Буроменський М.В. Міжнародне публічне право (2006)
§10. Норми міжнародного права та їхня класифікація
Норми міжнародного права можна класифікувати за такими критеріями:
1) за сферою дії — універсальні, регіональні та партикулярні. Універсальні норми діють у глобальних масштабах і мають загальнообов'язкову силу. Основною формою вираження цих норм є міжнародні звичаї. Прикладами універсальних норм є основні загальновизнані принципи міжнародного права, положення таких універсальних багатосторонніх договорів, як Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 p., Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. та ін. Регіональні норми регулюють
відносини в межах певного географічного регіону між державами, що розташовані в ньому. Партикулярні норми регулюють відносини держав незалежно від географічного регіону. У більшості випадків вони містяться у двосторонніх угодах;
2) за юридичною силою - імперативні та диспозитивні. Імперативні норми регулюють найважливіші міжнародні відносини, що стосуються всезагальних інтересів. Вони багато в чому визначають характер усього міжнародного права. Порушення імперативної норми заподіює шкоду усьому світовому співтовариству. Характерна особливість імперативних норм полягає також у тому, що вони є певними критеріями юридичної чинності інших норм міжнародного права. Згідно зі ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. «імперативна норма загального міжнародного права є нормою, яка приймається та визнається міжнародним співтовариством держав загалом як норма, відхилення від якої неприпустиме і яка може бути змінена лише наступною нормою загального міжнародного права, що носить такий саме характер». Ця ж стаття оголошує нікчемним міжнародний договір, «якщо в момент укладання він суперечить імперативній нормі загального міжнародного права». Прикладами таких норм є принципи сучасного міжнародного права: суверенна рівність держав, сумлінне виконання взятих на себе зобов'язань, вирішення міжнародних спорів мирними засобами та ін.
Диспозитивні норми закріплюють право сторін відступити від їхнього змісту й обрати інший варіант поведінки, який самою нормою прямо не передбачений. У разі якщо сторони не обрали цей інший варіант поведінки, вони зобов'язані суворо дотримуватися приписів диспозитивної норми. За її порушення сторони несуть міжнародно-правову відповідальність;
3) за функціями в системі міжнародного права — матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми визначають конкретні права й обов'язки сторін щодо певного об'єкта міжнародно-правового регулювання. Процесуальні норми встановлюють порядок створення та реалізації матеріальних норм
(правила процедури міжнародних конференцій та організацій, процедури вирішення міжнародних спорів та ін.);
4) за способом створення та формою вираження - норми звичаєві, договірні та ті, що містяться в рішеннях міжнародних організацій, що мають нормативні властивості;
5) за способом регулювання — зобов'язальні, уповноважувальні, заборонні та відсильні. Зобов'язальні норми закріплюють обов'язки учасників конкретних міжнародних правовідносин. Уповноважувальні норми встановлюють певні права взаємодіючих учасників міжнародних відносин. Заборонні норми містять заборони на здійснення певних дій або на утримання від них. Відсильні норми зобов'язують керуватися правилами, що містяться в інших нормативних актах. Відсильна норма може відсилати і до неправових актів (наприклад, до рекомендаційної резолюції міжнародної організації). У цьому разі відповідне положення неправового акта для регулювання цього правовідношення наділяється юридичною силою;
6) за часом дії - строкові та безстрокові. Існування строкових норм визначається або чіткими часовими межами, або залежністю від настання чи ненастання будь-яких юридичних фактів. Безстрокові норми характерні для мирних договорів про дружбу та співробітництво, статутів міжнародних міжурядових організацій. Усі імперативні норми також є безстроковими.
1) за сферою дії — універсальні, регіональні та партикулярні. Універсальні норми діють у глобальних масштабах і мають загальнообов'язкову силу. Основною формою вираження цих норм є міжнародні звичаї. Прикладами універсальних норм є основні загальновизнані принципи міжнародного права, положення таких універсальних багатосторонніх договорів, як Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 p., Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. та ін. Регіональні норми регулюють
відносини в межах певного географічного регіону між державами, що розташовані в ньому. Партикулярні норми регулюють відносини держав незалежно від географічного регіону. У більшості випадків вони містяться у двосторонніх угодах;
2) за юридичною силою - імперативні та диспозитивні. Імперативні норми регулюють найважливіші міжнародні відносини, що стосуються всезагальних інтересів. Вони багато в чому визначають характер усього міжнародного права. Порушення імперативної норми заподіює шкоду усьому світовому співтовариству. Характерна особливість імперативних норм полягає також у тому, що вони є певними критеріями юридичної чинності інших норм міжнародного права. Згідно зі ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. «імперативна норма загального міжнародного права є нормою, яка приймається та визнається міжнародним співтовариством держав загалом як норма, відхилення від якої неприпустиме і яка може бути змінена лише наступною нормою загального міжнародного права, що носить такий саме характер». Ця ж стаття оголошує нікчемним міжнародний договір, «якщо в момент укладання він суперечить імперативній нормі загального міжнародного права». Прикладами таких норм є принципи сучасного міжнародного права: суверенна рівність держав, сумлінне виконання взятих на себе зобов'язань, вирішення міжнародних спорів мирними засобами та ін.
Диспозитивні норми закріплюють право сторін відступити від їхнього змісту й обрати інший варіант поведінки, який самою нормою прямо не передбачений. У разі якщо сторони не обрали цей інший варіант поведінки, вони зобов'язані суворо дотримуватися приписів диспозитивної норми. За її порушення сторони несуть міжнародно-правову відповідальність;
3) за функціями в системі міжнародного права — матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми визначають конкретні права й обов'язки сторін щодо певного об'єкта міжнародно-правового регулювання. Процесуальні норми встановлюють порядок створення та реалізації матеріальних норм
(правила процедури міжнародних конференцій та організацій, процедури вирішення міжнародних спорів та ін.);
4) за способом створення та формою вираження - норми звичаєві, договірні та ті, що містяться в рішеннях міжнародних організацій, що мають нормативні властивості;
5) за способом регулювання — зобов'язальні, уповноважувальні, заборонні та відсильні. Зобов'язальні норми закріплюють обов'язки учасників конкретних міжнародних правовідносин. Уповноважувальні норми встановлюють певні права взаємодіючих учасників міжнародних відносин. Заборонні норми містять заборони на здійснення певних дій або на утримання від них. Відсильні норми зобов'язують керуватися правилами, що містяться в інших нормативних актах. Відсильна норма може відсилати і до неправових актів (наприклад, до рекомендаційної резолюції міжнародної організації). У цьому разі відповідне положення неправового акта для регулювання цього правовідношення наділяється юридичною силою;
6) за часом дії - строкові та безстрокові. Існування строкових норм визначається або чіткими часовими межами, або залежністю від настання чи ненастання будь-яких юридичних фактів. Безстрокові норми характерні для мирних договорів про дружбу та співробітництво, статутів міжнародних міжурядових організацій. Усі імперативні норми також є безстроковими.
