Дудчак В.І. Митна справа (2002)
Економічна доцільність вільної торгівлі та необхідність її регулювання
Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД), особливо за умов ринкової відкритої економіки, є надзвичайно важливим економічним сектором держави. У той же час для держави має велике значення залучення додаткових джерел розвитку власної економіки та їх ефективність. Такі джерела можна знайти і у сфері зовнішньоекономічних відносин, які є потужним двигуном зростання вітчизняної економіки. Проте ці відносини можуть бути і інструментом пригнічення, а то й нищення народногосподарського комплексу.
Власне, проблема полягає в тому, щоб знайти ту «золоту» середину між адміністративним керуванням і вільними, не обмеженими державним втручанням економічними відносинами із закордонними партнерами. З цього погляду на перше місце висувається питання пріоритетного підходу до справи, тобто, що необхідно мати за орієнтир, критерій цієї діяльності. Таким критерієм повинен стати національний інтерес держави. Всі дії в сфері зовнішньоекономічної діяльності, які сприяють розвитку власної економіки, збагаченню держави і громадян, зменшенню безробіття, зростанню вітчизняного виробництва, повинні заохочуватись державою. Умови експортно-імпортних операцій, які не сприяють розвитку вітчизняного виробництва, а ведуть до зростання безробіття, стагнації економічного розвитку, не повинні бути фактором розвитку економічних відносин держави з іншими країнами світу.
У широкому розумінні перед кожною державою стоїть принципове питання вибору стратегії розвитку зовнішньоекономічної
діяльності. Це — вільна, необмежена адміністративними інструментами та правовими актами зовнішня торгівля або економічні відносини, що регулюються в інтересах держави, і таким чином працюють на всіх громадян, а не тільки окремих осіб, на бізнес-структури, що займаються експортно-імпортною діяльністю. Проблема вибору шляхів розвитку зовнішньої торгівлі вже близько трьох століть перебуває в центрі уваги і державних органів, і вчених різних країн. Кожна країна на кожному етапі свого розвитку ставить перед собою питання: яким чином повинна бути побудована її зовнішня торгівля, аби вона приносила найбільшу користь. За минулі три століття вчені проводили інтенсивні дослідження: яка міжнародна торгівля — вільна чи регульована — приносить більше вигоди партнеру та конкретній державі.
В епоху меркантилізму (XVI—XVIII століття) в Європі з явилися систематичні розробки, в яких автори намагалися зрозуміти, якою повинна бути зовнішня торгівля, щоб максимально сприяти розвитку нації, зростанню могутності держави. Як правило, вони доходили висновку, що в інтересах кожної нації доцільно сприяти збільшенню власного експорту в інші країни та обмеженню імпорту в свою країну. Це були надто загальні міркування, які не давали відповіді на багато питань. Наприклад, якщо всі країни, виходячи з такого розуміння своїх інтересів, дбатимуть лише про свій експорт і перешкоджатимуть імпорту, то хто ж буде імпортувати продукцію прихильників такої теорії. Адже експорт однієї країни одночасно є імпортом іншої. Якщо не буде імпорту, то не буде й експорту. Але в той же час зрозуміло, що міжнародна торгівля дуже необхідна для кожної країни, бо вона дозволяє користуватися багатьма товарами, сировиною та готовою продукцією, окремими видами продуктів харчування, яких просто немає в багатьох країнах. І така торгівля приносить значну вигоду як імпортерам, так і експортерам.
Під кінець XVIII століття меркантилістський підхід поступається місцем фритредерству. Ця теорія стверджувала, що в інтересах як окремої держави, так і всіх країн разом, необхідно запровадити вільну торгівлю, тобто дозволити громадянам торгувати так, як вони вважають за потрібне. При цьому головними залишаються питання: чи повинно мати місце хоча б якесь регулювання зовнішньої торгівлі і в чому суть цього регулювання. Актуальним це питання залишається й досі.
Якщо глибоко торкатися даної проблеми, то доведеться знаходити відповідь на багато інших питань. На перший погляд, беручи на озброєння фритредерство, тобто принципи вільної міжнародної торгівлі, все здається очевидним і зрозумілим: торгівлю можна вести будь-яким способом, лише була б вона прибутковою, економічно вигідною. Але замислюючись, доводиться вирішувати ряд питань: наприклад, хто конкретно врешті-решт отримує прибуток або несе втрати від зовнішньої торгівлі? Всі учасники експортно-імпортних операцій, чи не всі? А якщо не всі, то комусь з партнерів вона приносить втрати? Або: якщо хтось має збитки, то як визначити, що виграш одних партнерів перевищує збитки, спричинені іншим? Якщо якась конкретна держава отримує виграш від зовнішньої торгівлі, то чи обов'язково її партнери при цьому несуть втрати? А якщо мають місце такі втрати, то чи необхідно запроваджувати торговельні обмеження?
Подібних питань можна поставити ще багато. Проте їх усіх можна об'єднати в одну проблему: хто сьогодні виграє, а хто залишається з втратами, якщо скорочуються обсяги торгівлі між будь-якими двома державами. На це питання можна відповісти тільки після того, коли ми зрозуміємо, чому країна А експортує в країну В, скажімо, метал, автомобілі, комп'ютери в обмін на літаки, зерно та ін. Тобто, розглядаючи питання про вплив міжнародної торгівлі на добробут населення держави, ми обов'язково «виходимо» на необхідність з'ясування причин, що спонукають до цієї торгівлі.
З даною проблемою мав справу і Д. Рікардо на початку XIX століття, який намагався переконати своїх співвітчизників у перевагах вільної торгівлі. Пошуки доказів або аргументів на користь вільної торгівлі він завершив простим і класичним викладом того, що обидві країни в процесі взаємної торгівлі отримують виграш.
Теоретичне обґрунтування взаємовигідності вільної торгівлі
Ще на початку XIX століття перед прибічниками вільної торгівлі поставали значні труднощі у поширенні даної теорії. Адже вся міжнародна торгівля була в полоні різноманітних податків і заборон. Це стосувалося як експорту, так й імпорту. Аргументи меркантелістів сприймалися як переконливіші. Наприклад, оподаткування імпорту розглядалося як збір, що дозволяє зберегти робочі місця (в своїй країні) і збільшити в цілому прибутки держави. Адже за імпорт необхідно було платити металевими грошима (золото, срібло), що означає їх переміщення за кордон, якщо імпортовано товарів більше, ніж вдалося експортувати. Наводились й інші, начебто реальні докази на користь обмеження імпорту: наприклад, у разі війни імпортуюча держава взагалі може втратити можливість мати необхідні їй імпортні товари, що негативно позначиться на її економічному стані.
Ще до Д. Рікардо фактично зробив виклик існуючій ідеології меркантелізму А.Сміт. У 1776 році він видав знамениту працю «Багатство народів», в якій переконливо довів безпідставність протидії вільній торгівлі. Він порівнював економіку держави з сімейним господарством, яке може виготовляти лише частину того, що йому необхідно, а решту потрібного купляє за рахунок продажу своїх надлишків, частини виробленої продукції: «Основное правило каждого благоразумного главы семьи состоит в том, чтобы не пытаться изготовлять дома такие предметы, изготовление которых обойдется дороже, чем при покупке их на стороне. Портной не требует шить себе сапоги, а покупает их у сапожника...
То, что представляется разумным в образе действия любой частной семьи, вряд ли может оказаться неразумным для всего королевства. Если какая-либо чужая страна может снабжать нас каким-нибудь товаром по более дешевой цене, чем мы в состоянии изготовлять его, гораздо лучше покупать его у нее на некоторую часть продукта нашего собственного промышленного труда, прилагаемого в той области, в которой мы обладаем некоторым преимуществом».
Але незважаючи на таку науково обґрунтовану позицію, докази А.Сміта були загалом не послідовними і не для всіх переконливими. Він не спромігся розвінчати твердження, що обмеження імпорту допомагає створенню нових робочих місць. До того ж він не тільки не протистояв, а й сам захищав необхідність обмежень зовнішньої торгівлі з потенційними противниками у разі війни, мотивуючи це інтересами національної безпеки.
Крім цього, він вважав, що кожна нація (держава) має абсолютні переваги в окремих видах виробництва над своїми партнерами по торгівлі і в такій мірі, що дозволяє їй експортувати стільки продукції, скільки вона закуповує за кордоном, якщо торгівля буде вільною від різних обмежень.
До того ж Адам Сміт знехтував досить важливими питаннями, які порушувалися ще його попередниками. Наприклад, як діяти країні, яка не має переваг перед своїми потенційними партнерами в торгівлі? Чи захочуть ці партнери з нею торгувати, тобто чи вигідна їм така торгівля? А якщо вони погодяться торгувати, то чи не призведе це до того, що дана країна купуватиме у своїх високо продуктивніших партнерів значно більше, ніж сама зможе продавати, що негативно вплине на баланс її зовнішньої торгівлі, і як наслідок, на всю її економіку? Чи є аргументи на користь взаємної торгівлі між партнерами, де один з них не має переваг у виробництві жодного з товарів, що переміщуються між цими державами? Де гарантія, що і за таких умов взаємна торгівля сприяє зростанню економіки, підвищенню життєвого рівня населення і в тій державі, яка не має переваг перед своїми партнерами у виробництві будь-якого товару?
По суті на такі питання відповів Д. Рікардо. Він блискуче довів взаємовигідність вільної торгівлі між державами як в умовах переваг одного з партнерів у виробництві одних товарів і переваг другого партнера у виробництві інших товарів, так і в умовах, коли один з партнерів таких переваг зовсім не має. Можна стверджувати, що Д. Рікардо завершив класичну теорію міжнародної торгівлі, переконливо довів вигідність зовнішньої торгівлі для будь-якої країни, навіть, коли вона ні в чому не має переваг перед своїми партнерами, або навпаки, має переваги перед своїми партнерами у виробництві абсолютно всіх товарів.
Д. Рікардо розглядав кінцевий вплив зовнішньої торгівлі на економіку держави, її населення в цілому, не торкаючись проблем подальшого розподілу отриманих вигод у самій державі. Щоб віддати належне корифею економічної науки, оцінити і глибше усвідомити внесок Д. Рікардо в розробку теорії міжнародної торгівлі, розглянемо аналоги двох його прикладів, в яких викладаються аргументи на користь вільної торгівлі між будь-якими країнами.
Розглянемо перший приклад, що ілюструє ситуацію абсолютних переваг, тобто вигідність взаємної міжнародної торгівлі, коли кожен з партнерів має переваги перед іншими у виготовленні певної продукції, тобто коли кожна з країн-партнерів має такий товар, на виробництво якого вона витрачає менше одиниць умовної праці, ніж інші країни. Інакше кажучи, на умовну одиницю витрат ця держава може виготовляти певного товару більше, ніж інші її партнери.
а) Ситуація абсолютних переваг
Візьмемо дві країни: Україну і Російську Федерацію. Виходячи з реальних умов, що склалися у цих країнах, можна вважати, що в першій на одиницю витрат виробляється більше зернових, а в Російській Федерації на таку ж одиницю витрат виробляється більше тканин, ніж в Україні.
Вважатимемо, наприклад, що в Україні за допомогою одиниці витрат виробляється 50 кг зерна пшениці або 25 м тканин. У Росії ж за допомогою такої ж одиниці витрат може бути виготовлено 40 кг тих самих зернових або 100 м тканин.
Розглянемо спочатку ситуацію розвитку цих країн в умовах автаркії. Колена з них самостійно, певною мірою, забезпечує свої потреби. А значить і споживати може тільки те, що виробляється в цій країні. Зрозуміло, що за подібних умов населенню потрібні і зерно (харчування) і тканини (одяг). Таким чином, умовна одиниця витрат використовується частково для виробництва зерна, а інша її частина — на виробництво тканин. На рис. З цю ситуацію можна зобразити таким чином:
де АВ — 1 (одиниця) витрат;
X— частина цієї одиниці, що використовується для виробництва зерна;
У — частина цієї ж одиниці витрат, що витрачається на виготовлення тканин.
Співвідношення між Х і У може бути різним і одночасно кількісним співвідношенням між виробництвом зерна і тканин. В умовах автаркії це співвідношення одночасно є і співвідношенням споживання населенням цих продуктів. На рис. 1 ми бачимо, що при використанні всієї одиниці витрат на виробництво тільки зерна ми отримаємо точку А на вертикальній осі (ординат) з позначкою 50. Це означає, що виробляється 50 кг зерна і 0 м тканин. Якщо ж ця одиниця витрат буде використана на виробництво тільки тканин, то на горизонтальній осі (абсцис) ми отримаємо точку В з позначкою 25, що свідчить про виробництво в державі завдяки кожній одиниці витрат 25 м тканин і 0 кг зерна. Але в умовах автаркії для задоволення потреб населення потрібне і зерно, і тканини. Обсяги ж виробництва визначаються попитом. Цей попит і врівноважує ціни в державі на зерно і тканини, роблячи однаково вигідним як виробництво зерна, так і тканин. Точка С на рис. З ділить одиницю витрат у співвідношенні, яке одночасно є співвідношенням споживання цих товарів.
На рис. 1 будь-яка точка на кривій АВ, що з'єднує позначки 50 і 25 на осях координат, позначає співвідношення між споживанням у державі зерна і тканин. Ми довільно обрали точку С, перпендикуляри з якої на вісі координат свідчать, що в державі виробляється і споживається кожним громадянином у середньому 20 кг зерна і 15 м тканин протягом року (термін циклу виробництва). Це — умовні величини. Точне співвідношення виробництва цих товарів залежить від традицій і звичок населення, кліматичних умов, альтернативних замінників цих товарів та інших факторів. Але умовність цього співвідношення дозволяє розуміти логіку аналізу і механізм впливу на рівень споживання у державі за умов автаркії або вільної зовнішньої торгівлі.
Таким же чином аналізуємо стан споживання зерна і тканин в умовах співвідношення виробництва цих товарів у Росії. Якщо довільно візьмемо точку С на кривій АВ споживання цих товарів (рис. 2) і припустимо, що в Росії споживається 70 м тканин, то відповідно перпендикуляра точки С на вертикальну вісь показує одночасно і споживання зерна на рівні 12 кг. Зміщуючи точку С по лінії АВ ми отримаємо безліч інших співвідношень споживання зерна і тканин.
Наведені графіки на рис. 1 і 2 дають відповіді на багато різних запитань. Ми бачимо, що в умовах автаркічного розвитку двох країн, тобто за відсутності торгівлі між ними ціни на товари в цих країнах різні. В Україні 1 кг зерна коштує 0,5 м тканин, а в Росії за 1 кг зерна можна купити 2,5 м тканин. Подібні ціни зумовлені рівністю витрат на виробництво 1 кг зерна і 0,5 м тканин в Україні і 1 кг зерна і 2,5 м тканин у Росії. Продаж цих товарів за іншими цінами неодмінно дало б перевагу одному з виробників того чи іншого товару. Наприклад, продаж 1 кг зерна за ціною більшою за 0,5 м тканин в Україні, скажімо, за 0,75 м тканин, принесло б вищий прибуток виробникам зерна, бо вони змогли б обмінювати 1 одиницю витрат, необхідну для виробництва 1 кг зерна, на 1,5 одиниці витрат, потрібних для виготовлення 0,75 м тканин. Якщо ж співвідношення цін матиме протилежний ухил, наприклад, за 0,5 м тканин можна купити 2 кг зерна, то складеться така сама ситуація, але вже на користь виробників тканин. Проте ці міркування щодо зміни цін можуть мати місце тільки за умови, що змінилися обставини виробництва, і витрати на виробництво як 1 кг зерна, так і 0,75 м тканин стали тотожними. В іншому разі, в умовах неврівноваженості витрат, частина ресурсів суспільства була б «перекинута» на виробництво менш збиткові продукції, що призвело б до перевиробництва цієї продукції і зменшення попиту на неї. У той же час скоротилося б виробництво іншої продукції, попит на неї б зріс і ціни підвищились. Така зміна співвідношення попиту і пропозиції знову повернула б пропозиції виробництва цих товарів до умов, коли ціни на них визначалися б рівними величинами витрат на їх виробництво.
Далі розглянемо іншу ситуацію, коли між Україною і Росією починається взаємна торгівля. Першопроходці цих відносин — українці в Росії, а росіяни в Україні — звернуть увагу на різницю в цінах на товари вдома і у партнера. Наприклад, українець знає, що в Україні 1 кг зерна коштує 0,5 м тканин. У Москві ж він бачить, що за 1 кг зерна дають 2,5 м тканин, і робить висновок, що доцільніше 1 кг зерна обміняти в Росії. Фактично цей перший бізнесмен винайшов фантастичний спосіб перетворення 0,5 м тканин у 2,5 м цих тканин за допомогою зовнішньої торгівлі. Таким же чином росіянин перетворює в Україні свій 1 кг зерна, отриманий за 2,5 м тканин вдома, на 5 кг зерна за ту саму кількість тканини, але в Україні. Цей факт свідчить про конкретну спрямованість потоків товарів: зерно в Росію, а тканини в Україну, незалежно від того, хто конкретно є бізнесменом і скільки їх або фірм займатимуться цією справою.
В Україні 1 кг зерна продають у 5 раз дешевше, ніж у Росії. Це випливає із співвідношення цін в Україні (1 кг зерна = 0,5 м тканин) і Росії (1 кг зерна = 2,5 м тканин). Якщо першу рівність поділити на другу, тобто:
Таким чином ціни на зерно і тканини в Україні і Росії співвідносяться як 1 : 5. При цьому в Росії зерно дорожче, ніж в Україні, у 5 разів (за 1 м тканини в Росії можна купити 0,4 кг зерна, тоді як в Україні за 1 м тканин — 2 кг зерна). А в Україні тканини в 5 разів дорожче, ніж у Росії. Така ситуація спонукатиме інтенсивний обмін між державами. З Росії в Україну привозитимуть тканини і за кожен метр отримуватимуть 2 кг зерна. А з України в Росію везтимуть зерно з метою отримати за кожен кілограм зерна по 2,5 м тканин. Одночасно в обох країнах розпочнеться процес переміщення ресурсів у виробництво вигіднішого товару. Якщо в Україні необхідно витратити на виробництво тільки 0,5 м тканин стільки ж ресурсів, як і на 1 кг зерна, але за цей 1 кг зерна в Росії можна отримати 2,5 м тканин, то в умовах взаємної торгівлі стане вигідним в Україні відмовитись від виробництва тканин і виробляти тільки зерно. Те саме спостерігатиметься і в Росії. Там доцільніше буде зосередити зусилля на виробництві тканин і за кожен метр отримати в Україні 2 кг зерна, ніж удома виробляти тільки 0,4 кг за тих самих витрат.
Перші комерсанти дійсно обміняють свої товари в пропорції 1 : 5. Але поступово співвідношення цін на ринках України і Росії змінюватиметься, бо співвідношення попиту і пропозиції теж буде змінюватись. З України буде вивозитись зерно і туди завозитись тканини. Пропозиція зерна зменшиться, а пропозиція тканин зросте. Відповідно зміняться і ціни. Замість рівняння 1 кг зерна = 0,5 м тканин складеться інше: 1 кг зерна = 0,6 м тканин; 1 кг зерна = 0,7 м тканин і т. д. Одночасно в Росії підвищаться ціни на тканини, пропозиція яких зменшується внаслідок експорту, і знизяться ціни на зерно — через збільшення пропозиції зерна в результаті його імпорту.
Таким чином, співвідношення цін на товари в Україні і Росії змінюватиметься від 1 : В (за умов автаркії), проходячи поступово крізь співвідношення 1 : 4; 1 : 3; 1 : 2, до 1 : 1 за умов вільної торгівлі. Тобто, виникне ситуація, коли вартість в Україні стане такою ж, як і в Росії. Тут необхідно звернути увагу на одну цікаву і важливу деталь: рівність співвідношення цін в Україні і Росії (1 : 1) зовсім не означає, що ціна 1 кг зерна = 1 м тканини. Ця рівність стверджує тільки те, що будь-яка ціна (наприклад, 1 кг зерна = 0,8 м тканин або 1 кг зерна = 1,2 м тканин) буде однаковою і в Росії, і в Україні. При цьому, зауважте, що в даній моделі ми нехтуємо транспортними витратами, вважаючи їх несуттєвими (якщо ж урахувати транспортні складові, то тоді формула 1 : 1 матиме дещо інший вигляд: ціна 1 кг зерна в Україні = транспортні витрати + ціна 1 м тканин, а в Росії в цей же час 1 м тканин = транспортні витрати + ціна 1 кг зерна).
Що ж відтворює вищенаведене співвідношення цін як 1 : 1? Економічно це означає припинення взаємних економічних відносин, взаємної торгівлі. Не має сенсу везти зерно з України в Москву, якщо там за нього можна отримати ту саму кількість метрів тканин, що і в Києві. Це стосується і недоцільності везти з Москви тканини до Києва, де за них отримаєш ту ж кількість зерна, що і в Москві. І все ж таки міждержавна торгівля не припиняється. Справа в тому, що як тільки-но перестане існувати міждержавна торгівля зерном і тканинами, в Україні і Росії почне змінюватись співвідношення попиту і пропозиції на ці товари. Адже під час взаємної торгівлі відбулася спеціалізація України на виробництві зерна, а Росії— на виробництві тканин. І життя продовжується: і в Україні, і в Росії споживають зерно і витрачають тканини. Але ж в Україні тканини не виробляються, а в Росії не вирощується зерно. Виникає перевиробництво зерна і дефіцит тканин в Україні. Це призводить до зниження цін на зерно і підвищення цін на тканини. В Росії цей процес призводить відповідно до зниження цін на тканини і підвищення їх на зерно. В результаті знову виникає різниця в цінах: в Україні зерно стає дешевшим, ніж у Росії, а в Росії — тканини дешевші, ніж в Україні. Це дає поштовх до відновлення торгівлі. Але вона і не припинялась. Адже з наведеного аналізу випливає, що після досягнення рівня цін, близького до співвідношення 1:1, торгівля продовжуватиметься в обсягах, які покриватимуть витрати зерна в Росії і витрати тканин в Україні, підтримуючи стабільний попит на ці товари в кожній з країн.
Стабілізація експортно-імпортних відносин свідчить і про те, що співвідношення цін на зерно і тканини в двох країнах як 1 : 1 означає однаковий кут нахилу кривої споживання до горизонтальної (чи вертикальної) осі координат на рис. 1 і 2. Якщо візьмемо окремий випадок співвідношення 1 : 1 як співвідношення цін, коли і в Україні і Росії за 1 кг зерна можна обміняти 1 м певної тканини (а не якусь іншу, хоча й таку саму кількість тканин), то отримаємо криву споживання в обох країнах зерна і тканин, яка пересікає обидві вісі координат на рівній відстані від їх перетину, тобто від точки «0».
Таким чином, на рис. 1 крива споживання зерна і тканин в Україні перетинає вертикальну вісь у точці А, яка визначає виробництво зерна в Україні на рівні 50 кг за одиницю витрат, а горизонтальну вісь — у точці Д, яка віддалена від точки О (перетин вісей координат) на ту ж відстань, що і точка А.
На рис. 2, який ілюструє ситуацію у Росії, крива споживання перетинає горизонтальну вісь у точці В, яка характеризує рівень виробництва тканин на одиницю витрат у Росії, а вертикальну вісь на такій самій відстані від точки О, як і відстань ОВ. Цю точку на осі ординат позначено точкою D. Таким чином, на рис. 1 пунктирна лінія AD, а на рис. 2 — лінія DB є лініями (кривими) споживання зерна і тканин відповідно в Україні і Росії в умовах вільної торгівлі між цими державами.
Розглянемо як змінилась ситуація в споживанні зерна і тканин в Україні і Росії за умов вільної торгівлі. За автаркічного розвитку крива споживання збігається з кривою виробництва. Співвідношення ж попиту і пропозиції в цих умовах, зокрема в Україні, визначило споживання на рівні 20 кг зерна і 15 м тканин на одну людину. Враховуючи, що за взаємної торгівлі насиченість ринку зросла, вважатимемо, що це дозволить в Україні збільшити споживання, наприклад, тканин до 20 м (точка F). Якщо з точки F провести перпендикуляр до осі абсцис, то він перетне лінію (криву) споживання в умовах вільної торгівлі в точці С1. Опустивши з точки С1 перпендикуляр на вісь ординат (лінія С1Е) ми отримаємо точку, що визначає рівень споживання зерна — 30 кг. Аналогічно розглянемо ситуацію в Росії. Якщо допустити, що за умов вільної торгівлі в Росії збільшилось споживання тканин з 70 до 80 м (точка F), то перпендикуляр до вісі абсцис у точці F визначить точка С1 на кривій споживання. Перпендикуляр на вісь ординат дасть точку Е, яка показує рівень споживання зерна — 20 кг. Нові рівні споживання в Україні і Росії показують, що життєвий рівень населення в цих країнах значно зріс завдяки міждержавній торгівлі. Якщо при самозабезпеченні українці могли б споживати 15 м тканин і 20 кг зерна, то за умов вільної торгівлі споживання тканин збільшилось до 20 м, а зерна — до 30 кг. У цей же час у Росії споживання тканин збільшилось з 70 до 80 м, а зерна — з 12 до 20 кг. Це переконливе свідчення переваг вільної міжнародної торгівлі над автаркією. Проте, це ми розглядали ситуацію абсолютних переваг однієї з країн над іншою у виробництві одного конкретного товару, і таких же переваг другої країни перед першою у виробництві іншого товару.
Залишилось відкритим питання: чи є такою ж взаємовигідною торгівля за умов, коли одна з країн не має переваг перед іншою у виробництві жодного товару. Це питання породжує інші: якщо комусь з партнерів і вигідна торгівля в таких умовах, то кому — тому, у кого переваги у виробництві всіх товарів, чи тому, у кого таких переваг не має. На це питання після А. Сміта дав відповідь Д. Рікардо.
б) Ситуація відносних переваг Д. Рікардо довів, що навіть у випадках, коли одна країна поступається показниками ефективності виробництва всіх товарів перед іншими країнами (країною), вільна торгівля між ними є взаємовигідною. Адже, як ми вже зрозуміли з попереднього аналізу, поки за відсутності взаємної торгівлі зберігаються відмінності між державами в співвідношеннях цін однієї і тієї ж пари товарів, кожна з цих держав матиме відносні переваги. Тобто, завжди знайдеться в державі два таких товари, коли співвідношення витрат на їх виробництво в цих країнах різне. Наприклад, у країні А на виробництво товару X витрачається в 1,5 раза більше ресурсів, ніж на товар У. А в країні В на виробництво такого ж товару X витрачається в 2 рази більше ресурсів, ніж на товар У. Значить, співвідношення цін на зазначені товари в цих країнах різне: в країні А товар X коштує 1,5 У, а в країні В товар X коштує 2 У. Отже, в країні А товар X дешевший, ніж у країні В, і вона таким чином має перевагу у виробництві товару X над країною В, хоча на одиницю витрат країна В виробляє більше і товару X, і товару У. Це свідчить про доцільність і взаємовигідність торгівлі між цими країнами: країна А експортуватиме товар X і взамін імпортуватиме з країни В товар У.
Аналізуючи такі ситуації, Д. Рікардо відкрив закон відносності переваг, який проголошує, що кожна країна має відносні переваги у виробництві певного товару відносно інших своїх товарів і отримує виграш у торгівлі, обмінюючи цей товар на імпортні товари, на виробництво яких вона змушена була б витрачати більше ресурсів.
Д. Рікардо для обгрунтування своїх висновків використав такий числовий приклад. Нехай, як і за умов абсолютних переваг, в Україні за рахунок витрат виготовляються 50 кг зерна або 15 м тканин, або будь-яку комбінацію обсягів цих товарів відповідно до кривої виробництва і споживання, що зображена на рис. 1. У той же час в усіх інших країнах, зокрема в Росії, за допомогою одиниці витрат можна виготовити 67 кг зерна і 100 м тканин, або будь-яку комбінацію цих товарів у зазначених межах (рис. 4).
Перш ніж приступити до аналізу нової ситуації у виробництві і споживанні вже відомих нам двох товарів — зерна і тканин — в Україні і Росії, доречно повернутися до ситуації абсолютних переваг і зазначити, що проведені аналізи і зроблені висновки не свідчать однозначно, що вигідність взаємної торгівлі зумовлена саме перевагами кожної з країн у витратах на виробництво одного з двох товарів, якими вони обмінюються. Адже і в тих прикладах (рис. 1 і 2) була присутня і різниця у співвідношеннях цін на одну і ту ж пару товарів у цих країнах: в Україні 1 кг зерна коштував 0,5 м тканин, а 1 кг зерна в Росії вже коштував 2,5 м тканин, тобто дорожче в 5 разів. Але на цей аспект ми не звертали увагу, розглядаючи ситуацію саме абсолютних переваг однієї з країн у виробництві певного товару, який вона експортує в іншу країну, і таких же переваг другої країни в іншому товарі, який експортується нею в першу країну.
Взявши до аналізу ситуацію, яка відображена на рис. 4, Д. Рікардо поставив питання: якою є ціна товарів на автономних ринках цих країн за відсутності переваг у виробництві будь-якого товару в одній з них?
З рис. 1, як і раніше, ми бачимо, що 1 кг зерна в Україні коштує 0,5 м тканин. Рис. 4 свідчить, що в Росії 1 кг зерна коштує 1,5 м, бо одна одиниця витрат дозволяє в Росії виготовити 67 кг зерна або 100 м тканин. Якщо на виготовлення цих товарів необхідна однакова кількість витрат (по одиниці), то це дозволяє порівняти їх кількості, тобто 67 кг = 100 м і тоді 1 кг = 1,5 м. Порівнюючи ціни в Україні і в Росії на зерно, ми помічаємо, що в Україні за 1 кг зерна можна купити 0,5 м тканин, тобто втричі дорожче, ніж у Росії, де 1,5 м тканин віддають за 1 кг зерна. Відповідно, зерно в Росії втричі дорожче, ніж в Україні. Тепер варто звернути увагу, що співвідношення 1 : 3 є одним з проміжних етапів зміни співвідношення цін на товари в ситуації абсолютних переваг, коли в процесі розвитку торгівлі, взаємного насичення ринків держав ціни на них прямують до співвідношення 1:1. Різниця полягає в тому, що в першому "випадку торгівля між державами починалась при співвідношенні цін 1 : 5, а в другому випадку, — в ситуації відносних переваг торгівля починається при співвідношенні цін на аналогічні товари в цих країнах як 1 : 3. Це свідчить тільки про те, що на старті взаємної торгівлі держав ступінь вигідності в другому випадку менший, ніж у першому. Але вигода від торгівлі все ж таки існує, бо є можливість за її допомогою перетворити 1 м тканин або 1 кг зерна на три одиниці кожного з цих продуктів.
Рис. 4 демонструє, що в ситуації з виробництвом товарів у довільно обраному варіанті крива споживання АВ за умови споживання 70 кг тканин дозволяє споживати 16 кг зерна. Але, з початком взаємну торгівлю в Україні і Росії, як і в першому варіанті, ціни на зерно і тканини в обох країнах зрівняються. І коли при рівних цінах на підставі тих же аргументів, що і в першому варіанті, провести криву споживання DB, то обрана на цій кривій точка С\ позначатиме певне співвідношення споживання зерна і тканин. Якщо величина споживання буде становити 80 м тканин, то зерна споживатиметься 20 кг. Тобто, в ситуації відносних переваг, як і в ситуації абсолютних переваг, країни, що розвивають взаємну торгівлю, отримують економічні вигоди, що приводять до підвищення споживання, зростання життєвого рівня та економічного розвитку. За відсутності такої торгівлі подібний життєвий рівень у цих країнах був би недосяжний.
У своїй аргументації Д. Рікардо розглянув і ситуацію, коли держави не просто обмінюються товарами, а купують або продають їх за гроші. У такому разі держави для оплати імпорту звертаються до валютного ринку, де обмінюють національні гроші на необхідну валюту. Купівля-продаж товарів має свої цікаві аспекти. Наприклад, коли витрати валюти на імпорт не компенсуються повністю отриманою валютою від експорту, то для забезпечення рівноваги витрат і доходів можна змінити обмінний курс валют або застосувати коригування рівнів цін на всі товари в одній або обох країнах.
Використана література: Дудчак В.І. Митна справа. / В.І. Дудчак, О.В. Мартинюк. — 2002. — 100 с.: іл.
Власне, проблема полягає в тому, щоб знайти ту «золоту» середину між адміністративним керуванням і вільними, не обмеженими державним втручанням економічними відносинами із закордонними партнерами. З цього погляду на перше місце висувається питання пріоритетного підходу до справи, тобто, що необхідно мати за орієнтир, критерій цієї діяльності. Таким критерієм повинен стати національний інтерес держави. Всі дії в сфері зовнішньоекономічної діяльності, які сприяють розвитку власної економіки, збагаченню держави і громадян, зменшенню безробіття, зростанню вітчизняного виробництва, повинні заохочуватись державою. Умови експортно-імпортних операцій, які не сприяють розвитку вітчизняного виробництва, а ведуть до зростання безробіття, стагнації економічного розвитку, не повинні бути фактором розвитку економічних відносин держави з іншими країнами світу.
У широкому розумінні перед кожною державою стоїть принципове питання вибору стратегії розвитку зовнішньоекономічної
діяльності. Це — вільна, необмежена адміністративними інструментами та правовими актами зовнішня торгівля або економічні відносини, що регулюються в інтересах держави, і таким чином працюють на всіх громадян, а не тільки окремих осіб, на бізнес-структури, що займаються експортно-імпортною діяльністю. Проблема вибору шляхів розвитку зовнішньої торгівлі вже близько трьох століть перебуває в центрі уваги і державних органів, і вчених різних країн. Кожна країна на кожному етапі свого розвитку ставить перед собою питання: яким чином повинна бути побудована її зовнішня торгівля, аби вона приносила найбільшу користь. За минулі три століття вчені проводили інтенсивні дослідження: яка міжнародна торгівля — вільна чи регульована — приносить більше вигоди партнеру та конкретній державі.
В епоху меркантилізму (XVI—XVIII століття) в Європі з явилися систематичні розробки, в яких автори намагалися зрозуміти, якою повинна бути зовнішня торгівля, щоб максимально сприяти розвитку нації, зростанню могутності держави. Як правило, вони доходили висновку, що в інтересах кожної нації доцільно сприяти збільшенню власного експорту в інші країни та обмеженню імпорту в свою країну. Це були надто загальні міркування, які не давали відповіді на багато питань. Наприклад, якщо всі країни, виходячи з такого розуміння своїх інтересів, дбатимуть лише про свій експорт і перешкоджатимуть імпорту, то хто ж буде імпортувати продукцію прихильників такої теорії. Адже експорт однієї країни одночасно є імпортом іншої. Якщо не буде імпорту, то не буде й експорту. Але в той же час зрозуміло, що міжнародна торгівля дуже необхідна для кожної країни, бо вона дозволяє користуватися багатьма товарами, сировиною та готовою продукцією, окремими видами продуктів харчування, яких просто немає в багатьох країнах. І така торгівля приносить значну вигоду як імпортерам, так і експортерам.
Під кінець XVIII століття меркантилістський підхід поступається місцем фритредерству. Ця теорія стверджувала, що в інтересах як окремої держави, так і всіх країн разом, необхідно запровадити вільну торгівлю, тобто дозволити громадянам торгувати так, як вони вважають за потрібне. При цьому головними залишаються питання: чи повинно мати місце хоча б якесь регулювання зовнішньої торгівлі і в чому суть цього регулювання. Актуальним це питання залишається й досі.
Якщо глибоко торкатися даної проблеми, то доведеться знаходити відповідь на багато інших питань. На перший погляд, беручи на озброєння фритредерство, тобто принципи вільної міжнародної торгівлі, все здається очевидним і зрозумілим: торгівлю можна вести будь-яким способом, лише була б вона прибутковою, економічно вигідною. Але замислюючись, доводиться вирішувати ряд питань: наприклад, хто конкретно врешті-решт отримує прибуток або несе втрати від зовнішньої торгівлі? Всі учасники експортно-імпортних операцій, чи не всі? А якщо не всі, то комусь з партнерів вона приносить втрати? Або: якщо хтось має збитки, то як визначити, що виграш одних партнерів перевищує збитки, спричинені іншим? Якщо якась конкретна держава отримує виграш від зовнішньої торгівлі, то чи обов'язково її партнери при цьому несуть втрати? А якщо мають місце такі втрати, то чи необхідно запроваджувати торговельні обмеження?
Подібних питань можна поставити ще багато. Проте їх усіх можна об'єднати в одну проблему: хто сьогодні виграє, а хто залишається з втратами, якщо скорочуються обсяги торгівлі між будь-якими двома державами. На це питання можна відповісти тільки після того, коли ми зрозуміємо, чому країна А експортує в країну В, скажімо, метал, автомобілі, комп'ютери в обмін на літаки, зерно та ін. Тобто, розглядаючи питання про вплив міжнародної торгівлі на добробут населення держави, ми обов'язково «виходимо» на необхідність з'ясування причин, що спонукають до цієї торгівлі.
З даною проблемою мав справу і Д. Рікардо на початку XIX століття, який намагався переконати своїх співвітчизників у перевагах вільної торгівлі. Пошуки доказів або аргументів на користь вільної торгівлі він завершив простим і класичним викладом того, що обидві країни в процесі взаємної торгівлі отримують виграш.
Теоретичне обґрунтування взаємовигідності вільної торгівлі
Ще до Д. Рікардо фактично зробив виклик існуючій ідеології меркантелізму А.Сміт. У 1776 році він видав знамениту працю «Багатство народів», в якій переконливо довів безпідставність протидії вільній торгівлі. Він порівнював економіку держави з сімейним господарством, яке може виготовляти лише частину того, що йому необхідно, а решту потрібного купляє за рахунок продажу своїх надлишків, частини виробленої продукції: «Основное правило каждого благоразумного главы семьи состоит в том, чтобы не пытаться изготовлять дома такие предметы, изготовление которых обойдется дороже, чем при покупке их на стороне. Портной не требует шить себе сапоги, а покупает их у сапожника...
То, что представляется разумным в образе действия любой частной семьи, вряд ли может оказаться неразумным для всего королевства. Если какая-либо чужая страна может снабжать нас каким-нибудь товаром по более дешевой цене, чем мы в состоянии изготовлять его, гораздо лучше покупать его у нее на некоторую часть продукта нашего собственного промышленного труда, прилагаемого в той области, в которой мы обладаем некоторым преимуществом».
Але незважаючи на таку науково обґрунтовану позицію, докази А.Сміта були загалом не послідовними і не для всіх переконливими. Він не спромігся розвінчати твердження, що обмеження імпорту допомагає створенню нових робочих місць. До того ж він не тільки не протистояв, а й сам захищав необхідність обмежень зовнішньої торгівлі з потенційними противниками у разі війни, мотивуючи це інтересами національної безпеки.
Крім цього, він вважав, що кожна нація (держава) має абсолютні переваги в окремих видах виробництва над своїми партнерами по торгівлі і в такій мірі, що дозволяє їй експортувати стільки продукції, скільки вона закуповує за кордоном, якщо торгівля буде вільною від різних обмежень.
До того ж Адам Сміт знехтував досить важливими питаннями, які порушувалися ще його попередниками. Наприклад, як діяти країні, яка не має переваг перед своїми потенційними партнерами в торгівлі? Чи захочуть ці партнери з нею торгувати, тобто чи вигідна їм така торгівля? А якщо вони погодяться торгувати, то чи не призведе це до того, що дана країна купуватиме у своїх високо продуктивніших партнерів значно більше, ніж сама зможе продавати, що негативно вплине на баланс її зовнішньої торгівлі, і як наслідок, на всю її економіку? Чи є аргументи на користь взаємної торгівлі між партнерами, де один з них не має переваг у виробництві жодного з товарів, що переміщуються між цими державами? Де гарантія, що і за таких умов взаємна торгівля сприяє зростанню економіки, підвищенню життєвого рівня населення і в тій державі, яка не має переваг перед своїми партнерами у виробництві будь-якого товару?
По суті на такі питання відповів Д. Рікардо. Він блискуче довів взаємовигідність вільної торгівлі між державами як в умовах переваг одного з партнерів у виробництві одних товарів і переваг другого партнера у виробництві інших товарів, так і в умовах, коли один з партнерів таких переваг зовсім не має. Можна стверджувати, що Д. Рікардо завершив класичну теорію міжнародної торгівлі, переконливо довів вигідність зовнішньої торгівлі для будь-якої країни, навіть, коли вона ні в чому не має переваг перед своїми партнерами, або навпаки, має переваги перед своїми партнерами у виробництві абсолютно всіх товарів.
Д. Рікардо розглядав кінцевий вплив зовнішньої торгівлі на економіку держави, її населення в цілому, не торкаючись проблем подальшого розподілу отриманих вигод у самій державі. Щоб віддати належне корифею економічної науки, оцінити і глибше усвідомити внесок Д. Рікардо в розробку теорії міжнародної торгівлі, розглянемо аналоги двох його прикладів, в яких викладаються аргументи на користь вільної торгівлі між будь-якими країнами.
Розглянемо перший приклад, що ілюструє ситуацію абсолютних переваг, тобто вигідність взаємної міжнародної торгівлі, коли кожен з партнерів має переваги перед іншими у виготовленні певної продукції, тобто коли кожна з країн-партнерів має такий товар, на виробництво якого вона витрачає менше одиниць умовної праці, ніж інші країни. Інакше кажучи, на умовну одиницю витрат ця держава може виготовляти певного товару більше, ніж інші її партнери.
а) Ситуація абсолютних переваг
Візьмемо дві країни: Україну і Російську Федерацію. Виходячи з реальних умов, що склалися у цих країнах, можна вважати, що в першій на одиницю витрат виробляється більше зернових, а в Російській Федерації на таку ж одиницю витрат виробляється більше тканин, ніж в Україні.
Вважатимемо, наприклад, що в Україні за допомогою одиниці витрат виробляється 50 кг зерна пшениці або 25 м тканин. У Росії ж за допомогою такої ж одиниці витрат може бути виготовлено 40 кг тих самих зернових або 100 м тканин.
Розглянемо спочатку ситуацію розвитку цих країн в умовах автаркії. Колена з них самостійно, певною мірою, забезпечує свої потреби. А значить і споживати може тільки те, що виробляється в цій країні. Зрозуміло, що за подібних умов населенню потрібні і зерно (харчування) і тканини (одяг). Таким чином, умовна одиниця витрат використовується частково для виробництва зерна, а інша її частина — на виробництво тканин. На рис. З цю ситуацію можна зобразити таким чином:
X— частина цієї одиниці, що використовується для виробництва зерна;
У — частина цієї ж одиниці витрат, що витрачається на виготовлення тканин.
Співвідношення між Х і У може бути різним і одночасно кількісним співвідношенням між виробництвом зерна і тканин. В умовах автаркії це співвідношення одночасно є і співвідношенням споживання населенням цих продуктів. На рис. 1 ми бачимо, що при використанні всієї одиниці витрат на виробництво тільки зерна ми отримаємо точку А на вертикальній осі (ординат) з позначкою 50. Це означає, що виробляється 50 кг зерна і 0 м тканин. Якщо ж ця одиниця витрат буде використана на виробництво тільки тканин, то на горизонтальній осі (абсцис) ми отримаємо точку В з позначкою 25, що свідчить про виробництво в державі завдяки кожній одиниці витрат 25 м тканин і 0 кг зерна. Але в умовах автаркії для задоволення потреб населення потрібне і зерно, і тканини. Обсяги ж виробництва визначаються попитом. Цей попит і врівноважує ціни в державі на зерно і тканини, роблячи однаково вигідним як виробництво зерна, так і тканин. Точка С на рис. З ділить одиницю витрат у співвідношенні, яке одночасно є співвідношенням споживання цих товарів.
На рис. 1 будь-яка точка на кривій АВ, що з'єднує позначки 50 і 25 на осях координат, позначає співвідношення між споживанням у державі зерна і тканин. Ми довільно обрали точку С, перпендикуляри з якої на вісі координат свідчать, що в державі виробляється і споживається кожним громадянином у середньому 20 кг зерна і 15 м тканин протягом року (термін циклу виробництва). Це — умовні величини. Точне співвідношення виробництва цих товарів залежить від традицій і звичок населення, кліматичних умов, альтернативних замінників цих товарів та інших факторів. Але умовність цього співвідношення дозволяє розуміти логіку аналізу і механізм впливу на рівень споживання у державі за умов автаркії або вільної зовнішньої торгівлі.
Таким же чином аналізуємо стан споживання зерна і тканин в умовах співвідношення виробництва цих товарів у Росії. Якщо довільно візьмемо точку С на кривій АВ споживання цих товарів (рис. 2) і припустимо, що в Росії споживається 70 м тканин, то відповідно перпендикуляра точки С на вертикальну вісь показує одночасно і споживання зерна на рівні 12 кг. Зміщуючи точку С по лінії АВ ми отримаємо безліч інших співвідношень споживання зерна і тканин.
Наведені графіки на рис. 1 і 2 дають відповіді на багато різних запитань. Ми бачимо, що в умовах автаркічного розвитку двох країн, тобто за відсутності торгівлі між ними ціни на товари в цих країнах різні. В Україні 1 кг зерна коштує 0,5 м тканин, а в Росії за 1 кг зерна можна купити 2,5 м тканин. Подібні ціни зумовлені рівністю витрат на виробництво 1 кг зерна і 0,5 м тканин в Україні і 1 кг зерна і 2,5 м тканин у Росії. Продаж цих товарів за іншими цінами неодмінно дало б перевагу одному з виробників того чи іншого товару. Наприклад, продаж 1 кг зерна за ціною більшою за 0,5 м тканин в Україні, скажімо, за 0,75 м тканин, принесло б вищий прибуток виробникам зерна, бо вони змогли б обмінювати 1 одиницю витрат, необхідну для виробництва 1 кг зерна, на 1,5 одиниці витрат, потрібних для виготовлення 0,75 м тканин. Якщо ж співвідношення цін матиме протилежний ухил, наприклад, за 0,5 м тканин можна купити 2 кг зерна, то складеться така сама ситуація, але вже на користь виробників тканин. Проте ці міркування щодо зміни цін можуть мати місце тільки за умови, що змінилися обставини виробництва, і витрати на виробництво як 1 кг зерна, так і 0,75 м тканин стали тотожними. В іншому разі, в умовах неврівноваженості витрат, частина ресурсів суспільства була б «перекинута» на виробництво менш збиткові продукції, що призвело б до перевиробництва цієї продукції і зменшення попиту на неї. У той же час скоротилося б виробництво іншої продукції, попит на неї б зріс і ціни підвищились. Така зміна співвідношення попиту і пропозиції знову повернула б пропозиції виробництва цих товарів до умов, коли ціни на них визначалися б рівними величинами витрат на їх виробництво.
Далі розглянемо іншу ситуацію, коли між Україною і Росією починається взаємна торгівля. Першопроходці цих відносин — українці в Росії, а росіяни в Україні — звернуть увагу на різницю в цінах на товари вдома і у партнера. Наприклад, українець знає, що в Україні 1 кг зерна коштує 0,5 м тканин. У Москві ж він бачить, що за 1 кг зерна дають 2,5 м тканин, і робить висновок, що доцільніше 1 кг зерна обміняти в Росії. Фактично цей перший бізнесмен винайшов фантастичний спосіб перетворення 0,5 м тканин у 2,5 м цих тканин за допомогою зовнішньої торгівлі. Таким же чином росіянин перетворює в Україні свій 1 кг зерна, отриманий за 2,5 м тканин вдома, на 5 кг зерна за ту саму кількість тканини, але в Україні. Цей факт свідчить про конкретну спрямованість потоків товарів: зерно в Росію, а тканини в Україну, незалежно від того, хто конкретно є бізнесменом і скільки їх або фірм займатимуться цією справою.
В Україні 1 кг зерна продають у 5 раз дешевше, ніж у Росії. Це випливає із співвідношення цін в Україні (1 кг зерна = 0,5 м тканин) і Росії (1 кг зерна = 2,5 м тканин). Якщо першу рівність поділити на другу, тобто:
Таким чином ціни на зерно і тканини в Україні і Росії співвідносяться як 1 : 5. При цьому в Росії зерно дорожче, ніж в Україні, у 5 разів (за 1 м тканини в Росії можна купити 0,4 кг зерна, тоді як в Україні за 1 м тканин — 2 кг зерна). А в Україні тканини в 5 разів дорожче, ніж у Росії. Така ситуація спонукатиме інтенсивний обмін між державами. З Росії в Україну привозитимуть тканини і за кожен метр отримуватимуть 2 кг зерна. А з України в Росію везтимуть зерно з метою отримати за кожен кілограм зерна по 2,5 м тканин. Одночасно в обох країнах розпочнеться процес переміщення ресурсів у виробництво вигіднішого товару. Якщо в Україні необхідно витратити на виробництво тільки 0,5 м тканин стільки ж ресурсів, як і на 1 кг зерна, але за цей 1 кг зерна в Росії можна отримати 2,5 м тканин, то в умовах взаємної торгівлі стане вигідним в Україні відмовитись від виробництва тканин і виробляти тільки зерно. Те саме спостерігатиметься і в Росії. Там доцільніше буде зосередити зусилля на виробництві тканин і за кожен метр отримати в Україні 2 кг зерна, ніж удома виробляти тільки 0,4 кг за тих самих витрат.
Перші комерсанти дійсно обміняють свої товари в пропорції 1 : 5. Але поступово співвідношення цін на ринках України і Росії змінюватиметься, бо співвідношення попиту і пропозиції теж буде змінюватись. З України буде вивозитись зерно і туди завозитись тканини. Пропозиція зерна зменшиться, а пропозиція тканин зросте. Відповідно зміняться і ціни. Замість рівняння 1 кг зерна = 0,5 м тканин складеться інше: 1 кг зерна = 0,6 м тканин; 1 кг зерна = 0,7 м тканин і т. д. Одночасно в Росії підвищаться ціни на тканини, пропозиція яких зменшується внаслідок експорту, і знизяться ціни на зерно — через збільшення пропозиції зерна в результаті його імпорту.
Таким чином, співвідношення цін на товари в Україні і Росії змінюватиметься від 1 : В (за умов автаркії), проходячи поступово крізь співвідношення 1 : 4; 1 : 3; 1 : 2, до 1 : 1 за умов вільної торгівлі. Тобто, виникне ситуація, коли вартість в Україні стане такою ж, як і в Росії. Тут необхідно звернути увагу на одну цікаву і важливу деталь: рівність співвідношення цін в Україні і Росії (1 : 1) зовсім не означає, що ціна 1 кг зерна = 1 м тканини. Ця рівність стверджує тільки те, що будь-яка ціна (наприклад, 1 кг зерна = 0,8 м тканин або 1 кг зерна = 1,2 м тканин) буде однаковою і в Росії, і в Україні. При цьому, зауважте, що в даній моделі ми нехтуємо транспортними витратами, вважаючи їх несуттєвими (якщо ж урахувати транспортні складові, то тоді формула 1 : 1 матиме дещо інший вигляд: ціна 1 кг зерна в Україні = транспортні витрати + ціна 1 м тканин, а в Росії в цей же час 1 м тканин = транспортні витрати + ціна 1 кг зерна).
Що ж відтворює вищенаведене співвідношення цін як 1 : 1? Економічно це означає припинення взаємних економічних відносин, взаємної торгівлі. Не має сенсу везти зерно з України в Москву, якщо там за нього можна отримати ту саму кількість метрів тканин, що і в Києві. Це стосується і недоцільності везти з Москви тканини до Києва, де за них отримаєш ту ж кількість зерна, що і в Москві. І все ж таки міждержавна торгівля не припиняється. Справа в тому, що як тільки-но перестане існувати міждержавна торгівля зерном і тканинами, в Україні і Росії почне змінюватись співвідношення попиту і пропозиції на ці товари. Адже під час взаємної торгівлі відбулася спеціалізація України на виробництві зерна, а Росії— на виробництві тканин. І життя продовжується: і в Україні, і в Росії споживають зерно і витрачають тканини. Але ж в Україні тканини не виробляються, а в Росії не вирощується зерно. Виникає перевиробництво зерна і дефіцит тканин в Україні. Це призводить до зниження цін на зерно і підвищення цін на тканини. В Росії цей процес призводить відповідно до зниження цін на тканини і підвищення їх на зерно. В результаті знову виникає різниця в цінах: в Україні зерно стає дешевшим, ніж у Росії, а в Росії — тканини дешевші, ніж в Україні. Це дає поштовх до відновлення торгівлі. Але вона і не припинялась. Адже з наведеного аналізу випливає, що після досягнення рівня цін, близького до співвідношення 1:1, торгівля продовжуватиметься в обсягах, які покриватимуть витрати зерна в Росії і витрати тканин в Україні, підтримуючи стабільний попит на ці товари в кожній з країн.
Стабілізація експортно-імпортних відносин свідчить і про те, що співвідношення цін на зерно і тканини в двох країнах як 1 : 1 означає однаковий кут нахилу кривої споживання до горизонтальної (чи вертикальної) осі координат на рис. 1 і 2. Якщо візьмемо окремий випадок співвідношення 1 : 1 як співвідношення цін, коли і в Україні і Росії за 1 кг зерна можна обміняти 1 м певної тканини (а не якусь іншу, хоча й таку саму кількість тканин), то отримаємо криву споживання в обох країнах зерна і тканин, яка пересікає обидві вісі координат на рівній відстані від їх перетину, тобто від точки «0».
Таким чином, на рис. 1 крива споживання зерна і тканин в Україні перетинає вертикальну вісь у точці А, яка визначає виробництво зерна в Україні на рівні 50 кг за одиницю витрат, а горизонтальну вісь — у точці Д, яка віддалена від точки О (перетин вісей координат) на ту ж відстань, що і точка А.
На рис. 2, який ілюструє ситуацію у Росії, крива споживання перетинає горизонтальну вісь у точці В, яка характеризує рівень виробництва тканин на одиницю витрат у Росії, а вертикальну вісь на такій самій відстані від точки О, як і відстань ОВ. Цю точку на осі ординат позначено точкою D. Таким чином, на рис. 1 пунктирна лінія AD, а на рис. 2 — лінія DB є лініями (кривими) споживання зерна і тканин відповідно в Україні і Росії в умовах вільної торгівлі між цими державами.
Розглянемо як змінилась ситуація в споживанні зерна і тканин в Україні і Росії за умов вільної торгівлі. За автаркічного розвитку крива споживання збігається з кривою виробництва. Співвідношення ж попиту і пропозиції в цих умовах, зокрема в Україні, визначило споживання на рівні 20 кг зерна і 15 м тканин на одну людину. Враховуючи, що за взаємної торгівлі насиченість ринку зросла, вважатимемо, що це дозволить в Україні збільшити споживання, наприклад, тканин до 20 м (точка F). Якщо з точки F провести перпендикуляр до осі абсцис, то він перетне лінію (криву) споживання в умовах вільної торгівлі в точці С1. Опустивши з точки С1 перпендикуляр на вісь ординат (лінія С1Е) ми отримаємо точку, що визначає рівень споживання зерна — 30 кг. Аналогічно розглянемо ситуацію в Росії. Якщо допустити, що за умов вільної торгівлі в Росії збільшилось споживання тканин з 70 до 80 м (точка F), то перпендикуляр до вісі абсцис у точці F визначить точка С1 на кривій споживання. Перпендикуляр на вісь ординат дасть точку Е, яка показує рівень споживання зерна — 20 кг. Нові рівні споживання в Україні і Росії показують, що життєвий рівень населення в цих країнах значно зріс завдяки міждержавній торгівлі. Якщо при самозабезпеченні українці могли б споживати 15 м тканин і 20 кг зерна, то за умов вільної торгівлі споживання тканин збільшилось до 20 м, а зерна — до 30 кг. У цей же час у Росії споживання тканин збільшилось з 70 до 80 м, а зерна — з 12 до 20 кг. Це переконливе свідчення переваг вільної міжнародної торгівлі над автаркією. Проте, це ми розглядали ситуацію абсолютних переваг однієї з країн над іншою у виробництві одного конкретного товару, і таких же переваг другої країни перед першою у виробництві іншого товару.
Залишилось відкритим питання: чи є такою ж взаємовигідною торгівля за умов, коли одна з країн не має переваг перед іншою у виробництві жодного товару. Це питання породжує інші: якщо комусь з партнерів і вигідна торгівля в таких умовах, то кому — тому, у кого переваги у виробництві всіх товарів, чи тому, у кого таких переваг не має. На це питання після А. Сміта дав відповідь Д. Рікардо.
б) Ситуація відносних переваг Д. Рікардо довів, що навіть у випадках, коли одна країна поступається показниками ефективності виробництва всіх товарів перед іншими країнами (країною), вільна торгівля між ними є взаємовигідною. Адже, як ми вже зрозуміли з попереднього аналізу, поки за відсутності взаємної торгівлі зберігаються відмінності між державами в співвідношеннях цін однієї і тієї ж пари товарів, кожна з цих держав матиме відносні переваги. Тобто, завжди знайдеться в державі два таких товари, коли співвідношення витрат на їх виробництво в цих країнах різне. Наприклад, у країні А на виробництво товару X витрачається в 1,5 раза більше ресурсів, ніж на товар У. А в країні В на виробництво такого ж товару X витрачається в 2 рази більше ресурсів, ніж на товар У. Значить, співвідношення цін на зазначені товари в цих країнах різне: в країні А товар X коштує 1,5 У, а в країні В товар X коштує 2 У. Отже, в країні А товар X дешевший, ніж у країні В, і вона таким чином має перевагу у виробництві товару X над країною В, хоча на одиницю витрат країна В виробляє більше і товару X, і товару У. Це свідчить про доцільність і взаємовигідність торгівлі між цими країнами: країна А експортуватиме товар X і взамін імпортуватиме з країни В товар У.
Д. Рікардо для обгрунтування своїх висновків використав такий числовий приклад. Нехай, як і за умов абсолютних переваг, в Україні за рахунок витрат виготовляються 50 кг зерна або 15 м тканин, або будь-яку комбінацію обсягів цих товарів відповідно до кривої виробництва і споживання, що зображена на рис. 1. У той же час в усіх інших країнах, зокрема в Росії, за допомогою одиниці витрат можна виготовити 67 кг зерна і 100 м тканин, або будь-яку комбінацію цих товарів у зазначених межах (рис. 4).
Перш ніж приступити до аналізу нової ситуації у виробництві і споживанні вже відомих нам двох товарів — зерна і тканин — в Україні і Росії, доречно повернутися до ситуації абсолютних переваг і зазначити, що проведені аналізи і зроблені висновки не свідчать однозначно, що вигідність взаємної торгівлі зумовлена саме перевагами кожної з країн у витратах на виробництво одного з двох товарів, якими вони обмінюються. Адже і в тих прикладах (рис. 1 і 2) була присутня і різниця у співвідношеннях цін на одну і ту ж пару товарів у цих країнах: в Україні 1 кг зерна коштував 0,5 м тканин, а 1 кг зерна в Росії вже коштував 2,5 м тканин, тобто дорожче в 5 разів. Але на цей аспект ми не звертали увагу, розглядаючи ситуацію саме абсолютних переваг однієї з країн у виробництві певного товару, який вона експортує в іншу країну, і таких же переваг другої країни в іншому товарі, який експортується нею в першу країну.
Взявши до аналізу ситуацію, яка відображена на рис. 4, Д. Рікардо поставив питання: якою є ціна товарів на автономних ринках цих країн за відсутності переваг у виробництві будь-якого товару в одній з них?
З рис. 1, як і раніше, ми бачимо, що 1 кг зерна в Україні коштує 0,5 м тканин. Рис. 4 свідчить, що в Росії 1 кг зерна коштує 1,5 м, бо одна одиниця витрат дозволяє в Росії виготовити 67 кг зерна або 100 м тканин. Якщо на виготовлення цих товарів необхідна однакова кількість витрат (по одиниці), то це дозволяє порівняти їх кількості, тобто 67 кг = 100 м і тоді 1 кг = 1,5 м. Порівнюючи ціни в Україні і в Росії на зерно, ми помічаємо, що в Україні за 1 кг зерна можна купити 0,5 м тканин, тобто втричі дорожче, ніж у Росії, де 1,5 м тканин віддають за 1 кг зерна. Відповідно, зерно в Росії втричі дорожче, ніж в Україні. Тепер варто звернути увагу, що співвідношення 1 : 3 є одним з проміжних етапів зміни співвідношення цін на товари в ситуації абсолютних переваг, коли в процесі розвитку торгівлі, взаємного насичення ринків держав ціни на них прямують до співвідношення 1:1. Різниця полягає в тому, що в першому "випадку торгівля між державами починалась при співвідношенні цін 1 : 5, а в другому випадку, — в ситуації відносних переваг торгівля починається при співвідношенні цін на аналогічні товари в цих країнах як 1 : 3. Це свідчить тільки про те, що на старті взаємної торгівлі держав ступінь вигідності в другому випадку менший, ніж у першому. Але вигода від торгівлі все ж таки існує, бо є можливість за її допомогою перетворити 1 м тканин або 1 кг зерна на три одиниці кожного з цих продуктів.
Рис. 4 демонструє, що в ситуації з виробництвом товарів у довільно обраному варіанті крива споживання АВ за умови споживання 70 кг тканин дозволяє споживати 16 кг зерна. Але, з початком взаємну торгівлю в Україні і Росії, як і в першому варіанті, ціни на зерно і тканини в обох країнах зрівняються. І коли при рівних цінах на підставі тих же аргументів, що і в першому варіанті, провести криву споживання DB, то обрана на цій кривій точка С\ позначатиме певне співвідношення споживання зерна і тканин. Якщо величина споживання буде становити 80 м тканин, то зерна споживатиметься 20 кг. Тобто, в ситуації відносних переваг, як і в ситуації абсолютних переваг, країни, що розвивають взаємну торгівлю, отримують економічні вигоди, що приводять до підвищення споживання, зростання життєвого рівня та економічного розвитку. За відсутності такої торгівлі подібний життєвий рівень у цих країнах був би недосяжний.
У своїй аргументації Д. Рікардо розглянув і ситуацію, коли держави не просто обмінюються товарами, а купують або продають їх за гроші. У такому разі держави для оплати імпорту звертаються до валютного ринку, де обмінюють національні гроші на необхідну валюту. Купівля-продаж товарів має свої цікаві аспекти. Наприклад, коли витрати валюти на імпорт не компенсуються повністю отриманою валютою від експорту, то для забезпечення рівноваги витрат і доходів можна змінити обмінний курс валют або застосувати коригування рівнів цін на всі товари в одній або обох країнах.
Використана література: Дудчак В.І. Митна справа. / В.І. Дудчак, О.В. Мартинюк. — 2002. — 100 с.: іл.
