Буроменський М.В. Міжнародне публічне право (2006)
§2. Розвиток міжнародного право від найдавніших часів до Вестфальського конгресу
Становлення міжнародного права, як і права загалом, відбувалося з найдавніших часів. Уже на етапі родоплемінних відносин стали формуватися норми, що мали істотне значення для розвитку міжнародного права. Такі положення, як обов'язок дотримувати слово, навіть дане ворогові, чи рівність сторін у спорі, мають найдавніше походження. Причому вже тоді виконання багатьох норм спиралося на досить жорсткий соціальний примус. Безглуздо було б проводити паралелі між стародавнім і сучасним правом і знаходити переваги останнього в наявності державного примусу. Слід визнати безсумнівне значення права й саме від нього вести відлік міжнародного права1. Хоча, звісно, споконвічно не було ніякого розподілу права на міжнародне та внутрішнє (що зайвий раз підтверджує наявність загальних соціокультурних коренів). Саме в цей період виникли ті первинні правові змісти, що згодом збереглися й у міжнародному, і у внутрішньому праві й одержали назву загальних принципів права.
Розвиток міжнародного права в перший і найдовший період його історії відбувався на основі переважно недовговічних, хоча нерідко дуже активних зв'язків між державами, чиї інтереси до міжнародного спілкування були обмежені питаннями війни та миру. Більшість держав прагнули створити світові імперії, що робило для них безглуздою побудову тривалих і стабільних міжнародно-правових відносин. Саме тому держави підтримували лише ті відносини, що обслуговували їхні тимчасові зовнішньополітичні
інтереси: організацію зовнішніх зносин, правила війни, порядок захоплення територій, ведення про це переговорів і закріплення їх результатів у договорах, правила вирішення міждержавних суперечок.
Міжнародне право цього періоду було переважно регіональним. Воно розвивалося самостійно в середземноморському (переважно європейському) та в індокитайському регіонах. Так само відокремлено воно розвивалося згодом і в інших регіонах, залишаючись до часу відносно ізольованим від найдавніших центрів цивілізації — у Східній Європі, Центральній і Південній Америці, Центральній Африці. Через відсутність єдиних міжнародних відносин не було потреби у створенні єдиного міжнародного права. Тому ніяких зусиль для його створення в той час ніхто і не докладав. Взаємний вплив регіональних міжнародних правопорядків був епізодичним і мінімальним.
Проте саме в цей період становлення міжнародного права були закладені його підвалини, а між державами підтримувалися ефективні для того часу міжнародно-правові відносини. Головним їхнім недоліком була абсолютна та ніким не контрольована влада держав у міжнародних відносинах, що робило міжнародне право дуже слабким. Війни велися безперервно. Сила була основним і найголовнішим засобом розв'язання міжнародних спорів. Прагнення протистояти цілковитій анархії в міжнародних відносинах призвело в Європі до скликання з ініціативи католицької церкви починаючи з XII ст. низки всесвітніх конгресів. їхня робота залишалася в основному безрезультатною. Але не можна не зважати на консолідуючу роль цих зборів і зростання їхнього авторитету як органів міжнародних переговорів.
Тридцятирічна війна (1618—1648) остаточно розорила Європу. Стало очевидним, що світ потребує іншої організації взаємовідносин і вирішити це питання слід на договірній, правовій основі, — таке рішення було прийнято в 1648 р. на Вестфальському мирному конгресі.
Розвиток міжнародного права в перший і найдовший період його історії відбувався на основі переважно недовговічних, хоча нерідко дуже активних зв'язків між державами, чиї інтереси до міжнародного спілкування були обмежені питаннями війни та миру. Більшість держав прагнули створити світові імперії, що робило для них безглуздою побудову тривалих і стабільних міжнародно-правових відносин. Саме тому держави підтримували лише ті відносини, що обслуговували їхні тимчасові зовнішньополітичні
інтереси: організацію зовнішніх зносин, правила війни, порядок захоплення територій, ведення про це переговорів і закріплення їх результатів у договорах, правила вирішення міждержавних суперечок.
Міжнародне право цього періоду було переважно регіональним. Воно розвивалося самостійно в середземноморському (переважно європейському) та в індокитайському регіонах. Так само відокремлено воно розвивалося згодом і в інших регіонах, залишаючись до часу відносно ізольованим від найдавніших центрів цивілізації — у Східній Європі, Центральній і Південній Америці, Центральній Африці. Через відсутність єдиних міжнародних відносин не було потреби у створенні єдиного міжнародного права. Тому ніяких зусиль для його створення в той час ніхто і не докладав. Взаємний вплив регіональних міжнародних правопорядків був епізодичним і мінімальним.
Проте саме в цей період становлення міжнародного права були закладені його підвалини, а між державами підтримувалися ефективні для того часу міжнародно-правові відносини. Головним їхнім недоліком була абсолютна та ніким не контрольована влада держав у міжнародних відносинах, що робило міжнародне право дуже слабким. Війни велися безперервно. Сила була основним і найголовнішим засобом розв'язання міжнародних спорів. Прагнення протистояти цілковитій анархії в міжнародних відносинах призвело в Європі до скликання з ініціативи католицької церкви починаючи з XII ст. низки всесвітніх конгресів. їхня робота залишалася в основному безрезультатною. Але не можна не зважати на консолідуючу роль цих зборів і зростання їхнього авторитету як органів міжнародних переговорів.
Тридцятирічна війна (1618—1648) остаточно розорила Європу. Стало очевидним, що світ потребує іншої організації взаємовідносин і вирішити це питання слід на договірній, правовій основі, — таке рішення було прийнято в 1648 р. на Вестфальському мирному конгресі.
