Багрова І.В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств (2004)

На користь України як країни, привабливої для інвестиційних цілей, свідчать такі чинники, як наявність великого ринку (населення країни складає майже 50 млн. осіб); високий рівень освіти населення; досить висока кваліфікація робочої сили, особливо інженерно-технічного складу; сприятливе місце розташування в Європі (центральний регіон); розвинута інфраструктура, яка потребує постійної модернізації.



Поняття «сприятливий інвестиційний клімат» включає чотири основних елементи:

1) стабільна макроекономічна та політична ситуація (включаючи низький рівень корумповапості державних службовців);

2) відносна незмінність законодавчої бази впродовж тривалого часу;

3) розвинена інвестиційна інфраструктура;

4) існування високого внутрішнього попиту на інвестиційні ресурси разом із можливістю отримання віддачі від інвестування.

Що стосується інвестиційного клімату України, то з наведених елементів найменш проблемним є останній - у народному господарстві наявний стабільний і величезний попит на інвестиційні ресурси з боку вітчизняних господарських суб'єктів. Але без кардинального поліпшення функціонування інвестиційного комплексу інфраструктури іноземні інвестиції, якими великими за обсягом вони не були б, навряд чи зможуть бути ефективно використані.

Обсяги прямих іноземних інвестицій, що надходять в Україну, незначні для масштабів нашої держави. Тому Україні необхідно розраховувати на власні джерела інвестування. У самому відтворювальному процесі закладено внутрішні можливості потрібного інвестування. Варто тільки своєчасно акумулювати і швидко інвестувати засоби накопичень в об'єкти пріоритетного значення. У переважній більшості країн на головному місці інвестиційних накопичень завжди були і є внутрішні джерела. До них належать:



• засоби амортизаційного фонду (який потрібно формувати на економічно обгрунтованих принципах і використовувати винятково для відтворення);

• внутрішньогосподарські підприємницькі накопичення з прибутку і рентних платежів (не менше третини їх повинно використовуватися на технологічне відновлення і розвиток конкурентоспроможного товаровиробництва);

• грошові накопичення державного і місцевого бюджетів (частина яких повинна спрямовуватись на реалізацію загальнодержавних і регіональних економічних, науково-технічних і соціальних програм, а також на фінансування деяких інших життєво важливих процесів);

• цілеспрямована акумуляція і використання кредитних ресурсів банків, функціонування всієї банківсько-фінансової системи в інтересах відтворення і зростання національного товаровиробництва.

Для іноземних інвесторів вбачаються перспективи у таких галузях, як енергозбереження і переоснащення енергетики, сільське господарство, харчова промисловість, транспорт і телекомунікації, машинобудування, торгівля, а також переробка давальницької сировини (обробка трудомістких реекспортам товарів). Західні фірми при відповідних умовах могли б інвестувати капітал як в інфраструктуру (транспортні шляхи, енергопостачання, телекомунікації), так і в галузі, де можна виробляти конкурентоспроможні на міжнародному та внутрішньому ринках товари, проте на цьому шляху є чимало перешкод і обставин, пов'язаних із ризиком.

Потенційні переваги іноземних інвестицій для народного господарства країни-одержувача зберігають свою силу і для України. їх зміст можна передати так:

1) прямі інвестиції створюють додаткові можливості для реструктуризації і модернізації виробничого апарату без нової заборгованості, тому можуть сприяти розвитку приватного підприємництва;

2) прямі іноземні інвестиції є додатковими засобами для країни і, таким чином, сприяють економічному зростанню;

3) за допомогою іноземних інвестицій передають сучасні технології, ноу-хау з менеджменту і маркетингу, створюють нові і зберігають наявні робочі місця;

4) іноземні партнери інтегруються в економічне життя країни; вони зацікавлені в максимальній продуктивності і рентабельності виробництва; завдяки ж взаємодії існуючих і нових форм господарювання з'являються додаткові стимули до розвитку вітчизняних галузей;

5) іноземні інвестиції сприяють включенню країни в міжнародний розподіл праці, впливають на підвищення конкурентоспроможності, а для партнерів з СНД можуть стати трампліном експорту на Захід;

6) прямі іноземні інвестиції створюють чудові умови для перебудови внутрішніх зв'язків і закономірностей у ринкові, розширюють досвід роботи вітчизняних підприємств за принципами ринкової економіки, сприяють підвищенню зацікавленості в якості продукції.

У 1990-1991 роках у Східній Європі вважали, що до головного спонукального мотиву участі західних фірм із прямими іноземними інвестиціями належать високі експортні можливості товарів, що пройшли кінцеву обробку в Східній Європі. Пізніше виявився інший, важливіший мотив: доступ на місцеві ринки (табл. 2.6.1). Це розкриває феномен більш високих темпів концентрації інвестицій у Східній Європі в таких сферах, як роздрібна торгівля, готельне господарство та інші послуги (банки, телекомунікації, страхові компанії), порівняно із сферою переробної промисловості з можливостями реекспорту.

З моменту отримання Україною незалежності і до 1995 року іноземні інвестиції суттєво зменшувались, і тільки в 1995 році їх приток посилився (табл. 2.6.2).

«Сприятливий інвестиційний клімат» (favourable invest climate) включає в себе стабільну макроекономічну та політичну ситуації, відносну незмінність законодавчої бази впродовж тривалого часу, розвинену інвестиційну інфраструктуру, існування високого внутрішнього попиту на інвестиційні ресурси разом із можливістю отримання віддачі від інвестування



На 1 січня 1997 року у понад 3000 підприємств було вкладено близько 1 млрд. дол. США. Більше 80% інвестованого капіталу припадало на частку спільних підприємств. Середній розмір вкладеного капіталу на проект складав менше 250 тис. дол. США. По регіонах інвестиції розподілялися нерівномірно. Харківська, Дніпропетровська, Донецька, Львівська, Одеська, Запорізька області, Київ і Київська область належали до числа регіонів, де політика реформ здійснювалася найбільш успішно. Ці вісім регіонів (із 26) мали найвищий рівень приватизації в Україні. Не випадково, що на ці райони зосередження промислових підприємств і населення (місто Київ, Одеська, Донецька, Дніпропетровська і Львівська області) припадає 48,4% усіх прямих іноземних інвестицій в Україні.

Серед країн, що інвестували кошти в Україну, провідне місце посідали США (інвестований капітал на 1 січня 1996 року склав 171,4 млн. дол. США, тобто 22,9%), Німеччина (129,6 млн. дол. США чи 17,3 %), Великобританія (46,3 млн. дол. США чи 6,2 %), Кіпр (38,6 млн. дол. США чи 5,1 %) і Росія (37,8

млн. дол. США чи 5,0%).

У порівнянні з іншими Україна не є найкращою країною для здійснення інвестицій. Економічна нестабільність численні затримки і протиріччя при проведенні реформ стали причиною того, що в міжнародному рейтингу кредитоспроможності вона виглядає не досить привабливо. За рейтингом журналу «Institutional Investor» Україна посідала в 1997 році 111 місце за такими країнами, як Того, Танзанія і Нігерія. У порівнянні з 1995 роком (109 місце) вона погіршила свої позиції. Цей рейтинг оцінює надійність країни як боржника по іноземних фінансових кредитах. Український уряд повинен усвідомлювати, що українська економіка веде конкурентну боротьбу за обмежений у своєму обсязі товар (капітал) на світовому ринку з майже 200 країнами, а у Східній Європі (включаючи СНД) - із більш ніж 20 країнами.

Протягом останніх років в економіці України спостерігаються позитивні зрушення щодо пожвавлення інвестиційної активності. Так, загальний реальний приріст інвестицій в основний капітал протягом 1998-1999 років становив 9,2%. Динаміка показників інвестиційної активності протягом 1999 року мала дві чіткі тенденції. Якщо за підсумками першого півріччя 1999 року обсяг інвестування в економіці скоротився на 12,7%, то в другому півріччі спостерігалося значне підвищення темпів інвестиційної діяльності - приріст капітальних вкладень за III і IV квартал 1999 року становив 11,3% (нагромадження основного капіталу - 6,3%) відносно другого півріччя 1998 року. Приріст інвестицій в основний капітал за весь 1999 рік становив 2,9% порівняно з 1998 роком (рівень валового нагромадження основного капіталу не змінився). Розбіжність між динамікою інвестицій у першому та другому півріччях 1999 року зумовлювала відмінністю складу факторів інвестиційної активності до і після президентських виборів.

У першому півріччі 1999 року були відсутні економічні передумови, які могли б забезпечити реальне зростання капіталовкладень. Для цього періоду є характерним погіршення фінансового стану всіх суб'єктів економічної діяльності, що, відповідно, позначилося на зменшенні фінансових ресурсів інвестування. Натомість друге півріччя 1999 року характеризувалося деякими позитивними чинниками: спостерігалися зміни в законодавстві України щодо стимулювання розвитку виробництва (зокрема, в сфері активізації інвестиційних процесів, зростання обсягів виробництва та прибутку в галузях промисловості, розширення кредитування реального експорту економіки).

На підвищенні інвестиційної активності у другому півріччі 1999 року позначилися такі позитивні зміни у законодавстві:

1) скасування централізації амортизаційних відрахувань і повернення до практики застосування понижуючого коефіцієнта для норм амортизації (Закон України від 06.04.1999 року «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»);

2) звільнення від ПДВ основних засобів, що вносяться до статутного фонду підприємства, при операціях в Україні і при ввезенні їх на територію

3) виключення платежів по орендних операціях з категорії «відсотки»;

4) зменшення рівня оподаткування операцій з цінними паперами (Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності» від 15.07.1999 року);

5) переведення обліку ПДВ при виконанні підрядних будівельно-монтажних робіт на касовий метод (Закон України від 14.07 1999 року «Про внесення змін до ст.11 Закону «Про ПДВ»»);

6) можливість отримання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла (Постанови КМУ від 17.05.1999 року);

7) запровадження на базі холдингової компанії «Київміськбуд» економічного експерименту для стимулювання розвитку житлового будівництва з залученням коштів громадян та суб'єктів підприємницької діяльності на довгострокові житлові ощадні вклади з наступним їх спрямуванням на довгострокове кредитування будівництва житла для населення під заставу цього житла (Указ Президента України від 27.06.1999 року);

8) спрощення системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого бізнесу, що створює умови для розвитку приватного підприємництва (Указ Президента України від 28.06.1999 року).

Незважаючи на це, Україна посідала в 1999 році одне з останніх місць у Східній Європі за показниками прямих іноземних інвестицій (8 дол. США на людину). Нижчим цей показник був лише в Туркменії, Узбекистані, Вірменії та Македонії. Централізовані іноземні інвестиції в перерахунку на одного мешканця в Угорщині становили 198 дол США, у Латвії та Словенії - відповідно 160 і 170 дол. США, а загальна сума інвестицій у Польщу того ж року становила 4500 млн. дол. США, тобто майже в 11 разів більше ніж в Україну. Загальна сума прямих іноземних інвестицій унаслідок низької інвестиційної привабливості нашої країни була також незначною (табл. 2.6.3).

Таку структуру прямих іноземних інвестицій в Україну навряд чи можна вважати задовільною. Так, на початку 1999 року їх загальна сума становила 2810,7 млн. дол. США і лише незначну їх частину - 13% - було одержано у вигляді кредитів та позик. Несприятливий інвестиційний клімат призвів до значного зменшення капіталу нерезидентів. Із загальної суми зменшення капіталу 65,7% припадає на вилучення грошових, майнових та інших внесків, 133,9% - на скасування угод із резидентами України.

На сьогодні доступ до ринку приватних інвестицій в Україні дуже обмежений. Брак стабільної та прозорої бази, невисока купівельна спроможність громадян, невизначеність пріоритетів інвестиційної політики держави - все це не сприяє залученню іноземного капіталу. Можна зробити висновок, що формування інвестиційного ринку в Україні відбувається дуже повільно і в недостатньому для забезпечення нормального розвитку економічних процесів обсязі. Сприяти вирішенню цієї проблеми покликана банківська система, за допомогою якої можна спрямувати кошти в необхідне для країни русло.



Чисті прямі інвестиції в першому півріччі 2000 року склали 339 млн. дол. США, що на 112% вище ніж за аналогічний період 1999 року. Підвищення припливу прямих іноземних інвестицій було викликане проведенням приватизації привабливих об'єктів, загальним поліпшенням інвестиційного клімату завдяки новим реформам і підвищенню внутрішнього попиту.

Рівень портфельних інвестицій в цілому за півріччя був негативним (-16 млн. дол. США), але в І і II кварталах відповідного періоду в платіжному балансі відображені різкі коливання (приблизно ±470 млн. дол. США). Насправді ніяких великих припливів і відтоків іноземного капіталу не відбувалося: просто за методологією укладання платіжного балансу саме таким чином повинне відображатися прострочення виплат відсотків по реструктуризованих єврооблігаціях. Рівень «справжніх» портфельних інвестицій залишався низьким через нерозвиненість українського фондового ринку.

Таким чином, Україна має в деяких сферах діяльності ліберальне інвестиційне законодавство. Позитивним є і той факт, що обмеження на репатріацію капіталу і прибутку мінімальні. Але надходженню інвестицій все ще заважають такі обставини, як:

• негативне враження у населення від застосовуваних реформ;

• важка прогнозованість рівня інфляції через нестабільність економіки;

• нерівноправність іноземних та українських інвесторів;

• невизначеність чинного законодавства;

• бюрократизм при прийнятті оперативних рішень та отриманні необхідних дозволів;

• відсутність урядових програм підтримки нових і приватизованих підприємств;

• відсутність державних гарантій іноземним інвесторам, за якими можна пред'явити позов;

• великий податковий тягар на підприємствах;

• слабка розвиненість вітчизняного фінансового ринку;

• незадовільний стан ринку електроенергії та енергоносіїв.

Іноземні інвестори будуть вкладати свої кошти в українську економіку тільки за умов дотримання таких вимог, як:

• підвищення довіри до українського уряду;

• досягнення макроекономічної стабільності;

• надійність інформації, яка надходить з офіційних джерел;

• забезпечення умов для розвитку приватного підприємництва;

• помірне оподаткування;

• гарантії виконання умов за зовнішньоекономічними договорами;

• зменшення ролі бюрократичного апарату, спрощення процедури отримання дозволів;

• впровадження ліберального зовнішньоторговельного режиму;

• забезпечення спрощеного та дешевого доступу до інфраструктури (електроенергії, води, телекомунікацій, транспорту тощо).

Щоб позбавитися перешкод на шляху здійснення прямих іноземних інвестицій в Україну, дещо поліпшуються умови для іноземних інвесторів. До таких заходів відносяться такі позитивні кроки;

• створення консультативної ради з іноземних інвестицій при урядові під керівництвом Прем'єр-міністра;

• надання можливості іноземцям придбати землю;

• вступ у дію Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 року № 93/96-ВР.

Впроваджуються й інші заходи, згрупування яких відповідно до їх призначення показане на рис. 2.6.1:

Поліпшення політичних і макроекономічних умов містить такі напрямки реформ, як здійснення наполегливої політики стабілізації; ефективне зниження рівня інфляції; сприяння уряду іноземному інвестуванню; створення місцевими органами влади в регіонах стимулів для залучення прямих іноземних інвестицій; продовження політики формування відкритої ринкової економіки; відкрита інформаційна політика міністерств і відомств; здійснення маркетингової кампанії в національних та міжнародних масштабах для поліпшення іміджу України як країни-реципієнта прямих іноземних інвестицій.



Усунення перешкод, які збільшують ризик капіталовкладень передбачає припинення практики постійних змін законодавства про інвестиції; здійснення принципу рівноправного ставлення і до співвітчизників, і до іноземців у галузі захисту від можливості позбавлення прав власності; дотримання принципів законності на всіх рівнях управління, ліквідація «дискримінації» (при отриманні банківських ліцензій, можливість звернення до суду при порушенні законів органами управління); ліквідація зобов'язання отримувати ліцензію на кредити в твердій валюті, відміну обов'язкового продажу 50%. валютної виручки; навчання українських менеджерів міжнародним стандартам управління.

Усунення факторів, які зашкоджують підвищенню прибутковості інвестицій, включає такі напрямки структурних зрушень, як спрощення бюрократичних процедур під час оформлення інвестицій, зменшення податків і зборів з підприємств, забезпечення фінансових стимулів для прямих іноземних інвестицій.

До поліпшення умов для досягнення стратегічних цілей підприємств відносяться такі заходи, як лібералізація зовнішньої торгівлі та доступ до ринку; встановлення чітких інструкцій для розробки інвестиційних проектів; створення стимулів для прямих іноземних інвестицій місцевими органами влади; поліпшення інфраструктури через приватизацію та кредити на модернізацію Всесвітнього банку, ЄБРР, Європейського інвестиційного банку, а також завдяки міжнародному тендеру (залізниця, телефонна мережа).

Отже, створення сприятливого інвестиційного клімату в державі в першу чергу пов'язане зі здійсненням заходів для сприяння залученню прямих іноземних інвестицій, до яких слід віднести:

• спрощення правил та інструкцій щодо ліцензування, оподаткування і репатріації прибутку;

• просування у створенні правової основи, необхідної для ефективного функціонування ринкової економіки;

• завершення приватизації та зміцнення надійності цього процесу (ці заходи стосуються як доступу інвесторів до процесу приватизації, так і його прозорості), а також скорочення обмежень щодо реструктуризації приватизованих підприємств;

• постійні зусилля для зміцнення міжнародного іміджу країни, стабільності і надійності її політики.