Буроменський М.В. Міжнародне публічне право (2006)
§5. Питання про виключну внутрішню компетенцію держави
Виникнення питання про виключну внутрішню компетенцію держави пов'язане зі зростанням ролі міжнародного права. У XX ст. усе помітнішими стають протиріччя, що виникають між авторитетом міжнародного права та державним суверенітетом. У міжнародному праві сформувалися такі норми, насамперед норми jus cogens, що їх держави просто не вправі ігнорувати, незалежно від свого ставлення до них. Такі норми не можуть бути скасовані навіть за спільною згодою держав.
У сучасному світі не може викликати сумнів той факт, що, хоча внутрішньодержавні відносини загалом не є об'єктом міжнародно-правового регулювання, це не означає, що всі питання, пов'язані із правовим регулюванням внутрішньодержавних відносин, знаходяться у виключній внутрішній компетенції держави. Якщо навіть якісь відносини й урегульовані лише внутрішнім правом, то це fie означає, що вони знаходяться у сфері виключної внутрішньої компетенції держави. Так, донедавна не викликало сумніву, що проведення виборів в органи державної влади й органи місцевого самоврядування відбувається у сфері виключної внутрішньої компетенції держави, яка виключає будь-які форми міжнародного контролю. Зараз уже не можна з тією самою впевненістю стверджувати, що при проведенні виборів ми маємо справу з питанням виключної внутрішньої компетенції. З одного боку, очевидною є зацікавленість міжнародної спільноти в контролі за процедурою виборів. Робляться навіть спроби сформулювати на-міжнародному рівні принципи проведення виборів у державах. З іншого боку, самі держави створюють нормативно-правову основу для такої іноземної присутності, виводячи тим самим вибори зі сфери виключної внутрішньої компетенції
Особливо часто питання про виключну внутрішню компетенцію держави виникає в галузі захисту прав людини. Більшість країн світу визнають, що захист прав людини не належить до виключної внутрішньої компетенції. Хоча деякі держави (Куба, Китай, Іран, Північна Корея та ін.) ставляться по-іншому, цілком очевидно, що міжнародна практика йде шляхом осуду грубих масових порушень прав людини. Міжнародно-правові санкції за такі правопорушення застосовуються незалежно від того, чи відносить держава ці дії до області своєї виключної внутрішньої компетенції. Саме так було із застосуванням санкцій Радою Безпеки ООН проти Південної Родезії та ПАР.
Сфера виключної внутрішньої компетенції держав постійно звужується. Відбувається це переважно за рахунок розширення міжнародно-правового регулювання у сфері внутрішньодержавних відносин. Такі відносини можуть стати врешті-решт об'єктом спільного національно- та міжнародно-правового регулювання. Але залежно від пануючої в державі моделі співвідношення міжнародного та внутрішнього права міжнародно-правове регулювання цих внутрішньодержавних відносин буде безпосереднім чи опосередкованим.
У сучасному світі не може викликати сумнів той факт, що, хоча внутрішньодержавні відносини загалом не є об'єктом міжнародно-правового регулювання, це не означає, що всі питання, пов'язані із правовим регулюванням внутрішньодержавних відносин, знаходяться у виключній внутрішній компетенції держави. Якщо навіть якісь відносини й урегульовані лише внутрішнім правом, то це fie означає, що вони знаходяться у сфері виключної внутрішньої компетенції держави. Так, донедавна не викликало сумніву, що проведення виборів в органи державної влади й органи місцевого самоврядування відбувається у сфері виключної внутрішньої компетенції держави, яка виключає будь-які форми міжнародного контролю. Зараз уже не можна з тією самою впевненістю стверджувати, що при проведенні виборів ми маємо справу з питанням виключної внутрішньої компетенції. З одного боку, очевидною є зацікавленість міжнародної спільноти в контролі за процедурою виборів. Робляться навіть спроби сформулювати на-міжнародному рівні принципи проведення виборів у державах. З іншого боку, самі держави створюють нормативно-правову основу для такої іноземної присутності, виводячи тим самим вибори зі сфери виключної внутрішньої компетенції
Особливо часто питання про виключну внутрішню компетенцію держави виникає в галузі захисту прав людини. Більшість країн світу визнають, що захист прав людини не належить до виключної внутрішньої компетенції. Хоча деякі держави (Куба, Китай, Іран, Північна Корея та ін.) ставляться по-іншому, цілком очевидно, що міжнародна практика йде шляхом осуду грубих масових порушень прав людини. Міжнародно-правові санкції за такі правопорушення застосовуються незалежно від того, чи відносить держава ці дії до області своєї виключної внутрішньої компетенції. Саме так було із застосуванням санкцій Радою Безпеки ООН проти Південної Родезії та ПАР.
Сфера виключної внутрішньої компетенції держав постійно звужується. Відбувається це переважно за рахунок розширення міжнародно-правового регулювання у сфері внутрішньодержавних відносин. Такі відносини можуть стати врешті-решт об'єктом спільного національно- та міжнародно-правового регулювання. Але залежно від пануючої в державі моделі співвідношення міжнародного та внутрішнього права міжнародно-правове регулювання цих внутрішньодержавних відносин буде безпосереднім чи опосередкованим.
