Ківалов С.В. Митна політика України (2002)
Митна політика — наука чи мистецтво, суб'єктивний фактор у політиці
Оптимізація процесу формування державою митної політики, ефективне застосування всіх наявних засобів та інструментів її реалізації неможливі без існування в державі сталого інституціонального механізму, спрямованого на реалізацію цих функцій, який покликаний не тільки захищати вітчизняних виробників та внутрішній ринок від можливого завдання шкоди з боку інших держав та їх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, але й, керуючись національними інтересами, забезпечувати необхідний баланс між лібералізацією зовнішньої торгівлі та протекціонізмом.
Розглядаючи певні схеми подібного механізму необхідно уявляти, що для політики як складного комплексного явища характерні багатогранність форм та здатність до проникнення в будь-які сфери суспільного життя. Із цієї причини виникають певні складнощі щодо чіткого визначення суб'єктного складу митної політики, оскільки він є набагато ширшим за коло державних органів, до функцій яких входить формування та реалізація цієї політики. Перелік інституцій, які можуть брати участь у проведенні політики або виробленні конкретних політичних рішень, практично невичерпний і він не обмежується лише органами державної влади та місцевого самоврядування. Наприклад, опрацювання будь-якої проблеми, пов'язаної з митною політикою держави може бути доручене певним науковим установам, групам експертів. Це стосується і Верховної Ради, і Президента України, і Кабінету міністрів. Наприклад, у розробці законопроектів беруть участь не лише народні депутати або службовці органів державної влади, але й фахівці з відповідних галузей. Це може бути, різного роду наукові установи, незалежні експерти, як українські, так і зарубіжні. Безпосередньо для проведення експертиз законопроектів діє Інститут законодавства при Верховній Раді, але до розробки окремих законопроектів залучаються й інші наукові установи України, зокрема при роботі над проектом нового Митного кодексу України на договірних засадах залучалися фахівці Одеської національної юридичної академії.
Подібні методи використовуються і Президентом України. Зокрема, згідно зі своїм Статутом, який було затверджено Указом Президента України, Національний інститут стратегічних досліджень є базовою науково-дослідною установою аналітико-прогнозного супроводження діяльності Президента України. Указом Президента Про впровадження системи стратегічного планування і прогнозування створено Центр інформаційних ресурсів і технологій, на який покладено організацію інформаційного забезпечення та науково-аналітичного супроводження діяльності Ради національної безпеки і оборони України щодо впровадження системи стратегічного планування і прогнозування у сфері економічної та інформаційної безпеки, розроблення відповідних інформаційних ресурсів і технологій та підготовки кадрів.
Крім того, існує вже загаданий нами інститут радників як на постійних, так і на громадських засадах. Радники Президента України діють у структурі його Адміністрації, що здійснює організаційне, правове, консультативне, інформаційне і аналітичне забезпечення діяльності Президента України щодо реалізації ним своїх повноважень. Крім того, Президент може призначати позаштатних радників та консультантів, завданням яких є аналіз розвитку галузей економіки, соціальної сфери, науки, культури, стану міжнародних зв'язків України, підготовка пропозицій з цих питань Президентові України. Вони також залучаються до здійснення експертиз законів України, що надходять на підпис Президенту України, проектів указів і розпоряджень Президента України, підготовки висновків щодо цих проектів. Зокрема, групами експертів здійснюється підготовка Послань Президента до Верховної Ради, в яких визначаються основні напрямки державної політики на відповідний період. Радниками та консультантами можуть призначатися вчені, провідні фахівці різних галузей економіки, соціальної сфери з числа громадян України та іноземних громадян. Вони можуть здійснювати свою діяльність як безоплатно так і на договірній основі.
Аналогічним чином призначаються радники прем'єр-міністра, керівників інших міністерств та відомств. При чому, радники можуть співпрацювати як з конкретною посадовою особою, так і утворювати робочі групи при відповідних органах державної влади як для допомоги у вирішенні поточних справ, так і для роботи над конкретним завданням, проектом, програмою тощо, (наприклад — розробки програми діяльності Кабінету Міністрів).
Зокрема, Міністерство економіки має право утворювати в разі потреби за погодженням з іншими зацікавленими центральними органами виконавчої влади в межах своєї компетенції комісії та експертні групи, в тому числі із залученням до них фахівців на договірній основі.
Митно-тарифна рада для здійснення покладених на неї завдань по узагальненню практики митно-тарифного регулювання в Україні та розробці пропозицій щодо вдосконалення митно-тарифної політики має право залучати на договірних засадах фахівців органів державної виконавчої влади та наукових установ, створювати з їх числа тимчасові комісії. Так само залучати фахівців для розробки тих чи інших питань мають право і інші органи державної влади.
Державна служба експортного контролю для здійснення своїх повноважень залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції, а також для участі в роботі експертних рад, які утворюються при ньому, залучати у встановленому порядку до проведення експертизи і надання консультацій позаштатних радників (експертів), перелік яких затверджує Голова Держекспортконтролю України.
Запрошення іноземних радників може здійснюватися міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування (далі — замовники) для надання консультаційної допомоги у розробленні державних, регіональних та галузевих програм ринкових перетворень, розвитку самоврядування, координації роботи з виконання міжнародних проектів тощо.
Запрошення вищеназваними органами, на які поширюється чинність Закону України "Про державну службу", іноземних радників, які прибувають в Україну по міжвідомчих зв'язках погоджується з Головним управлінням державної служби при Кабінеті Міністрів України. З цією метою до Головдержслужби подаються лист-погодження і відомості про кандидатуру іноземного радника, а також програма його діяльності і необхідні матеріали про домовленість. У програмі діяльності іноземного радника зокрема зазначається: мета запрошення; перелік питань, до вирішення яких він залучається; перелік структурних підрозділів та список посадових осіб, які співпрацюватимуть з ним; очікувані результати; умови оплати праці, проживання, транспортного обслуговування, медичного та інших видів страхування; кошторис витрат, пов'язаних з перебуванням іноземного радника (з переліком джерел їх покриття).
Замовники щокварталу, а також по закінченні строку перебування іноземного радника в Україні, подають до Головдержслужби звіти про результати роботи іноземних радників та підсумковий звіт про виконання програми його діяльності та можливість практичного використання результатів цієї діяльності. Головдержслужба узагальнює подані звіти і надсилає інформацію Кабінетові Міністрів України по закінченні року.
На прийняття рішень органами державної влади та їх посадовими особами також має значний вплив діяльність політичних партій та громадських організацій та ін. Нажаль, діяльність цих важливих важелів державної політики ніяким чином не врегульовано. Так і не було схвалено Верховною Радою закон про опозицію, який поставив би політичний процес в цивілізовані і демократичні рамки і дав би можливість різним політичним силам ефективно відстоювати свої погляди. Так само існує нагальна потреба прийняття закону про лобі, як це має місце, наприклад у США. Оскільки природно, що певні особи та угрупування — лобі, які мають сильні економічні важелі і звідси значні інтереси і можливості у впливі на державну політику і політичних та державних діячів, намагаються цей влив реалізувати. Цей процес отримав назву лобіювання, і на думку багатьох фахівців це явище є невід'ємним елементом будь-якої системи правління. Тому в багатьох країнах пішли шляхом законодавчого регулювання діяльності цих сил, щоб поставити їх у цивілізовані рамки.
Вищезгадані елементи механізму державної політики мають не менш важливе значення для прийняття політичних рішень, ніж формалізована діяльність державних інституцій. Починаючи з Аристотеля, політика розглядається в більшій мірі не як наука, а як мистецтво управління. А мистецтво безпосередньо пов'язане з конкретним індивідом, його індивідуальними рисами та якостями. Прояву політики в матеріальному світі в якості конкретних рішень, дій передує її існування в ідеальній формі — формі розумової діяльності, ідей, поглядів, уявлень. Таким чином, радник на громадських засадах Президента або прем'єр-міністра, який має можливість впливати на формування позиції та поглядів відповідної посадової особи, може мати набагато більший вплив на прийняття певних рішень, ніж ті органи, на які офіційно покладені відповідні завдання. Так само значну, але дуже часто неформалізовану і не помітну роль в прийнятті політичних рішень мають політичні лобі, партії, рухи та ін.
Використана література: Ківалов, С.В. Митна політика України: Підручник. / С.В. Ківалов, Б.А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2002.
Розглядаючи певні схеми подібного механізму необхідно уявляти, що для політики як складного комплексного явища характерні багатогранність форм та здатність до проникнення в будь-які сфери суспільного життя. Із цієї причини виникають певні складнощі щодо чіткого визначення суб'єктного складу митної політики, оскільки він є набагато ширшим за коло державних органів, до функцій яких входить формування та реалізація цієї політики. Перелік інституцій, які можуть брати участь у проведенні політики або виробленні конкретних політичних рішень, практично невичерпний і він не обмежується лише органами державної влади та місцевого самоврядування. Наприклад, опрацювання будь-якої проблеми, пов'язаної з митною політикою держави може бути доручене певним науковим установам, групам експертів. Це стосується і Верховної Ради, і Президента України, і Кабінету міністрів. Наприклад, у розробці законопроектів беруть участь не лише народні депутати або службовці органів державної влади, але й фахівці з відповідних галузей. Це може бути, різного роду наукові установи, незалежні експерти, як українські, так і зарубіжні. Безпосередньо для проведення експертиз законопроектів діє Інститут законодавства при Верховній Раді, але до розробки окремих законопроектів залучаються й інші наукові установи України, зокрема при роботі над проектом нового Митного кодексу України на договірних засадах залучалися фахівці Одеської національної юридичної академії.
Подібні методи використовуються і Президентом України. Зокрема, згідно зі своїм Статутом, який було затверджено Указом Президента України, Національний інститут стратегічних досліджень є базовою науково-дослідною установою аналітико-прогнозного супроводження діяльності Президента України. Указом Президента Про впровадження системи стратегічного планування і прогнозування створено Центр інформаційних ресурсів і технологій, на який покладено організацію інформаційного забезпечення та науково-аналітичного супроводження діяльності Ради національної безпеки і оборони України щодо впровадження системи стратегічного планування і прогнозування у сфері економічної та інформаційної безпеки, розроблення відповідних інформаційних ресурсів і технологій та підготовки кадрів.
Крім того, існує вже загаданий нами інститут радників як на постійних, так і на громадських засадах. Радники Президента України діють у структурі його Адміністрації, що здійснює організаційне, правове, консультативне, інформаційне і аналітичне забезпечення діяльності Президента України щодо реалізації ним своїх повноважень. Крім того, Президент може призначати позаштатних радників та консультантів, завданням яких є аналіз розвитку галузей економіки, соціальної сфери, науки, культури, стану міжнародних зв'язків України, підготовка пропозицій з цих питань Президентові України. Вони також залучаються до здійснення експертиз законів України, що надходять на підпис Президенту України, проектів указів і розпоряджень Президента України, підготовки висновків щодо цих проектів. Зокрема, групами експертів здійснюється підготовка Послань Президента до Верховної Ради, в яких визначаються основні напрямки державної політики на відповідний період. Радниками та консультантами можуть призначатися вчені, провідні фахівці різних галузей економіки, соціальної сфери з числа громадян України та іноземних громадян. Вони можуть здійснювати свою діяльність як безоплатно так і на договірній основі.
Аналогічним чином призначаються радники прем'єр-міністра, керівників інших міністерств та відомств. При чому, радники можуть співпрацювати як з конкретною посадовою особою, так і утворювати робочі групи при відповідних органах державної влади як для допомоги у вирішенні поточних справ, так і для роботи над конкретним завданням, проектом, програмою тощо, (наприклад — розробки програми діяльності Кабінету Міністрів).
Зокрема, Міністерство економіки має право утворювати в разі потреби за погодженням з іншими зацікавленими центральними органами виконавчої влади в межах своєї компетенції комісії та експертні групи, в тому числі із залученням до них фахівців на договірній основі.
Митно-тарифна рада для здійснення покладених на неї завдань по узагальненню практики митно-тарифного регулювання в Україні та розробці пропозицій щодо вдосконалення митно-тарифної політики має право залучати на договірних засадах фахівців органів державної виконавчої влади та наукових установ, створювати з їх числа тимчасові комісії. Так само залучати фахівців для розробки тих чи інших питань мають право і інші органи державної влади.
Державна служба експортного контролю для здійснення своїх повноважень залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції, а також для участі в роботі експертних рад, які утворюються при ньому, залучати у встановленому порядку до проведення експертизи і надання консультацій позаштатних радників (експертів), перелік яких затверджує Голова Держекспортконтролю України.
Запрошення іноземних радників може здійснюватися міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування (далі — замовники) для надання консультаційної допомоги у розробленні державних, регіональних та галузевих програм ринкових перетворень, розвитку самоврядування, координації роботи з виконання міжнародних проектів тощо.
Запрошення вищеназваними органами, на які поширюється чинність Закону України "Про державну службу", іноземних радників, які прибувають в Україну по міжвідомчих зв'язках погоджується з Головним управлінням державної служби при Кабінеті Міністрів України. З цією метою до Головдержслужби подаються лист-погодження і відомості про кандидатуру іноземного радника, а також програма його діяльності і необхідні матеріали про домовленість. У програмі діяльності іноземного радника зокрема зазначається: мета запрошення; перелік питань, до вирішення яких він залучається; перелік структурних підрозділів та список посадових осіб, які співпрацюватимуть з ним; очікувані результати; умови оплати праці, проживання, транспортного обслуговування, медичного та інших видів страхування; кошторис витрат, пов'язаних з перебуванням іноземного радника (з переліком джерел їх покриття).
На прийняття рішень органами державної влади та їх посадовими особами також має значний вплив діяльність політичних партій та громадських організацій та ін. Нажаль, діяльність цих важливих важелів державної політики ніяким чином не врегульовано. Так і не було схвалено Верховною Радою закон про опозицію, який поставив би політичний процес в цивілізовані і демократичні рамки і дав би можливість різним політичним силам ефективно відстоювати свої погляди. Так само існує нагальна потреба прийняття закону про лобі, як це має місце, наприклад у США. Оскільки природно, що певні особи та угрупування — лобі, які мають сильні економічні важелі і звідси значні інтереси і можливості у впливі на державну політику і політичних та державних діячів, намагаються цей влив реалізувати. Цей процес отримав назву лобіювання, і на думку багатьох фахівців це явище є невід'ємним елементом будь-якої системи правління. Тому в багатьох країнах пішли шляхом законодавчого регулювання діяльності цих сил, щоб поставити їх у цивілізовані рамки.
Вищезгадані елементи механізму державної політики мають не менш важливе значення для прийняття політичних рішень, ніж формалізована діяльність державних інституцій. Починаючи з Аристотеля, політика розглядається в більшій мірі не як наука, а як мистецтво управління. А мистецтво безпосередньо пов'язане з конкретним індивідом, його індивідуальними рисами та якостями. Прояву політики в матеріальному світі в якості конкретних рішень, дій передує її існування в ідеальній формі — формі розумової діяльності, ідей, поглядів, уявлень. Таким чином, радник на громадських засадах Президента або прем'єр-міністра, який має можливість впливати на формування позиції та поглядів відповідної посадової особи, може мати набагато більший вплив на прийняття певних рішень, ніж ті органи, на які офіційно покладені відповідні завдання. Так само значну, але дуже часто неформалізовану і не помітну роль в прийнятті політичних рішень мають політичні лобі, партії, рухи та ін.
Використана література: Ківалов, С.В. Митна політика України: Підручник. / С.В. Ківалов, Б.А. Кормич. — Одеса: Юридична література, 2002.
