Дахно І.І. Міжнародне приватне право (2008)
3.1. Загальні засади регулювання ЗЕД
У зв'язку з приєднанням України до світового ринкового господарства виникає необхідність дослідження управління економікою держави, її регіонів та окремих підприємств, а також напрямків розвитку інтеграційних процесів сьогодення.
Роль державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) насамперед полягає у підтримці національних галузей виробництва, тому що альтернативою відсутності такого регулювання є безмитна торгівля. А в цьому разі при наявності жорстокої конкуренції з боку імпортних товарів підйом і функціонування національного виробництва стає неможливим.
Кожна країна проводить державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Таке регулювання залежить від зовнішньоекономічної політики держави, котра регулює економічні відносини з іншими державами, а також відіграє помітну роль у питанні залучення іноземних інвестицій у національну економіку, насамперед у виробництво.
Оскільки засоби зовнішньоекономічної політики будь-якої держави мають форму самостійних односторонніх актів її уряду, котрі встановлюють режим зовнішньої торгівлі цієї країни, або форму угод з урядами інших держав, які регулюють торговельні взаємовідносини, то існують два основних правових джерела торговельно-політичних засобів:
• національне законодавство, що встановлює режими експорту та імпорту товарів;
• двосторонні та багатосторонні торговельні угоди уряду однієї держави з урядами інших держав.
, Виконуючи завдання обмеження або стимулювання експорту чи імпорту, зовнішньоекономічна політика набуває форм протекціонізму, лібералізації або стимулювання експорту. Протекціонізм спрямований на створення конкурентних переваг власним товаровиробникам і утруднення іноземним конкурентам проникнення на внутрішній ринок. Здійснюється шляхом підвищення ставок ввізного мита і використанням технічних бар'єрів на шляху руху товарів. Лібералізація, що сприяє проведенню заходів зовнішньоекономічної діяльності, призводить до поступового скорочення різноманітних обмежень у сфері зовнішньої торгівлі. Зміст державного стимулювання експорту полягає в заохоченні експортних галузей виробництва та експортної діяльності окремих підприємств — суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. З цією метою держава може провадити заходи по дипломатичній підтримці потреб експортних галузей або окремих підприємств, кредитуванню або наданню субсидій чи пільг підприємствам — експортерам, надання спеціальних консультацій. Своєрідним засобом такого стимулювання можна вважати державну підготовку фахівців для потреб зовнішньоекономічної діяльності.
Основним документом, що регламентує зовнішньоекономічну діяльність в Україні, є Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 р. № 959-ХІІ, який запровадив правове регулювання видів зовнішньоекономічної діяльності, заклав основи зовнішньоекономічного законодавства України, а також принципи та загальну політику державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Законом установлено, що Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території.
Цим Законом також визначено принципи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а саме:
• суверенітету народу України в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
• свободи зовнішньоекономічного підприємництва;
• юридичної рівності й недискримінації;
• верховенства закону;
• захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
• еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.
Зовнішньоекономічна діяльність України як суверенної держави обов'язково повинна бути впорядкованою та відрегульованою у відповідності з існуючими у світовій практиці нормами. Якщо порівнювати Україну з тими державами, що мали достатньо часу на створення і модернізацію своєї зовнішньоекономічної політики еволюційним шляхом, то побачимо, що перед нашою країною постало нелегке завдання побудови зовнішньоекономічної політики разом із створенням власної системи зовнішньої торгівлі у дуже стислі строки після отримання державного суверенітету.
Роль державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) насамперед полягає у підтримці національних галузей виробництва, тому що альтернативою відсутності такого регулювання є безмитна торгівля. А в цьому разі при наявності жорстокої конкуренції з боку імпортних товарів підйом і функціонування національного виробництва стає неможливим.
Кожна країна проводить державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Таке регулювання залежить від зовнішньоекономічної політики держави, котра регулює економічні відносини з іншими державами, а також відіграє помітну роль у питанні залучення іноземних інвестицій у національну економіку, насамперед у виробництво.
Оскільки засоби зовнішньоекономічної політики будь-якої держави мають форму самостійних односторонніх актів її уряду, котрі встановлюють режим зовнішньої торгівлі цієї країни, або форму угод з урядами інших держав, які регулюють торговельні взаємовідносини, то існують два основних правових джерела торговельно-політичних засобів:
• національне законодавство, що встановлює режими експорту та імпорту товарів;
• двосторонні та багатосторонні торговельні угоди уряду однієї держави з урядами інших держав.
, Виконуючи завдання обмеження або стимулювання експорту чи імпорту, зовнішньоекономічна політика набуває форм протекціонізму, лібералізації або стимулювання експорту. Протекціонізм спрямований на створення конкурентних переваг власним товаровиробникам і утруднення іноземним конкурентам проникнення на внутрішній ринок. Здійснюється шляхом підвищення ставок ввізного мита і використанням технічних бар'єрів на шляху руху товарів. Лібералізація, що сприяє проведенню заходів зовнішньоекономічної діяльності, призводить до поступового скорочення різноманітних обмежень у сфері зовнішньої торгівлі. Зміст державного стимулювання експорту полягає в заохоченні експортних галузей виробництва та експортної діяльності окремих підприємств — суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. З цією метою держава може провадити заходи по дипломатичній підтримці потреб експортних галузей або окремих підприємств, кредитуванню або наданню субсидій чи пільг підприємствам — експортерам, надання спеціальних консультацій. Своєрідним засобом такого стимулювання можна вважати державну підготовку фахівців для потреб зовнішньоекономічної діяльності.
Основним документом, що регламентує зовнішньоекономічну діяльність в Україні, є Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 р. № 959-ХІІ, який запровадив правове регулювання видів зовнішньоекономічної діяльності, заклав основи зовнішньоекономічного законодавства України, а також принципи та загальну політику державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Законом установлено, що Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території.
Цим Законом також визначено принципи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а саме:
• суверенітету народу України в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
• юридичної рівності й недискримінації;
• верховенства закону;
• захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
• еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.
Зовнішньоекономічна діяльність України як суверенної держави обов'язково повинна бути впорядкованою та відрегульованою у відповідності з існуючими у світовій практиці нормами. Якщо порівнювати Україну з тими державами, що мали достатньо часу на створення і модернізацію своєї зовнішньоекономічної політики еволюційним шляхом, то побачимо, що перед нашою країною постало нелегке завдання побудови зовнішньоекономічної політики разом із створенням власної системи зовнішньої торгівлі у дуже стислі строки після отримання державного суверенітету.
