщення держзакупівель, стосовно до якої діють одночасно національний режим і режим найбільшого сприяння. Термін «урядові закупівлі» визначається як закупівлі урядовими закладами товарів не для комерційних цілей.
2.4. Міри у відношенні регулювання внутрішніх цін
Ці положення відносяться до так названих декретованих (оголошеним заздалегідь) максимальних і мінімальних цін. У першому випадку мова йде про заборону імпорту товарів, ціни яких вище оголошеного рівня; у другому випадку це стосується заборон імпорту товарів, ціна яких нижче визначеного мінімального рівня, чи введення зборів з метою нейтралізації низького рівня цін (оголошеного заздалегідь).
У тих випадках, коли використання цих мір спричиняє заборону чи кількісні обмеження імпорту, застосовуються положення статей ГАТТ XI-XV, XVIII, XX, XXI.
Якщо ці міри спричиняють встановлення додаткового збору, застосовуються положення статей ГАТТ 1,11, XXVIII.
Стаття ІІІ, 9 вимагає, щоб країни, що застосовують внутрішні максимальні ціни, узяли до уваги інтереси країн, що експортують - учасниць ГАТТ.
2.5. Заборони імпорту чи експорту
Регулюються головним чином статтями XI-XIУ ГАТТ. Стаття XI дозволяє застосовувати заборони ввозу і вивозу в ряді випадків. У цьому числі - заборона й обмеження експорту яких-небудь товарів з країни в зв'язку з їхньою недостачею на внутрішньому ринку (чи для запобігання утворення їх дефіциту), а також заборони імпорту чи експорту, необхідні в зв'язку з застосуванням стандартів чи правил про класифікацію, сортування чи реалізацію товарів у міжнародній торгівлі.
Стаття XX ГАТТ дозволяє застосування цілого ряду мір, включаючи заборони й обмеження, по розуміннях захисту суспільної моралі, охорони життя і здоров'я населення, тварин і рослин; мір, що відносяться до ввозу і вивозу золота і срібла, застосовуваних для охорони непоновлюваних природних ресурсів, а також у виконання зобов'язань по міжурядових товарних угодах; зв'язаних з обмеженнями експорту вітчизняних матеріалів, необхідних для забезпечення ними національної обробної промисловості, у періоди, коли ціни на них нижче світових. Ця ж стаття дозволяє, застосування мір для охорони національних художніх і археологічних цінностей; необхідних для дотримання законів і постанов, що не знаходяться в протиріччі з ГАТТ.
Стаття XX містить загальне положення, що застосування цих мір не повинне бути схованим обмеженням міжнародної торгівлі чи застосовуватися довільним, а також дискримінаційним шляхом. Стаття XXI дозволяє застосування різних мір, включаючи і заборони по розуміннях національної безпеки, у відношенні торгівлі зброєю і боєприпасами і у відношенні матеріалів, що розщеплюються, і матеріалів, з яких вони виробляються.
2.6. Попередні імпортні депозити
Застосування імпортних депозитів у рамках ГАТТ дозволяється з метою подолання несприятливого стану платіжного балансу і регулюється «Декларацією про торгові наміри для цілей регулювання платіжного балансу». Ця декларація говорить про те, що у випадку використання заходів для обмеження імпорту в зв'язку з порушенням платіжного балансу перевага повинна бути віддана мірам іншим, чим кількісні обмеження (параграф 1а). З чисто цих мір і виходять імпортні депозити. Одночасно декларація вимагає, щоб ці міри носили прозорий характер і були оголошені заздалегідь.
2.7. Контингентування імпорту і експорту
Стаття XI ГАТТ містить загальну заборону контингентування ввезення і вивезення. Однак стаття XII дозволяє використовувати обмеження кількості чи вартості імпорту з метою подолання проблем зовнішнього фінансового положення країни і забезпечення рівноваги платіжного балансу. Статті XII -XIV містять численні умови застосування цих обмежень. Одна з них (ст.ХІІІ) обумовлює застосування цих обмежень на недискримінаційній основі.
2.8. Ліцензування експорту й імпорту
Регулюється загальними положеннями ГАТТ, зокрема статтею про режим найбільшого сприяння. Конкретні положення про ліцензування імпорту містить Кодекс про імпортне ліцензування. У цьому кодексі визначено (ст. 1), що правила ліцензування повинні бути нейтральними і повинні застосовуватися справедливо до всіх сторін. Вони також визначають, що заявник повинен звертатися за одержанням ліцензії тільки в один національний адміністративний орган, названий у положенні про ліцензування. Процедури імпортного ліцензування повинні відповідати вимогам ст.ІІІ ГАТТ (національний режим у відношенні внутрішнього обкладання і регулювання), а також положенням ст.ХІІІ і режиму найбільшого сприяння. Правила, що стосуються ліцензування, і вся інформація про ліцензування повинні публікуватися таким чином, щоб всі уряди і зацікавлені особи могли з ними ознайомитися.
Кодекс чітко регламентує вимоги, звернені до одержувача ліцензії. Одержувачем може бути будь-яка фірма, організація, особа, що відповідає вимогам закону. При видачі ліцензії повинні враховуватися економічні можливості заявника. Правила видачі ліцензії повинні передбачати можливість видачі ліцензій новим імпортерам. У випадку відмовлення у видачі ліцензії заявник вправі оскаржити це рішення.
У тих випадках, коли ліцензії не прив'язані до країни-експортера, одержувач ліцензії вправі вибрати країну закупівлі товару за своїм розсудом. У тих випадках, коли існує така прив'язка, країна закупівлі повинна бути зазначена точно і конкретно. Ліцензії, які видані в рамках установленого контингенту, неповинні носити більш обмежувального характеру, ніж сам контингент.
Кодекс передбачає можливість створення системи автоматичного ліцензування (при якому видача ліцензій відбувається, безумовно, автоматично). Ця система ліцензування дозволяє здійснювати постійне спостереження за ходом імпортних чи експортних операцій. Кодекс докладно регламентує положення, на базі яких ця система повинна діяти.
2.9. Технічні бар'єри в торгівлі
Положення ГАТТ у відношенні недискримінації можуть застосовуватися в загальній формі до усіх видів технічних бар'єрів. Це випливає із суті статті 111,4, де говориться, що національним товарам повинен бути наданий національний режим, що поширюється на всі закони, правила і вимоги, що відносяться до їх внутрішнього продажу, пропозиціям на продаж, покупку, перевезення, розподіл і використання.
Однак ці й інші положення ГАТТ носять настільки загальний характер, що Угода по технічних бар'єрах у торгівлі, власне кажучи, включає в орбіту ГАТТ нову область дії - стандарти. Це перша багатостороння угода, у якій вся гама технічних бар'єрів розглядається як можливі методи обмеження торгівлі. Вона передбачає, що стосовно імпортованих товарів повинні Застосовуватися ті ж стандарти, адміністративні норми і вимоги, що і до товарів національного виробництва (національний режим). Країни-учасниці угоди беруть на себе зобов'язання стежити за тим, щоб нові стандарти і технічні норми розроблялися на основі міжнародних норм і стандартів і не застосовувалися як перешкода в торгівлі, а також публікувати всі дані, що стосуються питань, охоплюваних угодою.
Завершуючи розгляд цієї групи питань, доцільно підкреслити, що у всіх випадках при застосуванні тарифних і нетарифних інструментів регулювання торгівлі країни-учасниці ГАТТ керуються загальними положеннями Генеральної угоди, що відносяться до всієї системи регулювання зовнішньої торгівлі, у першу чергу режимом найбільшого сприяння, режимом недискримінації, національним режимом і виходять з того, що вся система регулювання зовнішньоторгівельних зв'язків носить прозорий характер. У її основі повинні лежати закони, а не відомчі акти чи інструкції.
Перераховані вище принципи функціонування багатобічної системи регулювання торгово-економічних відносин, є актуальними з погляду участі Республіки Білорусь не тільки, у ГАТТ/ВТО, але й в інших міжнародних економічних організаціях.
Повноправна участь країни в міжнародних торгово-економічних відносинах вимагає всебічного використання міжнародних правових норм, що регулюють відносини країн у цій області. В умовах зростаючої взаємозалежності національних економічних комплексів, поглиблення інтеграційних процесів у світовому масштабі ефективне управління зовнішньоекономічним комплексом Республіки Білорусь без обліку міжнародно визнаних правових норм і принципів, зафіксованих в угодах ГАТТ/ВТО, бачиться безперспективним.
Виходячи з цього, важливим є забезпечення відповідності національного законодавства, що регулює зовнішньоекономічну діяльність країни, міжнародно визнаним нормам і правилам і, у першу чергу, тим які вироблені в рамках ГАТТ.
При створенні ГАТТ передбачалося, що основним, а в перспективі і єдиним, інструментом регулювання експорту й імпорту країн-учасниць будуть митно-тарифні засоби.
Стаття XI ГАТТ прямо обумовлює, що «жодна з країн-учасниць не повинна встановлювати на ввіз будь-якого товару з території іншої учасниці на чи вивіз (продаж) для експорту будь-якого товару, що призначається для території іншої країни-учасниці, ніяких заборон чи обмежень, будь то у формі квот, імпортних чи експортних, ліцензій чи інших мір, крім митних податків, чи інших зборів».
Однак уже при підготовці тексту ГАТТ у ньому з'явилися положення, що дозволяли, за певних умов, користатися окремими нетарифними засобами. В наступні роки відношення до нетарифних засобів стало мінятися, і були зроблені кроки по поширенню дисципліни ГАТТ (і, зокрема, застосування національного режиму і режиму найбільшого сприяння) на ці види регулюючих інструментів. Нетарифні обмеження були предметом багатобічних переговорів «Токіо раунд» і ввійшли в число питань Уругвайського раунду. У цих переговорах курс був узятий на створення кодексів, що визначають принципи і регламентуючих порядок використання ряду мір нетарифного регулювання, а також розвиваючого положення ГАТТ убік поширення сфери його дії на більше коло нетарифних бар'єрів.
Зараз Генеральна угода з виправленнями і примітками - це сформована система прецедентів, закріплена в рішеннях і документах Ради і сесій ГАТТ, кодекси, що з'явилися в підсумку «Токіо раунд», що містять положення і норми, що регулюють використання країнами-учасницями багатьох видів нетарифних обмежень. Разом з цим значна їхня частина в сферу діяльності ГАТТ як і раніше не входить, а складає так звану «сіру зону», тобто область, не врегульовану багатосторонніми угодами.
Число нетарифних мір росте, збільшується їх різноманіття, тому класифікація нетарифних бар'єрів - складна задача. У самій загальній формі нетарифні обмеження можна розділити на дві групи:
- правила, норми і положення, спеціально створені для обмеження експорту чи імпорту (контингенти, ліцензії й інші обмеження);
- правила і положення, що є інструментами не зовнішньоекономічної політики, а засобами технічного, фінансового, екологічного чи іншого регулювання, побічний ефект яких (обмежувальний вплив) свідомо і цілеспрямовано використовується для обмеження імпорту й експорту (технічні норми і стандарти, фітосанітарні норми, правила сертифікації й інші).
Неважко переконатися, що і ті і інші міри мають одне загальне: вони створюють різний режим у відношенні іноземних товарів і товарів національного виробництва, а часто ще і різний режим у відношенні товарів, що виробляються в різних країнах; іншими словами, їх характерна риса - створення більш твердого режиму у відношенні всіх чи визначеної частини товарів іноземного походження. Інша лінія розмежування у відношенні нетарифних бар'єрів - це місце їх застосування: на границі, при перетинанні товаром митного кордону країни, чи усередині країни, при чи продажі та використанні товару.
Справа полягає в тім, що нетарифні бар'єри, що входять у першу групу, - це об'єкт, що регулюється нормами міжнародного права, у той час як значна частина бар'єрів, що виникають у межах національної митної території країни, далеко не завжди регулюється нормами міжнародного права. У відношенні цієї другої групи мір положення ГАТТ рекомендують керуватися двома принципами: по-перше, наданням національного режиму у відношенні товарів іноземного виробництва в частині внутрішнього оподатковування, технічних і інших норм, що визначають їх застосування, і, по-друге, положенням про те, що технічні й інші норми і стандарти не повинні формуватися з метою створення перешкод у міжнародній торгівлі, а саме їх застосування не повинне вести до створення додаткових перешкод у торгівлі.
У Секретаріаті ГАТТ робота зі складанням переліку нетарифних бар'єрів ведеться багато років. Ще на стадії підготовки до переговорів «Токіо раунд» ним підготовлений і розповсюджений серед країн-учасниць перелік нетарифних бар'єрів - 5 об'ємистих томів, що містять докладні зведення про нетарифні обмеження.
У 1983 р. рішенням міністерської сесії ГАТТ була створена група по нетарифних обмеженнях і інших нетарифних мірах, що проробила значну роботу в передодні Уругвайського раунду. В даний час багато видів нетарифних бар'єрів - предмет багатобічних переговорів. Інформація про нетарифні бар'єри, що накопичується в базі даних ГАТТ, завжди носить конкретний характер. Вона прив'язана до товарних позицій тарифної номенклатури. У числі інформаційних даних, як правило, міститься відповідь на питання про правову природу і основу застосовуваних нетарифних обмежень.
Положення ГАТТ у самій загальній формі вимагають, щоб країна, що вступає в цю організацію, привела своє національне законодавство в максимально можливу відповідність із правилами Угоди. Це положення відноситься як до тарифів, так і до мір нетарифного регулювання. Кодекси, що з'явилися в підсумку «Токіо раунд», містять більш тверде положення. Національне законодавство країни-учасниці кодексу повинне бути приведене у відповідність кодексу, тобто точно йому відповідати.
У силу цих двох обставин ГАТТ сприяв більше, ніж будь-яка інша багатостороння угода, уніфікації національних норм, правил і принципів, що регулюють міжнародну торгівлю.
На базі ГАТТ, і значною мірою з його ініціативи, у рамках Ради по митному співробітництву був розроблений ряд конвенцій, що регламентують багато сторін дії митно-тарифних систем. Особливо помітну роль у цьому плані грає так називана Конвенція Кіото. Ці конвенції стикуються з положеннями ГАТТ, створюючи єдину систему норм, вимог і положень, на основі яких функціонує сучасна міжнародна торгова система і побудовані національні системи регулювання зовнішньої торгівлі більшості країн світу.
2.1. Митні формальності, збори, вимоги до зовнішньо торгівельної документації й ін..
Стаття VIII, 1 (3) проголошує, що країни - учасниці ГАТТ повинні звести до мінімуму експортні й імпортні формальності. У 1952 р. договірні сторони прийняли Кодекс стандартних вимог до імпортної документації. Крім того, у рамках ГАТТ широко застосовується Конвенція про спрощення й уніфікацію митних процедур (Конвенція Кіото), розроблена в рамках Ради митного співробітництва, додатки до якої докладно регламентують усі сторони митні формальностей і містять моделі формулювань, що можуть бути використані при підготовці нормативних актів.
Стаття VIII, З ГАТТ забороняє накладати значні штрафи за несуттєві порушення митних формальностей і, зокрема, за помилки, допущені при підготовці і заповненні митних документів, особливо у випадках, що явно не містять злого наміру.
Стаття VIII містить також чітке положення про те, що різні збори, що відносяться до митного очищення (крім мита і внутрішніх податків) і процедур, які зв'язані з імпортом і експортом товарів, повинні визначатися виходячи з вартості тих операцій, за здійснення яких вони стягуються, і не повинні бути схованим інструментом протекціонізму чи додатковим джерелом доходів держави (тобто не повинні бути схованим податком чи замаскованим митом).
2.2 Внутрішні податки і збори, правила, що відносяться до внутрішньої торгівлі і транспорту
Стаття III, 1 ГАТТ встановлює, що внутрішні податки, правила торгівлі, транспортування й ін., а також внутрішнє кількісне регулювання, що визначає правила про змішування, переробку і т.п., не повинні бути застосовні до товарів національних чи іноземних таким чином, щоб захищати внутрішнє виробництво. Ці положення поширюються на все збори, включаючи збір за видачу ліцензії, за реєстрацію, митні, статистичні і гербові збори.
Іншими словами, ця стаття вимагає застосовувати національний режим у відношенні усіх внутрішніх фінансових, адміністративних, транспортних процедур у тій мірі, у якій вони можуть позначатися на конкурентноздатності імпортних товарів у порівнянні з товарами національного виробництва.
2.3. Державні закупівлі
Режим розміщення держзамовлень безпосередньо ГАТТ не регламентується, але визначається Кодексом про урядові закупівлі, розробленим у ході Токійського раунду. Важливе положення Кодексу - подання відкритого характеру всій практиці розміщення держзакупівель, стосовно до якої діють одночасно національний режим і режим найбільшого сприяння. Термін «урядові закупівлі» визначається як закупівлі урядовими закладами товарів не для комерційних цілей.
Ці положення відносяться до так названих декретованих (оголошеним заздалегідь) максимальних і мінімальних цін. У першому випадку мова йде про заборону імпорту товарів, ціни яких вище оголошеного рівня; у другому випадку це стосується заборон імпорту товарів, ціна яких нижче визначеного мінімального рівня, чи введення зборів з метою нейтралізації низького рівня цін (оголошеного заздалегідь).
У тих випадках, коли використання цих мір спричиняє заборону чи кількісні обмеження імпорту, застосовуються положення статей ГАТТ XI-XV, XVIII, XX, XXI.
Якщо ці міри спричиняють встановлення додаткового збору, застосовуються положення статей ГАТТ 1,11, XXVIII.
Стаття ІІІ, 9 вимагає, щоб країни, що застосовують внутрішні максимальні ціни, узяли до уваги інтереси країн, що експортують - учасниць ГАТТ.
2.5. Заборони імпорту чи експорту
Регулюються головним чином статтями XI-XIУ ГАТТ. Стаття XI дозволяє застосовувати заборони ввозу і вивозу в ряді випадків. У цьому числі - заборона й обмеження експорту яких-небудь товарів з країни в зв'язку з їхньою недостачею на внутрішньому ринку (чи для запобігання утворення їх дефіциту), а також заборони імпорту чи експорту, необхідні в зв'язку з застосуванням стандартів чи правил про класифікацію, сортування чи реалізацію товарів у міжнародній торгівлі.
Стаття XX ГАТТ дозволяє застосування цілого ряду мір, включаючи заборони й обмеження, по розуміннях захисту суспільної моралі, охорони життя і здоров'я населення, тварин і рослин; мір, що відносяться до ввозу і вивозу золота і срібла, застосовуваних для охорони непоновлюваних природних ресурсів, а також у виконання зобов'язань по міжурядових товарних угодах; зв'язаних з обмеженнями експорту вітчизняних матеріалів, необхідних для забезпечення ними національної обробної промисловості, у періоди, коли ціни на них нижче світових. Ця ж стаття дозволяє, застосування мір для охорони національних художніх і археологічних цінностей; необхідних для дотримання законів і постанов, що не знаходяться в протиріччі з ГАТТ.
Стаття XX містить загальне положення, що застосування цих мір не повинне бути схованим обмеженням міжнародної торгівлі чи застосовуватися довільним, а також дискримінаційним шляхом. Стаття XXI дозволяє застосування різних мір, включаючи і заборони по розуміннях національної безпеки, у відношенні торгівлі зброєю і боєприпасами і у відношенні матеріалів, що розщеплюються, і матеріалів, з яких вони виробляються.
2.6. Попередні імпортні депозити
Застосування імпортних депозитів у рамках ГАТТ дозволяється з метою подолання несприятливого стану платіжного балансу і регулюється «Декларацією про торгові наміри для цілей регулювання платіжного балансу». Ця декларація говорить про те, що у випадку використання заходів для обмеження імпорту в зв'язку з порушенням платіжного балансу перевага повинна бути віддана мірам іншим, чим кількісні обмеження (параграф 1а). З чисто цих мір і виходять імпортні депозити. Одночасно декларація вимагає, щоб ці міри носили прозорий характер і були оголошені заздалегідь.
2.7. Контингентування імпорту і експорту
Стаття XI ГАТТ містить загальну заборону контингентування ввезення і вивезення. Однак стаття XII дозволяє використовувати обмеження кількості чи вартості імпорту з метою подолання проблем зовнішнього фінансового положення країни і забезпечення рівноваги платіжного балансу. Статті XII -XIV містять численні умови застосування цих обмежень. Одна з них (ст.ХІІІ) обумовлює застосування цих обмежень на недискримінаційній основі.
2.8. Ліцензування експорту й імпорту
Регулюється загальними положеннями ГАТТ, зокрема статтею про режим найбільшого сприяння. Конкретні положення про ліцензування імпорту містить Кодекс про імпортне ліцензування. У цьому кодексі визначено (ст. 1), що правила ліцензування повинні бути нейтральними і повинні застосовуватися справедливо до всіх сторін. Вони також визначають, що заявник повинен звертатися за одержанням ліцензії тільки в один національний адміністративний орган, названий у положенні про ліцензування. Процедури імпортного ліцензування повинні відповідати вимогам ст.ІІІ ГАТТ (національний режим у відношенні внутрішнього обкладання і регулювання), а також положенням ст.ХІІІ і режиму найбільшого сприяння. Правила, що стосуються ліцензування, і вся інформація про ліцензування повинні публікуватися таким чином, щоб всі уряди і зацікавлені особи могли з ними ознайомитися.
Кодекс чітко регламентує вимоги, звернені до одержувача ліцензії. Одержувачем може бути будь-яка фірма, організація, особа, що відповідає вимогам закону. При видачі ліцензії повинні враховуватися економічні можливості заявника. Правила видачі ліцензії повинні передбачати можливість видачі ліцензій новим імпортерам. У випадку відмовлення у видачі ліцензії заявник вправі оскаржити це рішення.
У тих випадках, коли ліцензії не прив'язані до країни-експортера, одержувач ліцензії вправі вибрати країну закупівлі товару за своїм розсудом. У тих випадках, коли існує така прив'язка, країна закупівлі повинна бути зазначена точно і конкретно. Ліцензії, які видані в рамках установленого контингенту, неповинні носити більш обмежувального характеру, ніж сам контингент.
Кодекс передбачає можливість створення системи автоматичного ліцензування (при якому видача ліцензій відбувається, безумовно, автоматично). Ця система ліцензування дозволяє здійснювати постійне спостереження за ходом імпортних чи експортних операцій. Кодекс докладно регламентує положення, на базі яких ця система повинна діяти.
2.9. Технічні бар'єри в торгівлі
Положення ГАТТ у відношенні недискримінації можуть застосовуватися в загальній формі до усіх видів технічних бар'єрів. Це випливає із суті статті 111,4, де говориться, що національним товарам повинен бути наданий національний режим, що поширюється на всі закони, правила і вимоги, що відносяться до їх внутрішнього продажу, пропозиціям на продаж, покупку, перевезення, розподіл і використання.
Завершуючи розгляд цієї групи питань, доцільно підкреслити, що у всіх випадках при застосуванні тарифних і нетарифних інструментів регулювання торгівлі країни-учасниці ГАТТ керуються загальними положеннями Генеральної угоди, що відносяться до всієї системи регулювання зовнішньої торгівлі, у першу чергу режимом найбільшого сприяння, режимом недискримінації, національним режимом і виходять з того, що вся система регулювання зовнішньоторгівельних зв'язків носить прозорий характер. У її основі повинні лежати закони, а не відомчі акти чи інструкції.
Перераховані вище принципи функціонування багатобічної системи регулювання торгово-економічних відносин, є актуальними з погляду участі Республіки Білорусь не тільки, у ГАТТ/ВТО, але й в інших міжнародних економічних організаціях.
Повноправна участь країни в міжнародних торгово-економічних відносинах вимагає всебічного використання міжнародних правових норм, що регулюють відносини країн у цій області. В умовах зростаючої взаємозалежності національних економічних комплексів, поглиблення інтеграційних процесів у світовому масштабі ефективне управління зовнішньоекономічним комплексом Республіки Білорусь без обліку міжнародно визнаних правових норм і принципів, зафіксованих в угодах ГАТТ/ВТО, бачиться безперспективним.
Виходячи з цього, важливим є забезпечення відповідності національного законодавства, що регулює зовнішньоекономічну діяльність країни, міжнародно визнаним нормам і правилам і, у першу чергу, тим які вироблені в рамках ГАТТ.
