Підхомний О.М. Управління інвестиційними процесами на фінансових ринках (2003)

4.3. Аналіз середовища інвестиційної діяльності

На сучасному етапі економічного розвитку України актуальною є проблема активізації інвестиційних процесів та їх Скерування в найбільш перспективних для економіки напрямках. Однією з умов ефективного вирішення цієї проблеми Є конкурентне середовище діяльності фінансових посередників (Інституції інвесторів). Формування стратегії поведінки окремого інституційного інвестора у конкурентному середовищі передбачає врахування особливостей попиту й пропозиції на обраному ним сегменті фінансового ринку. Також потрібно брати до уваги альтернативні джерела фінансування та способи управління ризиками інвестицій. Пропозиція фінансових інструментів для залучення коштів може бути зумовлена потребами простого чи розширеного відновлення, сезонними або циклічними чинниками, впровадженням інновацій, необхідністю структурних змін.

На прийняття рішень впливає також суб’єктивна оцінка ризику інвестором, точність якої залежить від рівня його інформованості. В основі попиту на фінансові інструменти лежать мотиви збереження вартості капіталу або її приросту. Залежно від чинників, які формують попит і пропозицію фінансових інструментів, у кожному конкретному випадку відрізняється як об’єктивний рівень ризику інвестицій, так і суб’єктивна схильність інвестора до ризику.



Цей факт знаходить відображення у структурі фінансової системи. Вкладення на банківські депозити мають порівняно низький рівень ризику, оскільки спрямовуються, головним чином, на кредитування тих ланок економічної системи, які вже довели певний рівень своєї ефективності та стабільності й уключені в систему банківського контролю. Додатковим чинником зниження ризику депозитів є диверсифікація кредитного портфеля банківської установи. Банківські депозити більшою мірою орієнтовані на збереження вартості капіталу, ніж на отримання прибутку. Основним чинником знецінення заощаджень є інфляційні процеси. З метою мінімізації втрат від інфляційного ризику інвестори беруть на себе деякі інші види ризиків, у першу чергу кредитний ризик. Функціонування кредитної системи банків, які дотримуються обережної інвестиційної стратегії, забезпечує фінансову підтримку досягнутого рівня виробництва, але є недостатньою для якісних перетворень економічної системи. Досягти рентабельності фінансових інвестицій вищої, ніж дохідність банківських депозитів, можна в результаті структурних перетворень та впровадження інновацій. Однак такий підхід до інвестиційної діяльності пов’язаний із вищим рівнем ризику. Фінансовими інструментами реалізації цього підходу є, у першу чергу, звичайні акції сегмента фінансового ринку окремим інвестором повинен базуватись на об’єктивній необхідності переміщення Фінансових ресурсів інвестиційного призначення з однієї сфери реальної економіки в іншу. Недотримання цього підходу ставить інвестора у надмірну залежність від коливань цін фінансових інструментів на вторинному ринку. Такі коливання значною мірою випадкові за своєю природою та важко піддаються прогнозуванню. Сподівана дохідність інвестицій за дотримання такого підходу незначна за умови відсутності в інвестора особливої інформації, недоступної іншим учасникам ринку. Із вищою сподіваною дохідністю пов’язаний пошук особливих ситуацій, де присутні потенційно вигідні можливості інвестування у розширення діючих галузей та створення нових, а також операцій, спрямованих на реструктуризацію діючих підприємств (злиття, поглинання, поділ, зміна власності й контролю тощо).