Підхомний О.М. Управління інвестиційними процесами на фінансових ринках (2003)
7.3. Суть та види маніпулювання цінами фінансових інструментів
Одним із найважливіших чинників ризику фінансових інвестицій є маніпулювання цінами фінансових інструментів. Під маніпулюванням розуміють штучний вплив на курси цінних паперів, який полягає у спробах продавати їх за цінами вищими або нижчими, ніж ті, які б установилися в результаті нормальної взаємодії попиту і пропозиції [130, с.366—393]. Маніпулятор намажеться отримати прибуток чи уникнути збитків за рахунок інвесторів шляхом встановлення фіктивних цін. Деякі з маніпулювань навіть у теперішній час залишаються цілком законними у країнах з розвинутим ринком цінних паперів. Визначальною характеристикою маніпулятивної діяльності є вплив на ціни, а не її незаконність.
Маніпулюють цінами заради досягнення однієї з трьох цілей:
1) Підвищення ціни. Маніпулятор продає акції за ціною, яка зросла. Це найбільш поширена ціль маніпулювання.
2) Стабілізація ціни. Кінцевим результатом стабілізації звичайно буває те, що цінні папери продають за цінами вигіднішими, ніж ті, що встановились би природним шляхом. Необхідність стабілізації часто виникає при розміщенні нового випуску. Подібна практика дозволена за умови повного інформування інвесторів про те, що гаранти розміщення використовують цей метод для підтримки ціни.
3) Зниження ціни. Маніпулятори, за винятком тих, які здійснюють короткі продажі, рідко ставлять перед собою таку ціль.
Маніпулювання важко класифікувати через велику різноманітність форм і механізмів їх реалізації. Виділяють три основні типи механізмів маніпулювання: продажі-“відмивання”, корнери (кути) і операції пулів.
Продажі-“відмивання” є псевдопродажами, при яких не відбувається перехід прав власності. Один із найпростіших механізмів маніпулювання полягає у симулюванні двома брокерами продаж цінних паперів на біржі за наперед узгодженою ціною. Пропозиція купити або продати приймається, але цінні папери і Гроші з рук у руки не переходять. Другий спосіб полягає в розміщенні спекулянтом протилежних наказів у двох брокерів. Хоча Цей метод є більш прихований порівняно з першим, суть його
аналогічна: реального переходу власності не відбувається п третьому методі певний пакет акцій продають спільнику, витрати якого згодом компенсують, а цінні папери повертають початковому власнику. Четвертий метод полягає в продажі цінного па перу близькому родичу. Часто це робилось для фіксування збитку, який враховувався при оподаткуванні.
Продажі-“відмивання” ведуть до встановлення фіктивної ціни для одержання прибутку або фіксування збитку, переважно з податкових міркувань. Уже протягом багатьох років подібні маніпулювання незаконні в країнах із розвинутими ринками цінних паперів, фондові біржі їх давно заборонили. Однак останнім часом маніпулятори досягали в деяких випадках майже аналогічних результатів шляхом розміщення взаємопротилежних наказів різними особами. Це приховує істинну суть операції.
Корнер (кут)" - це спекулятивна операція на біржі, при якій власність на акції настільки сконцентрована, що “короткі” продавці можуть викупити потрібні їм цінні папери лише у невеликої групи власників. У такій ситуації ціни на акції зростають як природним шляхом, так і в результаті маніпулювання. Зі зростанням цін спекулянти починають “коротко” продавати акції, вважаючи, що ціни піднялись надто високо і незабаром знизяться. Спекулянти беруть у позику акції для “коротких” продажів. Часто цінні папери надає у позику група, яка контролює їх ринок. Згодом спекулянти, намагаючись закрити свої позиції, починають викуповувати “коротко” продані раніше акції. Оскільки ці акції є лише у групи, яка контролює їх ринок, спекулянтам доводиться погоджуватись на встановлену нею ціну. В такій ситуації “короткі” продавці “загнані у кут”.
Пулом називають тимчасове об’єднання осіб з метою спільного проведення маніпулювання з цінними паперами. Створення пулу, як правило, оформлялось угодою. Угода могла бути усною домовленістю про активну торгівлю конкретними цінними паперами з використанням спільного рахунку або досить складним документом, що регламентував усі права та обов’язки кожного з учасників. У більш формальних угодах пул, як правило, називався синдикатом. В угоді визначались менеджер пулу та його винагорода, капіталовкладення кожного з учасників, час і порядок розподілу прибутків та збитків, спеціально обумовлювалися всі опціонні угоди. Як правило, всім учасникам розсилались повідомлення і копії договору, які вони підписували та повертали організаторам пулу.
Для досягнення успіху пули потребували кваліфікованих менеджерів. Ними могли стати біржові торговці з досвідом проверни складних операцій, керівники корпорацій, але найчастіше , брокери та дилери. Часто на роль менеджерів запрошували членів біржі. їх знання ринку та досвід виконання біржових наказів цінувалися дуже високо. Саме через членів біржі можна було розмішувати накази на купівлю чи продаж цінних паперів “на розсуд брокера”, які виконувалися в зручний час.
Менеджери як члени пулу брали участь в розподілі його прибутків, а також одержували винагороду за свою роботу. Винагорода менеджера часто встановлювалася в сумі 10% від чистих прибутків пулу, а в розподілі збитків участі він не брав. Крім того, менеджер, який одночасно був брокером, отримував регулярні комісійні за виконання біржових наказів.
У 1920-х роках у США звичайною практикою було запрошення у пули менеджерів корпорацій. Пул і керівники корпорацій отримували прибутки за рахунок акціонерів. Пул мав потрійну вигоду від змов з посадовими особами: (1) пул міг одержувати опціони на акції безпосередньо у корпорації; (2) йому було гарантоване прихильне ставлення з боку керівництва корпорації; (3) менеджери пулу отримували доступ до цінної інформації. Пул завжди міг розповсюдити інформацію про корпорацію саме в той момент, коли його операції могли забезпечити максимальні прибутки.
Також практикували змови зі спеціалістами, послуги яких часто виявлялись досить цінними для пулів. Спеціаліст на власному Досвіді вивчили ринок і могли вибрати найкращий час для початку операцій. Інколи менеджери пулів просто віддавали спеціалістам накази “на розсуд брокера”. Володіючи найбільш достовірними знаннями про ринок, спеціалісти здійснювали операції саме тоді, коли вони могли принести пулу максимальний прибуток.
Протягом 1920-х років у США діяли два типи пулів. Один із них - торговий пул, який купував цінні папери не за опціонами, а на відкритому ринку. Для придбання акцій використовували Декілька методів. Перший з них полягав у провокації зниження кУРсу з допомогою “коротких” продаж або розповсюдження негативної інформації про емітента. Другий метод передбачав ста
білізацію курсу. Відсутність зростання ціни на фоні підвищення курсів інших цінних паперів позбавляла цікаві для пулу акції популярності серед інвесторів. Як тільки власники цих акцій зосереджували увагу на інших випусках, пул купував значні пакет акцій, які його цікавили. Третім, найдорожчим, методом було cкуповування акцій за постійно зростаючою ціною. Менеджери торгових пулів використовували різні способи, наприклад “розхитування” (суттєві зміни в ринкових умовах), щоб скуповувати потрібні акції, поки не буде накопичений пакет, достатній для підвищення цін або встановлення “маржі” (приросту до ціни)
Опціонний пул купує більшу частину або всі акції за фіксованими цінами, встановленими ще до початку операцій. Опціони на придбання акцій купували у самої корпорації емітента її великих акціонерів, директорів, інших посадових осіб, банків та біржових спекулянтів. Купивши опціон, менеджер пулу міг виконати його за встановленою ціною у будь-який час до закінчення терміну дії.
Реклама була незамінним інструментом в операціях пулів. Ціль реклами полягала у приверненні уваги інвесторів до конкретних акцій та утриманні її доти, поки пул не почне їх продавати. Операції пулів ретельно планували в часі та звичайно прив’язували до прес-конференцій корпорації та повідомлень про доходи, дивіденди, реорганізацію, нові призначення, проведення дроблення акцій і позитивну динаміку розвитку корпорації.
Дуже ефективно використовували тактику розповсюдження натяків і чуток, багато з яких підтверджувались офіційними повідомленнями. Однак часто чутки неможливо було перевірити.
Багато брокерських фірм розповсюджували чутки навколо акцій, щодо яких вони були зацікавлені як учасники або менеджери пулів. Для залучення сторонніх інвесторів брокерами серед клієнтів розповсюджувались ринкові листки, які містили зовні об’єктивні дані аналізу ринку конкретних акцій. Для зацікавлення інвесторів акціями також залучали платних експертів у галузі реклами та формування громадської думки.
Ще одним засобом пулів була імітація активності ринку шляхом активної торгівлі акціями. Пул просто купував і продавав акин у великих обсягах. Якщо інвестори включалися в торгівлю, операція спрощувалась, якщо ж ні, то члени пулу займалися купівлею-продажем акцій між собою.
[мітацію ринкової активності здійснювали двома способами: „з допомогою біржових наказів, які взаємозаліковувалися без біржових наказів, які взаємозаліковувались. у першому випадку пул розміщував у двох різних брокерів ідентичні накази. Виявити, що за всіма наказами стоїть один пул, було дуже важко. Будь-яке відношення учасників пулу до цих наказів ретельно приховували.
Інколи покупець цінних паперів домовлявся з продавцем зберігати їх певний час, а потім знову продати початковому власника наперед узгодженою ціною. Також пул міг купувати й прозвати акції у великих обсягах за допомогою наказів, які не співпадали за кількістю. Такі дії пулу було практично неможливо ВИЯВИТИ.
Після розгляду засобів і методів, якими користувалися пули, проаналізуємо послідовність дій у типовій операції пулу.
Першим кроком був вибір моменту для початку операції. Таким моментом міг бути час, коли ситуація на ринку сприяла зростанню курсів. Корпорація-емітент підбиралася з точки зору можливості розповсюдження сприятливої інформації про неї. Вона повинна була відзначатись прибутковістю, привабливою звітністю, підвищеними дивідендами або інноваційними досягненнями.
Другим кроком було скуповування акцій вибраної корпорації на відкритому ринку або з допомогою опціонів. Із нагромадженням значного запасу акцій пул міг починати активні дії.
На третьому етапі активізували ринок даних акцій шляхом імітації ринкової активності. Пул ретельно слідкував за тим, щоб У кожній операції відбувалась реальна зміна власників цінних паперів. З наростанням ринкової активності у торгівлю акціями включалися сторонні інвестори.
Потім з допомогою безперервного потоку позитивної інформації про корпорацію-емітента стимулювали інтерес до акцій з боку інвесторів. Підвищена активність торгівлі акціями і сприятливі повідомлення про їх емітента приваблювали біржових спекулянтів. Ціна акцій стабільно і, досить часто, різко зростала.
На заключному етапі здійснювали розпродаж. Пул, акумулювавши великий запас акцій, намагався скористатись перевагами високих цін і починав продаж акцій на відкритому ринку. Щоб Логічно завершити діяльність пулу, менеджер повинен був воло
діти найвищою кваліфікацією. Завдання полягало в розпродав акцій без зниження їх курсів. Тому акції продавали, коли ринок був стійким, і, навпаки, купували, коли на ринку переважала тенденція масових продажів. У кінцевому підсумку менеджер чекав моменту, коли ринок був особливо стійким та активним. Тоді пул розпродував ще наявні у нього акції. Крім того, він активно здійснював короткі продажі цих акцій. Невдовзі ринок, позбавлений штучної підтримки з боку пулу, зазнавав різкої тенденції зниження.
У наш час прийняття спеціальних правил зробило в США майже неможливими операції пулів зразка 1920-х років. Ці правила були введені як самими біржами, так і Комісією з цінних паперів і бірж. Законом про торгівлю цінними паперами 1934 р. заборонено маніпулювання у будь-якій формі на американських фондових біржах1. Від пулів почали вимагати повідомлення про всі їх операції. Членам біржі заборонили займати в пулах посади менеджерів та надавати їм кредити. Крім того, вони не мають права виконувати біржові накази, спрямовані на створення імітації активності ринку конкретного цінного паперу. Спеціалістам не дозволяють виконувати накази “на розсуд брокера”. Участь посадових осіб в торгівлі цінними паперами своїх корпорацій різко обмежена.
Нова хвиля маніпулювань на ринку цінних паперів США пройшла у 1980-хроках. Переважна більшість маніпулювань була пов’язана з облігаціями, що випускались для фінансування операцій поглинання, однак зустрічались і приклади втягнення в торгівлю конкретними цінними паперами сторонніх інвесторів, незаконного проведення операцій на основі службової інформації та участі в сучасних різновидах пулів. Поєднання сильної тенденції зростання ринку і недостатнього фінансування органів контролю створили для таких альянсів великі можливості проведення неетичних, а іноді й незаконних операцій. Навіть великі фінансові інститути з доброю репутацією втягнулися в злочинні операції за рахунок власних клієнтів та економіки країни в цілому. Інвесторів обманювали не лише на ринку акцій, але й на ринках цінних паперів товариств з обмеженою відповідальністю та облігацій. Коли в кінці десятиліття хвиля маніпулювань досягла своєї вершини, позичково-ощадна індустрія була зруйнована, деякі банки і брокерські фірми збанкрутували, декілька пенсійних фондів
лишились без коштів, а багато великих корпорацій були на- Тільки перевантажені боргами, що їм довелося перейти до жорстокої економії і навіть ліквідуватись. Фінансові скандали сколихнули не лише США, але й багато інших країн, включаючи Великобританію та Японію.
Маніпулюють цінами заради досягнення однієї з трьох цілей:
1) Підвищення ціни. Маніпулятор продає акції за ціною, яка зросла. Це найбільш поширена ціль маніпулювання.
2) Стабілізація ціни. Кінцевим результатом стабілізації звичайно буває те, що цінні папери продають за цінами вигіднішими, ніж ті, що встановились би природним шляхом. Необхідність стабілізації часто виникає при розміщенні нового випуску. Подібна практика дозволена за умови повного інформування інвесторів про те, що гаранти розміщення використовують цей метод для підтримки ціни.
3) Зниження ціни. Маніпулятори, за винятком тих, які здійснюють короткі продажі, рідко ставлять перед собою таку ціль.
Маніпулювання важко класифікувати через велику різноманітність форм і механізмів їх реалізації. Виділяють три основні типи механізмів маніпулювання: продажі-“відмивання”, корнери (кути) і операції пулів.
Продажі-“відмивання” є псевдопродажами, при яких не відбувається перехід прав власності. Один із найпростіших механізмів маніпулювання полягає у симулюванні двома брокерами продаж цінних паперів на біржі за наперед узгодженою ціною. Пропозиція купити або продати приймається, але цінні папери і Гроші з рук у руки не переходять. Другий спосіб полягає в розміщенні спекулянтом протилежних наказів у двох брокерів. Хоча Цей метод є більш прихований порівняно з першим, суть його
аналогічна: реального переходу власності не відбувається п третьому методі певний пакет акцій продають спільнику, витрати якого згодом компенсують, а цінні папери повертають початковому власнику. Четвертий метод полягає в продажі цінного па перу близькому родичу. Часто це робилось для фіксування збитку, який враховувався при оподаткуванні.
Продажі-“відмивання” ведуть до встановлення фіктивної ціни для одержання прибутку або фіксування збитку, переважно з податкових міркувань. Уже протягом багатьох років подібні маніпулювання незаконні в країнах із розвинутими ринками цінних паперів, фондові біржі їх давно заборонили. Однак останнім часом маніпулятори досягали в деяких випадках майже аналогічних результатів шляхом розміщення взаємопротилежних наказів різними особами. Це приховує істинну суть операції.
Пулом називають тимчасове об’єднання осіб з метою спільного проведення маніпулювання з цінними паперами. Створення пулу, як правило, оформлялось угодою. Угода могла бути усною домовленістю про активну торгівлю конкретними цінними паперами з використанням спільного рахунку або досить складним документом, що регламентував усі права та обов’язки кожного з учасників. У більш формальних угодах пул, як правило, називався синдикатом. В угоді визначались менеджер пулу та його винагорода, капіталовкладення кожного з учасників, час і порядок розподілу прибутків та збитків, спеціально обумовлювалися всі опціонні угоди. Як правило, всім учасникам розсилались повідомлення і копії договору, які вони підписували та повертали організаторам пулу.
Для досягнення успіху пули потребували кваліфікованих менеджерів. Ними могли стати біржові торговці з досвідом проверни складних операцій, керівники корпорацій, але найчастіше , брокери та дилери. Часто на роль менеджерів запрошували членів біржі. їх знання ринку та досвід виконання біржових наказів цінувалися дуже високо. Саме через членів біржі можна було розмішувати накази на купівлю чи продаж цінних паперів “на розсуд брокера”, які виконувалися в зручний час.
Менеджери як члени пулу брали участь в розподілі його прибутків, а також одержували винагороду за свою роботу. Винагорода менеджера часто встановлювалася в сумі 10% від чистих прибутків пулу, а в розподілі збитків участі він не брав. Крім того, менеджер, який одночасно був брокером, отримував регулярні комісійні за виконання біржових наказів.
У 1920-х роках у США звичайною практикою було запрошення у пули менеджерів корпорацій. Пул і керівники корпорацій отримували прибутки за рахунок акціонерів. Пул мав потрійну вигоду від змов з посадовими особами: (1) пул міг одержувати опціони на акції безпосередньо у корпорації; (2) йому було гарантоване прихильне ставлення з боку керівництва корпорації; (3) менеджери пулу отримували доступ до цінної інформації. Пул завжди міг розповсюдити інформацію про корпорацію саме в той момент, коли його операції могли забезпечити максимальні прибутки.
Також практикували змови зі спеціалістами, послуги яких часто виявлялись досить цінними для пулів. Спеціаліст на власному Досвіді вивчили ринок і могли вибрати найкращий час для початку операцій. Інколи менеджери пулів просто віддавали спеціалістам накази “на розсуд брокера”. Володіючи найбільш достовірними знаннями про ринок, спеціалісти здійснювали операції саме тоді, коли вони могли принести пулу максимальний прибуток.
Протягом 1920-х років у США діяли два типи пулів. Один із них - торговий пул, який купував цінні папери не за опціонами, а на відкритому ринку. Для придбання акцій використовували Декілька методів. Перший з них полягав у провокації зниження кУРсу з допомогою “коротких” продаж або розповсюдження негативної інформації про емітента. Другий метод передбачав ста
білізацію курсу. Відсутність зростання ціни на фоні підвищення курсів інших цінних паперів позбавляла цікаві для пулу акції популярності серед інвесторів. Як тільки власники цих акцій зосереджували увагу на інших випусках, пул купував значні пакет акцій, які його цікавили. Третім, найдорожчим, методом було cкуповування акцій за постійно зростаючою ціною. Менеджери торгових пулів використовували різні способи, наприклад “розхитування” (суттєві зміни в ринкових умовах), щоб скуповувати потрібні акції, поки не буде накопичений пакет, достатній для підвищення цін або встановлення “маржі” (приросту до ціни)
Опціонний пул купує більшу частину або всі акції за фіксованими цінами, встановленими ще до початку операцій. Опціони на придбання акцій купували у самої корпорації емітента її великих акціонерів, директорів, інших посадових осіб, банків та біржових спекулянтів. Купивши опціон, менеджер пулу міг виконати його за встановленою ціною у будь-який час до закінчення терміну дії.
Реклама була незамінним інструментом в операціях пулів. Ціль реклами полягала у приверненні уваги інвесторів до конкретних акцій та утриманні її доти, поки пул не почне їх продавати. Операції пулів ретельно планували в часі та звичайно прив’язували до прес-конференцій корпорації та повідомлень про доходи, дивіденди, реорганізацію, нові призначення, проведення дроблення акцій і позитивну динаміку розвитку корпорації.
Дуже ефективно використовували тактику розповсюдження натяків і чуток, багато з яких підтверджувались офіційними повідомленнями. Однак часто чутки неможливо було перевірити.
Багато брокерських фірм розповсюджували чутки навколо акцій, щодо яких вони були зацікавлені як учасники або менеджери пулів. Для залучення сторонніх інвесторів брокерами серед клієнтів розповсюджувались ринкові листки, які містили зовні об’єктивні дані аналізу ринку конкретних акцій. Для зацікавлення інвесторів акціями також залучали платних експертів у галузі реклами та формування громадської думки.
Ще одним засобом пулів була імітація активності ринку шляхом активної торгівлі акціями. Пул просто купував і продавав акин у великих обсягах. Якщо інвестори включалися в торгівлю, операція спрощувалась, якщо ж ні, то члени пулу займалися купівлею-продажем акцій між собою.
[мітацію ринкової активності здійснювали двома способами: „з допомогою біржових наказів, які взаємозаліковувалися без біржових наказів, які взаємозаліковувались. у першому випадку пул розміщував у двох різних брокерів ідентичні накази. Виявити, що за всіма наказами стоїть один пул, було дуже важко. Будь-яке відношення учасників пулу до цих наказів ретельно приховували.
Інколи покупець цінних паперів домовлявся з продавцем зберігати їх певний час, а потім знову продати початковому власника наперед узгодженою ціною. Також пул міг купувати й прозвати акції у великих обсягах за допомогою наказів, які не співпадали за кількістю. Такі дії пулу було практично неможливо ВИЯВИТИ.
Першим кроком був вибір моменту для початку операції. Таким моментом міг бути час, коли ситуація на ринку сприяла зростанню курсів. Корпорація-емітент підбиралася з точки зору можливості розповсюдження сприятливої інформації про неї. Вона повинна була відзначатись прибутковістю, привабливою звітністю, підвищеними дивідендами або інноваційними досягненнями.
Другим кроком було скуповування акцій вибраної корпорації на відкритому ринку або з допомогою опціонів. Із нагромадженням значного запасу акцій пул міг починати активні дії.
На третьому етапі активізували ринок даних акцій шляхом імітації ринкової активності. Пул ретельно слідкував за тим, щоб У кожній операції відбувалась реальна зміна власників цінних паперів. З наростанням ринкової активності у торгівлю акціями включалися сторонні інвестори.
Потім з допомогою безперервного потоку позитивної інформації про корпорацію-емітента стимулювали інтерес до акцій з боку інвесторів. Підвищена активність торгівлі акціями і сприятливі повідомлення про їх емітента приваблювали біржових спекулянтів. Ціна акцій стабільно і, досить часто, різко зростала.
На заключному етапі здійснювали розпродаж. Пул, акумулювавши великий запас акцій, намагався скористатись перевагами високих цін і починав продаж акцій на відкритому ринку. Щоб Логічно завершити діяльність пулу, менеджер повинен був воло
діти найвищою кваліфікацією. Завдання полягало в розпродав акцій без зниження їх курсів. Тому акції продавали, коли ринок був стійким, і, навпаки, купували, коли на ринку переважала тенденція масових продажів. У кінцевому підсумку менеджер чекав моменту, коли ринок був особливо стійким та активним. Тоді пул розпродував ще наявні у нього акції. Крім того, він активно здійснював короткі продажі цих акцій. Невдовзі ринок, позбавлений штучної підтримки з боку пулу, зазнавав різкої тенденції зниження.
У наш час прийняття спеціальних правил зробило в США майже неможливими операції пулів зразка 1920-х років. Ці правила були введені як самими біржами, так і Комісією з цінних паперів і бірж. Законом про торгівлю цінними паперами 1934 р. заборонено маніпулювання у будь-якій формі на американських фондових біржах1. Від пулів почали вимагати повідомлення про всі їх операції. Членам біржі заборонили займати в пулах посади менеджерів та надавати їм кредити. Крім того, вони не мають права виконувати біржові накази, спрямовані на створення імітації активності ринку конкретного цінного паперу. Спеціалістам не дозволяють виконувати накази “на розсуд брокера”. Участь посадових осіб в торгівлі цінними паперами своїх корпорацій різко обмежена.
Нова хвиля маніпулювань на ринку цінних паперів США пройшла у 1980-хроках. Переважна більшість маніпулювань була пов’язана з облігаціями, що випускались для фінансування операцій поглинання, однак зустрічались і приклади втягнення в торгівлю конкретними цінними паперами сторонніх інвесторів, незаконного проведення операцій на основі службової інформації та участі в сучасних різновидах пулів. Поєднання сильної тенденції зростання ринку і недостатнього фінансування органів контролю створили для таких альянсів великі можливості проведення неетичних, а іноді й незаконних операцій. Навіть великі фінансові інститути з доброю репутацією втягнулися в злочинні операції за рахунок власних клієнтів та економіки країни в цілому. Інвесторів обманювали не лише на ринку акцій, але й на ринках цінних паперів товариств з обмеженою відповідальністю та облігацій. Коли в кінці десятиліття хвиля маніпулювань досягла своєї вершини, позичково-ощадна індустрія була зруйнована, деякі банки і брокерські фірми збанкрутували, декілька пенсійних фондів
лишились без коштів, а багато великих корпорацій були на- Тільки перевантажені боргами, що їм довелося перейти до жорстокої економії і навіть ліквідуватись. Фінансові скандали сколихнули не лише США, але й багато інших країн, включаючи Великобританію та Японію.
