Дахно І.І. Зовнішньоекономічна діяльність (2006)
2.2. Історія створення європейського валютного союзу
Шлях до створення Європейського валютного союзу і запровадження єдиної грошової одиниці євро був складним і тривалим.
Початком західноєвропейської валютної інтеграції вважається вересень 1950 р. — дата створення Європейського платіжного союзу (ЄПС) (European Payments Union, EPU), який був розпущений наприкінці 1958 р. До складу союзу входили 17 країн Західної Європи. Валютою ЄПС була міжнародна розрахункова валютна одиниця — єпуніт (європейська платіжна одиниця), яка дорівнювала золотому вмісту долара США на той період — 0,888671 г чистого золота. Функціями ЄПС були щомісячний багатосторонній залік платежів країн-учасниць (багатосторонній кліринг) і кредитування боржників за рахунок країн з активним сальдо платіжного балансу Міждержавні суперечності і вичерпання джерел кредитування призвели до реорганізації ЄПС у Європейську валютну угоду.
Далі наведемо основні віхи створення Європейського валютного союзу.
У серпні 1955 р. було підписано Європейську валютну угоду (European Monetary Agreement, EM А). В її рамках зберігався механізм взаємних розрахунків країн — учасниць ЄПС, але на змінних умовах. Угода втратила свою силу в 1972 р. із запровадженням конвертованості валют.
У березні 1957 р. було підписано Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).
1 січня 1958 р. Римський договір набув чинності, і шість європейських країн — ФРГ, Франція, Нідерланди, Бельгія, Люксембург й Італія заснували ЄЕС (European Communities, EC), відоме як "Спільний ринок".
У грудні 1969 р. на саміті в Гаазі було прийняте рішення створення в Європі економічного і валютного союзу. Розробку на створення союзу було доручено комітету на чолі з президентом Ради міністрів Люксембургу і міністром фінансів П. Вернером. У травні 1971р. було затверджено "план Вернера", який передбачав створення економічного і валютного союзу в Європі за 10 років у три етапи. Згідно з планом, мала бути досягнута повна свобода переміщення грошей і капіталу всередині ЄЕС, запроваджена конвертованість валют і фіксація обмінних курсів, об'єднання валютних резервів країн-членів і навіть заміщення їхніх національних
валют єдиною грошовою одиницею.
У серпні 1971р. за рішенням США було припинено обмін доларів на золото для офіційних монетарних органів інших країн, що скасувало останню форму конвертації валют у золото.
У грудні 1971 р. у Смітсонівському інституті у Вашингтоні була прийнята міжнародна Угода про врегулювання валютних курсів, у результаті чого долар США був знецінений на 8 %, а через рік - на 10 %, що призвело до краху Бреттон-Вудської системи й унеможливило початок реалізації "плану Вернера".
Березень 1972 р. — запровадження "європейської валютної змії" (Currency Snake) - режиму узгодженого коливання західноєвропейських валют щодо долара США у чітко визначених межах (±2,25 %).
У 1973 р. було засновано Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) (European Monetary Cooperation Fund, EMCF), який проіснував до 1993 p. Його основне завдання полягало в регулюванні регіональної міждержавної валютної взаємодії країн — членів ЄЕС і наданні кредитів для покриття дефіциту платіжних балансів і розрахунків щодо регулювання валютного курсу. Діяльність фонду не була ефективною, внаслідок чого країни припинили запозичення єврокредитів.
У 1973р. до ЄЕС вступили Великобританія, Данія і Ірландія.
У 1975 р. створення валютного союзу було проголошено довгостроковою метою ЄЕС.
У листопаді 1977р. було констатовано застій у процесі створення економічного і валютного союзу внаслідок нафтової кризи і девальвації долара США, погіршення економічної ситуації в західноєвропейських країнах, політичних розбіжностей. У березні 1979р. почала функціонувати Європейська валютна система, ініціаторами якої стали французький президент Ж. д'Естен і німецький канцлер Х. Шмідт. Водночас виникла нова європейська валюта — ЕКЮ (European Currency Unit, ECU), що базувалась на "кошику" (наборі) валют країн — членів ЄЕС.
У 1981 р. до ЄЕС приєдналася Греція.
У 1985 р. набув чинності Акт про Єдину Європу, спрямований на усунення будь-яких нетарифних бар'єрів на шляху вільного переміщення товарів, робочої сили, послуг і капіталу. Реалізації цієї про грами завдали шкоди коливання обмінних курсів та великі операційні витрати при обміні валют, і вкотре постало питання про необхідність створення у Європі валютного союзу.
У 1986 р. членами ЄЕС стали Португалія і Іспанія.
У 1986 р. було створено комітет "За валютний союз в Європі".
У червні 1988 р. створенням комітету з питань економічного валютного союзу на чолі з президентом Європейської Комісії Ж. Делором було започатковано другий етап західноєвропейської валютної інтеграції. До складу комітету увійшли голови центральних банків країн ЄЕС та незалежні експерти.
У червні 1989 р. у Мадриді на засіданні Ради Європи була ухвалено "план Делора", що передбачав створення економічного і валютного союзу, або Європейського валютного союзу (ЄВС), у три етапи. Встановлювалися такі терміни етапів: І- 1 липня 1990 р. - 31 грудня 1993 р. II- 1 січня 1994 р. - 31 грудня 1998 р.
III - 1 січня 1999 р. - 2002 рік.
Комітет Ж. Делора запропонував також:
• цілковиту лібералізацію руху капіталів;
• повну інтеграцію фінансових ринків;
• повне і незворотне конвертування всіх валют на базі фіксованих валютних паритетів.
З 1 липня 1990 р. розпочалася реалізація першого етапу "план Делора" на основі лібералізації руху капіталів, а також подальшого зближення національних центральних банків країн — учасники майбутнього союзу і синхронізація їхньої економічної, фінансово грошової політики.
У 1991 р. почала працювати міжурядова європейська конференція, сформована в 1990 р. Завдання її полягало в доопрацювання. і вдосконаленні слабких і суперечливих положень "плану Делора Було розроблено Договір про Європейський Союз, який фактично являв собою удосконалений "план Делора". Для його укладення
голландському місті Маастрихт було скликано засідання керівників країн - членів ЄЕС.
7 лютого 1992 р. Маастрихтський договір був підписаний і набув у листопаді 1993 р. Маастрихтським договором були визначені такі основні аспекти:
* правова база економічного і валютного союзу та майбутньої
єдиної валюти;
* інституціональна структура ЄВС
* остаточний графік переходу до ЄВС,
* критерії конвергенції країн - членів ЄЕС до економічного і валютного союзу;
* пріоритети кредитно-грошової політики ЄВС.
Європейське економічне співтовариство 1 січня 1994 р. було перетворено на Європейський Союз (ЄС) (European Union, EU).
У 1994 p. розпочався другий етап валютної інтеграції в ЄС. Відповідно до Маастрихтського договору, у Франкфурті-на-Майні розпочалося створення Європейського монетарного інституту (European Monetary Institute, EMS), функціями якого була координація валютної політики центральних банків держав — членів ЄС і підготовка появи Європейського центрального банку. З 1 січня 1994 р. до 31 грудня 1998 р. координувалася грошова політика європейських емісійних банків, здійснювалась підготовка переходу від ЕКЮ на єдину європейську валюту євро, темпи економічного розвитку країн ЄС наближалися до критеріїв вступу до валютного союзу.
У 1995 р. до ЄС приєднались Фінляндія, Швеція і Австрія.
У червні 1995 р. Комісія Європейського Союзу випустила "Зелену книгу" (Green Paper) — офіційний документ щодо практичних заходів переходу на єдину валюту під назвою "Одна валюта для Європи", в якій було викладено технічний сценарій запровадження нової валюти.
У грудні 1995р. в Мадриді відбулось чергове засідання Європейської Ради, на якому були ухвалені сценарій і календарний план переходу на єдину валюту і визначено її назву - євро. У травні 1998р. на саміті в Брюсселі відповідно до виконання маастрихтських критеріїв конвергенції були названі 11 країн-членів майбутнього ЄВС: Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія, Фінляндія, Ірландія, Економіку Греції було визнано як таку, що не задовольняє вимоги приєднання до союзу, а Великобританія, Швеція і Данія через різні причини відмовились від єдиної європейської валюти.
1 липня 1998 р. вважається датою створення Європейського цен трального банку (ЄЦБ) {European Central Bank, ЕСВ) і Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) {European Syste оf Central Banks, ESCB).
Початком західноєвропейської валютної інтеграції вважається вересень 1950 р. — дата створення Європейського платіжного союзу (ЄПС) (European Payments Union, EPU), який був розпущений наприкінці 1958 р. До складу союзу входили 17 країн Західної Європи. Валютою ЄПС була міжнародна розрахункова валютна одиниця — єпуніт (європейська платіжна одиниця), яка дорівнювала золотому вмісту долара США на той період — 0,888671 г чистого золота. Функціями ЄПС були щомісячний багатосторонній залік платежів країн-учасниць (багатосторонній кліринг) і кредитування боржників за рахунок країн з активним сальдо платіжного балансу Міждержавні суперечності і вичерпання джерел кредитування призвели до реорганізації ЄПС у Європейську валютну угоду.
Далі наведемо основні віхи створення Європейського валютного союзу.
У серпні 1955 р. було підписано Європейську валютну угоду (European Monetary Agreement, EM А). В її рамках зберігався механізм взаємних розрахунків країн — учасниць ЄПС, але на змінних умовах. Угода втратила свою силу в 1972 р. із запровадженням конвертованості валют.
У березні 1957 р. було підписано Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).
1 січня 1958 р. Римський договір набув чинності, і шість європейських країн — ФРГ, Франція, Нідерланди, Бельгія, Люксембург й Італія заснували ЄЕС (European Communities, EC), відоме як "Спільний ринок".
У грудні 1969 р. на саміті в Гаазі було прийняте рішення створення в Європі економічного і валютного союзу. Розробку на створення союзу було доручено комітету на чолі з президентом Ради міністрів Люксембургу і міністром фінансів П. Вернером. У травні 1971р. було затверджено "план Вернера", який передбачав створення економічного і валютного союзу в Європі за 10 років у три етапи. Згідно з планом, мала бути досягнута повна свобода переміщення грошей і капіталу всередині ЄЕС, запроваджена конвертованість валют і фіксація обмінних курсів, об'єднання валютних резервів країн-членів і навіть заміщення їхніх національних
валют єдиною грошовою одиницею.
У серпні 1971р. за рішенням США було припинено обмін доларів на золото для офіційних монетарних органів інших країн, що скасувало останню форму конвертації валют у золото.
Березень 1972 р. — запровадження "європейської валютної змії" (Currency Snake) - режиму узгодженого коливання західноєвропейських валют щодо долара США у чітко визначених межах (±2,25 %).
У 1973 р. було засновано Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) (European Monetary Cooperation Fund, EMCF), який проіснував до 1993 p. Його основне завдання полягало в регулюванні регіональної міждержавної валютної взаємодії країн — членів ЄЕС і наданні кредитів для покриття дефіциту платіжних балансів і розрахунків щодо регулювання валютного курсу. Діяльність фонду не була ефективною, внаслідок чого країни припинили запозичення єврокредитів.
У 1973р. до ЄЕС вступили Великобританія, Данія і Ірландія.
У 1975 р. створення валютного союзу було проголошено довгостроковою метою ЄЕС.
У листопаді 1977р. було констатовано застій у процесі створення економічного і валютного союзу внаслідок нафтової кризи і девальвації долара США, погіршення економічної ситуації в західноєвропейських країнах, політичних розбіжностей. У березні 1979р. почала функціонувати Європейська валютна система, ініціаторами якої стали французький президент Ж. д'Естен і німецький канцлер Х. Шмідт. Водночас виникла нова європейська валюта — ЕКЮ (European Currency Unit, ECU), що базувалась на "кошику" (наборі) валют країн — членів ЄЕС.
У 1981 р. до ЄЕС приєдналася Греція.
У 1985 р. набув чинності Акт про Єдину Європу, спрямований на усунення будь-яких нетарифних бар'єрів на шляху вільного переміщення товарів, робочої сили, послуг і капіталу. Реалізації цієї про грами завдали шкоди коливання обмінних курсів та великі операційні витрати при обміні валют, і вкотре постало питання про необхідність створення у Європі валютного союзу.
У 1986 р. членами ЄЕС стали Португалія і Іспанія.
У 1986 р. було створено комітет "За валютний союз в Європі".
У червні 1988 р. створенням комітету з питань економічного валютного союзу на чолі з президентом Європейської Комісії Ж. Делором було започатковано другий етап західноєвропейської валютної інтеграції. До складу комітету увійшли голови центральних банків країн ЄЕС та незалежні експерти.
У червні 1989 р. у Мадриді на засіданні Ради Європи була ухвалено "план Делора", що передбачав створення економічного і валютного союзу, або Європейського валютного союзу (ЄВС), у три етапи. Встановлювалися такі терміни етапів: І- 1 липня 1990 р. - 31 грудня 1993 р. II- 1 січня 1994 р. - 31 грудня 1998 р.
III - 1 січня 1999 р. - 2002 рік.
Комітет Ж. Делора запропонував також:
• цілковиту лібералізацію руху капіталів;
• повне і незворотне конвертування всіх валют на базі фіксованих валютних паритетів.
З 1 липня 1990 р. розпочалася реалізація першого етапу "план Делора" на основі лібералізації руху капіталів, а також подальшого зближення національних центральних банків країн — учасники майбутнього союзу і синхронізація їхньої економічної, фінансово грошової політики.
У 1991 р. почала працювати міжурядова європейська конференція, сформована в 1990 р. Завдання її полягало в доопрацювання. і вдосконаленні слабких і суперечливих положень "плану Делора Було розроблено Договір про Європейський Союз, який фактично являв собою удосконалений "план Делора". Для його укладення
голландському місті Маастрихт було скликано засідання керівників країн - членів ЄЕС.
7 лютого 1992 р. Маастрихтський договір був підписаний і набув у листопаді 1993 р. Маастрихтським договором були визначені такі основні аспекти:
* правова база економічного і валютного союзу та майбутньої
єдиної валюти;
* інституціональна структура ЄВС
* остаточний графік переходу до ЄВС,
* критерії конвергенції країн - членів ЄЕС до економічного і валютного союзу;
* пріоритети кредитно-грошової політики ЄВС.
Європейське економічне співтовариство 1 січня 1994 р. було перетворено на Європейський Союз (ЄС) (European Union, EU).
У 1994 p. розпочався другий етап валютної інтеграції в ЄС. Відповідно до Маастрихтського договору, у Франкфурті-на-Майні розпочалося створення Європейського монетарного інституту (European Monetary Institute, EMS), функціями якого була координація валютної політики центральних банків держав — членів ЄС і підготовка появи Європейського центрального банку. З 1 січня 1994 р. до 31 грудня 1998 р. координувалася грошова політика європейських емісійних банків, здійснювалась підготовка переходу від ЕКЮ на єдину європейську валюту євро, темпи економічного розвитку країн ЄС наближалися до критеріїв вступу до валютного союзу.
У 1995 р. до ЄС приєднались Фінляндія, Швеція і Австрія.
У червні 1995 р. Комісія Європейського Союзу випустила "Зелену книгу" (Green Paper) — офіційний документ щодо практичних заходів переходу на єдину валюту під назвою "Одна валюта для Європи", в якій було викладено технічний сценарій запровадження нової валюти.
У грудні 1995р. в Мадриді відбулось чергове засідання Європейської Ради, на якому були ухвалені сценарій і календарний план переходу на єдину валюту і визначено її назву - євро. У травні 1998р. на саміті в Брюсселі відповідно до виконання маастрихтських критеріїв конвергенції були названі 11 країн-членів майбутнього ЄВС: Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія, Фінляндія, Ірландія, Економіку Греції було визнано як таку, що не задовольняє вимоги приєднання до союзу, а Великобританія, Швеція і Данія через різні причини відмовились від єдиної європейської валюти.
1 липня 1998 р. вважається датою створення Європейського цен трального банку (ЄЦБ) {European Central Bank, ЕСВ) і Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) {European Syste оf Central Banks, ESCB).
