Підхомний О.М. Управління інвестиційними процесами на фінансових ринках (2003)
2.8. Моделювання взаємозв’язків процесів відновлення виробничого капіталу та функціонування фінансових ринків
Для з’ясування ролі фінансових ринків у процесах відновлення виробничого потенціалу економіки нами запропонована математична модель, у якій враховано динаміку економічної системи, її коливання, спричинені як закономірними, так і випадковими чинниками, оскільки реальні інвестиційні процеси характеризуються наявністю випадкових відхилень та взаємозв’язку в часі.
Проблемі відновлення основних засобів присвячено чимало наукових праць [15, 64, 122]. Як правило, процес відновлення розглядають на мікрорівні стосовно деякого парку однотипних машин, частина яких із часом вибуває з експлуатації внаслідок аварій, повного спрацювання тощо. Стохастичні моделі добре описують системи, що піддаються впливу поступового спрацювання і вибуття окремих одиниць основних засобів, яке можна розглядати у дискретні моменти (місяць, квартал, рік). У більшості випадків імовірність перебування в кожній віковій групі залежить від віку (терміну експлуатації) одиниці основних засобів.
Якщо зношені у даному періоді основні засоби замінюють такою ж кількістю нових одиниць, то відновлення є простим; якщо ж у кожному наступному періоді вводиться більше нових основних засобів, ніж було вилучено, то має місце розширене відновлення. Модель відновлення з дискретним часом базується на припущенні, що виведені з ладу одиниці основних засобів замінюють в кінці певного періоду. Розглянемо цю модель [15, с. 147—153] і зробимо деякі висновки.
Без урахування морального зносу та амортизації розглянемо лише імовірність вибуття окремих одиниць внаслідок повного спрацювання в кінці певного періоду, який менший за максимальний термін експлуатації. Модель простого відновлення основних засобів включає такі показники:
Рис. 2.1. Схема взаємодії учасників фінансових ринків та фактичної ситуації
де р(E)t - імовірність того, що нова одиниця основних засобів буде в експлуатації не менше t періодів.
Процес відновлення відбувається таким чином. На початок процесу в системі функціонує певна кількість одиниць основних засобів. На початку t-ro періоду замість основних засобів, що вибули у кінці (М)-го періоду, вводяться нові одиниці.
Нехай у початковий момент функціонує ОЗо,031 032,...,03Т-1 одиниць основних засобів, які вже перебували в експлуатації
0,1,2,..., Т-1 періодів відповідно. Якщо в початковий момент було О30 нових основних засобів, то у момент 1 з них залишиться 030р(Е)1 де р(Е)1 — імовірність перебування нових основних засобів в експлуатації не менше одного періоду часу; в момент 2 - відповідно О3ор(Е)2 і т.д.
Оскільки в момент 0 є 031 основних засобів, що вже прослужили один період, то імовірність того, що вони прослужать щонайменше наступний період, виходячи з означення умовної імовірності, дорівнює р(Е)/р(Е)п а не р(Е)т Відповідно, сподівана залишкова кількість основних засобів цієї групи в момент 1 становить ОЗр(Е)/р(Е)р в момент 2 - 031p(E)3/p(E)l тощо. Остаточний вигляд моделі простого відновлення основних засобів такий [15, с. 153]:
Моральний знос принципово відрізняється від фізичного спрацювання, яке спричиняє поступове зниження вартості основних засобів. Моральний знос, зумовлений впровадженням інновацій, має непередбачуваний та різкий вплив на доцільність використання певного типу основних засобів і, відповідно, на фактичне перебування певної їх кількості в експлуатації. Фізичний знос є чинником односпрямованої дії, що веде до зменшення вартості капіталу. Вплив морального зносу включає протилежні аспекти: зростання вартості капіталу за рахунок впровадження нових компонентів та зниження його вартості у результаті втрати вартості застарілих компонентів. Це ускладнює формалізацію процесів та результатів впровадження інновацій, співставлення їх позитивного та негативного ефектів.
Процес вибуття основних засобів має або стохастичний (у результаті фізичного зносу), або невизначений (у результаті морального зносу) характер та впливає на розподіл загальної суми платежів між фінансуванням відновлення та споживання у кожному періоді. Від цього процесу залежать суми грошових виплат підприємств із заробітної плати і фінансових виплат, зокрема, платежів на користь власників та кредиторів підприємств. Величина цих платежів визначає суму доходів від володіння фінансовими інструментами у різні періоди. Нерівномірність процес відновлення основних засобів є однією з причин коливань суми доходів від фінансових інструментів. У періоди більш масштаб, них інвестицій на відновлення основних засобів відбувається зниження поточних виплат власникам і кредиторам підприємств. Це є проявом впливу виробничого сектора економіки на фінансовий. Постає також проблема дослідження впливу фінансового сектора на виробничий.
Основним чинником, який потрібно враховувати при дослідженні цього впливу, є гроші. А гроші, як відомо, — макроекономічне явище. Тому цю проблему потрібно вирішити, в першу чергу, дослідженням економічної системи на макрорівні. Натуральні показники моделі відновлення основних засобів замінимо вартісними, а також врахуємо вкладення у таку частину реального капіталу, як оборотні матеріальні запаси. Сукупність об’єктів реального капіталу, які мають виробниче призначення, будемо розглядати як виробничий капітал.
Принципи побудови запропонованої нами моделі певною мірою споріднені із принципами, на яких базується система національних рахунків, у якій ВВП розраховують двома способами: як суму видатків та як суму доходів [57, с. 156-163]. Видатковий підхід до розрахунку ВВП передбачає сумування таких показників: особисті споживчі видатки, валові приватні внутрішні інвестиції, державні закупівлі товарів і послуг, чистий експорт. При розрахунку ВВП як суми доходів сумують такі показники: заробітна плата найманих працівників, рента, процент, доходи некорпоративного сектора, прибутки корпорацій, непрямі податки на бізнес, амортизація. ВВП обчислюють на підставі нарахованих сум, тоді як наша модель описує грошові платежі. Для підвищення рівня наочності моделі на початковому етапі теоретичного дослідження припустимо, що:
- приріст заощаджень у економіці в будь-який період є рівним нулю;
—оподаткування не впливає на загальну суму виплат на особисте споживання та інвестицій на відновлення виробничого капіталу, оскільки всі централізовані кошти повертаються в економіку; -в економіці не відбуваються зміни цін;
—можна виділити окремі господарські цикли як періоди, У кожному з яких проводять усі розрахунки за вироблену продукцію.
Грошові видатки та грошові доходи тісно пов’язані між собою економіці, у якій функціонують лише домогосподарства і виробничі підприємства, умова підтримки певного рівня ділової активності у кожному господарському циклі має вигляд:
Це прояв парадоксу ощадливості, який, згідно із формулами 2.1, 2.2, скорочує грошові надходження підприємств і домогосподарств, а з ними й ділову активність у кожному періоді, коли відбувається приріст заощаджень. Але спостереження за реальними економічними системами свідчать, що, навіть при значних приростах заощаджень, скорочення ділової активності відбувається дуже рідко.
Постає питання: які чинники зумовлюють збереження і навіть і зростання рівня реалізації продукції за наявності приросту заощаджень в економіці? Таким чинником є спеціальна система розподілу фінансових ресурсів, яка запобігає зменшенню платежів при зростанні заощаджень. Вплив приросту заощаджень на обмеження ділової активності компенсує система кредитування цілому і банківська система, зокрема. Щоб зрозуміти дію цієї системи, необхідно розглянути платіжний оборот економіки, а також закономірності формування і розподілу заощаджень економічних агентів.
В економічній системі простого відновлення для підтримання природного рівня грошових надходжень підприємств при зростанні заощаджень, необхідно забезпечити альтернативний потік грошових надходжень. Ці гроші можуть надійти в економіку у формі кредитів, компенсуючи втрати купівельної спроможності економічних агентів внаслідок здійснення заощаджень. Умова збереження природного рівня грошових надходжень підприємств має такий вигляд:
Зt=Кt,
де 3t — загальний приріст заощаджень за період t;
К— приріст кредитів за період t.
Умова рівності сум приросту кредитів ДКt і приросту заощаджень ДЗt за певний період є необхідною для забезпечення природного рівня реалізації при простому відновленні основних засобів. Зокрема, ця умова виконується, коли вся сума приросту заощаджень стає фінансовими ресурсами інвестиційного призначення. Проаналізуємо, наскільки такий варіант узгоджується з мотивами здійснення заощаджень.
Не всі заощадження можна розглядати як фінансові ресурси інвестиційного призначення. Значний вплив на подальшу долю заощаджень має мотив, яким керувався суб’єкт, обмежуючи свої поточні виплати, та його ставлення до структур, які мобілізують заощадження. Найпростіше на фінансові ринки потрапляє та частина заощаджень, яка вже за мотивами їх здійснення була призначена для отримання додаткових доходів, найскладніше - заощадження як страховий фонд. Вивченню чинників, які визначають величину заощаджень у національній економіці, присвячено
по економічних досліджень. Але цей аспект є одним із найбільш дискусійних при розробці моделей загальної економічної рівноваги. Так, представники кейнсіанського напрямку вважають заощадження - це зростаюча функція від банківського процента. Вихідною ж позицією класичних і неокласичних досліджень загальноекономічної рівноваги є твердження про залежність заощаджень від розміру сукупного доходу.
В основі економічної поведінки людей лежать намагання задовольнити певні потреби. Заощадження можуть виникнути лише тоді коли суб’єкт задовольняє, принаймні, основні свої потреби. Якщо суб’єктом заощаджень є домогосподарство, то це фізіологічні потреби людей; для підприємства такими потребами є покриття поточних витрат, які забезпечують, як мінімум, просте відновлення підприємства. У разі, якщо грошові надходження перевищують ці потреби, виникає альтернатива: збільшити поточне споживання або здійснити заощадження.
Значна частина заощаджень не може бути мобілізована й на певний час вилучається із господарського обороту. Лише ту частину заощаджень, яка реально може бути мобілізована як пропозиція коштів на фінансових ринках, можна розглядати як фінансові ресурси інвестиційного призначення. У кожний момент існує певне співвідношення між величиною таких фінансових ресурсів і загальним обсягом заощаджень, яке називають коефіцієнтом мобілізації заощаджень [24, с.7]:
Виникає питання стосовно можливості певного рівня ділової активності в економіці за умови, що не всі заощадження стають фінансовими ресурсами інвестиційного призначення. З метою спрощення і підвищення наочності моделі припустимо, всі кредити надаються за посередництва фінансових установ, створюють депозити, і та частина заощаджень, яка признане приносити дохід, реалізується у формі депозитних вкладень під певний процент. Кредитоздатність фінансової системи базується саме на такій формі заощаджень. Але реальна кредитоздатність фінансової системи може бути розширена за рахунок кредитно, емісії безготівкових грошей. Показником, що вимірює масштаби створення депозитними установами додаткової грошової маси, є кредитний мультиплікатор. Щоб у економіці зберігався певний рівень ділової активності, необхідним є таке значення кредитного мультиплікатора у період t.
Імовірність точної відповідності реального значення кредитного мультиплікатора тому, яке необхідне для підтримки певного рівня ділової активності, дуже низька. Це спричиняє коливання економічної системи. Можуть мінятись ціни та обсяги реалізації продукції. Залежність таких показників як гранична схильність до заощаджень, коефіцієнт мобілізації заощаджень, кредитний мультиплікатор від великої кількості суб’єктивних чинників лежить в основі нестабільності фінансових ринків. Той факт, що процеси на фінансових ринках можуть спричиняти структурні зміни у виробничому секторі економіки, пояснює багато піднесень і спадів у реальних економічних системах.
Вплив міжнародних грошових потоків на ділову активність у національній економіці рівнозначний впливу динаміки заощаджень. У запропоновану нами модель можна включити додаткові чинники: грошову емісію, міжнародні грошові потоки. Припустивши для спрощення моделі, що кредити, грошова емісія й міжнародні грошові потоки надходять безпосередньо лише на виробничі підприємства, будемо мати формулу впливу вхідних та вихідних платежів виробничих підприємств на грошові доходи домогосподарств:
Et обсяги державної емісії грошей у період t;
СПt - сальдо платіжного балансу національної або регіональної економіки за період t. У разі перевищення суми вхідних грошових платежів над сумою вихідних ця величина є додатною.
Розподіл грошових доходів домогосподарств, у свою чергу, впливає на вхідні платежі підприємств. З одного боку, приріст заощаджень домогосподарств зменшує ці платежі (див. формулу 2.1). З іншого боку, заощадження домогосподарств та інших суб’єктів збільшують обсяги кредитування підприємств. З урахуванням коефіцієнта мобілізації фінансових ресурсів інвестиційного призначення та кредитного мультиплікатора будемо
мати:
Кt = 3tх Kmt x mt.
Модель розширеного відновлення виробничого капіталу та зростання рівня виробництва в економіці матиме такий вигляд:
Іt — сума інвестицій на розширення основних засобів у t-му періоді;
К0 - коефіцієнт оборотності виробничого капіталу при попередньому його обсязі за один період;
Ктр — коефіцієнт поправки на дію закону спадної граничної продуктивності чинників виробництва.
Чинниками зміни коефіцієнта Кo є інновації та удосконалення системи виробництва, які, з економічної та фінансової точок зору, підвищують потенційну ефективність інвестицій. Але неправильна оцінка впливу інновацій та удосконалень при управлінні інвестиційними процесами може спричинити нестабільність та неефективне використання ресурсів. Умовою збереження економічної рівноваги є вираз:
Запропонована модель дозволяє дослідити умови фінансової рівноваги економіки та чинники відхилення від рівноважного стану. Аналіз чинників, що впливають на параметри моделі, дозволяє зробити висновок, що рівноважний стан є лише одним з імовірних станів економічної системи, імовірність досягнення та збереження якого вкрай низька. Тому фінансові ринки та їх взаємозв’язки зі сферою виробництва потрібно досліджувати не з позицій рівноваги, а на основі виявлення тенденцій та циклів.
Для оцінки адекватності запропонованої моделі проаналізуємо статистичні показники вітчизняної економіки (див. табл. 2.1).
Мобілізація заощаджень банківською системою України (на кінець року, млн грн.)
* Без урахування кредитів, наданих банками, що перебувають на стадії
ліквідації.
Примітки:
1. Статистичний щорічник України за 2000рік: Довідкове видання. Державний комітет статистики України: За ред. О.Г. Осауленка; Відповідальний за випуск В. А. Головко. — К. : Техніка, 2001. ~ 598с. - С. 70,71,197,380.
2. Україна у цифрах у 2001 році: Корот. стат. довід. Держкомстату України / За ред. О.Г. Осауленка; Відповідальний за випуск В А. Головко. — К. : Техніка, 2002. — 262с. — С.25,200.
3. Бюлетень Національного банку України. — 2001. — № 12. — С.62-65,79,82.
Дані таблиці 2.1 свідчать про відсутність у реальній економічній системі рівноваги між приростом заощаджень та мобілізації коштів банківськими установами, з одного боку, та надходженням КОШТІВ у економіку через посередництво ЦИХ установ, З іншого. Можна виділити стадії піднесення та спаду, тобто цикли, в динаміці таких показників, як перевищення надходження кошти у економіку над їх заощадженням та мобілізацією, кредитний мультиплікатор за кредитами, наданими комерційними банками в економіку України. Розглянуті факти підтверджують попередні висновки про низьку імовірність фіксації певного рівня ділової активності та об’єктивну необхідність піднесень та спадів у реальних економічних системах. У цілому має місце тенденція зростання номінальних обсягів грошової маси, заощаджень та кредитів.
Із таблиці видно, що приріст кредитів не покривав суму приросту готівкових заощаджень та коштів на банківських рахунках (див. рядки 15 і 17). Платіжний оборот суттєво підтримувався за рахунок емісії готівкових грошей (грошей поза банками). Величина кредитного мультиплікатора за кредитами, наданими комерційними банками в економіку України, до 1999 р. знижувалась, а починаючи з 2000 р. зростає, що є позитивною тенденцією (див. рядок 10).
Функціонування кредитної системи, створюючи можливості економічного зростання, пов’язане одночасно і з певними чинниками ризику, найважливіший із яких - загроза інфляції. Цей вид ризику є необхідною платою за перспективу економічного зростання. Неможливість абсолютної ліквідації загрози інфляції не виключає можливості регулювання державою рівня інфляційного ризику. Таке регулювання, як правило, здійснює держава в особі центрального банку. Управління інвестиційними процесами повинне узгоджуватись із монетарною політикою держави. На основі оцінки обсягів та структури ВВП і відповідних прогнозів, об’єктами управління повинні виступати такі параметри, як обсяги грошової маси відповідно до потреб господарського обороту та кредитний мультиплікатор відповідно до потреб економіки в кредиті.
Отже, система кредитування є механізмом, що перетворює заощадження із чинника скорочення обсягів виробництва й реалізації у чинник економічного зростання. Ця особливість притаманна кредитному сегменту фінансового ринку. Залучення інвестицій може здійснюватись і без кредитування, наприклад через випуск інструментів власного капіталу. Але цей метод мобілізації фінансових ресурсів інвестиційного призначення не створює можливостей для перевищення суми інвестицій над сумою заощаджень, оскільки він, як максимум, може забезпечити вкладення усіх заощаджень в інструменти власного капіталу. Проте такий варіант, виходячи із розглянутих мотивів здійснення заощаджень, практично неможливий. Окрім того, випуск інструментів власного капіталу здійснюється для фінансового забезпечення інвестицій у засоби виробництва. Збільшення випуску і реалізації засобів виробництва за умов незмінної купівельної спроможності економічних агентів веде до скорочення виплат на споживання. На противагу ринку корпоративних прав, система кредитування, завдяки ефекту кредитного мультиплікатора, може забезпечити додаткові грошові надходження на підприємства в обсягах, що навіть перевищують величину заощаджень, не скорочуючи обсягів особистого споживання. Зокрема, кредити можуть спрямовуватись на придбання корпоративних прав. Крім того, система кредитування дозволяє перетворити у фінансові ресурси інвестиційного призначення частину грошової маси, яка обслуговує сферу обігу — кошти на поточних рахунках. Система кредитування дозволяє створити додаткову купівельну спроможність, що створює можливості додаткового обсягу реалізації.
Проблемі відновлення основних засобів присвячено чимало наукових праць [15, 64, 122]. Як правило, процес відновлення розглядають на мікрорівні стосовно деякого парку однотипних машин, частина яких із часом вибуває з експлуатації внаслідок аварій, повного спрацювання тощо. Стохастичні моделі добре описують системи, що піддаються впливу поступового спрацювання і вибуття окремих одиниць основних засобів, яке можна розглядати у дискретні моменти (місяць, квартал, рік). У більшості випадків імовірність перебування в кожній віковій групі залежить від віку (терміну експлуатації) одиниці основних засобів.
Якщо зношені у даному періоді основні засоби замінюють такою ж кількістю нових одиниць, то відновлення є простим; якщо ж у кожному наступному періоді вводиться більше нових основних засобів, ніж було вилучено, то має місце розширене відновлення. Модель відновлення з дискретним часом базується на припущенні, що виведені з ладу одиниці основних засобів замінюють в кінці певного періоду. Розглянемо цю модель [15, с. 147—153] і зробимо деякі висновки.
Без урахування морального зносу та амортизації розглянемо лише імовірність вибуття окремих одиниць внаслідок повного спрацювання в кінці певного періоду, який менший за максимальний термін експлуатації. Модель простого відновлення основних засобів включає такі показники:
Рис. 2.1. Схема взаємодії учасників фінансових ринків та фактичної ситуації
де р(E)t - імовірність того, що нова одиниця основних засобів буде в експлуатації не менше t періодів.
Процес відновлення відбувається таким чином. На початок процесу в системі функціонує певна кількість одиниць основних засобів. На початку t-ro періоду замість основних засобів, що вибули у кінці (М)-го періоду, вводяться нові одиниці.
0,1,2,..., Т-1 періодів відповідно. Якщо в початковий момент було О30 нових основних засобів, то у момент 1 з них залишиться 030р(Е)1 де р(Е)1 — імовірність перебування нових основних засобів в експлуатації не менше одного періоду часу; в момент 2 - відповідно О3ор(Е)2 і т.д.
Оскільки в момент 0 є 031 основних засобів, що вже прослужили один період, то імовірність того, що вони прослужать щонайменше наступний період, виходячи з означення умовної імовірності, дорівнює р(Е)/р(Е)п а не р(Е)т Відповідно, сподівана залишкова кількість основних засобів цієї групи в момент 1 становить ОЗр(Е)/р(Е)р в момент 2 - 031p(E)3/p(E)l тощо. Остаточний вигляд моделі простого відновлення основних засобів такий [15, с. 153]:
Моральний знос принципово відрізняється від фізичного спрацювання, яке спричиняє поступове зниження вартості основних засобів. Моральний знос, зумовлений впровадженням інновацій, має непередбачуваний та різкий вплив на доцільність використання певного типу основних засобів і, відповідно, на фактичне перебування певної їх кількості в експлуатації. Фізичний знос є чинником односпрямованої дії, що веде до зменшення вартості капіталу. Вплив морального зносу включає протилежні аспекти: зростання вартості капіталу за рахунок впровадження нових компонентів та зниження його вартості у результаті втрати вартості застарілих компонентів. Це ускладнює формалізацію процесів та результатів впровадження інновацій, співставлення їх позитивного та негативного ефектів.
Процес вибуття основних засобів має або стохастичний (у результаті фізичного зносу), або невизначений (у результаті морального зносу) характер та впливає на розподіл загальної суми платежів між фінансуванням відновлення та споживання у кожному періоді. Від цього процесу залежать суми грошових виплат підприємств із заробітної плати і фінансових виплат, зокрема, платежів на користь власників та кредиторів підприємств. Величина цих платежів визначає суму доходів від володіння фінансовими інструментами у різні періоди. Нерівномірність процес відновлення основних засобів є однією з причин коливань суми доходів від фінансових інструментів. У періоди більш масштаб, них інвестицій на відновлення основних засобів відбувається зниження поточних виплат власникам і кредиторам підприємств. Це є проявом впливу виробничого сектора економіки на фінансовий. Постає також проблема дослідження впливу фінансового сектора на виробничий.
Основним чинником, який потрібно враховувати при дослідженні цього впливу, є гроші. А гроші, як відомо, — макроекономічне явище. Тому цю проблему потрібно вирішити, в першу чергу, дослідженням економічної системи на макрорівні. Натуральні показники моделі відновлення основних засобів замінимо вартісними, а також врахуємо вкладення у таку частину реального капіталу, як оборотні матеріальні запаси. Сукупність об’єктів реального капіталу, які мають виробниче призначення, будемо розглядати як виробничий капітал.
Принципи побудови запропонованої нами моделі певною мірою споріднені із принципами, на яких базується система національних рахунків, у якій ВВП розраховують двома способами: як суму видатків та як суму доходів [57, с. 156-163]. Видатковий підхід до розрахунку ВВП передбачає сумування таких показників: особисті споживчі видатки, валові приватні внутрішні інвестиції, державні закупівлі товарів і послуг, чистий експорт. При розрахунку ВВП як суми доходів сумують такі показники: заробітна плата найманих працівників, рента, процент, доходи некорпоративного сектора, прибутки корпорацій, непрямі податки на бізнес, амортизація. ВВП обчислюють на підставі нарахованих сум, тоді як наша модель описує грошові платежі. Для підвищення рівня наочності моделі на початковому етапі теоретичного дослідження припустимо, що:
- приріст заощаджень у економіці в будь-який період є рівним нулю;
—оподаткування не впливає на загальну суму виплат на особисте споживання та інвестицій на відновлення виробничого капіталу, оскільки всі централізовані кошти повертаються в економіку; -в економіці не відбуваються зміни цін;
—можна виділити окремі господарські цикли як періоди, У кожному з яких проводять усі розрахунки за вироблену продукцію.
Грошові видатки та грошові доходи тісно пов’язані між собою економіці, у якій функціонують лише домогосподарства і виробничі підприємства, умова підтримки певного рівня ділової активності у кожному господарському циклі має вигляд:
Це прояв парадоксу ощадливості, який, згідно із формулами 2.1, 2.2, скорочує грошові надходження підприємств і домогосподарств, а з ними й ділову активність у кожному періоді, коли відбувається приріст заощаджень. Але спостереження за реальними економічними системами свідчать, що, навіть при значних приростах заощаджень, скорочення ділової активності відбувається дуже рідко.
Постає питання: які чинники зумовлюють збереження і навіть і зростання рівня реалізації продукції за наявності приросту заощаджень в економіці? Таким чинником є спеціальна система розподілу фінансових ресурсів, яка запобігає зменшенню платежів при зростанні заощаджень. Вплив приросту заощаджень на обмеження ділової активності компенсує система кредитування цілому і банківська система, зокрема. Щоб зрозуміти дію цієї системи, необхідно розглянути платіжний оборот економіки, а також закономірності формування і розподілу заощаджень економічних агентів.
Зt=Кt,
де 3t — загальний приріст заощаджень за період t;
К— приріст кредитів за період t.
Умова рівності сум приросту кредитів ДКt і приросту заощаджень ДЗt за певний період є необхідною для забезпечення природного рівня реалізації при простому відновленні основних засобів. Зокрема, ця умова виконується, коли вся сума приросту заощаджень стає фінансовими ресурсами інвестиційного призначення. Проаналізуємо, наскільки такий варіант узгоджується з мотивами здійснення заощаджень.
Не всі заощадження можна розглядати як фінансові ресурси інвестиційного призначення. Значний вплив на подальшу долю заощаджень має мотив, яким керувався суб’єкт, обмежуючи свої поточні виплати, та його ставлення до структур, які мобілізують заощадження. Найпростіше на фінансові ринки потрапляє та частина заощаджень, яка вже за мотивами їх здійснення була призначена для отримання додаткових доходів, найскладніше - заощадження як страховий фонд. Вивченню чинників, які визначають величину заощаджень у національній економіці, присвячено
по економічних досліджень. Але цей аспект є одним із найбільш дискусійних при розробці моделей загальної економічної рівноваги. Так, представники кейнсіанського напрямку вважають заощадження - це зростаюча функція від банківського процента. Вихідною ж позицією класичних і неокласичних досліджень загальноекономічної рівноваги є твердження про залежність заощаджень від розміру сукупного доходу.
В основі економічної поведінки людей лежать намагання задовольнити певні потреби. Заощадження можуть виникнути лише тоді коли суб’єкт задовольняє, принаймні, основні свої потреби. Якщо суб’єктом заощаджень є домогосподарство, то це фізіологічні потреби людей; для підприємства такими потребами є покриття поточних витрат, які забезпечують, як мінімум, просте відновлення підприємства. У разі, якщо грошові надходження перевищують ці потреби, виникає альтернатива: збільшити поточне споживання або здійснити заощадження.
Значна частина заощаджень не може бути мобілізована й на певний час вилучається із господарського обороту. Лише ту частину заощаджень, яка реально може бути мобілізована як пропозиція коштів на фінансових ринках, можна розглядати як фінансові ресурси інвестиційного призначення. У кожний момент існує певне співвідношення між величиною таких фінансових ресурсів і загальним обсягом заощаджень, яке називають коефіцієнтом мобілізації заощаджень [24, с.7]:
Виникає питання стосовно можливості певного рівня ділової активності в економіці за умови, що не всі заощадження стають фінансовими ресурсами інвестиційного призначення. З метою спрощення і підвищення наочності моделі припустимо, всі кредити надаються за посередництва фінансових установ, створюють депозити, і та частина заощаджень, яка признане приносити дохід, реалізується у формі депозитних вкладень під певний процент. Кредитоздатність фінансової системи базується саме на такій формі заощаджень. Але реальна кредитоздатність фінансової системи може бути розширена за рахунок кредитно, емісії безготівкових грошей. Показником, що вимірює масштаби створення депозитними установами додаткової грошової маси, є кредитний мультиплікатор. Щоб у економіці зберігався певний рівень ділової активності, необхідним є таке значення кредитного мультиплікатора у період t.
Імовірність точної відповідності реального значення кредитного мультиплікатора тому, яке необхідне для підтримки певного рівня ділової активності, дуже низька. Це спричиняє коливання економічної системи. Можуть мінятись ціни та обсяги реалізації продукції. Залежність таких показників як гранична схильність до заощаджень, коефіцієнт мобілізації заощаджень, кредитний мультиплікатор від великої кількості суб’єктивних чинників лежить в основі нестабільності фінансових ринків. Той факт, що процеси на фінансових ринках можуть спричиняти структурні зміни у виробничому секторі економіки, пояснює багато піднесень і спадів у реальних економічних системах.
Вплив міжнародних грошових потоків на ділову активність у національній економіці рівнозначний впливу динаміки заощаджень. У запропоновану нами модель можна включити додаткові чинники: грошову емісію, міжнародні грошові потоки. Припустивши для спрощення моделі, що кредити, грошова емісія й міжнародні грошові потоки надходять безпосередньо лише на виробничі підприємства, будемо мати формулу впливу вхідних та вихідних платежів виробничих підприємств на грошові доходи домогосподарств:
Et обсяги державної емісії грошей у період t;
СПt - сальдо платіжного балансу національної або регіональної економіки за період t. У разі перевищення суми вхідних грошових платежів над сумою вихідних ця величина є додатною.
Розподіл грошових доходів домогосподарств, у свою чергу, впливає на вхідні платежі підприємств. З одного боку, приріст заощаджень домогосподарств зменшує ці платежі (див. формулу 2.1). З іншого боку, заощадження домогосподарств та інших суб’єктів збільшують обсяги кредитування підприємств. З урахуванням коефіцієнта мобілізації фінансових ресурсів інвестиційного призначення та кредитного мультиплікатора будемо
мати:
Кt = 3tх Kmt x mt.
Іt — сума інвестицій на розширення основних засобів у t-му періоді;
К0 - коефіцієнт оборотності виробничого капіталу при попередньому його обсязі за один період;
Ктр — коефіцієнт поправки на дію закону спадної граничної продуктивності чинників виробництва.
Чинниками зміни коефіцієнта Кo є інновації та удосконалення системи виробництва, які, з економічної та фінансової точок зору, підвищують потенційну ефективність інвестицій. Але неправильна оцінка впливу інновацій та удосконалень при управлінні інвестиційними процесами може спричинити нестабільність та неефективне використання ресурсів. Умовою збереження економічної рівноваги є вираз:
Запропонована модель дозволяє дослідити умови фінансової рівноваги економіки та чинники відхилення від рівноважного стану. Аналіз чинників, що впливають на параметри моделі, дозволяє зробити висновок, що рівноважний стан є лише одним з імовірних станів економічної системи, імовірність досягнення та збереження якого вкрай низька. Тому фінансові ринки та їх взаємозв’язки зі сферою виробництва потрібно досліджувати не з позицій рівноваги, а на основі виявлення тенденцій та циклів.
Для оцінки адекватності запропонованої моделі проаналізуємо статистичні показники вітчизняної економіки (див. табл. 2.1).
Мобілізація заощаджень банківською системою України (на кінець року, млн грн.)
| № рядка | Показник | Роки | |||||
| 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | ||
| Грошова маса, заощадження та кредити | |||||||
| 1 | гроші поза банками | 4401 | 6132 | 7158 | 9583 | 12799 | 19465 |
| 2 | кошти на поточних рахунках | 2275 | 2981 | 3174 | 4511 | 7933 | 10309 |
| 3 | строкові кошти | 2708 | 3398 | 5100 | 7620 | 10655 | 15224 |
| 4 | Кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні паперивласного боргу банків | 341 | 93 | 274 | 355 | 697 | 558 |
| 5 | Грошова маса (M3) (І+2+3+4) | 9364 | 12541 | 15705 | 22070 | 32084 | 45555 |
| 6 | Мобілізація коштів банками (2+3+4) | 5324 | 6409 | 8548 | 12486 | 19285 | 26091 |
| 7 | Кредити, надані банками | 11262 | 13158 | 16663 | 21812 | 30138 | 38705 |
| 8 | Кредитний мультиплікатор (7/6) | 2.115 | 2,053 | 1,949 | і ,747 | 1.563 | 1.483 |
| 9 | Кредити, надані комерційнимибанками в економіку України* | 5452 | 7295 | 8873 | 11787 | 19121 | 27792 |
| 10 | Кредитний мультиплікатор за кредитами, наданими комерційними банками в економіку України (9/6) | 1,024 | 1,138 | 1,038 | 0.944 | 0,991 | 1,065 |
| Приріст заощаджень та мобілізації коштів банківськими установами | |||||||
| 11 | Приріст заощаджень населення у готівковій формі | 1350 | 2136 | 1003 | 2347 | 3134 | 6556 |
| 12 | Приріст коштів на поточних рахунках | 216 | 643 | 256 | 1337 | 3422 | 2376 |
| 13 | Приріст строкових КОШТІВ | 544 | 690 | 1702 | 2520 | 3035 | 4569 |
| Приріст коштів клієнтів за трастовими | 257 | -248 | 181 | 81 | 342 | -139 | |
| 14 | операціями та цінних паперів власного боргу банків | ||||||
| 15 | Усього (11+12+13+14) | 2367 | 3221 | 3142 | 6285 | 9933 | 13362 |
| Надходження коштів у економіку | |||||||
| 16 | Приріст грошей поза банками | 1418 | 2091 | 1026 | 2425 | 3216 | 6666 |
| 17 | Приріст заборгованості за кредитами, наданими комерційними банками в економіку України | 1374 | 1843 | 1578 | 2914 | 7334 | 8671 |
| 18 | Усього (16+17) | 2792 | 3934 | 2604 | 5339 | 10550 | 15337 |
| 19 | Перевищення надходження коштів над їх заощадженням та мобілізацією (18-15) | 425 | 713 | -538 | -946 | 617 | 1975 |
ліквідації.
Примітки:
1. Статистичний щорічник України за 2000рік: Довідкове видання. Державний комітет статистики України: За ред. О.Г. Осауленка; Відповідальний за випуск В. А. Головко. — К. : Техніка, 2001. ~ 598с. - С. 70,71,197,380.
2. Україна у цифрах у 2001 році: Корот. стат. довід. Держкомстату України / За ред. О.Г. Осауленка; Відповідальний за випуск В А. Головко. — К. : Техніка, 2002. — 262с. — С.25,200.
3. Бюлетень Національного банку України. — 2001. — № 12. — С.62-65,79,82.
Дані таблиці 2.1 свідчать про відсутність у реальній економічній системі рівноваги між приростом заощаджень та мобілізації коштів банківськими установами, з одного боку, та надходженням КОШТІВ у економіку через посередництво ЦИХ установ, З іншого. Можна виділити стадії піднесення та спаду, тобто цикли, в динаміці таких показників, як перевищення надходження кошти у економіку над їх заощадженням та мобілізацією, кредитний мультиплікатор за кредитами, наданими комерційними банками в економіку України. Розглянуті факти підтверджують попередні висновки про низьку імовірність фіксації певного рівня ділової активності та об’єктивну необхідність піднесень та спадів у реальних економічних системах. У цілому має місце тенденція зростання номінальних обсягів грошової маси, заощаджень та кредитів.
Із таблиці видно, що приріст кредитів не покривав суму приросту готівкових заощаджень та коштів на банківських рахунках (див. рядки 15 і 17). Платіжний оборот суттєво підтримувався за рахунок емісії готівкових грошей (грошей поза банками). Величина кредитного мультиплікатора за кредитами, наданими комерційними банками в економіку України, до 1999 р. знижувалась, а починаючи з 2000 р. зростає, що є позитивною тенденцією (див. рядок 10).
Функціонування кредитної системи, створюючи можливості економічного зростання, пов’язане одночасно і з певними чинниками ризику, найважливіший із яких - загроза інфляції. Цей вид ризику є необхідною платою за перспективу економічного зростання. Неможливість абсолютної ліквідації загрози інфляції не виключає можливості регулювання державою рівня інфляційного ризику. Таке регулювання, як правило, здійснює держава в особі центрального банку. Управління інвестиційними процесами повинне узгоджуватись із монетарною політикою держави. На основі оцінки обсягів та структури ВВП і відповідних прогнозів, об’єктами управління повинні виступати такі параметри, як обсяги грошової маси відповідно до потреб господарського обороту та кредитний мультиплікатор відповідно до потреб економіки в кредиті.
Отже, система кредитування є механізмом, що перетворює заощадження із чинника скорочення обсягів виробництва й реалізації у чинник економічного зростання. Ця особливість притаманна кредитному сегменту фінансового ринку. Залучення інвестицій може здійснюватись і без кредитування, наприклад через випуск інструментів власного капіталу. Але цей метод мобілізації фінансових ресурсів інвестиційного призначення не створює можливостей для перевищення суми інвестицій над сумою заощаджень, оскільки він, як максимум, може забезпечити вкладення усіх заощаджень в інструменти власного капіталу. Проте такий варіант, виходячи із розглянутих мотивів здійснення заощаджень, практично неможливий. Окрім того, випуск інструментів власного капіталу здійснюється для фінансового забезпечення інвестицій у засоби виробництва. Збільшення випуску і реалізації засобів виробництва за умов незмінної купівельної спроможності економічних агентів веде до скорочення виплат на споживання. На противагу ринку корпоративних прав, система кредитування, завдяки ефекту кредитного мультиплікатора, може забезпечити додаткові грошові надходження на підприємства в обсягах, що навіть перевищують величину заощаджень, не скорочуючи обсягів особистого споживання. Зокрема, кредити можуть спрямовуватись на придбання корпоративних прав. Крім того, система кредитування дозволяє перетворити у фінансові ресурси інвестиційного призначення частину грошової маси, яка обслуговує сферу обігу — кошти на поточних рахунках. Система кредитування дозволяє створити додаткову купівельну спроможність, що створює можливості додаткового обсягу реалізації.
