Анцелевич Міжнародне право (2003)

Суб'єкти міжнародного права

З погляду національного права суб'єктом права іменується особа (фізична або юридична), що володіє здатністю мати певні юридичні права й обов'язки. Наявність таких прав і обов'язків, їхній конкретний обсяг у сукупності складає або визначає правовий статус суб'єкта права. Розмір обсягу й зміст прав і обов'язків суб'єкта права (його правовий статус) залежить від характеру соціально-економічного і політичного ладу держави. Ілюстрацією цього є різниця в правовому положенні рабів, селян при феодалізмі, кріпаків, робітників у буржуазному суспільстві та інших шарів населення, аж до наших днів.

Суб'єкт права в національному праві перебуває під юрисдикцією держави і його права, обов'язки і відповідальність визначені Конституцією та іншими правовими актами. Зокрема в Конституції України із 47 статей, присвячених правам і обов'язкам громадян, 43 статті формулюють права громадян України і тільки 4 статті регламентують їхні обов'язки (захищати Батьківщину, дотримуватись Конституції, платити податки і не завдавати шкоди природі).

З погляду міжнародного права суб'єкт права - це носій міжнародних прав і обов'язків, що і складає його міжнародну правосуб'єктність. Поняття суб'єкта міжнародного права характеризується наявністю двох відмітних ознак:

1. Якщо держава виступає як суб'єкт міжнародного права, то вона, як носій державного суверенітету, не має політичної або якоїсь іншої влади, яка стоїть над нею, і держави незалежні одна від одної. Відсутність якогось підпорядкування і повна незалежність держави

на міжнародній арені є головною юридичною властивістю держави як суб'єкта міжнародного права.

2. Суб'єкт міжнародного права (держава або хтось інший) добровільно визнає юридичну чинність міжнародного права і підкоряється йому. Беручи це до уваги, варто відзначити, що суб'єкти міжнародного права за своєю юридичною природою розрізняються як первинні і похідні (або суверенні і не суверенні). До первинних, а отже, до основних, суб'єктів - відносяться держави, а також нації і народи, що борються за своє визволення і самовизначення (наприклад, курди, косовські албанці та ін.).

Держави, як первинні суб'єкти міжнародного права, мають загальну міжнародну правосуб'єктність і вона носить об'єктивний характер, оскільки в міжнародному праві немає спеціальних норм, що визначають обсяг міжнародної правосуб'єктності, але є норма, яка це підтверджує. До похідних, а отже, до вторинних суб'єктів відносяться міжнародні організації, міжурядові утворення, спеціальні державоподібні утворення, наділені їхніми творцями статусом суб'єктів міжнародного права. Похідні суб'єкти міжнародного права звичайно володіють галузевою правосуб'єктністю. Розрізняється ще спеціальна правосуб'єктність фізичні особи. Беручи до уваги наявність істотних розходжень у юридичній природі суб'єктів міжнародного права, розглянемо питання про їхній склад трохи детальніше.

Держава з позицій філософії видається суб'єктом світового співтовариства, як історично визначений, соціально з'ясовний і політично обгрунтований феномен.

З позицій теорії держави і права держава - це особлива організація публічної влади, яка, володіючи спеціальним апаратом керування і примусу, керує суспільством і представляє це суспільство.

З позицій міжнародного права держава визначається як спільність, що складається з території і населення, які перебувають під певною політичною владою, і характеризується суверенітетом.

У цьому визначенні містяться основні правові компоненти держави, що і проливають світло на її юридичну природу. Однак для її виявлення цього мало. Необхідно додати, що зазначені правові компоненти держави - це не просто елементи її складу, це сукупність нерозривно зв'язаних і взаємозалежних компонентів, у якій населення і територія є невід'ємною природною базою, а суверенна влада - сполучною і об'єднуючою, і також невід'ємною, ланкою.

Міжнародно-правовою базою, що підтверджує це положення, є Міжамериканська конвенція про права й обов'язки держав 1933 р. Визначаючи міжнародно-правові критерії держави як суб'єкта міжнародного права, Конвенція відзначає необхідність наявності:

- певної території; ,

- певного населення;

- суверенної влади, що обумовлює спроможність і повноважність вступати у правовідносини з іншими державами.

Обсяг міжнародної правосуб'єктності держави визначається її міжнародно-правовим статусом, що залежить від становища держави у міжнародному співтоваристві, а також від її потенційних можливостей. Правовий статус держави, у свою чергу, визначений Статутом ООН -"Декларацією про принципи міжнародного права, 1970 р." і Заключним актом НБСЄ 1975 р. Відповідно до цих документів міжнародна правосуб'єктність держав характеризується, насамперед, їхніми обов'язками з міжнародного права. Про це свідчить аналіз основних принципів сучасного міжнародного права. Так, 8 із 10 основних принципів формулюють обов'язки держав і тільки 2 визначають права (рівноправність і самовизначення націй і суверенна рівність, що також передбачає не тільки право на рівність, але й обов'язок не порушувати право інших держав на рівність.

Поряд із зазначеним, обсяг міжнародної правосуб'єктності держави (якщо підходити до цього питання з позицій теорії права) визначається її правоздатністю і дієздатністю.

Під правоздатністю держави розуміється її спроможність (скоріше, властивість) мати права і нести обов'язки з міжнародного права. Згідно з принципом суверенної рівності держав, усі держави мають рівну правоздатність (це пасивна властивість).

Під дієздатністю держави розуміється її здатність самостійно та активно користуватися своїми правами і правомірно набувати їх (це активна властивість), а також сумлінно виконувати свої обов'язки і нести відповідальність перед міжнародним співтовариством.

У літературі з міжнародного права можна зустріти судження про несення відповідальності як відособленої частини обсягу міжнародної правосуб'єктності - деліктоздатності, котру визначають як здатність нести юридичну відповідальність за вчинені правопорушення. Згідно з ідеєю, закладеною в принципах суверенної рівності і рівноправності держав, обсяг міжнародної дієздатності (а також і деліктоздатності) для держав, як первинних суб'єктів міжнародного права, однаковий. Однак на практиці стосовно дієздатності цього сказати не можна тому, що можливості здійснення своєї міжнародної дієздатності у держав різні. Це розходження обумовлюється політичними, економічними, а часом і воєнними факторами. Так, наприклад, у період Другої світової війни окуповані німцями держави зберігали свою правоздатність, а в дієздатності були дуже обмежені. Після війни таких обмежень зазнали Німеччина і Японія. Те ж саме трапилось і з Кувейтом при його окупації Іраком. Тому на практиці побутує думка про те, що дієздатність держави розрізняється як юридична і як фактична (тобто, в порядку de facto і de jure).