Гребельник О.П. Основи митної справи (2003)
Диференціація митних ставок залежно від країни походження товару
Як вже зазначалось, одна із функцій, яку виконує митний тариф, регулятивна. Тобто стимулювання товаропотоку з однієї країни з одночасним блокуванням імпорту з іншої. Найбільш дієвим регулятором у тарифній системі є функціонування митних ставок, тобто диференціація мита залежно від країни походження товару.
За способом застосування митних ставок митний тариф поділяється на два види: простий та складний. Простий митний тариф базується на одній ставці митного оподаткування, тобто передбачає одну ставку мита для кожного товару незалежно від країни походження. Такий тариф є універсальним, але він не забезпечує достатньої маневреності в митній політиці, не передбачає пільгового або дискримінаційного мита і порівняно мало розповсюджений (Мексика, Болівія, Панама).
Складні митні тарифи базуються на двох, трьох і більше ставках митного оподаткування з конкретного товару. Кожна митна ставка застосовується до товарів певних країн або груп країн. Такі тарифи з різним рівнем митного оподаткування дають змогу державам провадити різну митну політику відносно до тих чи інших країн. Він тисне на одні країни, оподатковуючи їх товари більш високими ставками мита, при цьому домагаючись від них різних поступок (США, Німеччина, Японія, Канада, Італія та ін.), або надаючи пільги іншим країнам, прив'язуючи їх до свого ринку.
Розвиток митного тарифу більшості країн відбувався шляхом збільшення кількості товарів, які обкладались митом, і встановлення на кожний товар декількох ставок мита (дві або більше), — тобто мало місце застосування складного митного тарифу. Низка країн застосовують митні тарифи з великою кількістю колонок. Наприклад, у тарифах Венесуели — 7 колонок, Сенегалу — 9, Малі — 17. Як правило, найвища ставка складного митного тарифу автономна, її називають максимальною або генеральною. Застосовують її до товарів з тих країн, з якими не має торговельних угод. За нею слідує мінімальна ставка для товарів з країн, на які поширюється «режим найбільшого сприяння». Такі ставки значно нижчі за максимальні. У митному тарифі ЄС, наприклад, різниця між ними складає 1,5-2,0 рази. У США i Японії цей розрив ще більший. Складний митний тариф передбачає також особливо низьке преференційне мито. Воно використовується країнами для створення замкнутих економічних угруповань, режимів асоціацій, а також у відносинах з країнами, що розвиваються.
Отже, простий митний тариф за походженням завжди є автономним, тобто приймається країною без домовленостей з іншими державами у сфері застосування митного тарифу. Складний митний тариф за своєю природою, навпаки, завжди є конвенційним, тобто він формується на підставі певних домовленостей з іншими країнами. Навіть на застосування повних ставок, які приймаються за відсутності домовленості з митних відносин з іншими країнами, вшивають договірні стосунки між державами чи групами держав. Так, наприклад, на прийняття рішення Україною про застосування повних ставок мита відносно товарів з Тайваню вплинула домовленість з Китаєм про існування національного режиму товарообміну між країнами.
Порівняємо використання складного виду мита в Росії й Японії. Росія застосовує такі митні ставки, як базові, преференційні, нульові, максимальні. Базові ставки мита використовуються при ввезенні товарів, які походять з країн, яким Росія в торговельно-політичному відношенні надала режим найбільшого сприяння. До товарів, які походять з країн, що розвиваються, діють преференційні ставки. Вони складають 75% величини базових ставок. До товарів походженням із найменш розвинутих країн, а також країн СНД застосовуються нульові ставки. Якщо ж завозяться товари, які походять з країн, яким Росія не надала режиму найбільшого сприяння, або країна походження товару невідома, то застосовуються максимальні ставки мита (вони вдвічі перевищують базові ставки).
Митний тариф Японії також містить чотири види ставок, але вони мають свою специфіку застосування: загальні, ГАТТ/COT, преференційні, тимчасові. Загальні (базові) ставки встановлені законом про митний тариф з поділом усіх товарів на 21 групу, 99 секцій і 1010 позицій (у ряді випадків з поділом і на підпозиції). Базові ставки практично не застосовуються, оскільки відповідно до Закону про тимчасові тарифні заходи щорічно або у міру необхідності встановлюються тимчасові ставки, які використовуються у випадку розбіжностей з базовими. Тимчасові ставки встановлюються залежно від конкретної ситуації на ринку певного товару і в економіці Японії загалом.
Преференційні митні ставки введені для найменш розвинутих країн відповідно до класифікації ЮНКТАД (ставки встановлюються країнами самостійно). Дані ставки використовуються щодо імпорту з 155 країн, що розвиваються, і 25 територій, причому для 41 з них встановлено безмитне ввезення для всіх видів продукції. Але є винятки при застосуванні преференцій. Це стосується сільськогосподарських товарів (зерно, цукор, молоко, м'ясо) та нафтопродуктів. Преференційні пільги поширюються на 5% японського імпорту загалом на 10% імпорту з країн, що розвиваються. При цьому на п'ять найбільших бенефіціарів (КНР, Республіка Корея, Тайвань, Таїланд і Малайзія) припадає 3/4 імпорту за Генеральною системою референцій (ГСП).
Визначення ставки імпортного мита для митного оподаткування грунтується на правилі, за яким спочатку береться преференційна ставка митного тарифу Японії, а якщо вона відсутня, то послідовно аналізується ставка ГАТТ/COT, тимчасова і базова (загальна) ставки, якщо ставка ГАТТ/COT перевищує інші ставки, використовується тимчасова ставка, а у разі її відсутності — загальна ставка.
Вперше в Україні, відповідно до національного законодавства, почали застосовуватись митні ставки з січня 1993 р., при цьому митний тариф визначався на основі чотирьох знаків товарної номенклатури. Сьогодні для розрахунку величини мита при переміщенні товарів через митний кордон України використовуються митні ставки, які передбачені Законом України «Про Єдиний митний тариф» (ст.8), і кодифікація товару при застосуванні митних ставок визначається за семи знаками. Як правило, вони диференційовані залежно від коду товару за Товарною номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності та країни походження. Інші критерії: особи, які здійснюють зовнішньоторговельні операції, або вид угод значення для диференціації ставок не мають.
Слід зазначити, що при застосуванні експортного мита діє простий митний тариф, тоді як механізм дії імпортного мита передбачає використання трьох видів ставок мита: преференційні, пільгові, повні. На нашу думку, це свідчить про різну функціональну мету використання даного заходу митно-тарифної політики. Якщо у першому випадку — це виконання митним тарифом протекціоністських функцій, то у другому — це регулювання товаропотоків з певних країн.
Преференційні — це особливі митні ставки, які включають звільнення від сплати мита і застосовуються до товарів, які походять з держав, що разом з Україною входять до митних союзів або створюють з нею спеціальні митні зони, а також при прийнятті якогось спеціального преференційного рішення відповідно до міжнародних договорів за участю України. Як правило, їх застосовують до товарів країн, що розвиваються.
Різниця між преференційними та пільговими наступна. Преференційні митні ставки є мінімальними, тому що вони за розмірами є найнижчими, а пільгові митні ставки — це окремий вид митних ставок і, вони відрізняються від преференційних тим, що, як правило, вони за розміром вищі за преференційні ставки і застосовуються до товарів походженням з країн, з якими не заключаються договори про вільну торгівлю чи митні союзи.
Преференційне мито може вводитись державами як на взаємній основі, так і в односторонньому порядку. Так, наприклад, починаючи з 1 січня 1965 р. Радянський Союз надав односторонні, невзаємні і недискримінаційні преференції країнам, що розвиваються, при цьому відмінив нарахування мита при імпорті всіх їхніх товарів. Але, оскільки існувала монополія держави на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, то впровадження даного заходу суттєвого значення не мало. Це був більше політичний, ніж економічний крок, тому що
держава, контролюючи всі операції у сфері зовнішньоекономічних зв'язків, могла регулювати товаропотік не економічними, а адміністративними методами.
З січня 1993 р. у відносинах з ЄС, наприклад, Україна отримала право користуватися Генеральною схемою преференцій (ГСП). Проте для неї існують деякі обмеження. Так, ступінь доступу на європейський ринок для України залежить, передусім, від виду товару. У рамках цієї системи товари класифікуються на 4 рівні чутливості: високочутливі, чутливі, напівчутливі та нечутливі. Від цієї класифікації залежить розмір пільгового мита, котре у чотирьох групах складає відповідно 85%, 70%, 35%, 0% від ставки мита для третіх країн. Теоретично близько половини українського експорту може мати користь із знижених тарифів ГСП. При експорті товарів необхідно звернутися з проханням про зниження тарифів, але до цього часу українські експортери не використовували повною мірою свої можливості.
Особливість України стосовно Генеральної системи преференцій полягає в тому, що вона була і країною-донором. За резолюціями 21 та 24 другої сесії ЮНКТАД, а також резолюцією 96 четвертої сесії цієї Конференції Україна надавала тарифні преференції країнам, що розвиваються. Тарифний преференційний режим було встановлено щодо 149 країн. Преференції застосовувались до товарів від 1-ї до 24 -ї товарної групи.
Тарифні преференції встановлювались на товари, вироблені у країнах, що розвиваються, тільки за умови безпосередньої закупівлі товарів у даних країнах, і розмір преференційних ставок для зазначених товарів був нульовим.
З 1997 р. Україна змінила систему надання преференцій. Було анульовано преференційні ставки відносно товарів, які походили з країн, що розвиваються. Преференції почали діяти тільки відносно товарів, що вироблялись у державах, з якими Україна уклала угоди про вільну торгівлю,— Азербайджан, Вірменія, Латвія, Литва, Молдова, Грузія, Естонія, Казахстан, Туркменістан, Узбекистан. З 01.02.98 року діють преференційні ставки відносно товарів походженням з Росії, а з 1.03.98 р. на товари, що виробляються в Білорусі.
Вважаємо, що відміна преференційного режиму відносно товарів з країн, що розвиваються, не тільки не принесла бажаного результату, а й взагалі є помилковою.
По-перше, від впровадження даного заходу не було отримано очікуваного фіскального ефекту: зі збільшенням ставки мита збільшуються надходження до Державного бюджету. Справді, перелік країн, які отримували преференції, був значний (145 держав), але якщо враховувати не кількісні параметри, а якісні (обсяги товарообміну України з даними державами, що домінує у товарообміні-експорт чи імпорт і под.), то хибність даної акції очевидна. Питома вага товарообміну з цими країнами настільки незначна, що розраховувати на акумуляцію коштів при підвищенні ставок нереально.
По-друге, імпорт з цих країн дуже нерівномірний, з деякими країнами взагалі відсутній товарообмін, а левова частина (близько 60%) припадає всього на п'ять країн — Бразилію, Кубу, Туреччину, Гватемалу, Домініканську Республіку.
Крім даних негативних наслідків існують й інші: Україна не тільки позбулась режиму найбільшого сприяння експорту товарів до цих країн, але й було завдано шкоди іміджу державі, яка прагне інтегруватись до світової економічної системи господарювання.
Отже, необхідно принципово змінити підхід при встановленні преференційного оподаткування товарів, які імпортуються в Україну. Доцільно запровадити преференції відносно товарів з держав, віднесених ООН до найменш розвинутих країн світу, а також відносно товарів з держав, що розвиваються, в яких валовий національний продукт на душу населення не перевищує даного показника в Україні. Саме такий підхід відповідає основним принципам застосування преференційного режиму у світовій зовнішній торгівлі.
Система оподаткування пільговими ставками в Україні також зазнала певних змін. До 1997 р. пільгові ставки застосовувалися до товарів (предметів), які походили з країн або економічних союзів, що користувались в Україні режимом найбільшого сприяння, а також до товарів з країн, що розвиваються, у межах товарних груп 25-97.
З 1997 р. дана схема змінилася. Пільгові ставки почали використовуватися при оподаткуванні товарів з країн, що уклали з Україною торговельно-економічні угоди з наданням режиму найбільшого сприяння або національного режиму. До цієї групи належать 67 держав.
Як правило, рівень пільгових ставок незначний: від 3% до 5% митної вартості товарів і при цьому вони становлять половину повних ставок, але в Україні почали застосовуватися пільгові ставки, які
практично збігаються з повними. Це, насамперед, стосується товарів широкого вжитку: текстилю і виробів з нього, взуття, посуду і под. (товарні позиції 50.01 - 63.01; 64.03 - 66.01; 68.01 - 70.13). Тобто практично в даній ситуації порушується принцип диференціації при оподаткуванні даних товарів.
Для того, щоб суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності відчули реальний стимул виходу на ринок України, а пільгові ставки виконували функцію регулювання товаропотоку, необхідно привести рівень пільгових ставок у відповідність до норм міжнародного законодавства. Тобто пільгові ставки повинні бути значно нижчими, ніж повні.
Періодично в економічній літературі дискутується питання про зняття преференційного та пільгового режимів застосування митних ставок. Головним аргументом при цьому вважаються недобори Державного бюджету від існування даної системи заохочення імпорту. На нашу думку, дана система не тільки повинна існувати, але й розвиватися надалі.
По-перше, завдяки існуванню диференціації митних ставок, залежно від країни походження товару, митний тариф є дійсно дієвим інструментом регулювання товаропотоків з тієї чи іншої країни. Якщо відмінити диференціацію, то досить складно буде найти еквівалентний інструмент регулювання двосторонніх економічних відносин.
По-друге, дана методика підрахунків втрат від застосування пільгових ставок не зовсім коректна, оскільки відсутність преференцій може зумовити блокування імпорту з конкретної країни, що призведе як до втрат Державного бюджету, так і до негативних наслідків для конкретного споживача чи ринку.
Зрозуміло, що повними ставками вважається максимальний рівень митного оподаткування. Вони застосовуються до товарів, вироблених в інших країнах, що не входять до переліку країн, з якими укладено угоди про надання режиму найбільшого сприяння або національного, або за відсутності сертифіката походження товару. Повним митом оподатковуються товари із країн Європи (Мальта, Ліхтенштейн, Кіпр, Ізраїль, Сербія, Хорватія, Словенія, Норвегія), Азії (Тайвань, Малайзія, Сінгапур, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Непал, Бангладеш, Афганістан, Іран, Кувейт, Катар) та Африки (Судан, ПАР, Саудівська Аравія, Бруней). Прикладом механізму застосування повних ставок є схема оподаткування товарів виробництва Тайваню. Відповідно до Спільного Комюніке між Україною та Китайською Народною Республікою
від 31 грудня 1992 р. Україна визнала, що уряд КНР є єдиним законним урядом Китаю, а Тайвань — невід'ємною частиною території Китаю. Щодо товарів, які походять з Тайваню, застосовується режим митного оподаткування, аналогічний товарам, що походять з території Китаю. Однак основним документом, який засвідчує країну виробництва товару, є сертифікат походження товару, який повинні видавати компетентні органи КНР, що неможливо навіть теоретично, а тому, за відсутності сертифіката походження, до тайванських товарів застосовуються повні ставки мита.
Застосування митних ставок прямо залежить від країни виробництва товару, і одним із головних елементів системи регулювання товаропотоків між країнами, який має істотне значення при реалізації зовнішньоекономічних торговельних операцій, є визначення країни походження товарів. Треба мати на увазі, що країною походження товарів вважається та, де товари було повністю виготовлено або піддано достатній обробці чи переробці.
Якщо товари виробляються в межах Міждержавної кооперації, то для застосування критерію достатньої переробки може використовуватись кумулятивний принцип походження, згідно з яким при послідовній переробці товару в країнах-учасницях кооперацій ці держави розглядаються з метою визначення походження як одне ціле. При визначенні критерію достатньої переробки товару, виробленого за участю двох або більше країн, країною походження вважається країна, в якій товар було піддано останній суттєвій переробці, достатній для надання йому характерних особливостей.
У разі, коли стосовно конкретних товарів чи конкретної країни критерії походження товару окремо не обумовлюються, застосовується загальне правило, відповідно до якого товар вважається підданим достатній переробці, якщо відбулася зміна товарної позиції (класифікаційного коду товару) згідно з Товарною номенклатурою ЗЕД на рівні будь-якого з перших 4 знаків.
У разі, коли критерій достатньої переробки виражається через адвалорну частку, вартісні показники розраховуються:
• для імпортованих матеріалів за митною вартістю, тобто вартістю, що підлягає митному оподаткуванню при ввезенні (на базі СІФ) або У випадку, якщо його походження невідоме;
за встановленою ціною першого продажу на території країни, де здійснювалось виробництво.
Предмети в розібраному або незібраному вигляді, які постачаються декількома партіями, коли за виробничими чи транспортними умовами неможливе їх відвантаження однією партією, мають розглядатися, за бажанням імпортера, як цілісний предмет щодо визначення походження. Але це можливо тільки за певних умов, а саме: попереднього повідомлення митниці ввозу про розбивку розібраного або незібраного товару на декілька партій із зазначених причин такої розбивки, детальної специфікації кожної партії з прив'язкою до ТН ЗЕД, вартості і країни походження товарів, що входять до кожної партії; поставка всієї партії від одної країни, одним експортером; ввезення всіх партій через одну митницю; поставка всіх товарних партій в строк, який не перевищує 6 місяців з дати першого відвантаження.
При визначенні походження товарів, походження використовуваних для їх виробництва теплової й електричної енергії, машин, обладнання та інструментів не враховується.
Товар вважається походженням із країни експорту тільки в тому випадку, якщо він не тільки відповідає критеріям походження, але й виконуються такі умови: безпосередня закупівля та пряма поставка. Безпосередньою закупівлею вважається операція, коли товар закуповується безпосередньо у підприємств, зареєстрованих у встановленому порядку в країні експорту, й імпортується шляхом прямого відвантаження із цієї країни до країни імпорту.
У разі, якщо американська фірма, реквізити якої та холдингова компанія знаходяться в США, поставляє російський ліс в Україну, то відносно даної продукції не буде діяти «Угода про вільну торгівлю», яка підписана між Росією та Україною. Тобто будуть застосовуватись не преференційні митні ставки, а пільгові, які діють відповідно до укладеної угоди між США та Україною про режим найбільшого сприяння.
Вимозі прямого відвантаження відповідають також товари, що транспортуються через територію однієї або декількох країн внаслідок географічних, транспортних або економічних причин та при тимчасовому складуванні їх на території цих країн за умови, що товари весь час перебувають під митним контролем країн транзиту. Правилам прямого відвантаження відповідають товари, закуплені імпортером на виставках чи ярмарках, за умов, що ці товари не використовуються з іншими, крім виставкових, цілями після відправлення на виставку чи ярмарок і залишалися під митним контролем під час виставки.
Для підтвердження походження невеликих партій товару (вартістю 5000 дол. США) експортер може декларувати країну походження товару на рахунку-фактурі або в інших супровідних документах.
Використана література: Гребельник, О.П. Основи митної справи: Навчальний посібник / О П Гребельник. — К.: Центр навчальної літератури, 2003.
За способом застосування митних ставок митний тариф поділяється на два види: простий та складний. Простий митний тариф базується на одній ставці митного оподаткування, тобто передбачає одну ставку мита для кожного товару незалежно від країни походження. Такий тариф є універсальним, але він не забезпечує достатньої маневреності в митній політиці, не передбачає пільгового або дискримінаційного мита і порівняно мало розповсюджений (Мексика, Болівія, Панама).
Складні митні тарифи базуються на двох, трьох і більше ставках митного оподаткування з конкретного товару. Кожна митна ставка застосовується до товарів певних країн або груп країн. Такі тарифи з різним рівнем митного оподаткування дають змогу державам провадити різну митну політику відносно до тих чи інших країн. Він тисне на одні країни, оподатковуючи їх товари більш високими ставками мита, при цьому домагаючись від них різних поступок (США, Німеччина, Японія, Канада, Італія та ін.), або надаючи пільги іншим країнам, прив'язуючи їх до свого ринку.
Розвиток митного тарифу більшості країн відбувався шляхом збільшення кількості товарів, які обкладались митом, і встановлення на кожний товар декількох ставок мита (дві або більше), — тобто мало місце застосування складного митного тарифу. Низка країн застосовують митні тарифи з великою кількістю колонок. Наприклад, у тарифах Венесуели — 7 колонок, Сенегалу — 9, Малі — 17. Як правило, найвища ставка складного митного тарифу автономна, її називають максимальною або генеральною. Застосовують її до товарів з тих країн, з якими не має торговельних угод. За нею слідує мінімальна ставка для товарів з країн, на які поширюється «режим найбільшого сприяння». Такі ставки значно нижчі за максимальні. У митному тарифі ЄС, наприклад, різниця між ними складає 1,5-2,0 рази. У США i Японії цей розрив ще більший. Складний митний тариф передбачає також особливо низьке преференційне мито. Воно використовується країнами для створення замкнутих економічних угруповань, режимів асоціацій, а також у відносинах з країнами, що розвиваються.
Отже, простий митний тариф за походженням завжди є автономним, тобто приймається країною без домовленостей з іншими державами у сфері застосування митного тарифу. Складний митний тариф за своєю природою, навпаки, завжди є конвенційним, тобто він формується на підставі певних домовленостей з іншими країнами. Навіть на застосування повних ставок, які приймаються за відсутності домовленості з митних відносин з іншими країнами, вшивають договірні стосунки між державами чи групами держав. Так, наприклад, на прийняття рішення Україною про застосування повних ставок мита відносно товарів з Тайваню вплинула домовленість з Китаєм про існування національного режиму товарообміну між країнами.
Порівняємо використання складного виду мита в Росії й Японії. Росія застосовує такі митні ставки, як базові, преференційні, нульові, максимальні. Базові ставки мита використовуються при ввезенні товарів, які походять з країн, яким Росія в торговельно-політичному відношенні надала режим найбільшого сприяння. До товарів, які походять з країн, що розвиваються, діють преференційні ставки. Вони складають 75% величини базових ставок. До товарів походженням із найменш розвинутих країн, а також країн СНД застосовуються нульові ставки. Якщо ж завозяться товари, які походять з країн, яким Росія не надала режиму найбільшого сприяння, або країна походження товару невідома, то застосовуються максимальні ставки мита (вони вдвічі перевищують базові ставки).
Митний тариф Японії також містить чотири види ставок, але вони мають свою специфіку застосування: загальні, ГАТТ/COT, преференційні, тимчасові. Загальні (базові) ставки встановлені законом про митний тариф з поділом усіх товарів на 21 групу, 99 секцій і 1010 позицій (у ряді випадків з поділом і на підпозиції). Базові ставки практично не застосовуються, оскільки відповідно до Закону про тимчасові тарифні заходи щорічно або у міру необхідності встановлюються тимчасові ставки, які використовуються у випадку розбіжностей з базовими. Тимчасові ставки встановлюються залежно від конкретної ситуації на ринку певного товару і в економіці Японії загалом.
Преференційні митні ставки введені для найменш розвинутих країн відповідно до класифікації ЮНКТАД (ставки встановлюються країнами самостійно). Дані ставки використовуються щодо імпорту з 155 країн, що розвиваються, і 25 територій, причому для 41 з них встановлено безмитне ввезення для всіх видів продукції. Але є винятки при застосуванні преференцій. Це стосується сільськогосподарських товарів (зерно, цукор, молоко, м'ясо) та нафтопродуктів. Преференційні пільги поширюються на 5% японського імпорту загалом на 10% імпорту з країн, що розвиваються. При цьому на п'ять найбільших бенефіціарів (КНР, Республіка Корея, Тайвань, Таїланд і Малайзія) припадає 3/4 імпорту за Генеральною системою референцій (ГСП).
Визначення ставки імпортного мита для митного оподаткування грунтується на правилі, за яким спочатку береться преференційна ставка митного тарифу Японії, а якщо вона відсутня, то послідовно аналізується ставка ГАТТ/COT, тимчасова і базова (загальна) ставки, якщо ставка ГАТТ/COT перевищує інші ставки, використовується тимчасова ставка, а у разі її відсутності — загальна ставка.
Вперше в Україні, відповідно до національного законодавства, почали застосовуватись митні ставки з січня 1993 р., при цьому митний тариф визначався на основі чотирьох знаків товарної номенклатури. Сьогодні для розрахунку величини мита при переміщенні товарів через митний кордон України використовуються митні ставки, які передбачені Законом України «Про Єдиний митний тариф» (ст.8), і кодифікація товару при застосуванні митних ставок визначається за семи знаками. Як правило, вони диференційовані залежно від коду товару за Товарною номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності та країни походження. Інші критерії: особи, які здійснюють зовнішньоторговельні операції, або вид угод значення для диференціації ставок не мають.
Преференційні — це особливі митні ставки, які включають звільнення від сплати мита і застосовуються до товарів, які походять з держав, що разом з Україною входять до митних союзів або створюють з нею спеціальні митні зони, а також при прийнятті якогось спеціального преференційного рішення відповідно до міжнародних договорів за участю України. Як правило, їх застосовують до товарів країн, що розвиваються.
Різниця між преференційними та пільговими наступна. Преференційні митні ставки є мінімальними, тому що вони за розмірами є найнижчими, а пільгові митні ставки — це окремий вид митних ставок і, вони відрізняються від преференційних тим, що, як правило, вони за розміром вищі за преференційні ставки і застосовуються до товарів походженням з країн, з якими не заключаються договори про вільну торгівлю чи митні союзи.
Преференційне мито може вводитись державами як на взаємній основі, так і в односторонньому порядку. Так, наприклад, починаючи з 1 січня 1965 р. Радянський Союз надав односторонні, невзаємні і недискримінаційні преференції країнам, що розвиваються, при цьому відмінив нарахування мита при імпорті всіх їхніх товарів. Але, оскільки існувала монополія держави на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, то впровадження даного заходу суттєвого значення не мало. Це був більше політичний, ніж економічний крок, тому що
держава, контролюючи всі операції у сфері зовнішньоекономічних зв'язків, могла регулювати товаропотік не економічними, а адміністративними методами.
З січня 1993 р. у відносинах з ЄС, наприклад, Україна отримала право користуватися Генеральною схемою преференцій (ГСП). Проте для неї існують деякі обмеження. Так, ступінь доступу на європейський ринок для України залежить, передусім, від виду товару. У рамках цієї системи товари класифікуються на 4 рівні чутливості: високочутливі, чутливі, напівчутливі та нечутливі. Від цієї класифікації залежить розмір пільгового мита, котре у чотирьох групах складає відповідно 85%, 70%, 35%, 0% від ставки мита для третіх країн. Теоретично близько половини українського експорту може мати користь із знижених тарифів ГСП. При експорті товарів необхідно звернутися з проханням про зниження тарифів, але до цього часу українські експортери не використовували повною мірою свої можливості.
Особливість України стосовно Генеральної системи преференцій полягає в тому, що вона була і країною-донором. За резолюціями 21 та 24 другої сесії ЮНКТАД, а також резолюцією 96 четвертої сесії цієї Конференції Україна надавала тарифні преференції країнам, що розвиваються. Тарифний преференційний режим було встановлено щодо 149 країн. Преференції застосовувались до товарів від 1-ї до 24 -ї товарної групи.
Тарифні преференції встановлювались на товари, вироблені у країнах, що розвиваються, тільки за умови безпосередньої закупівлі товарів у даних країнах, і розмір преференційних ставок для зазначених товарів був нульовим.
З 1997 р. Україна змінила систему надання преференцій. Було анульовано преференційні ставки відносно товарів, які походили з країн, що розвиваються. Преференції почали діяти тільки відносно товарів, що вироблялись у державах, з якими Україна уклала угоди про вільну торгівлю,— Азербайджан, Вірменія, Латвія, Литва, Молдова, Грузія, Естонія, Казахстан, Туркменістан, Узбекистан. З 01.02.98 року діють преференційні ставки відносно товарів походженням з Росії, а з 1.03.98 р. на товари, що виробляються в Білорусі.
Вважаємо, що відміна преференційного режиму відносно товарів з країн, що розвиваються, не тільки не принесла бажаного результату, а й взагалі є помилковою.
По-перше, від впровадження даного заходу не було отримано очікуваного фіскального ефекту: зі збільшенням ставки мита збільшуються надходження до Державного бюджету. Справді, перелік країн, які отримували преференції, був значний (145 держав), але якщо враховувати не кількісні параметри, а якісні (обсяги товарообміну України з даними державами, що домінує у товарообміні-експорт чи імпорт і под.), то хибність даної акції очевидна. Питома вага товарообміну з цими країнами настільки незначна, що розраховувати на акумуляцію коштів при підвищенні ставок нереально.
По-друге, імпорт з цих країн дуже нерівномірний, з деякими країнами взагалі відсутній товарообмін, а левова частина (близько 60%) припадає всього на п'ять країн — Бразилію, Кубу, Туреччину, Гватемалу, Домініканську Республіку.
Крім даних негативних наслідків існують й інші: Україна не тільки позбулась режиму найбільшого сприяння експорту товарів до цих країн, але й було завдано шкоди іміджу державі, яка прагне інтегруватись до світової економічної системи господарювання.
Отже, необхідно принципово змінити підхід при встановленні преференційного оподаткування товарів, які імпортуються в Україну. Доцільно запровадити преференції відносно товарів з держав, віднесених ООН до найменш розвинутих країн світу, а також відносно товарів з держав, що розвиваються, в яких валовий національний продукт на душу населення не перевищує даного показника в Україні. Саме такий підхід відповідає основним принципам застосування преференційного режиму у світовій зовнішній торгівлі.
Система оподаткування пільговими ставками в Україні також зазнала певних змін. До 1997 р. пільгові ставки застосовувалися до товарів (предметів), які походили з країн або економічних союзів, що користувались в Україні режимом найбільшого сприяння, а також до товарів з країн, що розвиваються, у межах товарних груп 25-97.
Як правило, рівень пільгових ставок незначний: від 3% до 5% митної вартості товарів і при цьому вони становлять половину повних ставок, але в Україні почали застосовуватися пільгові ставки, які
практично збігаються з повними. Це, насамперед, стосується товарів широкого вжитку: текстилю і виробів з нього, взуття, посуду і под. (товарні позиції 50.01 - 63.01; 64.03 - 66.01; 68.01 - 70.13). Тобто практично в даній ситуації порушується принцип диференціації при оподаткуванні даних товарів.
Для того, щоб суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності відчули реальний стимул виходу на ринок України, а пільгові ставки виконували функцію регулювання товаропотоку, необхідно привести рівень пільгових ставок у відповідність до норм міжнародного законодавства. Тобто пільгові ставки повинні бути значно нижчими, ніж повні.
Періодично в економічній літературі дискутується питання про зняття преференційного та пільгового режимів застосування митних ставок. Головним аргументом при цьому вважаються недобори Державного бюджету від існування даної системи заохочення імпорту. На нашу думку, дана система не тільки повинна існувати, але й розвиватися надалі.
По-перше, завдяки існуванню диференціації митних ставок, залежно від країни походження товару, митний тариф є дійсно дієвим інструментом регулювання товаропотоків з тієї чи іншої країни. Якщо відмінити диференціацію, то досить складно буде найти еквівалентний інструмент регулювання двосторонніх економічних відносин.
По-друге, дана методика підрахунків втрат від застосування пільгових ставок не зовсім коректна, оскільки відсутність преференцій може зумовити блокування імпорту з конкретної країни, що призведе як до втрат Державного бюджету, так і до негативних наслідків для конкретного споживача чи ринку.
Зрозуміло, що повними ставками вважається максимальний рівень митного оподаткування. Вони застосовуються до товарів, вироблених в інших країнах, що не входять до переліку країн, з якими укладено угоди про надання режиму найбільшого сприяння або національного, або за відсутності сертифіката походження товару. Повним митом оподатковуються товари із країн Європи (Мальта, Ліхтенштейн, Кіпр, Ізраїль, Сербія, Хорватія, Словенія, Норвегія), Азії (Тайвань, Малайзія, Сінгапур, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Непал, Бангладеш, Афганістан, Іран, Кувейт, Катар) та Африки (Судан, ПАР, Саудівська Аравія, Бруней). Прикладом механізму застосування повних ставок є схема оподаткування товарів виробництва Тайваню. Відповідно до Спільного Комюніке між Україною та Китайською Народною Республікою
від 31 грудня 1992 р. Україна визнала, що уряд КНР є єдиним законним урядом Китаю, а Тайвань — невід'ємною частиною території Китаю. Щодо товарів, які походять з Тайваню, застосовується режим митного оподаткування, аналогічний товарам, що походять з території Китаю. Однак основним документом, який засвідчує країну виробництва товару, є сертифікат походження товару, який повинні видавати компетентні органи КНР, що неможливо навіть теоретично, а тому, за відсутності сертифіката походження, до тайванських товарів застосовуються повні ставки мита.
Застосування митних ставок прямо залежить від країни виробництва товару, і одним із головних елементів системи регулювання товаропотоків між країнами, який має істотне значення при реалізації зовнішньоекономічних торговельних операцій, є визначення країни походження товарів. Треба мати на увазі, що країною походження товарів вважається та, де товари було повністю виготовлено або піддано достатній обробці чи переробці.
Якщо товари виробляються в межах Міждержавної кооперації, то для застосування критерію достатньої переробки може використовуватись кумулятивний принцип походження, згідно з яким при послідовній переробці товару в країнах-учасницях кооперацій ці держави розглядаються з метою визначення походження як одне ціле. При визначенні критерію достатньої переробки товару, виробленого за участю двох або більше країн, країною походження вважається країна, в якій товар було піддано останній суттєвій переробці, достатній для надання йому характерних особливостей.
У разі, коли стосовно конкретних товарів чи конкретної країни критерії походження товару окремо не обумовлюються, застосовується загальне правило, відповідно до якого товар вважається підданим достатній переробці, якщо відбулася зміна товарної позиції (класифікаційного коду товару) згідно з Товарною номенклатурою ЗЕД на рівні будь-якого з перших 4 знаків.
У разі, коли критерій достатньої переробки виражається через адвалорну частку, вартісні показники розраховуються:
• для імпортованих матеріалів за митною вартістю, тобто вартістю, що підлягає митному оподаткуванню при ввезенні (на базі СІФ) або У випадку, якщо його походження невідоме;
за встановленою ціною першого продажу на території країни, де здійснювалось виробництво.
Предмети в розібраному або незібраному вигляді, які постачаються декількома партіями, коли за виробничими чи транспортними умовами неможливе їх відвантаження однією партією, мають розглядатися, за бажанням імпортера, як цілісний предмет щодо визначення походження. Але це можливо тільки за певних умов, а саме: попереднього повідомлення митниці ввозу про розбивку розібраного або незібраного товару на декілька партій із зазначених причин такої розбивки, детальної специфікації кожної партії з прив'язкою до ТН ЗЕД, вартості і країни походження товарів, що входять до кожної партії; поставка всієї партії від одної країни, одним експортером; ввезення всіх партій через одну митницю; поставка всіх товарних партій в строк, який не перевищує 6 місяців з дати першого відвантаження.
При визначенні походження товарів, походження використовуваних для їх виробництва теплової й електричної енергії, машин, обладнання та інструментів не враховується.
Товар вважається походженням із країни експорту тільки в тому випадку, якщо він не тільки відповідає критеріям походження, але й виконуються такі умови: безпосередня закупівля та пряма поставка. Безпосередньою закупівлею вважається операція, коли товар закуповується безпосередньо у підприємств, зареєстрованих у встановленому порядку в країні експорту, й імпортується шляхом прямого відвантаження із цієї країни до країни імпорту.
У разі, якщо американська фірма, реквізити якої та холдингова компанія знаходяться в США, поставляє російський ліс в Україну, то відносно даної продукції не буде діяти «Угода про вільну торгівлю», яка підписана між Росією та Україною. Тобто будуть застосовуватись не преференційні митні ставки, а пільгові, які діють відповідно до укладеної угоди між США та Україною про режим найбільшого сприяння.
Вимозі прямого відвантаження відповідають також товари, що транспортуються через територію однієї або декількох країн внаслідок географічних, транспортних або економічних причин та при тимчасовому складуванні їх на території цих країн за умови, що товари весь час перебувають під митним контролем країн транзиту. Правилам прямого відвантаження відповідають товари, закуплені імпортером на виставках чи ярмарках, за умов, що ці товари не використовуються з іншими, крім виставкових, цілями після відправлення на виставку чи ярмарок і залишалися під митним контролем під час виставки.
Використана література: Гребельник, О.П. Основи митної справи: Навчальний посібник / О П Гребельник. — К.: Центр навчальної літератури, 2003.
