Дахно І.І. Міжнародне приватне право (2008)
9.2. Зовнішня торгівля України
Україна як суверенна держава поки що незначною мірою впливає на міжнародний поділ праці та інтеграційні процеси, які відбуваються у світовій економіці, залишаючись тривалий час осторонь головних світогосподарських процесів. Україна, яка знаходиться в центрі Європи, поруч з країнами, які активно реформують свої економіки, помітно відстала і не встигає за процесами, які відбуваються в сусідніх країнах. Але, виходячи з економічних та політичних умов, і умов, які створює світова економіка для кожної країни, Україна має знайти свій шлях переходу до ринкової економіки і прискорити структурні перетворення з метою зміцнення своєї ролі у світові економіці.
Розвиток України та її перспективи показують необхідність балансування у відносинах із Заходом, де Україна межує з Європейським Союзом, і на сході, де вона межує з Росією та іншими країнами СНД. Україна, яка поки що знаходиться на перехідному етапі повинна приділяти першочергову увагу врахуванню сучасних тенденцій міжнародного економічного розвитку.
Як показує глобалізація кінця XX ст., все більше набирають сили етапи світового інтеграційного процесу. Україна вбачає одне з найпріоритетніших своїх завдань у налагодженні ефективних та гідних її потенціалу зв'язків з Європейським Союзом. Україні на сучасному етапі свого розвитку необхідного багато чого зробити, щоб досягти бажаного рівня.
Слід зазначити, що останні роки характеризуються зростанням динаміки показників української зовнішньої торгівлі після довготривалого періоду їх зменшення. Зовнішньоторговельний оборот товарами і послугами 2002 р. досяг 40,5 млрд дол., що на 10,3% більше, ніж у 2001 р. За даними Держкомстату України, експорт товарів і послуг у 2002 р. збільшився на 11,1%, імпорт товарів та послуг — на 9,4% (відповідно на 22 і 18,5 млрд. дол.).
Однією із значних проблем сьогодення є перспективи економічних відносин з країнами СНД, особливо з Росією. Єдиний народногосподарський комплекс, що існував раніше і в якому Україна була периферією, тепер сприймається досить критично. Але разом з тим у цьому була певна користь і може бути користь у майбутньому. Безпосередньо маються на увазі економічні зв'язки між Росією і Україною. Існує декілька моделей економічних взаємовідносин з новими державами, що входять до СНД, але не всі інтеграційні пропозиції відповідають потребам та інтересам України. Досвід показує, що тепер у взаємовідносинах з країнами СНД неможливо будувати будь-яку однорідну систему.
Нездатність і неможливість реалізувати інтеграційні плани в рамках СНД пояснюються не лише внутрішніми труднощами кожної з держав, але й недостатнім обґрунтовуванням та відпрацьованістю концепцій створення нових механізмів Саме тому взаємовідносини України з різними країнами СНД складаються на основі двосторонніх торгово-економічних угод.
На початку 2003 р. частка країн СНД у зовнішньоторговельному обороті товарами збільшилась до 38,9%. Це найбільше спричинено пожвавленням торговельних відносин з Росією, частка якої в загальному обсязі торгівлі товарами досягла 27,7%. У той же час частка інших країн світу зменшилась до 61,1%.
Україна не втрачає своїх позицій і на ринках інших країн. Основним фактором зростання зовнішньоторгового обороту України було нарощування експорту в країни Європи. Так, на початку 2003 р. нарощено присутність на ринках Європи на 43%, Азії — на 6,2, Африки — на 2,3%. В результаті частка експорту товарів до інших країн світу становила 79,9%. У той же час за рахунок збільшення експортних поставок до Росії частка експорту товарів до країн СНД збільшилася до 20,1%. Але разом з тим близько 60% українського експорту послуг та 20% їх імпорту припадає на країни СНД (на Росію — 57 та 16,5% відповідно).
Зовнішньоторговельні операції Україна проводила з 145 країнами світу. Традиційно основними країнами-партнерами в експорті залишаються Німеччина — 6,1%, Китай — 5,5, Італія
— 5,3, Туреччина — 4,1, Угорщина — 3,7, Польща — 3,1%. Поставки до цих країн разом з Росією становлять 45,6% загального обсягу експорту з України.
Частка Росії в імпорті товарів становить 37%, а на частку Туркменістану, Німеччини, Польщі, США, Італії; Казахстану і Франції припадає 34% імпортних надходжень. Зовнішня торгівля послугами в 2002 р. порівняно з попереднім роком збільшилась на 19% — до 5,6 млрд дол., у тому числі на експорт
— на 14,4% (до 4,05 млрд дол.) і імпорт — на 33,4% (до 1.53 млрд дол.)
Україна намагається підтримувати експорт, акцентуючи увагу на збереженні традиційних ринків збуту вітчизняної продукції особливо в Росію, і проникнення на нові ринки за допомогою нарощування інвестицій у високотехнологічні виробництва, накопичення коштів для освоєння нових технологій, вдосконалення договірно-правової бази торгово-економічних відносин, адаптації українського законодавства до норм СОТ.
Проблеми українського експорту пов'язані з високою часткою сировинних товарів, а також продукції з низьким рівнем переробки в загальній товарній масі експорту і вичерпуючими можливостями його екстенсивного нарощування. За оцінками українських експертів, близько 70% експорту чорної металургії визнається неконкурентоспроможнім (енерговитрати і витрати матеріалів у 2-3 рази перевищують ці показники в розвинутих країнах), близько 60% продукції виробляється на устаткуванні, що давно є морально застарілим. Внутрішнє споживання продукції гірничо-металургійного комплексу знизилося з 26,6 млн т у 1990 р. до 4,6 млн т у 2001 p., що не дає змоги підприємствам при виникненні проблем на зовнішніх ринках оперативно переключатися на задоволення внутрішніх проблем. Інвестиції в ефективні технології для підвищення конкурентоспроможності експорту продукції машинобудування, хімічної та металургійної промисловості забезпечують віддачу тільки в середньостроковій перспективі.
Згідно з прогнозом Міністерства економіки, у 2003-2006 pp. приріст ВВП становитиме щорічно 6-7%, промислової продукції — 6-6,5%, сільськогосподарської продукції — 3,4-4,5%. Але з врахуванням впливу політичної ситуації ці показники будуть дещо нижчими.
Загалом для України її майбутнє насамперед пов'язане з відтворенням державності і оформлення загальнонаціональної ідеї. Україна має виробити стійку і динамічну модель власної економіки. Її політична система досить переконливо обумовлена специфікою, що випливає з географічного положення
держави в межах Центральної, Східної, та Південно-Східної Європи.
Таким чином, інтеграція України в систему економічних відносин з державами світу потребує вирішення багатьох економічних і політичних проблем, певного часу на адаптацію українського законодавства до вимог специфіки і регіону. З метою входження до світового економічного простору Україна має впровадити на практиці принципи вільної торгівлі й сповідувати відкритість економіки.
Розвиток України та її перспективи показують необхідність балансування у відносинах із Заходом, де Україна межує з Європейським Союзом, і на сході, де вона межує з Росією та іншими країнами СНД. Україна, яка поки що знаходиться на перехідному етапі повинна приділяти першочергову увагу врахуванню сучасних тенденцій міжнародного економічного розвитку.
Як показує глобалізація кінця XX ст., все більше набирають сили етапи світового інтеграційного процесу. Україна вбачає одне з найпріоритетніших своїх завдань у налагодженні ефективних та гідних її потенціалу зв'язків з Європейським Союзом. Україні на сучасному етапі свого розвитку необхідного багато чого зробити, щоб досягти бажаного рівня.
Слід зазначити, що останні роки характеризуються зростанням динаміки показників української зовнішньої торгівлі після довготривалого періоду їх зменшення. Зовнішньоторговельний оборот товарами і послугами 2002 р. досяг 40,5 млрд дол., що на 10,3% більше, ніж у 2001 р. За даними Держкомстату України, експорт товарів і послуг у 2002 р. збільшився на 11,1%, імпорт товарів та послуг — на 9,4% (відповідно на 22 і 18,5 млрд. дол.).
Однією із значних проблем сьогодення є перспективи економічних відносин з країнами СНД, особливо з Росією. Єдиний народногосподарський комплекс, що існував раніше і в якому Україна була периферією, тепер сприймається досить критично. Але разом з тим у цьому була певна користь і може бути користь у майбутньому. Безпосередньо маються на увазі економічні зв'язки між Росією і Україною. Існує декілька моделей економічних взаємовідносин з новими державами, що входять до СНД, але не всі інтеграційні пропозиції відповідають потребам та інтересам України. Досвід показує, що тепер у взаємовідносинах з країнами СНД неможливо будувати будь-яку однорідну систему.
Нездатність і неможливість реалізувати інтеграційні плани в рамках СНД пояснюються не лише внутрішніми труднощами кожної з держав, але й недостатнім обґрунтовуванням та відпрацьованістю концепцій створення нових механізмів Саме тому взаємовідносини України з різними країнами СНД складаються на основі двосторонніх торгово-економічних угод.
На початку 2003 р. частка країн СНД у зовнішньоторговельному обороті товарами збільшилась до 38,9%. Це найбільше спричинено пожвавленням торговельних відносин з Росією, частка якої в загальному обсязі торгівлі товарами досягла 27,7%. У той же час частка інших країн світу зменшилась до 61,1%.
Україна не втрачає своїх позицій і на ринках інших країн. Основним фактором зростання зовнішньоторгового обороту України було нарощування експорту в країни Європи. Так, на початку 2003 р. нарощено присутність на ринках Європи на 43%, Азії — на 6,2, Африки — на 2,3%. В результаті частка експорту товарів до інших країн світу становила 79,9%. У той же час за рахунок збільшення експортних поставок до Росії частка експорту товарів до країн СНД збільшилася до 20,1%. Але разом з тим близько 60% українського експорту послуг та 20% їх імпорту припадає на країни СНД (на Росію — 57 та 16,5% відповідно).
Зовнішньоторговельні операції Україна проводила з 145 країнами світу. Традиційно основними країнами-партнерами в експорті залишаються Німеччина — 6,1%, Китай — 5,5, Італія
— 5,3, Туреччина — 4,1, Угорщина — 3,7, Польща — 3,1%. Поставки до цих країн разом з Росією становлять 45,6% загального обсягу експорту з України.
— на 14,4% (до 4,05 млрд дол.) і імпорт — на 33,4% (до 1.53 млрд дол.)
Україна намагається підтримувати експорт, акцентуючи увагу на збереженні традиційних ринків збуту вітчизняної продукції особливо в Росію, і проникнення на нові ринки за допомогою нарощування інвестицій у високотехнологічні виробництва, накопичення коштів для освоєння нових технологій, вдосконалення договірно-правової бази торгово-економічних відносин, адаптації українського законодавства до норм СОТ.
Проблеми українського експорту пов'язані з високою часткою сировинних товарів, а також продукції з низьким рівнем переробки в загальній товарній масі експорту і вичерпуючими можливостями його екстенсивного нарощування. За оцінками українських експертів, близько 70% експорту чорної металургії визнається неконкурентоспроможнім (енерговитрати і витрати матеріалів у 2-3 рази перевищують ці показники в розвинутих країнах), близько 60% продукції виробляється на устаткуванні, що давно є морально застарілим. Внутрішнє споживання продукції гірничо-металургійного комплексу знизилося з 26,6 млн т у 1990 р. до 4,6 млн т у 2001 p., що не дає змоги підприємствам при виникненні проблем на зовнішніх ринках оперативно переключатися на задоволення внутрішніх проблем. Інвестиції в ефективні технології для підвищення конкурентоспроможності експорту продукції машинобудування, хімічної та металургійної промисловості забезпечують віддачу тільки в середньостроковій перспективі.
Згідно з прогнозом Міністерства економіки, у 2003-2006 pp. приріст ВВП становитиме щорічно 6-7%, промислової продукції — 6-6,5%, сільськогосподарської продукції — 3,4-4,5%. Але з врахуванням впливу політичної ситуації ці показники будуть дещо нижчими.
Загалом для України її майбутнє насамперед пов'язане з відтворенням державності і оформлення загальнонаціональної ідеї. Україна має виробити стійку і динамічну модель власної економіки. Її політична система досить переконливо обумовлена специфікою, що випливає з географічного положення
держави в межах Центральної, Східної, та Південно-Східної Європи.
Таким чином, інтеграція України в систему економічних відносин з державами світу потребує вирішення багатьох економічних і політичних проблем, певного часу на адаптацію українського законодавства до вимог специфіки і регіону. З метою входження до світового економічного простору Україна має впровадити на практиці принципи вільної торгівлі й сповідувати відкритість економіки.
