Климко Г.Н. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект (1997)
3. Глобалізація економічних процесів
Сутність та головні етапи економічної глобалізації
Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток останньої чверті XX — початку XXI ст. відбуваєтеся під зростаючим впливом глобалізації. її економічна складова пов'язана насамперед із джерелами, факторами, формами господарського поступу. Йдеться про інвестиції, технології, робочу силу, інтелектуальні й фінансові ресурси, менеджмент і маркетинг тощо. Формами прояву глобалізації є:
• зростання міжнародної торгівлі та інвестицій, лібералізація та дерегуляція руху капіталу;
• небачена досі диверсифікація світових фінансових ринків і ринків технологій;
• відчутне зростання ролі ТНК у світових господарських процесах;
• загострення глобальної конкуренції;
• поява систем глобального, стратегічного менеджменту;
• підвищення ролі інформаційних і комунікаційних технологій в економічному розвиткові.
Розглянемо принципові ознаки глобалізації як суспільно-економічного процесу. Узагальнюючи наявні визначення цього поняття, яке набуло найбільшого поширення у 1990-ті роки, слід наголосити, що глобалізація у своїй розвинутій, зрілій формі є продуктом епохи постмодерну — переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування засад ноосферно-космічної цивілізації, її суть полягає в посиленні системної цілісності світового господарства на основі ринкової парадигми та поглиблення планетарних інтеграційних процесів. Звідси випливають якісні та кількісні ознаки,
показники і критерії, що характеризують розгортання економічної глобалізації. Найголовніші з них:
• зростання взаємозалежності економік різних країн;
• посилення цілісності та єдності світового господарства на базі прогресуючої відкритості національних ринків;
• поглиблення міжнародного поділу та кооперації праці.
Існує три групи індикаторів, які відображають різноманітні аспекти глобалізаційного процесу в економічній сфері. Це головні, додаткові та експериментальні*. Як важливий статистичний механізм, індикатори дають змогу відстежувати кількісні та якісні складові економічної глобалізації, визначати її рівень і масштаби.
Головні індикатори мають найбільше поширення; вони стосуються усіх країн світового співтовариства і використовуються в національній статистиці як пріоритетні. Найповніше дані індикатори імплементовані у статистику країн ОЕСР. Додаткові іплікатори спрямовані на отримання ширшої інформації, яка теоретично є бажаною, але практичне її отримання зіштовхується з труднощами (наприклад, показники зарубіжної діяльності багатонаціональних корпорацій). До експериментальних індикаторів належать показники, що відображають важливі сторони процесу економічної глобалізації, але не мають належного теоретичного та практичного обгрунтування як нові явища господарської діяльності.
Серед головних виділяють шість груп індикаторів, що демонструють найважливіші риси економічної глобалізації.
Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток останньої чверті XX — початку XXI ст. відбуваєтеся під зростаючим впливом глобалізації. її економічна складова пов'язана насамперед із джерелами, факторами, формами господарського поступу. Йдеться про інвестиції, технології, робочу силу, інтелектуальні й фінансові ресурси, менеджмент і маркетинг тощо. Формами прояву глобалізації є:
• зростання міжнародної торгівлі та інвестицій, лібералізація та дерегуляція руху капіталу;
• небачена досі диверсифікація світових фінансових ринків і ринків технологій;
• відчутне зростання ролі ТНК у світових господарських процесах;
• загострення глобальної конкуренції;
• поява систем глобального, стратегічного менеджменту;
• підвищення ролі інформаційних і комунікаційних технологій в економічному розвиткові.
Розглянемо принципові ознаки глобалізації як суспільно-економічного процесу. Узагальнюючи наявні визначення цього поняття, яке набуло найбільшого поширення у 1990-ті роки, слід наголосити, що глобалізація у своїй розвинутій, зрілій формі є продуктом епохи постмодерну — переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, формування засад ноосферно-космічної цивілізації, її суть полягає в посиленні системної цілісності світового господарства на основі ринкової парадигми та поглиблення планетарних інтеграційних процесів. Звідси випливають якісні та кількісні ознаки,
• зростання взаємозалежності економік різних країн;
• посилення цілісності та єдності світового господарства на базі прогресуючої відкритості національних ринків;
• поглиблення міжнародного поділу та кооперації праці.
Існує три групи індикаторів, які відображають різноманітні аспекти глобалізаційного процесу в економічній сфері. Це головні, додаткові та експериментальні*. Як важливий статистичний механізм, індикатори дають змогу відстежувати кількісні та якісні складові економічної глобалізації, визначати її рівень і масштаби.
Головні індикатори мають найбільше поширення; вони стосуються усіх країн світового співтовариства і використовуються в національній статистиці як пріоритетні. Найповніше дані індикатори імплементовані у статистику країн ОЕСР. Додаткові іплікатори спрямовані на отримання ширшої інформації, яка теоретично є бажаною, але практичне її отримання зіштовхується з труднощами (наприклад, показники зарубіжної діяльності багатонаціональних корпорацій). До експериментальних індикаторів належать показники, що відображають важливі сторони процесу економічної глобалізації, але не мають належного теоретичного та практичного обгрунтування як нові явища господарської діяльності.
Серед головних виділяють шість груп індикаторів, що демонструють найважливіші риси економічної глобалізації.
