Буроменський М.В. Міжнародне публічне право (2006)
§1. Поняття, принципи то джерело міжнародного повітряного право
Міжнародне повітряне право можна визначити як галузь міжнародного права, що регулює відносини між суб'єктами міжнародного права у зв'язку з використанням повітряного простору з метою міжнародних повітряних польотів. Предметом регулювання міжнародного повітряного права є насамперед правопорядок, взаємовигідне використання повітряного простору з метою міжнародних повітряних польотів. Багато міжнародно-правових норм, що визначають режим повітряного простору, як правило, мають кінцевим адресатом не тільки самі держави, але й численних інших власників авіаційної техніки. Це накладає на держави обов'язок забезпечити однакове дотримання норм повітряного права своїми фізичними та юридичними особами.
Міжнародне повітряне право ґрунтується на тих самих принципах, що і загальне міжнародне право, але має свої галузеві принципи: поваги повного та виняткового суверенітету держав у межах їхнього повітряного простору; свободи відкритого повітряного простору; забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації. Найважливішими інститутами міжнародного повітряного права є інститут міжнародних польотів, інститут безпеки цивільної авіації.
Міжнародно-правове регулювання користування повітряним простором міститься в декількох міжнародних договорах. 7 грудня 1944 р. в Чикаго були підписані Конвенція про міжнародну цивільну авіацію, Угода про міжнародне транзитне повітряне сполучення й Угода про міжнародний повітряний транспорт, що поклали кінець деякій правовій невизначеності, що зберігалася в питаннях міжнародного регулювання повітряних сполучень.
Підтвердивши повний і винятковий суверенітет держав над своїм повітряним простором (ст. 1 Чиказької конвенції), угоди визнають існування на основі взаємності п'яти так званих свобод повітря, що включають: транзитні безпосадочні польоти через територію іноземної держави; посадку в аеропортах на чужій території з некомерційними цілями для техогляду, заправлення пальним тощо; висадження на чужій території пасажирів і вивантаження привезеного зі своєї території багажу, вантажів і пошти; прийняття на борт для перевезення на свою територію пасажирів, пошти і багажу з території іноземної держави; доставку на територію іноземної держави з будь-яких третіх країн пасажирів, пошти, багажу, а також прийняття на борт пасажирів, пошти і багажу для доставки їх у будь-яку третю державу.
Чиказька конвенція визначає також порядок здійснення регулярних і нерегулярних польотів цивільної авіації, питання реєстрації повітряних суден і їхньої національної приналежності, вимоги до екіпажів, а також деякі інші питання міжнародного цивільного повітряного транспорту.
Крім Чиказької конвенції, що є основним кодифікованим актом у цій галузі, правовий режим повітряного простору регулюється й іншими міжнародними договорами.
У 1929 р. у Варшаві було підписано Конвенцію для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень. її було доповнено Гаазьким протоколом 1955 р. про вимоги до оформлення перевізної документації. У 1971 і 1975 роках у ці документи були внесені значні зміни Гватемальським протоколом і Монреальськими протоколами. Гвадалахарська конвенція 1961 р. поширила положення Варшавської конвенції на випадки, коли юридичний і фактичний перевізники не збігаються.
У 1948 р. в Женеві була прийнята Конвенція про міжнародне визнання прав на повітряне судно. За умови, що ці права мають бути встановлені та зареєстровані відповідно до законодавства держави реєстрації повітряного судна, вони включають: право власності, право власника судна придбати його у власність за договором купівлі-продажу; право користування судном за договором довгострокової (більше 6 місяців) оренди; іпотеку, заставу й ін. аналогічні права, що виникають за згодою сторін для забезпечення боргу, а також право на винагороду за пошук і порятунок повітряного cудна та питання накладення арешту і примусового продажу.
Римська конвенція 1952 р. і Монреальський протокол до неї 1978 р. установили умови відшкодування збитків заподіяних іноземним повітряним судном на поверхні третім особам, і страхування відповідальності.
Міжнародне повітряне право ґрунтується на тих самих принципах, що і загальне міжнародне право, але має свої галузеві принципи: поваги повного та виняткового суверенітету держав у межах їхнього повітряного простору; свободи відкритого повітряного простору; забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації. Найважливішими інститутами міжнародного повітряного права є інститут міжнародних польотів, інститут безпеки цивільної авіації.
Міжнародно-правове регулювання користування повітряним простором міститься в декількох міжнародних договорах. 7 грудня 1944 р. в Чикаго були підписані Конвенція про міжнародну цивільну авіацію, Угода про міжнародне транзитне повітряне сполучення й Угода про міжнародний повітряний транспорт, що поклали кінець деякій правовій невизначеності, що зберігалася в питаннях міжнародного регулювання повітряних сполучень.
Підтвердивши повний і винятковий суверенітет держав над своїм повітряним простором (ст. 1 Чиказької конвенції), угоди визнають існування на основі взаємності п'яти так званих свобод повітря, що включають: транзитні безпосадочні польоти через територію іноземної держави; посадку в аеропортах на чужій території з некомерційними цілями для техогляду, заправлення пальним тощо; висадження на чужій території пасажирів і вивантаження привезеного зі своєї території багажу, вантажів і пошти; прийняття на борт для перевезення на свою територію пасажирів, пошти і багажу з території іноземної держави; доставку на територію іноземної держави з будь-яких третіх країн пасажирів, пошти, багажу, а також прийняття на борт пасажирів, пошти і багажу для доставки їх у будь-яку третю державу.
Чиказька конвенція визначає також порядок здійснення регулярних і нерегулярних польотів цивільної авіації, питання реєстрації повітряних суден і їхньої національної приналежності, вимоги до екіпажів, а також деякі інші питання міжнародного цивільного повітряного транспорту.
Крім Чиказької конвенції, що є основним кодифікованим актом у цій галузі, правовий режим повітряного простору регулюється й іншими міжнародними договорами.
У 1929 р. у Варшаві було підписано Конвенцію для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень. її було доповнено Гаазьким протоколом 1955 р. про вимоги до оформлення перевізної документації. У 1971 і 1975 роках у ці документи були внесені значні зміни Гватемальським протоколом і Монреальськими протоколами. Гвадалахарська конвенція 1961 р. поширила положення Варшавської конвенції на випадки, коли юридичний і фактичний перевізники не збігаються.
У 1948 р. в Женеві була прийнята Конвенція про міжнародне визнання прав на повітряне судно. За умови, що ці права мають бути встановлені та зареєстровані відповідно до законодавства держави реєстрації повітряного судна, вони включають: право власності, право власника судна придбати його у власність за договором купівлі-продажу; право користування судном за договором довгострокової (більше 6 місяців) оренди; іпотеку, заставу й ін. аналогічні права, що виникають за згодою сторін для забезпечення боргу, а також право на винагороду за пошук і порятунок повітряного cудна та питання накладення арешту і примусового продажу.
Римська конвенція 1952 р. і Монреальський протокол до неї 1978 р. установили умови відшкодування збитків заподіяних іноземним повітряним судном на поверхні третім особам, і страхування відповідальності.
