Канєва Т.В. Бухгалтерський облік у бюджетних установах (2004)
1.2. Кошторис бюджетної установи і бюджетна класифікація
Основним фінансовим документом, відповідно до якого здійснюється діяльність бюджетної установи, є кошторис. Складання, розрахунок і затвердження кошторису провадиться згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» від 28.02.2002 р. № 228 (далі - Постанова № 228).
Кошторис бюджетної установи - це основний плановий документ, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік, відповідно до бюджетних призначень.
Кошторис складається із загального і спеціального фондів.
Загальний фонд містить надходження із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання установою основних функцій.
Спеціальний фонд включає надходження із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних із виконанням установою основних функцій.
Разом із кошторисом затверджується план асигнувань загального Фонду - це помісячний розподіл асигнувань, які затверджені в кошторисі для загального фонду за скороченою формою економічної класифікації. План асигнувань є невід'ємною частиною кошторису. Установи та організації, що утримуються за рахунок бюджету, обов'язково складають і затверджують індивідуальні кошториси й плани асигнувань.
Складають кошториси розпорядники бюджетних коштів - керівники бюджетних установ, які уповноважені отримувати асигнування з бюджетів, брати бюджетні зобов'язання та здійснювати видатки з бюджету згідно зі статтею 2 Бюджетного кодексу України.
Залежно від обсягу наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів, розпорядників коштів другого та розпорядників коштів третього ступенів. Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які визначаються відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України та затверджуються законом про державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет і отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень
Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня у своїй діяльності підпорядковуються відповідним головним розпорядникам коштів і поділяються на розпорядників коштів другого та розпорядників коштів третього ступенів.
Розпорядники коштів другого ступеня - бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені отримувати асигнування, брати зобов'язання та здійснювати виплати з бюджету на виконання функції власної, очолюваної ними установи та розподіляти кошти для переказу розпорядникам третього ступеня і безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.
Розпорядники коштів третього ступеня - бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені отримувати асигнування, брати зобов'язання та здійснювати виплати з бюджету на виконання функції власної, очолюваної ними установи та розподіляти кошти безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам («Порядок касового виконання державного бюджету за видатками», наказ Державного казначейства України від 22.01.2001 р. № 3).
Окремо необхідно зупинитися на одержувачах бюджетних коштів. Ця категорія була введена Постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2001 р. № 222. У Постанові Кабінету Міністрів України № 228 вона набула більш детального тлумачення. Одержувачі бюджетних коштів - це підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання загальнодержавних програм, надання послуг безпосередньо через розпорядників. Одержувачі бюджетних коштів використовують їх відповідно до плану використання.
Кошториси, плани асигнувань складаються на підставі лімітних довідок про бюджетні асигнування, що містять затверджені бюджетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) та їх помісячний розподіл, а також інші показники, що згідно із законодавством повинні бути визначені на основі нормативів. Лімітні довідки про бюджетні асигнування видаються Мінфіном, Міністерством фінансів АРК, місцевими фінансовими органами, головними розпорядниками.
Усі свої витрати розпорядники бюджетних коштів узгоджують із бюджетними асигнуваннями та іншими показниками, які обумовлені в лімітних довідках. Основною вимогою під час здійснення планування розпорядником коштів є першочергове забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями. Для цього чисельність працівників установи, що пропонується для затвердження за штатним розкладом, повинна бути узгоджена з фондом оплати праці. Тому разом із кошторисом, планом асигнувань загального фонду затверджується і штатний розклад установи.
Другорядні видатки (придбання обладнання, капітальний ремонт тощо) можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та в разі відсутності заборгованості.
Кошториси, плани асигнувань і штатні розклади затверджуються керівниками відповідних установ вищого рівня, за винятком кошторисів, зазначених у пункті 33 Постанови № 228.
Цією ж Постановою № 228 визначено порядок складання, розгляду, затвердження кошторисів, основні вимоги щодо їх виконання та порядок внесення змін.
Правильність ведення обліку доходів і видатків бюджетних установ забезпечується єдністю системи бюджетного обліку, основою якого є бюджетна класифікація. Вона, в свою чергу, є науково обґрунтованим групуванням доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, закодованими у певному порядку.
Зараз застосовується класифікація, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 р. № 604 «Про бюджетну класифікацію та її запровадження». Вона включає дві основні частини: доходи і видатки. Доходи бюджету формуються за рахунок податкових і неподаткових надходжень, доходів від операцій з капіталом, трансфертів. Видатки бюджету спрямовані на бюджетне фінансування національної економіки. Особливістю бюджетної класифікації є чітке розмежування видатків за економічними ознаками з детальним розподілом за їх предметними ознаками. Це дає змогу виділити захищені статті бюджету і забезпечує єдиний підхід до всіх отримувачів бюджетних коштів у процесі виконання бюджету.
Видатки бюджету класифікуються за (Бюджетний кодекс України, стаття 10):
- функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);
- економічною характеристикою операцій, під час проведення яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);
- ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація);
- бюджетними програмами (програмна класифікація видатків). Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:
- розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;
- підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування. За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні і капітальні та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністерством фінансів України. За цими кодами економічної класифікації кожній категорії присвоєно чотиризначний код. Видатки плануються у кошторисах бюджетних установ. А в плані асигнувань із загального фонду бюджету відображаються коди економічної класифікації видатків:
1110 - оплата праці працівників бюджетних установ;
1120 - нарахування на заробітну плату;
1132 - медикаменти та перев'язувальні матеріали;
1133 - продукти харчування;
1160 - оплата комунальних послуг та енергоносіїв;
1340 - поточні трансферти населенню;
5000 - інші видатки (технічний код, за яким відображаються всі
інші економічні категорії видатків).
Відомча класифікація видатків бюджету обумовлює перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.
Програмна класифікація видатків бюджету застосовується під час формування бюджету за програмно-цільовим методом. Видатки - це державні платежі, які не підлягають поверненню. Вони поділяються на поточні капітальні та бувають відплатними, здійсненими в обмін на товар чи послугу, або невідплатними.
Кошторис бюджетної установи - це основний плановий документ, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік, відповідно до бюджетних призначень.
Кошторис складається із загального і спеціального фондів.
Загальний фонд містить надходження із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання установою основних функцій.
Спеціальний фонд включає надходження із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних із виконанням установою основних функцій.
Разом із кошторисом затверджується план асигнувань загального Фонду - це помісячний розподіл асигнувань, які затверджені в кошторисі для загального фонду за скороченою формою економічної класифікації. План асигнувань є невід'ємною частиною кошторису. Установи та організації, що утримуються за рахунок бюджету, обов'язково складають і затверджують індивідуальні кошториси й плани асигнувань.
Складають кошториси розпорядники бюджетних коштів - керівники бюджетних установ, які уповноважені отримувати асигнування з бюджетів, брати бюджетні зобов'язання та здійснювати видатки з бюджету згідно зі статтею 2 Бюджетного кодексу України.
Залежно від обсягу наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів, розпорядників коштів другого та розпорядників коштів третього ступенів. Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які визначаються відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України та затверджуються законом про державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет і отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень
Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня у своїй діяльності підпорядковуються відповідним головним розпорядникам коштів і поділяються на розпорядників коштів другого та розпорядників коштів третього ступенів.
Розпорядники коштів третього ступеня - бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені отримувати асигнування, брати зобов'язання та здійснювати виплати з бюджету на виконання функції власної, очолюваної ними установи та розподіляти кошти безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам («Порядок касового виконання державного бюджету за видатками», наказ Державного казначейства України від 22.01.2001 р. № 3).
Окремо необхідно зупинитися на одержувачах бюджетних коштів. Ця категорія була введена Постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2001 р. № 222. У Постанові Кабінету Міністрів України № 228 вона набула більш детального тлумачення. Одержувачі бюджетних коштів - це підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання загальнодержавних програм, надання послуг безпосередньо через розпорядників. Одержувачі бюджетних коштів використовують їх відповідно до плану використання.
Кошториси, плани асигнувань складаються на підставі лімітних довідок про бюджетні асигнування, що містять затверджені бюджетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) та їх помісячний розподіл, а також інші показники, що згідно із законодавством повинні бути визначені на основі нормативів. Лімітні довідки про бюджетні асигнування видаються Мінфіном, Міністерством фінансів АРК, місцевими фінансовими органами, головними розпорядниками.
Усі свої витрати розпорядники бюджетних коштів узгоджують із бюджетними асигнуваннями та іншими показниками, які обумовлені в лімітних довідках. Основною вимогою під час здійснення планування розпорядником коштів є першочергове забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями. Для цього чисельність працівників установи, що пропонується для затвердження за штатним розкладом, повинна бути узгоджена з фондом оплати праці. Тому разом із кошторисом, планом асигнувань загального фонду затверджується і штатний розклад установи.
Другорядні видатки (придбання обладнання, капітальний ремонт тощо) можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та в разі відсутності заборгованості.
Кошториси, плани асигнувань і штатні розклади затверджуються керівниками відповідних установ вищого рівня, за винятком кошторисів, зазначених у пункті 33 Постанови № 228.
Цією ж Постановою № 228 визначено порядок складання, розгляду, затвердження кошторисів, основні вимоги щодо їх виконання та порядок внесення змін.
Правильність ведення обліку доходів і видатків бюджетних установ забезпечується єдністю системи бюджетного обліку, основою якого є бюджетна класифікація. Вона, в свою чергу, є науково обґрунтованим групуванням доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, закодованими у певному порядку.
Зараз застосовується класифікація, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 р. № 604 «Про бюджетну класифікацію та її запровадження». Вона включає дві основні частини: доходи і видатки. Доходи бюджету формуються за рахунок податкових і неподаткових надходжень, доходів від операцій з капіталом, трансфертів. Видатки бюджету спрямовані на бюджетне фінансування національної економіки. Особливістю бюджетної класифікації є чітке розмежування видатків за економічними ознаками з детальним розподілом за їх предметними ознаками. Це дає змогу виділити захищені статті бюджету і забезпечує єдиний підхід до всіх отримувачів бюджетних коштів у процесі виконання бюджету.
Видатки бюджету класифікуються за (Бюджетний кодекс України, стаття 10):
- функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);
- економічною характеристикою операцій, під час проведення яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);
- ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація);
- бюджетними програмами (програмна класифікація видатків). Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:
- підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування. За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні і капітальні та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністерством фінансів України. За цими кодами економічної класифікації кожній категорії присвоєно чотиризначний код. Видатки плануються у кошторисах бюджетних установ. А в плані асигнувань із загального фонду бюджету відображаються коди економічної класифікації видатків:
1110 - оплата праці працівників бюджетних установ;
1120 - нарахування на заробітну плату;
1132 - медикаменти та перев'язувальні матеріали;
1133 - продукти харчування;
1160 - оплата комунальних послуг та енергоносіїв;
1340 - поточні трансферти населенню;
5000 - інші видатки (технічний код, за яким відображаються всі
інші економічні категорії видатків).
Відомча класифікація видатків бюджету обумовлює перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.
Програмна класифікація видатків бюджету застосовується під час формування бюджету за програмно-цільовим методом. Видатки - це державні платежі, які не підлягають поверненню. Вони поділяються на поточні капітальні та бувають відплатними, здійсненими в обмін на товар чи послугу, або невідплатними.
