Каленський М.М. Митний контроль та митне оформлення (2002)
Теоретичні основи митно-тарифної політики в Україні
Централізований комплекс заходів, спрямованих на формування митного тарифу, застосування інших видів мита та податків у зовнішньоекономічній діяльності визначає митно-тарифну політику держави.
В усьому світі митно-тарифне регулювання є прикладом економічного регулювання і відповідає вимогам ринкової економіки порівняно з нетарифними обмеженнями.
Застосування митних тарифів як економічного інструменту захисту на кордоні має відповідні переваги, оскільки, по-перше, тарифи потенційно мають менший негативний ефект, ніж кількісні обмеження (залежно від рівня тарифів і квот). Тариф відповідає підвищенню ціни продукції для іноземних товарів. Залежно від його рівня він може бути компенсований за рахунок відносної ефективності інших витрат виробництва/ збуту. Кількісні обмеження, з іншої сторони, — абсолютний показник. У разі, коли кількісний ліміт досягнутий або вичерпана квота, ринок закривається. По-друге, для інших країн та їх суб'єктів завжди є можливість побачити тарифи, їх розмір визначено і завжди є можливість його зменшити шляхом переговорів. Таким чином, тарифи більш прозорі, ніж кількісні обмеження.
Митно-тарифна політика будь-якої держави, яка здійснює Радикальні економічні перетворення, повинна служити двом основним цілям:
1) створювати рівні умови для конкуренції вітчизняних та іноземних виробників, що спочатку може передбачати тимчасове застосування обмежених заходів захисту національних виробників, які здійснюють перебудову виробництва, його раціоналізацію і реструктуризацію, впроваджують нові методи управління з метою підвищення конкурентоспроможності;
2) забезпечувати належний рівень надходжень до державного бюджету і тим самим робити певний внесок у спільні зусилля уряду щодо макроекономічної стабілізації.
Слід зазначити, що Україна, як країна з перехідною економікою, повинна приділити особливу увагу зовнішнім джерелам надходжень у державний бюджет, оскільки перебудова в економіці призвела до падіння виробництва, а це зменшує базу податкових надходжень із внутрішніх джерел. Це не означає, що якщо Україна знаходиться на стадії економічної трансформації, вона повинна використовувати максимальні ставки мит на імпорт товарів. Світовий досвід доводить, що максимально ефективним рівень захисту є тоді, коли він помірний та становить 10—15 % (і не повинен перевищувати 30 %).
Перевищення цього рівня приводить не до збільшення, а навпаки — зменшення дохідної частини державного бюджету. Треба також врахувати, що тоді, коли обкладання визначеного товару стає непомірним, він переходить в "тіньову" частину економіки.
Відповідно до законодавства України в рамках митно-тарифної політики України визначаються:
— принципи формування митного тарифу та інших видів мита та податків (транспарентність, сталість, передбачуваність, можливість оперативного реагування);
— вид ставок, які застосовуються (адвалерні, специфічні або комбіновані);
— рівень ставок мита та інших видів еквівалентних мит, податків та зборів, що застосовуються в регулюванні зовнішньої торгівлі;
— порядок справляння мита (на загальній, пільговій, сезонній або преференційній основі тощо);
— характер побудови та рівень деталізації товарної номенклатури;
— перелік товарів і країн, які підпадають під дію національної схеми преференцій.
З урахуванням цього імпортний митний тариф повинен застосовуватися з метою:
— створення сприятливих умов для розвитку вітчизняного виробництва;
- регулювання конкурентного впливу іноземних товарів на ринок України з метою розвитку рівної та справедливої конкуренції;
— формування раціональної структури споживчого ринку на основі збалансованої пропозиції внутрішніх та зовнішніх ресурсів;
— сприяння структурній перебудові національної економіки України;
— покращення стану платіжного балансу держави;
— вирішення торговельно-політичних завдань у взаємовідносинах України з іноземними державами, їхніми союзами та групами, в тому числі при проведенні переговорів щодо вступу України до Світової організації торгівлі (COT);
— забезпечення реалізації фіскальної функції митного тарифу.
Реалізації зазначених цілей певною мірою повинна відповідати структура митного тарифу, яку умовно можна розподілити на три рівні ставок мита, що існують на даний час. Кожний рівень має відповідати стадії обробки продукції — сировина, напівфабрикати та готові вироби. Цей розподіл на рівні також у цілому відповідає побудові Гармонізованої системи опису та кодування товарів (далі — ГС) та Товарної номенклатури багатьох країн світу.
Якщо розглядати структуру за рівнем ставок, то за модель можна взяти ту, граничний рівень якої на цей час найбільш пристосований до економічних умов та проблем пострадянських країн, і зокрема становить:
— сировини та матеріалів — 0—5 %;
— напівфабрикатів та комплектуючих виробів — 5—15 %;
— готових виробів — 15—30 %.
Принципи побудови імпортного тарифу, які застосовуються в Україні:
1) "ескалація митного тарифу" — підвищення ставок мита відповідно до зростання ступеня обробки продукції;
2) "ефективний митний тариф" — встановлення низьких ставок для товарів, необхідних для розвитку виробництва з високою часткою новоствореної вартості;
3) здійснення структурної перебудови національної економіки і її розвиток повинні привести до раціоналізації тарифу і поступового зниження ставок імпортного мита у міру підвищення конкурентоспроможності внутрішнього виробництва, що передусім відображається на зростанні його експорту. Якщо експорт товару збільшується, то необхідно зменшити ставки імпортного мита на сировину та комплектуючі, які використовуються для його виробництва, а зниження ставок на кінцеву продукцію може бути зумовлено торговельно-політичними міркуваннями. Митно-тарифна політика України за період з 1993 по 2000 рік пройшла такі етапи:
— застосування заходів ліберальної тарифної політики;
— застосування жорстких протекціоністських заходів, спрямованих на захист вітчизняного виробництва;
— політика селективного протекціонізму.
У 1993 р. в Україні був значно лібералізований зовнішньоторговельний режим. Прийнятим на початку 1993 р. Єдиним митним тарифом України було запроваджено ставки імпортного мита на рівні 0—10 % на більшість товарних позицій. Лише незначна частина товарів обкладалася за ставками 15—30 %, а максимальний їх рівень становив 50 % (алкогольні та тютюнові вироби). При цьому товари, які імпортувалися з країн, що розвиваються, митом не обкладалися, а товари із промислово розвинутих країн, з якими Україна мала угоди про надання режиму найбільшого сприяння, оподатковувалися за пільговими ставками.
У 1994 р. кількісні експортні обмеження щодо багатьох видів товарів, які діяли на той час, було скасовано. Виняток становили товари, що підлягають експортним обмеженням у рамках міжнародних угод (текстиль, сталь), а також деякі стратегічні товари, внесені до списку "спеціального експортного режиму" (сталь, вугілля, нафтопродукти, електроенергія, коштовне каміння та метали). У той же час урядом були значно підвищені ставки ввізного мита на високоліквідну продукцію та підакцизні товари з фіскальною метою. Ставки на енергоносії та сировину навпаки були зменшені.
З початку 1996 р. у зовнішньоторговельній політиці відбулися значні зміни. Експортні податки з ряду товарних груп (шерсть і шкіра тварин, чорні й кольорові метали) відновилися. З лютого 1996 р. запроваджено нові експортні обмеження, пов'язані зі встановленням індикативних цін на багато видів експортної продукції. У митно-тарифному регулюванні запроваджено протекціоністські заходи, спрямовані на захист вітчизняної промисловості.
Таким чином, Україна, не маючи на той час теоретичної концепції становлення і розвитку зовнішнього сектору економіки, емпіричним шляхом дійшла висновку про передчасність лібералізації зовнішньої торгівлі й зробила ставку на політику протекціонізму. Вирішальну роль у прийнятті такого рішення відіграли два чинники: місткість внутрішнього ринку і рівень розвитку національних факторів виробництва.
Починаючи з 1999 р. Україна поступово лібералізує свій імпортний режим. Це, зокрема, пов'язано з відповідними її зобов'язаннями перед міжнародними фінансовими організаціями та намаганнями поступово пом'якшити свій зовнішньоторговельний режим. У цей період поступово починають скасовуватися мінімальні митні вартості, які протягом 2000 р. були повністю скасовані. Також було суттєво зменшено кількість рішень, що приймаються урядом щодо зміни ставок ввізного мита.
У 2000 р., у зв'язку із відновленням переговорного процесу щодо вступу України до ГАТТ/COT та переговорами з ЄС щодо зменшення рівня ввізного мита на товари легкої промисловості, було поступово зменшено загальний рівень митного обкладання.
Так, було зменшено розмір максимальних ставок ввізного мита Єдиного митного тарифу до рівня 25 % (за винятком окремих видів товарів, ставки мита на які встановлено Верховною Радою України). Також було зменшено ставки ввізного мита до рівня від 0 до 17 % на широкий асортимент товарів та продукції легкої промисловості, що класифікуються в 50—63-й групах УКТЗЕД. На цей час показник середньоарифметичної ставки ввізного мита на зазначену групу товарів (близько 1300 товарних підсубпозицій) за попередніми розрахунками фахівців Держмитслужби, становить близько 6,9 %.
Також у 2000 р. Верховною Радою України було прийнято декілька змін щодо ставок ввізного мита на товари 1—24-ї груп УКТЗЕД та підакцизні товари, зокрема, було суттєво зменшено перелік підакцизних товарів — вилучені кава, море- та рибопродукти, інші продукти харчування; зменшені ставки ввізного мита на жири великої рогатої худоби, які використовуються для виробництва мила.
Крім змін ставок акцизного збору та ввізного мита на підакцизні товари, встановлених у 2000 р. законами України, також запроваджується нова деталізація товарів на рівні дев'ятого знака УКТЗЕД.
Постановами Кабінету Міністрів України здійснювалось коригування ставок ввізного мита на продукцію хімічної промисловості, окремі види сільськогосподарської техніки і запасні частини до неї, а також товари широкого вжитку, що не виробляються або виробляються в недостатній кількості в Україні.
З 2000 р. митно-тарифна політика здійснюється за такими напрямами:
— зменшення максимального рівня ставок ввізного мита до рівня 25 %;
— зменшення кількості підакцизних товарів;
— зменшення загального рівня ставок ввізного мита (номінального митного тарифу);
— впорядкування рішень уряду з питань зміни ставок ввізного мита;
— зменшення кількості постанов уряду щодо зміни ставок ввізного мита;
— зменшення рівня оподаткування ввізним митом текстильної продукції у зв'язку із відповідними домовленостями з ЄС;
— початок застосування антидемпінгових мит;
— збереження достатньо високого рівня ставок Єдиного митного тарифу щодо сільськогосподарських товарів та продуктів харчування.
У 2001 р. було прийнято Закон України "Про Митний тариф України", який набув чинності з 01.07.2001 p., запроваджено нову товарно-статистичну номенклатуру — Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) — та в основному враховано діючий рівень ставок ввізного мита.
Використана література: Каленський, М.М. Митний контроль та митне оформлення: Нач.посіб. / За ред. М.М.Кленського, П.В.Пашка. - К.: Т-во ’Знання’, КОО, 2002. - 284 с. - (Митна справа в Україні). / М.М. Каленський, П.В. Пашко. — 2002. — іл.
В усьому світі митно-тарифне регулювання є прикладом економічного регулювання і відповідає вимогам ринкової економіки порівняно з нетарифними обмеженнями.
Застосування митних тарифів як економічного інструменту захисту на кордоні має відповідні переваги, оскільки, по-перше, тарифи потенційно мають менший негативний ефект, ніж кількісні обмеження (залежно від рівня тарифів і квот). Тариф відповідає підвищенню ціни продукції для іноземних товарів. Залежно від його рівня він може бути компенсований за рахунок відносної ефективності інших витрат виробництва/ збуту. Кількісні обмеження, з іншої сторони, — абсолютний показник. У разі, коли кількісний ліміт досягнутий або вичерпана квота, ринок закривається. По-друге, для інших країн та їх суб'єктів завжди є можливість побачити тарифи, їх розмір визначено і завжди є можливість його зменшити шляхом переговорів. Таким чином, тарифи більш прозорі, ніж кількісні обмеження.
Митно-тарифна політика будь-якої держави, яка здійснює Радикальні економічні перетворення, повинна служити двом основним цілям:
1) створювати рівні умови для конкуренції вітчизняних та іноземних виробників, що спочатку може передбачати тимчасове застосування обмежених заходів захисту національних виробників, які здійснюють перебудову виробництва, його раціоналізацію і реструктуризацію, впроваджують нові методи управління з метою підвищення конкурентоспроможності;
2) забезпечувати належний рівень надходжень до державного бюджету і тим самим робити певний внесок у спільні зусилля уряду щодо макроекономічної стабілізації.
Слід зазначити, що Україна, як країна з перехідною економікою, повинна приділити особливу увагу зовнішнім джерелам надходжень у державний бюджет, оскільки перебудова в економіці призвела до падіння виробництва, а це зменшує базу податкових надходжень із внутрішніх джерел. Це не означає, що якщо Україна знаходиться на стадії економічної трансформації, вона повинна використовувати максимальні ставки мит на імпорт товарів. Світовий досвід доводить, що максимально ефективним рівень захисту є тоді, коли він помірний та становить 10—15 % (і не повинен перевищувати 30 %).
Перевищення цього рівня приводить не до збільшення, а навпаки — зменшення дохідної частини державного бюджету. Треба також врахувати, що тоді, коли обкладання визначеного товару стає непомірним, він переходить в "тіньову" частину економіки.
Відповідно до законодавства України в рамках митно-тарифної політики України визначаються:
— принципи формування митного тарифу та інших видів мита та податків (транспарентність, сталість, передбачуваність, можливість оперативного реагування);
— рівень ставок мита та інших видів еквівалентних мит, податків та зборів, що застосовуються в регулюванні зовнішньої торгівлі;
— порядок справляння мита (на загальній, пільговій, сезонній або преференційній основі тощо);
— характер побудови та рівень деталізації товарної номенклатури;
— перелік товарів і країн, які підпадають під дію національної схеми преференцій.
З урахуванням цього імпортний митний тариф повинен застосовуватися з метою:
— створення сприятливих умов для розвитку вітчизняного виробництва;
- регулювання конкурентного впливу іноземних товарів на ринок України з метою розвитку рівної та справедливої конкуренції;
— формування раціональної структури споживчого ринку на основі збалансованої пропозиції внутрішніх та зовнішніх ресурсів;
— сприяння структурній перебудові національної економіки України;
— покращення стану платіжного балансу держави;
— вирішення торговельно-політичних завдань у взаємовідносинах України з іноземними державами, їхніми союзами та групами, в тому числі при проведенні переговорів щодо вступу України до Світової організації торгівлі (COT);
— забезпечення реалізації фіскальної функції митного тарифу.
Реалізації зазначених цілей певною мірою повинна відповідати структура митного тарифу, яку умовно можна розподілити на три рівні ставок мита, що існують на даний час. Кожний рівень має відповідати стадії обробки продукції — сировина, напівфабрикати та готові вироби. Цей розподіл на рівні також у цілому відповідає побудові Гармонізованої системи опису та кодування товарів (далі — ГС) та Товарної номенклатури багатьох країн світу.
Якщо розглядати структуру за рівнем ставок, то за модель можна взяти ту, граничний рівень якої на цей час найбільш пристосований до економічних умов та проблем пострадянських країн, і зокрема становить:
— напівфабрикатів та комплектуючих виробів — 5—15 %;
— готових виробів — 15—30 %.
Принципи побудови імпортного тарифу, які застосовуються в Україні:
1) "ескалація митного тарифу" — підвищення ставок мита відповідно до зростання ступеня обробки продукції;
2) "ефективний митний тариф" — встановлення низьких ставок для товарів, необхідних для розвитку виробництва з високою часткою новоствореної вартості;
3) здійснення структурної перебудови національної економіки і її розвиток повинні привести до раціоналізації тарифу і поступового зниження ставок імпортного мита у міру підвищення конкурентоспроможності внутрішнього виробництва, що передусім відображається на зростанні його експорту. Якщо експорт товару збільшується, то необхідно зменшити ставки імпортного мита на сировину та комплектуючі, які використовуються для його виробництва, а зниження ставок на кінцеву продукцію може бути зумовлено торговельно-політичними міркуваннями. Митно-тарифна політика України за період з 1993 по 2000 рік пройшла такі етапи:
— застосування заходів ліберальної тарифної політики;
— застосування жорстких протекціоністських заходів, спрямованих на захист вітчизняного виробництва;
— політика селективного протекціонізму.
У 1993 р. в Україні був значно лібералізований зовнішньоторговельний режим. Прийнятим на початку 1993 р. Єдиним митним тарифом України було запроваджено ставки імпортного мита на рівні 0—10 % на більшість товарних позицій. Лише незначна частина товарів обкладалася за ставками 15—30 %, а максимальний їх рівень становив 50 % (алкогольні та тютюнові вироби). При цьому товари, які імпортувалися з країн, що розвиваються, митом не обкладалися, а товари із промислово розвинутих країн, з якими Україна мала угоди про надання режиму найбільшого сприяння, оподатковувалися за пільговими ставками.
У 1994 р. кількісні експортні обмеження щодо багатьох видів товарів, які діяли на той час, було скасовано. Виняток становили товари, що підлягають експортним обмеженням у рамках міжнародних угод (текстиль, сталь), а також деякі стратегічні товари, внесені до списку "спеціального експортного режиму" (сталь, вугілля, нафтопродукти, електроенергія, коштовне каміння та метали). У той же час урядом були значно підвищені ставки ввізного мита на високоліквідну продукцію та підакцизні товари з фіскальною метою. Ставки на енергоносії та сировину навпаки були зменшені.
З початку 1996 р. у зовнішньоторговельній політиці відбулися значні зміни. Експортні податки з ряду товарних груп (шерсть і шкіра тварин, чорні й кольорові метали) відновилися. З лютого 1996 р. запроваджено нові експортні обмеження, пов'язані зі встановленням індикативних цін на багато видів експортної продукції. У митно-тарифному регулюванні запроваджено протекціоністські заходи, спрямовані на захист вітчизняної промисловості.
Таким чином, Україна, не маючи на той час теоретичної концепції становлення і розвитку зовнішнього сектору економіки, емпіричним шляхом дійшла висновку про передчасність лібералізації зовнішньої торгівлі й зробила ставку на політику протекціонізму. Вирішальну роль у прийнятті такого рішення відіграли два чинники: місткість внутрішнього ринку і рівень розвитку національних факторів виробництва.
Починаючи з 1999 р. Україна поступово лібералізує свій імпортний режим. Це, зокрема, пов'язано з відповідними її зобов'язаннями перед міжнародними фінансовими організаціями та намаганнями поступово пом'якшити свій зовнішньоторговельний режим. У цей період поступово починають скасовуватися мінімальні митні вартості, які протягом 2000 р. були повністю скасовані. Також було суттєво зменшено кількість рішень, що приймаються урядом щодо зміни ставок ввізного мита.
У 2000 р., у зв'язку із відновленням переговорного процесу щодо вступу України до ГАТТ/COT та переговорами з ЄС щодо зменшення рівня ввізного мита на товари легкої промисловості, було поступово зменшено загальний рівень митного обкладання.
Так, було зменшено розмір максимальних ставок ввізного мита Єдиного митного тарифу до рівня 25 % (за винятком окремих видів товарів, ставки мита на які встановлено Верховною Радою України). Також було зменшено ставки ввізного мита до рівня від 0 до 17 % на широкий асортимент товарів та продукції легкої промисловості, що класифікуються в 50—63-й групах УКТЗЕД. На цей час показник середньоарифметичної ставки ввізного мита на зазначену групу товарів (близько 1300 товарних підсубпозицій) за попередніми розрахунками фахівців Держмитслужби, становить близько 6,9 %.
Також у 2000 р. Верховною Радою України було прийнято декілька змін щодо ставок ввізного мита на товари 1—24-ї груп УКТЗЕД та підакцизні товари, зокрема, було суттєво зменшено перелік підакцизних товарів — вилучені кава, море- та рибопродукти, інші продукти харчування; зменшені ставки ввізного мита на жири великої рогатої худоби, які використовуються для виробництва мила.
Крім змін ставок акцизного збору та ввізного мита на підакцизні товари, встановлених у 2000 р. законами України, також запроваджується нова деталізація товарів на рівні дев'ятого знака УКТЗЕД.
Постановами Кабінету Міністрів України здійснювалось коригування ставок ввізного мита на продукцію хімічної промисловості, окремі види сільськогосподарської техніки і запасні частини до неї, а також товари широкого вжитку, що не виробляються або виробляються в недостатній кількості в Україні.
— зменшення максимального рівня ставок ввізного мита до рівня 25 %;
— зменшення кількості підакцизних товарів;
— зменшення загального рівня ставок ввізного мита (номінального митного тарифу);
— впорядкування рішень уряду з питань зміни ставок ввізного мита;
— зменшення кількості постанов уряду щодо зміни ставок ввізного мита;
— зменшення рівня оподаткування ввізним митом текстильної продукції у зв'язку із відповідними домовленостями з ЄС;
— початок застосування антидемпінгових мит;
— збереження достатньо високого рівня ставок Єдиного митного тарифу щодо сільськогосподарських товарів та продуктів харчування.
У 2001 р. було прийнято Закон України "Про Митний тариф України", який набув чинності з 01.07.2001 p., запроваджено нову товарно-статистичну номенклатуру — Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) — та в основному враховано діючий рівень ставок ввізного мита.
Використана література: Каленський, М.М. Митний контроль та митне оформлення: Нач.посіб. / За ред. М.М.Кленського, П.В.Пашка. - К.: Т-во ’Знання’, КОО, 2002. - 284 с. - (Митна справа в Україні). / М.М. Каленський, П.В. Пашко. — 2002. — іл.
