Багрова І.В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств (2004)
2 4. Зміст та особливості здійснення підприємствами зовнішньоекономічних операцій з інтелектуальною власністю
Франчайзинг
Франчайзинг (franchising) - система безпосередньої передачі або продажу ліцензії на технологію або товарний знак
Поняття інтелектуальної власності широко використовувалося ще за радянських часів.
хоча усвідомлення необхідності дотримання правових норм в Україні поки що не дістало належного розповсюдження. Традиційно зміст поняття «інтелектуальна власність» ототожнюється з патентами, ліцензіями, ноу-хау, особистими винаходами і знаннями. Розглянемо особливості їх здійснення в зовнішньоторговельній сфері.
Франчайзинг є заходом мобілізації капіталу, який залучає капіталовкладення від інвесторів, що прагнуть стати співвласниками будь-якої справи, при цьому загальна сума капіталовкладень набагато перебільшує суму, яка б могла бути отримана з традиційних джерел, акціонерного або залученого капіталу.
Основними типами франчайзингу є:
• торговельний;
• ліцензійний;
• виробничий.
До сфери торговельного франчайзингу можна віднести будь-якого виробника, що володіє товаром, захищеним торговельною маркою.
Ринок виробництва, пов'язаний із франчайзинговими відносинами в Україні, знаходиться в секторі виробництва програмного забезпечення, складання і продажу комп'ютерів. Це викликано технологічним відставанням від Заходу в сфері виробництва мікросхем. В Україні з'явилися компанії, що займаються збиранням комп'ютерів з імпортних комплектуючих та розробкою програмного забезпечення. Серед них можна виділити: WIST (збирання, продаж комп'ютерів через дилерські мережі), компанії типу R-Style (розробка програмного забезпечення, збирання комп'ютерів, продаж імпортних brand-name комп'ютерів, продаж ліцензійного програмного забезпечення, створення власних салопів-магазинів компаніями, які займаються тільки розробкою програмного забезпечення).
Виробничий франчайзинг широко представлений у виробництві безалкогольних напоїв. Кожний із місцевих або регіональних розливних і пакувальних заводів є франчайзі від основної компанії, яка продає концентрати й інші продукти, необхідні для виробництва місцевим компаніям, які потім змішують концентрати з іншими складовими продуктами і розливають у пляшки або банки для розподілу по місцевих дилерах. За такою схемою працюють основні виробники прохолодних напоїв (Coca Cola, Pepsi), компанії по виробництву продуктів харчування (Mars, Nestle, Danone), компанії по виробництву косметики й побутової хімії: (Henco, J&J, Procter & Gamble). Більшість вітчизняних компаній, крім здійснення суто франчайзингових операцій, стають співвласниками, інвесторами. Так, російська шоколадна фабрика «Росія" має 51% акцій у Nestle, фабрика «Дукат» - Philip Morris.
Ліцензійний франчайзинг є найбільш популярним засобом франчайзингу. Він пропонує величезну кількість варіантів співробітництва в усіх сферах бізнесу. Франчайзер продає ліцензію приватним особам або іншим кампаніям на право відкриття магазинів, кіосків або цілої торговельної мережі для продажу покупцям набору продуктів і послуг під ім'ям (товарною маркою) франчайзера.
Для розвитку франчайзингу в Україні створені відповідні передумови. Просторий ринок відчуває недоотримання сучасних технологій (особливо у сфері послуг), а потенціал малого бізнесу неможливо реалізувати повною мірою без використання франчайзингових відносин, які зменшують підприємницький ризик, дозволяють фінансувати підприємства малого бізнесу або допомагають їм знайти потенційного інвестора, розробити відповідний бізнес-план.
Сьогодні в Україні достатньо підприємців, які готові займатися власним бізнесом, мають початковий капітал, придбані чи орендовані виробничі або торговельні площі. Але їх зупиняють попередні невдалі спроби або відсутність підприємницького досвіду, постачальників, сировини і налагодженої системи розподілу, необізнаність у ринковій ситуації тощо. У більшості випадків без відповідного навчання та підтримки з боку держави їх зусилля марні.
Часто споживачі віддають перевагу продукції відомої товарної марки. Виробники, що роблять ставку на формування іміджу, значно виграють порівняно з конкурентами. Очевидно, що в недалекому майбутньому на вітчизняному ринку розгорнеться конкурентна боротьба не між виробниками, а між найбільш успішними товарними марками.
Функціонування ще незначної кількості франчайзингових підприємств на вітчизняному ринку пояснюється тим, що «франчайзинг» є новим видом діяльності для України, він тільки надходить до нашої термінології і потребує певного періоду для його вивчення і поширення, окрім того, поки що відсутня законодавча база, яка б регулювала відносини франчайзерів та франчайзі.
У проекті Цивільного кодексу України 1994 року в розділі 74 франчайзинг отримав відображення, однак відповідні статті потребують доопрацювання. Іноземні франчайзери виходять на український ринок різними шляхами: більшість компаній продають ліцензії, які надають права на розвиток певної діяльності в окремій країні або регіоні, другі - організовують спільні підприємства, треті - мають власні організаційні підрозділи.
Всі франчайзингові компанії, що працюють в Україні («McDonald's», «Coca-Cola», «Xerox» тощо), є представниками іноземного франчайзингу. Прикладів внутрішнього українського франчайзингу поки що немає. Планують почати свою роботу в якості франчайзингу такі українські підприємства, як «Київський маргариновий завод», завод «Оболонь», деякі підприємства малого бізнесу, які знайомі зі схемою проведення таких операцій.
Ринок У країни досить привабливий для вітчизняних компаній. Вони утворюють низку франчайзі-виробників, оскільки їм легше заручитися підтримкою регіональної влади ніж іноземній фірмі, яка торгує готовою продукцією. Утворення транснаціональних корпорацій дозволяє запобігти високим транспортним витратам, митним тарифам, квотам. За умов такої організації бізнесу витрати значно менші ніж за умов прямої участі.
Однак аналіз ситуації, що склалася в Україні, показує, що в найближчий час, незважаючи на необхідність і можливість утворення українських підприємств-франчайзерів, домінувати буде франчайзинг, який здійснюється іноземними підприємцями. За таких умов Україна має зацікавленість в іноземних франчайзерах. Відкривши свої підприємства, вони підвищуватимуть зайнятість, постачатимуть на ринок нові товари і послуги, які вітчизняні підприємства поки що не можуть надати споживачам у повному обсязі.
Прямий, або одно елементний, франчайзинг є найпростішим, тому що передбачає безпосередні відносини між франчайзером та франчайзі, які регулюються відповідною угодою (рис. 2.4.1). Такий вид франчайзингу є більш сприятливим за умови, коли контрагенти знаходяться в одній країні і франчайзер може ефективно здійснювати свою діяльність без утворення нових структур.
Франшизна угода (franchise), спрямована на освоєння значної території, географічного району шляхом одночасного або послідовного створення ряду закладів чи торговельних точок протягом узгодженого періоду часу, називається територіальною франшизою, або територіальним франчайзингом
У міжнародних торговельних зв'язках, коли франчайзер і франчайзі знаходяться в різних країнах, прямий франчайзинг використовується значно рідше. У тих випадках, коли мовні, торговельні, економічні та політичні розбіжності між країнами обумовлюють різні підходи до реалізації франшизи, франчайзер часто намагається установити свою присутність у даній країні як головного франчайзера чи вдатися до багатоелементного франчайзингу шляхом створення місцевої філії або спільного підприємства, або, що буває рідше, організовує у своїй фірмі спеціалізовану службу для адаптації франшизи до потреб місцевих ринків.
При застосуванні територіальних франшиз використовуються дві організаційні форми: договір на розвиток франшизи й основна франшизна угода. Договір на розвиток франшизи зв'язує франчайзера безпосередньо з франчайзі, що збирається відкрити декілька одиниць торгівлі. Така франшиза включає угоду на розвиток, за якою франчайзі зобов'язаний розвивати свою діяльність на певній території, створюючи ряд одиниць франшизи, тобто торговельних підприємств, якими він володіє безпосередньо (рис. 2.4.2). У цьому" випадку франчайзі не пов'язаний франшизою із третьою стороною. Як правило, такий договір установлює термін створення одиниць франшизи й освоєння певної території. Окремі одиниці торгівлі, що відкриваються франчайзі за цим типом, не мають незалежного юридичного статусу і є окремими підприємствами або філіями його підприємства. За основною франишзною угодою франчайзер передає іншій стороні - головному франчайзі - права в межах установленого географічного простору. Головному франчайзі надається право передачі франшиз на повне використання потенційних ділових можливостей у більшому географічному просторі третім сторонам, які називаються субфранчайзі. В угоді може передбачатися, що деякі з франчайзі будуть управляти більш ніж однією франшизною одиницею (див. рис. 2.4.2). У такому випадку субфраншизний договір називають багатоелементною франшизою.
Основна франшизна угода дозволяє франчайзеру надавати повноваження на освоєння географічного простору іншій особі - головному франчайзі - у тих випадках, коли цей простір зручний для цілей ділової стратегії, але віддалений від франчайзера або йому незнайомий. Такий підхід до франчайзингу важливий при укладенні міжнародних договорів, тому що франчайзер при бажанні може організувати справу в країні, навіть не маючи ділового досвіду. У цьому випадку знаходять кандидата, який має ділову практику і здібності для створення одного або кількох субфраншизних підприємств з метою використання можливостей бізнесу, наявних у даній країні. Крім того, характер основного франшизного договору може визначатися вибором ділової стратегії незалежно від того, чи має франчайзер досвід на даному ринку.
Франшизна угода може бути також заснована на поєднанні розглянутих структур і мати комбінований характер. Вона може включати умови основної франшизи, за якого створюються декілька незалежних субфранчайзі, й угоду на розвиток франшизи, що додатково дозволяє головному франчайзі або одному з його субфранчайзі відкривати декілька власних торговельних одиниць на одній території. Головний франчайзер також має право укладати угоди про франшизу з незалежними франчайзі на умовах основної франшизи (рис. 2.4.3).
Тип обраної структури на територіальну франшизу може бути пов'язаний із юридичною формою організації франчайзера. У міжнародних франшизних угодах типовими організаційними формами є філії і спільні підприємства, але може бути використана будь-яка юридична організація або форма співробітництва в залежності від ділових міркувань і чинного законодавства (зокрема податкового, про іноземні інвестиції, конкуренцію).
У міжнародному франчайзингу, коли місцевий головний франчайзі є філією франчайзера, останній безпосередньо контролює мережу франчайзі, забезпечуючи собі при цьому необхідну місцеву підтримку. Для цього потрібно, щоб у країні, де франчайзер бажає вести бізнес, знаходилася його філія, якою може бути місцева компанія. У цьому випадку філія відіграє роль франчайзера, надаючи франшизи одному або декільком франчайзі.
Зміст і орієнтація франчайзингу на успіх для його учасників - це чинники, що відрізняють його від інших концепцій бізнесу, це система, що припускає наявність різноманітних додаткових послуг і пільг. Характерною рисою франшизи є не продукт або послуга самі по собі, а якість системи. Ця система Дозволяє здійснювати успішний бізнес, навіть якщо він і невеликий, дає йому значні можливості для розвитку, не приносячи в жертву прав власності.
Використовуючи франчайзинг, франчайзер прагне одержати вигоду від швидкого розширення свого бізнесу, не вдаючись до кредитів і не беручи на себе серйозних фінансових зобов'язань. Чим більше франчайзер сприяє успіху франчайзингу, тим на більший прибуток може розраховувати. Щоб забезпечити такий успіх, важливо надати франчайзі стандартизовану систему обліку і виконання ділових операцій, а також зберегти контроль над оформленням торговельної точки, місцем надання послуг, устаткуванням і постачаннями. Франчайзинг дозволяє виробникам здійснювати контроль над умовами реалізації своєї продукції завдяки тісному взаємозв'язку з агентами або торговельними представниками.
Франчайзинг дає можливість почати власну справу, користуючись досвідом, знаннями і підтримкою з боку того, хто надає франшизу. За допомогою франшизи підприємець одержує відповідну підтримку і при реалізації продукції, а, крім того, має право скористатися ім'ям компанії (торговельною маркою), яка володіє беззаперечною репутацією на ринку.
Між процвітаючим франчайзером і франчайзі на сучасному етапі установився новий тип відносин. Вони не функціонують за вертикальною схемою, при якій недоступний франчайзер знаходиться на верхівці ієрархічної градації. Франчайзер не наглядає і не наводить порядок серед своїх користувачів, тобто їх відносини будуються за горизонтальною схемою. Між франчайзером і франчайзі переважають партнерські відносини, оскільки вони взаємозалежні: саму ідею франчайзингу чекає крах, якщо одна зі складових частин цієї системи зазнає невдачі. Ефективна система сприяння не тільки допомагає досягти успіху, але визначає розміри одержання франчайзером прибутку. Необхідність систематичних заходів для сприяння франчайзі стає особливо очевидною, якщо розглянути нові реалії сучасних відносин у взаємозв'язку «франчайзер - франчайзі».
Франчайзери з багатим практичним досвідом у сфері бізнесу виділяють такі риси цих відносин:
• професіоналізм;
• рівність;
• організація системи підвищення кваліфікації;
• маркетингове забезпечення;
• підтримка високого статусу франчайзера;
• постійний обмін інформацією;
• планування потенціалу зростання;
• надання допомоги франчайзі під час його становлення як підприємства з високим рейтингом;
• підтримка коректного рівня контролю. Зупинимося на характеристиці цих рис.
Професіоналізм. Країни, які розвиваються, мають потребу в спеціалістах з високим рівнем професіоналізму, тому очікують, що франчайзер впровадить саме таку стратегію маркетингу, яка засновується на якості товарів і послуг.
Рівність. При укладанні договору про франшизу слід враховувати, що відносини між франчайзером і франчайзі не є відносинами працівника і роботодавця, що фіксуються в трудових угодах. Необхідно переконати франчайзі в перевагах своєї пропозиції в порівнянні з іншими, а не диктувати йому свої умови. Варто встановити зі своїми франчайзі довірчі і відверті взаємини.
Організація системи підвищення кваліфікації. Франчайзі прагнуть до участі в програмах з навчання в галузі управлінської і фінансової діяльності. Дуже корисними можуть виявитися також і короткострокові курси підвищення кваліфікації.
Маркетингове забезпечення. Франчайзі отримують від франчайзера ефективно організовану рекламу, яку використовують на регіональному і місцевому рівнях. Це надає їм значну перевагу над іншими малими підприємствами, які можуть розраховувати лише на власні сили у маркетинговому забезпеченні.
Підтримка високого статусу франчайзера. Для залучення франчайзі, як показує практика розвинутих країн, майбутній франчайзер згідно з принципом гласності повинен надати свою фінансову звітність за три попередніх роки. Основні показники мають бути відтворені в переданих партнеру рекламних матеріалах. Обов'язковою умовою є їх перевірка незалежною фірмою.
Створення франчайзингової системи, з точки зору бухгалтерського обліку, веде до збільшення одночасних витрат франчайзера (на розробку концепції проектів і програми дій, придбання устаткування, будівництво будинків, оренду земельних ділянок і площ тощо) та поточних витрат на придбання виробничих запасів, товарів, випуск продукції, оплату комісійних послуг, транспортні витрати, навчання, управління мережею франчайзі, представницькі витрати й інші. У бухгалтерському обліку реальних операцій вони повинні відображатися з урахуванням діючих принципів обліку господарських процесів.
Постійний обмін інформацією. Франчайзі намагаються брати участь у розробці перспективних планів. Вони хочуть, щоб із ними консультувалися, щоб їх думка враховувався при стратегічному плануванні діяльності фірми. Такий зв'язок повинен бути вулицею з двостороннім рухом.
Планування потенціалу зростання. Франчайзі прагнуть до розвитку і розширення своєї фірми, з цієї причини існує потреба в інноваціях. Це викликає необхідність у підготовці бізнес-планів та їх реалізації.
Підтримка франчайзі являє собою систематизований процес, що складається з початкової підготовки, наступного навчання і надання допомоги на місці. Ефективність цього процесу характеризується його необхідністю, якістю, ґрунтовністю і практичністю.
Велике підприємство, що здійснює систему франчайзингу, повинно мати не тільки досить тривалий досвід роботи і тверді позиції на певному ринку за рахунок високої якості своєї продукції чи послуг, але і створити налагоджену систему бухгалтерського обліку. Отримана завдяки йому економічна формація і статистичні дані широко використовуються при створенні пакета документів франчайзингу. Якість отриманих результатів з упорядкування бізнес-плану та інших фінансових документів визначається типами вихідних даних. Особливо це стосується внутрішніх даних бухгалтерського обліку і звітності. Така розгалужена система підтримки франчайзі безперечно потребує впровадження контрольних заходів з боку франчайзера. З однієї сторони, контроль має упорядкувати та систематизувати діяльність франчайзі, з іншої - позбавити його від будь-яких спроб зловживання свободою дій, які надаються разом із торговельною маркою.
Торгівля ліцензіями і ноу-хау
Участь України у міжнародному обміні технологіями і ноу-хау переслідує лише одну мету - залучення передової технології підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Для успішної участі в цьому процесі необхідно знати специфіку торговельної діяльності не тільки продавця, а й покупця, різниця між якими в порівнянні з іншими сферами міжнародного торговельного обміну (наявність державних і господарських таємниць, промислового шпіонажу, ринкових спекуляцій, скупки «мізків») значна.
Міжнародна торгівля ліцензіями і ноу-хау, яка набула самостійності лише у другій половині XX століття, є одним із найдинамічніших і розвинутих напрямків торгівлі у сучасній світовій економіці. Світовий трансферт технологій випереджає темпи зростання світової торгівлі і за обсягами торгівлі в 2000 році посяг показника 120 млрд. дол. США. Такі темпи зростання пов'язані насамперед із посиленням на сучасному етапі інтеграції національних економік країн у велику світогосподарську систему, яку обумовило загострення конкурентної боротьби між її суб'єктами. Про це йшлося в розділі 1. Важливу роль у торгівлі ліцензіями і ноу-хау відіграє той факт, що ні одна країна світу не в змозі самостійно і рівномірно розвивати всі напрямки науки і техніки, а без цього фактора неможливо утримувати лідируючі позиції на світових ринках.
Уряд багатьох розвинутих країн активно підтримує наукові розробки своїх фірм, ефективно заохочуючи їх через кредитну політику і податкову систему. Важливим є також і той факт, що основні впровадження технологій у розвинутих країнах припадають на передові галузі промисловості (загальне машинобудування, електротехнічну, радіоелектронну промисловості, хімічну, фармацевтичну галузі), в Україні ж - на середньотехнологічні галузі виробництва (будівництво і промисловість будматеріалів, металургію, легку і харчову промисловості).
Різко збільшили останнім часом імпорт ліцензій нові індустріальні країни Азії і Південної Америки, особливо Аргентина, Бразилія, Індонезія, Малайзія, Китай, Індія. Щорічний приріст ліцензійної торгівлі в цих країнах знаходиться в межах 50-100%. Масштаби участі України в міжнародній торгівлі ліцензіями і ноу-хау незначні. На промислових підприємствах країни в 1995 році було використано всього 32 закуплені за кордоном ліцензії, що не співвідноситься з іншими країнами світу (Південна Корея імпортує щорічно 700). Необхідно відзначити те, що, отримуючи ліцензії, українські покупці припускалися суттєвих помилок: формальний і суб'єктивний характер у виборі ліцензіарів, недостатнє вивчення кон'юнктури на міжнародному ліцензійному ринку, домінування ліцензій не на кінцеву продукцію, а на технологічний процес. Низькими є показники України і по продажу ліцензій, сума від яких не в змозі перевищити максимум, досягнутий в 1995 році (6,0 млн. дол. США), не зважаючи на володіння великим науково-технічним потенціалом. Впливає на таке відставання відсутність підтримки з боку держави не тільки підприємств, які впроваджують нові технології, але й науки, яка знаходиться у «коматозному» стані. Так, за десять років незалежності із країни виїхало близько 6000 вчених, що завдало збитків економіці, на думку західних експертів, приблизно на 1 млрд. дол. США, 90% підприємств перестало займатися інноваціями, 70% продукції вітчизняного виробництва не мають ніякого обгрунтування.
Ноу-хау (know-how) - комплекс технічних знань і комерційних таємниць
На сучасному етапі в областях України можна виділити п'ять типів регіонів за рівнем і структурою наукового потенціалу:
1) Київська і Харківська області, в яких знаходяться провідні науково-дослідні інститути держави, деякі з них продають свої розробки іноземним покупцям.
2) Львівська, Одеська, Дніпропетровська і Донецька області. Хоча тут розвинуті всі види наукових досліджень (від фундаментальних де тих, що безпосередньо забезпечують науково-технічний розвиток окремих виробництв), індекс локалізації працівників науки і наукового обслуговуванні дорівнює індексу локалізації працівників промисловості і сільського господарства. Дніпропетровська і Донецька області характеризуються великою кількістю винахідників, раціоналізаторів і авторів промислових зразків (понад 10 тис. осіб).
3) Крим, Запорізька і Луганська області. Тут фундаментальні дослідження практично не проводяться, а основу складають прикладні розробки, які забезпечують науково-технічний розвиток лише окремих виробництв.
4) Миколаївська, Херсонська, Івано-Франківська, Вінницька, Черкаська, Полтавська і Сумська області. Рівень розвитку наукового потенціалу в регіоні низький, що пов'язано з деякою відсталістю економік цих областей, а також слабкою науковою базою. Кількість підприємств і організацій, які займаються винахідницькою і раціоналізаторською діяльністю, невелика, тому що в цих районах практично відсутні наукоємні, високотехнологічні виробництва.
5) Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Рівненська, Житомирська, Кіровоградська і Чернігівська області. Це в основному аграрно-індустріальні області з низьким рівнем розвитку науки, дослідження в яких ведуться лише неспеціалізованими інститутами й університетами. Індекс локалізації робітників науки і наукового обслуговування значно нижчий за індекс локалізації робітників промислового і сільського господарства, що говорить про слабке наукове забезпечення і обгрунтованість продукції, що випускається.
Україна має свою специфіку територіальної структури торгівлі технологіями, вектор якої спрямований на країни Західної Європи, США, Японію, а також на держави СНД (особливо Росію).
Перед Україною у сфері торгівлі ліцензіями і ноу-хау стоїть ряд основних проблем, які необхідно негайно вирішити:
• відсутність координованості дій при здійсненні закупок ліцензій між різними міністерствами і відомствами;
• відсутність фінансової підтримки держави, спрямованої на розробку і впровадження новітніх технологічних досліджень у виробництво;
• несприятливий інвестиційний клімат у країні, що утримує від проникнення в національну економіку великих транснаціональних корпорацій з їх провідними технологіями;
• відсутність податкових пільг для підприємств, які закуповують і впроваджують у виробництво новітні технологічні дослідження;
• недостатня обізнаність українських учасників ринку зі сферою торгівлі ліцензіями і ноу-хау.
Консалтингова діяльність
Український консалтинг виник на терені незалежності в 1991 році як консультаційна діяльність, переважно, в сфері оподаткування та започаткування власного бізнесу.
В Україні ринок консалтингових послуг розвивається завдяки приватизації, яка майже закінчилася, а значить, - завдяки замовленням Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) та все більшому попиту на обов'язковий аудит по міжнародних стандартах з боку банків. Приватизація в Україні почалася наприкінці 1992 року і набрала швидкості у 1994 році. Станом на січень 1999 року було приватизовано 57870 з
63000 українських підприємств. Більшість неприватизованих підприємств (5130) - це підприємства малого та середнього бізнесу. Приватизацію підприємств сьогодні вже майже завершено, тобто приватизовано 97% з 45000 малих підприємств та 79% зі 18000 середніх та великих. Частка внеску у ВНП України підприємств, які не підлягають приватизації, становить приблизно 10%. На сучасному етапі в Україні найбільш необхідними і, відповідно, найбільш розвиненими є такі види менеджмент-консалтингу:
• оціночна діяльність;
• перед- та після приватизаційна підтримка;
• бізнес-планування;
• розробка інвестиційних проектів;
• консультації щодо зменшення податкового тягаря;
• консультації щодо застосування інформаційних технологій. Найбільш поширеною складовою консалтингу в Україні є розробка проектів бізнес-планів. Значний інтерес до бізнес-планування обумовлений його необхідністю при отриманні банківських та інших кредитів. Більшість клієнтів розглядають бізнес-проект лише як інструмент для отримання кредиту, для цього вони згодні сплатити за розробку бізнес-плану чималі гроші. Для надання такого виду послуг в основному задіяні фірми, наближені до банківських структур або створені при них.
Отримав розповсюдження і такий різновид бізнес-планування, як інвестиційне проектування. Жоден іноземний інвестор не почне працювати з організаціями, що прагнуть отримати інвестиції, без виконання ними низки підготовчих процедур. Кожному іноземному інвестору вкрай необхідно знати аналіз перспектив розпорядження капіталовкладеннями. Послуги зі складання інвестиційного проекту надають, як правило, фірми, пов'язані з потенційними інвесторами.
Поради щодо мінімізації податкової бази на підприємствах користуються останнім часом усе більшим попитом. За прийнятну відповідь на запитання: «Як законно уникнути податків?» підприємства платять великі гроші.
Консалтинг (consulting) - консультаційна діяльність, спрямована на підвищення ефективності здійснення підприємством певної зовнішньоекономічної операції
Близько 60% виручки від реалізації консалтингових послуг в Україні припадає на управлінський та бізнес-консалтинг, а також на юридичні й податкові послуги. Це відповідає світовій практиці. У розвинених країнах податковий консалтинг складає помітну частину аудиторсько-консалтингової мережі, а управлінський взагалі виділяється в самостійну сферу послуг.
Слід зазначити, що бізнес-консалтингом займається велика кількість регіональних фірм. Це пояснюється тим, що підприємці віддають перевагу консультантам, знайомим з місцевою специфікою. У сфері юридичних та податкових послуг (особливо в податках) вітчизняні компанії можуть гідно конкурувати і навіть перевищувати за якістю послуги іноземних компаній.
Консультування у сфері застосування інформаційних технологій, як і оціночна діяльність, є самостійною сферою послуг зі своєю специфікою та достатньо високою конкуренцією. Хоча в світі аудиторсько-консалтингові фірми досить активно займаються консалтингом у сфері інформатики, у нашій країні подібні послуги пропонують лише до 25% аудиторських фірм.
Паралельно з національними консалтинговими фірмами в Україні працює велика кількість іноземних консультантів. Провідними є фірми «великої п'ятірки» з відповідним бюджетом (Arthur Andersen - 9,5 млрд. дол. США; KRMG - 8,1 млрд. дол. США; Ernst & Young - 7,8 млрд. дол. США; Coopers & Lybrand - 6,8 млрд. дол. США; Price Waterhouse - 5 млрд. дол. США). Починаючи з 1992 року ці фірми займають очікувальну позицію на українському ринку, тим часом відбираючи співробітників зі штабу київського офісу та залучаючи для виконання певних робіт українських консультантів. Фірми «великої п'ятірки» прийшли до нас не стільки для сприяння розвитку українського консалтингу, скільки для консультативного супроводу своїх клієнтів, які інвестують в українську економіку значні кошти. Асоціація «Укрконсалтинг» намагалася захистити національні компанії, висунувши вимоги залучення національних фірм у роботі іноземних консалтигових компаній. На вітчизняному ринку консалтингу працює більше сотні фірм-членів асоціації «Укрконсалтинг», але ж існує понад двісті дрібних фірм, які не входять до цієї асоціації, та ще чимала кількість іноземних.
Розвиток консалтингової галузі перебуває в прямій залежності від розвитку ринкових відносин, а відтак - від державної внутрішньої і зовнішньої політики. Як було зазначено вище, швидке зростання споживання консалтингових послуг підприємствами з державною формою власності було викликане приватизацією. Отже, по мірі її завершення споживання консалтингових послуг цією групою потенційних клієнтів буде скорочуватися. З іншого боку, споживання послуг підприємствами з колективною і приватною формами власності збільшуватиметься швидкими темпами. Це можна пояснити дією двох чинників: значним скороченням числа державних підприємств і збільшенням попиту на постприватизаційне обслуговування. Крім того, в умовах стабілізації ринкових відносин також збільшиться споживання консалтингових послуг з питань поточної діяльності підприємств. Збільшення або зменшення попиту на консалтингові послуги некомерційних і державних організацій буде цілком залежати як від ступеня розуміння їх корисності.
вигоди залучення зовнішнього фахівця, так і від того, чи зуміють консалтингові фірми запропонувати саме ті послуги, яких ці організації потребують.
За даними досліджень Асоціації «Укрконсалтинг», лише 42% консалтингових фірм в Україні займаються саме консалтинговою діяльністю. У 30% фірм частка консалтингової діяльності у загальному обсязі продажів складає понад 80%. Кількість організацій, що мають відповідні відділи складає 28% від загальної кількості діючих на ринку консалтингових послуг.
Формування вітчизняного ринку консалтингових послуг у складній економічній ситуації здійснюється за умов потужної підтримки (як методичної, так і фінансової) західних урядових та бізнесових організацій. Зокрема, Асоціації «Укрконсалтинг» було надано допомогу у проведенні першого ґрунтовного дослідження ринку консалтингових послуг 1995-1996 років в Україні з боку Фонду «Євразія» за рахунок коштів, наданих Агентством з міжнародного розвитку США (USAID), Програмою TACIS Європейського Співтовариства, Міжнародною фінансовою корпорацією (IFC), Агентством з розвитку підприємництва та іншими інституціями. На початку 2000 року найбільш дієву допомогу для розвитку діяльності Міжнародних консалтингових компаній продовжують надавати USAID та TACIS, які здійснюють спеціалізовані проекти підтримки підприємництва в Україні з одночасним тренінгом спеціалістів українських консалтингових компаній.
До 2000 року ринок консалтингових послуг розвивався без особливих реальних обмежень для іноземців. З одного боку, це добре. З іноземцями прийшли розвинуті технології, методологічні розробки і стандарти. З іншого боку, західні стандарти всередині України поступово руйнувалися, що призвело до багатьох негативних наслідків, у тому числі до конфлікту інтересів. Тому і державі, і Асоціації консалтингових фірм у такій ситуації необхідно вживати дієвих заходів для забезпечення високої якості консалтингових послуг, постійного розширення спектру консультаційних послуг, які надаються, проводити політику протекціонізму вітчизняних консалтингових компаній.
Франчайзинг (franchising) - система безпосередньої передачі або продажу ліцензії на технологію або товарний знак
Поняття інтелектуальної власності широко використовувалося ще за радянських часів.
хоча усвідомлення необхідності дотримання правових норм в Україні поки що не дістало належного розповсюдження. Традиційно зміст поняття «інтелектуальна власність» ототожнюється з патентами, ліцензіями, ноу-хау, особистими винаходами і знаннями. Розглянемо особливості їх здійснення в зовнішньоторговельній сфері.
Франчайзинг є заходом мобілізації капіталу, який залучає капіталовкладення від інвесторів, що прагнуть стати співвласниками будь-якої справи, при цьому загальна сума капіталовкладень набагато перебільшує суму, яка б могла бути отримана з традиційних джерел, акціонерного або залученого капіталу.
Основними типами франчайзингу є:
• торговельний;
• ліцензійний;
• виробничий.
До сфери торговельного франчайзингу можна віднести будь-якого виробника, що володіє товаром, захищеним торговельною маркою.
Виробничий франчайзинг широко представлений у виробництві безалкогольних напоїв. Кожний із місцевих або регіональних розливних і пакувальних заводів є франчайзі від основної компанії, яка продає концентрати й інші продукти, необхідні для виробництва місцевим компаніям, які потім змішують концентрати з іншими складовими продуктами і розливають у пляшки або банки для розподілу по місцевих дилерах. За такою схемою працюють основні виробники прохолодних напоїв (Coca Cola, Pepsi), компанії по виробництву продуктів харчування (Mars, Nestle, Danone), компанії по виробництву косметики й побутової хімії: (Henco, J&J, Procter & Gamble). Більшість вітчизняних компаній, крім здійснення суто франчайзингових операцій, стають співвласниками, інвесторами. Так, російська шоколадна фабрика «Росія" має 51% акцій у Nestle, фабрика «Дукат» - Philip Morris.
Ліцензійний франчайзинг є найбільш популярним засобом франчайзингу. Він пропонує величезну кількість варіантів співробітництва в усіх сферах бізнесу. Франчайзер продає ліцензію приватним особам або іншим кампаніям на право відкриття магазинів, кіосків або цілої торговельної мережі для продажу покупцям набору продуктів і послуг під ім'ям (товарною маркою) франчайзера.
Для розвитку франчайзингу в Україні створені відповідні передумови. Просторий ринок відчуває недоотримання сучасних технологій (особливо у сфері послуг), а потенціал малого бізнесу неможливо реалізувати повною мірою без використання франчайзингових відносин, які зменшують підприємницький ризик, дозволяють фінансувати підприємства малого бізнесу або допомагають їм знайти потенційного інвестора, розробити відповідний бізнес-план.
Сьогодні в Україні достатньо підприємців, які готові займатися власним бізнесом, мають початковий капітал, придбані чи орендовані виробничі або торговельні площі. Але їх зупиняють попередні невдалі спроби або відсутність підприємницького досвіду, постачальників, сировини і налагодженої системи розподілу, необізнаність у ринковій ситуації тощо. У більшості випадків без відповідного навчання та підтримки з боку держави їх зусилля марні.
Часто споживачі віддають перевагу продукції відомої товарної марки. Виробники, що роблять ставку на формування іміджу, значно виграють порівняно з конкурентами. Очевидно, що в недалекому майбутньому на вітчизняному ринку розгорнеться конкурентна боротьба не між виробниками, а між найбільш успішними товарними марками.
Функціонування ще незначної кількості франчайзингових підприємств на вітчизняному ринку пояснюється тим, що «франчайзинг» є новим видом діяльності для України, він тільки надходить до нашої термінології і потребує певного періоду для його вивчення і поширення, окрім того, поки що відсутня законодавча база, яка б регулювала відносини франчайзерів та франчайзі.
У проекті Цивільного кодексу України 1994 року в розділі 74 франчайзинг отримав відображення, однак відповідні статті потребують доопрацювання. Іноземні франчайзери виходять на український ринок різними шляхами: більшість компаній продають ліцензії, які надають права на розвиток певної діяльності в окремій країні або регіоні, другі - організовують спільні підприємства, треті - мають власні організаційні підрозділи.
Всі франчайзингові компанії, що працюють в Україні («McDonald's», «Coca-Cola», «Xerox» тощо), є представниками іноземного франчайзингу. Прикладів внутрішнього українського франчайзингу поки що немає. Планують почати свою роботу в якості франчайзингу такі українські підприємства, як «Київський маргариновий завод», завод «Оболонь», деякі підприємства малого бізнесу, які знайомі зі схемою проведення таких операцій.
Ринок У країни досить привабливий для вітчизняних компаній. Вони утворюють низку франчайзі-виробників, оскільки їм легше заручитися підтримкою регіональної влади ніж іноземній фірмі, яка торгує готовою продукцією. Утворення транснаціональних корпорацій дозволяє запобігти високим транспортним витратам, митним тарифам, квотам. За умов такої організації бізнесу витрати значно менші ніж за умов прямої участі.
Однак аналіз ситуації, що склалася в Україні, показує, що в найближчий час, незважаючи на необхідність і можливість утворення українських підприємств-франчайзерів, домінувати буде франчайзинг, який здійснюється іноземними підприємцями. За таких умов Україна має зацікавленість в іноземних франчайзерах. Відкривши свої підприємства, вони підвищуватимуть зайнятість, постачатимуть на ринок нові товари і послуги, які вітчизняні підприємства поки що не можуть надати споживачам у повному обсязі.
Прямий, або одно елементний, франчайзинг є найпростішим, тому що передбачає безпосередні відносини між франчайзером та франчайзі, які регулюються відповідною угодою (рис. 2.4.1). Такий вид франчайзингу є більш сприятливим за умови, коли контрагенти знаходяться в одній країні і франчайзер може ефективно здійснювати свою діяльність без утворення нових структур.
Франшизна угода (franchise), спрямована на освоєння значної території, географічного району шляхом одночасного або послідовного створення ряду закладів чи торговельних точок протягом узгодженого періоду часу, називається територіальною франшизою, або територіальним франчайзингом
При застосуванні територіальних франшиз використовуються дві організаційні форми: договір на розвиток франшизи й основна франшизна угода. Договір на розвиток франшизи зв'язує франчайзера безпосередньо з франчайзі, що збирається відкрити декілька одиниць торгівлі. Така франшиза включає угоду на розвиток, за якою франчайзі зобов'язаний розвивати свою діяльність на певній території, створюючи ряд одиниць франшизи, тобто торговельних підприємств, якими він володіє безпосередньо (рис. 2.4.2). У цьому" випадку франчайзі не пов'язаний франшизою із третьою стороною. Як правило, такий договір установлює термін створення одиниць франшизи й освоєння певної території. Окремі одиниці торгівлі, що відкриваються франчайзі за цим типом, не мають незалежного юридичного статусу і є окремими підприємствами або філіями його підприємства. За основною франишзною угодою франчайзер передає іншій стороні - головному франчайзі - права в межах установленого географічного простору. Головному франчайзі надається право передачі франшиз на повне використання потенційних ділових можливостей у більшому географічному просторі третім сторонам, які називаються субфранчайзі. В угоді може передбачатися, що деякі з франчайзі будуть управляти більш ніж однією франшизною одиницею (див. рис. 2.4.2). У такому випадку субфраншизний договір називають багатоелементною франшизою.
Основна франшизна угода дозволяє франчайзеру надавати повноваження на освоєння географічного простору іншій особі - головному франчайзі - у тих випадках, коли цей простір зручний для цілей ділової стратегії, але віддалений від франчайзера або йому незнайомий. Такий підхід до франчайзингу важливий при укладенні міжнародних договорів, тому що франчайзер при бажанні може організувати справу в країні, навіть не маючи ділового досвіду. У цьому випадку знаходять кандидата, який має ділову практику і здібності для створення одного або кількох субфраншизних підприємств з метою використання можливостей бізнесу, наявних у даній країні. Крім того, характер основного франшизного договору може визначатися вибором ділової стратегії незалежно від того, чи має франчайзер досвід на даному ринку.
Франшизна угода може бути також заснована на поєднанні розглянутих структур і мати комбінований характер. Вона може включати умови основної франшизи, за якого створюються декілька незалежних субфранчайзі, й угоду на розвиток франшизи, що додатково дозволяє головному франчайзі або одному з його субфранчайзі відкривати декілька власних торговельних одиниць на одній території. Головний франчайзер також має право укладати угоди про франшизу з незалежними франчайзі на умовах основної франшизи (рис. 2.4.3).
Тип обраної структури на територіальну франшизу може бути пов'язаний із юридичною формою організації франчайзера. У міжнародних франшизних угодах типовими організаційними формами є філії і спільні підприємства, але може бути використана будь-яка юридична організація або форма співробітництва в залежності від ділових міркувань і чинного законодавства (зокрема податкового, про іноземні інвестиції, конкуренцію).
У міжнародному франчайзингу, коли місцевий головний франчайзі є філією франчайзера, останній безпосередньо контролює мережу франчайзі, забезпечуючи собі при цьому необхідну місцеву підтримку. Для цього потрібно, щоб у країні, де франчайзер бажає вести бізнес, знаходилася його філія, якою може бути місцева компанія. У цьому випадку філія відіграє роль франчайзера, надаючи франшизи одному або декільком франчайзі.
Зміст і орієнтація франчайзингу на успіх для його учасників - це чинники, що відрізняють його від інших концепцій бізнесу, це система, що припускає наявність різноманітних додаткових послуг і пільг. Характерною рисою франшизи є не продукт або послуга самі по собі, а якість системи. Ця система Дозволяє здійснювати успішний бізнес, навіть якщо він і невеликий, дає йому значні можливості для розвитку, не приносячи в жертву прав власності.
Використовуючи франчайзинг, франчайзер прагне одержати вигоду від швидкого розширення свого бізнесу, не вдаючись до кредитів і не беручи на себе серйозних фінансових зобов'язань. Чим більше франчайзер сприяє успіху франчайзингу, тим на більший прибуток може розраховувати. Щоб забезпечити такий успіх, важливо надати франчайзі стандартизовану систему обліку і виконання ділових операцій, а також зберегти контроль над оформленням торговельної точки, місцем надання послуг, устаткуванням і постачаннями. Франчайзинг дозволяє виробникам здійснювати контроль над умовами реалізації своєї продукції завдяки тісному взаємозв'язку з агентами або торговельними представниками.
Франчайзинг дає можливість почати власну справу, користуючись досвідом, знаннями і підтримкою з боку того, хто надає франшизу. За допомогою франшизи підприємець одержує відповідну підтримку і при реалізації продукції, а, крім того, має право скористатися ім'ям компанії (торговельною маркою), яка володіє беззаперечною репутацією на ринку.
Між процвітаючим франчайзером і франчайзі на сучасному етапі установився новий тип відносин. Вони не функціонують за вертикальною схемою, при якій недоступний франчайзер знаходиться на верхівці ієрархічної градації. Франчайзер не наглядає і не наводить порядок серед своїх користувачів, тобто їх відносини будуються за горизонтальною схемою. Між франчайзером і франчайзі переважають партнерські відносини, оскільки вони взаємозалежні: саму ідею франчайзингу чекає крах, якщо одна зі складових частин цієї системи зазнає невдачі. Ефективна система сприяння не тільки допомагає досягти успіху, але визначає розміри одержання франчайзером прибутку. Необхідність систематичних заходів для сприяння франчайзі стає особливо очевидною, якщо розглянути нові реалії сучасних відносин у взаємозв'язку «франчайзер - франчайзі».
Франчайзери з багатим практичним досвідом у сфері бізнесу виділяють такі риси цих відносин:
• професіоналізм;
• рівність;
• організація системи підвищення кваліфікації;
• маркетингове забезпечення;
• підтримка високого статусу франчайзера;
• постійний обмін інформацією;
• планування потенціалу зростання;
• підтримка коректного рівня контролю. Зупинимося на характеристиці цих рис.
Професіоналізм. Країни, які розвиваються, мають потребу в спеціалістах з високим рівнем професіоналізму, тому очікують, що франчайзер впровадить саме таку стратегію маркетингу, яка засновується на якості товарів і послуг.
Рівність. При укладанні договору про франшизу слід враховувати, що відносини між франчайзером і франчайзі не є відносинами працівника і роботодавця, що фіксуються в трудових угодах. Необхідно переконати франчайзі в перевагах своєї пропозиції в порівнянні з іншими, а не диктувати йому свої умови. Варто встановити зі своїми франчайзі довірчі і відверті взаємини.
Організація системи підвищення кваліфікації. Франчайзі прагнуть до участі в програмах з навчання в галузі управлінської і фінансової діяльності. Дуже корисними можуть виявитися також і короткострокові курси підвищення кваліфікації.
Маркетингове забезпечення. Франчайзі отримують від франчайзера ефективно організовану рекламу, яку використовують на регіональному і місцевому рівнях. Це надає їм значну перевагу над іншими малими підприємствами, які можуть розраховувати лише на власні сили у маркетинговому забезпеченні.
Підтримка високого статусу франчайзера. Для залучення франчайзі, як показує практика розвинутих країн, майбутній франчайзер згідно з принципом гласності повинен надати свою фінансову звітність за три попередніх роки. Основні показники мають бути відтворені в переданих партнеру рекламних матеріалах. Обов'язковою умовою є їх перевірка незалежною фірмою.
Створення франчайзингової системи, з точки зору бухгалтерського обліку, веде до збільшення одночасних витрат франчайзера (на розробку концепції проектів і програми дій, придбання устаткування, будівництво будинків, оренду земельних ділянок і площ тощо) та поточних витрат на придбання виробничих запасів, товарів, випуск продукції, оплату комісійних послуг, транспортні витрати, навчання, управління мережею франчайзі, представницькі витрати й інші. У бухгалтерському обліку реальних операцій вони повинні відображатися з урахуванням діючих принципів обліку господарських процесів.
Постійний обмін інформацією. Франчайзі намагаються брати участь у розробці перспективних планів. Вони хочуть, щоб із ними консультувалися, щоб їх думка враховувався при стратегічному плануванні діяльності фірми. Такий зв'язок повинен бути вулицею з двостороннім рухом.
Планування потенціалу зростання. Франчайзі прагнуть до розвитку і розширення своєї фірми, з цієї причини існує потреба в інноваціях. Це викликає необхідність у підготовці бізнес-планів та їх реалізації.
Підтримка франчайзі являє собою систематизований процес, що складається з початкової підготовки, наступного навчання і надання допомоги на місці. Ефективність цього процесу характеризується його необхідністю, якістю, ґрунтовністю і практичністю.
Велике підприємство, що здійснює систему франчайзингу, повинно мати не тільки досить тривалий досвід роботи і тверді позиції на певному ринку за рахунок високої якості своєї продукції чи послуг, але і створити налагоджену систему бухгалтерського обліку. Отримана завдяки йому економічна формація і статистичні дані широко використовуються при створенні пакета документів франчайзингу. Якість отриманих результатів з упорядкування бізнес-плану та інших фінансових документів визначається типами вихідних даних. Особливо це стосується внутрішніх даних бухгалтерського обліку і звітності. Така розгалужена система підтримки франчайзі безперечно потребує впровадження контрольних заходів з боку франчайзера. З однієї сторони, контроль має упорядкувати та систематизувати діяльність франчайзі, з іншої - позбавити його від будь-яких спроб зловживання свободою дій, які надаються разом із торговельною маркою.
Торгівля ліцензіями і ноу-хау
Участь України у міжнародному обміні технологіями і ноу-хау переслідує лише одну мету - залучення передової технології підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Для успішної участі в цьому процесі необхідно знати специфіку торговельної діяльності не тільки продавця, а й покупця, різниця між якими в порівнянні з іншими сферами міжнародного торговельного обміну (наявність державних і господарських таємниць, промислового шпіонажу, ринкових спекуляцій, скупки «мізків») значна.
Міжнародна торгівля ліцензіями і ноу-хау, яка набула самостійності лише у другій половині XX століття, є одним із найдинамічніших і розвинутих напрямків торгівлі у сучасній світовій економіці. Світовий трансферт технологій випереджає темпи зростання світової торгівлі і за обсягами торгівлі в 2000 році посяг показника 120 млрд. дол. США. Такі темпи зростання пов'язані насамперед із посиленням на сучасному етапі інтеграції національних економік країн у велику світогосподарську систему, яку обумовило загострення конкурентної боротьби між її суб'єктами. Про це йшлося в розділі 1. Важливу роль у торгівлі ліцензіями і ноу-хау відіграє той факт, що ні одна країна світу не в змозі самостійно і рівномірно розвивати всі напрямки науки і техніки, а без цього фактора неможливо утримувати лідируючі позиції на світових ринках.
Уряд багатьох розвинутих країн активно підтримує наукові розробки своїх фірм, ефективно заохочуючи їх через кредитну політику і податкову систему. Важливим є також і той факт, що основні впровадження технологій у розвинутих країнах припадають на передові галузі промисловості (загальне машинобудування, електротехнічну, радіоелектронну промисловості, хімічну, фармацевтичну галузі), в Україні ж - на середньотехнологічні галузі виробництва (будівництво і промисловість будматеріалів, металургію, легку і харчову промисловості).
Різко збільшили останнім часом імпорт ліцензій нові індустріальні країни Азії і Південної Америки, особливо Аргентина, Бразилія, Індонезія, Малайзія, Китай, Індія. Щорічний приріст ліцензійної торгівлі в цих країнах знаходиться в межах 50-100%. Масштаби участі України в міжнародній торгівлі ліцензіями і ноу-хау незначні. На промислових підприємствах країни в 1995 році було використано всього 32 закуплені за кордоном ліцензії, що не співвідноситься з іншими країнами світу (Південна Корея імпортує щорічно 700). Необхідно відзначити те, що, отримуючи ліцензії, українські покупці припускалися суттєвих помилок: формальний і суб'єктивний характер у виборі ліцензіарів, недостатнє вивчення кон'юнктури на міжнародному ліцензійному ринку, домінування ліцензій не на кінцеву продукцію, а на технологічний процес. Низькими є показники України і по продажу ліцензій, сума від яких не в змозі перевищити максимум, досягнутий в 1995 році (6,0 млн. дол. США), не зважаючи на володіння великим науково-технічним потенціалом. Впливає на таке відставання відсутність підтримки з боку держави не тільки підприємств, які впроваджують нові технології, але й науки, яка знаходиться у «коматозному» стані. Так, за десять років незалежності із країни виїхало близько 6000 вчених, що завдало збитків економіці, на думку західних експертів, приблизно на 1 млрд. дол. США, 90% підприємств перестало займатися інноваціями, 70% продукції вітчизняного виробництва не мають ніякого обгрунтування.
Ноу-хау (know-how) - комплекс технічних знань і комерційних таємниць
На сучасному етапі в областях України можна виділити п'ять типів регіонів за рівнем і структурою наукового потенціалу:
1) Київська і Харківська області, в яких знаходяться провідні науково-дослідні інститути держави, деякі з них продають свої розробки іноземним покупцям.
2) Львівська, Одеська, Дніпропетровська і Донецька області. Хоча тут розвинуті всі види наукових досліджень (від фундаментальних де тих, що безпосередньо забезпечують науково-технічний розвиток окремих виробництв), індекс локалізації працівників науки і наукового обслуговуванні дорівнює індексу локалізації працівників промисловості і сільського господарства. Дніпропетровська і Донецька області характеризуються великою кількістю винахідників, раціоналізаторів і авторів промислових зразків (понад 10 тис. осіб).
3) Крим, Запорізька і Луганська області. Тут фундаментальні дослідження практично не проводяться, а основу складають прикладні розробки, які забезпечують науково-технічний розвиток лише окремих виробництв.
4) Миколаївська, Херсонська, Івано-Франківська, Вінницька, Черкаська, Полтавська і Сумська області. Рівень розвитку наукового потенціалу в регіоні низький, що пов'язано з деякою відсталістю економік цих областей, а також слабкою науковою базою. Кількість підприємств і організацій, які займаються винахідницькою і раціоналізаторською діяльністю, невелика, тому що в цих районах практично відсутні наукоємні, високотехнологічні виробництва.
5) Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Рівненська, Житомирська, Кіровоградська і Чернігівська області. Це в основному аграрно-індустріальні області з низьким рівнем розвитку науки, дослідження в яких ведуться лише неспеціалізованими інститутами й університетами. Індекс локалізації робітників науки і наукового обслуговування значно нижчий за індекс локалізації робітників промислового і сільського господарства, що говорить про слабке наукове забезпечення і обгрунтованість продукції, що випускається.
Україна має свою специфіку територіальної структури торгівлі технологіями, вектор якої спрямований на країни Західної Європи, США, Японію, а також на держави СНД (особливо Росію).
Перед Україною у сфері торгівлі ліцензіями і ноу-хау стоїть ряд основних проблем, які необхідно негайно вирішити:
• відсутність координованості дій при здійсненні закупок ліцензій між різними міністерствами і відомствами;
• відсутність фінансової підтримки держави, спрямованої на розробку і впровадження новітніх технологічних досліджень у виробництво;
• несприятливий інвестиційний клімат у країні, що утримує від проникнення в національну економіку великих транснаціональних корпорацій з їх провідними технологіями;
• відсутність податкових пільг для підприємств, які закуповують і впроваджують у виробництво новітні технологічні дослідження;
• недостатня обізнаність українських учасників ринку зі сферою торгівлі ліцензіями і ноу-хау.
Консалтингова діяльність
Український консалтинг виник на терені незалежності в 1991 році як консультаційна діяльність, переважно, в сфері оподаткування та започаткування власного бізнесу.
В Україні ринок консалтингових послуг розвивається завдяки приватизації, яка майже закінчилася, а значить, - завдяки замовленням Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) та все більшому попиту на обов'язковий аудит по міжнародних стандартах з боку банків. Приватизація в Україні почалася наприкінці 1992 року і набрала швидкості у 1994 році. Станом на січень 1999 року було приватизовано 57870 з
63000 українських підприємств. Більшість неприватизованих підприємств (5130) - це підприємства малого та середнього бізнесу. Приватизацію підприємств сьогодні вже майже завершено, тобто приватизовано 97% з 45000 малих підприємств та 79% зі 18000 середніх та великих. Частка внеску у ВНП України підприємств, які не підлягають приватизації, становить приблизно 10%. На сучасному етапі в Україні найбільш необхідними і, відповідно, найбільш розвиненими є такі види менеджмент-консалтингу:
• оціночна діяльність;
• перед- та після приватизаційна підтримка;
• бізнес-планування;
• розробка інвестиційних проектів;
• консультації щодо зменшення податкового тягаря;
• консультації щодо застосування інформаційних технологій. Найбільш поширеною складовою консалтингу в Україні є розробка проектів бізнес-планів. Значний інтерес до бізнес-планування обумовлений його необхідністю при отриманні банківських та інших кредитів. Більшість клієнтів розглядають бізнес-проект лише як інструмент для отримання кредиту, для цього вони згодні сплатити за розробку бізнес-плану чималі гроші. Для надання такого виду послуг в основному задіяні фірми, наближені до банківських структур або створені при них.
Отримав розповсюдження і такий різновид бізнес-планування, як інвестиційне проектування. Жоден іноземний інвестор не почне працювати з організаціями, що прагнуть отримати інвестиції, без виконання ними низки підготовчих процедур. Кожному іноземному інвестору вкрай необхідно знати аналіз перспектив розпорядження капіталовкладеннями. Послуги зі складання інвестиційного проекту надають, як правило, фірми, пов'язані з потенційними інвесторами.
Поради щодо мінімізації податкової бази на підприємствах користуються останнім часом усе більшим попитом. За прийнятну відповідь на запитання: «Як законно уникнути податків?» підприємства платять великі гроші.
Консалтинг (consulting) - консультаційна діяльність, спрямована на підвищення ефективності здійснення підприємством певної зовнішньоекономічної операції
Близько 60% виручки від реалізації консалтингових послуг в Україні припадає на управлінський та бізнес-консалтинг, а також на юридичні й податкові послуги. Це відповідає світовій практиці. У розвинених країнах податковий консалтинг складає помітну частину аудиторсько-консалтингової мережі, а управлінський взагалі виділяється в самостійну сферу послуг.
Слід зазначити, що бізнес-консалтингом займається велика кількість регіональних фірм. Це пояснюється тим, що підприємці віддають перевагу консультантам, знайомим з місцевою специфікою. У сфері юридичних та податкових послуг (особливо в податках) вітчизняні компанії можуть гідно конкурувати і навіть перевищувати за якістю послуги іноземних компаній.
Консультування у сфері застосування інформаційних технологій, як і оціночна діяльність, є самостійною сферою послуг зі своєю специфікою та достатньо високою конкуренцією. Хоча в світі аудиторсько-консалтингові фірми досить активно займаються консалтингом у сфері інформатики, у нашій країні подібні послуги пропонують лише до 25% аудиторських фірм.
Паралельно з національними консалтинговими фірмами в Україні працює велика кількість іноземних консультантів. Провідними є фірми «великої п'ятірки» з відповідним бюджетом (Arthur Andersen - 9,5 млрд. дол. США; KRMG - 8,1 млрд. дол. США; Ernst & Young - 7,8 млрд. дол. США; Coopers & Lybrand - 6,8 млрд. дол. США; Price Waterhouse - 5 млрд. дол. США). Починаючи з 1992 року ці фірми займають очікувальну позицію на українському ринку, тим часом відбираючи співробітників зі штабу київського офісу та залучаючи для виконання певних робіт українських консультантів. Фірми «великої п'ятірки» прийшли до нас не стільки для сприяння розвитку українського консалтингу, скільки для консультативного супроводу своїх клієнтів, які інвестують в українську економіку значні кошти. Асоціація «Укрконсалтинг» намагалася захистити національні компанії, висунувши вимоги залучення національних фірм у роботі іноземних консалтигових компаній. На вітчизняному ринку консалтингу працює більше сотні фірм-членів асоціації «Укрконсалтинг», але ж існує понад двісті дрібних фірм, які не входять до цієї асоціації, та ще чимала кількість іноземних.
Розвиток консалтингової галузі перебуває в прямій залежності від розвитку ринкових відносин, а відтак - від державної внутрішньої і зовнішньої політики. Як було зазначено вище, швидке зростання споживання консалтингових послуг підприємствами з державною формою власності було викликане приватизацією. Отже, по мірі її завершення споживання консалтингових послуг цією групою потенційних клієнтів буде скорочуватися. З іншого боку, споживання послуг підприємствами з колективною і приватною формами власності збільшуватиметься швидкими темпами. Це можна пояснити дією двох чинників: значним скороченням числа державних підприємств і збільшенням попиту на постприватизаційне обслуговування. Крім того, в умовах стабілізації ринкових відносин також збільшиться споживання консалтингових послуг з питань поточної діяльності підприємств. Збільшення або зменшення попиту на консалтингові послуги некомерційних і державних організацій буде цілком залежати як від ступеня розуміння їх корисності.
вигоди залучення зовнішнього фахівця, так і від того, чи зуміють консалтингові фірми запропонувати саме ті послуги, яких ці організації потребують.
За даними досліджень Асоціації «Укрконсалтинг», лише 42% консалтингових фірм в Україні займаються саме консалтинговою діяльністю. У 30% фірм частка консалтингової діяльності у загальному обсязі продажів складає понад 80%. Кількість організацій, що мають відповідні відділи складає 28% від загальної кількості діючих на ринку консалтингових послуг.
Формування вітчизняного ринку консалтингових послуг у складній економічній ситуації здійснюється за умов потужної підтримки (як методичної, так і фінансової) західних урядових та бізнесових організацій. Зокрема, Асоціації «Укрконсалтинг» було надано допомогу у проведенні першого ґрунтовного дослідження ринку консалтингових послуг 1995-1996 років в Україні з боку Фонду «Євразія» за рахунок коштів, наданих Агентством з міжнародного розвитку США (USAID), Програмою TACIS Європейського Співтовариства, Міжнародною фінансовою корпорацією (IFC), Агентством з розвитку підприємництва та іншими інституціями. На початку 2000 року найбільш дієву допомогу для розвитку діяльності Міжнародних консалтингових компаній продовжують надавати USAID та TACIS, які здійснюють спеціалізовані проекти підтримки підприємництва в Україні з одночасним тренінгом спеціалістів українських консалтингових компаній.
До 2000 року ринок консалтингових послуг розвивався без особливих реальних обмежень для іноземців. З одного боку, це добре. З іноземцями прийшли розвинуті технології, методологічні розробки і стандарти. З іншого боку, західні стандарти всередині України поступово руйнувалися, що призвело до багатьох негативних наслідків, у тому числі до конфлікту інтересів. Тому і державі, і Асоціації консалтингових фірм у такій ситуації необхідно вживати дієвих заходів для забезпечення високої якості консалтингових послуг, постійного розширення спектру консультаційних послуг, які надаються, проводити політику протекціонізму вітчизняних консалтингових компаній.
