Буроменський М.В. Міжнародне публічне право (2006)
§1. Питання про співвідношення міжнародного права та внутрішнього права
Питання про співвідношення міжнародного та внутрішнього права є відносно новим у правовій теорії та практиці. Тривалий час міжнародне право обслуговувало відносно вузьку галузь зовнішньополітичної діяльності держав, мало стосуючись внутрішньої. При цьому сама сфера міжнародних відносин була закритою, у ній було присутнє гранично обмежене коло суб'єктів. До того ж в умовах панування абсолютного державного суверенітету, що межував зі сваволею, ступінь впливу міжнародного права на міжнародну політику був мінімальним. А у внутрішньому правопорядку держави взагалі не схильні були брати до уваги міжнародне право - з огляду на уявлення, що домінували, воно за своєю природою не могло торкатися внутрішньодержавних відносин.
Проблема співвідношення міжнародного та внутрішнього права теоретично та практично стала притягувати до себе увагу з другої половини XIX ст. Це було пов'язано зі зростанням ролі міжнародного права і з посиленням взаємозв'язку і взаємозалежності держав. Саме в цей час виникли перші доктринальні обґрунтування видів і способів співвідношення міжнародного та внутрішнього права. Як і в сучасній доктрині, це питання розглядали залежно від того, що становить собою міжнародне право, яке коло його суб'єктів, якими є об'єкт і метод міжнародно-правового регулювання, джерела зобов'язань, як слід розуміти державний суверенітет.
Питання про співвідношення міжнародного та внутрішнього права має як теоретичне, так і практичне значення. Для більшості держав світу міжнародне право давно перестало бути чимось екзотичним і далеким від потреб практикуючого юриста, як це було ще на початку XX ст. Це вкрай складне питання постало перед Україною й у загальному вигляді було вирішено вже при прийнятті Декларації про державний суверенітет 1990 р..
У світі все частіше виникають ситуації, вирішення яких неможливе без міжнародно-правового співробітництва. Це стосується не лише спроб вирішити глобальні проблеми сучасності (екологічну, продовольчу, енергетичну, розвитку, народонаселення тощо), задля чого мають бути об'єднані зусилля всіх держав світу. Без використання міжнародного права неможливо також повноцінно здійснювати захист прав людини, вести боротьбу зі злочинністю, співпрацювати в галузі міжнародних перевезень, освоєння світового океану. Держави змушені визнати для себе або пріоритет міжнародного співробітництва і, відповідно, міжнародного права, або опинитися перед загрозою глобальної кризи, вийти з якої поодинці неможливо. Більшість держав світу зробили вибір на користь визнання авторитету міжнародного права. До сфери міжнародно-правового регулювання потрапляють усе більше питань, які раніше відносилися, як правило, до сфери виключної внутрішньої компетенції держави.
Проблема співвідношення міжнародного та внутрішнього права теоретично та практично стала притягувати до себе увагу з другої половини XIX ст. Це було пов'язано зі зростанням ролі міжнародного права і з посиленням взаємозв'язку і взаємозалежності держав. Саме в цей час виникли перші доктринальні обґрунтування видів і способів співвідношення міжнародного та внутрішнього права. Як і в сучасній доктрині, це питання розглядали залежно від того, що становить собою міжнародне право, яке коло його суб'єктів, якими є об'єкт і метод міжнародно-правового регулювання, джерела зобов'язань, як слід розуміти державний суверенітет.
Питання про співвідношення міжнародного та внутрішнього права має як теоретичне, так і практичне значення. Для більшості держав світу міжнародне право давно перестало бути чимось екзотичним і далеким від потреб практикуючого юриста, як це було ще на початку XX ст. Це вкрай складне питання постало перед Україною й у загальному вигляді було вирішено вже при прийнятті Декларації про державний суверенітет 1990 р..
У світі все частіше виникають ситуації, вирішення яких неможливе без міжнародно-правового співробітництва. Це стосується не лише спроб вирішити глобальні проблеми сучасності (екологічну, продовольчу, енергетичну, розвитку, народонаселення тощо), задля чого мають бути об'єднані зусилля всіх держав світу. Без використання міжнародного права неможливо також повноцінно здійснювати захист прав людини, вести боротьбу зі злочинністю, співпрацювати в галузі міжнародних перевезень, освоєння світового океану. Держави змушені визнати для себе або пріоритет міжнародного співробітництва і, відповідно, міжнародного права, або опинитися перед загрозою глобальної кризи, вийти з якої поодинці неможливо. Більшість держав світу зробили вибір на користь визнання авторитету міжнародного права. До сфери міжнародно-правового регулювання потрапляють усе більше питань, які раніше відносилися, як правило, до сфери виключної внутрішньої компетенції держави.
