Буроменський М.В. Міжнародне публічне право (2006)
§11. Ієрархія норм міжнародного права
Протягом століть питання співвідношення міжнародно-правових норм вирішувались на підставі правил, що визначаються сьогодні як загальні принципи права. Вони приписують, наприклад, надавати перевагу тій нормі, яка з'явилась пізніше (lex posterior derogat legi priori) або яка є спеціальною по відношенню до загальної норми (lex specialis derogat legi generalis). Такий підхід є виправданим і сьогодні. Незважаючи на те що міжнародні відносини стали більш комплексними та складними, основна функція
міжнародного права як регулятора відносин юридично рівноправних суб'єктів залишилась. Міжнародно-правові зобов'язання, виражені у формі міжнародного договору чи звичаю, як і колись, розглядаються -як юридично рівноцінні. Тому зараз, як і раніше, без застосування правил юридичної техніки не можна обійтись ані у практичній дипломатії, ані у теорії міжнародного права.
Разом із тим у другій половині XX ст. значення загальних принципів права перестало бути винятковим у питаннях співвідношення міжнародно-правових норм. Визнання після Другої світової війни вищої юридичної сили за імперативними нормами (jus cogens) надало нормативній системі міжнародного права тієї ієрархічної структури, у якій загальні принципи здебільшого почали виконувати допоміжні функції.
Імперативні норми складають фундамент нормативної системи сучасного міжнародного права, визначають межі чинності або нечинності його норм. Самі вони можуть бути змінені «лише наступною нормою загального міжнародного права, що носить такий саме характер» (ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 p.).
Питання співвідношення зобов'язань держав-члені згідно із Статутом ООН та регіональними договорами, що укладаються ними, регулюються главою VIII. Так, відповідно до п. 1 ст. 52 «цей Статут жодною мірою не перешкоджає існуванню регіональних угод або органів для вирішення таких питань, що стосуються підтримання міжнародного миру та безпеки, які є придатними для регіональних дій за умови, що такі угоди або органи та їхня діяльність сумісні із цілями і принципами Організації».
Основні принципи ООН поширюються і на ті держави що не є її членами. З одного боку, це є результатом того, що ці принципи тривалий час сприймаються світовим співтовариством як універсальні міжнародні звичаї, що формують основу загального міжнародного права. З іншого боку п. 6 ст. 2 Статуту ООН приписує: «Організація піклується про те, щоб держави, які не є її членами, діяли відповідної до цих принципів, оскільки це може виявитися необхідним для підтримання міжнародного миру та безпеки».
міжнародного права як регулятора відносин юридично рівноправних суб'єктів залишилась. Міжнародно-правові зобов'язання, виражені у формі міжнародного договору чи звичаю, як і колись, розглядаються -як юридично рівноцінні. Тому зараз, як і раніше, без застосування правил юридичної техніки не можна обійтись ані у практичній дипломатії, ані у теорії міжнародного права.
Разом із тим у другій половині XX ст. значення загальних принципів права перестало бути винятковим у питаннях співвідношення міжнародно-правових норм. Визнання після Другої світової війни вищої юридичної сили за імперативними нормами (jus cogens) надало нормативній системі міжнародного права тієї ієрархічної структури, у якій загальні принципи здебільшого почали виконувати допоміжні функції.
Імперативні норми складають фундамент нормативної системи сучасного міжнародного права, визначають межі чинності або нечинності його норм. Самі вони можуть бути змінені «лише наступною нормою загального міжнародного права, що носить такий саме характер» (ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 p.).
Питання співвідношення зобов'язань держав-члені згідно із Статутом ООН та регіональними договорами, що укладаються ними, регулюються главою VIII. Так, відповідно до п. 1 ст. 52 «цей Статут жодною мірою не перешкоджає існуванню регіональних угод або органів для вирішення таких питань, що стосуються підтримання міжнародного миру та безпеки, які є придатними для регіональних дій за умови, що такі угоди або органи та їхня діяльність сумісні із цілями і принципами Організації».
Основні принципи ООН поширюються і на ті держави що не є її членами. З одного боку, це є результатом того, що ці принципи тривалий час сприймаються світовим співтовариством як універсальні міжнародні звичаї, що формують основу загального міжнародного права. З іншого боку п. 6 ст. 2 Статуту ООН приписує: «Організація піклується про те, щоб держави, які не є її членами, діяли відповідної до цих принципів, оскільки це може виявитися необхідним для підтримання міжнародного миру та безпеки».
