Дудчак В.І. Митна справа (2002)
Світова практика використання нетарифних інструментів митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Світова практика в сфері міжнародної торгівлі свідчить, що основними інструментами регулювання експортно-імпортних операцій з початку 30-х років XX століття стають нетарифні методи, кількісні обмеження експорту та імпорту. В перші післявоєнні роки, як і раніше, центральне місце в регулюванні ЗЕД займають кількісні, а також валютні обмеження. Вони домінували в сфері економічних відносин країн несоціалістичного світу. Проте інтереси розвитку економіки, консолідації спільних зусиль країн капіталістичного світу в умовах холодної війни вимагали лібералізації їх експортно-імпортних відносин. З 1948 р. починає працювати міжнародна організація, покликана забезпечити зменшення бар'єрів на шляху міжнародної торгівлі — ГАТТ. Завдяки її функціонуванню, поступово, починаючи з 50-х років, промислово розвинуті країни стали скорочувати сферу застосування обмежень у зовнішній торгівлі. В рамках ГАТТ відбувалися постійні переговори з метою встановлення спільних принципів застосування обмежень на експортно-імпортні операції.
У кінці 50-х років значно звузилась сфера застосування кількісних обмежень імпорту. До того ж у процесі поступового послаблення митно-тарифного тиску було повністю скасовано валютні обмеження в сфері ЗЕД. Домінанта митного регулювання промислово розвинутих країн поступово стала переміщуватись у сферу
тарифних методів.
ГАТТ вимагав подальшого зниження рівня митних тарифів і відмови від застосування нетарифних інструментів. Безумовно, хоча й не дуже швидко, але ГАТТ за час свого існування досяг значних успіхів. Митні тарифи країн — членів ГАТТ у середньому за 40 років зменшились у 10 разів, досягнувши на початку 90-х років середнього рівня в 4 % замість 40 % на початку 50-х років. Поступова, але неухильна тенденція згортання кількісних методів і зниження рівня митних тарифів стимулювала пошук нових, незаборонених міжнародними угодами, інструментів обмеження імпорту. Дедалі ширше залучаються такі засоби, як внутрішня податкова система, субсидування окремих галузей (виробництв) у промисловості і сільському господарстві, різні адміністративні норми і формальності та ін. У результаті досить жорсткої позиції ГАТТ щодо необхідності невпинного зниження рівня митних тарифів країнами — членами ГАТТ з середини 60-х років намітилась тенденція активізації використання захисних інструментів нетарифного характеру. І вже на початку 70-х років нетарифні інструменти знову посіли провідне місце в арсеналі торговельно-політичних засобів капіталістичних країн.
Фінансові інструменти за сучасних умов регулювання зовнішньоторговельних відносин в економічно розвинутих країнах уже не відіграють такої значної ролі, як раніше. Дедалі більше країн відмовляється від практики обов'язкового продажу іноземної валюти державі. До початку 90-х років подібне спостерігалось тільки в деяких країнах ЄС: Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Ірландії, Данії, Бельгії, Люксембурзі.
Досить широко застосовується в світовій практиці автоматичне ліцензування і моніторинг.
Практика квотування стала найпоширенішим методом нетарифного регулювання ЗЕД майже в усіх країн світу, в тому числі і країнах-членах ГАТТ. Навіть після створення Світової організації торгівлі (СОТ) перелік товарів, імпорт яких квотується на постійній основі, залишається значним. Особливо широко вживаються квоти до сільськогосподарських продуктів.
Практика неавтоматичного ліцензування застосовується різними країнами не тільки щодо товарів, які квотуються. Як засіб захисту національного ринку поширені спеціальні дозволи на імпорт певного товару. Навіть така економічна супердержава, як США, а також Канада ліцензують імпорт природного газу. Основ ним об'єктом їх ліцензування залишається продукція сільського господарства і харчової промисловості.
Як метод зовнішньоекономічного нетарифного регулювання застосовується і встановлення державної монополії на імпорт окремих товарів. Японія, наприклад, впровадила державну моно полію на імпорт солі, рису, пшениці, ячменю, масла, молочного порошку, простокваші, молочних концентратів, етилового спирту, що має концентрацію понад 90 %, шовку-сирцю. Франція застосовує державну монополію на імпорт сірників, що надходять з-за меж ЄС. Греція робить те саме стосовно імпорту сірників з держав, що не входять до Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).
Різними країнами застосовуються і технічні бар'єри щодо імпорту. ГАТТ/COT та інші міжнародні угоди вимагають спрощення технічних вимог та їх уніфікації з метою мінімізації негативного впливу на міжнародну торгівлю.
Використана література: Дудчак В.І. Митна справа. / В.І. Дудчак, О.В. Мартинюк. — 2002. — 100 с.: іл.
У кінці 50-х років значно звузилась сфера застосування кількісних обмежень імпорту. До того ж у процесі поступового послаблення митно-тарифного тиску було повністю скасовано валютні обмеження в сфері ЗЕД. Домінанта митного регулювання промислово розвинутих країн поступово стала переміщуватись у сферу
тарифних методів.
ГАТТ вимагав подальшого зниження рівня митних тарифів і відмови від застосування нетарифних інструментів. Безумовно, хоча й не дуже швидко, але ГАТТ за час свого існування досяг значних успіхів. Митні тарифи країн — членів ГАТТ у середньому за 40 років зменшились у 10 разів, досягнувши на початку 90-х років середнього рівня в 4 % замість 40 % на початку 50-х років. Поступова, але неухильна тенденція згортання кількісних методів і зниження рівня митних тарифів стимулювала пошук нових, незаборонених міжнародними угодами, інструментів обмеження імпорту. Дедалі ширше залучаються такі засоби, як внутрішня податкова система, субсидування окремих галузей (виробництв) у промисловості і сільському господарстві, різні адміністративні норми і формальності та ін. У результаті досить жорсткої позиції ГАТТ щодо необхідності невпинного зниження рівня митних тарифів країнами — членами ГАТТ з середини 60-х років намітилась тенденція активізації використання захисних інструментів нетарифного характеру. І вже на початку 70-х років нетарифні інструменти знову посіли провідне місце в арсеналі торговельно-політичних засобів капіталістичних країн.
Фінансові інструменти за сучасних умов регулювання зовнішньоторговельних відносин в економічно розвинутих країнах уже не відіграють такої значної ролі, як раніше. Дедалі більше країн відмовляється від практики обов'язкового продажу іноземної валюти державі. До початку 90-х років подібне спостерігалось тільки в деяких країнах ЄС: Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Ірландії, Данії, Бельгії, Люксембурзі.
Досить широко застосовується в світовій практиці автоматичне ліцензування і моніторинг.
Практика квотування стала найпоширенішим методом нетарифного регулювання ЗЕД майже в усіх країн світу, в тому числі і країнах-членах ГАТТ. Навіть після створення Світової організації торгівлі (СОТ) перелік товарів, імпорт яких квотується на постійній основі, залишається значним. Особливо широко вживаються квоти до сільськогосподарських продуктів.
Практика неавтоматичного ліцензування застосовується різними країнами не тільки щодо товарів, які квотуються. Як засіб захисту національного ринку поширені спеціальні дозволи на імпорт певного товару. Навіть така економічна супердержава, як США, а також Канада ліцензують імпорт природного газу. Основ ним об'єктом їх ліцензування залишається продукція сільського господарства і харчової промисловості.
Як метод зовнішньоекономічного нетарифного регулювання застосовується і встановлення державної монополії на імпорт окремих товарів. Японія, наприклад, впровадила державну моно полію на імпорт солі, рису, пшениці, ячменю, масла, молочного порошку, простокваші, молочних концентратів, етилового спирту, що має концентрацію понад 90 %, шовку-сирцю. Франція застосовує державну монополію на імпорт сірників, що надходять з-за меж ЄС. Греція робить те саме стосовно імпорту сірників з держав, що не входять до Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).
Різними країнами застосовуються і технічні бар'єри щодо імпорту. ГАТТ/COT та інші міжнародні угоди вимагають спрощення технічних вимог та їх уніфікації з метою мінімізації негативного впливу на міжнародну торгівлю.
