Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів (2001)
8. Механізм сальдування і рівновага
На початку теми було детально висвітлено, що надлишку балансу поточних операцій повинен відповідати експорт капіталу в балансі руху капіталів і кредитів, якщо не брати до уваги зміни валютних резервів. Дефіцит балансу поточних операцій має на основі визначених зв'язків відповідати імпорту капіталу.
Механізм сальдування допомагає і тоді, коли платіжний баланс усіх країн світу агрегується і розглядається для двох регіонів світу (Північ і Південь) чи інших об'єднань (промислово розвинуті країни, ОПЕК, країни, що розвиваються). Якщо знехтувати послугами, то надлишок торговельного балансу Півночі мусить відповідати дефіцитові торговельного балансу Півдня. З іншого боку, це повинно означати, що Північ експортує капітал, а Південь — імпортує.
З точки зору економістів заходу помилковою є теза про необхідність двостороннього зрівноваження платіжного балансу між двома країнами, котру постійно згадують у політико-економічних дискусіях. Подібно до того, як окремий економічний суб'єкт при купівлі фунта м'яса не зрівноважує свій «платіжний баланс» з м'ясником під час обміну з ним, платіжний баланс є бюджетним обмеженням у тому розумінні, що не можна видати валюти більше, як отримуєш.
У позиції фахівців СНД переважає думка про доцільність двосторонніх платіжних балансів. Це пов'язано з підвищенням ролі регіональних або двосторонніх платіжних балансів у таких сферах, як статистичний облік, макроаналіз і розробка економічної політики щодо двосторонніх зв'язків. Так, до економічного департаменту НБУ щоквартально надходять десятки запитів щодо стану двосторонніх платіжних балансів з окремими країнами світу, що обумовлено підготовкою до обговорення і вирішення різних зовнішньоторговельних проблем, розробки стратегії розвитку економічних взаємовідносин та ступенем інтеграції.
Зміщення акцентів на регіональну статистику має ряд причин, серед яких можна назвати насамперед такі:
• необхідність постійного відстеження впливу зрушень валютної структури двосто¬ронніх платіжних балансів на довготермінові тенденції зміни валютних курсів та коливання ефективних валютних курсів;
• виникнення значної заборгованості за зовнішньоекономічними розрахунками між конкретними країнами і групами країн;
• посилення процесів економічної інтеграції і створення валютних союзів.
Подібна ситуація склалася в усіх країнах колишнього СРСР, і, як результат, зростає зацікавленість урядів цих країн щодо побудови двосторонніх платіжних балансів з основними торговельними партнерами. Наприклад, є рішення уряду Росії про складання, узгодження та офіційну публікацію двостороннього платіжного балансу з Україною. У цьому зв'язку Центробанк Росії виступив з ініціативою щодо серії робочих зустрічей для підготовки та узгодження даних двостороннього платіжного балансу, яку підтримав Національний банк України. Тіснішими стали контакти НБУ з центральними банками Молдови, Казахстану, Узбекистану та інших держав.
Складність побудови двосторонніх платіжних балансів у тому, що в світовій практиці нема досконалих методів вирішення проблем складання платіжного балансу в географічному зрізі. Є різні підходи до питання реєстрації як товарних, так і капітальних та фінансових потоків.
У ситуації, що склалася, виникає потреба детально проаналізувати структуру зовнішньоторговельних відносин у географічному розподілі для узгодження взаємних балансів і взаємозаборгованості при переговорах на вищому рівні між керівниками центральних банків.
Особливого значення набувають питання створення інформаційної бази для розробки платіжного балансу.
Коли стверджують, що приріст надлишку балансу поточних операцій викликає приріст експорту капіталу, виникає запитання: що впливає на збільшення експорту капіталу — збільшення заощаджень чи зменшення споживання? Або як може країна, що має борги, хоче їх сплатити і тому експортує капітал, досягти необхідного надлишку балансу поточних операцій.
Сальдо платіжного балансу відображає рішення економічних суб'єктів Батьківщини і Закордону щодо охоплених платіжним балансом країни трансакцій, наприклад, товарооборот, послуги, перекази, рух капіталу. На ці рішення впливають ціни товарів і факторів виробництва (заробітна плата та проценти) в нашій країні й за кордоном, проценти від фінансових та реальних інвестицій і багато інших факторів. Отже, сальдо мусить бути зведене до рішень економічних суб'єктів. При цьому треба усвідомити, що будь-яке рішення домогосподарства, наприклад про споживання, впливає як на торговельний баланс (наприклад, імпорт товарів), так і на баланс руху капіталів та кредитів (наприклад, менші заощадження внаслідок імпорту товарів).
Механізм сальдування допомагає і тоді, коли платіжний баланс усіх країн світу агрегується і розглядається для двох регіонів світу (Північ і Південь) чи інших об'єднань (промислово розвинуті країни, ОПЕК, країни, що розвиваються). Якщо знехтувати послугами, то надлишок торговельного балансу Півночі мусить відповідати дефіцитові торговельного балансу Півдня. З іншого боку, це повинно означати, що Північ експортує капітал, а Південь — імпортує.
З точки зору економістів заходу помилковою є теза про необхідність двостороннього зрівноваження платіжного балансу між двома країнами, котру постійно згадують у політико-економічних дискусіях. Подібно до того, як окремий економічний суб'єкт при купівлі фунта м'яса не зрівноважує свій «платіжний баланс» з м'ясником під час обміну з ним, платіжний баланс є бюджетним обмеженням у тому розумінні, що не можна видати валюти більше, як отримуєш.
У позиції фахівців СНД переважає думка про доцільність двосторонніх платіжних балансів. Це пов'язано з підвищенням ролі регіональних або двосторонніх платіжних балансів у таких сферах, як статистичний облік, макроаналіз і розробка економічної політики щодо двосторонніх зв'язків. Так, до економічного департаменту НБУ щоквартально надходять десятки запитів щодо стану двосторонніх платіжних балансів з окремими країнами світу, що обумовлено підготовкою до обговорення і вирішення різних зовнішньоторговельних проблем, розробки стратегії розвитку економічних взаємовідносин та ступенем інтеграції.
Зміщення акцентів на регіональну статистику має ряд причин, серед яких можна назвати насамперед такі:
• необхідність постійного відстеження впливу зрушень валютної структури двосто¬ронніх платіжних балансів на довготермінові тенденції зміни валютних курсів та коливання ефективних валютних курсів;
• виникнення значної заборгованості за зовнішньоекономічними розрахунками між конкретними країнами і групами країн;
• посилення процесів економічної інтеграції і створення валютних союзів.
Подібна ситуація склалася в усіх країнах колишнього СРСР, і, як результат, зростає зацікавленість урядів цих країн щодо побудови двосторонніх платіжних балансів з основними торговельними партнерами. Наприклад, є рішення уряду Росії про складання, узгодження та офіційну публікацію двостороннього платіжного балансу з Україною. У цьому зв'язку Центробанк Росії виступив з ініціативою щодо серії робочих зустрічей для підготовки та узгодження даних двостороннього платіжного балансу, яку підтримав Національний банк України. Тіснішими стали контакти НБУ з центральними банками Молдови, Казахстану, Узбекистану та інших держав.
У ситуації, що склалася, виникає потреба детально проаналізувати структуру зовнішньоторговельних відносин у географічному розподілі для узгодження взаємних балансів і взаємозаборгованості при переговорах на вищому рівні між керівниками центральних банків.
Особливого значення набувають питання створення інформаційної бази для розробки платіжного балансу.
Коли стверджують, що приріст надлишку балансу поточних операцій викликає приріст експорту капіталу, виникає запитання: що впливає на збільшення експорту капіталу — збільшення заощаджень чи зменшення споживання? Або як може країна, що має борги, хоче їх сплатити і тому експортує капітал, досягти необхідного надлишку балансу поточних операцій.
Сальдо платіжного балансу відображає рішення економічних суб'єктів Батьківщини і Закордону щодо охоплених платіжним балансом країни трансакцій, наприклад, товарооборот, послуги, перекази, рух капіталу. На ці рішення впливають ціни товарів і факторів виробництва (заробітна плата та проценти) в нашій країні й за кордоном, проценти від фінансових та реальних інвестицій і багато інших факторів. Отже, сальдо мусить бути зведене до рішень економічних суб'єктів. При цьому треба усвідомити, що будь-яке рішення домогосподарства, наприклад про споживання, впливає як на торговельний баланс (наприклад, імпорт товарів), так і на баланс руху капіталів та кредитів (наприклад, менші заощадження внаслідок імпорту товарів).
