Багрова І.В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств (2004)

Поняття «принципи» належить до найпоширеніших у літературі з бізнесу-адже найчастіше воно означає ґрунтовні підвалини тієї чи іншої діяльності. Коли такі підвалини відсутні в діяльності якогось підприємця або він їх порушує, то його називають «безпринципним підприємцем».

Загальний зміст поняття «принцип» пов'язується з певними загальновизнаними правилами тієї чи іншої діяльності, які можуть бути закріплені в законодавчих актах, що регламентують певну галузь бізнесу. У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (стаття 2) закріплено шість принципів цієї діяльності:

• суверенність;

• свобода підприємництва;

• юридична рівність і недискримінація;

• захист інтересів суб'єктів господарювання;

• еквівалентність обміну;

• неприпустимість демпінгу.

Міжнародний менеджмент international management) є особливим видом процесу управління, головними цілями якого виступають формування, розвиток і використання конкурентних переваг

Зазначені принципи є результатом творчості вітчизняних законодавців, які на початку 1991 року узагальнили деякі загальновизнані міжнародні основи організації зовнішньоекономічної діяльності.

Однак слід звернути увагу на відмінність між принципами господарювання і принципами управління. Якщо принципи господарювання визначають поведінку підприємства (організації), а також його функціонування як цілісної структури, то принципи управління стосуються, головним чином, відносин між співробітниками. На цьому робить наголос німецька концепція менеджменту, яка пов'язує його принципи саме з управлінськими стосунками, що виникають між керівниками і працівниками. Погляди фахівців на принципи менеджменту, що існують сьогодні, можна умовно розподілити на дві групи: універсальні та прикладні. До першої групи належать ті з них, які прагнуть узагальнити існуючу практику менеджменту і визначити найважливіші риси управлінської діяльності провідних корпорацій світу. У новій редакції зазначені принципи були викладені П.Дракером - американським дослідником економічних і соціальних проблем сучасного менеджменту:



1. Орієнтація менеджменту на людину. Головне для менеджерів - налагодити ефективне співробітництво, подолати обмеження і вади окремих працівників та досягти найбільшого внеску кожного з них у загальну справу.

2. Культурна природа менеджменту. Менеджмент є лише частиною загальної культури кожної з країн, хоч і випливає з аспектів суспільної праці та сучасного виробництва. Як свідчить досвід Японії, менеджерам важливо враховувати традицію народу, поєднувати загальносвітові тенденції з місцевими особливостями.

3. Інтегрування інтересів працівників організації навколо загальних цілей. Без такої орієнтації не тільки неможливо вийти в лідери, а й існує загроза підприємства за рахунок можливостей здійснення бізнесу в різних країнах з урахуванням їхніх національно-культурних особливостей втратити позиції лідера. Саме така загроза постала, наприклад, перед всесвітньо відомою корпорацією «Ксерокс», яка ледве не була усунута з ринку п'ятнадцяту років тому японськими компаніями. Визначення своїх цілей, пов'язаних із новими стандартами якості і поверненням обличчя до споживачів, дало змогу корпорації в кінцевому підсумку відновити свої позиції на ринку. А для менеджерів інших підприємств (організацій) - це корисний досвід.

4. Розвиток здібностей усіх працівників організації та ефективне їх використання на всіх рівнях менеджменту. Наведений приклад із переконливо показав, що запобігти банкрутству компанії дали змогу не тільки правильні стратегічні рішення її нового керівництва, а й, насамперед, творча ініціатива персоналу всіх підрозділів. Найважчим виявилося саме створення атмосфери загального пошуку, прагнення вчитися новим методам діяльності.

5. Поєднання комунікацій між працівниками та їхньою індивідуальною відповідальністю. Оскільки кожне підприємство складається з працівників із різними навичками, знаннями та досвідом, головне джерело зростання пов'язане з використанням ефекту синергії.

6. Уникнення спрощених підходів до визначення ефективності менеджменту за допомогою показників продажу, прибутку тощо. Найголовнішими в цій ситуації стають управлінські відносини згрупованості.

7. Цілеспрямованість у досягнені кінцевого результату. Позитивні результати діяльності підприємство в змозі одержати лише у зовнішньому середовищі, будуючи відносини співробітництва з іншими суб'єктами господарювання.

Принципи господарчої діяльності (economical activity principles):

• суверенність;

• свобода підприємництва;

• юридична рівність і недискримінація;

• захист інтересів суб'єктів господарювання;

• еквівалентність обміну;

• неприпустимість демпінгу

Інший підхід до принципів менеджменту є прикладним, тобто вважається, що такі принципи розробляються для потреб конкретного підприємства (компанії). Оскільки останні відрізняються одне від одного напрямком свого бізнесу, історією тощо, то подібних принципів може бути безліч. Підприємства мають створити такі правила менеджменту, які забезпечували б успіх. Головною метою є і є проголошення цих принципів, а підкріплення їх реальними діями. У.Т мас - молодий американський бізнесмен, президент компанії IBM, підкреслив: «Для того, щоб вижити і досягти успіху, будь-якій фірмі потрібен набір здорових принципів, на яких би вона грунтувала свою політику й усю діяльність. Але ще важливіше - неухильне дотримання цих принципів».

На завершення розгляду питання слід звернути увагу і на успішні спроби вітчизняних підприємців. Зокрема, закрите акціонерне товариство «Оболонь» керується двома основними принципами у своєму менеджменті: багатопрофільність виробництва та формування масового попиту на продукцію, які дали змогу не тільки вижити після виходу з монопольної структури «Укрпиво», а й вийти на зовнішні ринки.

Для ефективного управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємствам потрібна адекватна умовам їх роботи структура управління. Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства визначається передусім тими цілями та засадами, які вона покликана здійснювати.

Структура підприємства може включати три групи функціональних відділів і служб:

1 Групу відділів та служб, які здійснюють планування.

2. Групу відділів, що займаються маркетингом.

3. Групу відділів, що забезпечують прийняття та виконання управлінських рішень.

До складу першої групи входять такі відділи:

• планово-економічний відділ, який здійснює планування зовнішньоекономічної діяльності підприємства, контроль за виконанням планів, аналіз господарчої діяльності;

• валютно-фінансовий відділ, який здійснює валютне планування та контроль за банківськими валютними, кредитними і розрахунковими операціями, наглядає за дотриманням інтересів при укладенні зовнішньоторговельних угод;

• транспортний відділ, який здійснює планування та обчислення результатів перевезень експортних та імпортних вантажів;

• бухгалтерія, яка здійснює облік всіх витрат і результатів господарської діяльності підприємства, розрахунки з банками, постачальниками та сторонніми організаціями, розрахунки і виплату заробітної плати, суцільний з плановим відділом аналіз результатів фінансово-господарської діяльності та опрацьовує рекомендації щодо її поліпшення.

До групи відділів, що займаються безпосередньо маркетингом, можна віднести:

• відділ кон'юнктури та цін, який здійснює дослідження попиту, пропозиції, динаміки цін, структури ринків, систематизацію кон'юнктурних матеріалів, координацію роботи підприємства з іноземними агентами, методичне керівництво та контроль правильності розрахунків і застосування цін при підготовці й укладенні контрактів;

• відділ реклами та виставок, який здійснює організацію рекламної діяльності, організацію участі у міжнародних виставках та ярмарках;

• інженерно-технічний відділ, який здійснює вивчення діючих на світовому ринку технічних вимог до товарів та інформує про них безпосередніх виробників товарів, проводить аналіз технічного рівня та якості продукції її конкурентоспроможності, розробки відповідних висновків і рекомендацій з цих питань;

• відділ спільних підприємств, який здійснює планування, координацію та контроль діяльності спільних підприємств, створених за участю іноземного капіталу;

• відділ технічного обслуговування, який здійснює організацію гарантійного та післягарантійного технічного обслуговування товарів, Що експортуються, забезпечення технічних центрів та закордонних агентів необхідними запасними частинами, ремонтним обладнанням, транспортом.

Група відділів, що займаються забезпеченням прийняття та виконання управлінських рішень, може включати:

• відділ розвитку, який забезпечує вдосконалення організаційної структури підприємства;

• відділ АСУ (ВЦ), який здійснює автоматизацію розрахунків упровадження економіко-математичних методів на ЕОМ у практику роботи, створення баз даних;

• відділ кадрів, який здійснює планування трудових ресурсів, набір відбір, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів, ведення документації по особовому складу;

• відділ закордонних відряджень, який здійснює оформлення відряджень за кордон;

• канцелярія, яка здійснює документарне забезпечення діяльності підприємства;

• адміністративно-господарчий відділ, який наглядає за експлуатацією будівель, постачанням обладнання, матеріалів тощо;

• юридичний відділ, який здійснює підготовку контрактів (угод), консультування, захист інтересів підприємства в судах, правове забезпечення діяльності підприємств;

• протокольний відділ, який здійснює організацію зустрічей, прийомів, переговорів з іноземними фірмами).

Створення такої розгалуженої структури управління зовнішньоекономічною діяльністю характерне для всіх підприємств (незалежно від їх організаційно-правової форми), коли їх діяльність повністю зосереджена на зовнішніх ринках. Однак кількість таких підприємств значно менша ніж кількість підприємств, що займаються виробництвом. На промислових підприємствах, що беруть активну участь у зовнішньоекономічній діяльності, зовнішньоекономічний апарат існує, як правило, у двох формах:

1. Зовнішньоекономічний відділ як структурний підрозділ підприємства.

2. Зовнішньоторговельна фірма як відносно самостійний підрозділ. До складу функцій відділу зовнішньоекономічних зв'язків входять:

• науково-технічне співробітництво і налагодження зовнішніх зв'язків (вивчення і впровадження передового досвіду, розробка планів співробітництва, організація переговорів, зарубіжні відрядження, планування та контроль за експортним виробництвом, статистична звітність);

• організація протокольних заходів (прийом делегацій, проведення консультацій з іноземними спеціалістами, оформлення документів тощо);

• проведення аналітичних досліджень, створення прогнозу збуту» розробка політики ціноутворення;

• рекламна діяльність;

• розробка планів та організація роботи з укладання договорів про реалізацію продукції.

Таким чином, подібна спеціалізація в межах організаційної структури різко збільшую потенційну ефективність підприємства (організації). Однак для того, щоб реалізувати цей потенціал, керівництву необхідно ввести до організаційної структури механізм координації та інтеграції всіх підрозділів. Для інтеграції підприємств (організацій), що діють у стійкому навколишньому середовищі, підходять методи, пов’язані з розробкою правил та процедур, ієрархічними структурами управління підприємствами (організаціями), які функціонують у більш мінливому навколишньому середовищі, віддають перевагу проведенню інтеграції шляхом установлення індивідуальних взаємозв'язків, організації роботи різних робочих груп та проведення нарад між відділами.