Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів (2001)
1. Відносини обміну й умови торгівлі
У темах 4 і 5 відображені гіпотези щодо пояснення міжнародного обміну товарами. При вивченні моделей Рікардо та Гекшера-Оліна стало зрозуміло, що в результаті зовнішньої торгівлі між двома країнами утворюються спільні відносини щодо цін на фактори виробництва і цін на товари. Разом з цим, невирішеним є питання, як визначаються відносини обміну. Це питання можна розглянути таким чином. Співвідношення цін на товари р/р2 має вираз .
Наведена формула відображає кількість одиниць товару 2, яку можна отримати при обміні на певну кількість товару 1.
У міжнародній економіці для аналізу обміну широко використовують поняття умови торгівлі (Terms of Trade) країни. Воно відображає масштаби експорту і кількісно вимірюється співвідношенням індексів експортних та імпортних цін у вітчизняній валюті. У практичній економіці розрізняють товарні або бартерні умови торгівлі, а також дохідні та факторні умови торгівлі. Торгові умови країни, що позначаються як реальні відносини обміну певної країни, вказують, скільки імпортного товару можна отримати за даний обсяг експортного товару.
При розгляді класичних моделей умов торгівлі використовували методологію, за якою попит і пропозиція розглядалися на обмеженому колі конкретних товарів. Стандартна модель мала розширення до сукупного попиту і пропозиції. Для спрощення розгляду відносин обміну можна обмежитися, як і раніше, моделлю «дві країни - два товари». Нехай країна 1 експортує товар 1 та імпортує товар 2. При цьому реальні відносини обміну визначаються через відношення цін на товари р/рг Для Закордону в прикладі двох країн відносини обміну визначені як зворотна величина до відносної ціни р/рг
Відносини обміну мають господарсько-політичне значення: кожне народне господарство зацікавлене в поліпшенні своїх торгових умов, оскільки їх підняття на новий якісний рівень означає, що за певну кількість експортованих товарів може бути імпортована більша кількість товарів. Поліпшення відносин обміну дає більшу можливість використання товарів для споживання та інвестицій, їх погіршення означає скорочення обсягу товарів для споживання (і для виробництва).
Приклад України свідчить, що вона в минулому зазнала погіршення торгових умов для ряду продуктів, особливо для продукції обробних галузей промисловості та сільського господарства. Таким чином, вона повинна була компенсувати недовиробництво товарів традиційного експорту безперервним нарощуванням виробництва інших товарів для експорту, щоб отримати заданий рівень імпортованих товарів. Таке погіршення відносин обміну з точки зору політичного розвитку є особливо проблематичним, оскільки країна в інтересах свого господарського розвитку змушена імпортувати основні засоби виробництва, а заданого рівня імпорту цих засобів, необхідних для зростання, можна досягнути тільки тоді, коли буде збільшене виробництво продукції на експорт.
Як видно з таблиці 10.1, умови торгівлі в Україні за останніх п'ять років мали негативну тенденцію. Якщо ж вивчати їх зміни, то лише у другому кварталі 1998 року було перевищення рівня 1994 року. З огляду на умови торгівлі значною мірою пояснюється фінансова ситуація в Україні. Хоча нашій державі досі вдавалось уникати фінансових струсів, подібних до тих, що сталися в Росії, проте впродовж кількох останніх місяців вона потерпає від погіршення економічних та фінансових умов. Перспективи України щодо подолання цих проблем дещо прояснилися 4 вересня 1998 року, коли МВФ нарешті схвалив довгоочікувану й невідкладну Програму розширеного фінансування (EFF). За умовами Програми, Україна отримає позику на суму $2,2 млрд. кількома траншами за три роки. Перший транш становив $260 млн. Після цього Світовий банк схвалив позику на суму $900 млн. до кінця року (включаючи вересневий транш на суму $260 млн.) на підтримку реструктуризації фінансової системи, управління, вугільної промисловості та сільського господарства. Окрім цього, $100 млн. позики на енергетику, сільське господарство та кораблебудування погодилася надати Данія.
Однак навіть при таких позиках позиції України щодо іноземних кредиторів виглядають ненадійними. Для врівноваження зобов'язань і надходжень необхідно в Україні змінити певні показники. Втім, проблема полягає у тому, що більшість з них не можуть змінитися, за винятком, можливо, торговельного балансу та резервів.
Постає багато запитань, що цікавлять міжнародні фінансові організації. Чи зможе Україна зменшити дефіцит платіжного балансу. Чи слід НБУ й надалі витрачати резерви? Чи є підвищення квоти в МВФ зобов'язуючим та, якщо так, чи має Україна право використовувати додаткові ресурси МВФ? Позитивна відповідь на ці запитання пов'язана перш за все з поліпшенням умов торгівлі, адже, як уже було зазначено, можливості змін пов'язані головним чином з торговим балансом, який формується переважно результатами експортно-імпортної діяльності країни.
Яскраві приклади значення умов торгівлі отримані з досвіду країн, що розвиваються, та індустріальних країн, особливо після двох нафтових криз (1973/74 та 1979/80 років). Через підвищення цін на нафту торгові умови, наприклад, поліпшилися для країн ОПЕК з 1973 року, в той час, як відносини обміну для деяких країн третього світу, котрі не мають сильної сировинної бази, погіршилися. Також торгові умови країн ЄС спадали зі 115 (1973 рік) до 107 (1975 рік) та з 107 (1978 рік) до 101 (1980 рік).
ФРН змушена була констатувати погіршення своїх торгових умов із 124 (1973 рік) до 118 (1975 рік) та з 116 (1978 рік) до 103 (1980 рік). Але згодом торгові умови зросли до 120 (1990 рік). У 1991 році торгові умови знизилися до 115. Погіршення торгових умов для такої країни як ФРН означає, що вона повинна віддавати більшу кількість експортних товарів (наприклад, «Фольксваген»), щоб отримати певну (задану) кількість імпортних товарів - нафти (або іншої сировини).
З цих міркувань зрозуміло, що аналіз визначальних факторів реальних відносин обміну становить особливий господарсько-політичний інтерес.
Співвідношення цін може бути виражене через співвідношення експортних та імпортних цін на певний товар, якщо є зацікавлення тільки в даному товарі, або через співвідношення індексу експортних та iндексу імпортних цін у цілому, коли вивчають зовнішню торгівлю всіма товарами. Якщо
Р - індекс експортних цін,
Ріт - індекс імпортних цін,
Qx - кількісний обсяг експорту,
Qim - кількісний обсяг імпорту, RS - відносна пропозиція товарів на експорт, RD - відносний попит на імпортні товари, то графічно умови торгівлі можна зобразити таким чином (рисунок 10.1).
Розміщення кривої відносної пропозиції товарів на експорт свідчить, що при зростанні відносної сукупної ціни експортних товарів відносний кількісний обсяг експорту порівняно з кількісним обсягом імпорту збільшуватиметься. Розміщення кривої відносного попиту на імпортні товари показує обернену залежність: при зростанні відносної ціни імпорту відносний попит на імпортні товари буде скорочуватися. Відносна ціна (Р/ P.), що виникає на перетині кривих відносного попиту на імпорт і відносної пропозиції товарів на експорт у точці А при їх відносній кількості (Q/Qjm), представляє умови торгівлі.
Умови торгівлі відображають співвідношення взаємного попиту і взаємної пропозиції на експорт і на імпорт кожної країни. їх розраховують на базі співвідношення індексу експортних та імпортних цін кожної країни, і ці умови є найважливішим орієнтиром для їх зовнішньоекономічної політики в цілому та зовнішньоторговельної політики зокрема. ТоТ= 100 означає рівність цін експорту й імпорту. Зростаючий індекс умов торгівлі (ТоТ > 100) показує, що при зростанні сукупної ціни експорту країни порівняно з сукупною ціною імпорту на кожну одиницю товару, що експортується, стає можливим придбати дедалі більше імпортних товарів. Оскільки більший обсяг імпорту стає можливим замість колишньої кількості експорту, добробут країни підвищується. Падаючий індекс умов торгівлі (ТоТ< 100) показує, що при зростанні сукупної ціни імпорту країни порівняно із сукупною ціною експорту на кожну одиницю товару, який експортують, стає можливим придбати щораз менше імпортних товарів, бо менший обсяг імпорту можливий замість колишньої кількості експорту, добробут країни знижується.
Це співвідношення щодо попиту та пропозиції правильне і для будь-якого конкретного товару, і для країни в цілому. Очевидно, що будь-які зсуви кривих відносного попиту і відносної пропозиції приведуть до змін параметрів або економічного зростання, або перерозподілу доходів між країнами. Тому умови торгівлі, як економічний показник, можуть набирати таких основних форм:
Товарні або чисті бартерні умови торгівлі - співвідношення експортних та імпортних цін певного товару або індексу експортних та імпортних цін у цілому (див. рисунок 10.1).
Доходні умови торгівлі - індекс, що показує здатність країни імпортувати товари за рахунок виручки, яку отримують від експорту в цілому. Його обчислюють як товарні умови торгівлі, помножені на кількісний індекс експорту (Q). Підвищення цього індексу свідчить, що завдяки зростанню доходів від експорту імпортний потенціал збільшується.
Факторні умови торгівлі - індекс, що пов'язує імпортні ціни з продуктивністю одного або кількох факторів виробництва і показує, яку кількість імпорту може бути отримано на одиницю зростання продуктивності в експортних секторах. Його обчислюють як товарні умови торгівлі, помножені на індекс продуктивності експортних галузей (Q) або на частку індексу продуктивності експортних галузей у даній країні та індексу продуктивності експортних галузей у країні, з якої імпортують товари (Q/Qim).
Тенденції розвитку різних індексів (умов торгівлі за різними індексами) можуть не співпадати. Наприклад, якщо зростання експортних цін супроводжується з будь-яких причин сильнішим скороченням фізичних обсягів експорту, то товарний індекс умов торгівлі зростатиме, а індекс умов торгівлі за доходом знижуватиметься.
У системі теорії міжнародної торгівлі важливим є значення реальних відносин обміну, котре випливає з таких міркувань: як показано у випадку Рікардо, початок торгівлі дає змогу країні досягти кривої споживчих можливостей, що лежить за межами власної кривої виробничих можливостей. Таким чином, зовнішня торгівля приносить вигоди для країн-учасниць. Але величина цих вигод для окремої країни залежить, як буде висвітлено в наступних темах, від реальних відносин обміну, що встановлюються після початку торгівлі.
Наведена формула відображає кількість одиниць товару 2, яку можна отримати при обміні на певну кількість товару 1.
У міжнародній економіці для аналізу обміну широко використовують поняття умови торгівлі (Terms of Trade) країни. Воно відображає масштаби експорту і кількісно вимірюється співвідношенням індексів експортних та імпортних цін у вітчизняній валюті. У практичній економіці розрізняють товарні або бартерні умови торгівлі, а також дохідні та факторні умови торгівлі. Торгові умови країни, що позначаються як реальні відносини обміну певної країни, вказують, скільки імпортного товару можна отримати за даний обсяг експортного товару.
При розгляді класичних моделей умов торгівлі використовували методологію, за якою попит і пропозиція розглядалися на обмеженому колі конкретних товарів. Стандартна модель мала розширення до сукупного попиту і пропозиції. Для спрощення розгляду відносин обміну можна обмежитися, як і раніше, моделлю «дві країни - два товари». Нехай країна 1 експортує товар 1 та імпортує товар 2. При цьому реальні відносини обміну визначаються через відношення цін на товари р/рг Для Закордону в прикладі двох країн відносини обміну визначені як зворотна величина до відносної ціни р/рг
Відносини обміну мають господарсько-політичне значення: кожне народне господарство зацікавлене в поліпшенні своїх торгових умов, оскільки їх підняття на новий якісний рівень означає, що за певну кількість експортованих товарів може бути імпортована більша кількість товарів. Поліпшення відносин обміну дає більшу можливість використання товарів для споживання та інвестицій, їх погіршення означає скорочення обсягу товарів для споживання (і для виробництва).
Приклад України свідчить, що вона в минулому зазнала погіршення торгових умов для ряду продуктів, особливо для продукції обробних галузей промисловості та сільського господарства. Таким чином, вона повинна була компенсувати недовиробництво товарів традиційного експорту безперервним нарощуванням виробництва інших товарів для експорту, щоб отримати заданий рівень імпортованих товарів. Таке погіршення відносин обміну з точки зору політичного розвитку є особливо проблематичним, оскільки країна в інтересах свого господарського розвитку змушена імпортувати основні засоби виробництва, а заданого рівня імпорту цих засобів, необхідних для зростання, можна досягнути тільки тоді, коли буде збільшене виробництво продукції на експорт.
Як видно з таблиці 10.1, умови торгівлі в Україні за останніх п'ять років мали негативну тенденцію. Якщо ж вивчати їх зміни, то лише у другому кварталі 1998 року було перевищення рівня 1994 року. З огляду на умови торгівлі значною мірою пояснюється фінансова ситуація в Україні. Хоча нашій державі досі вдавалось уникати фінансових струсів, подібних до тих, що сталися в Росії, проте впродовж кількох останніх місяців вона потерпає від погіршення економічних та фінансових умов. Перспективи України щодо подолання цих проблем дещо прояснилися 4 вересня 1998 року, коли МВФ нарешті схвалив довгоочікувану й невідкладну Програму розширеного фінансування (EFF). За умовами Програми, Україна отримає позику на суму $2,2 млрд. кількома траншами за три роки. Перший транш становив $260 млн. Після цього Світовий банк схвалив позику на суму $900 млн. до кінця року (включаючи вересневий транш на суму $260 млн.) на підтримку реструктуризації фінансової системи, управління, вугільної промисловості та сільського господарства. Окрім цього, $100 млн. позики на енергетику, сільське господарство та кораблебудування погодилася надати Данія.
Постає багато запитань, що цікавлять міжнародні фінансові організації. Чи зможе Україна зменшити дефіцит платіжного балансу. Чи слід НБУ й надалі витрачати резерви? Чи є підвищення квоти в МВФ зобов'язуючим та, якщо так, чи має Україна право використовувати додаткові ресурси МВФ? Позитивна відповідь на ці запитання пов'язана перш за все з поліпшенням умов торгівлі, адже, як уже було зазначено, можливості змін пов'язані головним чином з торговим балансом, який формується переважно результатами експортно-імпортної діяльності країни.
Яскраві приклади значення умов торгівлі отримані з досвіду країн, що розвиваються, та індустріальних країн, особливо після двох нафтових криз (1973/74 та 1979/80 років). Через підвищення цін на нафту торгові умови, наприклад, поліпшилися для країн ОПЕК з 1973 року, в той час, як відносини обміну для деяких країн третього світу, котрі не мають сильної сировинної бази, погіршилися. Також торгові умови країн ЄС спадали зі 115 (1973 рік) до 107 (1975 рік) та з 107 (1978 рік) до 101 (1980 рік).
ФРН змушена була констатувати погіршення своїх торгових умов із 124 (1973 рік) до 118 (1975 рік) та з 116 (1978 рік) до 103 (1980 рік). Але згодом торгові умови зросли до 120 (1990 рік). У 1991 році торгові умови знизилися до 115. Погіршення торгових умов для такої країни як ФРН означає, що вона повинна віддавати більшу кількість експортних товарів (наприклад, «Фольксваген»), щоб отримати певну (задану) кількість імпортних товарів - нафти (або іншої сировини).
З цих міркувань зрозуміло, що аналіз визначальних факторів реальних відносин обміну становить особливий господарсько-політичний інтерес.
Співвідношення цін може бути виражене через співвідношення експортних та імпортних цін на певний товар, якщо є зацікавлення тільки в даному товарі, або через співвідношення індексу експортних та iндексу імпортних цін у цілому, коли вивчають зовнішню торгівлю всіма товарами. Якщо
Р - індекс експортних цін,
Ріт - індекс імпортних цін,
Qx - кількісний обсяг експорту,
Qim - кількісний обсяг імпорту, RS - відносна пропозиція товарів на експорт, RD - відносний попит на імпортні товари, то графічно умови торгівлі можна зобразити таким чином (рисунок 10.1).
Розміщення кривої відносної пропозиції товарів на експорт свідчить, що при зростанні відносної сукупної ціни експортних товарів відносний кількісний обсяг експорту порівняно з кількісним обсягом імпорту збільшуватиметься. Розміщення кривої відносного попиту на імпортні товари показує обернену залежність: при зростанні відносної ціни імпорту відносний попит на імпортні товари буде скорочуватися. Відносна ціна (Р/ P.), що виникає на перетині кривих відносного попиту на імпорт і відносної пропозиції товарів на експорт у точці А при їх відносній кількості (Q/Qjm), представляє умови торгівлі.
Умови торгівлі відображають співвідношення взаємного попиту і взаємної пропозиції на експорт і на імпорт кожної країни. їх розраховують на базі співвідношення індексу експортних та імпортних цін кожної країни, і ці умови є найважливішим орієнтиром для їх зовнішньоекономічної політики в цілому та зовнішньоторговельної політики зокрема. ТоТ= 100 означає рівність цін експорту й імпорту. Зростаючий індекс умов торгівлі (ТоТ > 100) показує, що при зростанні сукупної ціни експорту країни порівняно з сукупною ціною імпорту на кожну одиницю товару, що експортується, стає можливим придбати дедалі більше імпортних товарів. Оскільки більший обсяг імпорту стає можливим замість колишньої кількості експорту, добробут країни підвищується. Падаючий індекс умов торгівлі (ТоТ< 100) показує, що при зростанні сукупної ціни імпорту країни порівняно із сукупною ціною експорту на кожну одиницю товару, який експортують, стає можливим придбати щораз менше імпортних товарів, бо менший обсяг імпорту можливий замість колишньої кількості експорту, добробут країни знижується.
Це співвідношення щодо попиту та пропозиції правильне і для будь-якого конкретного товару, і для країни в цілому. Очевидно, що будь-які зсуви кривих відносного попиту і відносної пропозиції приведуть до змін параметрів або економічного зростання, або перерозподілу доходів між країнами. Тому умови торгівлі, як економічний показник, можуть набирати таких основних форм:
Товарні або чисті бартерні умови торгівлі - співвідношення експортних та імпортних цін певного товару або індексу експортних та імпортних цін у цілому (див. рисунок 10.1).
Доходні умови торгівлі - індекс, що показує здатність країни імпортувати товари за рахунок виручки, яку отримують від експорту в цілому. Його обчислюють як товарні умови торгівлі, помножені на кількісний індекс експорту (Q). Підвищення цього індексу свідчить, що завдяки зростанню доходів від експорту імпортний потенціал збільшується.
Факторні умови торгівлі - індекс, що пов'язує імпортні ціни з продуктивністю одного або кількох факторів виробництва і показує, яку кількість імпорту може бути отримано на одиницю зростання продуктивності в експортних секторах. Його обчислюють як товарні умови торгівлі, помножені на індекс продуктивності експортних галузей (Q) або на частку індексу продуктивності експортних галузей у даній країні та індексу продуктивності експортних галузей у країні, з якої імпортують товари (Q/Qim).
Тенденції розвитку різних індексів (умов торгівлі за різними індексами) можуть не співпадати. Наприклад, якщо зростання експортних цін супроводжується з будь-яких причин сильнішим скороченням фізичних обсягів експорту, то товарний індекс умов торгівлі зростатиме, а індекс умов торгівлі за доходом знижуватиметься.
У системі теорії міжнародної торгівлі важливим є значення реальних відносин обміну, котре випливає з таких міркувань: як показано у випадку Рікардо, початок торгівлі дає змогу країні досягти кривої споживчих можливостей, що лежить за межами власної кривої виробничих можливостей. Таким чином, зовнішня торгівля приносить вигоди для країн-учасниць. Але величина цих вигод для окремої країни залежить, як буде висвітлено в наступних темах, від реальних відносин обміну, що встановлюються після початку торгівлі.
