Буроменський М.В. Міжнародне публічне право (2006)
§6. Міжнародно-правовий захист жертв війни
Кажучи про захист жертв війни, мають на увазі забезпечення сторонами конфлікту міжнародно-правового захисту для таких категорій осіб: поранені, хворі, особи зі складу збройних сил на морі, що постраждали від аварії корабля, військовополонені, цивільне населення, тобто надання їм такого статусу, який гарантував би гуманне поводження з ними та виключав насильство, знущання, глум над особою тощо.
Основними міжнародно-правовими актами, які визначають правове становище вказаних осіб, є чотири Женевські конвенції 1949 р. і Додаткові протоколи І та II 1977 р. До поранених і хворих відносяться як військовослужбовці, так і цивільні особи, які внаслідок травми, хвороби, іншого фізичного чи психічного розладу, інвалідності потребують медичної допомоги чи піклування і які утримуються від будь-яких ворожих дій. Це й пасажири корабля, що зазнав аварії» особи, які наражаються на небезпеку на морі й інших водах, вагітні жінки, породілля, новонароджені діти. Режим поранених і хворих поширюється і на особовий склад ополчень і добровольчих загонів, партизан, осіб, які слідують за збройними силами, але не входять до їхнього складу, на військових кореспондентів, обслуговуючий склад, на членів екіпажів торгового флоту, населення неокупованої території, яке береться за зброю з наближенням ворога.
Держави, що воюють, повинні поводитися із жертвами війни за будь-яких обставин гуманно, надавати їм максимально можливу медичну допомогу та догляд. Якщо такі особи опиняються у владі іншої сторони конфлікту, вони вважаються військовополоненими. Щодо цих осіб забороняються такі дії: посягання на життя та фізичну недоторканність; взяття в заручники; колективні покарання; погрози вчинити вищевикладені дії; проведення медичних чи наукових дослідів; позбавлення права на неупереджене судочинство; застосування практики апартеїду й інших негуманних дій на підставі расової дискримінації. Військові повинні дозволяти цивільному населенню та благодійним організаціям за власною ініціативою підбирати поранених, хворих і піклуватися про них, і за такі дії ніхто не повинен переслідуватися та засуджуватися. Сторони конфлікту за можливості мають реєструвати полонених, поранених і хворих для подальшої передачі державі, громадянами якої вони є.
Міжнародно-правова охорона цивільного населення. Цивільне населення — це особи, які не належать до жодної категорії учасників збройного конфлікту та безпосередньо не беруть участь у воєнних діях. Правовий захист цивільного населення здійснюється в конфліктах як міжнародного, так і неміжнародного характеру. Сторони конфлікту зобов'язані вжити всі заходи, щоб діти до 15 років, ті, що осиротіли чи розлучені із сім'ями через війну, не були кинуті напризволяще (ст. 24 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни). Не можна застосовувати до цивільного населення ніякі заходи фізичного чи морального тиску з метою отримання будь-яких відомостей.
Забороняється завдавати фізичних страждань чи вживати будь-які заходи, що приведуть до загибелі цивільного
населення (вбивства, тортури, тілесні покарання, каліцтва, медичні, наукові експерименти, голод серед цивільних як метод ведення війни, терор, грабіж, взяття заручників, інше насильство з боку цивільних чи військових представників сторін конфлікту). Цивільне населення й окремі цивільні особи не повинні бути об'єктом нападу. Забороняється використовувати цивільне населення для захисту певних об'єктів, пунктів або районів нападу.
Режим воєнної окупації. Воєнна окупація — це тимчасове захоплення території (частини території) однієї держави збройними силами іншої держави та встановлення військової адміністрації на захопленій території. Воєнна окупація будь-якої території не означає її перехід під суверенітет держави, що її захопила.
Згідно із положеннями IV Гаазької конвенції 1907 p., IV Женевської конвенції 1949 р., Додаткового протоколу І окупуюча держава зобов'язана вжити усі заходи щодо забезпечення порядку на захопленій території. Населення окупованої території повинно підкорятися розпорядженням властей, але його не можна примушувати до принесення присяги на вірність окупуючій державі, до участі в бойових діях, спрямованих проти його держави, до свідчень про армію останньої. Мають поважатися честь, гідність, життя цивільних осіб, їхня власність, релігійні переконання, сім'ї. Держава, що окупує, повинна забезпечувати цивільне населення необхідним одягом, продовольством і санітарними матеріалами.
Щодо цивільного населення забороняється: вчиняти будь-які акти насильства; застосовувати примус фізичного чи морального характеру, зокрема для отримання відомостей; застосовувати тортури, тілесні покарання, медичні досліди, колективні покарання тощо; брати його в заручники; депортувати з окупованої території. Іноземцям, що опинилися на окупованій території, забезпечується право залишити її в найкоротший час.
Режим військового полону. Режим військового полону регламентовано III Женевською конвенцією 1949 р. Згідно із Конвенцією військовополоненими вважаються особи, які потрапили під владу ворога: особовий склад збройних сил, ополчення та добровольчих загонів, які входять до складу збройних сил; особовий склад партизанських загонів; особовий склад збройних сил, який підпорядковується уряду, це визнаному державою, яка утримує в полоні; військові кореспонденти, постачальники, інші особи, які слідують за збройними силами; члени екіпажа торгового флоту та цивільної авіації; населення неокупованої території, що взялося за зброю, якщо воно відкрито носить зброю та виконує закони та звичаї війни.
Держава, яка утримує в полоні, несе відповідальність за поводження із військовополоненими. Кожний військовополонений при його допиті зобов'язаний повідомити тільки свої прізвище, ім'я, звання, дату народження й особистий номер. Військовополонені не можуть бути піддані фізичному каліченню, науковим і медичним дослідам. До них не можуть бути застосовані репресалії. Військовополонені повинні бути захищені від насильства та залякування, їм забезпечуються повага до особистості та гідності. Держава, яка захопила в полон, може піддати військовополонених інтернуванню. їм також може бути заборонено виходити за встановлену межу табору. Військовополонені забезпечуються приміщенням, харчуванням, одягом, медичною допомогою. До них має бути забезпечений доступ медичного та духовного персоналу. У полоні зберігається носіння відзнак. Військовополоненим забезпечується можливість працювати, примушення до праці забороняється. Заборонено використовувати військовополонених на небезпечних роботах (наприклад, для знешкодження мін) або таких, що принижують гідність. У процесі роботи мають виконуватися вимоги техніки безпеки. Військовополонені повинні мати зв'язок із зовнішнім світом. їм забезпечується також право подання скарги органам влади держави, яка утримує їх у полоні.
Військовополонені зобов'язані виконувати закони держави, яка їх утримує в полоні та яка має право застосовувати судові та дисциплінарні стягнення за проступки. Однак стягнення може бути накладене лише один раз за один проступок. Забороняються колективні покарання. За втечу військовополонений може бути підданий тільки дисциплінарному стягненню.
Після закінчення воєнних дій військовополонені звільняються та репатріюються.
Основними міжнародно-правовими актами, які визначають правове становище вказаних осіб, є чотири Женевські конвенції 1949 р. і Додаткові протоколи І та II 1977 р. До поранених і хворих відносяться як військовослужбовці, так і цивільні особи, які внаслідок травми, хвороби, іншого фізичного чи психічного розладу, інвалідності потребують медичної допомоги чи піклування і які утримуються від будь-яких ворожих дій. Це й пасажири корабля, що зазнав аварії» особи, які наражаються на небезпеку на морі й інших водах, вагітні жінки, породілля, новонароджені діти. Режим поранених і хворих поширюється і на особовий склад ополчень і добровольчих загонів, партизан, осіб, які слідують за збройними силами, але не входять до їхнього складу, на військових кореспондентів, обслуговуючий склад, на членів екіпажів торгового флоту, населення неокупованої території, яке береться за зброю з наближенням ворога.
Держави, що воюють, повинні поводитися із жертвами війни за будь-яких обставин гуманно, надавати їм максимально можливу медичну допомогу та догляд. Якщо такі особи опиняються у владі іншої сторони конфлікту, вони вважаються військовополоненими. Щодо цих осіб забороняються такі дії: посягання на життя та фізичну недоторканність; взяття в заручники; колективні покарання; погрози вчинити вищевикладені дії; проведення медичних чи наукових дослідів; позбавлення права на неупереджене судочинство; застосування практики апартеїду й інших негуманних дій на підставі расової дискримінації. Військові повинні дозволяти цивільному населенню та благодійним організаціям за власною ініціативою підбирати поранених, хворих і піклуватися про них, і за такі дії ніхто не повинен переслідуватися та засуджуватися. Сторони конфлікту за можливості мають реєструвати полонених, поранених і хворих для подальшої передачі державі, громадянами якої вони є.
Міжнародно-правова охорона цивільного населення. Цивільне населення — це особи, які не належать до жодної категорії учасників збройного конфлікту та безпосередньо не беруть участь у воєнних діях. Правовий захист цивільного населення здійснюється в конфліктах як міжнародного, так і неміжнародного характеру. Сторони конфлікту зобов'язані вжити всі заходи, щоб діти до 15 років, ті, що осиротіли чи розлучені із сім'ями через війну, не були кинуті напризволяще (ст. 24 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни). Не можна застосовувати до цивільного населення ніякі заходи фізичного чи морального тиску з метою отримання будь-яких відомостей.
Забороняється завдавати фізичних страждань чи вживати будь-які заходи, що приведуть до загибелі цивільного
населення (вбивства, тортури, тілесні покарання, каліцтва, медичні, наукові експерименти, голод серед цивільних як метод ведення війни, терор, грабіж, взяття заручників, інше насильство з боку цивільних чи військових представників сторін конфлікту). Цивільне населення й окремі цивільні особи не повинні бути об'єктом нападу. Забороняється використовувати цивільне населення для захисту певних об'єктів, пунктів або районів нападу.
Режим воєнної окупації. Воєнна окупація — це тимчасове захоплення території (частини території) однієї держави збройними силами іншої держави та встановлення військової адміністрації на захопленій території. Воєнна окупація будь-якої території не означає її перехід під суверенітет держави, що її захопила.
Згідно із положеннями IV Гаазької конвенції 1907 p., IV Женевської конвенції 1949 р., Додаткового протоколу І окупуюча держава зобов'язана вжити усі заходи щодо забезпечення порядку на захопленій території. Населення окупованої території повинно підкорятися розпорядженням властей, але його не можна примушувати до принесення присяги на вірність окупуючій державі, до участі в бойових діях, спрямованих проти його держави, до свідчень про армію останньої. Мають поважатися честь, гідність, життя цивільних осіб, їхня власність, релігійні переконання, сім'ї. Держава, що окупує, повинна забезпечувати цивільне населення необхідним одягом, продовольством і санітарними матеріалами.
Щодо цивільного населення забороняється: вчиняти будь-які акти насильства; застосовувати примус фізичного чи морального характеру, зокрема для отримання відомостей; застосовувати тортури, тілесні покарання, медичні досліди, колективні покарання тощо; брати його в заручники; депортувати з окупованої території. Іноземцям, що опинилися на окупованій території, забезпечується право залишити її в найкоротший час.
Режим військового полону. Режим військового полону регламентовано III Женевською конвенцією 1949 р. Згідно із Конвенцією військовополоненими вважаються особи, які потрапили під владу ворога: особовий склад збройних сил, ополчення та добровольчих загонів, які входять до складу збройних сил; особовий склад партизанських загонів; особовий склад збройних сил, який підпорядковується уряду, це визнаному державою, яка утримує в полоні; військові кореспонденти, постачальники, інші особи, які слідують за збройними силами; члени екіпажа торгового флоту та цивільної авіації; населення неокупованої території, що взялося за зброю, якщо воно відкрито носить зброю та виконує закони та звичаї війни.
Військовополонені зобов'язані виконувати закони держави, яка їх утримує в полоні та яка має право застосовувати судові та дисциплінарні стягнення за проступки. Однак стягнення може бути накладене лише один раз за один проступок. Забороняються колективні покарання. За втечу військовополонений може бути підданий тільки дисциплінарному стягненню.
Після закінчення воєнних дій військовополонені звільняються та репатріюються.
