Підхомний О.М. Управління інвестиційними процесами на фінансових ринках (2003)

Умови, в яких виникають можливість та необхідність інвестиційних перетворень економіки, мають системний характер. Ці умови включають взаємодію сукупності чинників, які певний час Досить автономно розвиваються у різних сферах суспільних відносин. У цілому інноваційні процеси як складова інвестиційних процесів є результатом взаємодії трьох систем: науково-технічних розробок, виробничої системи і системи фінансової. Зв’язки між цими системами можуть бути тимчасовими або відносно стабільними, випадковими або закономірними. Характер таких зв’язків визначає інтенсивність, якісний зміст та результати інноваційної діяльності. Оптимізація зв’язків між трьома системами веде до більш повного використання потенціалу кожної з них. В основі оптимізації зв’язків лежать сформульовані цілі та можливості окремих підприємств і держави.

У різних галузях виробничого сектора економіки визнач чинники інвестиційних перетворень в цілому та інноваційних перетворень зокрема такі:

- потреби і ресурси простого й розширеного відновлення

- закон спадної граничної продуктивності чинників виробництва, який обмежує можливості економічного зростами окремих галузей;

- об’єктивні межі ринків збуту продукції окремих галузей-ринкова конкуренція;

- моральне старіння продукції окремих галузей;

- інституційні елементи виробничих систем (Інститут власності, ділові зв’язки, організаційні структури, розподіл повноважень та відповідальності тощо);

- галузеві особливості виробничого та управлінського досвіду

- інновації, які можуть бути впроваджені у виробництво;

- структурні диспропорції економічної системи.



Інвестиційними та інноваційними чинниками, що генеруються у межах фінансової системи, є дефіцити та надлишки фінансових ресурсів окремих галузей. Наявність грошей стимулює інвестиційні та інноваційні процеси у виробничому секторі економі-

Функціонування фінансової системи та її взаємодія з іншими системами в інвестиційних процесах проявляється у русі фінансових та інформаційних потоків. Вхідні фінансові потоки виникають на основі грошових нагромаджень підприємств та домогосподарств і циркулюють у таких формах: податкові й інші обовязкові платежі до державних фондів; відрахування у цільові фонди підприємств (амортизаційний, економічного розвитку тощо), перетворення частини заощаджень домогосподарств у фінансові ресурси інвестиційного призначення; мобілізація коштів фінансовими посередниками тощо. Вхідні інформаційні потоки формуються повідомленнями про виробничий сектор економіки (потужність обладнання, запаси сировини, кваліфікація кадрів тощо) та науково-технічні розробки.

Також існують внутрішньосистемні фінансові та інформаційні потоки. Внутрішньосистемні фінансові потоки пов’язані з процесами перерозподілу коштів окремих підприємств, держави, фінансових ринків через такі операції: міжбюджетні трансферування коштів цільових фондів підприємств та домогосподарств за конкретними програмами; кредитні операції між фінансовими посередниками; купівля-продаж фінансових інструментів, на вторинному ринку тощо. Внутрішньосистемні інформаційні потоки відображають обсяги та вартість фінансових ресурсів інвестиційного призначення (величину депозитів, кредитного портфеля, процентні ставки тошо), обсяги угод з фінансовими інструментами та їх ринкові ціни.

Вихідні потоки фінансової системи виникають на основі та внутрішньосистемних потоків. Фінансові потоки надходять у виробничий сектор економіки через бюджетне фінансування використання цільових фондів підприємств; кредити; мобілізацію коштів шляхом випуску цінних паперів тощо. Вихідні інформаційні потоки несуть відомості про оцінку дохідності та ризикованості різних варіантів розміщення коштів. Такі оцінки знаходять відображення у прогнозних параметрах окремих проектів а також у параметрах, які є результатом взаємодії учасників фінансових ринків: процентні ставки, курси акцій, валютні курси. .

Розглянемо основні канали руху інвестицій:

- самофінансування підприємств;

- бюджетне фінансування;

- фінансові ринки.

При певній взаємозамінності вказаних каналів руху інвестицій призначення та використання кожного з них мають свої особливості.

Можливості самофінансування залежать від кількості можливих функцій, структури та інституційних елементів виробничої системи підприємства, галузевих особливостей виробничого та управлінського досвіду його персоналу. Самофінансування найбільш придатне для розширення діяльності підприємства у заданому напрямку, а також для модернізації виробництва без зміни його основного профілю. Економічне зростання підприємства за окремим напрямом діяльності обмежується законом спадної граничної продуктивності чинників виробництва та ємкістю ринків збуту окремого виду продукції. В такій ситуації надлишкові фінансові ресурси підприємства можуть використовуватися для освоєння нових напрямків діяльності. Але це повязане із необхідністю перебудови інституційноі структури підприємства у бік її ускладнення, змушуючи керівництво здобувати новий виробничий та управлінський досвід. Крім того, надлишок самофінансування окремого підприємства може бути недостатній для створення цілісного майнового комплексу у новій для нього галузі та покриття можливих початкових збитків. Ці проблеми утворюють серйозну перешкоду використанню коштів с фінансування на розвиток окремих підприємств та економіки в цілому. Фінансові ресурси, які не використовуються, з часом знецінюються. Одночасно підприємства галузей, які мають потенціал зростання, можуть відчувати дефіцит фінансових ресурсів при достатньому рівні виробничого та управлінського досвіду й розвинутій інституційній структурі.

Дефіцити та надлишки фінансових ресурсів окремих галузей певною мірою можуть урівноважуватись диференційованим підходом до рівня оподаткування. В окремих випадках доцільний навіть від’ємний рівень оподаткування (надання субсидій). Але практичне втілення такого підходу надзвичайно складне та пов’язане із високим ризиком допущення помилок. Тому, як правило, ставки основних податків однакові для різних категорій підприємств, а надання податкових пільг окремим їх категоріям не завжди відповідає принципу економічної доцільності. У цілому бюджетна система недостатньо гнучка для забезпечення оптимального розподілу інвестицій.

Цього недоліку, значною мірою, позбавлені фінансові ринки. Вони визначають орієнтири інвестиційної привабливості у формі ставок дохідності фінансових інструментів. Також вони дозволяють підприємствам використовувати надлишок фінансових ресурсів без освоєння нового досвіду та вдосконалення інституційної структури.

Важливою властивістю інвестиційних процесів є циклічний характер. Спочатку існує період нагромадження великих обсягів фінансових ресурсів, які не знаходять застосування. Потім настає період активного інвестування. Інвестиційну активність не може спричинити лише тиск надлишкових фінансових ресурсів. Вона є наслідком відкриття нових можливостей економічної системи. Такі можливості пов’язані із розвитком галузей, у яких використовують новітні технології та природні переваги. Межею інвестування є інвестиційне насичення: період інвестиційної експансії завершується не лише внаслідок спадання граничної ефективності

капіталів, а й тому, ЩО вичерпується вільний капітал, який шукає інвестиційні можливості, та вичерпуються самі ці можливості.

Важливо з’ясувати роль фінансових ринків на різних етапах цінних процесів. Ступінь впливу різних сегментів фінансових ринків на окремі етапи цих процесів визначається особливостями поведінки різних категорій інвесторів залежно від їх схильності до ризику. Найбільш консервативними є банківські установи, які займаються кредитуванням. Більш ризикованими є інвестори, які займаються операціями з акціями підприємств, працюють у традиційних галузях економіки. Найбільшою схильністю до ризику відзначаються венчурні інвестори, які займаються вкладеннями у нові високотехнологічні галузі.

Пошукові науково-дослідні роботи (НДР), пов’язані з фундаментальними науковими дослідженнями, є початковим етапом інноваційного процесу. Головним джерелом фінансування на цьому етапі є державний бюджет. Другим етапом є виконання прикладних НДР. На цьому етапі з’являються такі додаткові джерела фінансування, як кошти замовників та інноваційні (венчурні) фонди. Третій етап (виконання дослідно-конструкторських робіт) фінансується коштами підприємств, замовників, держави. На четвертому етапі (освоєння виробництва нової продукції) також використовують такі джерела фінансування, як випуск цінних паперів і банківські кредити [103, с.23].

В інноваційних процесах фінансові ринки виконують такі функції: фінансування, оцінка інвестиційної привабливості проектів, конкурентне стимулювання через механізм поглинання, реструктуризація підприємств, управління ризиками шляхом страхування та хеджування. В цілому, рушійним чинником інноваційних процесів є наукові розробки, умовами втілення цих розробок є виробничі системи. Фінансові системи і, зокрема, фінансові ринки є каталізаторами запровадження інновацій та засобами регулювання інноваційних процесів.