Підхомний О.М. Управління інвестиційними процесами на фінансових ринках (2003)
7.1. Функції державного управління інвестиційними процесами на фінансових ринках
Взаємозв’язки виробничого та фінансового капіталів у економічній системі обумовлюють необхідність дослідження державного управління інвестиційними процесами на фінансових ринках та його впливу на виробничий потенціал нашої держави. Умовою ефективності такого управління є глибоке розуміння взаємозв’язків різних елементів економічної системи у всій їх складності та динаміці.
Проблеми управління інвестиційними процесами на фінансових ринках тісно пов’язані з природою фінансових інструментів як носіїв певних прав та обов’язків. Володіння фінансовим інструментом принципово відрізняється від володіння реальним активом і пов’язане із своєрідним комплексом переваг та недоліків Реалізація переваг реального активу в процесі його використання суб’єктом економічних відносин може здійснюватись без участі інших суб’єктів. Реальному активу природно притаманна внутрішня цінність, в основі якої лежать його фізичні властивості - Цінність фінансових інструментів є похідною від цінності реальних активів. Фінансовий інструмент як документ, що засвідчує певні обов’язки інших осіб перед його власником, забезпечує вигоди останньому лише при взаємодії з іншими суб’єктами. Залежність власника від інших учасників економічних відносин вносить додаткову невизначеність у результати володіння фінансовим інструментом, що потребує вживання додаткових управлінських та правових заходів при його використанні. Також велике значення має невизначеність при оцінці вартості фінансових інструментів. А ринкова оцінка фінансових інструментів може стати чинником системних змін в економічних пропорціях.
В основі практики використання фінансових інструментів лежить компенсація невизначеності та ризику більш раціональним використанням ресурсів у загальноекономічних масштабах. Підвищення ефективності їх використання зумовлюється організаційним ефектом від розподілу функцій, прав та обов’язків учасників фінансових угод, економією витрат фінансування капіталу та ефектом масштабу. Величина організаційного ефекту від використання фінансових інструментів залежить від цілої низки чинників, спосіб групування яких ми пропонуємо.
Перші дві групи пов’язані з інституційними чинниками. До першої групи належать базові чинники існування кредитно- фінансової системи, такі, як поділ праці, правове забезпечення економічних відносин, система грошового обігу.
Другу групу чинників становлять елементи самої кредитно- фінансової системи, такі, як спеціалізовані кредитні та фінансові установи, органи державного фінансового управління, сукупність фінансових методів та важелів.
Третя група чинників пов’язана із обсягами господарських і фінансових операцій.
Четверта - із ризиком правопорушень на фінансових ринках. Ефективність фінансових ринків знижується через маніпулювання цінами, шахрайство, розповсюдження недостовірної інформації, порушення при скликанні і проведенні зборів акціонерів тощо.
П’ята група чинників випливає із суб’єктивного характеру оцінок учасників фінансових ринків щодо стану і перспектив економіки в цілому, окремих проектів та операцій. У свою чергу, суб’єктивні оцінки перебувають під впливом такого чинника, як інформація. Недосконалість суб’єктивних оцінок і прогнозів учасників фінансових ринків спричиняє негативні побічні наслідки: банкрутства окремих фірм, загальні економічні кризи.
До шостої групи належать випадкові або сезонні чинники які спричиняють на ринках епізодичні дефіцити економічних або фінансових ресурсів.
Сьома група чинників — це глибокі диспропорції, що ведуть ДО структурних криз економіки, подолання ЯКИХ потребує докорінної її перебудови.
Для досягнення певної величини організаційного ефекту від функціонування фінансових ринків у економіці потрібно спроектувати систему державного впливу на перелічені чинники Вплив деяких із них потрібно посилювати, інших - послаблювати, використовуючи системний підхід при оцінці їх загального впливу. Важливо оцінити саморегулюючу здатність економіки в цілому та фінансових ринків зокрема. Також потрібно вибрати із вказаних чинників об’єкти пріоритетного державного управління. Для обмеження негативних наслідків державного управління дослідження функціонування фінансових ринків повинне мати пріоритет над нарощенням потужності державних важелів впливу на ринкове середовище.
Основа фінансових ринків формується з ініціативи приватних учасників, діяльність яких підпорядкована мотиву отримання прибутку. Такі канали руху фінансових потоків, як банківське кредитування та ринок цінних паперів, формуються, як правило, без прямої державної вказівки, але на основі створеного державою правового забезпечення. Практика країн з розвинутою ринковою економікою доводить важливість і природність походження та розвитку саморегулівних організацій (GPO) фінансових ринків, серед яких чільне місце належить біржам та позабіржовим торговельно-інформаційним системам.
Висока здатність до саморегулювання, саморозвитку та доступність для учасників ринку, властиві системам обслуговування фінансових потоків, не характерні для системи обслуговування інформаційних потоків. Це пояснюється тим, що приховування інформації часто дає переваги одним учасникам фінансових ринків над іншими. Також функціонування системи інформаційного забезпечення вимагає значних затрат на збір, передавання, перевірку достовірності інформації, які є надто високими для окремих суб’єктів. Ці обставини знижують інформаційну ефективність фінансових ринків.
Становище держави та роль, яку вона виконує в суспільстві,
дозволяють налагодити систему інформаційного забезпечення фінансових ринків зі значно меншими сукупними витратами шляхом запровадження вимог щодо подання звітності учасниками фінансових ринків та відповідальності за її неподання і подання недостовірної інформації. Удосконалення системи інформаційного забезпечення інвестиційних процесів на фінансових ринках повинне бути пріоритетом державного управління ними. Інформація є чинником підвищення ефективності як інвестиційних рішень приватних учасників фінансових ринків, так і правових та організаційних рішень державних органів та СРО.
В Україні сформовані базові елементи системи інформаційного забезпечення учасників ринку цінних паперів. До таких елементів належать:
-державна реєстрація та обов’язкова публікація інформації про випуск цінних паперів;
- регулярна звітність акціонерних товариств та підприємств- емітентів облігацій;
-публікація інформації про результати торгів на організованих ринках.
Важливою проблемою є формування бачення державного управління інвестиційними процесами на фінансових ринках як цілісної системи. Таке бачення дозволяє виявити ті елементи та зв’язки, удосконалення яких найбільш актуальне. Ми пропонуємо схему, яка висвітлює функціональну структуру державного управління інвестиційними процесами на фінансових ринках (див. рис. 7.1).
Основними об’єктами такого управління є:
- ціни, обсяги та підприємницькі ризики інвестиційних операцій на фінансових ринках;
- інфраструктура фінансових ринків;
-правове і нормативне забезпечення фінансових ринків та Дотримання їх учасниками встановлених вимог.
Важливе значення мають системне дослідження зазначених об’єктів у їх взаємозв’язках, координація наукових досліджень та Діяльності різних інститутів управління інвестиційними процесами на фінансових ринках.
Як свідчить зарубіжний досвід, фінансові ринки з часом стають більш складними та динамічними [83, с.20]. Зростає рівень Ризиків, пов’язаних із їх функціонуванням. Удосконалювати дер-
Рис. 7. 1. Функціональна структура державного управління інвестиційними процесами на фінансових ринках державне управління інвестиційними процесами на фінансових ринках МОЖЛИВО не лише шляхом координації роботи відповідних державних органів, але й шляхом їх інтеграції. Аргументами на користь доцільності інтеграції є виникнення фінансових конгломератів, синтетичних фінансових інструментів, глобалізація фінансових ринків. Функціонування єдиного державного органу 3 питань фінансових ринків сприяє:
-підвищенню стабільності фінансових ринків завдяки більш скоординованим управлінським заходам;
-зниженню сукупних затрат на управління за рахунок об’єднання інформаційних технологій, створення єдиних баз даних та реєстрів;
-підвищенню ефективності управління за рахунок консолідації висококваліфікованого персоналу та реалізації єдиної кадрової політики, зростання здатності своєчасно й адекватно реагувати на виникнення фінансових інновацій та фінансових конгломератів.
Країни, які інтегрували державне управління фінансовими ринками, відзначаються стабільними фінансовими системами (Великобританія, Швеція). В Україні у липні 2001 р. прийнято Закон “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, який передбачає функціонування спеціального уповноваженого органу виконавчої влади для здійснення функцій регулювання та нагляду за діяльністю усіх небанківських фінансових установ, окрім інститутів спільного інвестування, які перебувають під наглядом ДКЦПФР. В Україні у процесі інтеграції державного управління фінансовими ринками та ринками фінансових послуг обмежились небанківськими фінансовими установами, за винятком інвестиційних фондів та компаній, та зберегли два інших органи: банківського нагляду у складі Національного банку України та ДКЦПФР. Створення єдиного державного органу управління фінансовими ринками визнали передчасним.
Аргументами на користь такого рішення, з якими у цілому Можна погодитись, є:
- різна якість функціонування окремих ринків та органів Управління ними;
- відсутність наглядового інституту, на базі якого реально створити найближчим часом орган нагляду за всіма фінансовими Замовами (навіть банківський нагляд, який в Україні досить розвинутий, не зміг би контролювати тисячі фінансових установ різного профілю, які діють на ринку). в
Вирішення питання про доцільність подальшої інтеграції державних органів управління фінансовими ринками та ринкам фінансових послуг відкладене на майбутнє та потребує додаткових досліджень.
Отже, державне управління інвестиційними процесами на фінансових ринках має на меті економічне зростання, підвищення ефективності та стабільності економіки, ліквідності фінансових інструментів. Існування між цими цілями певних протиріч зумовлює необхідність вибору пріоритетів у конкретних економічних умовах. Необхідно постійно співставляти, з одного боку економічний ефект, зумовлений функціонуванням фінансових ринків, а з іншого, - явні та неявні витрати, пов’язані з їх функціонуванням та управлінням ними, і ризик, який вони генерують для економічної системи та окремих її учасників. Величина ризику перебуває в оберненій залежності від забезпеченості фінансових зобов’язань реальними активами та організаційно-правового рівня фінансових операцій.
Аналіз функціональної структури державного управління інвестиційними процесами на фінансових ринках (див. рис. 7.1) дозволяє виявити найбільш слабкі ланки такого управління у нашій державі. Спираючись на тезу про те, що дослідження фінансових ринків повинне мати пріоритет над нарощенням потужності державних важелів впливу на ці ринки, ми акцентуємо увагу на удосконаленні їх моніторингу.
Проблеми управління інвестиційними процесами на фінансових ринках тісно пов’язані з природою фінансових інструментів як носіїв певних прав та обов’язків. Володіння фінансовим інструментом принципово відрізняється від володіння реальним активом і пов’язане із своєрідним комплексом переваг та недоліків Реалізація переваг реального активу в процесі його використання суб’єктом економічних відносин може здійснюватись без участі інших суб’єктів. Реальному активу природно притаманна внутрішня цінність, в основі якої лежать його фізичні властивості - Цінність фінансових інструментів є похідною від цінності реальних активів. Фінансовий інструмент як документ, що засвідчує певні обов’язки інших осіб перед його власником, забезпечує вигоди останньому лише при взаємодії з іншими суб’єктами. Залежність власника від інших учасників економічних відносин вносить додаткову невизначеність у результати володіння фінансовим інструментом, що потребує вживання додаткових управлінських та правових заходів при його використанні. Також велике значення має невизначеність при оцінці вартості фінансових інструментів. А ринкова оцінка фінансових інструментів може стати чинником системних змін в економічних пропорціях.
В основі практики використання фінансових інструментів лежить компенсація невизначеності та ризику більш раціональним використанням ресурсів у загальноекономічних масштабах. Підвищення ефективності їх використання зумовлюється організаційним ефектом від розподілу функцій, прав та обов’язків учасників фінансових угод, економією витрат фінансування капіталу та ефектом масштабу. Величина організаційного ефекту від використання фінансових інструментів залежить від цілої низки чинників, спосіб групування яких ми пропонуємо.
Перші дві групи пов’язані з інституційними чинниками. До першої групи належать базові чинники існування кредитно- фінансової системи, такі, як поділ праці, правове забезпечення економічних відносин, система грошового обігу.
Другу групу чинників становлять елементи самої кредитно- фінансової системи, такі, як спеціалізовані кредитні та фінансові установи, органи державного фінансового управління, сукупність фінансових методів та важелів.
Третя група чинників пов’язана із обсягами господарських і фінансових операцій.
Четверта - із ризиком правопорушень на фінансових ринках. Ефективність фінансових ринків знижується через маніпулювання цінами, шахрайство, розповсюдження недостовірної інформації, порушення при скликанні і проведенні зборів акціонерів тощо.
П’ята група чинників випливає із суб’єктивного характеру оцінок учасників фінансових ринків щодо стану і перспектив економіки в цілому, окремих проектів та операцій. У свою чергу, суб’єктивні оцінки перебувають під впливом такого чинника, як інформація. Недосконалість суб’єктивних оцінок і прогнозів учасників фінансових ринків спричиняє негативні побічні наслідки: банкрутства окремих фірм, загальні економічні кризи.
До шостої групи належать випадкові або сезонні чинники які спричиняють на ринках епізодичні дефіцити економічних або фінансових ресурсів.
Для досягнення певної величини організаційного ефекту від функціонування фінансових ринків у економіці потрібно спроектувати систему державного впливу на перелічені чинники Вплив деяких із них потрібно посилювати, інших - послаблювати, використовуючи системний підхід при оцінці їх загального впливу. Важливо оцінити саморегулюючу здатність економіки в цілому та фінансових ринків зокрема. Також потрібно вибрати із вказаних чинників об’єкти пріоритетного державного управління. Для обмеження негативних наслідків державного управління дослідження функціонування фінансових ринків повинне мати пріоритет над нарощенням потужності державних важелів впливу на ринкове середовище.
Основа фінансових ринків формується з ініціативи приватних учасників, діяльність яких підпорядкована мотиву отримання прибутку. Такі канали руху фінансових потоків, як банківське кредитування та ринок цінних паперів, формуються, як правило, без прямої державної вказівки, але на основі створеного державою правового забезпечення. Практика країн з розвинутою ринковою економікою доводить важливість і природність походження та розвитку саморегулівних організацій (GPO) фінансових ринків, серед яких чільне місце належить біржам та позабіржовим торговельно-інформаційним системам.
Висока здатність до саморегулювання, саморозвитку та доступність для учасників ринку, властиві системам обслуговування фінансових потоків, не характерні для системи обслуговування інформаційних потоків. Це пояснюється тим, що приховування інформації часто дає переваги одним учасникам фінансових ринків над іншими. Також функціонування системи інформаційного забезпечення вимагає значних затрат на збір, передавання, перевірку достовірності інформації, які є надто високими для окремих суб’єктів. Ці обставини знижують інформаційну ефективність фінансових ринків.
Становище держави та роль, яку вона виконує в суспільстві,
дозволяють налагодити систему інформаційного забезпечення фінансових ринків зі значно меншими сукупними витратами шляхом запровадження вимог щодо подання звітності учасниками фінансових ринків та відповідальності за її неподання і подання недостовірної інформації. Удосконалення системи інформаційного забезпечення інвестиційних процесів на фінансових ринках повинне бути пріоритетом державного управління ними. Інформація є чинником підвищення ефективності як інвестиційних рішень приватних учасників фінансових ринків, так і правових та організаційних рішень державних органів та СРО.
В Україні сформовані базові елементи системи інформаційного забезпечення учасників ринку цінних паперів. До таких елементів належать:
-державна реєстрація та обов’язкова публікація інформації про випуск цінних паперів;
- регулярна звітність акціонерних товариств та підприємств- емітентів облігацій;
-публікація інформації про результати торгів на організованих ринках.
Важливою проблемою є формування бачення державного управління інвестиційними процесами на фінансових ринках як цілісної системи. Таке бачення дозволяє виявити ті елементи та зв’язки, удосконалення яких найбільш актуальне. Ми пропонуємо схему, яка висвітлює функціональну структуру державного управління інвестиційними процесами на фінансових ринках (див. рис. 7.1).
Основними об’єктами такого управління є:
- ціни, обсяги та підприємницькі ризики інвестиційних операцій на фінансових ринках;
- інфраструктура фінансових ринків;
-правове і нормативне забезпечення фінансових ринків та Дотримання їх учасниками встановлених вимог.
Як свідчить зарубіжний досвід, фінансові ринки з часом стають більш складними та динамічними [83, с.20]. Зростає рівень Ризиків, пов’язаних із їх функціонуванням. Удосконалювати дер-
Рис. 7. 1. Функціональна структура державного управління інвестиційними процесами на фінансових ринках державне управління інвестиційними процесами на фінансових ринках МОЖЛИВО не лише шляхом координації роботи відповідних державних органів, але й шляхом їх інтеграції. Аргументами на користь доцільності інтеграції є виникнення фінансових конгломератів, синтетичних фінансових інструментів, глобалізація фінансових ринків. Функціонування єдиного державного органу 3 питань фінансових ринків сприяє:
-підвищенню стабільності фінансових ринків завдяки більш скоординованим управлінським заходам;
-зниженню сукупних затрат на управління за рахунок об’єднання інформаційних технологій, створення єдиних баз даних та реєстрів;
-підвищенню ефективності управління за рахунок консолідації висококваліфікованого персоналу та реалізації єдиної кадрової політики, зростання здатності своєчасно й адекватно реагувати на виникнення фінансових інновацій та фінансових конгломератів.
Країни, які інтегрували державне управління фінансовими ринками, відзначаються стабільними фінансовими системами (Великобританія, Швеція). В Україні у липні 2001 р. прийнято Закон “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, який передбачає функціонування спеціального уповноваженого органу виконавчої влади для здійснення функцій регулювання та нагляду за діяльністю усіх небанківських фінансових установ, окрім інститутів спільного інвестування, які перебувають під наглядом ДКЦПФР. В Україні у процесі інтеграції державного управління фінансовими ринками та ринками фінансових послуг обмежились небанківськими фінансовими установами, за винятком інвестиційних фондів та компаній, та зберегли два інших органи: банківського нагляду у складі Національного банку України та ДКЦПФР. Створення єдиного державного органу управління фінансовими ринками визнали передчасним.
Аргументами на користь такого рішення, з якими у цілому Можна погодитись, є:
- різна якість функціонування окремих ринків та органів Управління ними;
- відсутність наглядового інституту, на базі якого реально створити найближчим часом орган нагляду за всіма фінансовими Замовами (навіть банківський нагляд, який в Україні досить розвинутий, не зміг би контролювати тисячі фінансових установ різного профілю, які діють на ринку). в
Вирішення питання про доцільність подальшої інтеграції державних органів управління фінансовими ринками та ринкам фінансових послуг відкладене на майбутнє та потребує додаткових досліджень.
Отже, державне управління інвестиційними процесами на фінансових ринках має на меті економічне зростання, підвищення ефективності та стабільності економіки, ліквідності фінансових інструментів. Існування між цими цілями певних протиріч зумовлює необхідність вибору пріоритетів у конкретних економічних умовах. Необхідно постійно співставляти, з одного боку економічний ефект, зумовлений функціонуванням фінансових ринків, а з іншого, - явні та неявні витрати, пов’язані з їх функціонуванням та управлінням ними, і ризик, який вони генерують для економічної системи та окремих її учасників. Величина ризику перебуває в оберненій залежності від забезпеченості фінансових зобов’язань реальними активами та організаційно-правового рівня фінансових операцій.
Аналіз функціональної структури державного управління інвестиційними процесами на фінансових ринках (див. рис. 7.1) дозволяє виявити найбільш слабкі ланки такого управління у нашій державі. Спираючись на тезу про те, що дослідження фінансових ринків повинне мати пріоритет над нарощенням потужності державних важелів впливу на ці ринки, ми акцентуємо увагу на удосконаленні їх моніторингу.
