Буроменський М.В. Міжнародне публічне право (2006)
§4. Розвиток міжнародного право від епохи Великої французької революції до створення Версальської системи
Епоха Великої французької революції є черговою точкою відліку в періодизації міжнародного права, тому що саме під впливом ідей, які призвели до неї, на межі XVIII—XIX століть у міжнародному праві з'явилися принципи та норми, що радикально доповнювали чи змінювали Вестфальську систему міжнародного провопорядку. Найважливіші правові події цієї епохи — прийняття Декларації незалежності США 1776 p., Конституції США 1787 p. і Білля про права 1789 p., Декларації прав людини і громадянина 1789 p., Декларації прав народів 1795 p., Віденський конгрес 1815 p., Аахёнський конгрес 1818 p., Берлінський конгрес 1878 p., Гаазькі конференції миру 1899 і 1907 років.
На цьому етапі вперше відзначається цілеспрямований вплив державно-правових актів на міжнародне право. Багато з положень цих документів, проголошені як норми конституційного права або як принципи зовнішньої політики, увійшли в міжнародне право та визнаються нині його постулатами. Це, в першу чергу, ті найважливіші конституційно-правові ідеали народовладдя, що згодом лягли в основу міжнародно-правового визнання невідчужуваності суверенітету народу та права народу самостійно вирішувати свою долю, у тому числі скинувши владу тирана. Визнання принципу народного суверенітету дозволило обґрунтувати публічний характер державної території, що докорінно змінило її статус у міжнародному праві. Визнання принципу народного суверенітету сприяло зародженню в міжнародному праві принципу рівності та рівноправності народів, призвело до формування міжнародно-правового принципу невтручання у внутрішні справи держав. Конституційні акти межі XVIII—XIX століть сприяли гуманізації міжнародного права та вплинули на появу в ньому актів про права людини.
Багато із цих положень знайшли міжнародно-правове закріплення вже в документах Віденського конгресу 1815 p., де були прийняті Декларація про заборону торгівлі неграми, Регламент про єдині класи дипломатичних агентів, сформульовані загальні принципи міжнародно-правового режиму міжнародних рік. Унаслідок визнання Віденським конгресом у 1815 р. нейтралітету Швейцарії в міжнародному праві з'явилася концепція постійного нейтралітету. Протягом XIX і на початку XX ст. відбувалося подальше міжнародно-правове закріплення цих починань. На Паризькому конгресі 1856 р. були прийняті рішення про заборону каперства, «кабінетної блокади» та ін., на Берлінському конгресі 1878 р. досягнуто згоди щодо надання незалежності Болгарії, Сербії, Чорногорії. Чимало зусиль було спрямовано на пом'якшення правил і звичаїв ведення війни. Як наслідок на Берлінському конгресі було заборонено застосування розривних куль. Гаазькі конференції миру 1899 та 1907 років завершилися прийняттям Гаазьких конвенцій, що поклали початок кодификації норм про правила ведення війни (міжнародного гуманітарного права).
Цей період в історії міжнародного права можна характеризувати як початок бурхливого розвитку міжнародно-правової науки. У ці роки були написані фундаментальні праці, Що вплинули на розвиток теорії та міжнародно-правової практики.
Другий етап у розвитку міжнародного права завершився початком Першої світової війни. Незважаючи на існування численних проектів, державам так і не вдалося створити ефективну міжнародну систему підтримки правопорядку. Результати війни не залишили сумнівів у тому, що світові потрібна дієвіша модель світопорядку, ніж та, що існувала раніше. Так народилася Версальська система, що поклала початок відліку нинішньому етапу в розвитку міжнародного права.
На цьому етапі вперше відзначається цілеспрямований вплив державно-правових актів на міжнародне право. Багато з положень цих документів, проголошені як норми конституційного права або як принципи зовнішньої політики, увійшли в міжнародне право та визнаються нині його постулатами. Це, в першу чергу, ті найважливіші конституційно-правові ідеали народовладдя, що згодом лягли в основу міжнародно-правового визнання невідчужуваності суверенітету народу та права народу самостійно вирішувати свою долю, у тому числі скинувши владу тирана. Визнання принципу народного суверенітету дозволило обґрунтувати публічний характер державної території, що докорінно змінило її статус у міжнародному праві. Визнання принципу народного суверенітету сприяло зародженню в міжнародному праві принципу рівності та рівноправності народів, призвело до формування міжнародно-правового принципу невтручання у внутрішні справи держав. Конституційні акти межі XVIII—XIX століть сприяли гуманізації міжнародного права та вплинули на появу в ньому актів про права людини.
Багато із цих положень знайшли міжнародно-правове закріплення вже в документах Віденського конгресу 1815 p., де були прийняті Декларація про заборону торгівлі неграми, Регламент про єдині класи дипломатичних агентів, сформульовані загальні принципи міжнародно-правового режиму міжнародних рік. Унаслідок визнання Віденським конгресом у 1815 р. нейтралітету Швейцарії в міжнародному праві з'явилася концепція постійного нейтралітету. Протягом XIX і на початку XX ст. відбувалося подальше міжнародно-правове закріплення цих починань. На Паризькому конгресі 1856 р. були прийняті рішення про заборону каперства, «кабінетної блокади» та ін., на Берлінському конгресі 1878 р. досягнуто згоди щодо надання незалежності Болгарії, Сербії, Чорногорії. Чимало зусиль було спрямовано на пом'якшення правил і звичаїв ведення війни. Як наслідок на Берлінському конгресі було заборонено застосування розривних куль. Гаазькі конференції миру 1899 та 1907 років завершилися прийняттям Гаазьких конвенцій, що поклали початок кодификації норм про правила ведення війни (міжнародного гуманітарного права).
Цей період в історії міжнародного права можна характеризувати як початок бурхливого розвитку міжнародно-правової науки. У ці роки були написані фундаментальні праці, Що вплинули на розвиток теорії та міжнародно-правової практики.
Другий етап у розвитку міжнародного права завершився початком Першої світової війни. Незважаючи на існування численних проектів, державам так і не вдалося створити ефективну міжнародну систему підтримки правопорядку. Результати війни не залишили сумнівів у тому, що світові потрібна дієвіша модель світопорядку, ніж та, що існувала раніше. Так народилася Версальська система, що поклала початок відліку нинішньому етапу в розвитку міжнародного права.
